www.VuzLib.com

Головна arrow Історія держави і права arrow Політико-правова оцінка боротьби ОУН і УПА у 1940-1950-х рр.: методологічний аспект
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Політико-правова оцінка боротьби ОУН і УПА у 1940-1950-х рр.: методологічний аспект

І.О. Мамонтов

ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ОЦІНКА БОРОТЬБИ ОУН І УПА У 1940-1950-х рр.: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

   Аналізуючи застосовувані сучасними науковцями методологічні прийоми вивчення боротьби українського націоналістичного руху, якому тепер приділяється належна увага у політичній і правовій науці, автор обґрунтовує рекомендації щодо удосконалення методології дослідження національно-визвольних рухів.
   Ключові слова: визвольний рух, український націоналізм, колабораціонізм, тоталітарний режим, правовий аналіз, міжнародне право.
   Постановка проблеми. На шляху розбудови незалежної демократичної держави дослідження складних суперечливих суспільно-політичних процесів боротьби за незалежність українського народу є пріоритетним завданням сучасних правових студій. Українські дослідники національно-визвольних рухів на сучасному етапі залишили значною мірою поза увагою складні проблеми правової оцінки боротьби такого масштабного руху опору, як український націоналістичний рух. Відсутність відповідної методології зумовлює пошук шляхів конкретних підходів на міждисциплінарному рівні, застосовуючи методологічний апарат юридичних, історичних та політичних наук. У цьому контексті актуальною науковою проблемою виступає пошук сукупності методів досліджень у процесі формування політико-правової оцінки боротьби Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії досліджуваного періоду. 107
   Стан дослідження. З питань політико-правових проблеми боротьби українського націоналістичного руху існує невелика кількість публікацій. Проблеми політико-правової кваліфікації боротьби українських націоналістів у рамках монографій і дисертацій та інших наукових видань не були предметом спеціальних комплексних досліджень. Вивчення проводилось у рамках чи то окремих аспектів проблеми, чи у рамках іншого предметного аналізу. Політико-правові аспекти боротьби руху українських націоналістів досліджувалися з різних позицій Г.С. Биструхіним, Д.В. Вєдєнєєвим, А.А. Войцеховським, В.М. В’ятровичаем, І.Ю. Гловацьким, В.Ф. Деревінським, М.Я. Нагірняк, В.О. Шайкан. Проте, невирішеною науковою проблемою залишається методологія дослідження національно-визвольних рухів у предметі політико- правового характеру їх боротьби.
   Історична реконструкція та спеціалізовані розробки окремих аспектів боротьби українського націоналістичного руху не дають підстави для наукової неупередженої оцінки характеру та спрямованості протистояння тоталітарним режимам з огляду на права народів на самовизначення та на загальну нормативно-правову регламентацію і правозастосовну практику досліджуваного періоду. Важливість політико-правової оцінки боротьби українського націоналістичного руху полягає у вирішенні кваліфікаційних проблем, суть яких зводиться до визначення боротьби українських націоналістів, або як бандитсько-колабораціоністського явища, або як прикладу національно-визвольної боротьби. Проблемність цієї кваліфікації стала метою нашого вивчення.
   Складнощі зумовлюються тим, що у наукових розробках політико-правові аспекти боротьби українських націоналістів представлені поодинокими спробами звернутися до нормативно-правових особливостей боротьби українського руху опору. Отже, слід констатувати недослідженність цієї проблеми як в Україні, так і за кордоном у часи боротьби українських націоналістів і на сучасному етапі. У той же час, науковців вивчали проблеми боротьби УВО, ОУН, УПА, УГВР, АБН, акцентуючи увагу в основному на історичних аспектах. Безперечно, такі дослідження мають важливе значення, оскільки в них аналізується фактичний перебіг подій. Щоправда, наукові підходи у цих науковців неоднозначні, інколи суперечливі, що обумовлене відсутністю єдиної об’єктивної оцінки характеру боротьби.
   Виклад основних положень. Велика кількість наукових конференцій та публікацій у періодичних виданнях на початку 1990-х рр., що засвідчило про значний інтерес до цієї, раніше табуйованої тематики, сприяло широкому обміну поглядами серед науковців та акцентувала проблему політико-правової оцінки характеру боротьби ОУН і УПА. Для її розв’язання було створено спеціальна урядова комісія, що мала завдання дати об’єктивну історичну оцінку боротьбі цій боротьбі. Ця комісія склала та опублікувала висновок, який показав характер та спрямованість боротьби українських націоналістів, проте це не припинило гостру полеміку в суспільстві [1]. Певною мірою на це впливає поява публікацій, автори яких не позбавилися старих заідеологізованих стереотипів.
   Прикладом такого використання радянських упереджених підходів є велика за обсягом монографія В.В. Поліщука «Гірка правда: злочинність ОУН-УПА», яка насправді є свідомим підбором фактів та відвертим перекручення справжніх ідей національно-визвольної боротьби, звинувачує учасників повстанського руху у повному пособництві гітлерівській Німеччині. Зроблено це з тією ж метою, що тривалий час робилося більшовицькою пропагандою, щоб звинуватити українських націоналістів у здійсненні ними геноциду як українського, так і неукраїнського (особливо польського) населення, за наказом нацистів.
   Спробу політико-правового аналізу боротьби силових підрозділів СРСР з українськими націоналістами здійснив О.В. Ткачук [3]. Автор використав широкий масив архівних джерел для обґрунтування твердження про колабораціоністський характер діяльності ОУН і УПА. Текст переповнений відвертою ненавистю до українського націоналістичного руху. У роботі, що претендує на статус монографії, не використовувалися джерела та література сучасних науковців, джерела та спогади учасників руху ОУН і УПА.
   Висвітлення характеру боротьби українських націоналістів аналогічними упередженими методами здійснювалося також О. О. Войцеховським, Г.С. Ткаченко [4], Н.В. Зазуліним [5] та іншими. Дослідження супроводжуються залученням архівних матеріалів, радянських концепцій та однозначністю і безкомпромісністю в оцінці характеру українського руху опору - з ярликом колабораціонізм. Водночас чимало сучасних науковців, які використовують увесь масив джерельної бази, сучасні наукові методи дослідження, відходять від упередженості, об’єктивно оцінюють характер боротьби ОУН і УПА.
   На даному етапі у наукових концепціях не існує комплексної політико-правової оцінки протистояння українських націоналістів тоталітарним режимам. Українськими вченими досліджуються окремі аспекти характеру руху ОУН і УПА. Останнім часом захищено низку кандидатських і докторських дисертацій, опубліковано ряд монографій та інших видань, присвячених цій проблемі. Наприклад, в кандидатських дисертаціях, М.А. Слободянюк, Б.Д. Чорномаз, Г.М. Стародубець, досліджуючи боротьбу українських націоналістів у різних регіонах України, прийшли до висновку, що вони внесли великий вклад у боротьбі з окупаційним тоталітарним режимом Німеччини, ефективно використовуючи методи підпільно-партизанської боротьби з окупантами [6].
   А низка сучасних українських молодих істориків (В.Ф. Деревінський, М.Я. Нагірняк, В.М. В’ятрович, Ю.О. Романишин, В.С. Виздрик, О.М. Дмитренко) [7] присвятила свої наукові праці об’єктивному висвітленню окремих напрямків та методів боротьби ОУН і УПА. Їх дослідженнями підтверджена справедливість тези, що українські націоналісти здійснювали реалізацію права народів на самовизначення різними способами, що їх боротьба спрямовувалася проти політико- правових засад тоталітарних режимів.
   Автори сучасних монографічних досліджень залучають великий масив джерел та літератури, всесторонньо висвітлюють характерні особливості та спрямованість боротьби, абстрагуючись від конфронтаційних настроїв у середовищі провідних кіл українських націоналістів. Яскравий приклад таких підходів продемонстровано у монографії Ю. Киричука [8].
   Д. Вєдєнєєв і Г. Биструхін зробили спробу узагальнити міжнародно-правові основи характеру боротьби українських націоналістів. Розглядаючи найбільш дискусійні питання співробітництва Служби Безпеки ОУН і УПА і спецслужб Німеччини та інших держав, автори прийшли до висновку, що нема об’єктивних підстав для визначення характеру боротьби українських націоналістів як злочинної та колабораціоністської діяльності. Розглядаючи бойову та спеціальну діяльність ОУН і УПА у світлі норм міжнародного гуманітарного права, науковці приходять до висновку, що у відповідності з міжнародно- правовими нормами український націоналістичний рух мав характер партизанського руху. Водночас, аналізуючи висновок Нюрнберзького трибуналу, вони звертають увагу на те, що український націоналістичний рух не був визнаний співучасником військових злочинів нацистів [9].
   В іншій монографії ці ж автори, висвітлюючи діяльність повстанської розвідки, на базі широкого кола джерел та літератури, приходять до висновку, що українські націоналісти застосовували спеціальні форми і методи боротьби з метою ліквідації проникнення ворожих спецслужб, здобуття інформації та спеціальних операцій повстанської боротьби. Автори заперечують твердження інших науковців про те, що спецслужби українських націоналістів виконували завдання лише ворожих СРСР спецслужб, зокрема абверу [10]. На основі вищевикладеного, можемо звернути увагу на певні характерні особливості методологічних підходів до проблеми політи- ко-правових особливостей боротьби українських націоналістів з тоталітарними режимами у 1940-х - 1950-х рр. Так, українська наукова школа представлена широким спектром праць з проблематики боротьби ОУН і УПА, проте політико-правові аспекти її тільки почали розроблятись у межах поодиноких фрагментарних досліджень, торкаючись, в основному тільки міжнародно-правової регламентації боротьби УПА. Радянський науковий доробок з проблеми, хоч і відзначає найбільшою упередженістю в оцінках, все ж доцільно використовувати для порівняльного аналізу.
   На певну увагу заслуговують висновки радянських юристів, пов’язаних з кримінально-правовими та міжнародно-правовими оцінками партизанських та національно-визвольних рухів.
   Відзначимо, що закордонні науковці вивчали боротьбу українських націоналістів з різних позицій, у рамках ідеологічних кліше та певною мірою об’єктивно, однак не вдалися до спроб розглянути проблему з позицій політико-правової оцінки характеру боротьби. Слід також підкреслити, що політико-правовий підхід до оцінки характеру та спрямованості боротьби українського націоналістичного руху не застосовувався у наукових розробках досліджуваної проблеми.
   Отже, серед великої чисельності вітчизняних наукових досліджень часів незалежної України характеру боротьби українського націоналістичного руху з великодержавними і тоталітарними режимами не здійснено комплексного політико-правового аналізу спрямованості, форм і методів боротьби українських націоналістів, не припиняються наукові дискусії та упередженість підходів. Відтак, українська історіографія проблеми політико-правової оцінки боротьби ОУН і УПА комплексно не висвітлена, натомість досліджувалися лише окремі аспекти проблеми, що стосувалися в основному міжнародно-правової регламентації боротьби українських націоналістів. Причиною такого стану речей в українській правовій науці є те, що на даному етапі сучасними науковцями не напрацьовано відповідної методологічної бази, яка дозволила б, використовуючи міждисциплінарну сукупність методів, здійснити комплексний політико-правовий аналіз боротьби українського націоналістичного руху у досліджуваний період як суспільно-політичної течії.
   Висновки. З огляду на вищезазначене, пропонуємо застосовувати комплекс методів, які використовуються в історичних, юридичних та політичних науках, синтезуючи їх, та формуючи новий методологічний підхід, що являє собою по суті політико-правовий аналіз суспільно-політичних течій.
   У такому методологічному підході необхідно використовувати комплекс методів політичних, історичних та юридичних наук на прикладі боротьби українських націоналістів у середині ХХ ст. Тут у процесі реконструкції' та інтерпретації подій, пов’язаних з боротьбою українських націоналістів, використовуються загальні методи історизму, аналітичний метод, проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи. Ці методи дозволять відтворити і порівняти характерні особливості боротьби українських націоналістів з іншими антитоталітарними рухами Європи, показати загальні тенденції антитоталітарної боротьби. Ключове місце займає метод політико-правового аналізу боротьби українських націоналістів, який складається зі співставлення форм і методів боротьби українського націоналістичного руху із нормативно-правовою регламентацією прав народів у складі власних держав національними законодавствами країн, проти політичних режимів яких боролися українські націоналісти, а також із міжнародно-правовим комплексом регулювання національно- визвольної боротьби. Поряд з цим, у дослідженні боротьби національно- визвольних рухів необхідно використовувати такі методи, як нормативний та природно-правовий, що застосовувалися у процесі визначення як правової природи, так і складових елементів та етапів розвитку права народів на самовизначення, а також всього іншого комплексу прав, що регламентували правові основи національно-визвольної боротьби. Згодом, розвиток синтетичних методологічних підходів у дослідженні характеру боротьби національно-визвольних рухів посилить об’єктивізм у наукових дослідженнях таких гострих та заідеологізованих проблем, як національно-визвольні рухи.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com