www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія права arrow Співвідношення міжнародного, європейського та комунітарного права (філософські аспекти)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Співвідношення міжнародного, європейського та комунітарного права (філософські аспекти)

Г.І Пастушок

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖНАРОДНОГО, ЄВРОПЕЙСЬКОГО ТА КОМУНІТАРНОГО ПРАВА (ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ)

   З’ясовуються спільні та відмінні ознаки міжнародного, європейського та комунітарного права на основі їх зіставлення; досліджується комунітарне право з позиції філософії права, зокрема проектується теорія комунітаризму як новітня концепція праворозуміння.
   Ключові слова: міжнародне право, європейське право, комунітарне право.
   Постановка проблеми. Сьогодні вітчизняні та зарубіжні правознавці приділяють значну увагу питанням розвитку та функціонування права європейських об’єднань, що зумовлено тими змінами, які виникли внаслідок глобалізації та інтеграційних процесів у контексті демократичних перетворень. Сучасне співіснування країн у глобальному просторі має на меті поєднання різноманітних інтересів і пошук механізму їх узгодження у процесі спільної діяльності. Основою для пізнання комунітарного права, на нашу думку, є його теоретичний аналіз у двох площинах: у контексті порівняння з міжнародним та європейським правом. Саме за допомогою цих двох вимірів функціонування правового простору можна провести порівняльний аналіз основних характеристик комунітарного права. Адже, не обмежуючись ані національним, ані міжнародним публічним правом, воно відображає основні ознаки обох і водночас містить інші сутнісні ознаки, що дають підтави говорити про його специфіку та самодостатність.
   Стан дослідження. Наразі у зарубіжній та вітчизняній науці нема комплексного дослідження концепції «комунітарного права», хоча сам термін широко застосовується у нормативно-правових актах деяких міждержавних утворень. Дехто із теоретиків права інстуціональним аспектом праворозуміння вважає характеристику соціально-правової природи «європейського правового простору», який є детермінантом щодо інших правових систем, визначаючи принципи та особливості правової інтеграції та уніфікації. Серед них - французький вчений Е. Крабі, який зробив першу в юридичній науці спробу комплексно дослідити концепцію європейського правового простору. З-поміж науковців із пострадянських держав у цьому контексті вирізняються С.А. Бєляєв та В.В. Пустогаров, які звернули увагу на зв’язок становлення європейського правового простору та утвердження країн Східної Європи і колишнього СРСР як правових держав, а також А.Х. Саїдов, який обґунтував наукову цінність концепції європейського правового простору для науки міжнародного права та порівняльного правознавства.
   Феномен «комунітарного право» не досліджувалося вітчизняними науковцями, хоч у деяких працях використовується цей термін, однак не розкриваючи його змісту (наприклад, Л. Луць), розглядається принцип комунітаризму (для прикладу, О. Андрійчук). Серед публікацій українських науковців також необхідно відзначити цікаві розвідки, в яких зроблено спробу частково розкрити поняття «комунітарного права». Їх автори - Н.М. Оніщенко, В. Шилінгов. Однак поки що нема праць, в яких відділялося б це поняття від таких категорій, як міжнародне і європейське право. Тому наша мета - проаналізувати природу та особливості феномена комунітарного права у контексті його співвідношення з європейським і міжнародним правом для точнішого його розуміння та правильного використання у юридичній практиці. Це й аспект тепер, як ніколи, потребує пильного розгляду з метою запровадження конструктивних перетворень у національних правових системах і створення спільних засадних начал майбутнього розвитку європейських держав у єдиному правовому просторі.
   Виклад основних положень. Поряд із національними правовими системами з відмінними правопорядками формується міжнародне право. Його становлення сприяє інтенсивній співпраці держав, а отже, і створенню міжнародного правового простору, що дедалі частіше (і це є проявом тенденції глобалізації, зокрема і у філософсько-правовій, загальнотеоретичній правовій думці) стає предметом обговорення як елемент іншого права, новітньої правової системи.
   Міжнародне право - це сукупність норм, що виникають у результаті угоди між державами, яка досягається внаслідок взаємних поступок і компромісів з метою підтримання міжнародного правопорядку й організації всіх форм спілкування між державами, реалізація яких забезпечена заходами примусового характеру.
   Визначальними ознаками міжнародного права є сукупність юридичних норм і принципів; а також те, що норми створюються шляхом фіксованої (як договір) або мовчазно вираженої (як звичай) угоди між суб’єктами міжнародного права, що вони визначаються суб’єктами міжнародного права як юридично обов’язкові, що реалізація норм міжнародного права забезпечується примусом, форми, характер і межі якого визначаються у міжнародних угодах [1, с. 7]. Суть міжнародного права полягає в тому, що воно не входить до будь-якої національної системи права і не містить норм національного права. Водночас ці самостійні елементи не існують ізольовано однин від одного. Національні правові системи впливають на нормотворення у міжнародному праві, а останнє в сучасних умовах є важливим чинником формування національного законодавства, зокрема шляхом імплементації норм міжнародного права у це законодавство [2, с. 669].
   Частину міжнародного права становить європейське право. Під поняттям «європейське право» у широкому значенні розуміють «сукупність правових норм, що містяться в актах практично всіх європейських міжнародних організаціях; у цьому значені європейське право фактично є регіональним міжнародним правом», а у вузькому розумінні - «сукупність правових норм, які містяться в актах Європейського Союзу та Європейського співтовариства; у цьому значені європейське право, на думку фахівців, уже помітно відійшло від класичного міжнародного права і формується як автономний, новий спеціальний правовий феномен». Європейське право, ще трактується, як, «по-перше, право, яке виникло на античній (греко-римській) основі і яке розвивалося згодом (з різними відгалуженнями) як право християнських народів, по-друге, позитивне право народів Європейського континенту» [3, с. 72-73].
   У юридичній науці термін «європейське право» вживається найчастіше у трьох значеннях: для позначення: а) сукупності національних правових систем європейських держав; б) частини міжнародно-правових норм, що регулюють відносини між європейськими державами у різних сферах, у цьому випадку «європейське право» означає регіональну або субрегіональну міжнародно-правову систему; в) сукупності правових норм, що регулюють відносини, які складаються в межах європейських інтеграційних об’єднань, Європейських співтовариств та Європейського Союзу [4, с. 134].
   В англійській доктрині міжнародного права використовують термін «співтовариство націй» (Community of Nations), яким часто позначається сукупність різних держав як членів міжнародної «родини» чи «співтовариства». Згідно з такою концепцією держава шляхом приєднання до існуючого «співтовариства націй» не тільки отримує визнання суверенного утворення з відповідними правами і привілеями, якими користуються члени цього співтовариства, а й також погоджується дотримуватися правил цього свівтовариства [5, с. 61]. Ту частину європейського права, що регулює стосунки держав-членів Європейської Унії у межах Договору про заснування Європейської Спільноти, самі її засновники називають «комунітарне право» [6]. Саме комунітарне право є серцевиною європейського права. Комунітарна частина європейського права становить особливу і неповторну правову інституцію, формує загальноєвропейську правову культуру, є джерелом і регулятором економічної європейської інтеграції.
   Комунітаризм (від англ. community - спільнота, громада; община; ознаками комунітаризму зазвичай вважають спільне існування, кооперацію і взаємодію, спільні інтереси) - обстоювання соціального устрою, за якого індивіди пов’язані спільними цінностями, які сприяють тісним зв’язкам у спільноті. Комунітаристи критикують індивідуальну ліберальну антропологію, яка недооцінює значення тієї обставини, що соціальна свобода може бути реалізована тільки в умовах суспільства, що ліберальна спільнота - умова і запорука такого суспільства. Ідеал комунітаризму може бути окреслений як асоціативна мікроспільнота общинного типу, яку держава ані опікує, ані контролює, але яка існує як самодостатня агрегація (дещо більша, ніж просто сума) індивідів [7, с. 292]. Основна мета комунітаризму - загальне благо. Отже, комунітарне право - це право об’єднаних держав, створене на основі того, що держави-учасниці такого комунітарного об’єднання (правової спільноти) передають певні суверенні (національні) права та повноваження спільному виборному управлінському органові й наділяють його певною компетенцією щодо реалізації цього права.
   На наш погляд, комунітарне право наділене такими ознаками: по-перше, воно стає водночас внутрішньодержавним правом її члена; по-друге, його реалізує орган, який юридично непідконтрольний державам-членам і приймає обов’язкові для держав рішення, що не залежать від негативних наслідків для однієї або декількох держав; по- третє, чиновники комунітарного об’єднання виступають в особливій ролі, а не як представники держав-членів; по-четверте, органи комунітарного об’ єднання приймають рішення більшістю голосів шляхом пропорційного голосування й без особливої участі заінтересованих країн. Комунітарне право має низку переваг перед національним правом. Вони визначаються пріоритетністю права Європейських Спільнот стосовно національного права держав-членів; принципом прямої дії інтеграційного права; можливістю, посилаючись на наднаціональне право унійних держав, його реалізації через суди держав-членів Європейських Спільнот; потужнішою юридичною гарантією захищеності інтересів держав-членів перед світовим співтовариством.
   Однак було б помилковим вважати комунітарне право частиною тільки європейського права. Адже, за прикладом класичної Європи, цей тип права перейняли й інші економіко-правові утворення.
   Прикладами таких комунітарних об’ єднань можна вважати Північну Раду, Мусульманську лігу націй, корпорацію «НАФТА», Східноафриканське співтовариство, Карибське співтовариство тощо. Незважаючи на те, що комунітарне право базується на договорах, укладених відповідно до міжнародного, воно значною мірою дистанціюється від нього. Пояснюється це тим, що міжнародне право спрямоване здебільшого на вирішення ймовірних конфліктів у правовідносинах між державами, корпоративне право призначене для поглиблення інтеграції між країнами-членами. Адже договори про створення європейських співтовариств є правовими документами, мають пряму дію, надають безпосередньо право і накладають обов’язки на окремих осіб та підприємства країн-членів [S, с. 51]. За визначенням Європейського Суду, право Європейських Співтовариств є новою системою правових норм, що створює новий правопорядок, незалежний та відмінний від міжнародного права [9].
   Висновок. Такий ракурс аналізу комунітарного права є радше загальнотеоретичним. Якщо ж говорити про комунітарне право у філософському аспекті, то його слід розглядати у контексті тріади «загальне - одиничне - особливе», де загальне - це міжнародне право, одиничне - європейське, а особливе - власне комунітарне право. Це дасть змогу не тільки розкрити основні онтологічні засади комунітарного права (поняття, предмет, методи, межі дії), а й вивчити принцип комунітарності як такий, розкрити його евристичний та аксіологічний аспекти, виявити антропологічну природу його формування, а також розвинути сучасну теорію комунітаризму у праві як новітню концепцію світоглядної імплікації правопорозуміння через поєднання національного та універсального у праві, правового традиціоналізму та інноваційності.

Література

   1. Баймуратов М.О. Міжнародне публічне право / М.О. Баймуратов. - Х.: Одіссей, 2008. - 704 с.
   2. Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Українська енциклопедія, 2001. - Т. 3: К-М. - 792 с.
   3. Європейська інтеграція України: політично-правові проблеми: монографія / за ред. В.П. Горбатенка. - К.: Юридична думка, 2005. - 330 с.
   4. Европейское право: учебник для вузов / под. общ. ред. Л.М. Энтина. - М.: НОРМА-ИНФРА, 2002. - 700 с.
   5. Мережко О. Поняття та сутність міжнародного права / Олександр Мережко // Юридичний журнал. - 2008. - № 7-8. - С. 60-72.
   6. Див.: Андрійчук О. Онтологія європейського права / Олесь Андрій- чук // Юридичний журнал. - 2007. - № 1. - С. 16-20 с.; Оніщенко Н.М. Правова система Європейського Союзу / Н.М. Оніщенко // Часопис Київського університету права. - 2008. - № 1. - С. 6-11; Шилінгов В. Співвідношення термінів «європейське право» та «право Європейського Союзу» / Володимир Шилінгов // Вісник Академії управління МВС. - 2007. - № 1. - С. 63-67.
   7. Філософський енциклопедичний словник / ред. колегія В.І. Шин- карчук (гол. редкол.) та ін. - К.: Абрис, 2002. - 743 с.
   8. Татам А. Право Європейського Союзу: підручник для студентів вищих навчальних закладів / А. Татам; пер. з англ. - К.: Абрис, 1998. - 424 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com