www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія права arrow До питання про культуру розуміння юридичного тексту
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

До питання про культуру розуміння юридичного тексту

А.С. Токарська

ДО ПИТАННЯ ПРО КУЛЬТУРУ РОЗУМІННЯ ЮРИДИЧНОГО ТЕКСТУ

   Зроблено спробу поглянути на загальновідому проблему - неоднакове, а часто на побутовому рівні протилежне тлумачення норм права, що призводить до суперечливості, протистоянь різних суб’єктів права, конфронтації. Актуалізується потреба вироблення науково обгрунтованих підходів до герменевтичної складової юридичної практики.
   Ключові слова: «передрозуміння», тлумачення норми, юридичний текст, юридичний символ, смислове навантаження, правовий дискурс, комунікативний процес, неоднорідність смислів.
   Постановка проблеми. Сучасне суспільне буття має кілька ознак: глобальне поглинання будь-якої інформації і глобальне обговорення подій та резонансних фактів та явищ. До цих універсалізованих часом і людьми констант додаємо одну із визначальних ознак, яка виразно простежується у буттєвому зв’язку між кожною подією на державному рівні та оцінкою її у контексті права, законодавчих вимог. Це проблема правозастосовної практики, яка пов’язана із тлумаченням законів та нормативних актів. Якраз вони і є всеохопними, глобально-динамічними та водночас такими, що породжують різноінтерпретації, дебати, через «дисонанс смислів написаного і прийнятого» [1]. Ця проблема не нова, однак кожного разу вона постає не абстрактною ознакою демократичних процесів розвитку суспільства, а навпаки: на піку протистоянь політичних сил переростає у елемент подразнення, збурення громадської думки, а не предметної дискусії. Хоча й «право - явище інтерсуб’єктивне, результат безперервної людської комунікації, яке набуває правового значення при інтерпретації інституціоналізованих правових текстів як таких, що встановлюють права і обов’язки суб’єктів соціальної взаємодії» [2, с. 1]. Однак існують межі, про які мали б нагадувати нам традиції і цінності загальної та політичної культури. Такі спроби вже зроблені, однак недостатньо. Прогалини юридичної герменевтики позначаються, наприклад, на рівні осмислення сучасних конституційних змін на основі так званої «дискреції» (права тлумачення «букви і духу» Конституції), в результаті якого офіційний текст Основного закону зневажливо називають «писаною» Конституцією, а набір тлумачень Конституції відповідним судовим органом - «живою», «реальною» Конституцією [3, с. 6].
   Потреба герменевтичного аналізу зумовлена значною мірою ускладненням комунікативних зв’язків, широким спектром використання комунікаційних систем, упровадження новітніх технологій впливу на громадську думку, використанням складних знакових систем. У зв’язку з цим стрімка непередбачувана трансформація комунікативної перцепції виникає на основі значного розриву досвіду світосприймання навколишніх подій і фактів із рівнем розвитку правових відносин.
   Стан дослідження. Юридична герменевтика ґрунтується на працях філософської і соціологічної герменевтики таких учених, як М. Бахтін, Н. Бердяєв, О. Лосєв, В. Дильтей, М. Хайдегер, Х. Гадамер, П. Рікер, Л. Петражицький, Г. Зиммель, Ю. Хабермас, Г. Сковорода, П. Сорокін, О. Юркевич, П. Юркевич, Г. Шпет та ін. Серед імен зазначених тут корифеїв різних наукових галузей є ті, які заклали основи герменевтики, праворозуміння, філософії права та ін. Однак швидкоплинне буття доводить, що як змінюється спосіб людського існування, так трансформуються і наукові засади й оцінки, якими б вони досконалими на певному етапі розвитку не були.
   Все гостріше постає проблема цілісного (інтегрального) праворозуміння, можливості існування інтегративної теорії права (юриспруденції, праворозуміння), а з ним активізується потреба правового мислення, правової культури. Справа в тому, що вони спричиняють зворотну реакцію: розуміння і тлумачення. Відтак проблема починається із «генерального завдання - тлумачення права із основоустрою його буття. Тим самим робиться заявка на те, щоб визначити певну сутність - право - не шляхом відсилання до іншого сущого, але через посередництво витлумачення його буттєвої структури, якою і зумовлений правовий статус того чи іншого сущого» [4, с. 177].
   Метою нашої статті є: особливості тлумачення норм права і розуміння юридичних текстів із якнайменшою похибкою від істинної його сутності.
   Об’єктом дослідження є інтерпретаційна сутність правової і юридичної комунікації.
   Матеріалом для дослідження стала теорія герменевтики.
   Виклад основних положень. Отже, актуалізується й надалі «неосяжний горизонт посткласичного дискурсу» із несформованою досі «культурою розуміння». Проблема полягає в тому, що поки що єдиної цілісної і раціональної теорії розуміння і трактування не створено, відтак застосування принципів філософської герменевтики у галузі юридичної герменевтики може призводити до суб’єктивізму і неконтрольованості у процесі правозастосування [5]. У правовій комунікації суб’єкти інтерпретують тексти права, реалізуючи належні їм права та обов’язки. Тлумачення законів і нормативних актів становить основу правозастосовної практики. Кожний правовий і юридичний дискурс, які є різновидом інституційного дискурсу (поряд із політичним, економічним та ін.), у широкому розумінні відображають загальні особливості певного дискурсивного співтовариства, особливі умови комунікації його конкретних учасників. Юридичний дискурс трактують як текст права в динаміці, у процесі тлумачення і роз’яснення [1]. Учасниками юридичного дискурсу є, з одного боку, автор (професіонал- юрист) і, з іншого боку, реципієнт (читач). Перший створює інформаційне повідомлення, інший сприймає та інтерпретує повідомлення.
   Часто через неадекватність структурування понятійного обсягу деяких лексичних одиниць виникає не наукове, а багатозначне розуміння і трактування термінів, що і створює герменевтичне «зміщення» - неоднозначне (побутове) тлумачення. Наприклад, так буває із термінами «показання» і «покази» чи «службовий» і «посадовий» та ін. Текст являє собою багатоманіття смислів, поверхневих і глибинних, авторських і читацьких. Багатоманіття смислів і значень викликані дією інтерпретативної функції, багатозначністю елементів, із яких складається текст.
   Юридичний текст не є у цьому розумінні винятком. Набуває ваги «комплект технік» практичного тлумачення юридичних документів (договорів, актів, законів і ін.). Інтерпретаційна діяльність є розумінням смислу в комунікації у правовому і юридичному дискурсі, крім того, вона сприяє системному аналізу юридичної мови і мовлення. Інтерпретація текстів права розуміється як інтерпретація 1) психологічна; 2) історична; 3) філологічна. Процес інтерпретації передбачає вивчення лексико- семантичних особливостей правового чи юридичного дискурсу та професійних методів його тлумачення. Йдеться про розуміння і взаєморозуміння суб’єктів, які беруть участь у правовому чи юридичному дискурсі. У зв’язку із цим основною категорією є лінгвістичне розуміння, що існує у граматичній, стилістичній та типологічній інтерпретації.
   Оскільки «не існує однієї для всіх істини», а наявна сукупність інтерпретацій, які проливають світло на численні світи розуміння (світорозуміння) і породжують особливі смисли у процесі цих інтерпретацій, то звернемося до розкриття питання не про наявність смислового багатоманіття, а до умов чи причин, які це багатоманіття породжують. Під цими умовами, за твердженням О. Юркевич, треба розуміти не лише «культурне середовище», в якому відбувається розуміння та інтерпретація (тобто, зовнішнє для процесу розуміння і інтерпретації оточення), а зумовлену цим культурним середовищем практику культивування здатності розуміти, яка породжує особливий порядок розуміння. Таким чином, йдеться про національно-культурну детермінацію і специфіку розуміння (а не про розуміння культури, як це підкреслює дослідниця) [6, с. 8].
   Оскільки розуміння є предметом герменевтики, то зупинимося на її методологічних засадах, які концептуалізують розуміння правового дискурс-аналізу. Г ерменевтичне поле трактуємо як семантичний (змістовий) простір, у межах якого розвиваються і функціонують смислові інтерпретації фактів і явищ суспільного, у т. ч. і міжнародного життя.
   Проблема трактування правового і юридичного тексту тісно переплітається із юридичною семіотикою і юридичною психологією, що, як наслідок, виникає зі зв’язку між мовою, мовленням і мисленням.
   Смислове навантаження юридичних символів, їхнє семантичне дешифрування належить розпізнавати юридичній герменевтиці. Якщо юридична комунікація здійснюється через посередництво юридичних символів (семіотики), які трактуються, своєю чергою, юридичною герменевтикою через призму юридичної аксіології, то праворозуміння як всеохопне і глобально-динамічне явище формується зусиллями всіх комунікантів, які творять дискурс у процесі комунікативного акту. До речі, усі суб’єкти (нації) привносять у нього свій вплив на всі держави і народи [5, с. 162]. О. Юркевич вперше вводить у науковий обіг термін «культура розуміння», чим передбачає «відміну» загальнотеоретичної універсали розуміння як людської здатності, яка реалізується за однаковою схемою (але різною мірою) у кожної окремої людини, й згідно з якою єдність логіки розуміння зумовлює і єдність результату - наявність лише одного смислу. На противагу цьому, як зазначає дослідниця, - запровадження цього терміна відкриває можливості дослідження багатьох культур розуміння, які зумовлюють багатоманіття і неоднорідність смислів, проблеми міжлюдського спілкування, міжкультурної комунікації та ін. [6, с. 233].
   Хайдегер трактував розуміння як екзистенціал (фундаментальну даність, спосіб людського існування, конститутивний елемент цілісності людського буття). До умов герменевтичного розуміння, з чим ми цілком погоджуємося, відносять часову дистанцію між інтерпретатором і інтерпретованим явищем. Важче погодитися із тим, що «поки історичне явище ще живе для нас, воно не може бути правильно зрозуміле і осмислене». Такий «часовий» підхід виключає правовий міжнародний дискурс. Його розуміння формується, безперечно, спираючись на історичну традицію (за Гадамером) контактів, зв’язків. «Людське розуміння завжди занурене в історичну традицію, а, отже, воно завжди рухається в колі» [7, с. 334]. Щось інтерпретуючи, ми беремо за основу власне «передрозуміння», зумовлене системою наших очікувань, установок. Попереднє розуміння означає судження, яке вноситься до остаточної перевірки всіх предметно- визначальних моментів. Деяка установка свідомості завжди супроводжує пізнавальні акти у якості анонімних смислових горизонтів, які ніби визначають їхню спрямованість [7, с. 335].
   Тому текст, правовий і юридичний дискурс у тому числі, можна розглядати як модель соціального явища, а принципи його інтерпретації - у якості методологічної парадигми.
   Щоб виявити «глибинну семантику правового тексту, слід вдатися до використання моделі інтерпретації тексту: цей процес починається із викладу інтерпретатором певної гіпотези про передбачуваний зміст тексту, а герменевтичні правила слугують інструментами перевірки такої гіпотези» [7, с. 338]. На думку дослідника, інтерпретація тексту - це діалогічна ситуація, в якій йдеться не просто про виявлення замислу мовця (об’єктивного змісту тексту), але також про висловлювання власної позиції щодо речей, явищ, які обговорюються в ньому. Всі ці характеристики супроводжують кожну соціальну дію [7, с. 338-339]. Проблема порозуміння постає через призму проблем «інтерпретації та осмислення результатів духовної діяльності людей різних культур і різних епох, їхньої взаємодії і взаємозбагачення». Тому дослідники [7] розглядають «розуміння» як «категорію культури, яка виражає цілісно-смислову сторону людського буття, духовну спільність життя людей, історичний зв’язок поколінь і епох» [7, с. 346-347].
   Пізнавальна діяльність часто зводиться до розміщення чужих думок і «ніби чужих слів», що пояснюється його діалогічною природою. Сутність гуманітарного мислення - це «завжди стенограма діалогу особливого виду: складні взаємовідносини тексту (предмет вивчення і обміркування) і створюваного контексту (питального, заперечува- льного і т. п.), в якому реалізується пізнавальна і оцінна думка». Це зустріч двох текстів: готового і створюваного реагуючого тексту, - відповідно, зустріч двох суб’єктів.» [7, с. 282]. Іншими словами, дух, свідомість, мислення людини постає у формі текстів у мовно-знаковому вираженні. Відтак для юридичної герменевтики це питання, з одного боку, - основа основ, а з іншого - об’єкт для перспективних пошуків концепту. Загальнометодологічними принципами у сфері юриспруденції є, по-перше, наявність розуміння (у цьому випадку правотворчості), що збігається із психічними процесами, на основі яких складалася певна соціальна дія як у самого діяча, так і в інтерпретатора; по-друге, всяке розуміння є співвіднесення даного тексту з іншими текстами, відтак «норма права в якості тексту живе лише стикуючись з іншим текстом (контекстом), а зрозуміти можна норму права лише в «точці діалогічного контакту між текстами» [5, с. 129].
   Так званий «діалогічний підхід» до герменевтичних особливостей тексту, засновниками якого є Г адамер і Рікер, одночасно класифікує засадничі ідеї інтерпретації
   дискурсу і тут же переконує у множинності трактувань.
   1. Істина тексту не пов’язана із концепцією істини як відповідності між розумінням інтерпретатора і намірами автора. Істину треба шукати не стільки у самому тексті, скільки у його сприйнятті інтерпретатором.
   2. Заглиблення в історичний контекст творення тексту важливо, але воно не вичерпує повністю завдання тлумачення. Не менш важливо змусити текст «говорити» у відповідності із ситуацією інтерпретатора.
   3. Констатована значна кількість неправильних трактувань тексту, проте існує більш ніж одне «правильне» тлумачення тексту. Однак тлумачення не є повністю суб’єктивним, оскільки текст сам створює межі свого розуміння.
   4. Історико-лінгвістичні підходи сприяють осмисленню інтерпретатором своїх упереджень, однак ці підходи не усувають кінцево всіх упереджень. Повністю подолати свої упередження з метою розуміння тексту у відповідності до стандартів часу і місця його створення неможливо ніколи.
   5. З урахуванням різниці між «значущістю» і «значенням» тексту значення не може бути повністю осягнутим, оскільки воно завжди визначається значущістю.
   6. Герменевтичне коло означає, що інтерпретатор проектує певне значення на текст, а текст або підтверджує, або протистоїть цьому значенню. Проектоване значення зумовлене переконаннями інтерпретатора, його «передрозумінням» і «забобонами», тоді як текст може являти собою цілком інший від цього передрозуміння і забобонів істо- рико-культурний горизонт.
   7. Успішне тлумачення включає, за Гадамером, «злиття горизонтів», якщо одні погляди інтерпретатора продуктивні з погляду тлумачення, то інші - ні. Вирішення питання про продуктивність того чи іншого сприйняття відбувається у конкретній геременевтичній ситуації.
   8. Різні погляди щодо значення тексту не завжди зводяться до єдиної точки зору, а значить треба визнати можливість різних інтерпретацій одного і того ж тексту.
   9. Текст завжди випереджає наміри автора, йде далі від них [5, с. 125-127]. «У комунікативних і культурних вченнях тепер існує консенсус в тому, що значення текстів частково створюється у процесі їхньої інтерпретації». Тексти мають декілька потенціалів значення, які можуть суперечити один одному, і можуть бути відкритими для кількох різних інтерпретацій [8, с. 121]. Такою є герменевтична сутність тексту, що розкривається через вчення Феркло.
   Герменевтика - це не лише філософія розуміння текстів. Згідно з В.А. Канке, у ХХ ст. культивуються дві форми філософської герменевтики: герменевтика свідомості (Шлейермахера-Дильтея) і герменевтика буття (Гадамера). Згідно з герменевтикою свідомості, розуміння - це «вживання у психологічний світ іншого, форма співпереживання (конгеніальності, психологічної родинності суб’єктів). Відповідно до герменевтики буття, розуміння є смисл людського досвіду, який реалізується у справах і мовленні індивідуумів» [9, с. 116]. Представників новітньої герменевтики свідомості цікавить не свідомість як така, а співпереживання особистостей, їхній діалог, своєрідність, унікальність цього діалогу;герменевтиків буття цікавить діяння і мовленнєва практика. Однак такий ракурс дослідження комунікативної правової і юридичної практики ще не набув свого поширення, хоча саме у таких двояких вимірах воно (дослідження) містить перспективні змістові підходи. Підсумовуючи, можемо зробити однозначний висновок: проблеми герменевтики пов’язані зі складністю розуміння правових і юридичних текстів як продуктів зі значною кількістю смислів і залежать як від автора (комунікатора), так і від комуніканта в умовах їх специфічної «соціокультурної визначеності». Оскільки, на думку дослідників, виникла проблема трактування смислу дискурсу і його розуміння, то природно передбачити: нові можливості розвитку пов’язані із послідовним дослідженням герменевтичних основ критицизму із використанням відповідних методологічних підходів у сфері гуманітарного пізнання. Відбувається усвідомлення проблеми універсальності герменевтики, наявності всюди, де «не відбувається безпосереднього розуміння, або де доводиться брати до уваги можливість непорозуміння» під час усної чи письмової комунікації вести розумний, аргументований і не заангажований на політиці діалог з метою пошуку і встановлення істини.

Література 

   1. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://revolution.allbest.ru/.
   2. Поляков А.В. Российский правовой дискурс и идея коммуникации: учеб. пособие / А.В. Поляков. - СПб., 2008. - С. 1.
   3. Мусіяка В. Будь-яка влада - результат узурпації? / В. Мусіяка // Дзеркало тижня. - 2010. - № 40 (820). - 30 жовтня. - С. 6.
   4. Стовба А.В. Вернер Майхофер: «от бытия и времени» к «праву и бытию» / А.В. Стовба // Российский ежегодник теории права. - 2008. - № 1. - С. 175-186.
   5. Мережко А. А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права / Александр Александрович Мережко. - К.: Юстиниан, 2002. - 192 с.
   6. Юркевич Е.Н. Герменевтические идеи в восточнословянской философской традиции. - Х.: Изд-во ХНУ им. В.Н. Каразина, 2002. - 254 с.
   7. Коршунов А.М. Диалектика социального познания / А.М. Коршунов, В.В. Мантатов. - М.: Политиздат, 1988. - 382 с.
   8. Филлипс Л. Дж. Дискурс-анализ. История и метод / Л.Дж. Филлипс, М.В. Йоргенсен; пер. с англ. - Х.: изд. Гуманитарный центр, 2004. - 336 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com