www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Антинацистське молодіжне підпілля "Молода гвардія" (м. Краснодон) та відображення його діяльності в новітній літературі (деякі аспекти історіографії проблеми)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Антинацистське молодіжне підпілля "Молода гвардія" (м. Краснодон) та відображення його діяльності в новітній літературі (деякі аспекти історіографії проблеми)

В. Ф. Семистяга

АНТИНАЦИСТСЬКЕ МОЛОДІЖНЕ ПІДПІЛЛЯ "МОЛОДА ГВАРДІЯ" (м. КРАСНОДОН) ТА ВІДОБРАЖЕННЯ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ В НОВІТНІЙ ЛІТЕРАТУРІ (деякі аспекти історіографії проблеми)

   Про виняткову увагу до діяльності Краснодонського антинацистського молодіжного підпілля, що діяло в роки Другої світової війни на окупованих вермахтом теренах півдня Луганської області (1942 - 1943 pp.) України й частково Ростовської області Російської Федерації, загальновідомо. Адже це відображено не тільки в тисячах (що навіть важко уявити) різножанрових публікацій, а й у вигляді різних указів, розпоряджень, циркулярів, у масових нагородженнях, спорудженні пам'ятників, музеїв, створенні музейних експозицій, листуванні, діяльності спеціальних комісій тощо, які у свою чергу свідчили про неабиякий інтерес вищого державно-політичного керівництва колишнього СРСР, урядових структур і представницьких органів влади в Україні та Російській Федерації вже на рубежі XX -XXI ст. до подій, що мали місце в Краснодоні, та довкола них.
   На жаль, невідоме інше - правдива історія „Молодої гвардії". її об'єктивне пізнання розпочалося лише після здобуття Україною незалежності, коли науковці отримали змогу опрацювати раніше недоступні для дослідження документи й матеріали. Шкода, але неупереджених розвідок поки що мало. Більшість з них і далі тиражують застарілі версії і схеми, перебуваючи в полоні офіційної радянської історіографії. А дехто навіть демонструє примітивізм мислення, заявляючи, що доля докорінного зламу у війні між СРСР і Німеччиною вирішувалася не тільки під Сталінградом, а й у Краснодоні. Мало того, генерується думка, що за національну ідею українського народу в сучасну добу можуть служити ідеали, за які колись боролися молодогвардійці. Прикро, але поки що також немає історіографічних оглядів та досліджень проблеми.
   Ось чому автор вважає за потрібне узагальнити й критично осмислити доступні для аналізу здобутки в сучасній українській та зарубіжній історіографії й тим самим збагатити наші уявлення про, здавалося б, уже давно вивчені й зрозумілі проблеми, зокрема чисельного й персонального складу організації та її штабу; взаємин ключових фігур; її назви; ймовірності партійного керівництва молодіжним підпіллям; поінформованості абверу про діяльність підпільників та причин їхнього викриття тощо.
   Поштовхом до нового перегляду подій у Краснодоні стала діяльність Міжрегіональної комісії з вивчення історії „Молодої гвардії" та публікації членів її робочої групи [Див.: 1]. З'явилися нові роботи в Україні та за кордоном як науково-дослідного характеру, так і описово-пропагандистські.
   Серед проаналізованих автором робіт подвійні стандарти закладено в монографічному дослідженні А. Ф. Гордєєва [Див.: 2]. У праці, що складається з двох розділів та висновків, викладено проблеми формування партійно-комсомольського підпілля на теренах Луганщини, створення й діяльності організації молодих підпільників, проаналізовано причини провалу заздалегідь підготовлених підпільних структур, наведено бібліографічні довідки про членів штабу Краснодонського молодіжного партизанського загону „Молот", а також подано широкий список використаної літератури та архівних документів. Цілком доречно звернуто увагу на активну агітаційно-роз'яснювальну діяльність молодогвардійців, організацію ними економічного саботажу, кількісні показники їхнього бойового потенціалу тощо. Приваблює й той факт, що, вивчаючи тривалий час історію молодіжного підпілля, автор оперує значним за обсягом матеріалом архівних джерел з різних (навіть дотичних) аспектів діяльності „Молодої гвардії" [2, с 93 - 101]. Справедливо критикує за довільне трактування подій у Краснодоні радянського письменника Олександра Фадеева та викриває безпринципну позицію Луганського обкому КП(б)У, який, ігноруючи беззаперечні факти й неупереджені висновки, рік у рік утверджував „героїчну легенду". Зокрема, партноменклатурники безпідставно відкинули не тільки аргументи науковців стосовно місця й ролі О. М. Кошової та її родичів в історії Краснодонського підпілля, а й зігнорували висновки спеціальної комісії ГМЕЛ при ЦК КПРС (1965 р.) про те, що справжнім організатором і керівником „Молодої гвардії" був усе ж таки В. И. Третякевич, а не О. В. Кошовий [2, с 22 - 25, 28, 29].
   У цілому історіографія висвітлення подій у Краснодоні, наголошується в дослідженні, засвідчує хибність поглядів радянських істориків, які не могли дослідити так звані „білі плями" й обмежувалися лише констатацією та деталізацією відомих фактів, чим утверджували сфальсифіковані уявлення про організаційну структуру „Молодої гвардії", якісний і кількісний склад її керівного ядра, місце й роль місцевих комуністів на окупованій ворогом території, причини провалу організації [2, с 4].
   На жаль, намагаючись полемізувати й дещо відійти від офіціозу стосовно подій 1942 - 1943 pp. у Краснодоні та апелюючи до матеріалів і документів з архівного підрозділу СБ України в Луганській області (архівно-кримінальні справи № 6606, 10399, 25518 та ін.), А. Ф. Гордєєв не тільки заполітизував власну роботу, давши обурливі ярлики та кліше, припустився фактологічних помилок та перекручень дійсності, а ще й виступив з позицій, що не витримали апробації часом.
   Не переймаючись деталями, перш за все виділимо основне:
   - Не витримує критики трактування назви „Молот" як найменування загальномолодогвардійської підпільної організації. Версія, що О. О. Фадєєв скалькував назву „Молода гвардія" з назви молодіжної підпільної організації сусіднього Свердловського району з посиланнями на свідчення Г. П. Почепцова, більш ніж сумнівна. Адже останній під час допитів в УНКВС УРСР упевнено розрізняв назви краснодонських молодіжних організацій „Молот" і „Молода гвардія".
   - Не виправдовуючи злочинний німецько-нацистський окупаційний режим на теренах Луганщини, зауважимо, що його прояви в Краснодонському районі здебільшого змальовані однобічно суб'єктивно.
   - Судячи з наведених цитат, фактів, узагальнень - позитивно оцінюється сталінська політика та колгоспний лад, не виключаються партійний вплив, організаторська діяльність та керівництво місцевих комуністів молодіжним підпіллям у Краснодоні, що документально не підтверджується.
   - Антифашистську діяльність „Молодої гвардії" зведено лише до руху опору окупантам, про що свідчить своєрідний суб'єктивний переказ про „вагомі бойові операції" молодогвардійців та їхній „вагомий внесок" у загальну перемогу над ворогом, як твердили радянські історики, зокрема й з посиланнями на І. Туркенича.
   - Брак досвіду опрацьовування документів і матеріалів з архівів спецслужб України та Російської Федерації, їх зіставлення та некритичне ставлення до матеріалів колишніх компартійних структур стало причиною ганьблення секретаря підпільного Луганського обкому комсомолу А. П. Гайдученка (П. П. Діброва), реабілітованого ще 1960 p., та перебільшення ролі в молодіжному підпіллі на Луганщині В. Третякевича, І. Туркенича, І. Земнухова, Л. Шевцової, М. Стрельцова, Ю. Швидкої, Г. Джафар та ін.
   - У старому, міфологізованому спецслужбами й державно-політичними структурами УРСР та СРСР аспекті відтворено схему викриття й знищення окупантами підпілля „Молода гвардія", зведену до банальної зради численними запроданцями.
   - Не сприяють об'єктивному висвітленню аналізованої теми дослідження й численні авторські посилання на власні публікації, багато в чому заангажовані, неточні та суб'єктивні тощо.
   Першим із зарубіжних дослідників, хто наприкінці XX ст. ретельно опрацював документи українських архівів, у тому числі матеріали ДГА СБ України (Луганськ), які стосувалися ключових подій у Краснодоні, був японський науковець, історик Індіанського університету (Блумінгтон, США) Гіроакі Куромія [Див.: З, с 256, 286-293]. На початку XXI століття його праця була перевидана і стала широко знаною в Україні [Див.: 4, с 366, 408, 418]. Нова документальна база й новітні розробки місцевих істориків дали змогу йому глибоко вникнути в суть проблеми й відкинути усталені версії про зв'язки молодогвардійців з підпільниками-комуністами, оскільки останні не виявили активності під час німецько-нацистської окупації краю. Крім того, на його думку, дійсним організатором і керівником „Молодої гвардії" все ж таки був В. И. Третякевич, а не О. В. Кошовий [4, с 414 - 415]. Та особливу увагу він приділив проблемі зрадництва. Аналізуючи ті ж самі документальні матеріали з архівного підрозділу СБ України (Луганськ), Г. Куромія на противагу дніпропетровцю А. Гордєєву не підтримав офіційної версії провалу підпілля, дійшовши висновку, що В. Громов, Г. Почепцов, М. Кулешов, І. Чернишов не могли зрадити підпільників [4, с 416-417]. Спростовуючи усталену версію зради, він указав на ймовірність фабрикації кримінальної справи № 10399 (т. 1, 2), про що, на його думку, свідчать передруки окремих документів. Саме їх слідчі органи до завершення слідства відсилали керівництву як місцевих, так і столичних державно-політичних структур [4, с 416]. Не випадково, що саме в такому ж руслі судові органи в 1991 - 1992 pp. переглянули цю справу й не знайшли підстав для реабілітації непричетних до загибелі молодих підпільників [4, с 417]. Ось чому симптоматично звучать його висновки: „Вижити могли тільки хитрі, винахідливі і гнучкі. Провести чітку межу між хоробрістю, героїзмом і злочином на ті часи було дуже важко. Незважаючи на це, радянська служба безпеки і надалі поділяла людей на героїв і злочинців - незрідка помиляючись, іноді - мимоволі, іноді -зумисне" [4, с 417-418].
   Аналізуючи працю російських дослідників І. Иоффе та Н. Петрової “„Молодая гвардія" (г. Краснодон) - художественный образ и историческая реальность”, Г. Куромія рекомендує науковцям не тільки ліквідовувати „білі плями" в історії „Молодої гвардії", а й розкривати причини їхньої появи. Навряд чи було б широкознаним у світі локальне молодіжне підпілля в окупованому німцями маленькому Краснодоні без втручання високих владних структур, для яких доцільними були лише питання політичної пропаганди та політичної освіти. Ось чому навіть після смерті Й. Сталіна та О. Фадеева міфологізована історія молодогвардійського підпілля майже не зазнала змін. Жодна з комісій, незважаючи на свої повноваження, не могла вплинути на ситуацію. Навіть обережні лояльні висновки викликали тільки роздратування та спротив як місцевих, так і центральних компартійних органів та всесильного КДБ. Тому, попри обмежений доступ до архівів колишнього КДБ, робить висновок фахівець, потрібно вивчати й аналізувати нові матеріали і документи, хоч би як складно це було, хоча б для того, щоб безвідповідальні автори не видавали сумнівних робіт, не зловживали політичними та історичними маніпуляціями [Див.: 5].
   Актуальною є праця провідного наукового співробітника Інституту Російської історії РАН Н.К.Петрової „Вспомним... (еще раз о молодежной подпольной организации „Молодая гвардия")" [6]. Маючи доступ до спецфонду молодогвардійського підпілля колишнього ЦА ВЛКСМ, документи і матеріали якого нині зберігаються в Російському державному архіві соціально-політичної історії (РДАСПІ. - Ф. М-1, оп. 53), і посилаючись на висновки Міжрегіональної комісії з вивчення історії організації „Молода гвардія", автор порушила питання доцільності активізації зусиль дослідників з метою написання її правдивої історії. Адже відомо, що не тільки широкий загал, а й навіть досвідчені фахівці досі сприймають роман О. О. Фадеева „Молода гвардія" як канонізовану історію однойменного підпілля. Це є основною причиною відсутності наукової, глибоко аргументованої історіографії краснодонської організації підпільників. На її думку, „Історія “Молодої гвардії” - довгий та важкий пошук істини, причому нині це робити не легше, ніж раніше..." [6, с 33]. Тому й небезпідставно запропоновано в першу чергу звернути увагу на дослідження, здавалося б, давно відомого, а саме: причин фальсифікації кількісного й персонального складу організації та її керівних структур, ділових взаємин таких осіб, як О. М. Кошова, А. В. Торицин, Г. Я. Ємченко, О. О. Фадеев, В. С. Костенко між собою, з органами безпеки та державно-політичним керівництвом країни, зрадництва і зрадників, відмови в праві відзначення на державному рівні частини підпільників, суб'єктивного підходу до висвітлення історії підпілля під час проведення так званих журналістських розслідувань тощо. Ці й інші проблемні питання, на думку дослідниці, важливі та потребують свого вирішення.
   Оцінюючи історичне значення діяльності молодогвардійського підпілля під час тимчасової окупації вермахтом Луганської області, дещо кон'юктурно використано сумнівні свідчення колишнього секретаря ЦК ЛКСМУ В. С. Костенка про начебто існуючі документальні матеріали з доповіддю Г. Гімлера, адресовані А. Гітлеру, стосовно розгрому „Молодої гвардії" - злісної підпільної комсомольської організації в Україні [6, с 39]. Несистемно і некоректно виділено один з проміжних висновків Міжрегіональної комісії, яка на певному етапі своєї роботи констатувала, що документально не зафіксувала наявність зв'язків і контактів між організаціями підпільників і націоналістичного руху опору [Там само]. До того ж дослідження описове, багато в чому дублює проблеми і завдання, порушені свого часу вищезгаданою Міжрегіональною комісією, яка, до речі, складалася не тільки з луганців, а із фахівців України й Російської Федерації. Та для науковця дослідження важливе тим, що послужило обґрунтуванням нової, більш значущої роботи з історії „Молодої гвардії", яка по суті є унікальною працею авторського тандему в складі І. А. Йоффе та Н. К. Петрової.
   Мова йде про принципово новий тип збірника документів і матеріалів, що з'явився у 2003 році на виконання Державної програми „Патріотичне виховання громадян Російської Федерації на 2001 -2005 pp." і заслуговує високої оцінки [7]. Виданий за сприяння Державної архівної служби Російської Федерації, Інституту російської історії РАН, Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ) та Російського державного архіву новітньої історії (РДАНІ) накладом усього в тисячу примірників, він миттєво розійшовся, перетворившись на бібліографічну рідкість. Його автори-укладачі московські дослідники І. А. Йоффе та Н. К. Петрова - колишні луганці. Добре обізнані з темою та архівними фондами, вони опрацювали понад 800 справ з 20 фондів 8 архівів України і Російської Федерації, що зберігалися в закритих архівних фондах і далеко не повністю були розсекречені в другій половині 90-х pp. XX ст. Належно поцінований фахівцями, збірник суттєво розширює уявлення про наше нещодавнє героїчне минуле [8].
   По-перше, автори-укладачі спромоглися не лише достатньою мірою переглянути історію краснодонського молодіжного підпілля за останні 60 років, починаючи від першої згадки про нього, а й підібрати такі документи, які є водночас джерелом до вивчення радянського суспільства 40 - 90-х pp. XX ст.
   По-друге, дослідження відрізняється від попередніх заідеологізованих тематичних „збірників документів і матеріалів" та „збірників спогадів і документів", що видавалися неодноразово великими накладами в 1960-х, 1970, 1972, 1977, 1988 pp. тощо і тиражували вузьке коло одних і тих самих документів (до того ж із купюрами, неточностями), тим, що тут підібрано оригінали або засвідчені копії офіційних документів. Стосовно ж документів приватного характеру, то вони подані лише для порівняння офіційної точки зору на події в Краснодоні та довкола них.
   По-третє, уперше в історіографії „Молодої гвардії" документи професійно оформлені відповідно до загальноприйнятих правил і стандартів видання історичних документів, що посилює їхню наукову цінність та інтерес до них.
   По-четверте, авторами-укладачами в хронологічній послідовності вперше подано підсумкові документи і матеріали різних комісій з вивчення діяльності та історії „Молодої гвардії", що надає можливість фахово реконструювати історичні події в Краснодоні, розкрити процес формування ідеологізованого художнього образу героїв-молодогвардійців та створення міфів, пов'язаних з діяльністю підпілля.
   На жаль, збірник не позбавлений певних недоліків. Перш за все, І. А. Иоффе та Н. К. Петрова свідомо не стали висвітлювати деякі складні проблеми в історії молодогвардійського підпілля. Йдеться про місце й роль в організації її ключових фігур - О. Кошового, В. Загоруйка, І. Земнухова, В. Левашова, С. Левашова, В. Третякевича, І. Туркенича, Л. Шевцової; зародження й формування міфу про партійне керівництво молодіжним підпіллям; антинімецьку діяльність групи технічної інтелігенції Краснодона; німецько-нацистський окупаційний режим на теренах південної Луганщини та бойові дії підпільників і партизан; про нез'ясовану долю частини патріотів; причини провалу організації підпільників та знищення її каральними органами ворога. Урешті-решт, про масштаби поінформованості спецслужб противника стосовно підпільників та їхніх зв'язків з партизанами, які діяли на теренах Луганщини і сусідньої Ростовської області Російської Федерації тощо, чого частково не заперечують і вони самі [7, с 7]. Крім того, білою плямою залишається проблема репресій органами НКВС громадян, начебто причетних до викриття і знищення ворогом молодогвардійців.
   Пояснюється це недоступністю ще й донині для вивчення та введення в науковий обіг доказово-документальної бази, що зберігається перш за все в архівах українських, російських, німецьких, італійських та румунських спецслужб.
   Ще в 50-х pp. XX ст. активний діяч українського національно-визвольного руху в роки Другої світової війни Є. Стахів у численних, здебільшого пропагандистського характеру, публікаціях піддав нищівній критиці роман О. Фадеева „Молода гвардія", однойменний художній кінофільм режисера С. Герасимова та міфотворчу діяльність державно-політичних структур колишнього СРСР стосовно подій у Краснодоні. Приділяє він цьому увагу й у своїх спогадах, виданих в Україні [Див.: 9, с 135 -136, 263-266]. їх аналіз засвідчує, що історію молодогвардійського підпілля ним інтерпретовано крізь призму діяльності підпільників ОУН(б). Але якщо контакти однієї з оунівських груп у Луганську восени - взимку 1942 р. з молоддю, яка начебто співпрацювала з розвідницею Л. Шевцовою [Там само, с 135-136], не дають нам підстав говорити про діяльність „Молодої гвардії" в обласному центрі, то для Є. Стахова вони стали підставою для твердження про те, що прихильників Й. Сталіна в Донбасі не було, а діяло тільки активне націоналістичне підпілля [Там само, с 265].
   Затаврувавши О. Фадеева за те, що письменник вигадав „Молоду гвардію" та в особі Євгенія Стаховича очорнив його, Є. Стахів оголосив себе керівником підпілля в Донбасі [Там само, с 264 - 265], що не зовсім відповідає дійсності. По-перше, молодогвардійське підпілля існувало де-факто. По-друге, в особі Є. Стаховича змальовано не Є. Стахова, а керівника молодогвардійців В. Третякевича. По-третє, якщо для фахівців зрозуміло, що Є. Стахів іменує себе керівником підпілля ОУН(б) в Донбасі, а не „Молодої гвардії", то, на жаль, аматорами такий дуалізм сприйнято по-іншому. Ось чому набув поширення упереджений погляд, що „Молода гвардія" - це націоналістичне підпілля під проводом Є. Стахова.
   Оцінюючи особистий доробок у справі правдивого висвітлення історії молодогвардійського підпілля, Є. Стахів перебільшує власний вплив на сучасне наукове й суспільне життя, зводячи наукову розробку проблеми лише до розвінчання творчості О. Фадеева. „Отже, я спричинив велику полеміку через океан і, врешті-решт, добився перегляду цілої справи „Молодої гвардії", який триває й донині. З моєї подачі тільки в останні роки і в американській, і в українській, і в російській пресі з'явилося до двох десятків публікацій, які розвінчують міфотворчість Фадеева" [9, с. 265].
   Ми ж водночас відзначимо, що як не варто ототожнювати Є. Стахова з діяльністю краснодонської підпільної організації „Молода гвардія" та з іменами О. Кошового або В. Третякевича, так само не варто ототожнювати й молодогвардійське антинацистське, але пробільшовицьке підпілля з оунівським націоналістичним, але водночас антинацистським й протибільшовицьким. Не будемо перебільшувати й його внесок у справу ліквідації „білих плям" стосовно подій у Краснодоні.
   Привертає увагу кількісний доробок за 2001-2009 pp. луганського історика-краєзнавця В. І. Подова, який амбітно намагається переконати фахівців у тому, що відповіді на складні питання в історії молодогвардійського підпілля належать саме йому [Див.: 10].
   Неупереджений аналіз цих публікацій засвідчує протилежне: попри бажання автора, назвати їх науковими чи науково-документальними, зважаючи на науковий апарат, посилання на деякі доступні йому джерела та висновки кількох знаних дослідників цієї проблематики, не можна. Радше це художньо-полемічні, інформативні та публіцистичні з елементами компіляції видання, у яких довільно інтерпретовано загальновідомі факти й події з власними авторськими сентенціями. Причому, усі ці праці побудовано за принципами дихотомії, де по-своєму інтерпретовано долі сімей Третякевичів та Кошових, недолугість партійно-комсомольських функціонерів різного рівня й власне самого О. О. Фадеева в міфологізації подій у Краснодоні, штучно виведено ідеологічні диверсії спецслужб Німецького Рейху і США проти „Молодої гвардії", СРСР та зокрема Віктора Третякевича тощо.
   У цілому об'єктивно зображуючи місце і роль В. Й. Третякевича в Краснодоні як організатора і керівника „Молодої гвардії" від початку її зародження й до трагічної її загибелі (але при цьому симпатизуючи Третякевичам), В. І. Подов занадто героїзує Віктора, твердить, що без нього не було б підпільної організації „Молода гвардія" [11, с 7], що той начебто застосував принципово нову тактику боротьби з окупантами, яку потрібно вивчати в спеціальних та військових академіях [11, с 20]. На власний розсуд застосовуючи „плаваючу" хронологію, В. І. Подов явно перебільшив і значення подій локально-регіональної історії. Ось чому й більш ніж сумнівні авторські висновки, що тільки завдячуючи керівництву В. Й. Третякевича молодогвардійці зробили значно більше, ніж численні підпільні організації окупованих німцями окремих областей [11, с 26]. Що начебто саме Віктор Третякевич своєю діяльністю уславив на весь світ Луганщину, Донбас, Україну і Радянський Союз [11, с 27].
   Разом з тим, спростовуючи міф про керівну роль Олега Кошового в молодіжному підпіллі, без посилань на джерела, В. І. Подов ганьбить аж до повного несприйняття не тільки його самого, а й матір - О. М. Кошову та дядька - М. М. Коростильова. Безумовно, вони не безгрішні. Але висновки повинні бути аргументованими, чого якраз і немає в автора [11, с 27 - 33, 36 - 39, 64 - 66].
   Думається, що це сталося через нерозуміння й невміння дослідника документально розібратися в особливостях німецько-нацистського окупаційного режиму на півдні Луганщини. Мабуть, саме тому О. Кошовий виведений в образі зрадника, заколотника, диверсанта, агента абверу, руйнівника „Молодої гвардії", який разом з окупантами втік на Захід [11, с 36-39]. І допоміг йому в цьому не хто інший, як його „хрещений батько" - начальник Ровеньківської окружної поліції І. А. Орлов [11, с. 37]. Неймовірно, але В. І. Подов бездоказово називає навіть нове ім'я й прізвище О. Кошового, а також ворожий спецпідрозділ, де він начебто продовжив творити свою неправедну справу [12, с 88].
   У своїх намаганнях об'єктивно розібратися в подіях майже 70-річної давнини в Краснодоні В. І. Подов не тільки реанімував спростовані міфи про партійне керівництво організацією молодих підпільників та їхню потужну бойову діяльність, а й став творцем нових міфів та неймовірних історій.
   З метою вшанування пам'яті героїв-молодогвардійців, їхнього подвигу й жертовності та посилення патріотичного виховання молоді 18 лютого 2002 р. Президент України Л.Д.Кучма видав розпорядження „Про відзначення 60-ї річниці створення підпільної молодіжної організації “Молода гвардія”". 12 вересня 2002 р. аналогічну постанову затвердила Верховна Рада України. Особлива увага зверталася на щорічне відзначення дня створення підпільної організації. Не випадково, що до цієї дати на виконання названих директив з'явився цілий ряд буклетів, брошур, методичних рекомендацій, матеріалів для викладачів навчальних закладів тощо. На жаль, усі вони без винятку заполітизовані, пропагандистського характеру, побудовані на застарілих версіях і недостовірних фактах [Див.: 13]. Деякі автори, порушивши складні питання патріотичного виховання молоді на прикладах історії „Молодої гвардії", так і не змогли запропонувати нічого кращого, ніж як відродити минулі виховні традиції на новій основі [Див.: 14]. їхні доробки описово-пропагандистські; автори вдячні О. Фадееву за уславлення Краснодона, порушують питання вивчення його твору в навчальних закладах та відродження музейних супутників Краснодонського музею „Молода гвардія". Усе це різко контрастує з настановами Президента України Л. Д. Кучми в Краснодоні з нагоди 60-річчя створення молодогвардійської організації, який наголосив, що „ми звільняємося від догм та стереотипів минулого. Намагаємося об'єктивно оцінити історичні події. Історія діяльності „Молодої гвардії" так само потребує її вивчення, звільнення від різних міфів і фальсифікацій" [15, с 448].
   На цьому тлі дещо виділяється збірник нарисів про молодогвардійців науковців Державного музею „Молода гвардія" і СНУ імені Володимира Даля - Р. М. Аптекар, М. Д. Аптекаря, А. Г. Нікітенка. Використовуючи документальні матеріали й спогади очевидців подій, вкраплюючи в тексти архівні документи, з позицій сьогодення вони суттєво розширили наші знання про підпільників, їхній подвиг. І хоча збірник витримав два видання, він не позбавлений помилок і неточностей у деяких біографіях, політичної заангажованості, а головне - ретельного аналізу документальної бази замість риторики й описовості [Див.: 16].
   Нічого суттєво нового не подав у своєму збірнику документів, матеріалів і статей луганський науковець А. Ф. Бондар. Присвятивши „Молодій гвардії" 6-й розділ 2-ї глави, він без аналізу і коментарів передрукував деякі матеріали з тематичних збірників „документів і матеріалів" 70-80-х pp. та місцевої газети „Луганська правда" [17, с 177-199].
   Отже, із здобуттям незалежності України розпочався новий процес осягнення подій у Краснодоні та довкола них. Він характеризується більш критичним осмисленням усього попередньо напрацьованого. На жаль, кардинальних змін так і не відбулося. Як і колись, вивчається теж саме вузьке коло проблем. Під впливом радянської історіографії нерідко тиражуються застарілі й заполітизовані схеми та уявлення. Глибоких, системних та комплексних досліджень, у яких було б усебічно проаналізовано історію „Молодої гвардії", причини живучості молодогвардійського феномена та його деміфологізації поки що немає. Основна причина цього явища криється не в невмінні науковців об'єктивно дослідити наявну джерельну базу, а в унеможливленні вивчення широкого документального масиву, що зберігається в архівах спецслужб України, Російської Федерації та ряду інших держав.

Література

1. Семистяга В. К проблеме изучения истории Краснодонского молодежного подполья „Молодая гвардия" в 90-е годы XX столетия / В. Семистяга // „Молодой гвардии" - 60 лет : тез. докл. и выступл. Междунар. науч.-практ. конф. - Краснодон : ВУГУ имени Владимира Даля, 2002. - С. 22-24 ; Семистяга В. Как возникают мифы / В. Семистяга // Донбасс. - 1992. - № 9 - 10. - С. 236 - 247; Семистяга В. Его называли „Кашук"?: „Молодая гвардия" в свете реальных фактов и свидетельств / В. Семистяга, Ю. Козовский // Пульс. - 1992. - 10, 17 сент. ; Семистяга В. Що ж було у Краснодоні? / В. Семистяга, Ю. Козовский // Молодь України. - 1992. - 14, 18, 22 верес. ; Семистяга В. То що ж було у Краснодоні?: Сподіваємося, нас почують, або ще раз про таємниці „Молодої гвардії" / В. Семистяга, Ю. Козовский // Молодь України. - 1993. - 27 квіт. ; Козовский Ю. Историю надо хотеть знать ІЮ. Козовский, В. Семистяга // Луганская правда. - 1993. -25 мая ; Семистяга В. Жизнь, смерть и бессмертие Виктора Третьякевича І В. Семистяга, Ю. Козовский // Жизнь Луганска. - 1993. - №39.
2. Гордеев А. Ф. Подвиг во имя жизни (об антифашистской деятельности подпольной комсомольской организации „Молодая гвардия") / А. Ф. Гордеев. - Днепропетровск : Центр эконом, образования, 2000. - 104 с.
3. Kuromia Hiroaki. Freedom and terror in the Donbas: a Ukrainian- Russian borderland, 1870s - 1990s I Hiroaki Kuromia. - Cambridge University Press, 1998. - 357 p.
4. Куромія Гіроакі. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-Російське прикордоння, 1870 - 1990-і роки / Гіроакі Куромія ; пер. з англ. Г. Кьорян, В. Агеєв ; передм. Г. Немирі. - К. : Вид-во Соломії Павличко „Основи", 2002. - 510 с
5. Kritika 6. - 2005. - № 3. - P. 657 - 664.
6. Петрова Н. К. Вспомним... (еще раз о молодежной подпольной организации „Молодая гвардия") / Н. К. Петрова // Отечественная история. - 2000. - №3. - С. 33-40.
7. „Молодая гвардия" (г. Краснодон) - художественный образ и историческая реальность : сб. док. и материалов / сост. : И. А. Иоффе, Н. К. Петрова (отв. сост.). - М. : Вече, 2003. - 268 с.
8. Семистяга В. Ф. „Молода гвардія" - легенда і реальність I В. Ф. Семистяга // Бахмутський шлях. -2003. - №3-4. - С. 178-184.
9. Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони: Повість мого життя / Є. Стахів передм. М. Ф. Слабошпицького. - К. : Рада, 1995. - 318 с
10. Подов В. І. Виктор Третьякевич - комиссар „Молодой гвардии": Исторический очерк / В. I. Подов. - Луганск : Світлиця, 2001. - 76 с. ; Виктор Третьякевич -комиссар „Молодой гвардии" // Белорусы в Донбассе. - Луганск : Світлиця, 2002. - С. 21 - 87 ; Заговор в „Молодой гвардии" и его последствия (Из истории комсомольско-молодежного подполья города Краснодона). - Луганск : Світлиця, 2004. - 52 с. ; Письмо послу Китайской Народной Республики в Украине. - Луганск, 2005. - 34 с. ; Загадки и тайны „Молодой гвардии". - Луганск, 2007. - 304 с. ; Над Луганском и Москвой витает зловещий дух Торицына и Кошевой. (Открытое письмо Президентам Украины, России, Белоруссии В. А. Ющенко, В. В. Путину и А. Г. Лукашенко). - Луганск, 2007. -32 с. ; А. Фадеев и его роман „Молодая гвардия". - Луганск, 2008. -158 с. ; Повесть о легендарном комиссаре „Молодой гвардии" Викторе Третьякевиче. - Луганск : Знание, 2008. - 132 с. ; Правда о „Молодой гвардии", или как агенты Абвера обманули Сталина. - Луганск : Знание, 2009. - 84 с. ; Кто ваши герои? (Открытое письмо лидерам компартии Украины П. Н. Симоненко, соцпартии А. А. Морозу, прогрессивной социалистической партии Наталии Витренко, партии регионов B. Ф. Януковичу и других партий и организаций антифашистского фронта). - Луганск, 2009. - 34 с.
11. Правда о „Молодой гвардии", или как агенты Абвера обманули Сталина.
12. Повесть о легендарном комиссаре „Молодой гвардии" Викторе Третьякевиче.
13. Аптекарь Р. М. Урок мужества: „Прикасаясь сердцем к подвигу" (материалы в помощь преподавателям учебных заведений) / Р. М. Аптекарь, А. Г. Никитенко. - Краснодон Гл. Управление образования и науки Луган. обл. администрации, Краснодон, гос. ордена Дружбы народов музей „Молодая гвардия", Восточноукр. нац. ун-т имени Владимира Даля, Краснодон, фак-т инженерии и менеджмента, 2002. - 16 с. ; Расторгуева Н. А. „И не в шурф их бросали, а в наши сердца" метод, рекомендации, посвященные 60-летию создания Краснодонской подпольной молодежной организации „Молодая гвардия" / Н. А. Расторгуева. - Луганск : Управление культуры и искусств облгосадминистрации, Гл. управление образования и науки облгосадминистрации, Обл. б-ка для юношества, 2002. - 40 с.
14. Сиротенко М. Д. Патріотичне виховання молоді - першочергове завдання сьогодення / М. Д. Сиротенко // Освіта Донбасу. - 2002. - № 5. - С. 8 ; Никитенко А. Г. Нужна ли нам сегодня „Молодая гвардія" / А. Г. Никитенко, Р. М. Аптекарь // Освіта Донбасу. - 2002. - № 5. - C. 9-17.
15. Стахів Є. Останній молодогвардієць / Є. Стахів. - К. : Варта. - 2004. - 496 с
16. Аптекарь P. М. Огонь памяти : сб. ист. очерков о героях „Молодой гвардии" / Аптекарь Р. М., Аптекарь М. Д., Никитенко А. Г. - Луганск : Изд-во ВНУ имени Владимира Даля, 2003. -256 с. ; 2-ге вид., доп. - 2008. - 280 с.
17. Украина в огне Великой Отечественной войны : сб. док., материалов, ст. к 60-летию Победы. -Луганск : Совет организации ветеранов Луганской области Украины; Благовест, 2005.-400 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com