www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Компетентнісно-лінгвоконцептологічне вивчення української мови та технологія інтеракції різновекторного опрацювання мовного матеріалу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Компетентнісно-лінгвоконцептологічне вивчення української мови та технологія інтеракції різновекторного опрацювання мовного матеріалу

Г. І. Дідук-Ступ’як,
докторант
(Південноукраїнський державний педагогічнийуніверситет імені К. Д. Ушинського)

КОМПЕТЕНТНІСНО-ЛІНГВОКОНЦЕПТОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ТЕХНОЛОГІЯ ІНТЕРАКЦІЇ РІЗНОВЕКТОРНОГО ОПРАЦЮВАННЯ МОВНОГО МАТЕРІАЛУ

   Постановка проблеми. У межах компетентнісного навчання лінгводидакти, лінгвісти та психолігвісти виокремлюють поряд з мовною, лінгвістичною, комунікативною компетенціями компетенцію лінгвокультурологічну (соціокультурну або міжкультурну), що, з одного боку, сприяє усвідомленню етномовної картини світу, а з другого – розвиває міжнаціональну культуру спілкування. Лінгвоконцептологічна методика спрямована на засвоєння школярами та студентами концептів національної (у нашому випадку української) культури та концептів іншомовних культур, що допоможе формувати білінгвів і полілінгвів.
   Аналіз досліджень і публікацій. Зарубіжними дослідниками (Hamer, Spitzberg, Kaikkonen, Liotar, Riker, В. Воробйов, Б. Г утман, А. Залевсь ка, Н. Мішатіна та інші) доведено, що успіх спілкування та взаємодія комунікантів під час акту комунікації залежить від рівня знань концептів культури , правил переходу від концептосфери до лексико-семантичної системи із оволодіння нормами її реалізації і на основі такого синтезу розвивається третя полілінгвальна міжкультурна особистість, яка характеризується новим поглядом на своє існування у мультинаціональному середовищі, є толерантною і терпимою, усвідомлює особливості іншої мови і культури, проявляє гнучкість в умінні використовувати варіативні стратегії і тактики, корегувати свою мовленнєву поведінку з урахуванням ситуації спілкування.
   Як свідчать дослідження останніх років у царині лінгводидактики (О. Біляєв, А. Богуш, Л. Варзацька, М. Вашуленко, О. Глазова, Г. Дідук, Т. Донченко, С. Караман, П. Литвиненко, В. Макаренко, Л. Паламар, І. Хом’як, О. Хорошковська, Г. Шелехова, Л. Скуратівський та інші) гармонійне поєднання української та загальнолюдської культур реалізується через вивчення мови як культурознавчої дисципліни, взаємозв’язок з культурними надбаннями народів, що живуть поруч, їх полілог культур, інтеграцію в українську культуру і разом з нею – у світову. Саме цьому у школі сприяє формування у школярів соціокультурної компетенції.
   Метою статті є висвітлення системи використання лінгвоконцептології у процесі технології інтеракції різнотипових аспектів вивчення української мови як рідної і як іноземної. Разом з тим вважаємо за потрібне вказати на дидактичний потенціал процесу формування соціокультурної та міжкультурної компетенцій в умовах полімовної і мультикультурної освіти. У межах обраної теми нашого повідомлення хочемо зупинитися на розкритті сутності культурологічного або соціокультурного підходу до вивчення української мови як рідної і як державної в основній ланці загальноосвітньої школи. Культурологічний або соціокультурний підхід до мовної освіти продиктований саме тим, що престижність будь-якої наці ї визначається рівнем її культури, а остання – культурою мови, яка є формою збереження і творення національної культури.
   Гармонійне поєднання української та загальнолюдської культур реалізується через вивчення мови як культурознавчої дисципліни, взаємозв’язок з культурними надбаннями народів, що живуть поруч, їх полілог культур, інтеграцію в українську культуру і разом з нею – у світову. Саме цьому у школі сприяє формування у школярів соціокультурної компетенції. Окремо години на реалізацію вказаної змістової лінії не пропонуються, а змістове наповнення здійснюється на основі відбору соціокультурних відомостей освітніх галузей “Мови і літератури”, “Суспільствознавства”, “Етичної куль тури” тощо. В основу цієї змістової лінії покладено використання на уроках української мови дібраних текстів відповідної тематики, що використовується як дидактичний матеріал для опанування учнями мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також створення спеціальних систем для особистісно орієнтованих завдань, котрі передбачають опрацювання цих текстів.
   Аналіз мети, змісту і структури соціокультурного компонента, критерії в його засвоєння, засвідчує, що основою цього компонента є тексти або система тематично об'єднаних текстів українознавчого спрямування. У результаті цього в основу її методики першим покладено принцип народності – репрезентації української мови як геніального творіння розуму, серця, почуттів, усіх сфер багатогранної діяльності українців, які берегли традиції сім’ї, роду й українського народу [6, с. 10]. Цей принцип немислимо реалізувати, не звертаючись до широкого використання всіх видів і жанрі в українського фольклору , Біблії, творі в красного письменства, прилучення до збирання скарбів народної мудрості, які мають відображення у фольклорних і художніх текстах. Згідно з компетентнісно-лінгвоконцептологічними дослідженнями, саме вони є основою оволодіння лінгвістичними знаннями та виробленням мовних умінь, що позначаються особливою увагою до національно орієнтованих засобів рідної мови, тобто таких, “що відбивають умови життя, особливості світобачення й світосприйняття українців, відтворюють загальну картину їхніх поведінкових стереотипів [5, с. 32]”.
   Навчання учнів на основі національних текстів етнопедагогічного змісту зумовлює, з одного боку, переймання ними культурного досвіду етносу, цінностей, ідеалів, традицій, тобто формування етнокультурної компетенції, а з іншого – на базі отримання етнознань про реалії матеріальної та духовної культури українців, правила мовленнєвого етикету, засвоєння національно орієнтованих мовних одиниць, у школярів формуються мовленнєві вміння і навички, серед яких: створювати національно-культурні тексти, добирати матеріали для усного виступу, складати діалоги, дотримуючись етноетикету мовлення, виражати і відстоювати громадянську позицію тощо [8, с. 14].
   Як переконують дослідження лінгвоконцептології, основою формування мовлення є духовне становлення особистості. Думки про єдиний процес духовно-мовленнєвого розвитку висловив Ф. Буслаєв, за спостереженнями якого рідна мова “так зрослася з особистістю кожного, що навчати її означає разом розвивати духовні можливості учня [2, с. 30]”. Елементи лінгвоконцептологічної методики у ході вивчення мовно-мовленнєвого матеріалу слід розпочинати з перших уроків української мови у школі, особливо тоді, коли у дітей починає розвиватися фантазія, креативне мислення, оцінююче ставлення до навколишнього світу й себе. Це властиво всім віковим цензам учнів основної школи. Вважаємо, якщо словесник приділятиме належну увагу реалізації ментальних концептів на уроках української мови, то це зможе відкрити школярам великий і глибокий духовний світ. Нерозуміння або поверхове розуміння цих особливостей веде до помилок у навчально-виховній роботі й особливо у такій складній сфері діяльності, як формування вмінь висловлювати свої думки, переживання, почуття, емоції у відповідному стилі та згідно з умовами спілкування, використовуючи при цьому свої знання та навички у полімовному та мультинаціональному середовищі.
   Технологію інтеракції різноаспектного оволодіння українською мовою як рідною і як державною слід втілювати за рахунок поступового засвоєння школярами системи понять, моральних і етичних норм українців, залученням поетичної, народнопісенної творчості, образотворчого мистецтва тощо. Головними завданнями при цьому стають: створення навчальних текстів, дидактичного матеріалу інформаційно-пізнавального характеру для розуміння, української культури через залучення до неї дітей, порівняльно-зіставне ознайомлення з життєвими реаліями українського народу з іншими народностями, виховання глибокої поваги до свого та толерантного розуміння і сприйняття чужого; виховання любові до України; формування основи досконалого оволодіння українською мовою та поваги до неї, інтересу до представленої нею культури; становлення мовленнєвих здібностей (оволодіння грамотою – читанням і письмом, аудіюванням, дотриманням орфоепічних норм, розвиток монологічного та діалогічного мовлення тощо); інтелектуальний (розумовий і мовленнєвий) розвиток, формування вміння висловлювати власні міркування; формування умінь і навичок самоконтролю. Вважаємо, що їх рішення лежать в інноваційних лінгводидактичних полож еннях, які сприятимуть взаємодії різнотипових підходів до вивчення української мови.
   Перше положення передбачає наступність і спадкоємність поколінь, оскільки рідна мова передається і з давніх давен й передбачає спрямування української мови на відродження і розвиток українських мовних традицій. Орієнтовно (візьмемо тематику 9-го класу) соціокультурна змістова лінія пропонує використовувати відповідно до цього положення про розвиток української мови; відомості про українську громаду, родину, український національний характер; основні галузі господарства: ремесла та народні художні промисли; про найвизначніші постаті вітчизняної та світової культури; географічне положення України та її природні багатства; життєвий і професійний вибір особистості [9, с. 119-120]. Малоефективною б уде методика української мови , яка не враховує у зазначеному аспекті положення емотивності, детально дослідженому нами у кандидатській дисертації [7] . Емотивність дає змогу забезпечити мовно-мовленнєвий розвиток учня на основі єдності його душі, серця й розуму, тобто спонукає школяра сприйняти мову щиро, як найбільш потрібну, рідну. Провідним лейтмотивом функції емотивності постає розвиток духовної сфери особистості, зокрема виховання патріотизму, моральних переконань, активізація пізнавальної діяльності учнів, відчуття прекрасного, збагачення словникового запасу , формування умінь висловлю вати особистісні переконання, знати та розуміти власний етнодуховний світ. Важливими є також професійні дії вчителя прищеплювати любов до уроків української мови, прихильно ставитися до школярів, своїм мовним взірцем, щирою любов’ю до українського слова, методичною майстерністю поетапно заохочувати їх з радістю опановувати ази української мови як материнської і як державної. Таким чином, ми пропонуємо поєднувати комунікативно-діяльнісний, особистісно-зорієнтований та культурологічний (соціокультурний) підходи на уроках української мови.
   Важливим для культурологічного (соціокультурнного) підходу є використання комплексу методів, прийомів і засобів навчання. Пропонуємо наступну таксонімію методів й прийомів реалізації культурологічного (соціокуль турного) підходу на уроках українсь кої мови: бесіда (підготовча, повідомлювана, відтворювальна, евристична, узагальнювальна, повторювальна, катехизисна); метод розповіді (пояснення); спостереження, трансформації, конструювання, реконструювання, діалогування, диспуту, дискусії. Культурологічний компонент неможливо застосовувати без комунікативно-діяльнісного, особисто зорієнтованого підходів, які опираються на мовленнєве спрямування, індивіалізацію навчання, функціональність, ситуативність навчання. Досить важливим у процесі запровадження лінгвоконцептологічної методики є використання технології інтеракції різних підходів до вивчення мовних тем з української мови. А превалюючим буде той урок, на якому, крім попередніх, враховано положення виховуючого навчання.
   Погоджуємося із міркуваннями зарубіжних і вітчизняних науковців-методистів, що за умови, кол и словесник користується авторитетом, усвідомлює свою суспільну роль і знає, якими слід виховувати своїх учнів, то у процесі викладання української мови реалізувати можливості культурологічного (соціокультурного) підходу можна завжди. Думки, до яких учитель хоче схилити дитячі душі, мають бути прийнятними для них. Так, патріотичні ідеї варто опредмечувати у такі зрозумілі дітям концепт-поняття, як “материнська мова”, “рідний край”, “наймиліший куточок”, “материнська колисанка” тощо [8, с. 11].
   Увесь навчально-виховний процес слід підпорядковувати ставленню до учня як цікавого, бажаного співрозмовника і неповторної особистості. Цьому сприятиме передусім диференціація ще не зовсім традиційних для вітчизняної методики підходів до організації навчального простору на уроках мови. Має панувати оптимістична атмосфера взаємоповаги, невимушеності, доброзичливості, тактовності, рівноправного партнерства, довіри до учня і віри в його можливості, уваги до неординарності мислення. Тільки за цієї умови можна сподіватися на оптимальний вияв інтелектуальних і мовленнєвих здібностей дитини як особистості. Як свідчить апробація створеної нами компаративної методики [авт. право Г.Д.-С.]. навчання української мови, інноваційність забезпечує інтенсивніший порівняно з традиційним розвиток мовно-мовленнєвої особистості лише за умови системноцілісного підходу до реалізацій триєдиної поурочної мети. Остання істотно впливає на мотивацію навчальної діяльності, оскільки сприяє урізноманітненню навчальних дій, що запобігає втомі, викликає інтерес, активізує діяльність учнів і, як показує проведений формувальний експеримент, підвищує ефективність навчальної діяльності.
   Визначальним стає ставлення вчителя до учнів. Педагог перестає бути викладачем. Він опікується мовою, співпрацює з кожною дитиною і в міру можливостей намагається створити максимально сприятливі умови для розвитку, самореалізації, самовираження кожного через мовлення. Найпромовистішими, найвиразнішими у людини є очі, обличчя. Тому дітей слід розмістити в класі півколом (за наявності звичайно одномісних парт), щоб вони мали можливість бачити не лише вчителя а й усіх своїх однолітків, відчувати на свої дії реакцію, слова і вчинки, звикати до аудиторії. Усе це сприятиме формуванню в учнів зовнішньої культури – мати завжди охайний, красивий вигляд, контролювати власну поведінку, позбутися початкових звичок і негативних рис. Зайве нагадувати, що приклад подає сам вчитель, який повинен вміти керувати своєю поведінкою, приділяючи належну увагу таким її компонентам, як міміка, емоції, настрій, техніка мовлення, постановка голосу дикція, тощо. Отже, закладений у навчальному плані поділ класів на групи у процесі вивчення мов робить можливим розташування півколом, яке слід розглядати не як примху чи просту формальність, а обов’язкову умову повноцінної реалізації пропонованої системи, необхідну інфраструктуру нової технології , як а несе великий психологічний і емоційний заряд. Необхідно передбачити також наявність або можливість організації сценічного простору [5, с. 16].
   Нова методика передбачає активне використання можливостей так званого периферичного зору, завдяки якому людина сприймає значний обсяг інформації. Тому на стіні варто періодично вивішувати схеми, таблиці, цікаві повідомлення, стінгазети соціокультурного спрямування, що виготовляють учні власноруч, які теж матимуть значний вплив на їх мовно-мовленнєвий розвиток і патріотичне виховання.
   Шкільний дзвінок (чи то на урок, чи з уроку) теж має викликати позитивні емоції. Його можна замінити приємними музичними акордами-закликами, час звучання яких збігатиметься з початком і кінцем перерви. Моментом релаксації та продовженням дії технології сугестопедії у культурологічному підході для школярів буде і неголосна мелодія української пісні (народної або сучасної ), яка може звучати впродовж усієї перерви. Усе, висловлене нами вище, має сприяти встановленню загальнолюдських концептів, системи реалізації яких визначають національну, етнічну, культурну специфіку. У результаті чого виникають мультикультурні, транслінгвоконцептуальні зв’язки, що допомагають в оволодінні мовою іншого народу та передбачають здобуття учнями знань про мову. Таким чином, сформувати й розвивати концептуальну систему учнів і навчити їх варіативно виражати реальний смисл певного дискурсу допоможе лінгвоконцептуальна методик а у процесі використання технології інтеракції різнотипових підходів до вивчення мови , як а розглядає національний і міжнаціональний концепти як вербально виражену семантично-змістову одиницю національної й мультинаціональної свідомості.
   Висновки. Компетентнісно-лінгвоконцептологічний підхід у взаємодії з особистісно зорієнтованим, комунікативно-діяльнісним, стилістично-функціональним і компаративним аспектами вивчення мови передбачають формування у школярів культурної соціальної позиції, вільного прояву своєї індивідуальності, створення культурного середовища своєї життєдіяльності, прилучення до цінностей загальнолюдської й національної культур, включення в навчально-виховний діалог і культурну співтворчість в освітньому просторі.
   Перспективу подальших пошуків у напрямку дослідження вбачаємо в розробці перспективної методики впровадження технології інтеракції різновекторного опрацювання мовного матеріалу в процесі компетентнісно-лінгвоконцептологічного вивчення української мови.

ЛІТЕРАТУРА

1. Буслаев Ф. И. Преподавание отечественного языка / Ф. И. Буслаев. – М. : Просвещение, 1992. – 512 с.
2. Галаєвська Л. Реалізація соціокультурної лінії на уроках рідної (української) мови в 5-му класі / Л. Галаєвська // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 8. – С. 12-18.
3. Дашко В. Структура і зміст духовної культури особистості / В. Дашко // Рідна школа. – 2003. – № 6. – С. 17-19.
4. Дідук Г. І. Формування в учнів 5-7 класів уміння використовувати засоби емотивності : дис... кандидата пед. наук : 13.00.02 / Г. І. Дідук. – Тернопіль, 1998. – 220 с.
5. Донченко Т. Два уроки на одну тему / Т. Донченко // Дивослово. – 1996. – № 9. – С. 32-36.
6. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова 5-12 класи / за ред. Л. В. Скуратівського / Г. Т. Шелехова, В. І. Тихоша, А. М. Корольчук, В. І. Новосьолова, Я. І. Остаф, Л. В. Скуратівський. – К. : Ірпінь, 2005. – С.  118-120.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com