www.VuzLib.com

Головна arrow Філософія права arrow Логіко-філософський процес пізнання істини та його роль у професійній діяльності працівників міліції
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Логіко-філософський процес пізнання істини та його роль у професійній діяльності працівників міліції

В.І. Ряшко

ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ПРОЦЕС ПІЗНАННЯ ІСТИНИ ТА ЙОГО РОЛЬ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ

   Аналізується логіко-філософський підхід щодо пізнання істини в професійній діяльності слідчих та інших працівників правоохоронних органів, особливо акцентується на розкритті сутності пізнання та логіко-філософському розумінні істини.
   Ключові слова: логіка, істина, пізнання, методологія, аналіз, процес, професійна діяльність, злочин, практика.
   Постановка проблеми. Пізнання - складний суперечливий процес, пов’язаний з постійним подоланням помилок. Для встановлення істини потрібно підходити до аналізу юридичних фактів з врахуванням реальних умов, конкретної обстановки. Правоохоронці у своїй службовій діяльності повинні не тільки логічно аналізувати процеси і явища, а й виявляти об’єктивні та суб’єктивні чинники, що сприяють виникненню різних проблем в юридично-правовій сфері. Отже, шлях до істини складний. Істина сприймається не як застигле, незмінне, вічне, а як процес постійного логіко-гносеологічного аналізу, що супроводжує теоретичну і практичну діяльність. Таким чином, боротьба правоохоронців за правду та істину є важливим фактором забезпечення законності і справедливості у професійній діяльності, спрямованій передусім на захист прав і свобод громадян України.
   Тож актуальність проблеми пов’язана, насамперед, з чітким визначенням ролі і місця філософського підходу до проблеми логіки пізнання і розкриття істини, що відіграє важливу методологічну роль у практичній діяльності працівників органів внутрішніх справ.
   Стан дослідження. Окремі аспекти проблеми філософської теорії пізнання аналізувались у працях Б.М. Кедрова, П.В. Копніна, В.А. Лекторського, А.Г. Спиркіна, І.Т Фролова та ін. Деякі проблеми діалектики пізнання у правовій сфері досліджували відомі вітчизняні вчені М.М. Ібрагімов, Р.А. Калюжний, В.І. Шинкарук, О.І. Яценко. Питання логіки у пізнавальному процесі розглядалися у працях В.Є. Же- ребкіна, А.Є. Конверського, Н.В. Карамищевої, І.М. Лузгіна, М.Г. Тофтула, І.В. Хоменко, О.Ю. Щербини.
   Однак слід зауважити, що логіко-філософський аспект пізнання істини та його роль у професійній діяльності працівників ОВС поки що недостатньо висвітлені у спеціальній літературі, зокрема у навчальних посібниках і підручниках.
   Виклад основних положень. Уже стало аксіоматичним твердження, що філософія - найкраща школа творчого мислення. «Вона дозволяє, - зазначають В.Г. Кремінь і В.В. Ільїн, - вільно оперувати різноманітними ідеями, висувати, обгрунтовувати і критикувати ті чи інші теорії, концепції, відділяти суттєве від неістотного, розкривати взаємозв’язок усіх явищ і процесів об’єктивно-суб’єктивної реальності» [1, с. 12].
   В арсеналі філософських знань достойне місце займає логіка. Логіко- філософський підхід до аналізу процесів і явищ об’єктивної дійсності забезпечує отримання глибоких і достовірних знань у пізнанні довкілля. На сучасному рівні філософська теорія пізнання побудована на узагальненні всієї історії розвитку пізнання світу. Вона досліджує природу людського пізнання, форми та закономірності переходу від поверхового уявлення про явища та процеси до осягнення їх сутності, а у зв’язку з цим розглядає питання про шляхи досягнення істини. Водночас теорія пізнання досліджує також і те, як людина приходить до хибної думки і яким чином переборює її, удосконалюючи своє мислення. На запитання, що таке пізнання, коротко можна відповісти так: це сукупність процесів отримання, переробки і використання інформації про світ і саму людину. На думку вітчизняних філософів, «пізнання є специфічним різновидом духовної діяльності, процесом осягнення навколишнього світу, отримання й нагромадження знань» [2, с. 305]. «Процес пізнання - це оволодіння таємницями буття, це вираження найвищих прагнень, творчої активності розуму, що становить гордість людства» [3, с. 255]. Отже, пізнання - «вища форма відображення об’єктивної дійсності» [4, с. 506].
   Пізнання - відображення у свідомості людини якостей, зв’язків і відношень предметів і явищ довкілля. Мета пізнання - отримання знань про оточуючу людину, про об’єктивну дійсність. Пізнання - складний і діалектично суперечливий процес. Пізнання пов’язане з активною діяльністю людини, воно розривається від незнання до знання, від знання неповного до знання повнішого, до пізнання сутності фактів і встановлення істин.
   Процес пізнання включає в себе єдність чуттєвого пізнання і логічного (абстрактного мислення). Вони тісно між собою взаємопов’язані і взаємообумовлені. У цьому аспекті слід вказати на те, що логічне мислення спрямовує весь процес пізнання до отримання істини, а чуттєве постійно збагачує всю пізнавальну діяльність конкретним матеріалом.
   Слід підкреслити, що чуттєве пізнання доставляє «матеріал» для логічного осмислення. Але в професійній діяльності працівників міліції чуттєве і логічне пізнання тісно переплітаються і утворюють єдиний процес пізнання, в якому логічне визначає зміст діяльності та її методів.
   До речі, спрямування і зміст пізнавальної діяльності людини визначаються практикою. Практика - критерій істини. Коли ми розмірковуємо, у нас виникає дуже багато думок, припущень й догадок на основі отриманих у минулому знань, які ми прагнемо пов’язати з інформацією про предмет, який вивчаємо. Логіка вимагає для успішного вирішення справи узгодження різних думок, усунення непридатних (зайвих) і вибір із них тих, котрі гарантують успіх і допоможуть піти далі в досягненні істини. А для цього необхідно суворо дотримуватися вимог законів і правил логіки. Чим більшим обсягом знань і досвідом володіє правоохоронець, тим більше у нього шансів уникнути помилок добитися певних результатів у забезпеченні законності і справедливості.
   У цьому аспекті суттєву роль відіграють інтелект, володіння логікою аналізу і прийняття рішень, пов’язаних з професійною діяльністю. Складний процес становлення, розвитку і розбудови демократичного суспільства в Україні потребує багато творчих індивідуальностей в усіх сферах суспільного життя, особливо у правовій сфері, де конче потрібні творчі індивідуальності, високоінтелектуальні і високоморальні люди. То ж закономірно постає питання: які якості працівника правоохоронних органів повинні превалювати. Ця проблема хвилювала і досі хвилює вчених. Недостатньо логічне, суперечливе і непослідовне мислення, як правило, призводить до серйозних юридичних помилок, що згодом створюють серйозні морально-етичні і психологічні проблеми.
   Зазначимо, що логіко-філософський аспект відіграє важливу роль не тільки у сфері «чистого мислення», а й в духовності. Чітке логічне мислення здатне зупинити неправомірні дії індивіда, спрямувати його емоційно- вольові зусилля на якісне вирішення службових проблем, досягнення істини. «Істина! Як багато пов’язано з нею в людському житті! Істина радує захоплює і засмучує, паралізує слабих і зове на подвиг сильних. Істина весь час була оточена в свідомості людей ореолом високої святості і нероздільно пов’язана зі всім піднесеним і неминуче цінним. Безумовно, пояснення глибокої поваги до істини заключається в тому, що тільки володіння нею може забезпечити людині впевненість і успішне здійснення її практичних дій» [5, с. 3].
   «Істина - велике слово, - писав Гегель. - Якщо дух і душа людини ще здорові, то у неї при звуках цього слова повинні вище підніматися груди» [6, с. 103]. Гегель безжалісно картав усі види відречення від істини або зневаги до неї. Але вважав небезпечною ситуацією, коли досягнуту істину люди, які займають певне становище у суспільстві, маніпулюють нею, зловживають так би мовити, конфіденційною інформацією.
   То ж дуже важливо збагнути і відповідно оцінити ставлення посадової особи до істини. Що є істина? З цим питанням глузливо звернувся до Ісуса Христа римський проконсул Понтій Пилат і тим самим вклав у це питання своє презирство до знань і добра. «Щоб бути рутинним чиновником. підкреслював Гегель, - не потрібно ні великого розуму, ні великих знань. Інша справа - поставити перед собою велику мету і прагнути її досягнути» [6, с. 103]. Ці думки великого німецького мислителя актуальні і для наших сучасників, зокрема правоохоронців, яким необхідно глибоко усвідомити суть і значення поняття «істини», як ключової категорії філософської і правової науки. Як відомо, під істиною у широкому сенсі розуміють процес адекватного відображення у свідомості людини об’єктів реальної дійсності, що породжує певне знання. Проблема істини у філософській і правовій думці завжди була актуальна.
   Інтерес до неї не проминав і не залежав ні від політичних подій, ні від суспільно-економічних потрясінь. Мислителі сформували дефініцію цієї філософської категорії. Отже, істина - адекватне відображення об’єкта суб’єктом відтворення його таким, яким він існує сам по собі незалежно від людини і її свідомості [4, с. 226]. Істина - це адекватне знання про об’єкт, отримане шляхом його чуттєвого та інтелектуального «осягнення.»
   «У міфології Істина, - зазначає Ю.М. Білодід, - це прекрасна і благородна жінка. Часто істину уявляли як богиню кохання та краси Афродіту, що мчить на колісниці миру та добра» [7, с. 141]. У філософсько-правовій і юридичній літературі виділяють абсолютну, об’єктивну, матеріальну, суб’єктивну, відносну, конкретну, тимчасову, інстинктивну, юридичну, судову істину. Однак, як зазначає П. Прилуцький, при цьому «немає єдиної класифікації видів істини. Її й не може бути, оскільки істина завжди одна» [8, с. 18].
   Як же можна пізнати істину? Які шляхи ведуть до неї? Першою і головною вимогою пошуку і пізнання істини є логічність мислення. Це - аксіома. На думку А.К. Купріна, у пізнанні істини зустрічаються дві основні труднощі: 1) невичерпна складність і безкінечна різноманітність світу; 2) зіткнення між собою різних інтересів людей як суб’єктів пізнання [5, с. 5]. Історія переконливо свідчить, що одна і та ж істина буває вигідна одним людям і не вигідна іншим. Так злочинець всіма силами буде прагнути заплямувати правду про свій злочин. Правоохоронець, навпаки, прагне розкрити істину, пов’язану із злочинною діяльністю правопорушника. У боротьбі зі злом працівник міліції свідомо використовує закони і методи логіки як важливий засіб розкриття злочину і покарання злочинця.
   Теорія пізнання розрізняє поняття абсолютної і відносної істини.
   Абсолютна істина - повне і всебічне пізнання того чи іншого кола предметів, явищ об’єктивної дійсності, тобто таке пізнання, яке охоплює всі властивості і відношення цих предметів. Абсолютна істина - це таке знання, яке повністю вичерпує предмет і не може бути спростоване при подальшому розвитку пізнання. Абсолютна істина складається із суми відносних істин.
   У процесі наукового пізнання абсолютна істина не може бути повністю пізнана, оскільки це означало б кінець розвитку науки, у соціальній практиці процес пізнання ніколи не закінчується, пізнання охоплює все нові і нові аспекти об’єктивної дійсності, яка сама постійно розвивається і змінюється. У зв’язку з цим кожний ступінь пізнання становить відносну істину, тобто істину неповну, яка не вичерпує всього пізнання про предмет, що вивчається, наближає до абсолютної істини, але не збігається з нею. У кожній відносній істині міститься «часточка» абсолютного знання.
   Один з основних принципів діалектичного підходу до пізнання - це пізнання конкретної істини, що вимагає, перш за все, точного врахування всіх умов, в яких перебуває об’єкт пізнання, виділення головних, суттєвих якостей, зв’язків, тенденцій його розвитку. У нашій свідомості істинне, об’єктивне те, що прямо або побічно підтверджується практикою, або ж те, що може бути реалізоване на практиці. Якщо людина зрівнює своє поняття про речі з іншими поняттями які вже практично перевірені, то вона опосередковано, логічно порівнює своє поняття з самим предметом. Таким чином, логічний критерій істини є похідним від практичного. Пізнавальна діяльність людини, яка вплетена в тканину його реального життя, нерозривно пов’язана з роботою його свідомості, з емоціями, волею, пам’яттю, вона передбачає також переконання, віру, ілюзії, помилки. Але суть пізнавального ставлення людини до світу, «полягає у виробленні адекватного відтворення дійсності, без якого неможлива реальна орієнтація людини в світі [9, с. 320]. У цій філософській тезі важлива логіко-методо логічна базова настанова для професійної діяльності працівників міліції.
   Структура методу пізнання включає в себе такі основні елементи: 1) визначення мети пізнання; 2) визначення конкретних завдань, які слід виконувати для досягнення цієї мети; 3) мислене уявлення про шляхи і засоби досягнення мети і визначення мети; 4) розробка конкретних прийомів використання окремих засобів логічного пізнання; 5) практична реалізацію прийомів і засобів досягнення мети пізнання.
   Проводячи розслідування кримінальної справи, слідчий встановлює обставини злочину, в тому числі винність особи, яку звинувачують. У процесі пізнання фактів, пов’язаних зі злочином, слідчий робить висновки і приймає відповідні рішення. Таким чином, процес аналізу кримінальної справи є різновидністю логіко-пізнавальної діяльності, оскільки його мета полягає у тому, щоб встановити істину. Залежно від того, чи «встановлена по кримінальні справі істина чи її встановити не вдалося, - писав М.С. Строгович, - залежить доля живої людини» [10, с. 17].
   Вся логіко-пізнавальна діяльність слідчого спрямована на те, щоб об’єктивно і всебічно згідно із законом встановити обставини злочину, зібрати докази по справі.
   Логіка прищеплює культуру раціонального пізнання, сприяє виробленню навиків логічної аргументації, уміння мислити, обстоювати свою позицію, спростовувати аргументи опонентів (правопорушників), знаходячи в них логічні суперечності. То ж логічна культура - необхідна риса освіченості правоохоронця. Він у своїй діяльності активно користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищує культуру мислення, професійний рівень дослідження правових явищ. Культура мислення - необхідна умова культури дослідження, пізнання, обгрунтування висунутих положень, висновків.
   Процес розслідування злочинів - один із найскладніших видів соціальної діяльності. Специфіка його проявляється у тому, що слідчий, один із головних суб’єктів цього процесу, здійснює велику кількість дій і операцій, насамперед пізнавальних, спрямованих на з’ясування механізму злочину, встановлення злочинця, що врешті-решт призводить до розкриття злочину. Елементами пізнавальної діяльності слідчого є збирання, дослідження, оцінка та використання доказів. Дослідження доказів - процес пізнання їх змісту та встановлення їх логічної несуперечності.
   Оцінка доказів - інформаційно-логічний процес, пов’язаний з переробкою та нагромадженням інформації на основі діяльності слідчого. Узагальнюючи результати наукового дослідження слідчих ситуацій, О.В. Юнацький стверджує, що при аналізі «складних слідчих ситуацій 34% опитуваних заявило, що у процесі аналізу складних ситуацій неможливо врахувати сукупність усіх факторів, що визначають ситуацію, у результаті чого відбувається втрата важливої інформації, 27% опитуваних мали труднощі, пов’язані з невмінням скомпонувати наявну інформацію, 76% слідчих у процесі ухвалення рішення визначають вид слідчої інформації інтуїтивно, внаслідок чого сприйняття ситуації не завжди буває адекватним, а прийняті рішення - оптимальними» [11, с. 13].
   У кримінально-процесуальному законі чітко відрегульовано процес пізнання змісту і форми проведення розслідування кримінальної справи. Якщо було встановлено, що фактичні дані, зібрані для порушення кримінальної справи, суперечать вимогам КПК, то вони не можуть бути визнані доказами і їх неможливо використовувати для аргументації відповідних слідчих висновків. Слід підкреслити, що тільки чітке логічне дотримання норм права забезпечує ефективність у пізнанні і результативність у розкритті злочину. Філософське трактування процесу пізнання підтверджує його зв’язок з теорією відображення процесів і явищ об’єктивної дійсності. Щодо аналізу розслідування як пізнавальної діяльності теорія відображення дозволяє пояснити існування явищ, що були пов’язані з діями злочинця, виявлення сутності яких вкрай є необхідним для пізнання і доказу обставин вчиненого злочину. Теорія пізнання виходить з того, що всі предмети і явища в природі і суспільстві перебувають у постійній взаємодії. Вищою формою відображення в живій природі є свідомість людини. «Логічний зв’язок між всіма нормами кримінально-процесуального закону, - пише І.М. Лузгін, - відображає логіку пізнання і її розвиток. Порушення логіки закону, відступлення від неї веде до порушення логіки пізнання» [12, с. 20].
   Завдання слідства не тільки встановити, як і ким був вчинений злочин, а й вибудувати у логічній системі усі докази таким чином, щоб вони відображали об’єктивну картину вчинення злочину, а відтак мати об’єктивну уяву про діяльність суб’єкта злочину. Кожне положення КПК, а також логічних законів дають достатньо підстав для надійної аргументації системи доказів, побудованої на беззаперечних і безсумнівних фактах.
   У процесі пізнання важливо орієнтуватися на нерозривний зв’язок діалектики і формальної логіки. Діалектика розглядає доказування як ступінь пізнання, формальна логіка вивчає структуру думки у процесі пізнання. Теорія пізнання і теорія доказування у кримінальній справі тісно пов’язані і взаємообумовлені. М.С. Строгович справедливо зазначає: «.. .Недопустимо і не науково розмірковувати над тим, що теорія пізнання - це одне, а теорія доказу (аргументації) в кримінальному процесі зовсім інше» [10, с. 60-61]. Це зауваження не можна ігнорувати, адже порушення діалектичної єдності пізнання і доказу може серйозно зашкодити процесу розслідування.
   Висновок. Отже, проблема пізнання - одна з найактуальніших не тільки у філософії, а й у праві. Вона тісно пов’язана з активною пізнавальною діяльністю людини, сприяє оволодінню необхідними знаннями і досвідом. У цьому аспекті суттєву роль відіграє пізнання істини, що дає ключ до розв’язання багатьох і теоретичних, і практичних завдань. Чітке усвідомлення всіма правоохоронцями важливості логіко- філософських теоретичних концепцій пізнання істини озброює їх не тільки знаннями, а й науково-логічними методами як ефективним знаряддям у виконанні свого професійного обов’язку, який полягає насамперед в активній боротьбі зі злочинністю, захисті прав і свобод громадян України.

 Література

   1. Кремінь В.Г., Ільін В.В. Філософія. Логос, Софія, Розум: Підручник. - К.: Книга, 2006. - 432 с.
   2. Причепім Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. - К.: Академвидав, 2007. - 592 с.
   3. Скотний В.Г. Філософія: історичний і систематизований курс. - К.: Знання України, 2005. - 576 с.
   4. Философский энциклопедический словарь / Гл. ред.: Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панов. - М.: Советская энциклопедия, 1983. - 840 с.
   5. Кудрин А.К. Логика и истина. - М.: Политиздат, 1980. - 144 с.
   6. Гулыга А.В. Гегель. - М.: Молодая гвардия, 1970. - 272 с.
   7. Білодід Ю.М. Філософія: український світоглядний акент: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2006. - 356 с.
   8. Прилуцький П. Філософсько-правовий погляд на проблему істини у кримінальному судочинстві // Право України. - 2005. - № 5. - С. 17-20.
   9. Введение в философию: Учебник: В 2 ч. / И.Т. Фролов, Э.А. Араб-Оглы, ГС. Арефьев и др. - М.: Политиздат, 1989. - Ч. 2. - 639 с.
   10. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе. - М.: АН СССР, 1955. - 420 с.
   11. Юнацький О.В. Криміналістичне моделювання пізнавальної діяльності слідчого: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2004. - 17 с.
   12. Лузгин И.М. Расследование как процесс познания: Учеб. пособие. - М., 1969. - 177 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com