www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Укладання міжкнязівських договорів на Русі в удільну добу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Укладання міжкнязівських договорів на Русі в удільну добу

Н. Д. Кальніцька

УКЛАДАННЯ МІЖКНЯЗІВСЬКИХ ДОГОВОРІВ НА РУСІ В УДІЛЬНУ ДОБУ

   Актуальність обраної теми полягає у необхідності ретельного вивчення "білих плям" історичного простору України. Внутрішня дипломатія Русі у добу феодалізму, часів федеративного устрою Русі є темою недостатньо дослідженою, тому потребує додаткової уваги із залученням нових свідоцтв письмових джерел.
   Метою роботи є аналіз процесу підписання договорів між удільними князями наприкінці XI - 30-х pp. XIII ст. із залученням нових літописних свідоцтв. Завданнями постають встановлення типології договорів та визначення їх структурних елементів.В історичній літературі загальним проблемам розвитку удільних князівств Русі присвячені праці П. П. Толочка, О. П. Толочка, М. Ф. Котляра, Л. В. Войтовича, В. М. Рички тощо. Вивченням саме міжкнязівських угод у свій час займалися Б. О. Рибаков, М. Ф. Котляр [1]. Сучасний дослідник церкви В. М. Ричка окрему увагу приділяв традиції хрістоцілування під час укладання договорів між князями. Огляд історичної літератури та джерел надає підстави визначити, що час удільної доби до початку монгольської навали має велику кількість прикладів укладання договорів давньоруських князів. Слід визнати, що у літописах наводиться значна кількість подібних угод, оскільки саме цей період характеризувався активними військовими акціями князівських кланів, які закінчувалися підписанням подібних угод. Тому не дивно, що наприкінці XI ст. була створена специфічна система договірних відносин.
   Перед тим, як розпочати огляд цієї проблеми, слід зазначити, що підписанню угод передувало проведення дипломатичного листування. Головною тематикою листування між князями ставали проблеми взаємин, умови договорів, створення міжкнязівських коаліцій, попередні умови шлюбних угод тощо. Листування між князями надає можливість скласти уяву про наміри окремих князів, про загальні обставини внутрішнього життя давньоруських князівств удільної доби, інколи про напрямки зовнішньої політики володарів окремих князівств.
   Дипломатичне листування між давньоруськими князями в удільну добу зародилося на основі дипломатичного досвіду давньоруських князів під час організації дипломатичних місій до іноземних держав. Зрозуміло, що у внутрішній дипломатії не використовувалася вся атрибутика дипломатичних відносин. У подальшому міжкнязівське листування знайшло своє продовження і в часи перебування українських земель під владою іноземних держав.
   Активізація дипломатичного листування у середині XII ст. свідчить про новий етап у розвитку міжкнязівських відносин. Зрозуміло, що письмових текстів залишилося небагато, майже вся інформація проходить через літописні оповідання. Про наявність письмового листування між князями свідчать літописці. Давньоруські хроністи намагалися відрізнити переговори безпосередньо між князями, переговори через послів і листування між представниками різних гілок князівського клану Рюриковичів. Не можна стверджувати, що за часів удільної роздробленості існувала налагоджена система дипломатичного листування між князями, те ж саме можна сказати і про наявність професійних дипломатів у вказаний час. Проте факт залишається фактом - дипломатичне листування між князями з початком феодального дроблення вже оформлювалося, і це свідчило про нову форму дипломатичних відносин, про вдосконалення взаємин між князями.У літописах наводиться свідчення про угоди, що підписувалися між князями в усній та письмовій формі протягом XII - першої третини XIII ст. Найбільшу групу складають договори між князями для створення коаліцій, а також міжкнязівські перемир'я. Додатково могли підписуватися договори про заміщення князівських столів, про відношення васалітету-сюзеренітету. Окрему групу складають угоди з правителями інших держав, так би мовити, державні угоди. Цікавими є варіанти договірних стосунків із городянами, в яких мається достатньо інформації про економічний потенціал окремих міст, про торговельні стосунки на Русі.
   Починаючи огляд процесу укладання договорів, слід розпочати від найменшого за кількістю згадувань - угод князів із городянами. У часи нестабільності князівської влади активну роль у вирішення нагальних (навіть державницьких) питань стали відігравати віча, котрі досить часто представляли інтереси окремих князів. У скрутні часи, коли ситуація виходила за межі контролю князя, інколи завдяки активності віча вдавалося встановити мир на Русі. Зрозуміло, що подібний мир в умовах постійної боротьби за владу був нестійким. Новим етапом у відносинах між князями та віче стала практика укладання угоди між ними, тобто залучення підтримки віча князями. Це, у свою чергу, свідчить про зростання роль впливу вічевого зібрання на міжкнязівські відносини у часи удільності Русі.
   У цілому діяльність віче являла собою противагу князівським з'їздам, а також була наслідком погіршення внутрішньополітичного становища на Русі. Цікавою у зв'язку з цим є роль віче у вирішенні міжкнязівських конфліктів. Першим серйозним випадком, коли вічові зібрання зіграли важливу роль у вирішенні питань державного рівня, були збори під час правління київського князя Ізяслава Ярославича. Так, у 1068 р. об'єднані сили трьох Ярославичів потерпіли поразку від кочовиків під Переяславом: "И людне кыевскии прибЪгоша Кыеву, и створиша вече... рЪше пославшеся ко князю глаголюше: "Се половцы росулися по земле, вдай княже оружие и кони, и еще бъемся с ними" [2, стб.170]. Літописні повідомлення надають найбільшу інформацію про діяльність київського віча, але існують приклади про активне втручання віча інших міст у вирішенні міжкнязівських конфліктів. Класичним прикладом вічової активності є діяльність віча у Новгороді, де досить впливовими були представники верхівки місцевого населення. На Галичині князь Данило Романович використовував "градських" мужів для боротьби з боярством. Тому можна з впевненістю заявити, що найвпливовішою силою у вічових зібраннях частіше відігравали саме ці "градські" мужі, хоча історія має й виключення.
   Якщо угоди між князями та міськими мешканцями носили винятковий характер, то угоди міжкнязівські були широко відомі. Слід визнати, що протягом XII ст. у цілому на Русі була створена загальна схема, формула для укладання угод поміж князями. Перш за все, існувала окрема назва для самих угод. На Русі укладання мирної угоди називалося "принять в любов", "быть в великой любви" тощо. Можна навести приклади подібних договорів: у 1150 р. князь Ізяслав Мстиславич, що на деякий час втратив київський стіл, звернувся з проханням до сина князя Юрія Долгорукого Андрія: "Въведи мя к отцю твоєму в любовь" [З, с.407]. Вже після смерті князя Ізяслава Мстиславича і вокняжіння в Києві на початку 1155 р. князя Юрія Долгорукого, котрий вирішив зав'язати мирні стосунки з його братом Ростиславом, лідером смоленського князівського клану. У пропозиції Юрія Долгорукого відзначалося бажання поділити владу на Русі - разом "Рускую землю держати". Можна припустити, що князь Юрій визнавав зростання політичного потенціалу смоленських князів і запропонував форму управління у вигляді дуумвірату, а можливо це було проявом, за виразом М. Ф. Котляра, "куртуазного визнання політичної важливості фігури Ростислава в Південній Русі" [4, с.242]. У відповідь на це князь Ростислав попросив "принять в любов" і його братів Володимира, Мстислава та Ярослава [3, с.480-481]. Князь Юрій погодився.
   Затвердження угоди супроводжувалося цілуванням хреста у головному храмі міста чи князівства. Перша згадка про подібну церемонію відноситься до 1059 p., коли брати Ярославичі, звільнивши свого стрия Судислава із в'язниці, "заводивъше кресту". Проте ще під час угод князя Олега Віщого з греками у літописах згадувався подібний ритуал - символ непорушності взятих на себе зобов'язань. Як зазначає В. М. Ричка, обряд хрестоцілування відновлював правопорядок на Русі та слугував гарантом збереженості її цілісності. Церемонія хрестоцілування та пов'язана з нею система норм християнської моралі зменшували кількість міжкнязівських протиріч і встановлювали, хоча б й тимчасовий, мир на Русі [5, с.36-37]. Хрестоцілування практикувалось здебільшого у князівському середовищі, а в зовнішній дипломатії - виключно між правителями-одновірцями. Так, у 1155 р. смоленський князь Ростислав Мстиславович "... целова хрест съ братьею своею съ Рязаньскими князи на всей любви; они же вси зряху на Ростислава, имеяхуть его отцем собе..." [З, с.482]. Це свідчить про посилення смоленського князівського клану, і про те, що володимиро-суздальський князь Юрій намагався будь-яким чином залучитися підтримкою смоленського князя, оскільки він навіть поступився на користь глави того клану частиною свого сюзеренітету над Руссю.
   У 1149 р. під час походу князя Долгорукого до Чернігово-Сіверської землі князь Володимир Давидович нагадав київському князю Ізяславу Мстиславичу, що вони з братом Ізяславом "к тобе хресть целовали" [3, с374]. Практика скріплення угод цілуванням хреста відноситься і до початку XIII ст. Так, після раптової смерті князя Романа Мстиславича у 1205 р.: "И положиша в Галиче у святця Богородица, а кресть целоваша сыну его Данилу" [6, с.60]. А в 1210 р. "приходи Матфеи митрополить из Кіева ко Всеволоду о Олговичи, о миру; Всеволодъ виде покорение ихъ и взя миръ с ними, и крестъ целоваша" [6, с.62-63]. Таким чином намагалися встановити спокій на Галичині.Цікавим є той факт, що навіть під час зради або вбивства практикувалося скріпляти договори цілуванням хреста. У 1147 р. посол Ізяслава Мстиславича Гліб (Уліб) у Чернігові дізнався, що Давидовичі та Святослав Всеволодович цілували хреста князю Святославу Ольговичу, що був ворогом київського князя. Князь Ізяслав нагадав їм про їхню присягу йому як сюзерену, проте Давидовичі та Святослав Всеволодович відверто заявили про те, що вони цілували хрест київському правителю нещиро: князь Володимир "...по неволи есмь хресть целовалъ к Изяславу" і зрадили його тому, що той скинув їх брата Ігоря Ольговича у 1146 р. [З, с.360; 7, с.40-41].
   На жаль, з часом "хрестоцілування" при укладанні угод втратило свою значущість. У літописах фіксується декілька прикладів демонстративного повернення хресних грамот. У дійсності це означало розрив стосунків, а в деяких випадках - і початок воєнних дій. Так, у 1196 р. київський князь Рюрик Ростиславович звернувся до володимиро-суздальського князя Всеволода Юрійовича, який на той час був найстаршим на Русі, і звинуватив його зятя - волинського князя Романа Мстиславича - у змові з ворожими обом великим князям - Ольговичами: "А к Роману, зятю своєму послав, обличи его и грамоты повръже ему" [7, с. 104]. Відомо, що "тое же осени Романъ Мьстиславичь... пославъ люди свои воевать волость Рюриковоу" [3, с.696]. Князю Роману нічого не залишалося як втекти до Польщі.
   Додатково для збереженості дії угод практикувалося укладання шлюбних угод. У добу удільності династичні шлюби ставали своєрідним гарантом збереження мирних та дружніх стосунків між кланами. Перші найбільш відомі - це два шлюби у 1143 p., коли київський князь Всеволод Ольгович оддружив свого сина Святослава з донькою полоцького князя Василька Рогволдовича - Марією. Тоді ж суперник Всеволода - Ізяслав Мстиславич - "отда дчерь свою Полотьску за Борисовича за Роговолода" [2, стлб.310]. Стратегія подібних шлюбів зрозуміла - заручитися підтримкою полоцького князя у боротьбі за Київ.
   Слід визнати, що династичні шлюби частіше укладалися з представниками більш значимого князівського клану. Траплялися випадки, коли вже авторитетні князі шукали підтримки менш значимих володарів для засвоєння нових політичних просторів. Цікавим є приклад шлюбної діяльності Юрія Долгорукого, який задля боротьби із Ізяславом Мстиславовичем за Київ методично сколочував собі союз. Породичалися з Юрієм тоді і Ольговичі, і галицький князь Володимирко Володаревич. Тут спостерігається новий рівень шлюбної дипломатії з далекоглядною стратегією.
   Зазначимо, що у другій половині XII ст. відпрацьовувалася нова лінія взаємин - породичання найбільш впливових князівських кланів з Південної та Північної Русі. Частіш за все, це були представники володимиро-суздальського клану - на півночі, та Ольговичі та Мономаховичі - на півдні. Наприклад, за часи піднесення Андрія Боголюбського більшість князів Південної Русі сподівалися на допомогу далекого володимиро-суздальського князя. У 1159 р. Ізяслав Давидович, що боровся із Ростиславом Мстиславовичем за Київ, "посла к Дюргевичю к Андрееви спроси у него дщерь (Ростиславу) за сьшовца своего за Святослава, и испроси у него помочь" [2, стлб.350]. Андрій Юрійович погодився на цей альянс, а також надав допомогу. Союзники Ростислава Мстиславовича - Ольговичі - не ризикнули вже виступати проти князя Ізяслава та пішли на мирну угоду.Шлюбна дипломатія стала однією з приоритетних засобів заохочення до себе нових союзників та збереження миру. Цікавими є основні напрямки династичних шлюбів князів окремих земель. Як зазначає Л. В. Войтович, династична політика князів була підпорядкована інтересам їх територій [8, с379]. Найбільш широкими шлюбними зв'язками відрізнялися чернігівські Ольговичі. У добу удільності Ольговичі були однією з найбільш впливових князівських гілок у боротьбі за Київ. Для нейтралізації своїх конкурентів - київських Мономаховичів - вони укладали шлюбні угоди з галицькими та полоцькими князями. Серед клану Мономаховичів не було єдності. Київська гілка постійно виборювала свої права на Київ, суздальський клан намагався самостійно зайняти київський престол, окремо виступала волинська гілка Мономаховичів. Таким розмежуванням сил користувалися чернігово-сіверські князі. Найбільш блискучою була династична політика Святослава Ольговича. Він видав одну дочку за смоленського спадкоємця Романа Ростиславовича у 1149 p., другу - за Володимира Андрійовича, який став рішуче наступати на волинських князів. А третя дочка Марія у 1166 р. стала дружиною бузького князя Ярослава Ізяславовича з волинської династії. Таким чином, князю Святославу за допомогою династичних шлюбів вдалося створити можливість гідно виборювати свої права у Південній Русі.
   Отже, спочатку шлюби нагадували лише спроби вирішити тимчасові проблеми, але з часом шлюбна дипломатія стала однією з стратегічних варіантів для побудови окремих князівських союзів у боротьбі за Київ.
   Цікавим залишається зміст всіх угод, що складалися у писемній формі. Загалом збереглася певна кількість текстів грамот. У 1150 р. союзник князя Юрія Долгорукого галицький князь Володимирко Володаревич пішов війною на київського князя Ізяслава. Останній звернувся по допомогу до старшого брата Юрія Володимировича В'ячеслава: "Ты ми єсть отець, а се ти Киев". В'ячеслав після вагань погодився: "И тако целоваста хрест на том: Изяславу имети отцом В'ячеслава, а В'ячеславу имети сыном Изяслава" [3, с.399-400]. У тому ж році Ізяслав вступив до Києва та звернувся до В'ячеслава Володимировича, запрошуючи його княжити у стольному граді: "Ныне же, отце, даю ти Киев, поеди, сяди же на столе деда свого и отца свого" [З, с.418]. Подібне формулювання "даю ти Киев" засвідчує дійсний статус кожного із співправителів: В'ячеслав сидить на великокнязівському столі, але Київ він отримав від небожа.
   Отже, міжкнязівські договори удільної доби складалися, головним чином, із так званого змістовного елементу, а також для підтвердження значущості угоди скріплялися цілуванням хреста. Додатковим гарантом могли слугувати шлюбні угоди. Щодо варіантів договорів, то найбільш розповсюдженою була форма союзного договору для створення коаліцій, князівські перемир'я, договори про заміщення князівських столів, про відношення васалітету - сюзеренітету. Нечастими були договори князів із міським населенням. У зв'язку з цим перспективним для подальшого дослідження постає визначення впливу соціального фактору на розвиток міжкнязівської дипломатії.

Література

1. Див. напр.: Толочко П. П. Київська Русь / Петро Петрович Толочко. - К.: Абрис, 1996. - 360 с; Толочко А. П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, ідеологія I Алексей Петрович Толочко. - К.: Наук, думка, 1992. - 224 с - (Труды І Ин-т истории Украины, Ин-т украинской археографии АН Украины); Котляр М. Ф. Історія дипломатії Південно-західної Русі І Микола Федорович Котляр. - К.: Вид-во Інституту історії України НАН України, 2002. - 247 с - (Праці / Ін-т історії України НАН України); Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX - початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль / Леонтій Вікторович Войтович. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2000. - 649 с - (Праці / Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України); Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII - XIII вв. I Борис Александрович Рыбаков. - М.: Наука, 1982. - 592 с. (Труды / Академия наук СССР).
2. Полное собрание русских летописей. / Авт. предисл. Б. М. Клосс. - М.: Языки русской культуры, 1991. - Том І. Лаврентьевская летопись. -733 с- (Препринт / Ин-т рос. истории РАН).
3. Полное собрание русских летописей. / Авт. предисл. Б. М. Клосс. - М.: Языки русской культуры, 1998. - Том П. Ипатьевская летопись. - 604 с. - (Препринт / Ин-т рос. истории РАН).
4. Котляр М. Ф. Історія дипломатії Південно-західної Русі/ Микола Федорович Котляр. - К.: Вид-во Інституту історії України НАН України, 2002. - 247 с - (Праці / Ін-т історії України НАН України).
5. Ричка В. М. Політична етика і культура міжкнязівських взаємин на Русі у вимірі релігійної традиції хрестоцілування // Любецький з'їзд князів 1097 року в історичній долі Київської Русі: Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 900-літтю з'їзду князів Київської Русі у Любечі. - Чернігів: Сіверянська думка, 1997. / Під заг. ред. П. П. Толочка. - С. 35-37.
6. Полное собрание русских летописей/ Авт. предисл. Б. М. Клосс. - М.: Языки славянской культуры, 2004- Том XXIII. Ермолинская летопись. - 256 с.
7. Полное собрание русских летописей./ Сост. Я. И. Бередников. - Т.VII. Летопись по Воскресенскому списку. - СПб: Изд-во Археограф, комиссии, 1856. -544 с.
8. Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX -початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль / Леонтій Вікторович Войтович. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2000. - 649 с - (Праці / Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України).

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com