www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія права arrow Філософські аспекти концепції правової поведінки у теорії символічного інтеракціоналізму
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Філософські аспекти концепції правової поведінки у теорії символічного інтеракціоналізму

О.М.Омельчук

ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ У ТЕОРІЇ СИМВОЛІЧНОГО ІНТЕРАКЦІОНАЛІЗМУ

   З’ясовано філософські аспекти концепції правової поведінки у теорії символічного інтеракціоналізму, згідно з якою людина є соціальною істотою і не може формуватися та нормально існувати поза суспільством, однак ця теза виводиться представниками теорії не з аналізу впливу системи об’єктивних суспільних відносин, а з аналізу процесу міжособистісної комунікації, ролі символів та формулювання значень.
   Ключові слова: правова поведінка, соціальна поведінка, соціальна взаємодія, соціальні норми.
   Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку суспільства і держави суттєво розширилось коло питань, котрі потребують філософсько-правового аналізу. Конституція України закріпила положення згідно з яким людина є вищою соціальною цінністю, тому відправною точкою у розвитку суспільних (зокрема правових) відносин та їх наукового дослідження визнаються ті явища, котрі роблять можливим гідне існування людини. У цьому невипадковому процесі велике значення має не лише регламентація суспільних відносин нормами права, а й їх реалізація, що проявляється у правовій поведінці. Розкриття джерел правової поведінки, обставин, котрі її зумовлюють, сприяло б поступовому усуненню із суспільного життя девіантної поведінки. Окреслене коло питань не можливо дослідити без аналізу соціального та психологічно механізму регулювання поведінки людини, котрі в єдності з правовим механізмом регулювання поведінки і роблять можливим нормальне існування людини і суспільства. Важливою для дослідження в цьому сенсі є концепція символічного інтеракціоналізму. Стан дослідження. Розкриття внутрішнього психологічного механізму регулювання поведінки особи можливе лише із застосуванням соціологічних та психологічних підходів, що дає можливість розглядати право як особливу соціальну систему, котра у взаємодії з психологічними характеристиками, особливостями особи, здійснює вплив на її поведінку. Застосування саме таких підходів дає можливість всебічно, комплексно дослідити правову поведінку. Тому створення цілісної концепції правової поведінки вимагає дослідження психології соціальної взаємодії в теорії соціологічного інтеракціоналізму, зокрема праць таких вчених, як Г. Блумер, Н. Дензін, Ч. Кулі, М. Кун, Дж. Мід, Н. Смелзер, Т. Шибутані та ін.
   Виклад основних положень. Символічний інтеракціоналізм є відгалуженням теорії соціальної взаємодії. Засновником цієї течії є Чарльз Кулі (1864-1929) та Дж. Мід (1863-1931). Представники символічного інтеракціоналізму приділяють велику увагу проблемам символічної комунікації, тобто взаємодії, що здійснюється за допомогою символів. Основна теза полягає в тому, що людина є завжди соціальною і не може формуватися поза суспільством. Ця теза виводиться не з аналізу впливу системи об’єктивних суспільних відносин, а з аналізу процесу міжособистісної комунікації, ролі символів, формулюванню значень [1, с. 364]
   Згідно з концепцією символічного інтеракціоналізму, поведінка людини базується на трьох змінних у структурі особи, її ролі та референтній групі. Структуру особи складають творче начало, нормативне начало, або ж внутрішній контроль, що ґрунтується на врахуванні очікувань-вимог значимих людей, та особистість, котра розглядається як активна взаємодія творчого і нормативного. Особа тлумачиться як активна творча істота, котра здатна оцінювати і направляти власну поведінку.
   Чарльз Кулі стверджував, що суспільство є органічним цілим, яке розвивається. Вчений, на відміну від біхевіористів, відкидав біологічний детермінізм і поверхневі аналогії суспільства з організмом. Розглядаючи свідомість як суспільне явище, ототожнював суспільство і свідомість, з чого випливає його психологізація суспільних стосунків. Кулі ввів у наукових обіг поняття первинних груп (сім’я, дитячі групи, сусідство, місцеві общини), які є основними суспільними одиницями і характеризуються інтимними, особистими, неформальними зв’язками, безпосереднім спілкуванням, стійкістю і малим розміром. Саме на рівні первинних груп відбувається соціалізація, формування особи, засвоєння нею під час взаємодії з іншими основних суспільних цінностей і норм.
   Кулі характеризував особу як суму психічних реакцій людини на думку про неї інших людей. Ним була запропонована теорія «дзеркального Я», що базується на таких твердженнях: в процесі взаємодії одне з одним люди здатні уявляти, як вони сприймаються узагальненим іншим; люди здатні усвідомлювати характер реакцій у відповідь на узагальнення інших; люди розвивають самоуявлення, почуття гордості чи пригніченості залежно від того, яким їм бачиться уявлення інших [2, с. 108]. Вчений виходить з того, що самосвідомість і ціннісні орієнтації індивіда ніби дзеркально відображають реакції оточуючих, головним чином із тієї ж соціальної групи [3, с. 320].
   Кулі визначив три стадії в побудові дзеркального «Я»: сприйняття того, як людина дивиться на інших; сприйняття думки інших з приводу того, як людина на них дивиться; почуття людини з приводу думки інших. Як відображення у дзеркалі дає образ фізичного «Я», так сприйняття реакції інших людей на поведінку чи зовнішність дає образ соціального «Я». Однак слід погодитися з тим що, що Кулі не враховував активності особи. Згідно з його вченням особа розвивається, а відповідно формується її поведінка, лише завдяки думкам, оцінкам, міркуванням інших осіб. Недопрацьованим залишився і механізм сприйняття особою оцінок та суджень інших людей [4, с. 53]. З ім’ям Джона Міда безпосередньо пов’язано створення цілісної концепції комунікативного інтеракціоналізму, котра була безумовно прогресивною для свого часу. В епоху між двома світовими війнами, коли панував біхевіоризм, Мід стверджував соціальний характер людського «Я», неможливість зведення людини до «психологічної машини», неможливість існування «Я» поза «Іншими», поза соціальним контекстом взаємодії, тобто поза суспільством. Вчений використав аналіз проблематики розуміння і спілкування, котрий запропонував Гегель у «Феноменології духу». До цієї ж традиції належить інтеракціоналістська за своїм змістом антропологія Фейеєрбаха, котра стала джерелом пізніших екзистенціалістських концепцій особи [5, с. 73]. Ще одним теоретичним джерелом, на якому ґрунтувалась концепція Міда, був прагматизм. Учений підкреслював, що його особливо цікавить практична сторона того, як суспільство впливає і контролює розумові процеси індивідів і відповідно їх поведінку, а також те, яким чином люди приймають, відкидають чи змінюють норми соціальної взаємодії [2, с. 100].
   На думку Дж. Міда, у взаємодії важливіше значення має не та чи інша дія, а її інтерпретація, тобто виявлення змісту, який надається дії. Люди не реагують автоматично на зовнішній вплив, а перш ніж вчинити дію, розгадують її значення, наділяють певним символом. Однакова інтерпретації дій-символів сприяє успіху соціальної взаємодії [6, с. 126]. Для успішного здійснення комунікації, людина повинна бути наділена здатністю зайняти місце іншого. Лише за такої умови індивід перетворюється в особу, в істоту соціальну, котра здатна усвідомлювати зміст власних слів, вчинків і уявляти, як ці слова і вчинки сприймаються іншою людиною [1, с. 365]
   Мід заперечував, що поведінка людини є пасивною реакцією на винагороду чи покарання, а розглядав вчинки людини як соціальну поведінку, що ґрунтується на комунікації. Вчений вважав, що людина реагує не лише на вчинки інших, а й на наміри, намагаючись їх «розгадати», аналізуючи вчинки і спираючись на свій минулий досвід у подібних ситуаціях [7, с. 135]. Крім того, Мід визнавав, що конструювання людиною дії шляхом процесу формування значень завжди проходить у соціальному контексті. Кожна людина корегує свою поведінку, враховуючи поведінку інших, з’ясовуючи, що вони роблять чи що не роблять, тобто з’ясовуючи значення їх поведінки. Це відбувається шляхом «прийняття ролі» інших (конкретної особи чи соціальної групи). Приймаючи такі ролі, людина прагне з’ясувати намір, спрямованість поведінки інших, що відображається на формуванні групової поведінки в суспільстві. Таким чином, можна виділити основні риси символічного інтеракціоналізму Міда: суспільство складається з індивідів, котрі самі формують значення; індивідуальна дія є її конструюванням, а не просто вчиненням. Воно здійснюється індивідом за допомогою оцінки та інтерпретації ситуації, в якій він діє; групова чи колективна дія складається з вирівнювання індивідуальних дій, за допомогою інтерпретації, а також з врахуванням поведінки обох сторін [8, c. 176]Акцентування на соціальному характері особи є прогресивним моментом, на котрому наголошує Дж. Мід. Однак, з іншого боку, поняття «соціальна взаємодія» тлумачиться ним дещо звужено, оскільки всі соціальні відносини зводяться до соціально-психічних міжособистісних відносин. Соціальна взаємодія, будь-які соціальні відносини розглядаються лише з позицій комунікації, поза їх історичною, соціально-економічною зумовленістю, поза предметною діяльністю [1, c. 365]. Крім того, непропорційно велике значення приділяється ролі символів. За Мідом, вся соціальна взаємодія визначається системою символів, тобто поведінка людини в ситуаціях взаємодії зрештою зумовлена символічною інтерпретацією цих ситуацій. Людина розглядається як істота, що існує в світі символів, з чим можна погодитись. Однак зайва категоричність вченого призводить до того, що вся сукупність соціальних відносин, культури тлумачиться як система символів [9, c. 231] Сучасні інтеракціоналісти бачать в активному творчому началі особи основу розвитку не лише самої особи, а й пояснення тих змін, котрі відбуваються в соціумі. Соціальні зміни пояснюються через зміни і відхилення від шаблонів рольової поведінки, які спричиняє так зване імпульсивне, активне чи творче «Я». Такі зміни є випадковими, спонтанними, однак можуть призвести до створення нових шаблонів, норм поведінки. Отже, зміна як соціальної поведінки, так і соціальних норм не є закономірною, а має випадковий спонтанний характер, котрий спричинений особливостями особи.
   На думку Н. Смелзера, символічний інтеракціоналізм дає більш реалістичніше уявлення про соціальну взаємодію, ніж теорія обміну. Сутність символічного інтеракціоналізму полягає в тому, що взаємодія між людьми розглядається як безперервний діалог, у процесі якого вони спостерігають, осмислюють наміри один одного і реагують на них. Однак цей напрямок, продовжує Смелзер, зосереджений лише на суб’єктивних аспектах взаємодії, унікальних для індивідів, що взаємодіють. На його основі не зроблені узагальнення, що застосовуються у різноманітних ситуаціях. Тому для обґрунтування цього напрямку необхідні подальші дослідження типових зразків поведінки і значень, які їм надають [7, с. 137] Як бачимо, Смелзер намагався подолати деяку однобічність підходу Міда, пропонуючи додати елементи системності для отримання можливості впливу і моделювання поведінки.
   Герберт Блумер (1900-1986) ввів у науковий обіг сам термін «символічний інтеракціоналізм» та ініціював з позицій методологічних принципів цієї парадигми системне вивчення колективної поведінки неструктурованих і слабо структурованих соціальних груп (натовпу, громадськості, соціальних рухів) [2, с. 101] Термін «символічна інтеракція» належить, за Блумером, до особливого, чітко визначеного виду інтеракції, котра здійснюється людьми. Особливістю її є те, що люди інтерпретують чи визначаються дії один одного, а не просто реагують на них. Їх реакції не викликають безпосередньо діями іншого, а ґрунтуються на значенні, якого вони надають таким діям. Таким чином, інтеракція людей опосередковується використанням символів, їх інтерпретацією чи наданням значення діям іншого. Це опосередкування є еквівалентним включенню процесу інтерпретації між стимулом і реакцією [8, с. 173].
   На думку вченого, символічний інтеракціоналізм базується на таких вихідних положеннях: люди діють на основі значень, які вони надають предметам і явищам, а не просто реагують на стимули (внутрішні чи зовнішні); значення не є фіксованими, сформульованими наперед, а створюються, модифікуються, розвиваються і змінюються в інтерактних ситуаціях; значення є результаттом інтерпретації, яка була здійснена в інтерпретаційних контекстах. Оскільки приймаючи роль іншої людини,учасники процесу інтерпретують значення і наміри інших.
   На думку Блумера, спільне розуміння символів полегшує спілкування, оскільки людина розуміє значення поведінки інших, визначаючи, що має на увазі людина [8, с. 173]. Взаємодіючи між собою, люди повинні зважати на вчинки чи наміри інших людей. Таким чином, активність інших справляє позитивний вплив на власну поведінку людини. Під впливом поведінки інших людина може відмовитись від свого наміру чи задуму, переглянути його, відкласти чи прискорити його виконання, а також змінити плани. Дії інших визначаютя плани людей, можуть сприяти чи перешкоджати їх реалізації, впливати на їх зміну. Таким чином, люди змушені корегувати свою поведінку, зважаючи на поведінку інших людей.
   Вчений підкреслював, що будь-які соціальні зміни, оскільки вони включать зміни у поведінці людей, з необхідністю опосередковуються інтерпретацією зі сторони людей, котрі потрапляють у змінювані умови. Зміни проявляються у формі нових ситуацій, в яких люди повинні конструювати нові форми поведінки. Інтерпреації нових ситуацій не визначені наперед умовами, що передували ситуаціям, а залежать від того, що береться до уваги і оцінюється в конкретних ситуаціях, в яких формується поведінка. Можливі різні варіанти інтерпретації, оскільки різні люди звертають увагу на різні об’єкти в ситуації і надають їм різного значення. Тому будь-які соціальні зміни, в тому числі соціальних норм, правил поведінки є опосередкованими чинними особами, що інтерпретують ситуації, з якими вони стикаються [8, с. 179] Серед різноманітних модифікацій теорії символічного інтеракціоналізму, котрі розглядають процес взаємодії людей в континуумі «процес-структура», концепція Блумера перебуває на крайньому процесуальному полюсі. В загалом вірно описуючи соціальні взаємозв’язки і особливості поведінки людей, учений дещо перебільшує процесуальний аспект соціального життя на противагу структурному. На протилежному структурному полюсі є концепція, запропонована М.Куном, котра являє собою механістичну інтерпретацію концепції Міда [5, с. 81]
   А вже Н. Дензін сформулював методологічні принципи символічного інтеракціоналізму. Суть їх у таких положеннях.
   1. Людська взаємодія відбувається одночасно на зовнішньому і внутрішньому (суб’єктивному і об’єктивному) рівнях, а значення об’єктів можуть змінюватися під час однієї взаємодії. Тому необхідно враховувати ці дві форми поведінки і співвідносити приховану, символічну поведінку з явними, зовнішніми моделям взаємодії.
   2. Дослідник повинен розглянути взаємодію з точки зору її суб’єктів, відтворюючи процес надання значень об’ єктам і особам, а також процес стабілізації значень під час формалізації взаємодії. Дотримуючись такого «особистісного» принципу, дослідник зможе уникнути помилки об’єктивізму, коли точка зору суб’єктів взаємодії підміняється точкою зору дослідника.
   3. Прийняття ролі іншого дозволяє зв’язати суб’єктивні значення і символи особи, поведінка якої досліджується, з груповими та інституційними структурами. Поки значення не будуть пов’язані із значимішими соціальними перспективами, дослідження залишиться психологічним.
   4. Важливим принципом є врахування ситуаційних аспектів взаємодії: суб’єктів взаємодії, котрі розглядаються як об’єкти дослідження; конкретна обстановка; значення елементів ситуації часові характеристики взаємодії.
   5. Для соціального життя є характерною наявність процесуального і структурного аспектів, тому дослідження повинно враховувати їх обох.
   6. Символічний інтеракціоналізм прагне напрацювати універсальні положення про природу соціальних фактів, що базуються на понятті символічної взаємодії [5, c. 82]. Представниками символічного інтеракціоналізму найгостріше було поставлено питання про соціальні детермінанти взаємодії, про її роль у формуванні особи. Однак деяким недоліком концепції було те, що не було розмежовано у спілкуванні таких двох сторін як обмін інформацією і організація спільної діяльності. Для прикладу Шибутані поняття «комунікація» і «інтеракція» розглядає як синоніми [10, c. 237].
   Т. Шибутані вважав, що у дослідженні поведінки людини важливе місце займає особиста концепція сприйняття себе (Я-концепція). Кожна людина визначає себе спираючись на певні суспільні, групові шаблони, а отже отримує відповідні права і обов’язки, статус у групі. Людина знає своє місце і інші знають це, завдяки чому відносини між людьми є визначеними. Свої імпульси людина здебільшого стримує для того, щоб жити відповідно до стандартів поведінки, котрі вони встановили самі для себе. Тому під Я-концепцією вчений розуміє систему організованих дій стосовно себе самого і значення, котрі формуються в процесі участі в спільних діях. Свідома поведінка, таким чином, є не лише проявом того, якою людина є насправді, а результатом уявлень людини про саму себе, котрі склалися на основі спілкування з іншими людьми. Багато характерних рис людської поведінки, на думку Шибутані, зумовлені тим, що люди діють в символічному оточенні і намагаються бути такими, якими вони повинні бути за власним уявленням. [10, c. 210]
   Висновки. Сутність символічного інтеракціоналізму полягає в тому, що взаємодія між людьми розглядається як безперервний діалог. У процесі цього діалогу люди спостерігають, осмислюють наміри один одного і реагують на них. Інтерпретація наміру чи дії (стимулу) здійснюється перед відповідною реакцією, коли й приймається рішення як реагувати на той чи інший стимул. Таким чином відбувається взаємозв’язок стимулу з відповідними символами, які засвоюються в процесі соціальної взаємодії і загальними для всіх людей. На основі такої взаємодії і визначається відповідна соціальна поведінка людини.
   Сучасна теорія символічного інтеракціоналізму має багато позитивних сторін, серед яких слід відзначити спробу виділити, на противагу біхевіористів, соціальну складову у поведінці людини, знайти соціально-психологічні механізми формування поведінки особи у спілкуванні з іншими людьми, підкреслити творче начало особи. Однак суб’єктивно-ідеалістичний позиції інтеракціоналістів призводять до ігнорування змісту міжособистісного спілкування, предметної діяльності осіб, безвідносно до історичних та соціально-економічних умов існування особи. До недоліків цієї школи можна також віднести ігнорування ролі емоцій у соціальній поведінці людини.

Література

   1. Социальная психология. Хрестоматия: учеб. пособие для студентов вузов / сост. Е.П. Белинская, О.А. Тихомандрицкая. - М: Аспект Пресс, 2003. - 475 с.
   2. Кравченко С.А. Социология: парадигмы через призму социологического воображения: учеб. пособие. - [изд. 2-ое, стереотип.]. - М.: Экзамен, 2003. - 512 с.
   3. Кули Ч. Социальная самость / Ч. Кули // Американская социологическая мысль: тексты / ред. В.И. Добреньков. - М.: МГУ, 1994. - 495 с.
   4. Фролов С.С. Социология: учебник для высших учебных заведений / С.С. Фролов. - М.: Наука, 1994. - 256 с.
   5. Критика современной буржуазной теоретической социологии / А.П. Ковалев, С.М. Митина, Э.А. Орлова и др.; ред. Г.В. Осипов. - М.: Наука, 2003. - 355 с.
   6. Козырев Г.И. Социальное действие, взаимодействие, поведение и социальний контроль / Г.И. Козырев // Социологические исследования. - 2005. - № 8. - С. 124-129.
   7. Смелзер Н. Социология: пер. с англ. / Н. Смелзер. - М.: Феникс, 1998. - 688 с.
   8. Блумер Г. Общество как символическая интеракция / Г. Блумер // Современная зарубежная социальная психология. - М.: Изд-во МГУ, 1984. - С. 173-179.
   9. Андреева Г.М. Социальная психология: учебник для вузов / Г.М. Андреева. - М.: Аспект-Пресс, 1999. - 375 с.
   10. Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани. - Ростов-на- Дону: Фенікс, 1998. - 539 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com