www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Громадсько-політична активність студентства Донбасу (1956 - 1985 pp.)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Громадсько-політична активність студентства Донбасу (1956 - 1985 pp.)

А. В. Бадер

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА АКТИВНІСТЬ СТУДЕНТСТВА ДОНБАСУ (1956 - 1985 pp.)

   У другій половині 1950-х років відбулася часткова лібералізація суспільно-політичного життя. Новий метод ідеологічного виховання населення, що виключав репресії, вимагав появи численної соціальної групи, яка б узяла на себе функції пропаганди. На цю роль ідеально підходив висококваліфікований спеціаліст, адже керівник та організатор того чи іншого колективу мав беззаперечні можливості широкомасштабного впливу на нього. У нових умовах перед ВНЗ постало завдання перебудувати навчально-виховний процес у напрямку формування в студентів навичок громадсько-політичної, а отже, і пропагандистської діяльності [1, с 56; 2, с. 343]. Донбас у цей період мав у своєму складі дві області УРСР з високою концентрацією населення, що сприяло посиленню цих процесів у регіоні.
   Проблеми громадсько-політичної активності студентів у 1950 -1980-х pp. здебільшого вивчалися в контексті історії вищих навчальних закладів та як аспект при досліджені молоді СРСР у цілому. Зокрема, це роботи О. М. Сергійчука „Вища школа України в умовах лібералізації суспільного життя в 1953 - 1964 pp." [3], В. В. Бовкуна „Образ жизни советской молодёжи: тенденции, проблемы, перспективы" [1], Г. Ф. Науменка „Молодежь социалистического города: быт, традиции, обычаи" [4], колективна праця „Воспоминания выпускников Луганского машиностроительного института 1960-1975 годов" [5]. Деяку інформацію можна знайти у фундаментальній роботі радянських авторів „Вища школа Української РСР (1917 - 1967)" [2].
   У нашій розвідці ми ставимо завдання дослідити розвиток громадсько-політичної активності студентів Донбасу в 50 - 80-х роках.
   Про важливість поставлених у статті питань свідчать численні постанови того часу. Однією з таких була постанова ЦК КПРС „Про завдання партійної пропаганди в сучасних умовах" (1960 p.), яка вказувала на те, що необхідно прищеплювати студентській молоді навички пропагандистської роботи [2, с 345]. У „Положенні про ВНЗ СРСР", затвердженому Радою міністрів СРСР 21 березня 1961 року, також зазначалося, що студент повинен брати участь у пропаганді наукових та політичних знань серед трудящих [6, с 292]. Найбільш ефективним способом надання навичок впливу на суспільство вважалося залучення студентів до активної громадсько-політичної діяльності [1, с 55].
   У першу чергу, громадсько-політична активність студентів виявлялась у власному середовищі. У „Положенні про ВНЗ СРСР" (1961 р.) наголошувалося, що студент повинен брати активну участь у громадському житті колективу ВНЗ [6, с 292]. На думку радянських учених, без прищеплення майбутнім спеціалістам навичок самоврядування боротьба за перетворення кожного студента в активного громадського працівника не мала б відчутного успіху. З цією метою при комітетах комсомолу більшості ВНЗ Донбасу на початку 1960-х років було створено громадські деканати й студентські ради, різноманітні комісії з регламентації навчального процесу, призначення стипендій, розподілу місць у гуртожитку, організації самообслуговування, відрахування або поновлення на навчанні тощо [1, с 55, 56; 2, с. 343].
   Одним з елементів громадсько-політичної активності майбутніх спеціалістів була участь у роботі суспільних організації. Незважаючи на те, що протягом першої половини 1960-х років у зв'язку з виконанням Закону про школу, при прийомі до ВНЗ надавали перевагу абітурієнтам з виробничим стажем, що призвело до збільшення серед студентів членів комуністичної партії; основною організацією, у діяльності якої брала участь молодь ВНЗ, був ленінський комсомол [2, с 344]. Так, якщо студенти - члени комуністичної партії - складали в досліджуваний період у середньому лише близько 2 %, на початку 1960-х років - не більше 8 - 10 %, то комсомольців було в середньому 75 - 85 % [7, арк. 60, 66; 8, арк. 1; 9, арк. 12].
   Майбутні спеціалісти залучалися до керівництва комітетами ЛКСМ факультетів, курсів, груп. Найчастіше комсомольці ВНЗ Донбасу брали участь у роботі організації за рахунок виконання різноманітних доручень. Так, XV з'їзд ВЛКСМ (травень 1966 р.) та XX з'їзд ЛКСМУ (квітень 1966 р.) висунули в якості основного завдання організаційно-політичного зміцнення кожної первинної організації через постійне виконання її членами конкретних доручень [10, арк. 7, 8, 9]. За завданнями комітетів комсомолу ВНЗ студенти Донбасу залучалися до проведення політзанять у групах, керівництва гуртками політичної освіти на підприємствах, агітаційно-масової, культурно-масової та спортивної роботи серед населення [11, арк. 58; 2, с 346].
   Учні вищої школи Донбасу брали участь у роботі профспілкових організацій. У кожному ВНЗ регіону існував студентський профком, що керувався самими студентами. Наприклад, студент Луганського машинобудівного інституту В. Ф. Косенко два роки працював головою студентського профкому інституту [5, с 60]. По суті, студентські профспілки дублювали частину функцій комсомолу, проте не відігравали такої важливої ролі в організації громадсько-політичної діяльності майбутніх спеціалістів. Однак, сама участь у роботі профспілок є елементом громадсько-політичної активності студентів.
   Участь студентів у політичних кампаніях, до яких майбутніх спеціалістів залучали партійні та комсомольські організації, була частиною їхньої громадсько-політичної активності. Студенти працювали агітаторами серед населення під час підготовки виборів до рад. У 1950-х роках проводили роз'яснювальну роботу й збирали підписи під зверненням Всесвітньої Ради Миру про укладення пакту про заборону застосування ядерної зброї та брали участь у мітингах протесту проти застосування США бактеріологічної зброї в Кореї. У 1970-х роках студенти Донбасу брали участь у суботниках та мітингах на підтримку борців народу Чилі. Майбутні спеціалісти в бесідах з населенням розповідали про підсумки виконання народногосподарських планів, роз'яснювали матеріали з'їздів КПРС, принципи зовнішньої та внутрішньої політики СРСР [2, с 93; 12, арк. 3; 13, арк. 58, 62].
   На думку авторів колективної монографії „Вища школа української РСР за 50 років", однією з найпоширеніших і найефективніших форм участі студентів у громадському житті була лекційна пропаганда, елементарні вміння організації та проведення якої молодь ВНЗ отримувала на спеціальних курсах [2, с 345]. Протягом 1956-1985 років майже у всіх ВНЗ Донбасу існували факультети суспільних професій. Однією з найбільш популярних була спеціальність лектора-пропагандиста та лектора-міжнародника [14, арк. 40; 11, арк. 36]. Завдяки формуванню елементарних умінь організації лекторської роботи товариство „Знання", що безпосередньо займалось організацією та керівництвом лекційної пропаганди, отримало велику армію більш-менш кваліфікованих агітаторів [15, арк. 69].
   Матеріал, за яким студенти читали лекції, контролювався. Кожен студент протягом навчання був зобов'язаний написати реферат за темами, запропонованими кафедрами суспільних наук. Ці реферати ставали основою лекцій учнів вищої школи [16, арк. 29; 17, арк. 5]. Конкурсні роботи за напрямком суспільних наук також згодом перетворювали в лекції та доповіді [18, арк. 9]. Крім того, частину тем обирали безпосередньо партійні організації [2, с 345].
   Протягом навчального року лекційна пропаганда студентів використовувалась в основному для ідеологізації населення міст, у яких знаходилися ВНЗ. Майбутні спеціалісти доповідали в студентській аудиторії, робітничих гуртожитках, ПТУ, школах, на підприємствах міста й області під час виробничої практики [11, арк. 36; 16. арк. 29]. Крім того, програмами ВНЗ Донбасу передбачалася спеціальна суспільно-політична практика студентів [14, арк. 40].
   Селяни були менше піддані впливу агітаційної машини, ніж міське населення. Справа в тому, що на селі постійно не вистачало кадрів пропагандистів та культурних закладів, які були осередком ідеологізації. У зв'язку з цим велику увагу партійні, комсомольські організації та товариство „Знання" приділяли студентській лекційній роботі на селі. Пропаганда проводилася під час традиційної сільськогосподарської роботи студентів зі збирання врожаю. Під час канікулярної відпустки організовували читання лекцій та доповідей за путівками міських комітетів ЛКСМ України [19, арк. 24; 20, арк. 113].
   З кінця 1960-х років різко збільшується потік лекційної пропаганди студентів. У цей період у практику повсякденного життя входять регулярно організовувані обласними комітетами комсомолу студентські агітпоходи, що також в основному були розраховані на сільську місцевість. Так, у ході другого агітпоходу Ворошиловградської області (1970 - 1971 pp.) студентами було прочитано 15 тисяч лекцій, дано 700 концертів художньої самодіяльності, під вплив пропаганди майбутніх спеціалістів потрапило близько 100 тисяч осіб, майже кожен четвертий сільський мешканець області [21, арк. 18; 22, с 30]. До участі в п'ятому агітпоході студентської молоді Донеччини взагалі була залучена переважна більшість учнів вищої школи області [17, арк. 5].
   На нашу думку, причиною кількісного зростання студентської лекційної пропаганди були проблеми в ідеології Радянського Союзу кінця 1960 - початку 1970-х років. Справа в тому, що в 1930-х роках було оголошено про перемогу соціалізму в СРСР. Однак за сорок років наступну стадію - комунізм - радянське суспільство так і не досягло. Ситуацію погіршувало рішення XXII з'їзду КПРС (1961 р.) про побудову матеріальної бази комунізму за двадцять років та про випередження в 1970-х роках США за виробництвом продукції на душу населення. Відведений час спливав, а прогнози не виправдовувались. Ідеологічну проблему намагалися вирішити за рахунок появи ще однієї стадії на шляху до комунізму - розвиненого соціалізму.
   Доволі складне пояснення появи нового історичного етапу необхідно було донести населенню СРСР, що зневірювалося в можливості досягнення „суспільства загального благоденства". Оскільки лекція вважалася найефективнішим методом впливу на населення, збільшилася кількість саме цього виду пропаганди. Наприклад, перші студентські агітпоходи були присвячені підготовці, а потім результатам XXIV з'їзду КПРС (1971 p.), на якому Л. І. Брежнєв оприлюднив тезу про перехід до розвиненого соціалізму [21, арк. 17, 18; 23, арк. 19].
   Участь студентської молоді в трудових загонах є елементом громадсько-політичної активності майбутніх спеціалістів [1, с 55]. Окрім виховання в студентів активної громадської позиції, праця в народному господарстві допомагала зменшити дефіцит робочої сили, що виник у зв'язку з підвищеними темпами екстенсивного розвитку в кінці 1950-х -на початку 1960-х років. Тому не дивно, що саме тоді з'явилися перші студентські загони та третій трудовий семестр [2, с 300].
   Протягом 1958 - 1962 pp. комсомольці УРСР у цілому спорудили 56 великих ударних новобудов [2, с 300]. Студенти Луганської області брали участь у будівництві Лисичанського хімкомбінату, зрошувальних систем, тваринницьких приміщень у колгоспах та радгоспах регіону [24, арк. 101]. Майбутні спеціалісти Донеччини в 1960-х роках також постійно працювали в сільському господарстві та під час будівництва об'єктів хімічної промисловості [19, арк. 24].
   Після провалу спроб економічних реформ О. М. Косигіна, суть яких полягала в наданні підприємствам деякої самостійності та впровадженні елементів ринкових відносин у стару планову систему, було вирішено йти перевіреним екстенсивним шляхом. Розбудовувалися все нові й нові гіганти промисловості, постійно нарощувалася кількість використаних ресурсів, одним з яких були людські. У зв'язку з цим у 1970-х роках збільшуються темпи залучення студентів до робіт у народному господарстві.
   Так, на думку Г. Ф. Науменко, значного поширення студентські трудові загони здобули саме впродовж кінця 1960 - 1970-х років [4]. Наприклад, якщо в 1967 році членами студентських загонів було лише 4,6 % майбутніх спеціалістів Донбасу, то в 1970 - 12,8 %, а в 1980 - 15 % [25, арк. 6; 7, арк. 56; 26, арк. 64; 27, арк. 11; 28, арк. 5,6; 29, арк. 12].
   За специфікою роботи трудові студентські загони поділялися на будівельні, у які входило 70 - 75 % загального особового складу, сільськогосподарські - 20 - 25 % та загони санітарів - біля 5 % [13, арк. 53; 28, арк. 5, 6]. Основним на той час уважалося сільське будівництво, для якого використовували біля 40 - 45 % контингенту загонів Донбасу. У зв'язку з постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 2 червня 1959 р. „Про розширення самообслуговування у ...вищих навчальних закладах" 20 % студентських трудових загонів регіону почали працювати під час будівельних та ремонтних робіт у власних ВНЗ [2, с 308]. На роботу в Тюменську область, Калмицьку АРСР, Туркменську РСР тощо виїжджало лише 9 % особового складу загонів Донбасу [13, арк. 103; 30, арк. 35].
   За словами випускника Луганського машинобудівного інституту 1974 року Л. Н. Держака, стати бійцем будівельного загону мріяв кожен студент. Однак конкурс був великий, потрібно було успішно навчатися, брати активну участь у громадському житті факультету та інституту, а також мати якусь будівельну професію. Конкурс до виїзних загонів був ще більшим. Так, за словами випускника цього ж ВНЗ 1970 року В. Ф. Косенка, конкурс до будівельного загону „Гренада", що працював у Тюменській області, був подекуди складнішим, ніж при вступі до інституту [4, с 30, 62].
   На нашу думку, одним з основних чинників, що впливали на рівень громадсько-політичної активності студентів у трудових загонах, була заробітна платня. Наприклад, основна маса майбутніх спеціалістів Донбасу намагалися потрапити в загони, які направлялися на цілину (друга половина 1950-х перша половина - 1960-х років), райони видобутку природних копалин (кінець 1960-х - перша половина 1980-х років) [5, с 62]. Платня в таких загонах становила біля 300 крб. на місяць, що на той час було чималими грошима [29, арк. 12, 13].
   У розвиток народного господарства на цілині в кінці 1950-х - на початку 1960-х років вкладали значні кошти. У першій половині 1960-х років простежується деякий позитивний економічний ефект від інвестування в розширення сільського господарства та промисловості. У 1970-х роках видобуток природних копалин у віддалених районах СРСР узагалі став практично єдиним джерелом поповнення бюджету цілої країни. Усе це дозволяло призначати достатньо високу платню робітникам виїзних студентських будівельних загонів. Однак, у цих районах дефіцит робочої сили був невеликим, оскільки високі заробітки сприяли припливу робітників з усієї території Радянського Союзу.
   За словами випускника Луганського машинобудівного інституту 1968 року А. М. Ахтямова, на будівництві власних ВНЗ члени студентських бригад також непогано заробляли [5, с 7]. Кінець 1960-х -перша половина 1970-х років - це часи найбільшого матеріального забезпечення ВНЗ Донбасу. У цей період, за рахунок продажу корисних копалин та деякого позитивного економічного ефекту від реформ О. М. Косигіна, необхідність поєднувалась з можливістю держави фінансувати вищу школу на достатньо високому рівні.
   У трудових загонах, що працювали на селі, заробітна платня не відігравала провідної ролі у формуванні активності студентів, оскільки тут отримували найменше - у середньому максимум 60 крб. на місяць [13, арк. 47; 31, арк. 2]. Справа в тому, що сільське господарство УРСР було збитковим, доходи працівників колгоспів і радгоспів - найнижчими в країні, кількість селян постійно скорочувалася. У таких умовах галузі потрібна була велика кількість робочої сили, однак профінансувати високу заробітну платню вона була не в змозі.
   Під час роботи студентів у трудових загонах обов'язковими були й такі форми громадсько-політичної активності, як лекційна пропаганда, культурно-масова, спортивна та шефська робота серед населення. Практично кожен член загону, крім роботи, повинен був брати участь у якомусь з наведених вище видів громадської діяльності [17, арк. 5; 7, арк. 57].
   Таким чином, активна громадсько-політична діяльність вважалася необхідним елементом професійного становлення майбутнього спеціаліста. Окрім головної функції - виховання пропагандиста, участь у громадсько-політичному житті надавала студентам важливі для подальшої кар'єри вміння організації та керівництва колективом. Паралельно діяльність учнів вищої школи сприяла вирішенню проблеми нестачі трудових ресурсів та кадрів агітаторів. По суті, майбутні спеціалісти своєю громадсько-політичною активністю допомогли віддалити неминучий час падіння тоталітарної системі Радянського Союзу. На нашу думку, надалі цікавим є вивчення взаємозв'язку активності студента в громадсько-політичному житті під час навчання та його професійних досягнень після закінчення ВНЗ.

Література

1. Бовкун В. В. Образ жизни советской молодежи: тенденции, проблемы, перспективы / В. В. Бовкун. - М. : Высш. шк.., 1988. - 144 с.
2. Вища школа Української РСР (1917 - 1967 pp.) / відп. ред. В. І. Пітов. - К. : Вид-во Київ, ун-ту, 1968. Ч. 2. - 396 с.
3. Сергійчук О. М. Вища школа України в умовах лібералізації суспільного життя в 1953 -1964 рр. : дис. ... канд. істор. наук : 07.00.01 / О. М. Сергійчук. -Переяслав-Хмельницькии, 2002. - 229 с
4. Науменко Г. Ф. Молодежь социалистического города: быт, традиции, обычаи / Г. Ф. Науменко. - К., 1979.
5. Воспоминания выпускников Луганского машиностроительного института 1960 - 1975 годов І сост. Б. П. Румянцев. - Луганск : ТОВ „НВФ „СТЕК", 2003. - 160 с.
6. О коммунистическом воспитании и укреплении связи школы с жизнью : сб. док. / сост. М. М. Дейнеко. - М. : Просвещение, 1964. - 480 с.
7. Державний архів Донецької області (далі - ДАДО), ф. Р. 326, оп. 15, спр. 1471, арк. 56, 57, 60, 66.
8. Державний архів Луганської області (далі - ДАЛО), ф. Р. 759, оп. 2, спр. 328, арк. 1.
9. ДАЛО, ф. Р. 311, оп. 5, спр. 15, арк. 12.
10. ДАЛО, ф. Р. 311, оп. 4, спр. 7, арк. 7, 8, 9.
11. ДАДО, ф. Р. 326, оп. 15, спр. 1134, арк. 36, 58.
12. ДАЛО, ф. Р. 416, оп. 2, спр. 424, арк. 3.
13. ДАЛО, ф. Р. 311, оп. 9, спр. 38, арк. 47, 53, 58, 62, 103.
14. ДАДО, ф. Р. 176, оп. 13, спр. 13, арк. 40.
15. ДАЛО, ф. Р. 179, оп. 12, спр. 50, арк. 69.
16. ДАЛО, ф. Р. 759, оп. 2, спр. 2096, арк. 29.
17. ДАЛО, ф. Р. 424, оп. 26, спр. 52, арк. 5.
18. ДАДО, ф. Р. 424, оп. 35, спр. 16, арк. 9.
19. ДАДО, ф. Р. 326, оп. 12, спр. 509, арк. 24.
20. ДАДО, ф. Р. 326, оп. 121, спр. 182, арк. 113.
21. ДАЛО, ф. Р. 311, оп. 7, спр. 11, арк. 17, 18.
22. Народное хозяйство СССР в 1970 г. : стат. ежегодник. - М. : Статистика, 1971. - 823 с.
23. ДАЛО, ф. Р. 311, оп. 9, спр. 17, арк. 19.
24. ДАЛО, ф. Р. 1498, оп. 1, спр. 30, арк. 101.
25. ДАДО, ф. Р. 424, оп. 13, спр. 100, арк. 6.
26. ДАДО, ф. Р. 326, оп. 114, спр. 247, арк. 64.
27. ДАЛО, ф. Р. 311, оп. З, спр. 329, арк. 11.
28. ДАЛО, ф. Р. 311, оп. 4, спр. 18, арк. 5, 6.
29. ДАЛО, ф. Р. 311, оп. 9, спр. 15, арк. 12, 13.
30. ДАДО, ф. Р. 424, оп. 10, спр. 17, арк. 35.
31. ДАДО, ф. Р. 3765, оп. 1, спр. 517, арк. 2.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com