www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Сучасний стан наукової проблеми розвитку науки в УРСР у 20 - 30-і pp. XX ст.
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сучасний стан наукової проблеми розвитку науки в УРСР у 20 - 30-і pp. XX ст.

В. В. Ткаченко

СУЧАСНИЙ СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАУКИ В УРСР У 20-30-І PP. XX СТ.

   Система організації наукових досліджень у незалежній Україні вимагає ґрунтовної модернізації, в тому числі суттєвого оновлення концептуальних підходів до формування нової її якості. В процесі вирішення цього складного завдання корисним буде проведення ретроспективного аналізу проблеми, оскільки видається доволі сумнівною спробою сформувати нову якісну систему організації науки без врахування історичного досвіду.
   Висвітлення даної проблеми є актуальним ще й тому, що увага радянських дослідників приділялася лише досягненням у науково-технічній сфері, залишаючи осторонь серйозні прорахунки у політиці влади щодо науки. Ось чому існує об'єктивна необхідність звернутися до проблеми формування та розвитку системи наукових досліджень в Україні у 20-30-і pp. XX ст. та проаналізувати як незаперечні здобутки в цій галузі, так і недоліки.
   Метою пропонованої статті є вивчення історіографії розвитку вітчизняної науки у міжвоєнний період, взятої у якості складного й багатовимірного соціального феномену, виявлення головних закономірностей становлення й розвитку науки в УРСР, формування та функціонування наукових шкіл і співтовариств. В цьому розумінні розвиток науки як соціального явища повинен досліджуватися у соціально-політичному дискурсі, у загальному контексті партійно-радянської політики.
   В історіографії досліджуваної проблеми, на наш погляд, доцільно виокремити два періоди: радянський та сучасний, з досить умовним їх поділом на групи залежно від тематики.
   До першої групи радянського періоду віднесені узагальнюючі праці з історії України в цілому та міжвоєнного періоду зокрема. Характерним для них є подання матеріалу у вигляді винятково успішних заходів щодо реалізації тих чи інших партійних настанов. Наукова цінність подібних праць низька, вони не дають можливості отримати уявлення про проблеми, що постали перед вітчизняною наукою у досліджуваний період. Яскравим прикладом подібного твору може служити „История Украинской ССР" у 10 т., сьомий том якої присвячено міжвоєнному періоду.
   Другу групу становлять твори, присвячені загальним тенденціям розвитку науки в СРСР (з інформацією у розрізі республік) чи безпосередньо в УРСР. Левову частку їх змісту займає висвітлення досягнень радянської науки. Одна з перших таких праць була підготовлена до 10-річчя жовтневого перевороту [1]. Головна цінність цього й наступних аналогічних видань полягає у тому, що їх авторами зазвичай виступали провідні вчені УРСР відповідних напрямків, які самі й здійснили описувані ними відкриття або брали безпосередню участь у дослідженнях певної наукової школи.
   До третьої групи віднесені дослідження, присвячені політиці радянського уряду й вищого партійного керівництва щодо науки. Як приклад можна навести працю В. Д. Єсакова [2]. Головним позитивом цих творів є насиченість багатим статистичним матеріалом завдяки залученню великого обсягу архівних джерел. Втім, за радянських часів вивчення партійної політики внаслідок ідеологічної заангажованості позбавляло дослідників можливості зберегти належну об'єктивність.
   Четверту групу становлять публікації, присвячені питанням життя й діяльності інтелігенції міжвоєнного періоду, розвитку вищої школи та підготовці наукових кадрів. Серед них передусім заслуговують на увагу узагальнюючі праці, присвячені системі вищої освіти в УРСР, та монографія Л. І. Ткачової [3]. У цих дослідженнях українська інтелігенція розглядається як прошарок радянського народу, головною метою якого є побудова соціалістичного суспільства з усіма уявними його перевагами над капіталізмом. Попри раніше згадані недоліки, притаманні творам радянської доби, у цих роботах ретельно проаналізовано зміни в організаційній структурі вищої школи, представлено цікаву статистику щодо кількості й соціального складу абітурієнтів та випускників, охарактеризовано методику викладання різних предметів, наведено відомості про кваліфікаційний рівень й умови життя викладачів. Матеріал підібрано таким чином, щоб можна було легко продемонструвати переваги радянського способу життя й підготовки нових поколінь інтелігенції.
   Велика увага приділялась міжнародним контактам радянських й, зокрема, українських вчених. Публікації на цю тему й становлять п'яту групу. У працях А. Є. Іоффе ретельно проаналізовано науково-технічні й культурні зв'язки радянських республік (у тому числі й УРСР) із закордоном. Його творам притаманні усі органічні недоліки радянських досліджень. Так, розглядаючи відносно сприятливий для міжнародних контактів період 20-х pp., автор наводить узагальнені статистичні дані, а аналізуючи 30-і pp., коли виїзд за кордон став ледь не винятковим явищем, дослідник концентрує увагу на окремих поїздках відомих вчених, уникаючи небажаних узагальнень [4]. До цієї ж групи можна віднести праці, у яких досліджувалися наукові контакти між радянськими республіками. Серед них особливе місце посідають монографії Г. С. Бреги [5] й В. М. Даниленка [6]. Остання робота вигідно відрізняється від аналогічних багатим фактологічним матеріалом й докладним аналізом різних форм співпраці, хоча й присвячена, насамперед, таким позитивним її аспектам, як повернення в Україну музейних фондів, вивезених до Росії за доби імперії чи кадровій допомозі „старшого брата".
   Праці, присвячені організаційній структурі й розвитку окремих галузей наук у межах СРСР чи УРСР та певним науково-дослідним установам, становлять шосту групу.
   Найбільш докладно вивчалася історія Академії наук - провідного наукового закладу досліджуваного періоду. Особливої уваги заслуговує фундаментальна праця Н. Д. Полонської-Василенко, що розповідає про перші десятиліття існування ВУАН [7], у якій відображено практично усі аспекти розвитку цієї установи: матеріальне забезпечення, структура, стосунки з владою, репресії щодо співробітників та ін. Одночасно ця робота є також цінним джерелом з досліджуваної проблеми, оскільки авторка була сучасницею багатьох описаних нею подій, колегою низки видатних українських вчених, яких вона знала особисто. У радянський період регулярно видавалися збірки до пам'ятних дат в історії Академії наук УРСР. Помітне місце серед них посів двотомник, що побачив світ напередодні піввікового ювілею Академії, насичений багатим фактичним матеріалом, що дозволив розкрити усі напрямки діяльності найвищої наукової установи радянської України. Важливе значення й для сучасних дослідників має праця, видана до 60-річчя Академії, де чи не вперше було наведено докладний список дійсних членів й членів кореспондентів, що значно полегшило подальшу дослідницьку роботу з підготовки біографічних нарисів про еліту української науки [8]. У ґрунтовній монографії О. Г. Мітюкова на багатому документальному матеріалі змальовано процес організації архівної справи в УРСР [9]. Розвиток інфраструктури історичної науки ретельно дослідила Н.В. Комаренко [10]. Важливим узагальнюючим дослідженням з проблем краєзнавства стала колективна монографія „Історичне краєзнавство в Українській РСР", значна увага у якій приділена „золотій добі" першого пожовтневого десятиріччя [11]. Цінність цих праць не зменшує навіть ідеологічна заангажованість авторів, змушених враховувати реалії радянської дійсності 70-80-х pp. XX ст. Також вийшли друком узагальнюючі фундаментальні праці, присвячені розвитку математики, аналітичної хімії, біології та інших наук.
   У сьому групу об'єднані персонали. Особливої уваги заслуговують ґрунтовні видання довідкового характеру. Серед них варто згадати праці про біологів, математиків, хіміків, геологів, географів, вчених вищих навчальних закладів та багатьох інших. Незважаючи на притаманні цим публікаціям класичні вади радянського часу (головним чином ідеологічного змісту), вони й досі залишаються важливим джерелом завдяки ретельно підібраному фактичному матеріалу, що дає змогу висвітлити різні сторінки життя й творчості видатних українських науковців досліджуваного періоду [12].
   Слід пам'ятати, що радянські дослідники сталінської доби часто не подавали реальної картини подій внаслідок жорстких цензурних обмежень. У більшості праць відсутній критичний підхід, оскільки їх автори були змушені приховувати одні факти (або просто їх „не афішувати"), інші ж - подавати акцентовано, як "показові". Серед тем, що замовчувалися, насамперед були проблеми встановлення тотального контролю над наукою та репресії проти науковців.
   За часів новітньої української незалежності вітчизняними істориками було багато зроблено в галузі вивчення історії української науки. Ці дослідження також можна розділити на кілька груп.
   Перша група присвячена історії української науки в цілому. На відміну від праць радянських часів ці роботи відрізняються яскраво вираженим авторським підходом і в постановці проблем, і у підборі матеріалу, прикладом чого є дослідження В. І. Онопрієнка [13].
   Друга група присвячена міжнародним контактам українських вчених.
   Співробітництву в науковій сфері між УРСР та Німеччиною присвячене дисертаційне дослідження Г. В. Калінічевої. Українсько-польські зв'язки були змальовані І. В. Муляр, а українсько-чехословацькі - І. В. Євсєєнко. З низки подібних праць доцільно виокремити дисертацію Г. В. Саган, у якій узагальнено досвід міжнародних наукових зв'язків УРСР. Особливої уваги заслуговує збірник, у якому представлено великий масив важливих документів з цієї проблеми, використання яких дозволяє об'єктивно проаналізувати різні аспекти міжнародної політики міжвоєнного періоду [14].
   У третю групу об'єднані дослідження, присвячені розвитку провідних галузей української науки чи окремим науковим установам.
   Велика увага продовжує приділятись вивченню Національної академії наук. Докторська дисертація Л. В. Матвєєвої стала одним з перших історико-джерелознавчих досліджень цієї проблеми, де на ґрунтовній документальній базі було проаналізовано головні етапи розвитку Академії й висвітлено долі провідних вчених. У фундаментальній колективній праці „Історія Національної Академії наук України в суспільно-політичному контексті. 1918—1998" висвітлено об'єктивну, на рівні сучасних громадських і наукових вимог історію становлення та розвитку Академії з урахуванням загальноукраїнських суспільно-історичних подій. Широке використання архівних документів дало можливість реконструювати історію НАН України, позбувшись багатьох фальсифікацій, що існували в попередніх її дослідженнях. До наукового обігу було запроваджено чимало нових фактів та імен, уточнені дати, подано новий погляд на низку процесів і подій [15].
   Практично усі аспекти становлення й розвитку у перше двадцятиріччя існування Інституту історії України НАН України висвітлено у збірнику документів і матеріалів, виданому до його 60-річчя. Документи відобразили не тільки історію Інституту, а й наочно продемонстрували суспільно-політичні реалії сталінської доби. Укріплення тоталітарної системи в УРСР, її вплив на проблематику наукових досліджень цієї установи, шляхи запровадження ідеологічного диктату на творчий пошук науковців - все це знайшло документальне підтвердження у матеріалах зазначеного видання [16]. Історію Українського фізико-технічного інституту - одного з визнаних флагманів української науки - дослідили Ю. В. Павленко, Ю. Н. Ранюк та Ю. А. Храмов [17]. Українське наукове товариство вивчали В. І. Онопрієнко та Т. О. Щербань [18].
   Низка праць репрезентує досягнення в окремих наукових галузях.
   Так, І. Б. Матяш і Н. П. Московченко висвітлили розвиток архівної справи. С. Г. Водотика всебічно проаналізував соціально-політичні, соціокультурні, науково-організаційні та концептуальні аспекти історії історичної науки УСРР 20-х pp., боротьбу радянської й цивілізованої схем розвитку науки, поступові зміни в системі організації історичної науки й освіти та пріоритетів у дослідженнях внаслідок запровадження командно-адміністративних методів керівництва країною [19]. О. А. Удод у докторській дисертації вперше у вітчизняній історіографії змалював вплив історичної науки й освіти у 20—30-і pp. на формування духовних цінностей українського народу й довів, що викривлення історичної науки засобами комуністичної пропаганди призвело до деморалізації суспільства й міфологізації історичної свідомості [20].
   А. А. Гаврилюк приділив увагу технічним науково-дослідним закладам УРСР. І. А. Мельничук проаналізував внесок українських вчених у розвиток ракетобудування й освоєння космосу. Л. Г. Хоменко висвітлив історію вітчизняної кібернетики та інформатики. Узагальнюючим дослідженням з вивчення технічних наук стало дисертаційне дослідження Л. І. Сухотеріної. На широкому історичному тлі у контексті тогочасних суспільно-політичних процесів автор показала, що радянська влада, вирішуючи суто політичні завдання, намагалася взяти під жорсткий контроль наукову сферу, внаслідок чого вже з кінця 20-х pp. була введена плановість наукових досліджень, сформувалася державна система управління наукою, що об'єдналася з системою централізованого планування, наукові завдання підпорядкувалися народногосподарським планам. Чимала увага у дослідженні приділена також біографічним відомостям про науковців та інженерів, свідчення про яких були неповними чи викривленими [21].
   Різні аспекти розвитку сільськогосподарських наук у досліджуваний період були висвітлені у дисертаціях О. В. Сайка, С. Б. Скорченко, Л. І. Демкович та О. М. Пильтяй.
   Я.В. Верменич грунтовно дослідила теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики - нового міждисциплінарного наукового напрямку, що вибудовується на стику історичного, географічного, економічного й культурологічного знання. В традиціях генетико-еволюційного підходу дослідниця на українському матеріалі проаналізувала історичні витоки відомостей про регіони, простежила діяльність регіональних наукових шкіл і центрів, значну увагу приділивши вченим, творчий розквіт яких припав на 20-і - першу половину 30-х pp. [22].
   У контексті розвитку світової науки висвітлено головні етапи становлення в Україні у 30-40-х pp. статистичної фізики як однієї з ключових галузей сучасної теоретичної фізики у праці А. Л. Литвиненко. На широкому фактичному матеріалі розглянуто місце статистичної фізики в системі наук та її значення для формування нового стилю наукового мислення, обгрунтовано головні етапи еволюції даної науки та проаналізовано пріоритетні результати в галузі статистичної фізики, отримані вітчизняними вченими [23].
   До четвертої групи віднесені роботи, що висвітлюють діяльність видатних українських вчених й наукових шкіл. Серед них, як і в радянській історіографії, є чимало біографічних збірників-довідників [24] та праць, присвячених вивченню різних сторінок життя знаних науковців, їх колег і послідовників. Слід зазначити, що саме в умовах незалежної України у дослідників з'явилася можливість оприлюднити реальні біографічні факти та об'єктивно дослідити творчий доробок багатьох незаслужено забутих діячів науки. Світ побачили численні публікації, присвячені М.Є. Слабченку, О.П. Новицькому, Н.Д. Полонській-Василенко, В.К. Липинському, М.С. Грушевському, В.Г. Кравченку, М.К. Янгелю, В.І. Щербині, Ф.К. Вовку, В.І. Вернадському та багатьом іншим. Серед праць останніх років слід згадати біографічний довідник „Видатні постаті України", завдяки виданню якого повернуто із забуття імена багатьох українських науковців [25] й збірник „Зневажена Кліо", де висвітлено основні етапи розвитку історичної науки в Україні, змальовано долі видатних істориків, творчі можливості яких не були в повному обсязі реалізовані в період радянської тоталітарної системи [26].
   П'яту групу становлять праці з проблем політики радянського уряду щодо української науки й науковців та інтелігенції у цілому, аналіз стосунків влади з науковою інтелігенцією.
   За часів незалежності було зроблено справжній прорив у дослідженні репресій проти науковців. Вагомий внесок у розробку проблеми належить Ю.І. Шаповалу, який дослідив механізм сталінського терору, спираючись на архівні матеріали. Його монографія стала однією з небагатьох публікацій, присвячених проблемі масового політичного терору в Україні, що була надрукована ще до проголошення незалежності нашої держави [27]. Досліджуючи силові структури 20-3 0-х pp., автор у низці праць висвітлив технологію фальсифікацій кримінальних справ, приділив певну увагу репресіям проти інтелігенції. Науковець оприлюднив чимало раніше невідомих фактів радянського терору в різних сферах суспільно-політичного життя, що були невід'ємною складовою свідомої антинародної політики Сталіна. Закономірним підсумком перших років дослідження цієї проблеми стало видання колективних праць „Репресоване краєзнавство", „Реабілітовані історією" та „Репресоване відродження", де на основі широкого кола джерел, зокрема архівів СБУ, було висвітлено стан наукових досліджень в Україні у 20-30-х pp., оприлюднено біографії багатьох провідних вчених та найбільш активних діячів краєзнавчого руху, що стали жертвами масових політичних репресій [28].
   Історіографія з проблем формування та життєдіяльності інтелігенції в українському суспільстві 20-30-х pp. налічує чимало монографічних досліджень, авторами яких є відомі історики -В. М. Даниленко, Г. В. Касьянов, С. В. Кульчицький, М. М. Кузьменко, О. С. Рубльов [29] та ін. Вони висвітлили різні аспекти інтелігенції як соціальної верстви, виокремили її за професійними загонами в контексті політичної системи радянської влади, критично проаналізували теоретико-методологічні та політико-ідеологічні підвалини радянської історіографії. Цим працям притаманна ґрунтовна джерельна база, поєднання історичної біографістики з соціологічними, політологічними та культурологічними аспектами. Об'єктивно показані роль і місце „старої" та „нової" інтелігенції в суспільно-політичному, освітньому й культурному житті УРСР 20-30-х pp. Досліджуючи масові репресії проти науковців, автори на основі архівних джерел висвітлили статистичні дані жертв політичного терору, повернули з глибокого забуття імена багатьох вчених, ретельно проаналізували державну політику щодо науковців. Дослідники наочно продемонстрували хід багатьох показових політичних процесів, посилення террору та переслідувань різних верств населення. У 1993 р. Г.В. Касьяновим була захищена докторська дисертація, що стала першою ластівкою у пострадянському історіографічному дискурсі цієї проблеми [30]. З'явилося кілька дисертацій з історіографії науки, серед яких передусім заслуговує на увагу дослідження С. І. Посохова [31].
   Великий масив робіт було присвячено безпосередньо дослідженню справи „Спілки визволення України", судовий процес над якою став одним з перших інспірованих політичних процесів доби сталінізму. З якою метою було організовано цю справу? Чому підсудні, до яких належали відомі українські інтелектуали, визнали безпідставні звинувачення на свою адресу? Як склалися у подальшому їхні долі, а також долі „режисерів" з ДПУ, які керували процесом? Саме на ці питання у першу чергу й дали відповідь автори публікацій, присвячених означеній темі, на основі невідомих раніше архівних документів та свідчень очевидців. Своєрідним підсумком досліджень цієї проблеми стала докторська дисертація І.Г. Патера, у якій було узагальнено великий масив раніше опублікованих матеріалів [32].
   Отже, історіографія проблеми складається з низки досліджень, що розкривають різноманітні аспекти історії української науки у 20-30-і pp. Це стосується як загального суспільно-політичного контексту її розвитку, так і питань внутрішньої будови, планування, становлення й розбудови мережі її установ, зміцнення матеріально-технічної бази, тощо. Разом з тим є підстави констатувати, що в сучасній українській історіографії відсутнє системне й комплексне дослідження, присвячене розвитку української науки у зазначений період. Вочевидь недостатньо розкриті суперечності партійно-радянської політики, її стратегічні прорахунки, а також негативний (почасти - відверто руйнівний) вплив більшовицького керівництва на "науковому фронті", що відкриває нові перспективи у подальших дослідженнях цієї проблеми.
   Методологічну заданість таких досліджень повинен нести аналіз історіографії та джерельної бази проблеми, ретельна й водночас критично оцінена інформація, одержана з опублікованих джерел та з архівних матеріалів, незалежно від їх походження. З цією метою доречним стане застосування методу політичного дискурс-аналізу, ефективність якого з посиланням на праці провідних зарубіжних дослідників (Ю. Габермас, Т. Ван Дейк, Г. Кук, І. Касавін, В. Герасимов, М. Ільїн) переконливо аргументувала Л. Нагорна [33].

Література

1. Десять лет советской науки сб. ст. / под общ. ред. Ф.Н.Петрова. - М. - Л. : Госиздат, 1927. — 532 с.
2. Есаков В. Д. Советская наука в годы первой пятилетки. Основные направления государственного управления наукой / В. Д. Есаков. - М. : Наука, 1971. -271 с.
3. Ткачова Л. І. Інтелігенція Радянської України в період побудови основ соціалізму / Л. І. Ткачова. - К. : Наукова думка, 1985. -190 с
4. Иоффе А. Е. Международные связи советской науки, техники и культуры (1917-1932) / А. Е. Иоффе. - М. : Наука, 1975. - 439 с.
5. Брега Г. С. Сотрудничество советских республик в области науки в годы первой пятилетки І Г. С. Брега. - К. : Наук, думка, 1978. - 167 с.
6. Даниленко В. М. Сотрудничество УСРР и РСФРР в области образования и науки в период построения социализма / В. М. Даниленко. - К. : Наук, думка, 1981. — 192 с.
7. Полонська-Василенко Н. Д. Українська Академія наук [Текст]: нарис історії І Н. Д. Полонська-Василенко. - К. : Наукова думка, 1993. - 416 с. - (Перевидання).
8. Академія наук Української РСР: Персональний склад. Дійсні члени (академіки АН УРСР). Члени-кореспонденти. 1919-1979 / Відп. ред. К. М. Ситник. - К. : Наук, думка, 1979. - 228 с.
9. Мітюков О. Г. Радянське архівне будівництво на Україні. 1917-1973 І О. Г. Мітюков. -К.: Наукова думка, 1975. - 270 с.
10. Комаренко Н. В. Установи історичної науки в Українській РСР (1917—1937 pp.) / Н. В. Комаренко. - К.: Наукова думка, 1973. - 172 с.
11. Історичне краєзнавство в Українській РСР / П. Т. Тронько, В. О. Горбик, О. І. Лугова та ін. - К. : Наукова думка, 1989. - 240 с.
12. Биологи. Биографический справочник / Т. П. Бабий, Л. Л. Коханова, Г. Г. Костюк и др. - К. : Наук, думка, 1984. -816 с; Боголюбов Н. Н. Математики. Механики. Биографический справочник / Н. Н. Боголюбов. - К. : Наук, думка, 1983. - 640 с; Волков В. А. Химики. Биографический справочник / Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. - К. : Наук, думка, 1984. - 736 с; Молявко Г. И. Геологи. Географы. Биографический справочник / Г. И. Молявко, В. П. Франчук. - К.: Наук, думка, 1985. - 352 с; Учені вузів Української РСР: [довідник] I Авт. кол.: В. М. Попов (керівник), В. І. Полурез, Ю. П. Дяченко. - К. : Вид-во Київ, ун-ту, 1968. - 515 с.
13. Онопрієнко В. I. Історія української науки ХГХ - XX століть: навчальний посібник І В. І. Онопрієнко. - К. : ЛИБІДЬ, 1998. - 302 с.
14. З історії міжнародних зв'язків України: наука, освіта (XIX - 30-і роки XX ст.): Документи і матеріали / НАН України. Ін-т історії України. - К., 1999. - 202 с
15. Історія Національної академії наук України в суспільно-політичному контексті. 1918 - 1998 / С. Кульчицький, Ю. Павленко, С. Руда, Ю. Храмов]. - К. : Фенікс, 2000. - 528 с.
16. У лещатах тоталітаризму: Перше двадцятиріччя Інституту історії НАН України. 1936-1956 pp. : зб. документів і матеріалів: У 2 ч. / Упоряд.: Р. Я. Пиріг (керівн.), Т. Т. Гриценко, В. М. Мазур, О. С. Рубльов; Ін-т історії України НАН України, Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ч. 1 (1936-1944). - К., 1996. - 362 с
17. „Дело" УФТИ. 1935-1938 / Ю. В. Павленко, Ю. Н. Ранюк, Ю. А. Храмов. - К. : Фенікс, 1998. - 324 с.
18. Онопрієнко В. І. Джерела з історії Українського наукового товариства в Києві / В. І. Онопрієнко, Т. О. Щербань. - К. : ДП „Інформ-аналіт. агентство", 2008. - 352 с
19. Водотика С. Г. Історична наука УСРР 1920-х років: соціополітичні, організаційні та концептуальні основи функціонування : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра іст. наук: спец. 07.00.01 "Історія України" / С. Г. Водотика. - К., 2000. - 33 с.
20. Удод О. А. Роль історичної науки та освіти у формуванні духовних цінностей українського народу: 1920—30-і pp.: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра іст. наук: спец. 07.00.06 „Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни" / О. А. Удод. -Дніпропетровськ, 2000. - 35 с
21. Сухотеріна Л. І. Становлення і розвиток технічних наук в Україні у 20 - 30-ті роки XX ст. в загальноісторичному контексті : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра. іст. наук: спец. 07.00.07 "Історія науки і техніки" / Л. І. Сухотеріна. - К., 2005. - 27 с
22. Верменич Я. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні / Ярослава Верменич. - К. : Інститут історії України НАН України, 2003. — 516 с
23. Литвиненко А. С. Становлення статистичної фізики в Україні (30 - 40 pp. XX ст.) І А. С. Литвиненко. - К. : Фенікс, 2009. - 220 с
24. Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності / за заг. ред. А. П. Коцура, Н. В. Терес. - К. : Книги - XXI, 2007. - 464 с
25. Видатні постаті України: Біогр. довід. / Г. В. Щокін, М. Ф. Головатий, В. А. Гайченко та ін. - К. : МАУП; Книжкова палата України, 2004. - 872 с
26. Зневажена Кліо / НАН України. Ін-т історії України. Ред.: Данилюк Ю. 3. (головний редактор) та ін. - К., 2005. - 594 с
27. Шаповал Ю. І. У ті трагічні роки: Сталінізм на Україні / Ю. І. Шаповал. - К. : Політвидав України, 1990. -141 с
28. Репресоване краєзнавство (20—30-і роки) / Інститут історії України; Всеукраїнська спілка краєзнавців; Міністерство культури України. Ред. колегія: П. Т. Тронько (голова) та ін. - К.-Хмельницький : Ред-вид. відділ „Рідний край", 1991. - 492 с; Реабілітовані історією / АН України. Ін-т історії України та ін.: Редкол.: П. Т. Тронько (відп. ред.) та ін. - К.-Полтава Рідний край, 1992. - 401 с; Репресоване „відродження"/ Упоряд. О. І. Сидоренко, Д. В. Табачник. - К. : Україна, 1993. - 399 с.
29. Даниленко В. М. Сталінізм на Україні: 20-30-і роки / Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. - К. : Либідь, 1991. - 341 с; Касьянов Г. В. Українська інтелігенція 1920-х-30-х років: соціальний портрет та історична доля / Г. В. Касьянов. - К-Едмонтон : Глобус, ВЖ, Канадський інститут українських студій Альбертського університету, 1992. - 174 с; Касьянов Г. В. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-ті роки) / Г. В. Касьянов, В. М. Даниленко. - К. : Наук, думка, 1991. - 96 с; Кузьменко М. М. Науково-педагогічна інтелігенція УСРР 20 - 30-х років: соціально-професійний статус та культурно-освітній рівень / М. М. Кузьменко. — Донецьк : НОРД-ПРЕС, 2004. - 455 с; Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914-1939) / О. С Рубльов. - К. : Ін-т історії України НАН України, 2004. - 648 с
30. Касьянов Г. В. Інтелігенція радянської України 1920-х - 30-х років: соціально-історичний аналіз: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра іст. наук: спец. 07.00.02 "Історія України"/ Г. В. Касьянов. - К., 1993. - 32 с
31. Посохов С. І. Соціальна історія радянської науки (кінець 20-х -початок 40-х pp.): Проблеми історіографії : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.09 "Історіографія, джерелознавство і методи історічного дослідження" / С. І. Посохов. -Дніпропетровськ, 1993. - 24 с
32. Патер І. Г. Союз визволення України: проблеми державності і соборності : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра іст. наук: спец. 07.00.01 "Історія України"/ І. Г. Патер. -Чернівці, 2000. - 34 с
33. Нагорна Л. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики / Л. П. Нагорна. - К. Світогляд, 2005. - 315 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com