www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія права arrow Співвідношення права і моралі в контексті правового ідеалізму
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Співвідношення права і моралі в контексті правового ідеалізму

М.І. Яговка

СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА І МОРАЛІ В КОНТЕКСТІ ПРАВОВОГО ІДЕАЛІЗМУ

   Здійснено філософсько-правовий аналіз проблеми співвідношення права і моралі в контексті правового ідеалізму. Проаналізовано спільні, відмінні риси та суперечності, що виникають між правом і мораллю в процесі взаємодії. Розглянуто вплив правового ідеалізму на побудову правової держави в Україні.
   Ключові слова: право, мораль, моральні норми, правовий ідеалізм, правова свідомість, правова держава.
   Постановка проблеми. Історія розвитку людства свідчить, що право і мораль як складові частини духовної культури суспільства органічно пов’язані одне з одним. Правова система державно організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, моральні настанови. Тому для визначення сутності правових норм необхідний не лише їх всебічний аналіз з урахуванням ідей правової свідомості суспільства, соціальної групи, але і вияв взаємозв’язків норм права з принципами та нормами моралі, з моральною свідомістю суспільства. Оскільки правовий ідеалізм - це один із філософсько-правових підходів до обґрунтування природи, форм вияву і призначення права у суспільстві та державі, то для найкращого розкриття його змісту необхідно розглядати його в контексті філософсько-правової проблематики співвідношення права і моралі. Це дозволить виявити суттєво практичні, соціально-регулятивні та світоглядні основи права. Все це вказує на особливу актуальність даної наукової проблеми і важливість її дослідження для теорії та практики науки сьогодення.
   Стан дослідження. Проблема співвідношення права та моралі в усі часи цікавила представників правової та філософської думки. Чимало аспектів цієї проблеми вивчали у свій час ще давні філософи (Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель, Ціцерон), вказуючи на значущість цих двох важливих чинників суспільної поведінки, їх схожість та відмінність. Відомі правознавці (В. Соловйов, І. Ільїн, П. Новгородцев, Н. Коркунов, М. Бердяєв, Є. Трубецькой, Л. Петражицький) підкреслювали, що право є мінімумом моральності чи юридично закріпленою мораллю [1, с. 212]. Аналіз права та моралі був предметом наукових досліджень І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля, Г. Кельзена, О. Коні, К. Маркса, Ф. Енгельса, І. Фіхте, Б. Чичеріна, С. Франка, А. Шопенгауера, А. Швейцера тощо. Сучасними вітчизняними дослідниками цієї проблеми є: B. Бабкін, В. Бачинін, О. Зайчук, В. Копєйчиков, Л. Луць, А. Олійник, Н. Оніщенко, М. Панов, П. Рабінович, В. Селіванов, О. Скакун,C. Сливка, Т. Тарахонич, М. Цвік, Ю. Шемшученко тощо. Виклад основних положень. Особливість співвідношення права і моралі на сучасному етапі полягає насамперед у тому, що їхні норми стикаються, суперечать одна одній внаслідок кардинальних трансформаційних процесів у всіх галузях суспільства, а також внаслідок того, що правова реальність - комбінація тоталітарної правової системи, яка руйнується, і правової системи демократичного суспільства, яка формується. У зв’язку з цим у літературі виділяють чотири компоненти співвідношення права та моралі: єдність, відмінність, взаємодія і суперечність [1, с. 212].
   Під мораллю у юридичній літературі розуміють систему норм і принципів, що виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один із одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою) і спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра та зла і підтримуються особистим переконанням, традиціями, вихованням, силою громадської думки [2, с. 266].
   Наведене поняття доводить, що моральні норми мають історичний характер виникнення, формуються під впливом таких категорій, як добро, зло, чесність, справедливість. Вони охоплюють майже всі сфери життєдіяльності суспільства: економіку, політику, право тощо. Але у «чистому» вигляді моральне регулювання поширюється на порівняно вузьку сферу міжособистого спілкування (дружба, кохання, взаємодопомога). Але і у цій сфері їх не можна ізолювати від інших соціальних норм: традиції, релігійні норми, звичаї. За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами суспільства, ліквідуються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування.
   Коли потрібно показати відмінності моралі і права як суспільних явищ, то, звичайно, наголошують на такому:
   - Мораль насамперед розглядається як найбільш давній спосіб соціальної регуляції і саморегуляції поведінки людини, що виникає і розвивається ще у до цивілізаційний період, а право, як і держава, - продукт цивілізації.
   - Право регулює тільки такі відносини між людьми та соціальними спільнотами, які виходять за межі міжособистісних, і тому підлягають зовнішньому контролю; натомість, мораль передусім є внутрішнім регулятором поведінки людини.
   - Мораль - універсальний регулятор поведінки людей. Регулює різноманітні її види, тобто сферу впливу моральних норм на суспільні стосунки не завжди можна вкласти в певні рамки; право ж регулює лише найбільш важливі й актуальні з точки зору суспільства та держави відносини, які зрештою отримують загальнообов’язкове визнання.
   - Джерелом моралі є повсякденна практична діяльність людей, і тому вона відображає належте з точки зору окремих спільнот, соціальних груп та об’єднань, суспільних інтересів, а право формулюється законодавцем і виражає загальнодержавну волю.
   - Норми моралі створюються у стихійній творчості людей, містяться в їх свідомості і не мають писемного вираження; натомість, правові норми формулюються і встановлюються, як правило, у писемній формі, яка надає їм певного змісту та вказує на їх загальнообов’язковість.
   - Правові норми вводяться у дію офіційно і набувають сили у точно встановлений термін, тоді як моральні норми поширюються поступово, у міру їх сприйняття й засвоєння громадською думкою окремих спільнот, соціальних груп та об’єднань, соціальних інститутів, суспільством.
   - Правовим нормам властива детальна регламентація поведінки суб’єктів суспільного життя, моральні ж приписи виступають найчастіше як загальні, абстрактні, а не конкретні правила (принципи, табу).
   - Норми права завжди становлять єдину за своєю сутністю, змістом та соціальним призначенням систему. Щодо моралі, то у суспільстві може існувати декілька систем моральних норм (класова, професійна, мораль спільнот, минулих соціальних систем і тих, що народжуються, тощо).
   - Виконання приписів правових норм забезпечується шляхом офіційного закріплення прав і обов’язків учасників соціальних відносин та підтримки спеціально створеними державною владою інститутами, які за необхідності можуть вдаватись до примусу; що стосується вимог моральних норм, то їх виконання забезпечується впливом громадської думки, переконаннями людей.
   - Мораль є більш гнучкою та динамічною системою соціальних норм, а право внаслідок набуття формального визначення змісту виступає як більш стабільне явище, яке може за певних умов бути консервативним (правова норма хоч і віджила своє, застаріла, але допоки законодавець не скасував її, вона повинна виконуватись) [3, с. 5-7]. Отже, мораль і право відрізняються за багатьма параметрами, але у них багато спільного. І мораль, і право виконують загальну соціальну функцію - регулюють поведінку людей, виражають загальнолюдські уявлення про належне і справедливе.
   У процесі реалізації своїх функцій право і мораль допомагають один одному в досягненні загальних цілей, використовуючи для цього притаманні їм методи. «Там де право відмовляється дати який-небудь припис, виступає зі своєю волею мораль; а де мораль не може одним своїм внутрішнім авторитетом стримувати прояви егоїзму, на допомогу їй приходить право зі своїм зовнішнім примусом» [4, с. 113]. Як бачимо, вони об’єктивно потрібні один одному.
   Взаємодія права і моралі полягає в їх соціальній та функціональній взаємодії.
   Моральним визнається дотримання норм закону і навпаки - протиправна поведінка, що порушує норми чи суперечить закону, є аморальною, засуджується суспільством.
   Можна погодитися з М. Матузовим, який обґрунтовує такий висновок: все, що регулюється правом, регулюється і мораллю, але не все, що регулюється мораллю, регламентується правом. Ці два явища не статичні, вони рухомі й у майбутньому право дедалі більше наближатиметься до норм моралі [5, с. 186].
   Як зазначає професор С. Сливка, «сила права полягає в його моральній основі. Кожний закон містить у собі узагальнення, які підсвідомо стають джерелами зміцнення моральної сили права. Тому воно постійно потребує етико-гуманістичного вдосконалення і врахування розвитку суспільних відносин. Це надає правовим нормам моральної напруженості, а науковому і практичному змістові його вимог - бажаних моральних якостей» [6, с. 104].
   Для побудови правової держави недостатньо закріплення на рівні Конституції характеристики України як правової держави, а необхідні об’єктивні і суб’єктивні передумови, чинники для побудови такої державності на теренах України. Одним із таких чинників є притаманність правового ідеалізму певному суспільству. В літературі зазначається, що у правовій державі вищим авторитетом володіє закон. Його дотримання святе, а покарання за його зневагу - неминуче. Вся сила державної влади, вся могутність суспільної думки, всі можливості засобів масової інформації спрямовуються на захист закону, правопорядку [7, с. 390-391]. Відповідно до принципу верховенства права у правовій державі будь-який закон, в тому числі й Конституція, має бути справедливим, правовим. Не кожний закон, навіть прийнятий відповідно до чіткої юридичної процедури, має правовий характер. Якщо закон порушує конституційні права і свободи людини і громадянина, він не може вважатися правовим. А це, своєю чергою, є показником того, що підґрунтям позитивного права мають бути норми природного права (моральні), тому що справедливість є однією з основних категорій моралі. Отже, притаманність правового ідеалізму є ще однією сходинкою до побудови правової держави в Україні. Правова норма живе завдяки її моральному змісту. Як тільки він зникає, вона фактично припиняє діяти, тому право за будь-яких умов і у будь-які часи зацікавлене у забезпеченні морального клімату у суспільстві, його основоположних моральних цінностей, які його живлять [8, с. 46]. Отже, функціонування і дієвість права у суспільстві виражається через співвідношення його із мораллю. Право є тоді дієвим, коли воно створене на основі норм моралі, має моральний зміст. А моральний зміст визначається рівнем розвитку правового ідеалізму у свідомості громадян. Отже, правовий ідеалізм сприяє моральності права.
   Багато правових норм безпосередньо закріплюють моральні вимоги. Своєю чергою, право здійснює вплив на формування моральних уявлень і норм. Але законодавець не може декретувати моральність людей і суспільства, адже право є не лише соціоморальним явищем, а й покликане виконувати політико-юридичні функції.
   Справді, право, що виникає на перших сходинках цивілізації разом із державою, є примусовим регулятором людської поведінки у соціально диференційованому суспільстві, але водночас базується і на звичаях, традиціях, усталених моральних нормах. На різних етапах свого розвитку правові регулятори по-різному співвідносяться з моральними. Єдність за сутнісними ознаками моралі та права може розвиватись, поглиблюватись або руйнуватись залежно від економічної та політичної стабільності суспільства. Слушною є думка, що мораль і право з тих пір, як вони почали розрізнятись, розвивались за таким принципом: чим вища моральна культура суспільства, тим меншою була потреба у законах і тим більш м’якими вони були [3, с. 8]. Це, власне, вказує на пряму взаємозалежність між правовим ідеалізмом, правом і мораллю, тобто чим вищий ступінь притаманності суспільству правового ідеалізму, тим більш маральною є правова свідомість та правова культура громадян держави, де він проявляється. А це, своєю чергою, є соціальною гарантією дії верховенства правового закону в суспільстві, панування правових принципів справедливості та гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі й гідності. У моралі та права спільні покликання і мета - забезпечення стійкого розвитку суспільства, впорядкування відносин між людьми на ґрунті загальнолюдських моральних цінностей: гуманізму, справедливості, рівності, свободи. Тому вони є взаємообумовленими та взаємопов’язаними системами регуляції суспільного життя, виконують спільну соціальну функцію регулювання людської поведінки, життєдіяльності суспільства. Мораль і право є складними системами, що включають моральну і правову свідомість, моральну і правову практику (моральні та правові відносини, моральні та правові аспекти діяльності).
   Взаємопроникнення моралі та права ґрунтується на тому, що правове регулювання вбирає у себе відповідне коло моральних приписів, яким надається правова значущість. Законодавці часто прагнули шляхом створення правової норми стимулювати розвиток моральних якостей людей. Проте в історії є немало прикладів, коли правові норми випереджали моральні традиції, коли законодавець мав на меті затвердити прогресивні моральні погляди і вимоги. Це, зокрема, скасування за допомогою права принципу таліона, кровної помсти. Мораль, таким чином, наповнювалась загальносоціальними правами.
   Моралі та праву властива нормативність, яка й дозволяє регулювати поведінку людей. Моральні й правові норми мають загальний характер, загальнообов’язковість, формують стандарти, нормативи, що утверджують і захищають відповідну систему цінностей і регулюють поведінку людей. Об’єкти їх регулювання значною мірою можуть збігатися, але саме воно здійснюється специфічними для кожного зі способів регуляції засобами. Тому право виступає як жорстке інституціональне явище, що спирається на примус з боку державно-владних інститутів, а мораль, як правило, позаінституціональна.
   Єдність моралі й права полягає у відносній стійкості моральних і правових принципів і норм, оскільки вони засновані на загальнолюдських вимогах гуманності, справедливості, рівності та свободі. Вони виражають, як правило, інтереси, прагнення і волю усіх громадян, закріплюють оптимальне співвідношення інтересів особистості та суспільства, ставлять рівні вимоги до людини незалежно від її національної приналежності, майнового стану чи віросповідання, висувають однакові критерії оцінки вчинків і поведінки людей.
   Вплив моралі на вдосконалення правової системи відбувається в основному шляхом впливу моральної свідомості на правові погляди суспільства. Моральний вплив на право здійснюється через правотворчість народу, його громадську думку, особливо на референдумах. Воля народу за таких умов відображається у правових нормах. Основоположні принципи і норми моралі, які потребують загальнодержавного визнання, закріплюються в Основному Законі. Так, наприклад, у Конституції України (статті 23, 24, 28, 29 тощо) моральні принципи гуманізму, свободи, рівності, справедливості отримали офіційне закріплення. Такі моральні вимоги, як особиста недоторканність, захист честі і гідності, природних прав людини та інші, визнаються Конституцією України нормами прямої дії [9]. Моральний вимір права є необхідною умовою його подальшого розвитку й вдосконалення, умовою його гуманістичної, особистісної орієнтації. Моральне обґрунтування права та правове забезпечення моральних норм ведуть до їх гармонійності та дієвості. Зрозуміло, що проникнення моральних принципів і норм у зміст права може мати, залежно від галузі права, різний характер. Так, яскравим прикладом органічного поєднання вимог моралі та права є галузь сімейного права. Правові норми, коли вони відповідають моральним уявленням щодо справедливості, здебільшого реалізуються громадянами добровільно. Порушення таких норм розглядається не лише як юридичний конфлікт, але за умов поєднання моральних та правових вимог воно спричиняє як правову відповідальність, так і моральний осуд.
   Індустріальна цивілізація доводить, що мораль неможлива без права, оскільки немає моралі без свободи, а свободи - без правового забезпечення її гарантій. Неможлива і моральна особистість, яка позбавлена правосвідомості. Сучасна правова свідомість невід’ємна від рівня моральної культури особистості. Моральна свідомість формується на основі розвинутої культури і основоположних моральних цінностей. Правова свідомість не може скластись поза культурою і її складовою - мораллю, вона ними живиться. Правове життя суспільства розвивається у середовищі моральних відносин, оцінок, приписів. Основоположні поняття моральної свідомості - обов’язок і совість, честь і гідність, справедливість і відповідальність, моральні принципи гуманізму, свободи, рівності та ін. - органічно пов’язані та втілюються у реальних правових нормах, зв’язках та відносинах.
   Відомо, що права людини, які виражені у багатьох нормативних актах міжнародного і національного рівня, належать до зовнішніх форм життєдіяльності суспільства. З точки зору співвідношення моральних та правових засад суспільства, вони є необхідними, тому що інтереси особистості та суспільства перебувають у складних, суперечливих, а іноді й конфліктних відносинах. Якщо б люди могли досягти моральної злагоди, то питання про права людини у формально визначеному вигляді зникло б само собою, але ж «царства Божого» на землі не досягти, тому правове регулювання є необхідним, має величезне значення і без нього не може існувати цивілізоване суспільство. Мораль як відносно автономне соціальне явище не лише завжди впливала на соціальний інститут права, але й відчувала на собі зворотний вплив. Усе правове має бути і моральним, право, в кінцевому підсумку, не може суперечити панівній моральній системі. Але між нормами моралі та права можуть виникати конфлікти і суперечності. Суперечності між правом і мораллю існували, існують і, мабуть, існуватимуть, допоки існуватиме позитивне право. Причини суперечностей юристи вбачають «в їх специфіці, у тому, що у них різні методи регуляції, різні підходи, критерії, оцінки поведінки суб’єктів» [10, с. 395].
   На думку А. Якубова, суперечності між нормами права і нормами моралі виникають через, по-перше, недосконалість окремих правових норм або їх відставання від потреб суспільного життя; по-друге, випереджальний характер морального розвитку, висування моральністю більш високих вимог до людської поведінки порівняно з правом; по-третє, різниця в об’єктивних властивостях правових приписів і моральністю тощо [11, с. 15]. Розбіжності між правом і мораллю ґрунтуються на суперечностях сьогодення, труднощах, хаотичності самого життя, динамічності розвитку суспільних відносин, появі нових тенденцій, пов’язаних із розвитком суверенного будівництва, і часто не є однаковим рівнем моральної і правової свідомості соціальних суб’єктів та їх об’єднань.
   Отже, специфічні властивості моралі та права роблять неможливим їх повний збіг. Вони мають загальні й особливі характеристики та риси, що відображають специфіку їх змісту. У процесі історичного розвитку суспільства вони розвиваються на єдиному фундаменті загальнолюдських цінностей, взаємодоповнюють, взаємно збагачують одне одного, взаємодіють між собою в процесі застосування. Мораль і право є важливими складниками духовної культури суспільства, найважливішими засобами соціальної регуляції діяльності та поведінки людей у суспільстві.
   Співвідношення права та моралі не є чимось раз і назавжди визначеним і застиглим, оскільки цьому співвідношенню притаманний динамізм у процесі історичного розвитку. Глобалізація людської діяльності вимагає знаходження нових загальнолюдських норм моралі. Мораль змінюватиметься під впливом суспільного прогресу, з’являтимуться нові норми, що характеризують сутнісні потреби людини.
   Питання співвідношення моралі та права пов’язане з тим значенням, яке мають ці поняття в житті людського суспільства, оскільки, з певної точки зору, саме механізми права та створені на основі права інститути мали неабиякий вплив на життєдіяльність людини впродовж більшої частини історії, а моральні норми, своєю чергою, забезпечують мотивацію діяльності як індивідів, так і суспільства, формують відношення до правових норм і державних систем, визначають бажаність або небажаність будь-якого суспільного утворення.
   У цілому слід погодитись із думкою, яка панує в юридичній літературі, що правильне співвідношення між нормами моралі та права існує тоді, коли природне право, пов’язане із совістю, стає над позитивним правом як вища форма, як норма, як ідеал, якого досягнути досить важко, але можливо [12, с. 136].
   Висновки. Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що притаманність правового ідеалізму українському суспільству є одним із основних чинників побудови правової держави, адже закріплення на рівні Конституції характеристики України як правової держави є недостатнім, необхідні об’єктивні та суб’єктивні передумови, чинники для побудови такої державності на теренах України.
   Функціонування і дієвість права у суспільстві виражається через співвідношення його із мораллю. Право є тоді дієвим, коли воно створене на основі норм моралі, має моральний зміст. А моральний зміст визначається рівнем розвитку правового ідеалізму у свідомості громадян. Отже, правовий ідеалізм сприяє моральності права. Чим вищий ступінь його розвитку у державі, тим більш маральною є правова свідомість та правова культура громадян. А це є соціальною гарантією дії верховенства правового закону в суспільстві, панування правових принципів справедливості і гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі та гідності.

Література

   1. Матузов Н.И. Теория государства и права: учебник / Н.И. Матузов, А.В. Малько. - 3-е изд. - М.: Издательство «Дело» АНХ, 2009. - 528 с.
   2. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун; пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.
   3. Лозовой В.О. Професійна етика юриста / В.О. Лозовой, О.В. Петри- шин. - Х.: Право, 2004. - І76 с.
   4. Новгородцев П.И. Право и нравственность / П.И. Новгородцев // Правоведение. - 1995. - № 6. - С. 103-113.
   5. Теория государства и права: курс лекций / под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2001. - 776 с.
   6. Сливка С.С. Мораль і право в умовах формування правової держави / С.С. Сливка // Проблеми формування суверенної правової української держави: зб. наукових статей. - 1993. - 109 с.
   7. Політологія: підручник / за заг. ред. проф. В.Г. Кременя, проф. М.І. Горлача. - Харків: Друкарський центр «Єдінорог», 2002. - 640 с.
   8. Букреев В.И. Этика права: От истоков этики и права к мировоззрению: учеб. пособие / В.И. Букреев, И.Н. Римская. - М.: Юрайт, 1999. - 336 с.
   9. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.
   10. Семків О.І. Політологія: підручник / за ред. О.І. Семківа. - Львів: Світ, 1994. - 552 с.
   11. Якубов А.Е. Взаимодействие уголовного права и этики / А.Е. Якубов // Вестник Московського университета. Серия 11. Право. - 1992. - № 5. - С. 13-22.
   12. Захарчук С. Співвідношення права та моралі: історико-теоретичні аспекти / С. Захарчук // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 4. - С. 133-136.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com