www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія права arrow Світоглядний характер філософського трактування правової дійсності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Світоглядний характер філософського трактування правової дійсності

О.Т. Савчак

СВІТОГЛЯДНИЙ ХАРАКТЕР ФІЛОСОФСЬКОГО ТРАКТУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДІЙСНОСТІ

   Розкрито світоглядні засади, які дозволяють людині зайняти в тій чи іншій життєвій ситуації виважену, правову позицію з найскладнішого правового питання.
   Ключові слова: соціум, світоглядні засади, суспільна реальність, правова реальність, праворозуміння, соціальна система, правові норми, філософський світогляд, філософське осмислення реальності.
   Постановка проблеми. Систематизація і формування змісту світоглядних засад філософії права - проблема досить актуальна і мало розроблена у сучасних правознавчих дослідженнях. На різних рівнях організації соціуму можна говорити про різні види правових норм і правил поведінки. Право здобуває свою безсторонність не за рахунок відсторонення від будь-яких політичних, конфесійних, расових, національних, вікових тощо інтересів, а завдяки тому, що воно забезпечує узгодження і задоволення цих інтересів. Саме світоглядні засади, а не «чиста теорія права» чи «чиста правова логіка» дозволяють і у теорії, і на практиці зайняти як науковцю, так і пересічному громадянину дійсно виважену, правову позицію з будь-якого правознавчого питання. А якщо враховувати зростання складності і різноманітності суспільної реальності у наш час, то подібна постановка проблеми дозволить радикально спростити розгляд великої кількості питань, які виявились міждисциплінарними щодо права та інших сфер суспільного життя, а також щодо різних систем і підсистем всередині самого права. Стан дослідження. Питання правової реальності та праворозуміння, методології пізнання права знайшли відображення у працях С. Алексєєва, О. Бандури, М. Баранова, Є. Бурлай, Д. Керімова, A. Козловського,A. Колодія, С. Максимова, B. Нерсесянца, M. Цвіка, В. Четвертіна. Світоглядні та методологічні особливості філософсько-правових досліджень і їх розвиток висвітлювали Т. Андрусяк, В. Зоркін, I. Ісаєв, І. Копиленко, О. Кривуля, Є. Кузнецов, І. Лихолат, Л. Поляков, С. Сливка, О. Скакун, В. Титов та інші науковці.
   Мета статті полягає у дослідженні проблеми формування змісту світоглядних засад філософії права, що безпосередньо впливає на зміну світоглядів, спрямовуючи їх до нових цінностей і надаючи їм тим самим тієї єдності, якої навряд чи можна очікувати від світоглядів стихійних носіїв права.
   Виклад основних положень. Саме право виникає з реальних потреб громадян. Тому на різних рівнях організації взаємодії людей можна говорити про різні види правових норм (правил поведінки). Більш загальні норми, які охоплюють більші спільноти, виявляються сильнішими за ті, які регулюють взаємодію людей у менших групах. У цьому збігаються дві авторитетні традиції права: англійська і німецька. Так, наприклад, у перекладеному з англійської мови словнику за редакцією А. Макліна «Політика» зазначається: «Право «(entitlement) - сукупність правових норм (правопорядок), що регулюють відносини людей між собою, з офіційними інстанціями чи між інстанціями...Право, закон (law), позитивне право загалом можна визначити як систему норм, установлених будь-якою суверенною державою» [1, с. 484]. Як бачимо, англійська традиція права передбачає навіть два різні терміни для різних рівнів права. Водночас привертає увагу те, що саме на другому рівні право розглядається як система. Зокрема Г.В.Ф. Гегель у своїй класичній праці «Філософія права» доводить, що право у власному сенсі слова виникає саме на рівні держави, яка захищає спільні інтереси всіх громадян. Втім, це дає підстави критикам Гегеля говорити про недооцінку ролі індивіда у функціонуванні та удосконаленні норм права.
   Більш виважену оцінку права дає інший англійський дослідник Т. Оноре, який стверджує: «Цінність ефективної правової системи полягає у встановленні рівноваги між погрозами і обіцянками, а також між тими аспектами моралі, які держава нав’язує примусово, і тими, які залишаються на розсуд особи. Вона має знайти такий компроміс між різними цінностями, що дав би змогу мирно і безпечно жити разом людям з різними моральними, політичними й соціальними пріоритетами» [2, с. 108].
   На наш погляд, це означає, що зміст правових норм певним чином залежить від світоглядних засад суб’єктів права. Цей зв’язок значною мірою може бути розкрито за допомогою аналізу світоглядних аспектів філософії права. Філософія права завдяки порівнянню різних напрямів і традицій права, різних систем і підвидів прагне до осягнення спільної основи для усіх виявів права у суспільстві, тобто до системного розуміння права. Але чи ґрунтується сама філософія права на узгоджених світоглядних засадах? Цілком можливо, що до однієї й тієї філософії права приходять люди з різними світоглядами. Тому, коли йдеться про світоглядні засади філософії права, слід звернутися спочатку до більш загального питання про світоглядні засади філософського знання. Спробуємо у подальшому, спираючись на традицію київської філософської світоглядно-антропологічної школи [3], проаналізувати проблему світоглядних засад філософії права. Побіжний розгляд світоглядних характеристик права зустрічаємо і у працях закордонних фахівців з права [4] та у низці вітчизняних і російських спеціальних видань із філософії права [5].
   Водночас у роботах зазначених учених питання змісту світоглядних аспектів філософії права не виокремлюється як самостійний предмет правового дослідження. Вирішення цієї проблеми має суттєве значення для філософії права як теоретичної системи знань, оскільки сутність права, особливості його реалізації у різних соціальних системах зумовлені діяльністю того або іншого суб’єкта права. Людина є носієм прав і обов’язків; вона є «інтерпретатором» права, виходячи з рівня індивідуальної та групової правосвідомості.
   Очевидно, що сама філософія є певним типом світогляду, оскільки прагне дати відповіді на основні світоглядні запитання: «У чому сутність людини?», «У чому полягає сутність світу?», «Яке призначення людини в світі? (У чому сенс життя?)» тощо. Як правило, людина, котра ставить такі запитання, філософствує, керуючись своїми власними ідеями, виробленими на основі цих роздумів і в житті, а не лише в теоретичних пошуках.
   Поняття «філософський світогляд» і «теоретична система знань» справді досить близькі за змістом. Але аж ніяк не тотожні. Для того, щоб виявити відмінності між ними, необхідно, передусім, з’ясувати своєрідність світоглядних знань щодо теоретичних знань. Філософський світогляд не є лише пасивним світобаченням реалій; він - форма активних пошуків особою самої себе, свого покликання в світі інших людей і основа реалізації нею знайденого покликання. Виступаючи «наймолодшою» з трьох основних форм світоглядного осягнення історії, на думку І. Бойченка, а отже - породженням суспільства, розвинутішого за ті, що породили, відповідно, міфологічне та релігійне історичне світоспоглядання, філософський світогляд виявляє розлогу структурну розгалуженість і неабияке багатство змісту [6]. Сказане згаданим дослідником щодо історичного світогляду цілком можна поширити, на наш погляд, на світогляд в цілому. Адже не лише щодо поглядів на історію, а й у інших сферах пізнання можна простежити послідовну зміну спочатку релігійним світоглядом світогляду міфологічного, а потім - філософським світоглядом світогляду релігійного. Про ці три типи світогляду можна говорити як про три історичні типи світогляду, маючи на увазі домінуючі у суспільстві переконання.
   Окремо слід зауважити, що в сучасному суспільстві найчастіше йдеться про домінування філософського, а не наукового світогляду, про що йшлося у марксистській радянській традиції. Річ у тім, що наукове знання за визначенням є об’єктивним, а отже, чужим для переконань індивіда: наукові істини залишаються такими незалежно від переконань їх носія, а також незалежно від того, подобаються вони комусь чи ні. Отже, науковими знаннями може користуватися людина практично з будь-яким світоглядом: це знання є чимось на зразок скальпеля, який в одних руках - досконалий інструмент для лікування, в інших - для вбивства, а у третіх, невмілих руках - майже нікчемна річ, яка швидше становить загрозу для її випадкового володаря. Якщо уявимо собі замість скальпеля знання про атомну енергію, наслідки можуть виявитись більш вражаючими і далекосяжними для суспільства.
   З іншого боку, силу раціонального знання, яким є наука, обґрунтовує саме філософія. Досить згадати лише те, що «батьком» багатьох сучасних наук є видатний філософ Арістотель, а наука Нового часу своє суспільне і світоглядне обґрунтування отримала передусім у працях філософів Відродження, зокрема Френсіса Бекона з його знаменитим висловом «Знання - сила». Таким чином, не лише філософський історичний світогляд, як зазначає І. Бойченко, але й будь-який філософський світогляд - явище вкрай складне, багатовимірне. Тому неодномірною, багатоплощинною є і його структура. Елементи цієї структури можуть виокремлюватися й відповідним чином згруповуватися в різні субструктури (підструктури) за відмінними критеріями і навіть у багатьох комбінаціях - залежно від змістових особливостей того чи іншого різновиду філософського світогляду. Однак, будь-який світогляд має такі підструктури: когнітивну, ціннісну і поведінкову. Якщо щодо когнітивної підструктури філософія права передбачає значні варіації, приймаючи і, так би мовити, «переплавляючи» різноманітні людські знання, то щодо ціннісної і поведінкової складових неможливі суттєві розбіжності: право якраз і покликане обмежувати і спрямовувати нашу поведінку, визначаючи її через утвердження певних безумовних цінностей.
   Слід зазначити також, що оскільки право жорстко визначає, як правило, те, що слід заборонити, даючи широкий простір вибору тому, що може бути дозволено, то йдеться не про жорстку детермінацію поведінки, а про її коригування. Тому право передбачає також значну терпимість щодо більшості цінностей за умови визнання цінностей самого права. Коли йдеться про світоглядні засади філософії права, центральним виявляється завдання усвідомлення універсальних смислів і загальнолюдських істин, нехай навіть у формі самостійної думки, про універсальні реалії буття. Ці світоглядні засади передбачають не лише раціональні, але й ірраціональні чинники, які спрямовують до правової рефлексії, а отже, й виводять нас на рівень філософії права.
   Філософське осмислення, як уже було зазначено, має світоглядний характер, тобто спрямоване на розв’язання смисложиттєвих проблем людського буття. Тому воно може і має бути, з деякими застереженнями, охарактеризоване як філософський тип світогляду. Філософське світорозуміння характеризується, на думку І. Бойченка, домінуванням свідомої складової і існує у значенні самосвідомості історичних суб’єктів [6, с. 71]. Це, звісно, аж ніяк не означає відсутності в філософському світоспогляданні історичного процесу стихійного начала і не дає будь-яких підстав для його недооцінки. Іншою, не менш важливою рисою філософського осягнення історії є те, що в ньому зіставлення «людина - світ» розглядається в його чистому, так би мовити, вигляді та в чіткій, зрілій і добре виявленій, а не в тій чи іншій, латентній, прихованій або ж перетвореній формі. Світоглядне філософське осмислення суспільної реальності, як і будь-яке світоглядне осмислення, включає всі три рівні смисложиттєвого співвідношення «людина - суспільний світ»: світовідчуття, світосприйняття й світорозуміння суспільної реальності. Однак, провідним, домінуючим світоглядним рівнем тут виступає не світовідчуття, як у міфології, і не світосприйняття, як у релігії, а правове світорозуміння.
   Проводячи аналогію з філософією політики, можна щодо філософії права, посилаючись на І. Бойченка [7, с. 27-29], стверджувати наступне. Від спеціальних галузей правознавства філософія права відрізняється не лише, і, можливо, навіть не стільки за найвищим ступенем узагальнень (адже, згадаємо, такий же ступінь осягнення політичної дійсності притаманний також загальноправовій спеціальнонауковій теорії (юриспруденції), макросоціологічній теорії права та загальноісторичній теорії права) - скільки - за характером узагальнень. Філософія розглядає право не просто як ціле, але, водночас, і крізь призму основного питання філософії, тобто крізь призму співвідношення свідомості та реальності, суб’єкта та об’єкта тощо. При цьому не можна забувати й про те, що основне питання філософії може ставитися та вирішуватися у різних ракурсах через співвідношення:
   а) суб’єкта та об’єкта у царині самої правової дійсності, правового поля (світоглядний аспект);
   б) суб’єкта та об’єкта у процесі пізнання правових явищ, знань про право з предметом, що відображається у цих знаннях, тобто з правовою реальністю (теоретико-пізнавальний аспект);
   в) знань як точного відображення правових реалій, тобто з боку об’єктивності їхнього змісту, і знань, але вже у тому сенсі, у якому вони постають методами, тобто засобами подальшого поглибленого осмислення означених реалій (методологічний аспект).
   Світоглядний характер філософського споглядання правової дійсності знаходить свій прояв у її осмисленні крізь призму зв’язків «людина - світ права», «суб’єкт права - об’єкт права», «суб’єкт зобов’язань - об’єкт зобов’язань» та інших у цьому ж аспекті, з урахуванням усіх як розходжень, так і взаємопереходів суб’єкта та об’єкта реальної правової життєдіяльності. Ці знання вже не є суто об’єктними, в чомусь навіть байдужими щодо людини, а навпаки, людиноцентричними.
   Отже, філософія права є галуззю знань саме світоглядного характеру, тобто знань, які допомагають людині змінити передусім саму себе як агента політичної або правової дії, стати свідомим суб’єктом цілеспрямованої політичної або правової творчості. Важливим у цьому контексті є ще одне розмежування світоглядних філософсько-правових знань. З одного боку, теоретичних філософсько- правових, а з іншого - спеціальних юридичних знань. У цьому випадку термін «теоретичні» доречно вживати для характеристики філософсько-правових і спеціальнонаукових юридичних знань у широкому розумінні слова. Тобто не в сенсі відмінних від емпіричних чи повсякденних юридичних знань, а переважно - для фіксації тієї обставини, що ці знання виокремлені зі сфери практичного функціонування й перебувають в «законсервованій», опредметненій формі філософських і спеціальних юридичних монографій, довідників, підручників, посібників, конспектів лекцій з філософії права чи спеціальних галузей юриспруденції тощо.
   На відміну від теоретичних (як філософських, так і спеціально-наукових) знань про правову реальність, світоглядно-філософські знання про право не є зовнішніми для людини. Вони стають справді світоглядними лише інтериоризуючись. Інакше кажучи, тільки духовно засвоюючись, трансформуючись у власні правові ідеї, ідеали, внутрішні правові переконання, правила, стереотипи й установки правової життєдіяльності людини, а також її ставлення до світу правової дійсності як світу не лише інших людей, а й свого власного світу.
   «Зв’язок світогляду зі знанням, - відзначають автори посібника «Філософія» за редакцією І. Надольного, - не означає їхньої тотожності: якби це було так, то не важко було б проінформувати людину або соціальну групу і без духовної кризи, без тяжкої внутрішньої муки сформувати світогляд. Це - просвітительський погляд, в основу якого покладено уявлення про те, що існують загальні закони буття, відомі філософії, а знання цих законів і складає світогляд, тобто виступає сукупністю цілісних уявлень про світ та місце людини в цьому світі. Однак світогляд не є лише сукупністю знань про світ, це, швидше, своєрідний синтез видів знань і різноманітних смислів осягнення світу людиною, проекція особистісних власних проблем, інакше кажучи, це не вищий процес засвоєння готового знання, а внутрішня робота і самоздобуття. Формується не тільки світогляд, а й особистість з її переконаннями та життєвими установками, а тому світогляд може мати місце лише там, де є «само», тобто самоздобуття, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіта, самообмеження» [8]. Варто при цьому звернути увагу на ту обставину, що всі ці «само» реалізуються аж ніяк не через потурання своїм примхам, розвагам, самозакоханості. А навпаки, у боротьбі з собою, власною самообмеженістю, пихою, нерозвиненістю, самозакоханістю тощо.
   Висновки. Підсумовуючи викладене вище, можемо констатувати, що філософія права, як і філософія політики, є галуззю знань світоглядного характеру, тобто знань, які допомагають людині змінити передусім саму себе, а не зовнішній світ, сягнути якісно нових духовних горизонтів. І вже на рівні цих горизонтів - по-новому побачити та осягнути царину правового буття людей. Постаючи одним із високоспеціалізованих різновидів сучасного пізнання, вона продукує при цьому не лише й подекуди навіть не стільки конкретно адресовані, «фахові», скільки загальнозначущі, «вселюдські» ідеї. Значення таких філософсько-правових ідей полягає не тільки і, можливо, не стільки в тому, що вони втілюються у відповідних системах опредметненого юридичного знання, скільки в їх найширшому, світоглядному призначенні, виконанні ними функцій світоглядних орієнтирів і регулятивів всієї правової життєдіяльності як окремих людей, так і найрізноманітніших за масштабом спільнот, усіх суб’єктів соціально-перетворюючої правової дії.

Література

   1. Право // Политика. Толковый словарь. - M., 2001.
   2. Honore T. About Law: A Short Introduction / T. Honore. - N.Y., 1995.
   3. Див.: Шинкарук B.I. Вибрані твори: у 3 т. / B.I. Шинкарук. - К., 2003; Яценко А.И. Целеполагание и идеалы / А.И. Яценко. - К., 1977; Крымский С.Б. Философия как путь человечности и надежды / С.Б. Крымский. - К., 2001.
   4. Див.: Дворкін Р. Серйозний погляд на права / Р. Дворкін. - К., 2000; Фуллер Л.Л. Анатомія права / Л.Л. Фуллер. - К., 1990; Фуллер Л.Л. Мораль права / Л.Л. Фуллер. - К., 1990; Хайек Ф.А Право, законодавство та свобода: у 3 т. / Ф.А. Хайек. - К., 1999-2000; Дель Веккио Дж. Философия права: в 5 т. / Дель Веккио Дж. // Антология мировой правовой мысли. - М., 1999. - Т. 3; Харт Х.Л.А. Концепція права / Х.Л.А. Харт. - К., 1998; Finnis J. Problems of the Philosophy of Law / J. Finnis // Oxford Companion to Philosophy. - Oxford: Oxford University Press, 1995.
   5. Див.: Бачинін В.А. Філософія права / В.А. Бачинін, М.І. Панов. - К., 2002; Біленчук П.Д. Філософія права / П.Д. Біленчук, В.Д. Гвоздецький, С.С. Сливка. - К., 1999; Жоль К.К. Философия и социология права / К.К. Жоль. - К., 2000; Кузнєцов В. Філософія права. Історія та сучасність / В. Кузнєцов. - К., 2003; Філософія права / за ред. О.Г. Данільяна. - К., 2002; Філософія права / за ред. М.В. Костицького та Б.Ф. Чміля. - К., 2000; Нерсесянц B.C. Философия права / B.C. Нерсесянц. - М., 1999; Нерсесянц B.C. Юриспруденция: введение в курс общей теории права и государства / B. C. Нерсесянц. - М., 199S.
   6. Див.: Філософія історії: підручник для студ. вузів / І.В. Бойченко. - К.: Знання, 2000. - 723 с.
   7. Філософія політики: підручник / авт.-упоряд.: В.П. Андрущенко, В.С. Ба- кіров, М.І. Бойченко, Л.В. Губернський. - К.: Знання України, 2003. - 400 с.
   8. Філософія: навч. посібник / І.Ф. Надольний та ін.; за ред. І.Ф. Надольного; М-во освіти України. - К.: Вікар, 1999. - б24 с. Стаття надійшла 5 січня 2011 р.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com