www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія права arrow Міжнародний тероризм як прояв деструктивної правосвідомості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Міжнародний тероризм як прояв деструктивної правосвідомості

В.С. Канцір

МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ ЯК ПРОЯВ ДЕСТРУКТИВНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ

   Проаналізовано психологічні аспекти міжнародного тероризму, досліджено методи, що передбачають залякування нечітко визначеного кола осіб, розглянуто тероризм як прояв деструктивної правосвідомості, при цьому виявлено особливості способу мислення носіїв такого типу світосприйняття.
   Ключові слова: тероризм, нелегітимне насильство, деструктивні процеси глобалізації, деструктивна правосвідомість, психологічний вплив, об’єктивні причини тероризму, суб’єктивні причини тероризму.
  Постановка проблеми. Насильство, застосоване при тероризмі, згідно з думками багатьох дослідників цієї проблеми, характеризується не лише жорстокістю, а й найвищим ступенем аморальності. Іншими словами, в суспільстві відбувається підрив основних регуляторів поведінки людей - моралі та права, оскільки терористичний акт вже сам собою виступає актом зневаги до існуючих морально-правових норм. Водночас правосвідомість будь-якого суспільства має низку запобіжних заходів проти негативних впливів, спричинених терористичною діяльністю.
   Стан досліджень. Аналіз наукових джерел закордонних і вітчизняних авторів, а саме: В. Антипенко, Л. Багрій-Шахматов, О. Бардін, П. Біленчук, Д. Вексман, Р. Дарендорф, А. Деменко, Ю. Іванов, Л. Моджорян, Б. Нетаньяху, В. Остроухов, О. Сахань, М. Требін, П. Уїлкінсон, Г. Яворська, С. Яценко та інших, дозволяє зробити висновок про те, що правосвідомість терориста (або групи терористів) у більшості випадків є деформованою, оскільки ними визнаються тільки їх права та вимоги. Вони позбавляють основних природних прав тих людей, проти яких здійснюється терористичний акт: права на життя, на власний світогляд, на безпеку. Терористи завдають своїми діями руйнівний вплив на суспільну та індивідуальну правосвідомість, підриваючи віру людини у правопорядок, надійність правоохоронної системи тощо.
   Мета статті полягає у дослідженні терористичних методів, що передбачають залякування нечітко визначеного кола осіб, яке досягається, по-перше, надзвичайною жорстокістю, по-друге, вчиненням терористичних дій щодо випадкових, невинних людей. Новим є те, що тероризм розглядається як прояв деструктивної правосвідомості, виявляються при цьому особливості способу мислення та мотиваційні механізми носіїв такого типу світосприйняття.
   Виклад основних положень. Досі явище тероризму ще не було предметом повноцінного наукового аналізу з точки зору психології. Якщо говорити широко, то осмислювати тероризм слід не лише як суспільно-політичне явище, але й як психологічне, оскільки психологія вивчає відносини між людьми, а тероризм - це певний вид взаємодії між людьми. У вузькому розумінні тероризм є одним із радикальних способів розв’язання соціального конфлікту. У такому ракурсі, розуміння явища тероризму дає змогу окреслити ефективні шляхи боротьби з ним та методи протидії, створити дієву систему засобів його подолання. Як свідчать останні події в світі, така система ще не створена. Одним із чинників, що знижують результативність боротьби з тероризмом, є відсутність чіткого його тлумачення. Зокрема, у науковій психологічній літературі не існує жодного трактування терміна «тероризм», навіть можна сказати, що не існує такого трактування тероризму, яке давало б можливість вивчати його психологічними методами та прийомами, а використовуються трактування з інших галузей суспільних наук. На наш погляд, слушною є думка про те, що «... розмаїття форм тероризму, причин та умов, що його породжують, а також неоднаковість обставин, у яких він проявляється, обумовлюють багатоаспектність підходів щодо оцінок тероризму» [1, с. 92]. Це ускладнює спроби дослідників виробити за- гальноприйнятну дефініцію цього явища. Необхідно підкреслити, що ефективність психологічного впливу на суспільство, його залякування залежить від двох груп специфічних чинників, а саме: а) масштабність, види зброї, частота терактів, якість та інші їх складники, які здатні залякати громадян; б) орієнтація на засоби масової інформації, розігрування їх з допомогою специфічного «спектаклю». Засоби масової інформації, поширюючи інформацію про тероризм і теракти, збільшують кількість об’єктів залякування. За словами англійського філософа, який працює у кримінологічному центрі Гарварда, Я. Шрайбера, сила тероризму, що став невід’ємною частиною сучасного політичного життя, корениться не в кількості та вміннях терористів, а в громадській думці. Учений стверджує, що тероризм викликає складний комплекс почуттів - ненависть, захоплення, відчай, надію та страх. Це - криве дзеркало, але з потужним підсилювачем, яким виступають мас-медіа [2, а 369]. Газети та телебачення зробили з тероризму та злочинності справжній «університет мільйонів», всесвітнє шоу. А головне для терористів, як для більшості злочинців, - це жадоба аудиторії, глядачів. Без телебачення, особливо показу терактів у прямому ефірі, у терористів не було б шансів сподіватися на здатність своїх жертв, їх родичів та частини населення висувати владі вимоги, що збігаються із вимогами самих терористів. Трансляція терористичних актів із усіма подробицями й відповідними коментарями - це своєрідна форма політичного послання, ультиматум. На конференції «Євроатлантичне товариство - товариство цінностей» у Салоніках (грудень, 2002 рік) було підкреслено, що тероризм - це діяльність недержавного актора, який завдає шкоду недержавним організаціям для нанесення шкоди державі. Терористи воюють із державою через війну з населенням без шансу стати державним лицедієм.
   Отже, тероризм має публічний характер. Велика аудиторія, широкий розголос, максимальний резонанс для терористів є інколи важливішим, аніж убивство лідера держави чи взагалі наявність людських жертв. Для них є дуже важливим поширення деструктивного способу мислення у громадській та індивідуальній правосвідомості. Через це терористи посилюють свій вплив на соціум, який, своєю чергою, може здійснювати тиск на органи державного управління. Для членів терористичної організації не завжди обов’язкове негайне виконання їх вимог (які, до речі, можуть і не одразу декларуватися) під час захоплення заручників чи після будь-якого терористичного акту. Вони цього і не очікують. Для такої організації важливіше створити атмосферу тотального страху, напруженості, пригніченості, незахищеності, деморалізувати населення, підірвати почуття безпеки й довіри до влади, що сприятиме виконанню їхніх вимог.
   Щоб ґрунтовніше проаналізувати природу та сутність деструктивної правосвідомості, на нашу думку, варто звернутися до причин, що породжують тероризм. При всій умовності будь-якої класифікації видів останнього, вчені вирізняють об’єктивні та суб’єктивні причини, які викликає це соціально-політичне явище, що розкриває більші можливості для аналізу тероризму та пошуку шляхів боротьби з ним [3, с. 65-67].
   Серед об’єктивних причин цього складного, суперечливого явища сучасного світу, насамперед, називають:
   а) нерозв’язаність соціальних (у тому числі й територіальних, як, наприклад, конфлікт у Нагорному Карабаху між вірменами та азербайджанцями у 80-их-90-их роках ХХ сторіччя в СРСР), національних чи релігійних проблем, що мають для конкретної соціальної, національної, релігійної чи іншої групи суттєве значення, пов’язане з її самооцінкою і самосприйняттям, традиціями та звичаями;
   б) війна або військовий конфлікт, у межах якого терористичні акти стають частиною воєнних дій (Чеченська війна в Росії);
   в) наявність країн чи соціальних, національних, релігійних або інших груп, що відрізняються від своїх близьких і далеких сусідів високим рівнем матеріального добробуту й культури, і, відповідно до політичної, економічної та військової могутності або інших можливостей диктують свою волю іншим країнам чи соціальним групам (відносини США з деякими країнами світу, наприклад, з Іраком);
   г) існування таємних і напівтаємних організацій, зокрема релігійних, сектантських (наприклад, секта в Японії «АУМ Сінріке»), які наділяють себе магічними та месіанськими здібностями, виробляють єдино правильне, на їх переконання, вчення порятунку людства, докорінного покращення його життя, створення ладу загального добра, справедливості та добробуту або вічного порятунку душі тощо;
   ґ) невирішеність економічних і фінансових питань, падіння життєвого рівня, стан психологічного дискомфорту, тривоги й безвихідності, загострене почуття соціальної справедливості, незахищеності;
   д) слабкість державної влади, її установ та інститутів, нездатність правоохоронних органів вчасно виявляти і знешкоджувати терористів та тих, хто готує терористичні акти;
   е) порушення прав і свобод людини та громадянина, представників певної соціальної, національної чи релігійної групи, принизливе, зневажливе ставлення до них, невжиття необхідних заходів для їх економічного та духовного розвитку;
   є) відносна доступність бойового потенціалу тощо.
   Серед суб’єктивних причин, що породжують сучасний тероризм, найбільш актуальними вважаються:
   а) наявність визнаних (можливо, частково виправданих чи обґрунтованих) владних намагань окремих осіб (наприклад, Усама Бен Ладен), груп чи організацій (прибічники радикального ісламського фундаменталізму), соціальних спільнот, коли їх намагання вступають у конфлікт із соціальною, релігійною, національною чи іншою групою, нормами моралі та права, що перешкоджають реалізації відповідних намагань;
   б) свідомий вибір терористичного насильства для масової пропаганди своїх намагань і якнайбільш ефективної зброї в боротьбі за владу з опонентом (політика більшовицької влади за часів встановлення соціалістичного ладу після Жовтневого перевороту 1917 р., діяльність єврейських екстремістських груп «Штерн» та «Ірнун» у визвольній боротьбі з протекторатом Великобританії в Палестині й завоювання політичної незалежності та визнання держави Ізраїль); в) підтримуюче, позитивне ставлення до терористів їх соціального оточення, населення, окремих груп; посилення впливу неформальних норм, що криміналізують суспільні відносини, при яких закон перестає забезпечувати необхідний рівень соціального захисту значної частини населення;
   г) зміна понять про порядок і справедливість, утвердження принципів поведінки, в межах яких насильство стає «законним» засобом досягнення політичних та інших цілей (так званий судовий терор, опричина за часів Івана Грозного на Русі; судові процеси 1934-1954 рр. у СРСР над «ворогами народу»; диктатура чорних полковників у Греції, за часів дії якої страчено близько 60 тис. осіб в середині 60-х років ХХ ст.; у 70-ті роки минулого століття під час керівництва КНР Мао Цзедуном знищено понад 50 млн. громадян; у 80-ті роки в Чилі при Піночеті - близько 30-ти тис. осіб і в ті ж роки в Камбоджі при Пол Поті - 7 млн. населення країни тощо);
   ґ) звернення до духовної спадщини політичних, релігійних та інших організацій екстремістської спрямованості, у яких культ сили та зброї вважається обов’язковим елементом побуту і способу життя (як це відбувалося у фашистській Німеччині за часів правління А. Гітлера);
   д) усвідомлення себе окремими національними та релігійними спільнотами, як пригноблених, позбавлених прав і свобод, відчуття ними необхідності захисту будь-якими засобами;
   е) створення образу ворога, що стає об’єднувальним підґрунтям для осіб, схильних до екстремістських дій;
   є) бажання продемонструвати іншій соціальній, національній, релігійній групі свою перевагу й одночасно залякати її, руйнування історичних, культурних, моральних, гуманістичних цінностей тощо.
   Таким чином, можемо стверджувати, що у терориста (або групи) виникає «особливий» тип правосвідомості, який передбачає визнання тільки власних прав і нехтування правами інших. Правосвідомість терориста сконцентрована не на правових, а на деструктивних методах вирішення існуючих протиріч. Як зазначає український дослідник В.В. Остроухов, тероризм, як специфічний різновид соціальної дії насильства, однією з передумов свого існування має суттєву трансформацію морально-світоглядних чинників суспільної та індивідуальної свідомості. Сутність цієї трансформації виявляється в необгрунтованому розширеному уявленні про застосування насильства з боку влади, у зміні світогляду, за яким відбувається поділ людей на «своїх» і «чужих», а також в обґрунтуванні фізичного знищення супротивників, примітивізації суспільних відносин, можливості порушення правових норм і в занедбанні загальнолюдської моралі, месіанських претензіях лідерів окремих суспільних груп [4, с. 20].
   Деструктивна правосвідомість терориста містить певний алгоритм формування, який у кожному конкретному випадку має свою специфіку. Механізм терору закладено в людині дуже глибоко, він замаскований пластами мовних обґрунтувань. Найчастіше терористичними діями володіє почуття безвихідності ситуації (у яку потрапила певна меншість), психологічного дискомфорту, що підштовхує її оцінювати свій стан як драматичний. Це може бути національна меншість (як, скажімо, баски, корсиканці, бретонці, ірландці) або меншість, що поєднана за ідеологічними переконаннями або релігійними мотивами. В усіх випадках мотивація подібна: наш народ, культура, мова, віра знаходяться на межі зникнення, а оскільки ці аргументи ніхто не бере до уваги, нам залишається лише насильство. Але й тут треба відрізняти реальність від її сприйняття. Понад 30 років тому у Великобританії виникла таємна «Бригада гніву», яка на зразок італійських «Червоних бригад» оголосила війну існуючому ладу й вчинила два десятки вибухів у публічних місцях. Через рік Скотланд- Ярдом було заарештовано весь її склад - чотирьох терористів. Але від цього тероризм не стає менш небезпечним. Достатньо пригадати секту «АУМ Сінріке»: якщо б її перша атака в токійському метро вдалася пов- ною мірою, загинуло б 40 тисяч осіб. Як бачимо, за сучасних технологій впливу на суспільну правосвідомість невелика за чисельністю терористична група здатна дестабілізувати життя всієї країни (регіону).
   В умовах постійних політико-економічних труднощів, конфліктної соціальної ситуації; відсутності обмеження пропаганди кримінальних форм поведінки у засобах масової інформації, кіно- та відеострічках, романтизація кримінального способу життя, численні сцени насильства, жорстокості на телебаченні; потурання та байдужість з боку більшості людей до проявів протиправних дій, якщо це не стосується їх особисто; зростання кількості безпритульних, економічна і фінансова криза, підвищення цін на продукти харчування та інше породжують, з одного боку, масовий депресивний стан населення, а з іншого - призводять до збоченого уявлення про припустимість агресивної чи кримінальної поведінки, особливо серед підлітків та молоді.
   Сьогодні більшість засобів масової інформації прямо або опосередковано впливають на формування деструктивної правосвідомості, що в майбутньому може стати підґрунтям для кримінальних або терористичних дій. Так, підліткам 14-16 років притаманні два види кримінальної мотивації - корислива і насильницько-егоїстична, а для повнолітньої особи властиві, в основному, корисливо-егоїстичні мотиви поведінки. Причини злочинності різні, але три чверті злочинів мають ситуативно-імпульсивний характер. Отже, злочинність, як одна з ланок тероризму, це, по-перше, форма пристосування до соціальних і психологічних реалій середовища, в якому вчиняється злочин (хоча вона й засуджується суспільством за свій екстремізм), по-друге, реакція на соціально-економічні та політичні чинники, особливо в період гострих соціальних потрясінь.
   Психологічним підґрунтям для деструктивної правосвідомості на індивідуальному рівні є те, що для особистості терориста характерне негативне світосприйняття, яке виникає під впливом низки чинників. Насамперед до них відносять невідповідність між образами ідеальної моделі світу і самого себе в реальній дійсності за відсутності можливостей для самореалізації. Це протиріччя з ідеалом трансформується в суб’єктивне сприйняття особистої й соціальної неадекватності. У результаті для особистості терориста є характерною позиція: «Я хороший, а світ поганий», яка стає засобом морального самозахисту, що дозволяє виправдовувати будь-які свої деструктивні дії. Ось у такий спосіб діяльність терористів набуває характеру деструктивної самореалізації. При цьому, через заперечення світу зароджується нова концепція впевненості у своїй правоті, що зводить до мінімуму можливості позитивного впливу на терористичну групу чи окремого терориста.
   Як правило, деструктивна правосвідомість виникає не тільки на підставі індивідуальних психологічних настанов, але й на ґрунті тоталітарних ідеологій, релігійних культів, у яких закладені в різних формах ксенофобські ідеї. У кінцевому ж підсумку виникають релігійні або політичні деструктивні культи як система світогляду і світосприйняття. В основі їх детермінації містяться етнопсихологічні, релігійні та класові протиріччя, пов’язані з конфліктами різних етносів, класів і конфесій. Ядро деструктивних культів становлять зазвичай щирі фанатики, готові йти на смерть заради своїх переконань, а їх участь у терористичній діяльності виступає засобом парадоксальної адаптації до реальної соціальної дійсності.
   Можна із значною впевненістю стверджувати, що терористи мають доступ до багатьох досягнень сучасних наукових технологій і можуть застосовувати їх у своїх злочинних діях. Вони використовують різносторонню інформацію та можливості розгалуженої банківської системи. Залишається загроза використання ними зброї масового ураження, насамперед хімічної та бактеріологічної. Терористи розробляють або використовують вже існуючі в комунікаційному просторі сценарії застосування звичайних цивільних, відносно доступних і дешевих технологічних розробок, застосування яких з руйнівною метою можна порівняти з наслідками війни. Вони здатні вплинути на загальнонаціональний рівень свідомості та «перепрограмувати» націю на неадекватну поведінку (наприклад, викликати ненависть до окремих соціальних груп або цілих народів). Так, лише за 3 дні після вибуху федерального будинку в Оклахома-Сіті у США (у квітні 1995 р.) було здійснено 222 напади на мусульман [5, а 16]. Деструктивна правосвідомість може поширюватися і серед пересічних громадян під впливом трагічних подій, що, своєю чергою, призводить до антисоціальної поведінки окремих осіб або цілих суспільних груп.
   Природа тероризму є дивною сумішшю конспірації та прагнення до широкого висвітлення своїх дій у засобах масової інформації, щоб вони одержали якомога більший резонанс, вплинули на значну частину населення і за допомогою залякування сприяли б впливу на уряди. У цю систему вписуються й такі дії, як публікація в засобах масової інформації різного роду маніфестів, декларацій, комюніке, листівок. Усе це стає невід’ємним складником терористичних операцій.
   На сучасному етапі чітко визначилися кінцеві цілі терористичних актів: а) дестабілізація становища у світі; б) докорінні зміни глобального характеру міжнародних зв’язків і відносин; в) утвердження політичного панування реакційно-расистських ідей. Можна констатувати, що терористи ведуть боротьбу одночасно у багатьох напрямках, одним із яких є намагання змінити свідомість людей, упевнити їх у тому, що нехтування мораллю, правами і свободами інших осіб вважається нормальним явищем. Як показує аналіз терористичних акцій, останні здійснювалися здебільшого з використанням прикриття легального характеру. Сюди варто віднести дипломатичні зв’язки, різного роду контакти з політичними інститутами держав, політичними партіями та громадськими організаціями. Значну підтримку терористичні організації отримують від реакційних релігійно-політичних сил і рухів, а також мафіозно- кримінальних кланів і груп, що мають міжнародний характер.
   Географія сучасного тероризму, на жаль, має тенденцію до постійного розширення. Однією з причин цього виступають соціальні протиріччя та конфлікти, викликані майновим і соціальним розшаруванням. Поки що достеменно невідомо, яким чином вплине на поведінку міжнародного тероризму світова фінансово- економічна криза, яка тільки набирає обертів, але ще Р. Дарендорф писав, що економічна нерівність і влада продовжують бути могутніми чинниками зіткнення інтересів і боротьби [6, с. 47], а Пак Хан Хун на підставі аналітичних матеріалів із 62 країн світу зробив висновок, що нерівність у доходах - найважливіша причина політичного насильства [7, с. 8].
   Висновок. Отже, стає цілком очевидним, що носіями деструктивної правосвідомості найчастіше стають особи, які незадоволені своїм соціально-економічним становищем, а тому вони і є більш схильними до протиправної поведінки.
   У той же час найважливіший висновок щодо аналізу деструктивної правосвідомості, як підґрунтя сучасного тероризму,зводиться до того, що цей феномен аж ніяк не є продуктом певної етнічної або релігійної культури, а має універсальне значення. Тероризм - явище інтернаціональне, що не має ні громадянства, ні релігійної ідентичності. Йому властиво набувати різних форм: священної війни, класової боротьби, національного відродження тощо. Однак, які б зовнішні атрибути не використовував тероризм, його суть залишається антигуманною. Його стратегії дискредитують будь-яку ідею, руйнують всі шляхетні цілі, шлях терору - це завжди деградація.
   На нашу думку, щоб запобігти поширенню деструктивної правосвідомості у будь-якій державі, зокрема, в Україні, необхідно активніше боротися зі злочинністю, забезпечувати правову й соціальну захищеність населення, надавати рівні можливості в отриманні освіти, медичному обслуговуванні всім верствам населення незалежно від соціального становища та етнічного походження. Держава через системи освіти та виховання повинна формувати певні цінності й настанови щодо запобігання виникненню злочинних мотивів у способі життя та поведінці громадян (особливо молоді), обмежувати пропаганду й романтизацію злочинних форм поведінки у засобах масової інформації, контролювати зміст відеопродукції.

 Література

   1. Антипенко В.Ф. Зближення воєнних та терористичних форм і методів боротьби / В.Ф. Антипенко // Тероризм і боротьба з ним / під ред. А.І. Комарової, Ю.В. Землянського. - К., 2000. - Т. 19 (1). - 610 с.
   2. Васильев В.Л. Юридическая психология / В. Л. Васильев. - СПб.: Питер, 2002. - 640 с.
   3. Деменко А.М. Причини, що породжують тероризм у сучасному суспільстві / А.М. Деменко // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: зб. наук. тез (за матер. XV Харків. політолог. читань). - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. - С. 65-67.
   4. Остроухов В.В. Філософські проблеми дослідження насильства і терору / В.В. Остроухов. - К.: Укр. центр духовної культури, 2000. - 248 с.
   5. Waxman Dov. Terrorizing Democracies / Dov Waxman // The Washington Quarterly. - 2000. - Vol. 23. - № 1. - P. 11-23.
   6. Darhrendorf R. The Modern Social Conflict: an Essay on the Politics of Liberty / R. Darhrendorf. - London, 1988. - 547 p.
   7. Inequality and Contemporary Revolutions / еd. by M. Midlarsky. - Denver, 1986. - 498 p.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com