www.VuzLib.com

Головна arrow Цивільне право, цивільний процес arrow Сторони спадкового договору
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сторони спадкового договору

Н.П. Шама

СТОРОНИ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

   Розкриваються основні положення щодо правового статусу сторін спадкового договору, обґрунтовуються та формулюються пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання статусу сторін спадкового договору та визначається обсяг дієздатності, необхідний та достатній для укладення ними цього договору.
   Ключові слова: сторони спадкового договору, набувач, відчужувач.
   Постановка проблеми. В умовах розвитку договірних процесів між учасниками цивільних правовідносин все більшої ваги набувають нові інститути договірного права, передбачені Цивільним кодексом України. Це повної мірою стосується і спадкового договору, який на сучасному етапі стає все більш актуальним, адже порівняно із суміжними договорами він має численні переваги.
   Стан дослідження. Питання суб’єктного складу спадкового договору висвітлювалися у працях З.В. Ромовської, С.Я. Фурси, С.В. Мазуренко. Однак деякі питання, що стосуються сторін спадкового договору так і не одержали однозначного вирішення і, насамперед, йдеться про обсяг цивільної дієздатності, яким повинні бути наділені особи, котрі бажають укласти спадковий договір. Так, С.Я. Фурса вважає, що відчужувачем у спадковому договорі може бути неповнолітній, який має на праві власності певне майно, яке він і може передати набувачі за спадковим договором [1, с. 110-111].
   Крім того, зважаючи й на недосконалість цивільного законодавства в регулюванні питання сторін спадкового договору, дослідження цієї проблематики є доволі актуальним та сприятиме вирішенню спірних питань.
   Виклад основних положень. Сторонами спадкового договору згідно з цивільним законодавством України є відчужувач та набувач (ст. 1303 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1303 ЦК України відчу- жувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Таке законодавче окреслення кола осіб, які можуть бути відчужувачем у спадковому договорі, на наш погляд, не є логічним, до того ж і нехарактерним для цивільного законодавства. Законодавець у цьому випадку відходить від традиційного критерію, що лежать в основі визначення сторін цивільно-правового договору, а саме - поділу осіб на фізичних та юридичних.
   Власне, виходячи з цього критерію, і визначаються сторони інших договорів, передбачених ЦК України. Скажімо, відчужувачем у договорі довічного утримання може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров’я (ч. 1 ст. 746 ЦК України); сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи (ч. 1 ст. 829 ЦК України); сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада (ч. 1 ст. 720 ЦК України). Цей перелік можна продовжити. І у договорі дарування, і у договорі довічного утримання чи найму житла, коли йдеться про те, що стороною цих договорів може бути фізична особа, то зрозуміло, що це може бути як подружжя, так і один з подружжя, або ж особа, яка взагалі в шлюбі не перебуває. А тому стосовно цих договорів та й інших договорів, передбачених ЦК України, законодавець на цьому і не наголошує, а просто використовує загальне для такого кола осіб позначення - фізична особа, бо можливість вступу фізичної особи в договірні відносини не пов’язана з перебуванням чи неперебуванням у шлюбі, а лише з огляду на це має певні, передбачені законодавством, особливості.
   Тому незрозуміло, чому стосовно визначення кола осіб, які можуть бути відчужувачем у спадковому договорі, законодавець відступив від загального правила, вказавши, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, тим більше, що коли у ч. 2 цієї ж ст. 1303 ЦК України йдеться про набувача, то тут вказано, що це може бути фізична або юридична особа. На наш погляд, немає потреби наголошувати на тому, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя, оскільки це й так зрозуміло. Достатньо буде вказати, що це може бути фізична особа, тим більше, що ст. 1306 ЦК України містить спеціальні положення щодо особливостей укладення спадкового договору за участю подружжя, а отже зазначена норма і вказує, що відчужувачем у спадковому договорі може бути в тому числі й подружжя. Відчужувачем у спадковому договорі може бути лише фізична особа, хоча це прямо і не передбачено ч. 1 ст. 1303 ЦК України, яка зазначає, що відчужувачем, поряд із подружжям та одним з подружжя, може бути також й інша особа. Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦК України під особою розуміється фізична та юридична особа. Але навряд чи в цьому випадку під «іншою особою» можна розуміти юридичну особу. Якщо дотримуватися логіки законодавця, який зазначає, що відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя, то під «іншою особою» в цьому контексті, очевидно, треба розуміти фізичну особу, яка не перебуває у шлюбі, а не юридичну особу, як зазначається в деяких джерелах [2, с. 962].
   Такий висновок випливає з норми ст. 1302 ЦК України, де йдеться про те, що набувач набуває право власності на майно відчужувача лише після його смерті. А це означає, що відчужувачем у спадковому договорі не може бути юридична особа, оскільки смерть є підставою припинення цивільних прав та обов’язків лише для фізичних осіб, а отже, й відчужу- вачем у спадковому договорі може бути лише фізична особа. Як зазначали розробники проекту ЦК України, сфера застосування спадкового договору на практиці не буде широкою і стосуватиметься, головним чином, подружжя та інших осіб, які спільно проживають і не мають дітей [3, с. 22]. Однак практика, яка вже склалася за останні роки, свідчить про протилежне, а саме на користь того, що спадковий договір укладається, здебільшого, літніми особами, які не перебувають у шлюбі. Якщо говорити про фізичну особу-відчужувача, то для того, щоб укласти спадковий договір, вона повинна володіти відповідним обсягом цивільної дієздатності. Г лава 90 ЦК України, присвячена правовому регулюванню спадкового договору, не передбачає спеціальних норм щодо того, яким обсягом цивільної дієздатності повинні володіти його сторони, а тому дехто з науковців вважає [1, с. 110], що тут треба керуватися загальними положеннями про фізичну особу, передбаченими главою 4 ЦК України, тобто що відчужувачем у спадковому договорі може бути будь-яка фізична особа. Безумовно відчужувачем у спадковому договорі може бути тільки фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність, оскільки в цьому випадку вона може вчиняти будь-які правочини.
   За загальним правилом, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18-річного віку. Але з цього правила є винятки, оскільки набуття фізичною особою повної цивільної дієздатності закон пов’язує не лише з досягненням певного віку, а й з іншими юридичними фактами. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦК України). Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана: фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини; фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.
   Якщо ж виходити з наведеної нами вище позиції науковців, що відчужувачем у спадковому договорі може бути будь-яка фізична особа, то треба було б вважати, що відчужувачем у спадковому договорі, крім фізичної особи, яка володіє повною цивільною дієздатністю, може бути: 1) фізична особа, яка хоч і набула повної цивільної дієздатності, але рішенням суду з передбачених законом підстав визнана недієздатною; 2) фізична особа, яка хоч і набула повної цивільної дієздатності, але дієздатність якої обмежена; 3) неповнолітня особа; 4) малолітня особа. Така позиція обґрунтовується тим, що, наприклад, коли йдеться про неповнолітніх осіб, то така особа може мати на праві особистої приватної власності майно, а отже може передати його у власність набувачеві. Можливість і доцільність посвідчення спадкового договору в інтересах неповнолітніх може диктуватися різними умовами, зокрема хворобою неповнолітнього або малолітнього, неможливістю ним виважено розпорядитися своєю власністю [1, с. 111].
   Однак, на наш погляд, те, що неповнолітня чи малолітня особа не може виважено розпорядитися своєю власністю, не є аргументом на підтримку позиції про те, що вказані особи можуть бути відчужувачем у спадковому договорі. Цілком очевидно, що малолітні особи не можуть взагалі розпоряджатися своєю власністю, оскільки це виходить за межі їх часткової цивільної дієздатності, крім випадків, коли таке розпорядження здійснюється шляхом вчинення дрібного побутового правочину. Від їх імені та в їх інтересах правочини, крім дрібних побутових, вчиняють законні представники вказаних осіб, при чому для вчинення такого право- чину вони потребують дозволу органу опіки та піклування (ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. [4]).
   Якщо говорити про неповнолітніх осіб, то згідно зі ст. 32 ЦК України неповнолітня особа може самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, однак це не може бути предметом спадкового договору. Для розпорядження ж іншим майном, наприклад, нерухомим, неповнолітня особа повинна отримати згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, при чому згідно з ч. 2 ст. 71 ЦК України необхідним є ще й дозвіл органу опіки та піклування. А тому за цих обставин не може йтися про те, що малолітня чи неповнолітня особа не може виважено розпорядитися своєю власністю, оскільки ні в першому, ні в другому випадку розпорядження майном не може відбутися без участі законних представників і органу опіки та піклування, які й проконтролюють, щоб розпорядження майном було виваженим та відповідало інтересам малолітніх чи неповнолітніх. Тому наведений аргумент є, на наш погляд, непереконливим. Вважаємо, що відчужувачем у спадковому договорі може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа, яка б могла самостійно розпорядитися належним їй майном. Як видається, при вирішенні цього питання треба виходити й з самої назви договору «спадковий», яка хоч і не відповідає сутності тих відносин, що виникають на підставі його укладення, але дає підстави припускати, що особа, яка передає майно у власність набувачеві, перебуває вже у, так би мовити, зрілому віці, а також моменту, з яким закон пов’ язує виникнення права власності на майно у набувача, а це - момент смерті відчужувача. Все це свідчить про те, що відчужувачем у спадковому договорі повинна бути особа, яка досягнула більш старшого віку, у всякому разі не молодша 18-ти років.
   Крім того, якщо допускати, що відчужувачем у спадковому договорі може бути малолітня чи неповнолітня особа, яка до того ж не може самостійно розпоряджатися належним їй майном, то така особа з позиції набувача є не дуже, так би мовити, вигідним відчужувачем. Оскільки момент переходу права власності до набувача на майно, визначене спадковим договором, пов’язаний з моментом смерті відчужувача, а сам спадковий договір передбачає вчинення набувачем дій, які носять триваючий характер, і момент припинення їх вчинення також визначається моментом смерті відчужувача, то укладення спадкового договору з такими особами може бути для набувача невигідним з огляду на те, що відчужувач, очевидно, переживе набувача, який так і не отримає майна у власність, а обов’язок з вчинення передбачених спадковим договором дій перейде до його правонаступників. До того ж термін виконання обов’язків набувачем у таких випадках може бути настільки тривалим, а вартість дій, які за договором зобов’язаний вчинити набувач, може в стільки разів перевищувати вартість майна, визначеного спадковим договором, що набувач просто втратить інтерес до цього майна. Як свідчить практика, спадковий договір як відчужувачі укладають особи більш зрілого віку, котрі потребують утримання та догляду і розглядають спадковий договір як альтернативу договору довічного утримання, за яким вони втрачають право власності на майно з моменту нотаріального посвідчення чи державної реєстрації договору, а за спадковим договором - зберігають право власності на майно аж до моменту своєї смерті.
   Звичайно ж у цьому випадку не йдемся про те, щоб можливість бути відчужувачем у спадковому договорі обмежити досягненням особою певного віку (наприклад, 50 чи 60 років), але, як видається, це, принаймні, повинна бути фізична особа, яка досягла 18-річного віку і володіє повною цивільною дієздатністю. Тому пропонуємо передбачити в законодавстві положення, згідно з яким відчужувачем у спадковому договорі може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа. При цьому, коли йдеться про дієздатність особи, треба враховувати, що особа вважається недієздатною чи обмеженою в дієздатності лише з часу набрання законної сили рішенням суду про визнання її недієздатною або відповідно обмежено дієздатною. До цього моменту особа вважається дієздатною і може вчиняти різні правочини, зокрема й укладати спадковий договір.
   Крім того, нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій у момент вчинення правочину через, наприклад, психічне захворювання, не спричиняє недійсність такого правочину, оскільки формально він був вчинений дієздатною особою. Наявність цієї обставини може бути лише підставою для пред’явлення позову про визнання такого правочину недійсним. Таким чином, враховуючи наведені вище аргументи, з тим, щоб уникнути будь-яких непорозумінь та протиріч, пропонуємо змінити ч. 1 ст. 1303 ЦК України і викласти її у такій редакції: «Відчужувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа».
   Виходячи із запропонованого нами положення, треба вважати, що не може бути відчужувачем у спадковому договорі: 1) малолітня особа; 2) неповнолітня особа; 3) особа, цивільна дієздатність якої обмежена; 4) недієздатна особа; 5) фізична особа, яка, хоч і набула повної цивільної дієздатності чи повна цивільна дієздатність якій була надана, але яка не досягла 18-річного віку. Другою стороною спадкового договору є набувач. Відповідно до ч.2 ст. 1303 ЦК України набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа. Якщо говорити про фізичну особу-набувача, то вона також повинна володіти відповідним обсягом цивільної дієздатності для того, аби укласти спадковий договір, тобто фізичною особою- набувачем, як і відчужувачем, може бути лише повнолітня дієздатна особа. Це зумовлено тим, що у спадковому договорі майнове задоволення з боку набувача на користь відчужувача полягає у вчиненні певних дій (у сплаті певної грошової суми, виконанні певної роботи, наданні послуги, забезпеченні відчужувача утриманням та доглядом і т.п.), які носять триваючий характер, аж до моменту смерті відчужувача, а отже, потребують як особистої участі набувача у їх вчиненні, так і досить великих матеріальних затрат з боку набувача, що може бути досягнуто лише за умови, що набувач досяг 18-річного віку і є до того ж дієздатним.
   Якщо ж припускати, що набувачем у спадковому договорі може бути малолітня особа, то тут треба враховувати, що така особа, по- перше, не може самостійно укласти спадковий договір, а по-друге, не зможе самостійно виконувати передбачені спадковим договором дії, навіть якщо їй і належить на праві власності якесь майно, бо спочатку їй треба розпорядитися таким майном, щоб мати певні кошти для виконання своїх обов’язків за спадковим договором, чого вона також не може зробити самостійно. До того ж малолітня особа сама ще перебуває у такому віці, коли не може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, внаслідок чого закон і надає таким особам право вчиняти лише дрібні побутові правочини. Дещо інша ситуація з неповнолітніми особами, однак і вони, на наш погляд, не можуть бути набувачами у спадковому договорі. Згідно з ч. 1 ст. 32 ЦК України, неповнолітні особи можуть самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Проте, як видається, ситуація, коли такого заробітку, стипендії чи інших доходів неповнолітніх осіб достатньо для виконання передбачених спадковим договором дій, є нереальною. Що ж до розпорядження іншим майном, яке може належати неповнолітній особі на праві власності, то для цього вона повинна отримати згоду батьків (усиновлювачів) чи піклувальників. Крім того, у цьому випадку також до деякої міри можна говорити, що неповнолітня особа не зовсім повно уявляє собі правові наслідки укладення спадкового договору. Тому з метою захисту інтересів неповнолітніх осіб ми пропонуємо не визнавати за ними право бути набувачем у спадковому договорі, незважаючи на те, що на вчинення цього правочину вони потребують згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальників. Що стосується недієздатних осіб, то вони не можуть вчиняти будь- яких правочинів, в тому числі й укладати спадковий договір як набувачі. Навіть якби від імені такої особи та в її інтересах спадковий договір уклав її опікун, то недієздатна особа об’єктивно не змогла б виконувати покладені на неї договором обов’язки, оскільки внаслідок психічного розладу вона не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними.
   Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, у випадку укладення спадкового договору як набувача, для чого, до речі, вона потрібна згоди піклувальника, також потребує дозволу піклувальника і для виконання обов’язків за спадковим договором, оскільки за договором набувач зобов’язується вчинити певні дії, а отже, так чи інакше буде змушений розпорядитися належним йому майном для вчинення передбачених договором дій, в тому числі й своїм заробітком чи іншими доходами. Однак за таких обставин треба враховувати й інтереси відчужувача, які можуть бути порушені внаслідок відмови піклувальника особи, цивільна дієздатність якої обмежена, надати згоду на розпорядження заробітком, іншими доходами такої особи через певні причини. Тому ми вважаємо, що фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, не може бути набувачем у спадковому договорі незалежно від згоди піклувальника. Тому пропонуємо визнавати право бути набувачем у спадковому договорі, якщо йдеться про фізичну особу, лише за повнолітніми дієздатними особами. Науковці обстоюють позицію, за якою набувачем у спадковому договорі не може бути подружжя [5, с. 888]. Однак, на наш погляд, таке обмеження є безпідставним. І хоча ч. 2 ст. 1303 ЦК України окремо не вказує, що набувачем у спадковому договорі може бути подружжя, але таке положення не слід тлумачити буквально, тобто, якщо вказується «фізична особа», то за кількістю це може бути лише одна особа, а не декілька, і на цій підставі заперечувати можливість подружжя бути набувачем у спадковому договорі. Ми погоджуємося з позицією З.В. Ромовської, яка вважає, що набувачем у спадковому договорі може бути одна фізична особа, кілька фізичних осіб, в тому числі й подружжя [6, с. 14]. По-перше, цивільне законодавство допускає у зобов’язанні множинність осіб як на стороні кредитора, так і боржника (ст. 540-544 ЦК України). А по-друге, якщо, скажімо, звернутися до положень глави 57 ЦК України, де регулюєтьмя інститут довічного утримання, зокрема норми ст. 746 ЦК України, то у ч. 2 цієї статті також зазначається, що набувачем у договорі довічного утримання може бути повнолітня дієздатна фізична особа, тобто термін «фізична особа» вживається в однині. Однак це не означає, що набувачем у договорі довічного утримання не можуть бути кілька фізичних осіб, в тому числі й подружжя. Підтвердженням цього слугує ч. 3 ст. 746 ЦК України, яка визначає особливості правового режиму майна, набутого на підставі договору довічного утримання кількома особами, тим самим, констатуючи той факт, що набувачем у спадковому договорі може бути кілька фізичних осіб.
   Так само і за будь-яким іншим цивільно-правовим договором одна з його сторін може бути представлена кількома фізичними особа, в тому числі й подружжям, незважаючи на те, що закон цього спеціально і не передбачає. Наприклад, і продавцем, і покупцем у договорі купівлі-продажу може бути кілька фізичних осіб чи подружжя, коли предметом договору купівлі-продажу є майно, що належить цим особам чи відповідно подружжю на праві спільної власності, чи відповідно придбавається майно за спільні кошти кількох осіб чи подружжя, хоча й закон спеціально не передбачає, що стороною договору купівлі- продажу може бути кілька фізичних осіб, в тому числі й подружжя. Тому і у спадковому договорі набувачем може бути кілька фізичних осіб, в тому числі й подружжя, оскільки це прямо не заборонено, але з тією відмінністю, що майно, набуте кількома фізичними особами на підставі спадкового договору, буде належати їм на праві спільної власності. У зв’язку з цим пропонуємо передбачити у ст. 1303 ЦК України правовий режим майна, набутого на підставі спадкового договору кількома фізичними особами.
   Набувачем у спадковому договорі може бути й юридична особа, яка існує на момент укладення спадкового договору, за умови, що укладення спадкового договору охоплюється обсягом її правоздатності [7, с. 8]. Таким чином, набувачем у спадковому договорі може бути: повнолітня дієздатна фізична особа, в тому числі й кілька осіб; юридична особа, яка існує на момент укладення спадкового договору.
   Враховуючи наведені аргументи, пропонуємо уточнити ч. 2 ст. 1303 ЦК України і викласти її у такій редакції: «Набувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа». А також пропонуємо доповнити ст. 1303 ЦК України ч. 3 і викласти її у такій редакції: «Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають після смерті відчужувача співвласниками майна, визначеного спадковим договором, на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним». Необхідність передбачення в главі 90 ЦК України такого положення зумовлена й практичними міркуваннями. Про це свідчить приклад укладення спадкового договору, в якому набувачами були дві фізичні особи. Між К. та її двома синами Р. та О. було укладено спадковий договір. Р. та О. є набувачами за спадковим договором, які після смерті матері - К. набувають у власність по 1А належного їй на праві власності будинку, взамін чого Р. та О. зобов’язуються виконувати розпорядження К. щодо забезпечення її належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості згідно з рецептами лікарів, продуктами харчування, по необхідності одягом та доглядом. Внаслідок того, що Р. відмовлявся виконувати зобов’язання, взяті на себе за умовами договору, вчиняв безпідставні сварки та проявляв неадекватне ставлення до К., вона звернулася з позовом до Р. про розірвання спадкового договору в частині прав і обов’язків Р. за спадковим договором. О. в процесі виступає як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Виходячи з того, що Р. відмовляється виконувати зобов’язання, взяті на себе за умовами договору, та керуючись ч. 1 ст. 1308 ЦК України, суд ухвалив рішення задовольнити позов: розірвати спадковий договір, укладений між К., з однієї сторони, та Р. і О., з іншої, але лише в частині, що стосується прав і обов’язків Р. за спадковим договором [8].
   З такої справи вбачається декілька проблем. По-перше, якщо спадковим договором конкретно визначено, яке майно набуде кожен із двох набувачів, та й обов’язки визначені окремо щодо кожного з набувачів, то в такому випадку відчужувачеві належало укласти два окремих спадкових договорів з кожним із набувачів, бо після смерті відчужувача згідно з умовами договору кожен із набувачів окремо набуде у власність майно, яке належатиме лише йому, а не обом набувачам на праві спільної власності.
   По-друге, цивільне законодавство не передбачає можливості розірвання договору взагалі, та й спадкового зокрема, лише в певній частині, а не повністю. Неможливо, як має місце у наведеному нами випадку, шляхом розірвання договору припинити договірні відносини, які виникли між відчужувачем та двома набувачами з одного і того ж спадкового договору (множинність осіб на стороні боржника), з одним з боржників і одночасно продовжувати їх з іншим.
   Очевидно, для того, щоб уникнути на практиці такої ситуації, треба, як ми і запропонували, виходити з того, що якщо має місце укладення спадкового договору з кількома набувачами, то вони є солідарними боржниками у зобов’язанні, яке виникло зі спадкового договору, і набувають після смерті відчужувача у власність майно на праві спільної власності. За таких обставин, у разі невиконання одним із набувачів передбачених договором обов’язків, відчужувач зможе вимагати виконання обов’язків в повному обсязі від другого з набувачів. У разі ж невиконання обов’язків останнім, відчужувач зможе звернутися до суду з вимогою про розірвання спадкового договору, але вже не в певній частині, оскільки цивільне законодавство не передбачає такої можливості, а повністю, бо йдеться про солідарний обов’ язок.
   Висновок. Таким чином, з метою усунення неоднозначного тлумачення змісту ст. 1303 ЦК України та вирішення спірних питань щодо сторін спадкового договору, які виникають на практиці, пропонуємо викласти її у такій редакції:
   «Стаття 1303.
   Сторони у спадковому договорі.
   1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа.
   2. Набувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.
   3. Якщо набувачем є кілька фізичних осіб, вони стають після смерті відчужувача співвласниками майна, визначеного спадковим договором, на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним».

Література 

   1. Спадкове право: Нотаріат. Адвокатура. Суд: наук.-практ. посібник / С.Я. Фурса, Є.І. Фурса, О.М. Клименко, С.Я. Рябовська, Л.О. Кармаза та ін.; за заг. ред. С.Я. Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я.; КНТ, 2007. - (Серія «Ваш радник»).
   2. Цивільний кодекс України. Постатейний коментар: у 2 ч. / кер. авт. кол. та відпов. ред. проф. А.С. Довгерт, проф. Н.С. Кузнєцова. - К.: Юстиніан, 2006. - Ч. 2.
   3. Передмова до ЦК // Українське право. - 1996. - Ч. 2.
   4. Див.: Офіційний вісник України. - 2001. - № 22. - С. 4. - Ст. 981.
   5. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар: у 2 ч. / за заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 2.
   6. Ромовська Спадковий договір / З.В. Ромовська // Нотар-ХХІ. - 2003. - № 3 (13).
   7. Апанасюк М.П. Договір ренти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / М.П. Апанасюк. - Х. Нац. ун-т внутр. справ, 2004.
   8. Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2007 р. у справі № 2-200/2007 р.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com