www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow "Зарево" - об’єднання українських студентських товариств національного соціалізму
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

"Зарево" - об’єднання українських студентських товариств національного соціалізму

С. О. Гарнагіна

"ЗАРЕВО" - ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ СТУДЕНТСЬКИХ ТОВАРИСТВ НАЦІОНАЛЬНОГО СОЦІАЛІЗМУ

   З проголошенням незалежності України виникла можливість для висвітлення невідомих сторінок в історії нашого народу, особливо тих його представників, які з різних причин опинилися за межами Батьківщини. У зв'язку з цим, одним з аспектів дослідження історії української еміграції XX ст., який досі залишається практично не вивченим, стала проблема громадської й політичної діяльності української молоді за кордоном у міжвоєнний період.
   При написанні статті було використано нещодавно відкриті для наукового дослідження матеріали фонду „Діяльність екзильного уряду Української Народної Республіки" (Ф. 5235) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО) [1]. Цікавий матеріал, що розкриває окремі аспекти цієї проблеми, містить стаття В. П. Трощанського і А. А. Шевченко „Україна крізь віки" [2], „Енциклопедія українознавства" під редакцією Володимира Кубійовича [3], колективна праця „Мости в Україну" [4] тощо.
   Цю статтю присвячено висвітленню проблеми створення об'єднання українських студентських товариств національного соціалізму „Зарево" й аналізу його напрямів діяльності у справі утвердження ідеї української державності серед емігрантської молоді.
   Українська діаспора значно розширилася й кількісно збільшилася після 1945 року. Одразу після війни розпочалася друга хвиля політичної еміграції, у межах якої понад 250.000 українців переселилися до Німеччини й Австрії, а наприкінці 1940-х - на початку 1950-х років розселилася по різних континентах і країнах. Так постали нові українські громади в Австралії, Тунісі (Бен-Метір), Венесуелі, а також зміцнилися існуючі поселення українців у США, Канаді, Бразилії, Аргентині й Парагваї. У Європі залишилося близько 50.000 українців (з них понад 22.000 студенти), які створили нову сильну українську громаду у Великобританії та зміцнили міжвоєнні громади у Франції, Бельгії та Нідерландах.
   З розселенням української еміграції з Німеччини й Австрії по той бік океану пожвавилося організоване життя української діаспори в Америці та Західній Європі. У 1948 році постав Координаційний Осередок Українських Громадських Організацій у Європі, паралельно з яким діяла Панамериканська Українська Конференція, що об'єднувала громади Північної й Південної Америки.
   Післявоєнна доба стала часом активного розвитку студентських організацій за кордоном, зокрема в тих осередках, де діяли представництва реорганізованого Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі: Українського Студентського товариства національного солідаризму в Греції, Українського Студентського товариства „Січ" в Ерлянгені, Українського Студентського товариства „Січ" у Мюнхені, Українського Студентського товариства в Регенсбурзі. Паралельно з ними в цей час плідно працювали документально не оформлені представництва українських студентів у Тюбінгені й Франкфурті. Координаційну, методичну та організаційну роботу з усіма цими товариствами проводили члени Ресорту (комітету) з питань освіти Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі. Представники цього Ресору входили до складу товариств та брали активну участь у їх роботі.
   З метою об'єднання всіх крайових і міжкрайових українських студентських товариств в усіх осередках української діаспори були створені представництва (централі), які мали сприяти подальшій координації дій та розвитку громадського життя всіх українців поза комуністичною сферою впливу. У західному світі між окремими країнами, у яких існували осередки української діаспори, налагоджувалися культурна співпраця й обмін, незважаючи на чималу територіальну відстань і брак коштів. Такий обмін відбувався, головним чином, між Західною Європою та Північною Америкою. Проте, налагодження співпраці з українськими етнічними групами в Східній Європі значно ускладнювалося несприятливими політичними умовами.
   28 - 29 травня 1949 року в Мюнхені відбувся конгрес, організований українською націоналістичною молоддю на знак ушанування видатних політичних діячів - першого голови організованого українського націоналістичного руху - Євгена Коновальця та відомого діяча УНР Симона Петлюри, присвячений 23-й річниці смерті останнього. Усього в цьому заході взяло участь 80 учасників з різних країн і від різних організацій.
   На конгресі було прийнято ідеологічну платформу об'єднання українських студентських товариств національного соціалізму, ідеологія якого відбивала їхні уявлення про те, які саме умови життєво необхідні українському народові як на Батьківщині, так і за її межами. Це об'єднання отримало назву „Зарево". Представники організацій вважали, що саме національний соціалізм надасть українцям можливість утворити українську незалежну соборну державу та умови для повноцінного національного розвитку населення її етнічних земель, а також тих, хто мешкає за її межами.
   На мюнхенському конгресі було обрано провід (правління) „Зарева", до якого ввійшли:
   1. Провідник - Марко Антонович.
   2. Заступники - Петро Стерчо, Микола Плав'юк.
   3. Секретарі - Аркадій Жуковський, Петро Шевченко.
   4. Організаційний референт - Іван Жебуц.
   5. Пресовий референт - Богдан Винар.
   6. Члени контрактової комісії: Голова -Борис Суховерський; члени - Антін Добрянський, Іван Туринський.
   7. Члени судової комісії: Голова - Богдан Цецюра; члени - Всеволод Квасницький, Богдан Микитчак [1, с 65]. Майже всі члени проводу були відомими політичними та громадськими діячами вже на момент створення об'єднання, але загальновідомими вони стануть з часом. Серед них - майбутній Президент Державного Центру УНР в екзилі, його заступники, діячі військового та фінансового Ресортів Уряду УНР.
   На Конгресі також були заслухані й докладно обговорені такі актуальні на той момент теми доповідей, як тема Ярослава Гринваса „До ситуації на Рідних Землях", Марка Антоновича „Наші завдання на ідеологічному фронті", Аркадія Жуковського „Побудова та завдання студентської ідеологічної централі", Дмитра Андрієвського „До української зовнішньої політики" [1, с 65].
   Боротьба за створення незалежної соборної української держави стала головним лейтмотивом діяльності всіх молодіжних організацій української діаспори. У зв'язку з цим одним із завдань „Зарева" стала й підготовка гідних кадрів для подальшої плідної праці на користь Батьківщини.
   Із самого початку існування були запроваджені дуже суворі вимоги до представників об'єднання як у центральному проводі, так і в місцевих осередках. Щоб стати членом українського студентського товариства, кандидат мав бути студентом 2-4 курсів вищих навчальних закладів на чужині, а щоб претендувати на керівну роль, треба було закінчити навчання або навчатися в магістратурі. Вимоги до кандидатів у члени представництва в „Зареві" були ще жорстокішими: необхідно було мати вищу освіту (краще не одну), досвід роботи в громадських організаціях різних напрямків діяльності, знати іноземну мову (переважно англійську), бути культурно та духовно розвинутою особистістю.
   Члени проводу вважали, що успіх реалізації ідей та спосіб запровадження їх у життя, у першу чергу, залежить від людських кадрів. „Питання кадрів - це питання ідейності, характерності, висоти інтелекту, етичного та морального сприйняття із розумінням національної праці й посвяти якнайширшого народного загалу. На кадрах лежить обов'язок перепровадження, за допомогою передової ідеї піднесеться прапор загального розвитку духу, добра нації", - зазначав з цього приводу у своїй привітальній промові на мюнхенському конгресі заступник Голови правління Петро Стерчо.
   В основі ідеологічної платформи „Зарева" лежала концепція розвитку й поширення української національної ідеї, яка вимагала максимальної мобілізації зусиль української студентської молоді за кордоном.
   Великого значення надавали також духовному й моральному розвитку молоді. Усі члени „Зарева" обов'язково проходили спеціальні підготовчі курси для роботи з іншими людьми, на яких вони знайомилися з основами психології особистості. Вони намагалися займатися самовихованням у напрямку розвитку в себе таких рис, як інтелігентність, патріотизм, відданість ідеї. Про необхідність такого виховання молоді неодноразово заявляли члени представництва у своїх промовах, зокрема член „Зарева" Іван Жебуц писав з цього приводу: „Українська національна революція вимагає до повного самовизначення української людини в самостійній соборній українській державі. Хочемо бути передовою ланкою у формуванні духовності української студентської молоді" [1, с 66].
   Державний Центр УНР фінансувався за допомогою добровільних пожертвувань емігрантів з України та внесків членів Уряду. Але Ресорт фінансів не мав змоги виділити кошти на розвиток об'єднання „Зарево", через що останнє мало самостійно фінансуватися, переважно із особистих заощаджень членів та небайдужих емігрантів. Організації бракувало як фінансової бази, так і виконавчого апарату, через що збори „Зарева" були непостійними та недовготривалими архівні матеріали містять інформацію лише про п'ять з'їздів, але й ці дані відрізняються неповнотою та фрагментарністю. Проте моральний авторитет представників проводу „Зарева" як репрезентанта молодіжного руху української діаспори все одне залишався незаперечним в українському студентському середовищі за кордоном.
   Утворення міжнародної української молодіжної організації сприяло активізації суспільної та культурно-освітньої роботи української громади. З появою „Зарева" в українській діаспорі відбулася ідеологічна кристалізація, шукання нових концепцій відносин між українською студентською молоддю діаспори й молоддю Радянської України. Серед представників еміграції переважав погляд, що українська молодь, яка перебуває за кордоном, повинна бути в моральній, національній і культурній єдності з молоддю, яка мешкає на території Радянської України.
   Організація „Зарево" успішно існувала протягом вісімнадцяти років. її діяльність була призупинена в листопаді 1967 року з причини створення Світового Конгресу Вільних Українців, який і взяв на себе всі повноваження цього об'єднання.

Література

1. ЦДАВО, ф. 5235, оп. 1, спр. 4, арк. 65-68.
2. Трощинський В. П. Українці у світі / В. П. Трощинський, А. А. Шевченко // Україна крізь віки. - Т. 15. - К., 1999. - 351 с
3. Енциклопедія українознавства : у 10 т. / [гол. ред. В. Кубійович]. -Париж, Нью-Йорк : „Молоде Життя", 1954 - 1989.
4. Мости в Україну / [уклад. В. Білецький, В. Боднарук, Б. Боднарук]. - Донецьк : Укр. культур, центр, Східний вид. дім, 2005. - 116 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com