www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Виробничо-технічна освіта в середовищі робітничої молоді УСРР - УРСР у 1930-х pp.: громадський вимір
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Виробничо-технічна освіта в середовищі робітничої молоді УСРР - УРСР у 1930-х pp.: громадський вимір

Є. С. Костюк

ВИРОБНИЧО-ТЕХНІЧНА ОСВІТА В СЕРЕДОВИЩІ РОБІТНИЧОЇ МОЛОДІ УСРР - УРСР У 1930-х pp.: ГРОМАДСЬКИЙ ВИМІР

   Сучасна Україна зіткнулася з проблемою гострої нестачі кваліфікованих фахівців з робітничих спеціальностей, що пояснюється як зниженням рівня мотивації молоді до опанування робітничих професій, так і послабленням уваги держави до розгортання системи професійно-технічної освіти. У цих умовах доречним є залучення організованої громадськості до охоплення молоді виробничо-технічним навчанням. Для вироблення засад участі громадських об'єднань у поширенні технічної освіти серед робітничої молоді варто враховувати історичний досвід. Особливу цікавість викликає період 1930-х pp., коли до розгортання системи виробничо-технічної освіти серед робітничої молоді активно залучалися виробничі громадські об'єднання, насамперед -індустріальні профспілки та технічні товариства: „Техніка масам", Укравтодор і Всеукраїнське товариство робітників-винахідників.
   Наукову актуальність проблеми зумовлює те, що вона дотепер не була об'єктом цілісного наукового дослідження. Лише побічні згадки про громадський вимір виробничо-технічної освіти серед робітничої молоді можна знайти в працях Д. М. Балана [1], А. О. Климова [2] та С. М. Свистовича [3]. У той же час, окреслена проблема забезпечена достатньою джерельною базою, здебільшого - архівними документами.
   Метою дослідження є висвітлення участі громадських об' єднань у розгортанні серед робітничої молоді системи виробничо-технічного навчання впродовж 1930-х pp. Виходячи з мети, були поставлені такі завдання дослідження: визначити передумови залучення організованої громадськості до охоплення молоді виробничо-технічним навчанням; дати характеристику законодавчій базі згаданого процесу; виявити особливості участі провідних громадських об' єднань виробничого типу в поширенні технічної освіти серед робітничої молоді.
   В умовах розгортання форсованої індустріалізації промислові підприємства підрадянської України потребували значної кількості висококваліфікованих робітників. Промислова модернізація зумовила появу на фабриках і заводах нового устаткування, яке було доволі складним і потребувало спеціальних знань для ефективної експлуатації. Якщо старі кадрові робітники могли відносно швидко опанувати нове устаткування, то молоді робітники, здебільшого - вихідці з села, нескінченний приплив яких ішов на нові та реконструйовані промислові підприємства, могли працювати на новому устаткуванні лише після спеціального курсу підготовки. Наявна мережа закладів професійно-технічної освіти не могла пропустити через себе цю величезну масу робітничої молоді, а тому виникла нагальна потреба в налагодженні системи технічної освіти без відриву від виробництва. Практично весь тягар цього складного завдання взяли на себе виробничі громадські об'єднання.
   У січні 1931 р. ЦК ВКП (б) висунув гасло: „Техніка в період реконструкції вирішує все", яке стало каталізатором кампанії з поширення виробничо-технічної освіти в середовищі робітничої молоді. У серпні 1931 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову „Про технічну пропаганду й її організацію", згідно з якою розгортання системи виробничо-технічної освіти мало здійснюватися в дуже стислі терміни, що зумовило пріоритетність короткотермінової підготовки робітничих кадрів без відриву від виробництва. Виконання цього завдання було покладене на Всесоюзну центральну раду професійних спілок (ВЦРПС), яка одразу ж почала мобілізовувати людські та матеріальні ресурси виробничих профспілок [4, с 283].
   Профспілковими працівниками на початку 1930-х pp. було розроблено методичну базу організації системи виробничо-технічної освіти на промислових підприємствах Української СРР. Налагодження системи заходів у цій сфері спрямувалося насамперед на вирішення проблем раціоналізації виробництва, модернізації промисловості, запровадження режиму „економії", підвищення продуктивності праці та зниження собівартості виробництва тощо [5, арк. З - 4, 9].
   Для вироблення в молодих робітників базових умінь у сфері експлуатації фабрично-заводського устаткування завдяки зусиллям профспілкових органів при промислових підприємствах створюється мережа курсів технічної освіти, які проводили свої заняття в позаробочий час. Акцент робився на вступних виробничих курсах, які були орієнтовані на робітників-новачків, а тому передбачали закріплення у своїх слухачів елементарного обсягу знань стосовно роботи фабрично-заводського устаткування, без яких робітник просто не міг виконувати свої обов'язки [6, арк. 145].
   Спілкові працівники стежили за тим, щоб у програмах таких курсів акцент робився на питання, безпосередньо пов'язані з цим виробництвом. Професійні спілки забезпечували також контроль за відвідуваністю курсів [7, арк. 10]. Розробка програм технічних курсів проводилася за участю профспілкових органів [8, арк. 19]. Також спілковими органами розроблялися програми „технічного мінімуму" для робітників. Останній являв собою своєрідний залік, який складали робітники після опанування ними навчальної програми курсів. Успішне складання техмінімуму засвідчувало спроможність молодого робітника працювати на тій чи іншій ділянці виробництва [9, арк. 6].
   Курси часто створювалися за окремими професіями. Так, на початку 30-х pp. поширення на теренах підрадянської України набули курси електриків [10, арк. 53]. Також функціонували курси кочегарів, які створювалися зазвичай у рамках заходів щодо економії палива [11, арк. 6]. У ході проведення подібних кампаній організовувалися й інші короткотермінові курси [12, арк. 7, 39]. Упродовж першої половини 30-х pp. курси, спрямовані на ознайомлення молодих робітників із технологічними процесами та роботою механізмів, починають масово створюватися на підприємствах легкої промисловості [13, арк.9].
   Для ударних бригад фабрично-заводськими комітетами складався спеціальний „раціоналізаторський мінімум". Окремі курси технічної освіти створюються впродовж 1930-х pp. для стахановців [14, арк. 9].
   Також силами профспілок заходи у сфері залучення молоді до виробничо-технічної освіти здійснювалися через мережу технічних гуртків, які функціонували при робітничих клубах і „червоних кутках" підприємств. На відміну від курсів, відвідування гуртків здійснювалося на добровільних засадах, вони були більше орієнтовані на зацікавлення молодих робітників розвитком техніки, технічними та технологічними особливостями роботи того підприємства, на якому вони працювали [15, арк. 4].
   Профспілки здійснювали організаційно-технічну підтримку роботи курсів і гуртків виробничо-технічної освіти. Останні завдяки зусиллям профспілкових органів забезпечувалися плакатами, макетами механізмів, іншими наочними засобами: фотографіями, графіками, діаграмами тощо. Також слухачі курсів і відвідувачі гуртків мали змогу користуватися спеціальною літературою, яка постачалася профспілками. Спілкові органи власними силами налагоджували відповідну видавничу діяльність. Так, профспілковими організаціями рудників Криворіжжя впродовж першої половини 30-х pp. видавалася масова серія книг і брошур, присвячених питанням розвитку гірничорудної індустрії [16, арк. 207].
   Також профспілками для поширення виробничо-технічної освіти в середовищі робітничої молоді активно використовувалася преса. У рамках налагодження системи технічної освіти без відриву від виробництва завдяки зусиллям фабрично-заводських комітетів разом з багатотиражними газетами на промислових підприємствах підрадянської України впродовж першої половини 1930-х pp. поширювалися вкладні листівки з виробничо-технічною інформацією навчального й агітаційно-пропагандистського характеру [17, арк. 13].
   Поширення виробничо-технічної освіти було провідним завданням товариства „Техніка масам". Діяльність осередків цієї громадської організації у сфері забезпечення технічної освіти молодих робітників передусім мала бути пов'язана зі специфікою галузі промисловості та конкретного підприємства, на якому вони функціонували. Товариство для виконання своїх завдань залучало технічну інтелігенцію на громадських засадах, фактично змушуючи інженерів і науковців читати лекції для робітників. Варто відзначити, що праця лекторів не оплачувалася, вони працювали в порядку „громадського навантаження", що було притаманним для часів індустріалізації [18, с 326].
   У рамках запровадження системи виробничо-технічної освіти товариство „Техніка масам" організовувало лекції, різного роду курси, робітничі технікуми, інститути та лабораторії, навчальні майстерні, виставки, музеї та бібліотеки, „будинки техніки" тощо. Також поширення серед робітничої молоді технічних знань проводилося через клуби при фабриках і заводах. Активісти товариства організовували різного роду виробничо-просвітницькі екскурсії на промислові підприємства, налагоджували інформування молодих робітників про досягнення окремих фабрик і заводів. Заходи щодо технічної освіти та пропаганди товариство здійснювало за допомогою газет, часописів і радіо. Через ці засоби масової інформації проводилися й заочні технічні консультації [19, арк. 266].
   Товариство Укравтодор реалізовувало заходи у сфері виробничо-технічної освіти, виходячи зі своїх провідних завдань - розвитку механізованого транспорту та шляхової інфраструктури. Силами товариства на початку 30-х pp. було створено мережу гуртків з вивчення автомобільної та тракторної техніки, з підготовки кадрів водіїв цих транспортних засобів. Це давало змогу працевлаштувати значну кількість молодих людей, які прибули з села до міста в пошуках кращої долі [20, арк. 15]. Найбільшу активність у сфері опанування молодими робітниками технічних знань гуртки вивчення технічних особливостей автомобілів і тракторів на початку 30-х pp. виявляли на території Вінниччині [21, арк. 2]. Особливо активно мережа гуртків з вивчення технічних особливостей автомобілів і тракторів розгортається місцевими філіями Укравтодору, починаючи з 1933 р. [22, арк. 54]. У 1934 р. розлогу мережу таких гуртків було створено цим громадським об'єднанням на території Донецької області [23, арк. 103]. Станом на 1934 р. на теренах підрадянської України функціонував 41 автодорівський гурток з вивчення технічних особливостей автомобілів і тракторів, їх конструкції та особливостей ремонту, експлуатації тощо [24, арк. 19].
   У першій половині 30-х pp. місцевими філіями товариства Укравтодор було налагоджено організацію мережі навчальних пунктів, які спеціалізувалися на підвищенні рівня кваліфікації молодих робітників, задіяних у сфері шляхового будівництва. Увага акцентувалася на створенні курсів „шляхового мінімуму", які давали молодих робітникам базові знання [25, арк. 44].
   Для ознайомлення молодих робітників з особливостями технічного устаткування тих фабрик і заводів, на яких вони працювали, активістами Всеукраїнського товариства робітників-винахідників (ВУТОРВИН) організовувалися спеціальні обговорення на технічну тематику, яка була максимально прив'язаною до технічного устаткування цього підприємства: так звані „суди над технікою" або „суди над деталями" тощо [26, арк. 51].
   Упродовж першої половини 30-х pp. при Всеукраїнському товаристві робітників-винахідників силами науково-технічної ради цього громадського об'єднання було організовано мережу технічно-правових консультацій. Вони вели свою роботу як в усній, так і в письмовій формі, користувалися ресурсами преси та радіо, надаючи допомогу як у розробці проектів винаходів, так і у створенні пробних зразків. Деякі з-поміж цих консультацій проводили свою роботу в окремих приміщеннях, більшість же функціонували безпосередньо на підприємствах. Між цими консультаціями було налагоджено обмін досвідом організаційно-технічного забезпечення розвитку винахідницького руху [27, арк. 14 - 18].
   Підсумовуючи, зазначимо, що компартійна влада значною мірою вирішувала проблему охоплення робітничої молоді системою виробничо-технічної освіти силами громадських об'єднань, використовуючи їх людські та матеріальні ресурси. Пріоритетна роль у цій сфері належала виробничим профспілкам і технічним товариствам. Завданням цих організацій було надання молодим робітникам, які тільки прийшли на виробництво, базових знань з їхніх спеціальностей. Ті ж представники робітничої молоді, які закінчили професійно-технічні училища, мали змогу пристосувати свої знання до умов конкретного виробництва завдяки консультаціям, які надавалися активістами фабрично-заводських осередків виробничих громадських об'єднань. Основна робота у сфері виробничо-технічного навчання робітничої молоді здійснювалася через гуртки та курси, які відкривалися громадськими об'єднаннями при „червоних кутках" промислових підприємств і робітничих клубах. Ці форми виробничо-технічної освіти мали як загальний, так і спеціалізований характер. Спеціалізація практикувалася насамперед технічними товариствами, виходячи з того, що вони самі всі мали вузький профіль діяльності. Кожне з технічних товариств курувало певний напрямок розгортання виробничо-технічної освіти в середовищі робітничої молоді. Щоб уникнути дублювання роботи професійно-технічних навчальних закладів, технічне навчання силами громадських об'єднань здійснювалося без відриву від виробництва. Вважаємо, що є можливість подальших досліджень в окресленому нами напрямку, насамперед - на регіональному рівні, з використанням матеріалів місцевих архівів.

Література

1. Балан Д. М. У роки „великого перелому". (1929 - 1941 pp.) / Д. М. Балан // Нариси історії професійних спілок України. - К. : ФПУ, 2002. - С. 270 - 306.
2. Климов А. О. Участь робітничої молоді Донбасу в стаханівському русі у 30-і роки XX століття / А. О. Климов // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка : Історичні науки. - 2005. -№ 8 (88). - С. 56 - 68.
3. Свистович С. М. Громадський вимір соціалістичного експерименту в Україні (20 - 30 pp. XX ст.) І С. М. Свистович. - К. : Варта, 2007. - 568 с
4. Балан Д. М. Указана пр.
5. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), ф. 2605, оп. 1, спр. 445.
6. Там само, оп. 2, спр. 730.
7. Там само, спр. 217.
8. Там само, оп. 1, спр. 6.
9. Там само, оп. З, спр. ПОЗ.
10. Там само, спр. 939.
11. Там само, спр. 898.
12. Там само, спр. 927.
13. Там само, спр. 1319.
14. Там само, спр. 76.
15. Там само, спр. 267.
16. Там само, спр. 1039.
17. Там само, спр. 1209.
18. Свистович С. М. Указана пр.
19. ЦДАВО України, ф. 2605, оп. 2, спр. 410.
20. ЦДАВО України, ф. 587, оп. 1, спр. 81.
21. Там само, оп. 2, спр. 132.
22. Там само, спр. 43.
23. Там само, спр. 88.
24. Там само, спр. 121.
25. Там само, спр. 172.
26. ЦДАВО України, ф. 2344, оп. 2, спр. 13.
27. Там само, спр. 41.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com