www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Повсякденне життя української робітничої молоді в перше повоєнне десятиліття
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Повсякденне життя української робітничої молоді в перше повоєнне десятиліття

І. Є. Татарінов

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ РОБІТНИЧОЇ МОЛОДІ В ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

   Останнім часом значно посилився інтерес істориків та краєзнавців до вивчення повсякденного життя народу в післявоєнні роки. Цей період привертає особливу увагу українських учених, адже тривалий час вони були позбавлені можливості об'єктивно висвітлювати тогочасну соціально-економічну ситуацію в Україні, суспільно-політичні настрої населення тощо. Окрім того, за радянських часів більшість матеріалів надійно зберігалася в архівних установах під грифом „таємно" та „цілком таємно".
   Повоєнні роки, окрім радості перемоги у Великій Вітчизняній війні, принесли українцям численні труднощі. Економіка республіки була вщент зруйнована минулою війною. На цьому питанні влада зосередила особливу увагу. Пріоритетною галуззю економіки вважалася важка промисловість, куди асигнувалися великі капіталовкладення та залучалися значні трудові ресурси. На плечі українського робітництва ліг основний тягар відновлення промислового потенціалу України. Значне місце у відродженні республіки відіграла українська робітнича молодь. Ціною надзвичайного напруження фізичних та моральних сил вони сумлінно та добросовісно працювали заради найскорішого подолання жахливих наслідків війни.
   В умовах, коли всі наявні матеріальні та людські ресурси були кинуті на виконання завдання щодо подолання економічного відставання СРСР від країн Заходу, питанням налагодження житлово-побутових умов та покращення рівня життя, на жаль, не приділялося достатньої уваги.
   Метою цієї розвідки є на основі залучення маловідомих широкому загалу архівних та інших недостатньо вивчених матеріалів висвітлити головні аспекти повсякденного життя української робітничої молоді та проаналізувати соціальну політику держави в перше повоєнне десятиліття. Визначити ступінь забезпеченості молодих робітників основними матеріальними та соціальними благами.
   Переважна більшість радянських дослідників відмічали, що численні повоєнні труднощі вдалося подолати саме в повоєнні роки. У той же час, у своїх роботах вони оминали питання більш глибокого дослідження загального рівня життя української робітничої молоді, обмежуючись констатацією „високого" або „достатнього" рівня життя [4, с 9]. У повоєнні роки практично не існувало чітко визначених та диференційованих життєвих стандартів. Тому при характеристиці повсякденного життя, на нашу думку, доречним буде залучення сучасних трактувань цього поняття.
   Після здобуття Україною незалежності чимало вітчизняних істориків торкалися нашої проблематики. Зокрема, деякі аспекти дослідження робітничої повсякденності порушили на сторінках своїх праць такі історики, як Л. Ковпак, та Л. Хойнацька [5; 7; 8]. Захищено низку дисертацій, де також було висвітлено деякі аспекти повоєнного рівня та умов життя [2; 3; 6]. Однак, попри наукову перспективність та актуальність цієї проблематики, поки що не існує ґрунтовного дослідження матеріально-побутових умов життя та праці української робітничої молоді в перше повоєнне десятиліття.
   Однією з найболючіших проблем, що значно ускладнювала повсякденне життя молодих робітників та службовців у повоєнні роки, була житлово-побутова. Під час минулої війни було зруйновано половину довоєнного житлового фонду [5, с 16]. Влада активно зайнялася житловим питанням, обравши простіший і дешевший напрямок - відновлення зруйнованих будівель та зведення тимчасового житла. Найлегшим способом зведення тимчасового житла на той час вважалося переобладнання в бараки обгорілих, напівзруйнованих і недобудованих приміщень. На жаль, будівництво нового житла здійснювалося в значно менших обсягах, ніж відновлювальні роботи. Така практика зберігалася протягом усього повоєнного десятиліття.
   Заради швидкого відновлення зруйнованої республіки необхідно було якнайшвидше наповнити всі галузі народного господарства трудовими ресурсами. Шляхом трудових мобілізацій та реевакуації робітництва це питання вдалося швидко вирішити. Як правило переважна більшість новоприбулих робітників розміщалися в гуртожитках та бараках. У гуртожитках, де проживало близько 20 % робітників, спостерігалася майже повна відсутність меблів, дзеркал, годинників, подекуди в холодних кімнатах можна було зустріти тапчани й навіть нари. Так, при неофіційному контролі листування робітників деяких Харківських машинобудівних підприємств військовою цензурою НКГБ УРСР було виявлено численні скарги робітників на погані житлово-побутові умови та зростання серед робітництва негативних соціальних настроїв. Так, молодий робітник Харківського заводу № 75 В. Фидеріков у листі від 8 січня 1945 р. скаржився: „...У кімнаті у мене дуже холодно, як приїхав, жодного разу не був у теплі. Зараз із приятелем спалили табуретку та трохи зігрілися. Гірше за все справи із грошима, заробітку зовсім не має. ...Ордерів на проживання зовсім не дають. У гуртожитку все рване та брудне, мила зовсім не видають, все дуже погано..." [10, с 7]. У кімнатах гуртожитків тресту „Фрунзевугілля", розрахованих на 6-8 осіб, мешкало по 10-12 молодих робітників. По комбінату „Артемвугілля" на 1 січня 1946 на одного працівника в середньому нараховувалося 3,5 кв. м відомчого житла, що абсолютно не відповідало санітарній нормі, яка складала 9 кв. м на одну особу [11, с 98].
   У подальші роки вдалося знизити житлову напругу, але повністю вирішити проблему житлового забезпечення робітничої молоді владі не вдалося. Наприклад, у гуртожитках середня площа на одного шахтаря складала 7,8 кв. м, що все одно не відповідало санітарній нормі у 9 кв. м [11, с 105]. Таким чином, переважна більшість молодих українських робітників у перше повоєнне десятиліття проживали в незадовільних умовах. Наявна житлова площа не відповідала санітарним вимогам. Ураховуючи низькі темпи житлового будівництва, можна стверджувати, що житлова проблема не тільки не вирішилася, а законсервувалася на невизначений час.
   Характерною рисою повсякденного життя робітників та службовців важкої промисловості в досліджувані роки був низький рівень побутового облаштування. Так, молодий бухгалтер одного із металургійних заводів Дніпропетровщини О. Карагодська скаржилася родичам на погані умови проживання в непристосованому до цього гуртожитку. Вона писала: „Живу в гуртожитку, але жити тут дуже важко. Прати немає де, в кімнатах дуже холодно, немає світла та опалення. Поїсти приготувати ніде - замучилася зовсім, не знаю, як жити далі. Стосовно харчування все дуже погано: один раз на день гаряче та 400 г хліба. Одягнутися немає у що..." [10, с 10]. Особливо потерпали молоді працівники від нерегулярного водопостачання. Попри швидке відновлення водопровідної мережі, обсяги подачі води були явно недостатніми. Суттєво ускладнювало повсякденне життя загальна зношеність та низька потужність міських водогонів. Особливо гострими ці проблеми були у Ворошиловграді, Дніпропетровську, Одесі, Сталіно. Так, в Одесі повсякденне життя робітників і службовців ускладнювалося несвоєчасним та недостатнім рівнем водопостачання. У 40-і pp. одеська молодь відчувала дуже гострий дефіцит води, адже відновлений після окупації міста водогін був настільки зношений, що не міг задовольнити потреб у воді навіть на 20 %. Після того, як 1950 р. було збудовано новий водопровід, рівень водоспоживання одеситів значно покращився. Але серйозною вадою цієї споруди було те, що потужність новобудови не досягала середньодобової норми в 180 л на одного мешканця і складала в середньому 100 л [13, с. 132]. У повоєнні роки середньодобова норма споживання води на одного мешканця таких промислових центрів Донбасу, як Горлівка, Макіївка, Жданов не перевищувала 50 л цей показник значно відставав від середньодобової норми 120 л на особу [13, с 135]. Таким чином, вищенаведені приклади свідчать про незадовільне водоспоживання українців у досліджувані роки.
   Справедливе невдоволення молодих робітників досить часто приймало протестні форми. Так, у лютому 1948 р. на шахті „Лівенка-Заперевальна", що входила до тресту „Сталіншахтобудівництво", сталася надзвичайна подія: трапився масовий невихід на роботу 81 працівника. Спеціальне розслідування виявило, що всі страйкарі - колишні випускники ФЗН з будівельними спеціальностями. Молоді будівельники протестували проти умов проживання в гуртожитках, що знаходилися в антисанітарних умовах, неопалювані кімнати не були обладнані меблями. Окрім того, робітничий гуртожиток не мав централізованого водопостачання. Керівництво шахти постійно використовувало колишніх випускників ФЗН не за їхньою спеціальністю: на вантажних та інших підсобних роботах. Окрім цього, молоді робітники взагалі не отримали разової грошової допомоги, так званих „підйомних". Страйкарі скаржилися на грубість та відсутність будь-якої позитивної реакції на постійні звернення на погані умови проживання та роботи збоку начальника будівництва. Ця надзвичайна для того часу подія завершилася на користь страйкарів: начальника будівництва було звільнено, а керівництво шахти отримало сувору догану. Робітники отримали довгоочікувану грошову допомогу у розмірі 300 крб., усім надали роботу за будівельною спеціальністю. Поліпшилися також і побутові умови - робітників переселили до зразкового гуртожитку із опаленням і прийнятними умовами проживання [12, с 157]. Досить незвична для тоталітарної держави розв'язка трудового конфлікту продемонструвала, що система може вирішувати проблему не тільки силовими та репресивним методами, але й шляхом компромісу. Але потрібно вказати, що архівні матеріали не наводять аналогічних випадків, коли все скінчилося досить благополучно, тому цей випадок потрібно трактувати як епізодичне явище та певний виняток із правил.
   Характерним показником, що відображає рівень життя української робітничої молоді в повоєнні роки, є рівень прибутків. За радянських часів заробітна плата складала від 80 до 100 % усіх прибутків працівника. Матеріальне становище тогочасного молодого робітника знаходилося в повній залежності від держави, яка встановила чітку систему оплати праці та максимально ускладнила отримання молоддю нетрудових прибутків. Сама можливість отримання таких прибутків могла завдати йому певних проблем із кримінальним кодексом. Рівень заробітної плати в повоєнні роки залежав також від умов виконання молодим робітником виробничого плану та кваліфікації. Через низку причин, плани виконували не більше 50 % робітників. Як наслідок, більшість робітничої молоді мала середні та низькі прибутки, що свідчить по невисокий рівень життя в досліджувані роки. Звідси й недостатній рівень споживання основних продуктів харчування та придбання промислових товарів, ці аспекти повсякденного життя були взаємопов'язані між собою. Отже, у повоєнні роки рівень життя робітничої молоді України був невисоким. Однак, від початку 50-х pp. простежується поступове підвищення рівня прибутків та збільшення споживання. У той же час, попри невисокі показники рівня життя, протягом повоєнних років простежується нечуваний молодіжний ентузіазм. Отже, на фоні численних житлово-побутових та матеріальних проблем українська робітнича молодь не втратила оптимізму.
   Протягом 40 - 50-х pp. спостерігається велика плинність трудових кадрів. Як правило, до 80 % усіх працівників, які свідомо покинули роботу, припадала саме на молодих робітників. Тривалий час домінувала така точка зору, що ця проблема була зумовлена в першу чергу матеріальними причинами. Статистичні дослідження низки підприємств важкої промисловості України свідчать, що низький рівень зарплати не завжди був домінуючим приводом до того, щоб залишити виробництво. Так, на Жданівському заводі „Азовсталь" 1949 р. відсоток дезертирів із щомісячною зарплатою до 400 крб. складав 18,3 %, у той час, як переважна більшість осіб, які залишили завод, мали прибутки до 600 крб., таких було 29,6 %, та 32,3 % дезертирів із щомісячною зарплатою до 800 крб. 10,4% та 9,4% молодих дезертирів „Азовсталі" мали щомісячно прибутки до 1000 крб. та понад 1000 крб. За віком серед дезертирів заводу переважали одинаки у віці до 30 років, тобто ті, хто проживав переважно в гуртожитках чи витрачав значну частку свого заробітку на оренду помешкання [1, с 104].
   Аналогічна картина спостерігалася й у подальші роки. Так, на шахти комбінату „Ворошиловградвугілля" 1954 р. прибуло близько 10 тис. молодих працівників, серед них - 6 800 на підземні роботи. Протягом цього ж року 2 686 молодих шахтарів самовільно покинули підприємства. Виявилося, що найбільший відсоток (50 %) дезертирів припадає на тих, хто отримував прибутки до 700 крб., належачи таким чином до категорії низькооплачуваних робітників. Однак, серед тих, хто свідомо залишив виробництво, був достатньо високий (10 %) відсоток молодих працівників із високою зарплатою. Така диспропорція свідчить про те, що матеріальні нестатки могли призвести до дезертирства, однак аналіз виявив також інші причини. Зокрема, практично вся робітнича молодь скаржилася на житлово-побутові умови. Цей чинник також міг підштовхнути до вищезгаданого кроку переважну більшість шахтарської молоді вугільного комбінату [14, с 20]. Таким чином, тогочасне дезертирство з підприємств мало місце серед усіх категорій робітників, незалежно від рівня оплати їхньої праці. Звісно, що низький рівень прибутків суттєво впливав на соціальні настрої робітників, але не завжди був домінуючим при зміні місця роботи. Отже, на наш погляд, головними чинниками при зміні молодим робітником місця роботи були побутові, а вже на другому плані були матеріальні нестатки, про що й свідчать наведені показники.
   Після важких трудових буднів українська молодь потребувала повноцінного відпочинку. Однак, за умов існування шестиденного робочого тижня тогочасне дозвілля обмежувалося лише одним вихідним. За цей нетривалий час потрібно було вирішити низку побутових проблем та залишити дещо на відпочинок. У повоєнні роки найбільшою популярністю користувався кінематограф. Надзвичайно популярними були такі трофейні кінофільми, як „Дівчина моєї мрії", „Індійська гробниця", „Тарзан", а також чудові вітчизняні комедії „Свинарка і пастух", „Небесний тихохід", „Повітряний візник"та ін. Особливу любов української молоді отримала стрічка „Весна на Зарічній вулиці", яка з'явилась на екранах 1956 року й відразу стала надзвичайно популярною. Окрім цього, українська молодь активно займалася спортом, відвідувала спортивні змагання та концерти художньої самодіяльності в численних парках та скверах відпочинку. Однак, брак вільного часу не давав жодної можливості урізноманітнити власне дозвілля.
   Таким чином, повсякденне життя української робітничої молоді в повоєнні роки проходило в надзвичайно складних умовах. Але численні матеріально-побутові проблеми не змогли вплинути на оптимізм українців, які самовідданою працею підкріплювали свою віру в краще життя.

Література

1. Алфьоров М. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939-1959 pp.) / М. Алфьоров. -Донецьк : Укр. культур, центр, 2008. - 244 с
2. Герасимова М. Повсякденне життя населення Донбасу в 1945 - 1953 pp. : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. іст. Наук : 07.00.01 / М. Герасимова. — Донецьк, 2007. — 20 с
3. Ісайкіна О. Побут і дозвілля міського населення України у повоєнний період (1945 - 1955 pp.) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Ісайкіна О. - К., 2004. - 274 с
4. Казанцев Б. Рост реальной заработной платы и доходов рабочих промышленности СССР в 1951 - 1958 гг. / Б. Казанцев // История СССР. - 1966. - № 3. - С. 17 - 23.
5. Ковпак Л. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині XX ст. (1945 -2000 pp.) / Л. Ковпак. - К., Ін-т історії України НАЛ України, 2003. - 230 с
6. Лобода М. Використання трудових ресурсів у відбудові важкої промисловості України (1943 -1950) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Лобода М. - К., 2007. - 234 с
7. Хойнацька Л. Відновлення машинобудівної індустрії України та його соціальні наслідки (1943 - 1950 pp.) / Л. Хойнацька. - К., 2003. - 232 с.
8. Хойнацька Л. Умови праці та побуту виробничників у ході відбудови підприємств машинобудівної індустрії України (1943 - 1950 pp.) / Л. Хойнацька // Сторінки воєнної історії України : зб. наук. пр. - К., 1999. - Вип. 3. - С 130 - 142.
9. Фигурнов С. Реальная заработная плата и подъем материального благосостояния трудящихся в СССР / С. Фигурнов. -М.: Соцэкгиз, 1960. - 199 с.
10. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГО України), ф. 1, оп. 23, спр. 2359.
11. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 4626.
12. Там само, спр. 5130.
13. Там само, оп. 31, спр. 193.
14. Державний архів Луганської області, ф. П-179, оп. 5, спр. 472.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com