www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія права arrow Національно-патріотичне виховання курсантів і студентів ВНЗ МВС у процесі викладання соціально-гуманітарних наук
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Національно-патріотичне виховання курсантів і студентів ВНЗ МВС у процесі викладання соціально-гуманітарних наук

В.І. Ряшко

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ КУРСАНТІВ І СТУДЕНТІВ ВНЗ МВС У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ НАУК

   Аналізується роль і місце соціально-гуманітарних дисциплін у національно-патріотичному вихованні курсантів і студентів.
   Ключові слова: виховання, патріотизм, соціально-гуманітарні дисципліни, навчальний процес, світогляд, духовність, героїзм, свобода, теорія, практика.
   Постановка проблеми. Розбудова суверенної демократичної України ставить перед нами надзвичайно важливе і невідкладне завдання - виховання справжнього громадянина, патріота рідної землі. Актуальність цієї проблем пов’язана, по-перше, з соціальними, морально-духовними проблемами, які хвилюють суспільство: зниження рівня моралі, агресивність молоді, наркоманія та інші недоліки, що призводять до деградації особистості та її антисуспільної поведінки. По-друге, з метою протистояння цим негативним явищам у суспільстві повинна формуватись та протилежна сила, яка своєю ідейністю, духовністю і патріотизмом здатна не тільки протистояти негативним процесам у поведінці та психології окремих прошарків суспільства, але своєю діяльністю і поведінкою зберегти морально-патріотичний фонд української нації - нову генерацію, яка навчається у вищих навчальних закладах, серед яких чільне місце посідають курсанти і студенти. Як підтверджують соціологічні дослідження, «значна кількість студентів (35% із 950 опитаних осіб) недостатньо усвідомлюють відповідальність за долю держави, своєї приналежності до українського народу; байдуже ставлять до національних багатств культури та мистецтва; поверхнево знають історію рідного краю тощо» [1, с. 1]. У розвитку і зміцненні духовного, національного потенціалу майбутніх правоохоронців важливу роль виконує патріотичне виховання, спрямоване на формування у майбутніх правоохоронців високої національної самосвідомості, любові до рідної землі, готовності стояти на захисті прав, свободи громадян, вести непримиренну боротьбу зі злочинністю. У цьому аспекті значні інтелектуально-духовні можливості студентів та курсантів розвивають соціально-гуманітарні дисципліни, серед яких: історія України, філософія, етика, естетика, логіка, релігієзнавство, політологія, соціологія.
   Стан дослідження. Проблема національно-патріотичного виховання в навчальних закладах досліджувалася українськими педагогами: Г. Ващенком, А. Макаренком, С. Русовою, В. Сухомлинським. Їхні видатні попередники, вчені та педагоги Києво-Могилянської академії - мислителі Г. Сковорода, О. Духнович, Т. Шевченко, І. Франко, К. Ушинський, Я. Чепіга - у своїх творах значне місце відводили вихованню любові до рідної землі, малої та великої Батьківщини, рідної мови; поваги до історичного минулого, формуванню національної свідомості. Методологічні та теоретичні основи формування особистості з глибоким почуттям патріотизму, любові до Батьківщини розкриті у працях І. Беха, Г. Біленької, А. Бойко, М. Боришевського, Г. Ващенка, Ю. Завалевського, П. Ігнатенка, Г. Касяновича, В. Каюкова, Б. Кобзаря, В. Коваля, М. Левківського, І. Матюши, О. Сухомлинської, Д. Чижевсь- кого, П. Щербаня та ін.
   Проблеми патріотизму, національних цінностей та особливостей їх формування в учнівської молоді досліджували О. А. Абрамчук, В. Борисова, Л. Білас, А. Веремчук, Т. Гавлітіна, О. Гевко, І. Грязнова, В. Дзюба, Ю. Каюков, В. Кіндрат, О. Кириченко, Ю. Красимник, Г. Піреєва, Ю. Руденко, Є. Франків, А. Фрідріх та ін.Віддаючи належне цим дослідникам, вкажемо на те, що проблема національно-патріотичного виховання курсантсько-студентської молоді в процесі викладання соціально-гуманітарних дисциплін практично не досліджувалась, що спонукає до її аналізу. Зрозуміло, в межах цієї статті неможливо її всебічне висвітлення. Ця тема є надзвичайно актуальною і вона повинна знаходитись в центрі уваги всього професорсько-викладацького складу ВНЗ України. Вищі навчальні заклади України володіють величезним потенціалом у формуванні патріотизму майбутніх фахівців. Патріотизм виявляється насамперед в емоційно піднесеному ставленні до Батьківщини і виступає як найважливіша складова духовного багатства суспільства. Істинний патріотизм завжди поєднує духовність, громадянську зрілість і соціальну активність суспільства, є дієвою рушійною силою і реалізується в його діяльності на користь Вітчизни.
   Виклад основних положень. Відродження України як демократичної соціальної держави неможливе без пробудження національно- патріотичної думки українського народу, насамперед молодого покоління, яке повинно усвідомити себе частиною народу, його історії, культури і традиції.
   У формуванні духовного світу особистості, її морально- патріотичних цінностей надзвичайно важливу роль виконує філософія, її теоретико-методологічна і світоглядна функція. Філософія виконує аксеологічну функцію, у якій патріотизм розглядається як важлива цінність. Любов до Батьківщини, свого народу є однією з найвищих людських цінностей.
   Методологічною основою патріотичного виховання виступають базисні положення теорії пізнання, філософські положення про діалектичний зв’язок процесів і явищ об’єктивної та суб’єктивної дійсності, про особистість як суб’єкт пізнання, теоретичної та практичної діяльності.
   Формування світогляду майбутніх фахівців створює надійне підґрунтя для синтезу знань, отриманих під час вивчення соціально- гуманітарних дисциплін. У свідомості курсантів і студентів формуються морально-патріотичні цінності. Від знань та системи ціннісних орієнтацій залежить поведінка майбутнього фахівця, його життєва позиція, яка може бути як творчо активною, так і пасивно пристосовницькою.
   На нашу думку, справжній патріот не той, хто кричить про це, а той, хто постійно працює над збагаченням свого духовно- інтелектуального потенціалу, спрямованого на розбудову та захист своєї Батьківщини.
   Видатний український педагог і вчений В.О. Сухомлинський закликав: «жити долею Вітчизни: з болем і гордістю, з хвилюванням і захопленням, з роздумами про особисту причетність до долі народу читати й перечитувати кожний рядок героїчної історії народу. Історія - це почуття, вічно жива сила, що створює громадянина. Я вважаю вихідним ідеалом те, щоб розум і душа кожного мого виховання тяглися до кожного рядка, до кожної книжки про Вітчизну» [4, с. 357].
   Звертаючись до молоді, Сухомлинський говорив: «Ви повинні знати історію свого народу; у ваші душі мають ввійти кращі народні традиції, стати для вас святим знаком [4, с. 177].
   За допомогою педагогічної діяльності талановитий учений не тільки передавав учням знання, але формував у них особистість, гро- мадянина-патріота. Життя і діяльність В.О. Сухомлинського - яскравий приклад для педагогів ВНЗ МВС України, адже обов’язком учителя є формування патріотизму у майбутніх правоохоронців.
   Отже, філософія методологічно озброює соціально-гуманітарні науки методами, які забезпечують всебічний аналіз процесів суспільного життя, в тому числі педагогічними методами і прийомами формування національно-патріотичної свідомості майбутніх правоохоронців.
   Вагомий внесок у відродження духовності, патріотизму та традицій українського народу зробили видатні мислителі: Г.С. Сковорода, Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко, М.П. Драгоманов, Леся Українка, Д.І. Чижевський та ін.Великий мислитель і патріот України І. Франко писав: «від свого імені і імені своїх однодумців, що якщо б прийшлося віддати життя в обороні високих принципів людськості, в обороні свободи і добра народу, ми ані на хвилю не завагуємось се вчинити» [2, с. 245-248]. Каменяр гостро критикував так званих «патріотів», які «деруть шкуру з власного народу і п’ють його соки», прикриваючись порожніми фразами про його благо і любов до нього.
   І. Франко проголошував, що формулювати патріотизм потрібно насамперед у молоді, аби вона прагнула до опанування «всякого знання теоретичного, повинна, як ті пчоли, літати по всіх нивах людської освіти і культури, збираючи все, що піднімає і окрилює людський ум і облагороднює серце, тямлячи тільки одно, що практичне життя жде її серед рідного народу і що все, чим багата і сильна людськість, буде вданім часі придатне і пожиточне і для нашого народу» [2, с. 245-248].
   Про роль і місце освіти в національно-патріотичному вихованні І. Франко зазначав: «Нині не ті часи, щоб ми з своїм народом могли відгородитись від Європи китайським муром». «Мій патріотизм, - підкреслює Франко, - це тяжке ярмо, вложене долею на мої плечі. Я можу здригатись, можу стиха проклинати долю, що вложила мені на плечі се ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщин шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням» [3, с. 114]. Це, по суті, заповіт Великого Каменяра майбутнім поколінням українців, істинним патріотам своєї Батьківщини.
   Величезний потенціал формування національно-патріотичної свідомості курсантів і студентів закладений у вивченні історії України.
   Відомі історичні події, героїчна боротьба українського народу за своє соціальне і національне визволення прищеплюють почуття національної гордості за героїчне минуле. Багато зразків високого героїзму дала історія України, і всі вони є підтвердженням того, що в його основі був патріотизм, велика любов до народу і Батьківщини. Яскравим прикладом цього є такі видатні історичні постаті, як Святослав, Володимир Мономах, Данило Г алицький. Численних героїв дала й Козацька доба нашої історії. Імена Наливайка, Сагайдачного, Сірка, Хмельницького, Богуна, Нечая, Кривоноса, а у XVIII ст. Г онти, Залізняка і багато інших надовго залишаться в пам’ яті нашого народу. Традиції захисту рідної землі Батьківщини передавались із покоління в покоління. Яскравим прикладом цього є славна історія Запорізької Січі - козацької республіки, що не знала аналогів у всесвітній історії. З метою акцентування уваги на цій темі наведено деякі історичні факти.
   Охарактеризовуючи запорожців, Г. Боплан, французький інженер та картограф, безпосередній свідок тодішніх подій в Україні, писав: «Вони кмітливі і проникливі, дотепні, і надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя. Задля цього так часто бунтують та повстають проти шляхтичів, бачачи, що їх у чомусь утискають... Вони добре загартовані, легко переносять спеку й холод, спрагу й голод, невтомні в битвах, відважні, сміливі, чи, радше, одчайдушні, власним життям не дорожать...Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба що у глибокій старості, бо більшість з них гине на полі слави» [4, с. 138].
   «На війні, - писав Д. Яворницький, - запорозький козак визначався весь час розумом, хитрістю, вмінням у противника вигідно скористатися ситуацією», скоропостижно на нього напасти і несподівано заманити, вржава ворога великою відвагою, дивовижним терпінням і рідкою здатністю переносити важкі втрати і жах смерті» [5, с. 235].
   Найбільш героїчною і трагічною сторінкою в історії українського народу була Велика Вітчизняна війна.
   За даними головної редакції зведеної Книги Пам’яті України, український народ дав збройним силам країн антигітлерівської коаліції понад 7 млн. бійців і командирів. За питомою вагою воїни-українці посідали друге місце у Збройних Силах СРСР (після росіян). За мужність і відвагу українці отримали 2,5 млн. орденів і медалей (із 7 млн. нагород, що були вручені воїнам-фронтовикам). Героями стали 2070 українців, тобто 18,2% від усього загалу кавалерів вищої відзнаки СРСР. Українська земля дала Збройним Силам сотні видатних полководців та воєначальників. Достатньо сказати, що з 15 фронтів, які діяли в період радянсько-німецької війни 1941-1945 рр., більша половина була очолена маршалами і генералами, українцями за походженнями [7, с. 195].
   Вивчаючи історію України, новій генерації слід прищеплювати не тільки патріотизм, але й високу духовність і гуманізм, увагу до тих учасників війни, які нині ще живі.
   Кращі патріотичні традиції старшого покоління нині продовжують правоохоронці України. І сьогодні, захищаючи правопорядок, життя і безпеку громадян, віддають своє життя кращі сини народу - працівники міліції. «Починаючи з 1991 року під час виконання службових обов’язків загинуло 982 працівники органів внутрішніх справ та поранено 6993» [8, с. 3].
   Отже, історія України є скарбницею досвіду українського народу, має велике значення для розбудови Української держави. Національно-патріотичне виховання курсантської і студентської молоді є основою гуманітарного виховання громадської свідомості. Вивчення історії України дає можливість зрозуміти основні явища та процеси суспільного життя українського народу та народів, які населяли Україну.
   Отже, важливу роль у вихованні патріотизму виконує історія України, яка знайомить нас з минулим нашої Батьківщини, з видатними діячами, що зробили вагомий внесок у розвиток української науки, культури та мистецтва.
   Значний потенціал у формуванні національної самосвідомості, гідності та патріотизму закладено в змісті етики та естетики.
   У своїх етичних творах видатний український філософ Г. Сковорода, замислюючись над етичними проблемами морального самовдосконалення людини, робив висновок, що ідеальним є те суспільство, яке здатне забезпечити людині реалізацію її природних і творчих можливостей. А істинним патріотом є той, хто своєю невтомною працею і моральними вчинками шанує і любить свій народ, робить все можливе щодо самовдосконалення та служіння Богові.
   Геній української нації Т. Шевченко проблемі національної самосвідомості, боротьбі народу за свою соціальну і національну незалежність присвятив всю свою творчість. Морально-стратегічним напрямком ідей Т. Шевченка є гасло «любіть Україну, як матір».
   Чимало зробив Велетень культури і літератури України І. Франко для пробудження і розвитку соціальної та національної самосвідомості українського народу, його патріотизму. У програмі етики і естетики слід звернути увагу на те, що у своїй художній творчості Каменяр постійно прагнув осмислити «морально-етичні проблеми, розкривав моральний потенціал простих людей» [9, с. 390].
   Аналізуючи роль і місце української літератури і мистецтва в духовному, патріотичному вихованні, І.Я. Франко особливо цінував талановитих українських письменників Івана Нечуй-Левицького, Панаса Мирного, Василя Стефаника та багатьох інших, які своєю творчістю пробуджували національну свідомість та патріотизм.
   Під час викладання естетики викладачі мають широкий спектр для впливу і озброєння курсантів і студентів не тільки морально- патріотичним ідеями, але й сприяють формуванню духовності й естетичного сприйняття навколишнього світу майбутніх правоохоронців.
   У цьому аспекті важливими чинниками є художня література і мистецтво. Художня література є неоціненним джерелом саморозвитку, осмислення історії та свого місця в ній. У скарбниці світової культури українська література посідає гідне місце. Впродовж століть вона була чи не єдиним засобом збереження національної самосвідомості, самобутності та консолідації народу, його природно естетичної краси. На наш погляд, слід акцентувати увагу слухачів на тому, що в період тоталітаризму кращі сини-патріоти вели боротьбу за свободу і незалежність України. Трагічно склалася доля багатьох борців-патріотів за правду, за соціальну справедливість і свободу українського народу проти авторитарно-бюрократичної системи колишнього СРСР, а саме: І. Багряного, М. Куліша, Є. Плужника, В. Стуса, М. Хвильового. Цей список можна продовжити. Серед борців-патріотів були не тільки письменники, але й чимало представників творчої інтелігенції. Боротьба патріотів-діячів літератури і мистецтва за визволення українського народу з полону сталінського деспотизму з позицій естетики є прекрасним і героїчним. Це апогей торжества добра над злом, що логічно призвів до перемоги і здійснення віковічної мети нашого народу - об’єднання і створення незалежної демократичної держави.
   На наш погляд, у викладачів курсу «Естетика» є велика можливість на цікавих прикладах української літератури і мистецтва виховувати у студентів і курсантів національну гідність і патріотизм. Приміром, «славетний кінорежисер, класик світового кінематографу, видатний письменник і художник Олександр Довженко настільки щиро і ніжно любив свою землю, природу, життя як таке, що картина світу, створена ним, була надзвичайно опоетизована. Ця поетика, ця краса і гармонія, лірична філософія й емоційна піднесеність настільки вражала глядачів і читачів незалежно від їхньої національності, що греки, які взагалі надзвичайно ревно ставляться до власної легендарної історії, після смерті О. Довженка шанобливо називали його Гомером XX століття» [7, с. 109].
   Щодо ролі логіки в національно-патріотичному вихованні зазначимо, що вона сприяє формуванню логічної культури. А це, своєю чергою, уможливлює аналіз процесів і явищ суспільного життя, вивчення його суперечностей, аргументування і обґрунтування проблеми формування наукового світогляду та розумово-інтелектуальних якостей майбутнього правоохоронця. «У тоталітарному, деспотичному суспільстві, - зазначає І.В. Хоменко, - людина є зайвою... Тільки в демократичному суспільстві людині надається можливість вільно мислити, без страху висловлювати власні думки, пропонувати різноманітні варіанти розв ’язання проблем і обирати з них найкращі. І тут їй в нагоді стане така наука, як логіка - єдина наука, котра безпосередньо займається розв’язанням саме цієї задачі» [10, с. 6].
   Формування логічної культури майбутніх правоохоронців сприятиме поглибленню аналізу процесів, які відбуваються в соціально-політичній, економічній, правовій, культурологічній та інших сферах суспільного життя. Спираючись на закони, принципи і методи логіки, майбутні правоохоронці ОВС можуть уникнути серйозних помилок в аналізі кримінально-процесуальних проблем, прийняти обґрунтовані рішення, спрямовані на активну боротьбу зі злочинністю, проявляти високі патріотичні почуття відповідальності в захисті правопорядку безпеки прав і свобод громадян України.
   Сьогодні, коли в України точиться боротьба між різними політичними силами, партіями та організаціями за владу і вплив на суспільство, важливо, щоб під час викладання курсу «Політологія» акцентувалась увага курсантів, студентів і слухачів на ролі та місці держави щодо формування програми патріотичного виховання народу. Ця програма передусім повинна бути спрямована на консолідацію діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, загальноосвітніх закладів, громадських, молодіжних, ветеранських і релігійних організацій у сфері патріотичного виховання.
   У курсі «Політологія» важливо формувати почуття національної ідеї, що визначає шлях самоствердження української нації, оцінку вартості, значущості, самоцінності, а також місце в політичному просторі світу. Щоб забезпечити процес ефективного демократичного розвитку України, потрібна воля, національна згода, згрупованість усіх громадян у розбудові держави, формування національної самосвідомості, поваги до національно-культурних цінностей власної історії і традиції, а також поваги до історії, культури і традицій інших народів.
   Формування патріотизму пов’язане загальнолюдськими нормами моральності та релігії. Під час вивчення курсу «Релігієзнавство» у студентів та курсантів формуються високі ідеали духовності та моральності. Патріотизм об’єктивно тісно пов’язаний з цими категоріями. Історія, християнська релігія і патріотизм завжди були для українців одним цілим. Видатний теоретик українського християнства Іларіон Київський у своєму творі «Слово про Закон і Благодать» заклав засади великого становлення християнства [11, с. 251].
   У патріотичному вихованні українського народу, його християнсько-релігійного світогляду і моралі визначну роль виконувала Православна церква. Існуючи впродовж століть, християнська релігія тісно переплелася з національною свідомістю українців, пов’язана з національною культурою, традиціями, звичаями, обрядами, глибоко проникла в сферу побуту. Зважаючи на вищевказане, слід особливу увагу звернути на роль релігієзнавства у формуванні християнської моралі й патріотизму.
   Історія свідчить про високу місію Православної віри і церкви у боротьбі українського народу за свою свободу і незалежність. Наведемо цікаві факти про велику духовну силу Ікони Пресвятої Богородиці.
   «Наприкінці жовтня 1941 року - найкритичніший момент у ході війни, коли німці в бінокль роздивлялися Москву - Жуков повідомив Сталіну про те, що на окупованих територіях німці дозволяють відкривати церкви і запропонував якось використати святі ікони - Богоматір Смоленську і Богоматір Володимирську. Російське воїнство, починаючи з Кутузова, в різні часи цілувало ці ікони перед великими битвами, у вирішальні моменти історії. Коли фашистські війська стояли в 20-30 кілометрах від Москви, Богоматір Володимирську винесли на Червону площу. І це за Сталіна! 7 листопада 1941 року на параді війська проходили повз Мавзолей з вождями, а неподалік, біля Спаських воріт, була ще одна трибуна - поміст, на якому єпископ Алексій (невдовзі він став патріархом всієї Русі) піднімав хрест. Поруч стояла Чудотворна Богоматір. І диво! - ніби ж атеїстично виховані солдати, як один знімали шапки, деякі христились, у всіх світлішали обличчя. І далі вони йшли, оглядаючись, посміхаючись радісно і здивовано. Йшли вони на передову. Сталін знав, що робив... Ефект, - пише Ю.М. Канигін, - був вражаючим. Я думаю, сила цих солдатів подесятерилася. А вже через місяць почався великий наступ 1941 року» [12, с. 230]. Таким чином, на сучасному етапі національного відродження України, становлення її як суверенної європейської держави існує необхідність створення принципово нової системи національного виховання майбутніх працівників правоохоронних органів, які стоять на захисті могутності і незалежності держави, стабільного правопорядку, прав та свобод громадян України.
   Висновки. Національно-патріотичне виховання є одним із головних пріоритетів і органічним компонентом розвитку освіти. В основу цього виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, наступності та спадкоємності поколінь, толерантності. Це підкреслено в Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті. Особлива відповідальність за захист державно-конституційного устрою України, забезпечення законності та стабільного правопорядку лягає на плечі майбутніх правоохоронців. Тільки той, хто володіє не лише високими професіональними, морально-психологічними, духовними якостями, але й патріотизмом, здатен виконати свій обов’язок. Вищі навчальні заклади України, професорсько-викладацький склад володіють значними можливостями щодо формування національного патріотичного виховання у курсантів та студентів почуття любові до свого народу, його історії, культурних та духовних цінностей, гордості за минуле і сучасне. Результати національно-патріотичного виховання залежать від творчого і вмілого підходу професорсько- викладацького складу, його професіоналізму, викладання соціально-гуманітарних дисциплін, постійного пошуку найбільш ефективних форм і методів, творчості й ініціативи у використанні в педагогічній діяльності нових, сучасних технологій. Спираючись на цікаві історичні приклади становлення України, українського козацтва, героїчності національно-визвольних змагань, сучасних досягнень у галузі науки, літератури, культури, і мистецтва, в процесі викладання соціально- гуманітарних дисциплін викладачі можуть демонструвати не тільки славне минуле України, але й вказувати на ті помилки, що були допущені українцями в минулому і призвели до поневолення. Уроки минулого, вважаємо, повинні формувати такого громадянина, якому притаманні високі духовно-моральні цінності, любов до Батьківщини, щира повага до історичних традицій народу і відповідальність за сучасне і майбутнє України.
   Отже, навчальний матеріал завжди можна успішно використати для розвитку високого національно-морального почуття - любові до Батьківщини.

Література

   1. Одарченко В.І. Виховання національної гідності у студентської молоді засобами українського народного мистецтва: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. педагог. наук: спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання» / В.І. Одарченко; Харківський національний педагогічний університет ім. Г. Сковороди. - Харків, 2010. - 21 с.
   2. Франко І.Я. Кому за се сором? (Відкритий лист до редакції «Правди») / Зібрання творів: у 50 т. / редкол.: Є.П. Кирилюк (голова) та ін.; АН УРСР, ін-т філософії, ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка / І.Я. Франко. - К.: Наук. дум - ка, 1986. - Т. 45. - 574 с.
   3. Франко І. Публіцистика. Вибрані статті / І. Франко. - К.: Наука, 1953. - 158 с.
   4. Лановик Б.Д. Історія України: навч. посібник / Б.Д. Лановик, М.В. Лазарович. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання - Прес, 2003. - 733 с.
   5. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: у 3-х т. / Д.І. Яворницький; редкол.: П.П. Сохань (відп. ред.) та ін. - К.: Наук. думка, 1990-1991. - Т. 1. - 452 с.
   6. Світлична В.В. Історія України: навч. посібник / В.В. Світлична. - 5-те вид. - Каравела, 2008. - 400 с.
   7. Ортинський В.Л. Актуальні проблеми виховання курсантів у вищих навчальних закладах системи МВС України: навч.-метод. посібник / В.Л. Ортинський, В.І. Ряшко. - Львів, 2006. - 272 с.
   8. Нечипоренко Л. У невідплатному боргу / Л. Нечипоренко // Моменти. - 2010. - № 5. - С. 3.
   9. Тофтул М. Г. Етика: навч. посібник / М.Г. Тофтул. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 416 с.
   10. Хоменко І.В. Логіка: теорія і практика: підручник / І.В. Хоменко. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 400 с.
   11. Щербань П. Формування національної самосвідомості в сім’ї / П. Щербань. - К.: Т-во «Знання» Україна, 2002. - 94 с.
   12. Канигін Ю.М. Початок і кінець часів: Новий погляд на історію / Ю.М. Канигін. - К.: Видавництво А.С.К., 2008. - 448 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com