www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Фактори формування дослідницької компетентності майбутнього вчителя в умовах вищої освіти
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Фактори формування дослідницької компетентності майбутнього вчителя в умовах вищої освіти

Л. В. Бурчак,
аспірантка
(Глухівський державний педагогічний університет імені Олександра Довженка)

ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ В УМОВАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

   Постановка проблеми. Сучасна вища освіта України профільного підходу переходить на становлення особистості професіонала, підготовленого до неперервної самоосвіти, здатного адаптуватися в умовах середовища. Виходячи з цього, пріоритетним напрямком вищої школи на сьогодні є організація такого процесу освітньої діяльності, в якому кожний студент міг би стати суб’єктом власного розвитку, вмів би добувати та переробляти інформацію шляхом самостійної дослідницької практики в межах компетентнісного підходу. Реалізація цього напрямку потребує цілеспрямованого формування дослідницької компетентності студента, що дозволить фахівцю максимально проявити себе у професійній діяльності, бути конкурентноздатним усуспільстві. Зазначене вище вимагає визначення факторів, що сприяють формуванню дослідницької компетентності студента – майбутнього вчителя в умовах вищої освіти.
   Аналіз досліджень і публікацій. У контексті досліджуваної проблеми відомими є праці вчених: Ю. Бабанського, О. Дубасенюк, Н. Кузьміної, К. Недялкової, Л. Онучак, В. Панчук, Н. Сидорчук, Г. Андрєєва, Д. Данилова, Г. Мордовської, З. Борисової, К. Нікітіної та інших. Процес становлення особистості людини в доробку Л. Виготського, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, І. Беха, А. Бойка та інших. Особистість педагога стала об’єктом вивчення таких дослідників, як: І. Зязюн, І. Синиця, Р. Охрімчук та інших. Учені одностайні щодо думки, про те, що реалізація цілей професійної освіти досягається впливом на них сукупності зовнішніх, внутрішніх і спрямовуючих факторів в цілому. Аналіз психолого-педагогічної літератури (Н. Кузьміна, В. Панчук, О. Д убасенюк та інших) показав, що в педагогічні й науці відсутнє єдине тлумачення поняття “фактор” (табл. 1).

Таблиця 1

   Виходячи з позицій науковців, фактори формування дослідницької компетентності майбутнього вчителя розглядаються нами як зовнішні та внутрішні причини, що сприяють формуванню дослідницької позиції педагога у професійній діяльності.
   Мета статті – визначити та обґрунтувати фактори, що сприяють формуванню дослідницької компетентності студента – майбутнього вчителя в умовах вищої освіти. З методологічної позиції виокремлюють три групи факторів: соціально-педагогічні (нормативно-правовий, регіоналізації та середовища); психолого-педагогічні (персоніфікації та саморозвитку); спрямовуючі (організація освітнього процесу та його зміст).
   Детальніше розглянемо ці фактори та визначимо їх роль у формуванні дослідницької компетентності майбутнього вчителя. Так, нормативно-правовий фактор розглядається як одна з важливих умов, що регулює процес неперервності формування дослідницької компетентності майбутнього педагога в контексті його загальної підготовки, враховуючи принципи науковості та фундаментальності [1, с. 26-27].
   До змісту цього фактора слід віднести документи, де розміщено реалії реформування системи освіти: Закони України “Про освіту” (1996), “Про вищу освіту” (2002), Національну доктрину розвитку освіти України (2002), Державну національну програму “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) тощо. Цей аспект доповнюється Стандартами вищої освіти, що подають чіткі орієнтири підготовки педагога нового типу, формування його професійної компетентності, зокрема дослідницької компетентності.
   Основні принципи та шляхи вдосконалення системи професійної освіти у межах формування дослідницької компетентності майбутнього вчителя вбачаються нами в: 1) підвищенні наукового потенціалу викладацького складу (захист дисертацій, підвищення кваліфікації тощо); 2) створенні єдиного навчального плану, завдяки якому студенти мають змогу навчатися у магістратурі, аспірантурі тощо; 3) вдосконаленні науково-методичної роботи ВНЗ з метою активізації практичної участі студентів у науково-дослідній роботі; 4) співпраці студента та викладача на основі суб’єкт-суб’єктної наукової роботи; 5) пошуках оптимальних педагогічних умов формування дослідницької позиції майбутнього фахівця; 6) індивідуалізації освітнього процесу як засобу дослідницького саморозвитку студентів.
   З нормативно-правовим фактором переплітається фактор регіоналізації, однак вважаємо за необхідне зупинитися на ньому окремо, оскільки він є досить важливим фактором інтенсифікації професійної освіти. Зрозуміло, що освітня система будь-якої держави, зокрема України, залежить від загальних законів соціального розвитку, хоча кожен регіон має свої особливості, які необхідно враховувати в організації освітнього процесу. Цей процес регулюється насамперед Законом України “Про освіту” (1996), де передбачено розробку та реалізацію регіональних програм розвитку освіти, враховуючи особливості держави (національні, культурні, екологічні, соціально-економічні тощо). Проблема регіоналізації освіти України спирається на г ум аніс тичний і культурологічний підходи.
   Гуманістичний підхід в освіті відображає спрямованість розвитку освіти на гуманні стосунки в суспільстві як загальнолюдську цінність. Це побудова стосунків учасників освітнього процесу на основі демократичного стилю педагогічного спілкування [2, с. 156]. Цей підхід дозволяє кожному студенту усвідомити сенс свого існування, своєї належності до певного народу, його особливостей, формує цілісну картину світу.Культурологічний підхід передбачає освоєння особистістю культурного досвіду попередніх поколінь, з метою творчої його (досвіду) реалізації у професійній діяльності. Ще в ХІХ столітті видатний німецький педагог Ф. Дістервег зазначав, що необхідно брати до уваги умови місця і часу, в яких народилася людина, наголошуючи цим самим на формуванні особистості відповідно до вимог культури і науки. Сьогодні культурологічний підхід відображає відповідність навчання і виховання особистості специфічній, соціально-культурній матриці народу, що має історію, традиції, науку та є способом долучення до загальнолюдської культури як системи пристосування людського суспільства до різних умов середовища у їх часовому вимірі [2, с .443]. Фактор регіоналізації, з одного боку, забезпечує трансформацію ціннісних уявлень майбутнього спеціаліста в систему цінностей, що є ядром сучасного педагога, з іншого – дозволяє проектувати і конструювати йому свою педагогічну діяльність на компетентнісному науковому рівні. Реалізація фактору регіоналізації, враховуючи схарактеризовані підходи, у межах нашого дослідження набуває вигляду (табл. 2).

Таблиця 2

Таблиця 2

   Фактор середовища в педагогіці розглядається як зовнішня умова, в якій відбувається соціалізація особистості. Термін “середовище” трактується багатьма дослідниками як комплекс природних і соціальних умов, в яких здійснюється становлення особистості людини (Л. Виготський, Д. Данилов, М. Станкін та інші). Українські дослідники Н. Мойсеюк та І. Зайченко середовище розглядають як реальну дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини [4, с. 32; 6, с. 69]. У певному середовищі особистість, займаючись діяльністю, накопичує соціальний досвід. На думку Л. Виготського, людина як індивід у середовищі розвиває власні здібності і, в цьому випадку, спілкування і діяльність із середовищем, в якому вона знаходиться, стають рушійними силами розвитку людини.Ос ві тнє середовище (п рості р) трактується як місце в соціумі, де здійсню єть ся спеціальна діяльність різних систем щодо розвитку індивіду та його соціалізації. Тобто, середовище стає пріоритетним спрямовуючим (педагогічним) фактором. Дослідницькі знання та вміння студента в умовах освітнього закладу можуть бути сформовані лише у спеціальному, продуманому освітньому просторі, де можуть бути використані усі потенційні можливості, як наприклад: формування професійно-значущих цінностей, використання різних стимулюючих засобів, удосконалення інформаційно-технологічних умінь студентів; накопичення практичного досвіду дослідницької діяльності; розвиток індивідуальних можливостей студентів під час оволодіння навичками дослідницької роботи. Організований таким чином освітній простір сприяє активізації творчого розвитку і саморозвитку особистості майбутнього фахівця, формує наукові цінності, інтереси, необхідні для професійної діяльності знання і вміння, що забезпечить, на нашу думку, формування дослідницької компетентності майбутнього вчителя.
   Психолого-педагогічні фактори спрямовані на розвиток професійно-особистісних якостей педагога. Про важливість розвитку особистісних якостей п едагога вис ловлю вав думку ще Й . Г ерба рт, зазнач аючи, що п едагог а треб а вчити не набору технічних операцій у певному випадку, а формувати його особистість. Вивчення робіт вітчизняних і зарубіжних дослідників (Л. В иготський, Д. Е льконін, Е. Геккель, С. Холл, З. Фрейд та інші) дозволяє констатувати, що студент вищого педагогічного закладу є індивідуальністю, що характеризується власною етичною, інтелектуальною та фізичною силою. Подальший шлях його професійного розвитку залежить від самоактуалізації, суттєвою частиною якої стає формування професійної і дослідницької компетентності майбутнього фахівця.
   Формування професійної компетентності , зокрема дослідницької, тісно пов’язане з наявністю у студента педагогічних здібностей. Спеціалісти під здібностями розуміють індивідуально-психологічні якості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності [2, с. 316]. Дослідницькі педагогічні здібності розглядаються у працях Н. Кузьміної, О. Семеног, Г. Кловак, А. Маркової, Л. Мітіної, В. Загвязинського та інших. На думку вчених, в основі дослідницьких здібностей лежить творчість. Зокрема, виокремлено ознаки педагогічної творчості педагога – це професійна кмітливість, орієнтація на позитивні результати та продуктивність вирішення задач. На основі цього, В. Загвязинський розрізняє три рівні педагогічної творчості : 1-й рівень – педагогічні відкриття, пов’язані з висуненням нових ідей і їх втіленням у певних умовах; 2-й рівень – педагогічні винаходи, пов’язані з конструюванням певних елементів педагогічної системи, що підвищують якість освіти; 3- й рівень – удосконалення, пов’язане з модернізацією й адаптацією відомих певних педагогічних систем чи технологій [3, с. 53-54]. Тобто, педагогічна творчість може трактуватися як самостійне, продуктивне й оригінальне вирішення педагогом професійних завдань. У психологічному аспекті творчість – це вищий рі вень розвитку інтелекту особистості.
   Аналіз праць А. Маркової, Н. Кузьміної, М. Скаткіна, Л. Мітіної, З. Борисової та інших, дозволив нам виокремити якості майбутнього вчителя, що характеризують його дослідницьку компетентність : 1) науково-пізнавальна мотивація та інтереси, науково-ціннісні потреби, педагогічні здібності тощо; 2) інтелектуальні, творчі, емоційно-вольові властивості педагога та рівень їх виявлення; 3) науково-дослідні якості (наукова ерудиція, дослідницькі знання та вміння). У цьому аспекті враховується фактор персоніфікації, що передбачає індивідуальний підхід до студента, який досягається конструюванням особистісного освітнього процесу для його саморозвитку [7, с. 137]. Дослідники підкреслюють необхідність створення у вищому навчальному закладі “певної педагогічної ситуації”, що забезпечить професійний саморозвиток студента, здатність проявити себе як особистість, майбутній професіонал. Пріоритетним напрямком підготовки вчителя у межах формування його дослідницької компетентності, можна виокремити саморозвивальну дослідницьку діяльність студента за допомогою і під керівництвом викладача, внаслідок якої майбутній педагог стає здатним до цілепокладання, проектування, прогнозування та реалізації своєї науково-пізнавальної діяльності [1, с. 51].
   Визначаючи фактор саморозвитку, важливо врахувати, що він має дві складові частини – самопізнання і самовиховання. Самопізнання пов’язують із досягненням людиною власного образу “Я”. Спостерігаючи за собою, своїми діями та вчинками, особистість вивчає себе, адекватно оцінює успіхи і недоліки у власному саморозвитку. Згідно з дослідженнями Л. Мітіної [5, с. 95-97], формування дослідницької компетентності майбутнього педагога передбачає три стадії дослідницького саморозвитку (рис. 1).

Рис. 1. Стадії дослідницького саморозвитку

Рис. 1. Стадії дослідницького саморозвитку

   Нова підвищена самооцінка студента, яка виникає у процесі саморозвитку, свідчить про появу в нього нових науково-пізнавальних мотивів та потреб, що формуються у процесі активної взаємодії з викладачем.
   Висновки. Дослідницька компетентність майбутнього вчителя успішно формується за таких умов: 1) освітній процес здійснюється з урахуванням державної, регіональної та національної політики сучасності; 2) особистісний та освітній потенціал студента – майбутнього вчителя реалізується як результат цілеспрямованого саморозвитку; 3) науково-творчий потенціал студента розкривається і розвивається у відповідному, спеціально створеному освітньому просторі; 4) процес творчого науково-пізнавального саморозвитку студента розглядається як процес, ретельно організований і керований викладачем, причому студент має бути суб’єктом цього процесу.
   Перспективу подальших пошуків у напрямку дослідження вбачаємо в організації педагогічного процесу щодо формування дослідницької компетентності майбутнього вчителя у вищій школі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Борисова З. Н. Формирование исследовательской компетентности будущих педагогов в условиях педагогического коледжа: дис. ... кандидата пед. наук : 13.00.01 / З. Н. Борисова. – Якутск, 2007. – 220 с.
2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; головний ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
3. Загвязинский В. И. Методология и методы психолого-педагогического исследования : учеб. пособие / В. Загвязинский, Р. Атаханов. – [2-е изд.]. – М. : ИЦ “ Академія”, 2005. – 20 8 с.
4. Зайченко І. В. Педагогіка : навч. посібник для студентів вищих пед. навч. закладів / І. В. Зайченко. – Чернігів, 2003. – 528 с.
5. Митина Л. М. Психология труда и профессионального развития учителя : учеб. пособие / Л. М. Митина. – М. : ИЦ “Академія”, 2004. – 320 с.
6. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посібник / Н. Є. Мойсеюк. – [3-є вид., доп.]. – К., 2001. – 608 с.
7. Никитина Е. С. Региональные проблемы подготовки педагогических кадров : организационно-педагогические основы / Е. С. Никитина, Д. А. Данилов. – Новосибирск : Сиб. унив. изд-во, 2003. – 160 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com