www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія права arrow Опредметнення космоцентристських ідей та культу предків у римському праві
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Опредметнення космоцентристських ідей та культу предків у римському праві

В.М. Вовк

ОПРЕДМЕТНЕННЯ КОСМОЦЕНТРИСТСЬКИХ ІДЕЙ ТА КУЛЬТУ ПРЕДКІВ У РИМСЬКОМУ ПРАВІ

   Запропоновано розглядати римське право як похідне від ідеологічно-світоглядного універсуму древніх римлян, акцентується увага на впливові космоцентризму та культу предків на формування та функціонування системи римської правової регуляції.
   Ключові слова: римське право, ідеологія, ціннісні настанови, культ предків, консерватизм.
   Постановка проблеми. Теза про сучасність та своєчасність античності є коректною у межах будь-якої соціокультурної' епохи європейської суспільствознавчої ойкумени. Європейська гуманітаристики пройшла довгий шлях від захоплено-екзальтованого до розважливо-критичного ставлення до античної спадщини, але безвідносно до ступеня емоційного забарвлення цього відношення, завжди прослідковується повага та зацікавленість європейців до того, що передали нам у спадок греко- та римо-антична культури. Загальна настанова щодо римської культури цілком стосується і римського права, яке стало, за висловом німецького юриста ХІХ ст. Р. Йєрінга, найважливішим експансивним засобом, який римська культура використала для завоювання світу. Стан дослідження. Маловдячною є спроба згадати усіх авторів, які досліджували феномен римської культури, її ідеологічний аспект та їх вплив на формування римського права. Тому ми звернемо увагу на доробки лише тих авторів, які, на нашу думку, найбільш ґрунтовно опрацювали заявлену проблематику. До їх числа належить уже згаданий Р. Йєрінг, який у своїй праці «Дух римського права на різних ступенях його розвитку» правову регуляцію древніх римлян розглядає через призму особливостей духу цього народу. Радянський антикознавець А. Лосєв писав про римлян та їх вплив на право. Значний інтерес, у контексті нашої теми становлять праці В. Бачиніна, Є. Немировського, О. Штаєрман, І. Маяк, С. Утченка. Щодо джерельної бази, то не обійтися без текстів Тита Лівія, Плутарха, Цицерона, Полібія та ін. І хоча значна частина романістично спрямованої наукової літератури торкається проблем експлікації ціннісно-ідеологічної системи римської спільноти в праві, все ж таки сьогодні ця проблема ще не набула достатнього висвітлення. Тому нашою метою є з’ясування зв’язку між ціннісно-ідеологічним універсумом римської культури та основними засновками римського права. Виклад основних положень. Право як соціальний інститут та нормативна система, які є дієвими та значущими для конкретного суспільства, похідні від панівної системи цінностей цього суспільства та його основних світоглядних настанов, оскільки право як елемент культури несе в собі у знятому вигляді всі її риси та ознаки. Право як культурний феномен є багатошаровою системою символів, кожний з яких виражає суть певної ціннісної орієнтації, а рівні культурної символіки розміщуються у діапазоні від поверхових, які зумовлюються наявною інституціональністю, до більш глибинних, які відповідно до індивідуальної включеності у символіку культури набувають статусу онтичного рівня, що містить буденні, ситуаційно-обумовлені компоненти особистості, та онтологічного, глибинного рівня, який охоплює основні структури людського існування.
   Римське право у своїй буттєвості було опредметненням системи ідеологічних цінностей римського суспільства, а також практичним оформленням римо-античного світоглядного комплексу, основоположні орієнтири якого набули остаточного оформлення у республіканський період на тлі прадавніх традицій та уподобань римлян. Звернемо увагу у межах цієї розвідки лише на дві світоглядні цінності римо-античної культури: римський космоцентризм та роль культу предків у функціонуванні римського права. Категорія космосу є основоположною ідеолого-аксіологічною категорією римо-античного світогляду. Римський світ «працює» з трьома значеннями «космосу», два з яких роблять римлян схожими з греками: по-перше, цим поняттям позначають світ, доступний для сприйняття та осягнення, це світ, який уже відбувся, а не той який відбувається (О. Шпенглер); по-друге, космос для нащадків Ромула є явищем завершеності і цілісності (про що писав О. Лосєв); і по-третє, космос - це є політико-правова категорія для позначення суто римського цивілізовано обжитого простору. На нашу думку, саме із притаманного римлян уявлення про космос випливає протиставлення всього «римського» як цивілізації, тобто кращого і досконалішого світу, та «іншого» світу як такого, що не відповідає параметрам римської досконалості (світу, що перебуває поза межами римського у географічному та ідеологічному вимірах).
   Трансформації у свідомості римлян зазнає й ідея космічного порядку. На відміну від уявлень греків про Космос як живий, доцільний Порядок, переповнений таємницями, які викликають священний трепет, для римлян Космос же сам по собі, тобто як природно- об’єктивний феномен, нецікавий і не вартий уваги. Більшої уваги, на їх погляд, заслуговує соціальний космос, який відповідає або має відповідати таким критеріям як припис, упорядкування, дисциплінованість і систематичність. Таке уявлення про соціальний космос, опредметнюючись в існуванні Римської держави, об’єднує окремі, розрізнені індивіди, різні народи і раси за допомогою правових, політичних та юридичних уз. «Лише одне-єдине явище в античності може примусити нас говорити про спробу вибудувати повну і всеохоплюючу конструкцію буття - це Римська держава. Вона дійсно прагне організувати «orbis terrarum» - все коло земель» [1].
   Пресловуте прагнення до порядку пронизувало всі сфери римського життя, поширюючись навіть на добування військової здобичі шляхом прямого грабежу переможених. До нас дійшли свідчення Полібія: «Після взяття міста римляни чинять приблизно так: для здійснення грабежу виділяється із кожного маніпула певна кількість воїнів <.. .> або воїни ідуть на грабіж маніпулами. Але для цієї мети ніколи не призначають більше половини війська, інші залишаються на місці <...>. Всі воїни, виділені для грабежу, зносять здобич в табір. Після цього трибуни ділять здобич порівну між усіма, причому не лише між тими, які залишалися в строю для прикриття, але і тими, хто охороняв палатки, а також хворими і тими, які виконували якісь справи або доручення». І як висновок, Полібій зауважував, що при такій системі розподілу награбованого ніхто не страшиться втратити здобич, всі одержують її порівну, «по справедливості»; у інших народів спостерігається порушення цих правил, що «буває джерелом найбільших бід» (Polib., Paul., 32-34). Уявлення про порядок завжди пов’язуються з ідеями симетрії, стабільності і надійності. Антична культура породила методи пропорцій та міри у пізнанні рівносильної статики світу, так само як і логіку розуму. Але найголовнішою її заслугою було те, що вона (антична культура) створила метод пізнання через абстрактні ідеалізації (починаючи з платонівських «ідей»), який став основою формування логічних систем геометрії, формул математики, а в прикладній сфері виразився в існуванні юридичних норм та формул позовів, у сфері ж мистецтва цей метод зреалізувався у каноні античного мистецтва як системи ідеальних пропорцій. На формування особливостей античного світосприйняття як статичного, скульптурного за своїм характером, вплинули образ Космосу як прообраз статичності основної форми політичної організації античних людей (полісу), уявлення про антропоморфний пантеон богів як єдності сприйняття фізичного і духовного в людині, принцип узагальнюючої ідеалізації. Втілення у римському праві ідеї порядку проявлялось майже жорсткою логікою мало чи не алгебраїчних рівнянь юриспруденції (О. Лосєв). На думку сучасного філософа права В. Бачиніна, «римляни не любили стихійності, безпорядку, безформенності, прагнули до того, щоб все підкорялося розсудковим приписам, упорядкувати, дисциплінувати, привести в систему. Порядок скрізь і у всьому був для них головною панівною метою» [2, с. 56]. Право народів як найбільш ефективна система правової регуляції на теренах великої і багатоетнічної держави було нічим іншим, як упорядкованим та «окультуреним» на римський лад звичаєвим правом поневолених народів. Звичайно, це саме право народів було неоднорідним через залучення елементів із різних правових систем, але найбільше виділялися в ньому норми власне римського права та норми грецького права. Римляни ототожнюють Рим і світ (в сенсі соціального космосу), при цьому межі останнього дають можливість римському громадянинові бути громадянином цього всього світу, а вільній людині почуватися скрізь на території Римської держави суб’єктом права. Найбільш ширшим узагальненням сутності права народів є вислів Гермогеніана: «Цим правом народів введені війни, розподіл народів, заснування царств, розподіл майна, встановлення меж полів, побудова будівель, торгівля, купівлі і продажу, найми, зобов’язання, за виключенням тих, які введені в силу цивільного права» (Б. 1.1.5).
   Специфічно римське розуміння космосу зумовлює і виділення юриспруденції в абсолютну науку, тоді як для греків такою наукою була філософія. Найвиразніше місце юриспруденції у житті римської спільноти охарактеризував Ульпіан, перефразувавши вислів Цицерона про значення філософії: «Юриспруденція є знання божих і людських справ, наука справедливого і несправедливого» [3, с. 273]. На думку П. Юркевича, у цій сентенції Ульпіана відображений дух римлян, котрі все найважливіше і найвеличніше підводили під начала права [3, с. 274]. Зміст права, сформульований Ульпіаном, для римлян виражається єдністю трьох ідеологічних принципів, бажаних у реальній правовій практиці: жити чесно, не шкодити іншому, кожному віддавати належне [3, с. 278] (Э. 1.1.10.1). Останній принцип відповідає загальній ідеї, притаманній мисленню древніх філософів, як була сприйнята юристами. У Платона ми знаходимо ідею про те, що кожному належить віддати те, що йому належить (Яер.33.1). Цицерон вказує на як одне із завдань правосуддя надання кожному того, що йому належить, збереження людської спільноти і надійності договорів (КИеіаЬ Негепп. 3.2.10; de ойіс. 1.5.15).
   Мабуть важко знайти в історії таку культуру, яка б так поважала і боготворила предків, як римська. Це шанування попередників у правовій сфері зреалізувалося у явищах оберненості у минуле - консерватизмі та традиціоналізмі. Звертання культури до минулого як кращого часу в порівнянні з теперішнім є загальним моментом духовного життя багатьох народів. Утопічність минулого вперше була висвітлена у знаменитій поемі Гесіода «Труди і дні», мотив якої згодом набув поширення у культурі європейських народів. Ідеалізація часів, які давно минули, притаманна і римському народу. Вчинки, чесноти людей, які давно померли, продовжують жити у віртуальній реальності, визначаючи кодекси поведінки реальних живих людей. Чесноти, якими повинен володіти римлянини, сягають своїм корінням тих часів, коли зароджувався та формувався римський народ. Норови предків для римлянина - це ідеал і норма, а тому новації в духовно-ідеологічній сфері викликали осуд та асоціювалися з розкладом, занепадом і викликали постійне нарікання на сучасність. Аппій Клавдій Сліпець ще в ІV ст. до н. е. ставив перед сучасниками риторичне запитання: «Где ж ваши умы, что шли путями прямими / В годы былые? Куда обезумев, они уклонились?»; «Меры, которые предпринимались в старину в какой- либо области, были лучше и мудрее, а те, которые впоследствие менялись, менялись к худшему» - констатує Лонгін в І ст. н.е.; «Новшества, противные обычаям и нравам наших предков, нам не нравятся и не представляются правильными» - фіксувала сенатська постанова в 92 році до н. е.; а через століття Гораций змальовує невтішну картину історичного розвитку римського народу: «Чего не портит пагубный бег времени? /Ведь хуже дедов наши родители, Мы хуже их, а наши будут/ Дети и внуки еще порочней?»
   На думку російських романістів, римські юристи благоговіли перед авторитетом своїх попередників. Навіть у висновках по другорядному питанню римський юрист прагнув показати, що його погляд відповідає поглядам його попередників. «Ця повага до старого права, що інколи переходить у благоговіння, є невипадковою; вона має за мету підкреслити непохитність права, незмінність існуючого соціального ладу <...>. Римський юрист нерідко надавав перевагу натяжкам при трактуванні норми, яка склалася, лише б не відкидати попереднього, не виявляти мінливості права» [4, с. 9].
   Однією із заповідей предків була вірність законам, які розумілися основою життя і діяльності громадян, були конституцією міста. Історична традиція свідчить, що саме завдяки введеним Ромулом законам, вдалося досягти спокою і стабільності. Нормативні нарративи обов’язку, дисципліни і покори уможливлювали для окремого індивіда здійснення його найважливішого обов’язку - служити державі і коритися її законам.
   Культ предків як одна із засадничих цінностей римського суспільства впродовж тривалого часу виконував одну із основних світоглядних функцій, і навіть в часи занепаду Римської держави, всі зверталися до авторитету предків, хоча і в формальному вигляді. Для багатьох народів у період становлення держави, формування основних стабілізуючих соціальних інститутів характерне шанування та преклоніння перед діяннями предків, постійне прагнення робити так як робили вони. «Батьківське» означає істинне, правильне, перевірене часом і як таке, що пройшло апробацію на виживання. Соціальна пам’ять народу зберігає досвід попередніх поколінь у вигляді звичаїв та традицій. Згадувана нами така риса квіритського права, як консерватизм, і є яскравим свідченням дбайливого ставлення до діянь предків як живучості старих форм при зміні змісту. Ця риса найповніше відображена у латинському вислові: «Буква закону переживає його зміст», а в юридичній реальності - у ритуалі манципації (mancipatio).
   Манципація як витвір предків зберігала свою значущість у всі часи існування Римської держави, правда лише стосовно так званих манципних речей, тобто тих речей, які мали особливо важливе господарське значення. Відомим є ульпіанівське визначення манципних речей: «Всі речі вважаються манципія або неманципія. Речами манципія є земельні ділянки на італійській землі і при тому як сільські, якими вважаються обійстя, так і міські, яким є будинок; також права сільських ділянок, наприклад, дорога, стежка, прогін, водогін; також раби і четвероногі, які приручаються до упряжу або до ярма, наприклад, бики, воли, коні і віслюки. Інші речі вважаються неманципними» (Ulp. Req. 19.1).
   На манципації як ритуал та форму виникнення зобов’язань і досі нема єдиного погляду. Достеменно невідома древня етимологія терміну «манципація», оскільки час виникнення цього явища сягає прадавніх часів. Небагаточисленні письмові пам’ятки, в яких є згадки про манципацію, датуються більш пізніми часами, коли сам обряд сприймався уже як непорушна традиція, і в силу цього автори демонструють не одностайність у її трактуванні. Варрон зауважував, що манципацією «називається те, що береться рукою» (Varr. L.L. VI. 85); Ісідор визначає манципацію як «все те, що може бути взято і підкорене рукою, як, наприклад, людина, кінь, вівця. Адже ці тварини відразу, як народжуються, вважаються взятими в mancipium. Адже і ті тварини, які причисляють до диких, мабуть, тоді ставали mancipium, коли їх захоплювали або коли вони приручалися» (Isid. Oriq. IX. 4.45), а Макробій твердив, що ритуал manus iniectio («накладання руки») і є майже mancipium, уточнюючи, що останнє стосується божественного права і супроводжується чітко визначеними словами посвяти (Macr. Sat. III. 7). Визнаючи неоднозначність трактувань змісту і суті манципації як правового явища, звернемо на нього увагу лише з огляду на його «породження предками», що відповідає проблематиці нашого дослідження. Саме в такому ракурсі нам найбільше імпонує опис манципації, залишений нам Г аєм. Слід зазначити, що позиція Г ая щодо змістовного наповнення манципації сьогодні піддається критиці [5, с. 379], хоч вона переважно подається у навчальній літературі (про що свідчить її виклад в усіх доступних нам сьогодні підручниках та навчальних посібниках з римського приватного права).
   Отже, манципація, за Г аєм, є суто технічною процедурою переходу права власності від продавця до покупця. Поряд із суто інструментальною функцією манципація виконувала іще функцію соціальної пам’яті римського народу та слугувала специфічним моральним обмежувачем для всіх її учасників. Відомо, що присутні свідки та вагар, які згодом лжесвідчили, обмежувалися у дієздатності та втрачали право називатися добропорядними громадянами, оскільки їх вражала intestabilitas. Сама процедура манципації зберегла свою значущість до кінця існування Римської держави, хоча і стала носити суто формальний характер, оскільки застосовувалася в нових соціо-економічних умовах, значно відмінних від тих, в яких вона виникла та сформувалася. Пояснимо це твердження. Манципація як основний ритуал, який використовувався при купівлі-продажу, виникла в часи, коли римляни не мали своєї чеканної монети. Вона була найдревнішим способом переходу права власності від продавця до покупця, а також одночасно і актом передачі речі, і могла здійснюватися лише між римськими громадянами, використовуючись при продажі відносно манципних речей. В «Інституціях» Гая читаємо: «Манципація полягає, у певному уявному продажу. Це право притаманне римським громадянам і здійснюється так. Запросивши не менше п’яти повнолітніх римських громадян як свідків і, над, ще одну особу того ж стану, яка тримала б в руках мідні ваги, і називалася б вона вагарем, той, хто одержував mancipium, тримаючи мідь, говорив так: «Я стверджую, що ця людина належить мені за квіритським правом і що вона за цю мідь і через посередництво цих мідних вагів». Потім він ударяв цією міддю об ваги і передає її ніби як покупну ціну тому, від кого одержав mancipium» (Саі. Inst. I. 119).
   Процедура манципації, описана Гаєм, свідчить про те, що в давнину вона була актом продажу найважливіших засобів виробництва. Про виняткове значення манципації у межах нерозвиненого господарства говорить і той факт, що вона була обов’язковою для купівлі-продажу перш за все землі і робочої сили. А основні риси манципації - усна форма укладання угоди, наявність свідків, виплата ціни металом по масі та одностороння активність покупця при формальному завершенні угоди - лише підтверджують характерні способи організувати товарно-обмінні процеси на ранніх стадіях розвитку суспільства. Вони зустрічаються в старовавілонському, давньоєврейському і давньогрецькому праві.
   Відомо, що ще до Законів ХІІ Таблиць римські понтифіки створили інститут манципації однією монетою (mamcipatio nummo uno), тобто, за символічну ціну. Прийнято вважати, що з цього часу манципація втратила характер продажу і перетворилася у спосіб передачі права власності. Манципація однією монетою мала місце у випадках продажу в кредит, для звільнення із-під влади домовласника, для забезпечення заповідальних відказів. Цей новий спосіб передачі права власності, незалежний від зобов’язального контракту, «сприяв тому, що римське право не перетворилося в крихку масу різних правових засобів, а стало концентрованою правовою системою, заснованою на небагатьох, чітко визначених правових засобах, здатних до створенню загальних правових норм» [6, с. 74]. Манципація виконувала подвійне завдання: означала перехід права власності і зобов’язувала продавця надати гарантію проти евікції (вимоги речі як законної власності третьою особою). Згодом, після появи чеканної монети, манципація набула ознак символічності. Найяскравішим із яких є звук, який минав у момент ударяння монет об ваги. Хоча початку метал, який передавався покупцем продавцеві як платіжний засіб, обов’язково зважувався. Таким чином, манципація як один і найяскравіших правових ритуалів, зберігала свою значущість і широко використовувалася у повсякденному правовому житті римлян, оскільки була «сконструйована» предками, хоч об’єктивних причин економічного та фінансового характеру для цього не було, принаймні з моменту появи першої римської грошової одиниці - 1 ас.
   Загалом манципація як правовий інститут повною мірою ілюструвала таку рису римської культури, перенесену у право, як консерватизм. Консерватизм, притаманний римському праву, теж можна пояснити, виходячи із загальних особливостей античного світу. Об’єктивний хід розвитку (завойовницькі війни, поява великої кількості надлишкового продукту, знайомство з різними способами облаштування суспільного життя тощо) спочатку замкненої общини, якою був «дерев’яний» Рим, не міг не руйнувати вузькі архаїчні межі общинної організації, не виходити за свої власні межі. «Але так само імперативно, як розвиток, як вихід за свої власні межі і руйнування старовинних норм громадянського життя, були задані Риму консервативна ідеалізація цих норм, потреба зберігати традиційні порядки громадянської общини, спосіб та атмосферу, які їй відповідали, оскільки за ними стояли сама історична основа римського світу, тип його господарського буття, моральний устрій існування» [7, с. 609-610]. Російський історик, по суті, іншими словами висловив зауваження Цицерона: «Коли знищується, руйнується, перестає існувати громадянська община, то це. ніби нагадує нам знищення і загибель світобудови» (Про Державу Ш, 34) Збереженню звичаїв предків та актуалізації суто римського елементу в повсякденному житті Римської держави та її громадян слугували утвердженню явища «образ Риму» (Лівій) або «римського міфу» (О. Штаєрман), які в найбільш загальній формі представляли цілісне уявлення римлян про себе, своє призначення тощо.
   Висновок. Таким чином, засадничі положення римського права були опредметненням основних світоглядно-ідеологічних настанов древніх римлян. Особливе місце у ціннісному римо-античному універсумі займав латинізований космоцентризм та культ предків. Використовуючи весь доступний арсенал позитивної правової технології, римляни переносили свої уявлення про світ і місце в ньому себе у сферу права.

Література

   1. Гвардини Р. Конец Нового времени 
   2. Бачинин В.А. История философии права: курс лекций / В.А. Бачинин, В.А. Чефранов. - Х.: Право, 1998. - 320 с.
   3. Юркевич П. З рукописної спадщини / упоряд., пер. й комент. М. Ткачук. - К.: Видавничий дім «КМ Academia», Університетське видавництво «Пульсари», 1999. - 332 с.
   4. Римское частное право: учебник / под. ред. И.Б. Новицкого и И.С. Перетерского. - М.: Юрист, 2000. - 544 с
   5. Кофанов Л. Л. Lex и Ius: возникновение и развитие римского права в VII-ІІ вв. до н.э. / Л. Л. Кофанов. - М.: Статут, 2006. - 575 с.
   6. Diosdi G. Ownership in ancient and preclassical Roman Law. - Budapest: Akad. Kiado, 1970. - S. 74.
   7. Кнабе Г.С. Рим Тита - образ, миф и история / Г.С. Кнабе // Ливий Тит. История Рима от основания города / ответ. ред. Е.С.Голубцова. - М.: Наука, 1994. - С. 590-656.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com