www.VuzLib.com

Головна arrow Державне управління, самоврядування arrow Актуальні питання вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Актуальні питання вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування

О.І. ВАСИЛЬЄВА

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

   Розглянуто актуальні питання вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування в Україні, висвітлено пошук новітніх управлінських технологій, підготовку фахівців для поступового заміщення ресурсомістких управлінських технологій інтелектомісткими, що значною мірою повинне забезпечуватися співробітництвом органів місцевого самоврядування з вищими навчальними закладами України, науково-дослідними інститутами тощо.

   Одними з основних напрямів реформування діяльності органів місцевого самоврядування в сучасних умовах повинні стати впровадження новітніх технологій управління і підготовка нового покоління управлінців.
   Актуальність розробки теорії і практики управління муніципальними процесами на місцях зумовлена тим, що механічний перенос закордонного досвіду у вітчизняну практику не дає надійних результатів. Необхідне формування власної думки та стратегії, бачення проблематики і шляхів вирішення найгостріших питань щодо вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування.
   Досить складні економічні умови, постійний дефіцит фінансових ресурсів, а також пострадянська специфіка управління ставлять органи місцевого самоврядування перед необхідністю пошуку новітніх управлінських технологій.
   Значна кількість науковців приділяє увагу вивченню функціонування інститутів публічної влади на сучасному етапі розвитку суспільства, зокрема О. Батанов, В. Кампо, М. Орзіх, О. Сушинський, С. Телешун; теоретичні аспекти організації влади на різних територіальних рівнях досліджують В. Авер’янов, В. Вакуленко, В. Куйбіда, О. Лазор, Ю. Панейко, М. Пітцик, С. Саханенко; питаннями трансформації системи місцевого самоврядування займаються Р. Безсмертний, В.В. Кравченко, В. Лісничий, М. Пухтинський та ін.
   Ґрунтовне дослідження різних аспектів державного управління кадрового, освітнього та інтелектуального забезпечення муніципального і регіонального розвитку містяться в працях І. Зязюна, Т. Іванової, В. Князєва, В. Лугового, В. Майбороди, Ю. Мальчина, П. Надолішнього, Н. Нижник, О. Оболенського, Н. Протасової та ін.
   Проте питання вдосконалення діяльності органів місцевої влади сьогодні, на наш погляд, найактуальніші в Україні.
   Метою даної роботи є пошук шляхів удосконалення діяльності органів місцевого самоврядування, підвищення ефективності управління муніципальним розвитком.
   Органи місцевого самоврядування здійснюють види діяльності, які були вироблені суспільством з часу виникнення самоврядування та в процесі його еволюції. Функції місцевого самоврядування змінювалися залежно від політичного режиму форми правління і форми державного устрою, відображаючи таким чином завдання, що стояли перед самоврядними інституціями на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Відповідно в різних суспільних формаціях були й свої особливості функціонального змісту місцевого самоврядування.
   Сучасну концепцію місцевого самоврядування запропоновано та сформульовано в Європейській хартії місцевого самоврядування (далі - Європейська хартія), де зазначено, що місцеве самоврядування означає право і спроможність у межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до його компетенції, в інтересах місцевого населення. Це право здійснюється радами або іншими зібраннями громадян, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи [2, ст. 3 п. 1, 2].
   Європейська ідея суспільного розвитку передбачає, що кожна “нова” країна, яка залучається до європейської сім’ї народів, має виявити спроможність по-своєму скористатися цією ідеєю щодо впровадження її в соціальну практику специфічним, унікальним, неповторним власним прикладом.
   У липні 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію, відповідно до якої місцеві влади мають право на вільну діяльність в інтересах місцевої громади в рамках чинних законів. Європейська хартія стала однією з найважливіших складових законодавства України щодо місцевого самоврядування.
   У преамбулі Європейської хартії викладено мету Ради Європи щодо досягнення більшого єднання між її членами для втілення в життя найкращих ідеалів та позначено основні принципи, що є спільним європейським надбанням [2].
   Правове оформлення реформування місцевої влади в Україні розпочалося після прийняття нової Конституції України. На жаль, р. ХІ “Місцеве самоврядування” не зовсім чітко встановлює норми-принципи, за якими мають утворюватись і діяти місцеві ради різних рівнів, особливо в частині, що стосується районних і обласних рад [1]. Через таку нечіткість у визначеннях існує можливість різних підходів до розробки нового закону про місцеве самоврядування. Тому сьогодні ми бачимо активний інтерес до цього питання з боку законодавців, органів виконавчої влади, науковців, депутатів усіх рівнів, представників органів місцевого самоврядування та муніципального руху.
   Сьогодні можна констатувати, що в більшості місцевих громад питання місцевого значення вирішуються незадовільно, а надання базових публічних послуг здійснюється на неприйнятно низькому рівні, що складає основу незадоволення населення владою.
   Водночас аналіз після останніх виборів до місцевих рад свідчить про те, що освітній фаховий рівень посадових осіб місцевого самоврядування значно нижчий, ніж цього вимагає час. Так, з майже 92 тис. працівників органів місцевого самоврядування лише 61,5 % мають повну вищу освіту. У 2007 р. лише 11,6 % осіб з усього корпусу службовців місцевого самоврядування підвищили свою кваліфікацію, і це тоді, коли апарати органів місцевого самоврядування було оновлено на 12,4 %. Тобто така кількість посадових осіб місцевого самоврядування мала пройти відповідне навчання саме в рік прийняття на посади. Якщо зважати на вимоги законодавства щодо оновлення знань цієї категорії посадовців, то підвищення кваліфікації не пройшли майже 17 тис. осіб або 18,4 % посадових осіб місцевого самоврядування. У цих оцінках не враховано, що близько 240 тис. депутатів місцевих рад не отримують цільових освітніх послуг. Між тим, за матеріалами Міністерства регіонального розвитку та будівництва, на останніх місцевих виборах понад 50 % депутатів різних рівнів обрано вперше.
   Отже, без необхідної кваліфікації посадових осіб, службовців органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад проведення ґрунтовної реформи публічної адміністрації на місцях неможливо.
   Націленість на підвищення конкурентоспроможності - головна умова стратегічного розвитку кожного міста, кожного населеного пункту держави. Сучасні міста, як і корпорації, перебувають в умовах конкуренції і виборюють право за залучення інвестицій і створення нових робочих місць, тобто в кінцевому рахунку - за підвищення рівня життя і розширення перспектив розвитку. Тому основними проблемами вважаються:
   - необхідність оптимізації системи управління міським господарством;
   - дефіцит кваліфікованих керівників, здатних вирішувати принципово нові завдання в сучасних умовах;
   - колізії, що виникають між муніципалітетами і виконавчою владою на місцях, пов’ язані переважно з розподілом повноважень і компетенції та принципами формування місцевих бюджетів.
   Первинним суб’єктом місцевого самоврядування Конституція України проголошує не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об’ єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення своїх законних прав та інтересів. Сільські, селищні та міські ради можуть мати свої виконавчі органи, а їх правовий статус, порядок утворення, реорганізації та ліквідації визначається законом.
   На наш погляд, обов’язковими елементами державної політики щодо місцевого самоврядування повинні стати:
   1) концепція організації місцевої влади в різних рівнях адміністративно-територіального устрою;
   2) під концепцію має бути розроблений і прийнятий пакет законів, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади в територіях, їх взаємодію, порядок вирішення спорів між ними;
   3) потрібно відпрацювати механізм обрахунків органами місцевого самоврядування бюджетних надходжень і видатків та механізм перерозподілу фінансових ресурсів між органами місцевого самоврядування залежно від суми коштів, що формуються на їх території, та необхідних видатків для забезпечення приблизно однакового рівня життя в різних регіонах країни [4, с. 269];
   4) необхідно забезпечити існування у структурі державної виконавчої влади орган (інститут представника Президента в регіоні), який опікувався б проблемами місцевого самоврядування і допомагав би цим органам у вирішення складних проблем, особливо в частині виконання державних функцій, переданих місцевому самоврядуванню;
   5) у процесі прийняття рішень з питань місцевого самоврядування держава зобов’ язана проводити консультації з представниками органів місцевого самоврядування і враховувати їх інтереси [Там само, с. 269];
   6) необхідно створити загальнонаціональну систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб та службовців органів місцевого самоврядування, на основі безперервності та наступності, зокрема практики навчання осіб, вперше прийнятих на службу в органи місцевого самоврядування та навчання депутатів місцевих рад.
   Сьогодні Україна потребує вдосконалення регіональної політики та місцевого самоврядування. Цей процес зумовлений інтеграційними зусиллями України щодо наближення до європейських стандартів. У країнах Європи органи влади, які були обрані населенням, не тільки не призвели до розладу системи влади, а й поліпшили надання послуг населенню, вивільнили високий потенціал місцевої активності населення і дали змогу державі зменшити опіку над місцевими проблемами. Позитивним є також те, що формування місцевої влади відбувалось поступово і комплексно під контролем держави. Зменшення повноважень місцевої державної адміністрації супроводжувалось зростанням компетенції місцевого самоврядування і зростанням фінансових ресурсів, якими володіють низові ланки самоврядування. Європейський досвід підтверджує можливість і необхідність запровадження децентралізації влади в державі, якщо до цього готова і державна влада, і саме суспільство. Успішність такого реформування можливе лише за умови його поступовості і комплексності.
   Водночас реформування місцевого самоврядування передбачає необхідність змін у чинному законодавстві, а саме в Конституції України, Законах України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про Державний бюджет України”, “Про адміністративно-територіальний устрій України”, “Про органи самоорганізації населення”, “Про комунальну власність”, “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, “Про місцеві державні адміністрації”, “Про місцеві податки та збори” та ін.
   За оцінкою британського дослідника Ст. Хенсела, ефективне управління сприяє поліпшенню ділового та інвестиційного клімату і значно підвищує рівень довіри закордонних інвесторів і партнерів, при цьому стан адміністративної й управлінської системи їх цікавить значно більше, ніж політичні переконання владних еліт.
   Разом з тим згідно з експертними прогнозами багатьох західних аналітиків, у найближчі роки суттєвих поліпшень системи муніципального управління в Україні не очікується. Таке занепокоєність має досить вагомі підстави. Темпи змін в органах місцевого самоврядування поки що відстають від загальної динаміки змін у країні.
   Саме тому основними напрямами реформування системи муніципального управління в сучасних умовах повинне стати впровадження новітніх технологій управління і підготовка нового покоління управлінців.
   Актуальним сьогодні є поєднання довгострокового бачення і конкретності негайних дій для вирішення проблем розвитку кожної територіальної громади України. Тому комплексний підхід до управління муніципальними процесами найбільш адекватно відповідає сучасним вимогам. Це багаторівнева система заходів, спрямована на ефективну організацію, аналіз, діагностику і прогнозування різноманітних видів діяльності на території конкретної територіальної громади, з раціональним використанням людського, матеріально-технічного, природно-ресурсного потенціалів і забезпеченням охорони довкілля і добробуту населення.
   Отже, залишення ситуації в існуючому стані призводить, з одного боку, до неможливості публічної адміністрації на місцях надавати якісні публічні послуги громадянам та бізнесу, і з іншого - до неефективності реалізації рішень центральних органів виконавчої влади.
   В Україні має бути створена система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб і службовців органів місцевого самоврядування.
   Упровадження цієї системи покликано забезпечити:
   - порядок та вимоги до професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб і службовців органів місцевого самоврядування;
   - оволодіння основами професійної компетентності;
   - успішну адаптацію до служби в органах місцевого самоврядування;
   - принципи відповідності між рівнем освіти (кваліфікації) посадових осіб органів місцевого самоврядування та займаними посадами;
   - національні стандарти кадрового забезпечення;
   - ефективність використання ресурсів на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації;
   - мотивацію до навчання за програмами підвищення кваліфікації;
   - порядок моніторингу та контролю за рівнем підготовки та підвищенням кваліфікації посадових осіб і службовців органів місцевого самоврядування;
   - базові курси та програми навчання депутатів місцевих рад.
   Постійне підвищення ефективності кадрового корпусу всіх рівнів системи органів місцевого самоврядування стає не просто завданням, а необхідним і репродукованим процесом.
   Для успішного вирішення цієї проблеми необхідно розв’язати такі завдання: виховання нового покоління муніципальних і регіональних управлінців; залучення до органів місцевої влади на всіх рівнях енергійних, компетентних та ініціативних управлінських кадрів нової генерації, які були б якісно підготовлені й спроможні вирішувати актуальні проблеми в умовах динамічних політичних і соціально- економічних змін.
   Комплексне вирішення завдань кадрової рекрутації, відновлення і перекваліфікація управлінської еліти потребує застосування серйозних селекційних підходів майбутніх керівників, оскільки вони повинні відповідати високим вимогам за цілою низкою критеріїв, наприклад, лідерський потенціал, стратегічне мислення, володіння технологіями публічної роботи, здатність ухвалювати нестандартні рішення та ін.
   Прикладом механізму оптимізації підготовки управлінських кадрів є створення “навчального трикутника”. Проект створення “навчального трикутника” проводиться в рамках Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні. Фактично - це угода про співробітництво, спільна програма дій, учасниками якої є виконком Чернігівської міської ради, Національна академія державного управління при Президентові України (далі - Національна академія) [5].
   Головною перевагою цього проекту є можливість синтезу теоретичних напрацювань і практичних рішень. У процесі його реалізації працівники кафедр Національної академії і перспективні студенти тісно стикаються прикладною управлінською діяльністю, що проводиться у м. Чернігів. Співпрацюючи з відповідними управліннями міськради, вони стають безпосередніми ініціаторами практичних рішень саме в тих галузях, якими вони професійно займаються протягом багатьох років.
   Можна навести багато прикладів діяльності Національної академії з виконкомами та депутатами міських рад з усіх областей нашої держави.
   В Академії муніципального управління відділ практики вже декілька років організовує практику студентів з функціональної спеціалізації “Державне управління і місцеве самоврядування” для студентів юридичного, економічного факультетів та факультету менеджменту у Головних управліннях, управліннях та відділах Київської міської державної адміністрації та районних у місті Київ державних адміністраціях.
   Найкращі студенти з цього напряму діяльності Академії зараховуються до кадрового резерву Київської міської державної адміністрації.
   Але недоліком є відсутність єдиної національної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб і службовців органів місцевого самоврядування, а також навчання депутатів місцевих рад.
   Окремо слід відзначити актуальність підготовки наукових і науково- педагогічних кадрів вищої кваліфікації, зокрема зі спеціальностей наукової галузі “державне управління”.
   В Україні вона була започаткована в 1995 р. Національною (тоді Українською) академією державного управління при Президентові України. За 10 років існування галузі науки “державне управління” було захищено 66 докторських і 344 кандидатських дисертацій. На жаль, тільки 7,8 % з яких зі спеціальності “місцеве самоврядування” [3].
   Отже, основними напрямами реформування системи муніципального управління в сучасних умовах повинне стати впровадження новітніх технологій управління і підготовка нового покоління управлінців. Цей процес зумовлений інтеграційними зусиллями України щодо наближення до європейських стандартів, а також прагненням удосконалення та досягнення більш ефективної регіональної політики та управління.
   На останніх виборах до місцевих рад відбувалося значне оновлення депутатського корпусу. Проте до цього часу не вирішено питання про їх навчання, посилення елементарної культури поведінки та професійної етики.
   У кожному регіоні необхідно здійснювати постійний цілеспрямований пошук кадрів, а держава повинна взяти на себе підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів для органів місцевого самоврядування з тим, щоб отримана кваліфікація відповідала вимогам часу, дозволяла ефективно задіяти механізми управління, плідно використовувати новітні управлінські технології у вирішенні проблем на місцях. Навчання необхідно вести на принципах безперервності та наступності, зокрема ефективної практики навчання осіб, вперше прийнятих на службу в органи місцевого самоврядування.
   Реформування взаємин місцевих рад і місцевих державних адміністрацій у поступовому заміщенні ресурсомістких управлінських технологій інтелектомісткими, що значною мірою повинне забезпечуватися співробітництвом муніципалітетів з вищими навчальними закладами, науково-дослідницькими інститутами тощо.
   Таким чином, місцева влада повинна приділяти багато уваги і докладати значних зусиль щодо модернізації системи управління та оптимізації адміністративно-управлінського апарату. Теорії і практиці управління приділяють багато уваги в усьому цивілізованому світі. При оцінці перспектив вступу тієї чи іншої країни до Європейського Союзу одним з ключових критеріїв є саме ступінь ефективності адміністративної системи управлінського апарату.

Література

1. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 р. / Хартію ратифіковано Законом України № 452/97-ВР від 15 липня 1997 р. - К.: Юмана, 1998. - 30 с.
2. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К., 2006.
3. Телуш С. Концепція моделі державної регіональної політики // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 2. - С. 268 - 274.
4. Мотренко Т., Бакуменко В., Васильєва О. Концептуальний аналіз дисертаційних досліджень з державного управління (до 10-річчя галузі науки “державне управління” в Україні) // Вісн. Держслужби України. - 2007. - № 4. - С. 7.
5. http://www.chemigiv.osp-ua.info/news/single-4026.html.

Надійшла до редколегії 1.02.2008 р.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com