www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія права arrow Філософська методологія як раціоналізація світоглядних орієнтирів у професійній підготовці юриста
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Філософська методологія як раціоналізація світоглядних орієнтирів у професійній підготовці юриста

П.М. Вишинський

ФІЛОСОФСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ ЯК РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ СВІТОГЛЯДНИХ ОРІЄНТИРІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ЮРИСТА

   Акцентується увага на філософсько-методологічних засадах вирішення низки проблем, пов’язаних з сучасним станом освіти, а також на раціоналізації світоглядних орієнтирів у професійній підготовці юриста.
   Ключові слова: філософія, методологія, раціоналізація, світогляд, юридична освіта, професіоналізм.
   Постановка проблеми. Крізь призму ХХІ ст. можна простежити одну із ключових негативних характеристик формування суспільства та держави у минулому, що полягає у зміщенні базового акценту пізнання з особи на технічний розвиток, техніку. У такому контексті людина розглядається як один із елементів техніки. Тому виникає необхідність пошуку нових підходів у всіх сферах людської діяльності. Передовсім це стосується саме філософсько- методологічного підходу до осмислення тих чи інших сучасних проблем. Це, зрештою свою чергу, ставить перед людиною, а отже, й перед освітньою сферою, що готує людину до життя, небачені раніше вимоги, але водночас створює для освіти й нові можливості. Викликано це врешті-решт вступом людства на перетині тисячоліть до нового типу цивілізації, опанування новими способами й різновидами прогресивною. Напрям у бік розвитку освіти, науки та культури є фундаментальною ознакою сучасної цивілізації, оскільки саме освіта найважливіший конструкт цивілізації, визначальний чинник соціально-економічного поступу суспільства.
   Загалом існують стиль мислення і система відповідних парадигм мислення, котрі враховуються чи яких необхідно дотримуватися при виконанні того або іншого наукового дослідження. Сьогодні доводиться констатувати вирізнення саме діалектичного стилю мислення як і зрештою використання принципу доповнюваності, альтернативного вибору багатозначної логічної термінології та ін. У цьому аспекті простежується схиляння до математизації наукового пізнання і виділення евристичного значення принципів симетрії. Хоча слід зважати на те, що стиль мислення певної епохи виражається не тільки через зазначені методи, формули, алгоритми, а й через таке поняття, як парадигма (від грецьк. - приклад, взірець) для слово змінювання, за допомогою якого можна отримувати новий вислів. До таких парадигм можна, наприклад зарахувати вислови: «Світ - це єдине», «Світ - це множинне», «Людина - є міра усіх речей», «Знання - сила», «Існувати - значить мислити», «Існувати - значить бунтувати» тощо. Тому в рамках розвитку ринкових відносин, крізь призму становлення України як самостійної та демократично- правової держави, ключова парадигма виражається на основі створення стабільних і надійних соціально-економічних відносин. Стан дослідження. У напрямі вище означеної проблематики працювали чимало науковців, дослідників, мислителів, які застосовували найрізноманітніші методи та підходи до предмета нашого дослідження. Серед них - Л. Байрачна, О. Базалук, О. Данільян, Е. Золотухіна, К. Жоль, А. Касьян, І. Куров, Т. Лешкевича, С. Клепко,В. Кохановський, С. Максимов, В. Ортинський, Є. Причепій, О. Рубанець, Ю.
   Сиволоб, А. Сологуб, Н. Сухова, Т. Фахта, Л. Чекаль, А. Черній та ін. Проте ці науковці у своїх працях недостатньо приділяли уваги саме проблематиці значення філософської методології як раціоналізації світоглядних орієнтирів у професійній підготовці юриста. Оскільки це досить серйозна прогалина в соціальній філософії, то її посильне заповнення стало метою нашої розвідки. Виклад основних положень. Найзагальнішою серед інших є, без сумніву, філософська методологія з її альтернативними методами - метафізикою та діалектикою. Перший застосовується у випадках, коли йдеться про повторюваність процесів і наявність фактів переліку механічного утворення. Натомість, другий - тоді, коли мається на увазі є динаміка (стрибки, переходи), як, для прикладу, у випадку з інфляцією, маргіналізацією, гіперінфляцією тощо. Проте існує й загальнонаукова методологія (поєднуються діалектика та метафізика), котра включає інтуїцію, дедукцію, аналіз, синтез, зв’язок логічного з історичним і т.д. Крім такого роду методології, існує й методологія конкретного предмета. Тим не менше, враховуючи навіть те, що види методологій взаємопов’язані між собою, пріоритетність слід віддавати саме загальнофілософській, котра безпосередньо торкається формування світоглядних принципів [1, с. 344-345].
   Сьогодні щораз то актуальнішою методологічною парадигмою стає те, що стосується творчості як форми людської діяльності, котра ставить за ціль - пошук і створення чогось нового, оригінального, кращого та унікального. Для прикладу може йтися про виховання працелюбства, чуйності, моральності та особистої волі тощо. Саме творчість може трактуватися базовою характеристикою формування творчої особистості, адже здатна зумовити діалектичне перетворення стилю мислення із буденного на планетарне. Крім того, формування мислення особистості відбувається крізь призму систематизації певних поглядів, переконань, знань, зводячи їх в єдину методологічну основу.
   А. Сологуб зауважує: «... Історичний розвиток і місце держави у світовій спільноті знаходяться в прямій залежності від здатності народу творити її на рівні вимог сучасної доби. Від того, які творчі здібності виявляються у працівників будь-яких сфер людської діяльності, і особливо національної системи освіти, залежить прогрес суспільства» [2, с. 43]. Саме тому, на думку науковця, творчість виражається як діяльність, котра розвиває потенціал особистості, впливаючи безпосередньо на її формування. Це означає, що педагогічна система вишу як метод досягнення цілей за допомогою сукупності форм, прийомів, засобів і змісту, котрі ставлять студента в рамки суб’єкта творчої діяльності й впливає на формування його особистості [2, с. 45]. На погляд В. Ортинського, це свідчить про те, що в педагогічному процесі, як системі, воєдино злито процеси розвитку, виховання і навчання разом з усіма умовами, формами й методами їх перебігу. Тому учений наводить декілька базових завдань педагогічного процесу у вишах. Серед цих такі: підготовка молодих громадян до суспільно корисної діяльності; цілеспрямоване формування особистості громадянина, глибоко відданого своєму народові, який має високі моральні та громадянські якості; озброєння студентів такою системою професійних знань, навичок і вмінь, які забезпечили б ефективну практичну діяльність у певній галузі діяльності; забезпечення цілеспрямованого розвитку духовних сил, інтелектуальних, фізичних і моральних якостей кожного студента [3, с. 56].
   Беручи до уваги наявність мотивації вчинків людини дослідник простежив незалежну складову змісту освіти - досвід емоційно-ціннісного ставлення студента до того, що він пізнає чи перетворює. «Ця складова, - зазначає В. Ортинський, - визначає спрямованість дій тих, хто бере участь в освітньому процесі відповідно до потреб і мотивів» [3, с. 69].
   Розвиток цивілізації у сучасних умовах відбувається у новому векторі, порівняно навіть із ХХ ст., передбачаючи парадигму безперервної освіти, як наслідок - homo educates. Відтак, як зазначає С. Клепко, виникнення стратегії радикального з’єднання філософії й освіти викликане тим, що освіта, виховання багато в чому залежить від того, як сучасний вихователь знайде свою ідентичність, тобто зуміє визначитися з питанням «як жити самому» [4, с. 81]. З іншого боку, саме в рамках взаємодії філософії та освіти сформувалася така галузь науки, як філософія освіти, (до речі цей термін почав вживатися ще у другій пол. ХІХ ст.), спричинена такими моментами: набуття освіти стало обов’язковою вимогою суспільства стосовно кожного громадянина; розвиток людини перейшов до вищого рівня - людини освіченої; професійна конкурентоспроможність людини стала вимірюватися рівнем компетентності, яка формується у рамках здобуття освіти; освіта - важливий чинник боротьби з убогістю та подолання соціальної нерівності; рівень освіченості громадян - важлива складова національної безпеки держави; економічний розвиток суспільства здебільшого вимірюється рівнем розвитку освіти, науки та технологій; посилення впливу освіти на приріст валового національного продукту; освіта політика у провідних державах відноситься до одного з найважливіших пріоритетів держави; освіта - сфера в якій створено передумови для гармонійного поєднання знання, культури, духовності; актуалізація проблематики освіти, стратегії її розвитку та функціонування, серед філософів передовсім. Отже, будучи ключовою умовою реалізації людиною своїх громадянських, політичних, економічних, культурних тощо прав, освіта стала найважливішим фактором розвитку та посилення інтелектуального потенціалу нації, гарантом її незалежності та міжнародної конкурентоспроможності. О. Базалук підкреслює: «Якісна освіта сприяє розвитку демократії і суспільної солідарності за допомогою того, що формує у суспільстві відношення терпимості та милосердя, виховує чітко усвідомлених громадян, якими нелегко маніпулювати в межах демагогії і гасел» [5, с. 10].
   До речі, базуючись на даних агентств, поданих С. Клепком, найуспішнішою у сучасному світі є саме фінська система освіти з належними їй такими характеристиками: високий рівень учбових досягнень студентів; рівні можливості доступу до освіти; безкоштовність; важливе значення місцевої влади і муніципалітету в організації освітнього процесу; всеохоплююча, а не вибіркова природа базової освіти; гетерогенні групи студентів, відсутність категоризації і відбору студентів; індивідуальна підтримка освітнього процесу та надання соціальної допомоги студентам; гнучкість системи: довіра та повноваження; гнучке адміністративне регулювання, готовність надати підтримку; довіра школі, її керівництву, вчителям та учням; інтерактивні методи праці; орієнтація оцінки на розвиток: відсутність тестів і рейтингів; висококваліфіковані самостійні викладачі [4, с. 28].
   Зрештою, можливість досягнення вищеперерахованих характеристик з’являється за умови пріоритетності саме науково-філософського підходу до зв’язку із навколишнім середовищем. На думку Н. Сухової, становлення методологічних засад філософії освіти вимагає звернення до філософського аналізу протиріч та парадоксів, що існують у сучасній освіті. Адже, переконана автор, відсутність єдиної методологічної системи, яка б охоплювала й об’єднувала все сучасне освітнє знання (знання освітнього процесу), призводить до того, що кожне нове відкриття у будь- якій з галузей, що стикаються з освітніми процесами людини та виходять за межі простого накопичення деталей, спонукає до створення власної теорії, своєї системи для пояснення і розуміння отриманих фактів і взаємозалежностей. Це, у свою чергу, ще більше загострює проблеми освіти у бік зростання хаотичного плюралізму різних концепцій, невизначеності і плутанини їх основних понять [6, с. 94-95]. Зауважимо, що відставання освіти від розвитку суспільства та держави як і, зрештою, відсутність освітньої системи для здобуття якісної освіти, у ХХІ ст. вимагає сконцентрування над тематикою філософсько-методологічної основи розв’язання низки проблем сучасного стану освіти, зокрема, що стосується і раціоналізації світоглядних орієнтирів у професійній підготовці юриста. З цього приводу В. Ортинський зазначає: «Освічена людина - не лише та особа, яка має знання і вміння з основних сфер життєдіяльності, високий рівень розвинутих здібностей, а й людина, я якої сформований світогляд і моральні принципи, поняття і почуття мають шляхетні та піднесену спрямованість. Тобто освіченість передбачає також виховання людини» [3, с. 75].
   У принципі тематика трактування і застосування права перебуває у системі так званих вічних та актуальних проблем юриспруденції, тоді як осмислення механізмів трактування правових норм належить до філософії права, особливо, що стосується юридичної герменевтики. Тобто питання трактування та інтерпретації правових норм завжди були у центрі уваги дискусії в історії та теорії держави і права, і, виявляючись у центрі уваги вітчизняного правознавства, отримали окремо необхідний рівень розробки. Хоча й слід констатувати, що сьогодні в науковій юридичній літературі і надалі залишається прогалина у визнанні родового визначення правозастосовного трактування, як і, зрештою, не з’ясовано його юридичні риси, ознаки та природа тощо. Крім того, все ще не досліджені та не виражені саме герменевтичні принципи та методи трактування правових норм.
   У цьому контексті набуває значення аналіз філософської методології трактування правових норм, що знову ж таки пояснюється можливістю створення у рамках теорії філософії права його цілісної загальнотеоретичної концепції, мета якої полягала б в об’єднанні філософської методології і юридичної герменевтики. Це, безперечно, сприяло б підвищенню ефективності взаємодії юридичної теорії з юридичною практикою. Адже сьогодні зростає значення осмислення усіх рамок правового поля, як і смислу та природи правових норм, їх соціальної обумовленості тощо. Тому слід відзначити, що правове поле виявляється достатньою мірою відносним і неефективним у контексті наявності недостатньої системності та координування законотворчих процесів. Крім того, зріст значення філософського підходу до права пояснюється і переходом суспільства тепер у стан, котрий передбачає нові характеристики правової реальності та права. Тому сьогодні актуалізується необхідність конкретизації й уточнення поняття права. Тим не менше, беручи до уваги те, що фактично нові суб ’єкти права є суб’єктами передовсім громадянського суспільства, то аналізувати їх діяльність слід в рамках урахування особливостей соціокультурної реальності того чи іншого суспільства, які більшою мірою можна дослідити лише у контексті філософської антропології.
   Ще однією передумовою підвищення інтересу до права та правових норм є те, що сьогодні, попри відносне підвищення значення права в суспільстві, відбувається спад його авторитету в свідомості та у вирішенні тих чи інших справ. Адже поширюється переконання, що ледь не єдиним охоронцем та механізмом забезпечення правопорядку в державі є саме влада. Такого роду зміщення акцентів у правовому полі змушують задуматися над низкою таких проблематичних питань: який саме зміст права, коли його авторитет у суспільній свідомості знижується; що саме служить причиною відмови громадян від панування права на користь панування влади і т.д. До речі, попри все, підвищення інтересу до тематики права пояснюється ще й тим, що достатньою мірою активізуються свавілля та насилля - безпосередні протилежності правового поля. У такому випадку для того, щоб урахувати полівимірність соціокультурного світу, слід, безумовно, піднятися над усталеним юридичним позитивізмом і натомість застосувати філософську методологію у рамках філософської антропології. На думку О. Данільяна, Л. Байрачної, С. Максимова та ін., філософсько-правова проблематика чималою мірою вплинула на становлення і розвиток політико-правової культури людства, громадянського суспільства та демократично-правової держави. Саме такий факт пояснює ключове значення філософії права в загальній системі юридичної освіти, оскільки є теоретичною основою усієї симфонії юридичних наук [7, с. 9]. Науковці простежили два найголовніші аргументи на користь необхідності філософії права, серед яких - історичний та актуальний. Переший полягає у визнанні віковічності актуальності філософсько-правової тематики, другий, натомість, - у виявленні такого виміру права, пізнання якого можливе виключно за умови філософської методології в антропологічному контексті [7, с. 12].
   Система освіти у ХХІ ст. здебільшого у демократично та промислово розвинених державах зросла на рівень найважливішого соціально-виробничого ресурсу розвитку суспільства. Для прикладу, К. Жоль і Ю. Сиволоб пояснюють це таким чином, що зважаючи на ще нещодавню безкоштовну освіту з вільним доступом до її здобуття, лише наприкінці ХІХ ст. почали з’являтися відносно незначні застосування окремих наукових досягнень у хімічній промисловості низкою промислових виробництв. Але у ХХ ст. ситуація кардинально змінюється: наука щоразу активніше почала субсидуватися збоку окремих підприємців, а відтак і державних закладів [8, с. 63]. У такому ракурсі можемо констатувати, що підвищення рівня інформації на рівень ключової проблеми сучасності спрямовує увагу на вдосконалення організації наукових досліджень і розробок, якість освіти та особливості системи її функціонування тощо. Зрештою, наскільки якісно здійснюється організація та управління науково-педагогічними працівниками, шкільними колективами, настільки залежатиме і прогрес матеріального, духовного та соціально-культурного розвитку суспільства та держави. Крім усього іншого, сьогодні активізується тематика наукового трактування емпіричного та теоретичного, оскільки, опираючись на досвід наукового пізнання, дослідилася можливість внесення змін у теорію поза впливом емпіричного. «Якщо в контексті розвитку науки з позицій взаємодії емпіричного і теоретичного в епістемології ХХ ст. зростання значення абстракції відбувалось через підкреслення абстрактності теоретичного мислення, - зауважує О. Рубанець, - то в сучасних трансформаціях постнекласичної науки перехід до вивчення складних ієрархічних людиномірних систем, які функціонують в різноманітних суспільних контекстах, формування нових трансдисциплінарних і кросдисциплінарних форм їх дослідження, створюють передумови до формування якісно нових підходів до проблеми абстракції. На перший план виходять не тільки методологічні питання використання абстракції, а й проблема розвитку абстракції, що стає визначальною для сучасних форм когнітивного креативу. Виробництво знання в умовах формування єдиного науково-освітнього простору вимагає дослідження аспектів абстракції, які розкривають її зв’язок із сучасними формами когнітивного. Останні розвивають творчий потенціал людини. Метою дослідження є виявлення сучасних когнітивних аспектів абстракції, пов’язаних із розвитком уявлень та способів оперування, що ведуть до нового розуміння проблеми абстракції та підходів до неї» [9].
   Щоправда, слід брати до уваги неможливість зведення теоретичного рівня до суто раціонального методу світосприйняття, як і емпіричного - до суто чуттєвого. На думку В. Кохановського, Е. Золотухіної, Т. Лешкевича та Т. Фахти, взаємовплив емпіричного та теоретичного присутній в обох рівнях пізнання (чуттєвого та раціонального) лише в різних межах переваги [10, с. 252]. Це означає, що власне емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на свій об’єкт, засвоюючи його за допомогою опису, порівняння, виміру, спостереження, експерименту, аналізу, індукції, виводячи, у такий спосіб, найважливіший елемент - факт. Отже, емпіричний досвід у сучасній науці планується, конструюється теорією, а факти тією чи іншою мірою завжди теоретично наповнені. Саме тому початком науки і є теоретичні схеми, котрі складаються із постулатів, принципів, визначень, концептуальних моделей, а не, скажімо, із голих фактів чи самі по собі предмети. Зрештою теоретичний рівень наукового пізнання володіє перевагою раціонального елемента (теорія, поняття, закони та інші форми мислення) і в такий спосіб відображає явища та процеси крізь
   призму їх внутрішньо універсальних зв’язків і закономірностей, осягнутих в рамках раціонального оброблення даних емпіричного знання. Таким чином, одним із найважливіших завдань теоретичного знання, як стверджують науковці, є, безумовна, досягнення об’єктивної істини в усій її конкретності та повноті змісту [10, с. 246-252]. Звідси можемо стверджувати, що крайньою необхідністю у процесі наукового пізнання є визначення функціонального значення філософської методології. Адже, як зауважує А. Касьян, основний зміст розвитку методологічної свідомості полягає у трансляції методологічного знання, зібраного на рівні теоретичної свідомості, до сфери свідомості індивіда за такою схемою: знання - переконання - дія [11, с. 84].
   Висновки. Потреба запровадження конкретного механізму професійного удосконалення адаптованого до викликів сучасності диктує спрямованість пошуку саме тих технологій, принципів, методів і засобів, котрі б опиралися винятково на засадах філософської методології. Крім того, в цьому аспекті сучасний стан розвитку освіти декларуватиме приналежність до демократизації суспільства та держави, оскільки, пристосовуючись до нових покликів освітнього процесу, усуватиме прірву між науковими знаннями, відобразивши цілісність освіти крізь призму єдності норм, цінностей, знань тощо. Тому й надзавдання сучасної культурної освіти полягає не тільки в тому, щоб збагатити людину різними відомостями про інші культури, а й допомогти усвідомити свою ідентичність, сформувати свій власний культурний образ.
   Сприймаючи антропологічний аспект філософської методології, який виражається у рамках вивчення правового виміру людини, необхідно й підвищити інтерес до низки важливих проблем, пов’язаних з «олюдненням» права. Тому слід особливу увагу звернути на траєкторію розвитку традиційного та звичаєвого права, на правовий плюралізм, на можливість використання досвіду суспільств із наближенням до людини для того, щоб удосконалити рамки сучасного права. Опираючись на трактування філософською антропологією людини як людини спроможної, слід і в рамках правової антропології трактувати людину крізь її можливості як homo juridicus.

Література

   1. Філософія: навч. посібник / Є.М. Причепій, А.М. Черній, Л.А. Чекаль. - К.: Академія, 2008. - 592 с.
   2. Сологуб А. Педагогічна філософія креативної освіти / А. Сологуб // Ліцей як інноваційний навчальний заклад: підручник для директора: Журнал управлінської компетентності. - 2005. - № 1/2. - С. 3-119.
   3. Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи: навч. посібник / В.Л. Ортинський. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 472 с.
   4. Клепко С.Ф. Філософія освіти в європейському контексті: монографія / С.Ф. Клепко. - Полтава: ПОШЛО, 2006. - 328 с.
   5. Базалук О.А. Философия образования в свете новой космологической концепции: учебник / О.А. Базавлук. - К.: Кондор, 2010. - 458 с.
   6. Сухова Н.М. Особливості творчої діяльності у науці та освіті / Н.М. Сухова // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв: серія «Філософія». - № 2. - К., 2000. - С. 92-100.
   7. Философия права: учебник / под ред. О.Г. Данильяна. - М.: Эксмо, 2005. - 416 с.
   8. Жоль К.К. Информация, общественные науки, управление. Философско- экономический анализ / К.К. Жоль, Ю.В. Сиволоб. - К.: Наукова думка, 1991. - 282 с.
   9. Рубанець О. Нові аспекти когнітивного підходу до проблеми абстракції / Олександр Рубанець // Персонал. - № 6. - 2006.
   10. Кохановский В.П. Философия для аспирантов: учеб. пособие / В.П. Кохановский, Е.В. Золотухина, Т.Г. Лешкевич, Т.Б. Фахти. - Рн/Д: Феникс, 2003. - 448 с.
   11. Высшее педагогическое образование: проблемы и решения / под ред. И.Е. Курова. - Н.Новгород: НГПУ, 1994. - 160 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com