www.VuzLib.com

Головна arrow Державне управління, самоврядування arrow Державне управління як фактор розвитку економіки країни
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Державне управління як фактор розвитку економіки країни

М.В. БОЛДУЄВ

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ

   Досліджено теоретичні положення щодо необхідності та напрямів державного втручання в економічні процеси країни, окремі галузі, досвід розвинутих країн світу щодо оптимізації співвідношення державних та ринкових механізмів регулювання.
   Найбільш важливою складовою теорії та практики економічної діяльності держави в ринковій економіці є визначення раціональних меж цього процесу. Якщо модель економіки має ринковий тип, то держава не повинна нашкодити ринку. У науковій літературі ця проблема нерідко визначається як пошук оптимального співвідношення і забезпечення на практиці ринкових і державних механізмів, ринку і держави. Саме в цьому аспекті ринок і держава, на наш погляд, взаємно доповнюють одне одне, займають ті ніші в економічній системі, де вони більш ефективні.
   Ґрунтовне дослідження різних аспектів економічної діяльності держави зробили у своїх працях Л. Абалкін, Д. Богиня, В. Бодров, М. Вітковський, П. Гайдуцький, А. Гальчинський, Й. Завадський, О. Крисальний, Ю. Лузан, І. Лукінов, П. Макаренко, В. Малес, Л. Мельник, О. Могильний, О. Онищенко, П. Саблук, В. Юрчишин та ін.
   Мета даної роботи - узагальнити теоретико-методичні положення щодо необхідності та напрямів державного втручання в економічні процеси країни, окремі галузі.
   Категорії “держава” та “ринок” і процеси, які вони відображають, досить різні, а за деякими ознаками навіть альтернативні. За способом дії ринок є стихійним регулятором економіки і забезпечує спонтанний порядок, а держава діє свідомо. Однак їх поєднує та обставина, що як регулятори економіки вони забезпечують функціонування та відтворення економічної системи суспільства. І якщо остання за будь-якої моделі є ринкового типу, то саме ринок повинен у першу чергу регулювати відносини між усіма суб’єктами економіки. Іншими словами, в основному ринок вирішує, що, як, скільки і для кого виробляти продукцію, а не держава. Водночас, дія ринкового механізму супроводжується чисельними негативними моментами, що з часом накопичуються і призводять до деформації в економіці (кризи надвиробництва, безробіття тощо). Особливо вразлива ринкова економіка в соціальному аспекті (значна диференціація в доходах і багатстві), що може спричинити стійкі соціальні протистояння і навіть революційні вибухи, бунти тощо. Саме держава повинна своєчасно та ефективно, якщо і не усувати недоліки ринку, то пом’якшувати їх.
   У ринковій економіці є чимало сфер, які не можуть функціонувати на ринкових принципах взагалі, їх регулює держава. Треба говорити про оптимальне співвідношення ринку і держави. Вони “приречені” від природи на повне одержавлення (задоволення потреб у суспільних товарах тощо).
   Отже, концептуально питання про раціональні межі втручання держави в економіку вирішується просто. Зміст його можна визначити в такому положенні: держава повинна пом’якшувати негативні наслідки дії ринкового механізму, а по можливості їх усувати. Першочергове значення має соціальна політика держави. Окрім того, держава бере на себе ті соціально-економічні функції, які взагалі не можуть бути організовані на ринкових принципах. Усі інші регулятивні функції по відношенню до національної економіки є прерогативою ринку.
   Безперечно, що в цьому випадку ми абстрагуємося від інших регуляторів сучасної ринкової економіки, що забезпечують її функціонування та розвиток (менеджмент на рівні фірм, підприємств та корпорацій, різні недержавні інститути - союзи підприємців, профспілки, політичні партії тощо). Саме завдяки дії всіх названих коректорів- регуляторів соціально-економічна сфера у країнах Заходу функціонує ефективно, забезпечуючи благополуччя і добробут для широких верств населення.
   Водночас, застосування на практиці зазначеного вище концептуального положення пов’ язана із значними проблемами. Спробуємо визначити, чим це обумовлено, і ті чинники, дія яких значно ускладнює встановлення оптимального співвідношення ринку і держави як регуляторів економіки.
   Аналогічно ринковому механізмові державному регулюванні також притаманні негативні моменти. Точніше, державний механізм регулювання соціально-економічних процесів має позитивні і негативні риси. Щодо останніх, то в зарубіжній літературі використовується термін “фіаско уряду”.
   Останнє означає, що економічна політика держави, і насамперед уряду, призводить до неефективного використання ресурсів. Наведемо приклад деяких напрямків неефективних дій держави: високі митні тарифи та імпортні квоти неминуче ведуть до послаблення конкуренції на внутрішньому ринку, а це у свою чергу знижує ефективність виробництва і якість продукції. Негативно впливають на економіку високі податки, оскільки неодмінно знижується економічна активність приватних підприємств, відбувається відтік капіталу в тіньовий сектор економіки. У ФРН, наприклад, “фіаско уряду” знайшло свій прояв у провалі урядової політики підтримки приватних ядерних технологій (реактори на швидких нейтронах), у недооцінці ролі мікроелектроніки, у прорахунках державних органів при проведенні структурної політики, яка спостерігалась в останні десятиріччя. Саме це не дає змоги стверджувати про незаперечну перевагу державного передбачення порівняно з приватним господарством [4, с. 132].
   Фіаско держави знаходить прояв і в надмірній зарегульованості окремих галузей. Захищені від конкуренції на національних ринках, вони також не в змозі протистояти тиску міжнародної конкуренції. Не випадково, що в останні десятиріччя масштаби прямого державного регулювання стали поступово зменшуватися. Уже в 1970-ті рр. у ФРН почало спостерігатися зниження питомої ваги галузей, що регулюються у створенні сукупної валової вартості. У 1980-ті рр. ця тенденція продовжувалася.
   Представники теорії суспільного вибору, виходячи з того незаперечного факту, що і ринок, і держава - недосконалі інститути, приходять до такого висновку. При прийнятті рішення про те, хто краще виконує ту чи іншу функцію - держава або ринок, - необхідно порівняти можливості “фіаско уряду” з можливостями “фіаско ринку” [5, с. 100].
   Таким чином, державний механізм управління економікою також не є “чарівною паличкою”, яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. І як не без підстав відмічалося багатьма дослідниками, було б невірним вважати, що держава завжди здатна успішно справлятися з тими проблемами, які не під силу ринку. Іноді випадки фіаско ринку, які, згідно з ортодоксальною теорією, повинна усунути держава, пов’язані з меншими витратами, ніж їх усунення. Тоді суспільству вигідніше змиритися з певною недосконалістю своєї економіки і не намагатися її в цьому аспекті оптимізувати. Держава намагається не допустити фіаско ринку; але це не завжди дає позитивні результати через такі причини: а) адміністративна неефективність державних органів управління та їх дієвий захист від конкуренції; б) через психологію чиновників, які намагаються використовувати державні установи у власних корисних інтересах [2, с. 60].
   Масштаби державного регулювання, а відповідно, пошук оптимального співвідношення ринку і держави не є сталою величиною. Це співвідношення досить динамічне, постійно змінюється під впливом багатьох соціально-економічних чинників. Про це свідчить зарубіжний досвід країн з розвинутою ринковою економікою.
   Так, глибока економічна криза і Велика депресія 1929 - 1932 рр. у США і в інших країнах обумовили посилення втручання держави в економіку. Тобто дестабілізація економіки, її кризовий стан, загострення соціальних протиріч спричинили розширення масштабів економічної діяльності держави. Їй вдалося певною мірою усунути негативні наслідки дії ринкових сил. І навпаки, надмірне, а іноді неефективне втручання держави в економічні і соціальні процеси може спричинити також загострення соціально-економічних суперечностей у суспільстві. В обох випадках мова йде про переміщення центру тяжіння у співвідношенні ринку і держави. Нерідко це супроводжується зміною форм, способів, механізмів, методів і інструментів в економічній політиці держави - від жорстоких до ліберальних, і навпаки.
   Так, у післявоєнний період у Західній Європі значне одержавлення ринкових за своєю суттю систем було виправдане і дозволило вирішити низку гострих проблем. Однак на кінець 1970-х рр. у більшості розвинутих країн економічна стабільність порушилася. Поглибилися економічні спади, прискорилися процеси інфляції, зросло безробіття, знизилися темпи оновлення виробництва.
   Тому не випадково у 1980-ті рр. у більшості розвинутих країн набрало сили так зване дерегулювання економіки. Держава відмовилася від регулювання низки економічних процесів, залишаючи їх на розсуд корпорацій і фірм. У результаті посилилися регулюючі тенденції ринку. Однак у 1990-ті рр. неоконсервативна хвиля з її “рейганомікою” і “тетчеризмом” стихає. Інакше кажучи, у багатьох країнах відходять від правоконсервативної до більш помірної позиції щодо державного втручання в економічні процеси. Як уже відзначалося, змінюються пріоритети централізованого регулювання.
   Таким чином, досить поширена в економічній літературі теза про послаблення економічної ролі держави в розвинутих країнах потребує уточнення. Держава змінює пріоритети, форми діяльності і функції, намагається звільнитися від тих, які краще й ефективніше виконує ринок. Між ринком і державою встановлюється новий баланс, не виключено, що в майбутньому він ще не раз зміниться. У цілому ж сучасні економічні системи (змішана економіка, соціальне ринкове господарство) управляються і ринком, і державою. При цьому ринок і держава діють невідокремлено, відбувається взаємодоповнення функцій ринку державним регулюванням.
   Масштаби економічної діяльності держави, конкретні форми, механізми і методи цього процесу істотно відрізняються в окремих країнах. Така специфіка обумовлена багатьма причинами. Головні з них: модель національної економіки; історія, традиції і культура певного народу, його менталітет; геополітичне положення країни, її масштаби тощо. У цьому зв’язку доречною є теза, згідно з якою природі державності, в конкретних формах держав є багато універсального, типового, притаманного їм давно і відтвореного в різні часи і в різних народів. І разом з тим майже ніде і нічого буквально не повторюється, а набуває якийсь винятковий самопрояв. Кожна держава чимось відрізняється від іншої [3, с. 66].
   Саме тому навіть для певного часу не можна знайти загальні стандарти, розробити конкретні схеми, що були б однаково ефективні для різних країн світу. Ефект від цього буде невеликий. Спільними можуть бути лише деякі концептуальні положення. Неправильно абсолютизувати і перебільшувати роль держави і тим самим недооцінювати потенціал ринкової саморегуляції, яка базується на матеріальній зацікавленості і відповідальності всіх суб’ єктів економіки. І навпаки, слід завжди враховувати, що ринок не все робить ефективно, а деякі процеси не може регулювати взагалі. Із цього положення витікає теза, яку можна віднести до аксіом, - кожній країні для певного часу потрібно вести пошук раціонального, ефективного співвідношення двох важливих регуляторів національної економіки - ринку і держави. Безперечно, що ця проблема дуже складна і вирішити її повною мірою, напевне, ще не вдалося ні в одній країні. Водночас досвід багатьох з них, і насамперед з розвинутою ринковою економікою, свідчить, що там досягнута більш-менш ефективна рівновага між ринком і державою, при цьому враховується її динаміка. Про це свідчить і хвилеподібний процес втручання держави в економіку. Мистецтво державного регулювання заключається у своєчасному відгуку на виклики часу. Держава не може чекати, коли наступить загострення соціально-економічних процесів, виникне соціальне протистояння в суспільстві. Прикладом, де знайдено і підтримується рівновага між ринком і державою, можуть бути США і країни Західної Європи, а також Японія і Південна Корея.
   У цілому досвід країн, які продемонстрували світові “економічні дива”, підтверджують ефективну модернізацію економіки під керівництвом талановитого “режисера” - держави. Вона стимулювала і регулювала пріоритетні соціально-економічні процеси там, де потрібно енергійно втручатися в економіку, направляла її відтворення та розвиток у належному руслі. І головне, держава завжди спиралася на вивчення економічних реалій, порівнювала свої можливості із поставленими завданнями.
   Відмітимо, що в сучасному світі спостерігаються дві узагальнені моделі регулювання ринку - західна (американська) і японська. Перша ґрунтується на необхідності залучення держави тоді, коли виявляються невдачі ринкового механізму (і тому називається реактивною). Друга, навпаки, спираючись на історичну традицію, орієнтована на превентивні дії, що компенсують певні недосконалості ринку навіть у випадку досить нормального функціонування ринкового механізму (проактивна), і закріплює за державою в особі уряду легітимну роль у розробці і реалізації промислової політики. При цьому бізнес і держава на рівних розділяють відповідальність за результати національного економічного розвитку [5, с. 134].
   При вирішенні проблеми забезпечення оптимуму ринку і держави слід зважати на ту обставину, що ринковий механізм - це неусвідомлене, стихійне (спонтанне) і безпланове регулювання (тобто саморегулювання) господарської діяльності через сферу обміну за допомогою насамперед ринкових цін і конкуренції. Саморегулювання виробництва являє собою середню величину з низки постійних коливань. Функціонування ринкового механізму не потребує витрат на утримання особливого апарату управління. Він діє в автоматичному режимі, образно кажучи, безкоштовно. І це певною мірою перекриває витрати, які пов’язані зі стихійним регулюванням економіки (особливо від криз перевиробництва, безробіття тощо).
   Економічна діяльність держави - це свідоме регулювання виробництва, свідомо встановлювана і постійно підтримувана збалансованість її відносно до суспільних потреб. Таке регулювання економіки потребує чимало витрат на утримання працівників апарату державних органів. Вони можуть бути більшими ніж втрати від спонтанного ринкового регулювання. Тобто як ринковий, так і державний механізми не можуть завжди і всюди діяти ефективно: обидва регулятори економіки не безграничні у своїх можливостях.
   З вищевикладеного зробимо такі висновки. Для державного і ринкового механізмів регулювання економіки притаманні позитивні і негативні риси. І якщо між ними розподілити сфери впливу та регулювання таким чином, щоб держава виконувала лише ті функції, які ринок виконує з більшими витратами і менш ефективно, то про протиставлення цих механізмів не може бути й мови. Адже державу і ринок поєднує те, що вони є регуляторами економіки, а тому мета в них одна, один і той самий результат - досягнення збалансованості, рівноваги у співвідношенні попиту і пропозиції товарів за обсягом, структурою і якістю. Саме це зумовило одночасне не тільки співіснування державного і ринкового регулювання, але і доповнення, взаємодії і взаємозаміни, створення двомеханізмової моделі регулювання економіки. У другій половині ХХ ст. держава все більш активно почала здійснювати пряме державне регулювання національної економіки. Слід підкреслити, що державне регулювання економіки дає ефект лише тоді, коли держава не порушує ринкові принципи господарювання. Більше того, держава бере на себе не тільки ті функції, які ринком регулюються менш ефективно і з більшими витратами, а допомагає ринку, забезпечує умови для його більш повної дії. Досить вказати на захист державою ринкової конкуренції за допомогою антимонопольного законодавства. У звіті Світового банку про світовий розвиток (1997 р.) підкреслюється, що розвиток потребує ефективної держави, яка відіграє роль каталізатора і помічника, стимулюючого і доповнюючого діяльність приватного бізнесу і окремих осіб. Зрештою в сучасних моделях економіки ринкового типу ринковий (спонтанний) і державний (свідоме планово-прогнозне регулювання) механізми поєднуються, доповнюють один одного, а іноді міняються місцями, складають близький до оптимального симбіоз. Оптимум між ними в кількісному і якісному аспектах досягається тоді, коли поле економічної діяльності держави більш ефективне в соціально- економічному плані порівняно з ринком. Тобто держава повинна втручатися в економіку там, де інші, регулюючи механізми, діють не достатньо чи менш ефективно, або їх не можна застосовувати взагалі. При цьому дуже важливо враховувати ту обставину, що економічні, соціальні і політичні чинники, які обумовлюють державне втручання в економіку, досить динамічні, не є раз і назавжди даними, а тому масштаби і функції економічної діяльності держави не можуть бути постійними і визначеними на довготривалий період. Перед державою постійно виникає проблема посилення чи послаблення втручання в економіку, забезпечення оптимуму в співвідношенні ринку і держави. І, напевне, головною і постійною проблемою економічної діяльності держави, навіть якщо вона знайде свою раціональну “нішу” в економічній системі суспільства, є забезпечення ефективності своєї економічної діяльності. Іншими словами, стає очевидним, що важливі не стільки масштаби останньої, скільки ефективність, продуктивність. Безперечно, що це питання потребує спеціального дослідження. У подальшому розглядатимуться його лише найбільш важливі положення.

Література

1. Абалкин Л. Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики // Вопросы экономики. - 1997. - № 6. - С. 4 - 12.
2. Акбашев Б. Управление, собственность и государственное регулирование экономики // Российский экономический журнал. - 2004. - № 4. - С. 56 - 61.
3. Атаманчук Г.В. Новое государство: поиски, иллюзии, возможности. - М.: Славянский диалог, 2005. - 223 с.
4. Бевентер Э. фон, Хампе И. Основные знания по рыночной экономике в восьми лекциях: Пер. с нем. - М.: Республика, 1993. - 176 с.
5. Долан Э.Дж., Линдсей Д. Рынок: Микроэкономическая модель. - СПб., 1992. - 496 с.
6. Мельник Л.Ю., Сафронов С.О. Основи економічної теорії та підприємництва. - Дн-к: Січ, 2003. - 461 с.

Надійшла до редколегії 1.04.2008 р.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com