www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Український та єврейський національні проекти в російській імперії: порівняльний аналіз публіцистики М. Грушевського та С. Дубнова
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Український та єврейський національні проекти в російській імперії: порівняльний аналіз публіцистики М. Грушевського та С. Дубнова

М. В. Гаухман

УКРАЇНСЬКИЙ ТА ЄВРЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНІ ПРОЕКТИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПУБЛІЦИСТИКИ М. ГРУШЕВСЬКОГО ТА С. ДУБНОВА

   Актуальність вивчення національного питання в Україні під владою Російської імперії зумовлюється сучасними процесами формування української політичної нації як гармонійної спільноти, складеної з представників різних етноконфесійних груп. Національне питання було однією з ключових проблем соціальної дійсності Росії на початку XX ст. Поєднуючись зі соціально-політичними питаннями громадського життя, національне питання являло собою небезпечну силу, що загрожувала політичному ладу імперії, тим більше на її національних окраїнах. Національне питання в Наддніпрянській Україні розпадалося на три гілки: українську, польську та єврейську. Доцільним є порівняння різних національних питань. Це дозволяє з'ясувати структуру й динаміку національного питання в імперії. Найбільш плідним уважаємо порівняння українського та єврейського питання. Обидві нації були бездержавними та не мали дієвих політичних інституцій станом на кінець XIX ст. Вони знаходилися в суперечливих відносинах між собою. Натомість начебто не помічали одна одну в політичній боротьбі.
   Українській та єврейський національні проекти розглядатимуться на матеріалі публіцистичної спадщини Михайла Грушевського та Семена Дубнова. Публіцистиці М. Грушевського не було присвячено жодного монографічного та дисертаційного дослідження, адже вона використовується в українській історіографії переважно як джерело з історії початку XX ст., а не як окремий об'єкт дослідження. Як наслідок, відома авторові сучасна українська історіографія публіцистики М. Грушевського періоду до Української революції 1917-1920 pp. складається з декількох статей, присвячених поглядам історика на форму державного устрою Росії, та вступних статей до окремих томів повного зібрання його творів, що дають загальний огляд публіцистичної спадщини історика [1]. Публіцистика С. Дубнова, наскільки нам відомо, залишається мало дослідженою цариною української історії, що, на наш погляд, пояснюється недостатньою вивченістю історії міжнаціональних відносин в Україні та історії українських євреїв зокрема.
   Важливість вивчення публіцистичної спадщини політичних мислителів минулого зумовлена не лише тим, що до середини  XX ст. преса була єдиним засобом масової інформації, а й тим, що для так званих недержавних націй, які перебували на другорядних позиціях у багатонаціональних державах, політична діяльність була утрудненою, а національна преса дозволяла заповнити політичний вакуум. На сторінках газет і часописів тривали дискусії між прихильниками різних напрямків того чи іншого національного проекту, обговорювалися цілі й програми діяльності громадських товариств і політичних партій, які мали на меті охорону національних прав. Від теорії робився крок до практики: услід за дискусіями на шпальтах преси поставали національні організації. Навіть за обставин, несприятливих для створення й діяльності національних інституцій, преса давала змогу, хоча б на словах, обговорювати дражливі питання національного життя. У такий спосіб тривали первинні етапи націотворення в Центрально-Східній Європі.
   Відмінні й подібні риси українського та єврейського питання варто дослідити крізь призму публіцистики двох національних провідників - Михайла Грушевського та Семена Дубнова. Обидва були істориками-позитивістами, авторами національних наративів: багатотомних праць "Історія України-Руси" та "Загальна історія єврейського народу" ("Всеобщая история еврейского народа"). Обидва були публіцистами, які спрямовували свої зусилля на захист національної інтересів та обґрунтування власних національних проектів. Навіть політичні погляди обох істориків були навдивовижу близькими: засновані ними, відповідно, "Товариство українських поступовців" (ТУП) та "Єврейська народна партія" (ЄНП, або "Фолькспартай") за соціально-політичними програмами збігалися з російськими кадетами ("Партією народної свободи"); утім, обидві партії протистояли кадетському розумінню національного питання в Росії.
   Мета цієї статті - висвітлити спільні й відмінні риси українського та єврейського національних проектів, тобто проектів вирішення національного питання, сформульованих М. Грушевським та С. Дубновим протягом 1897-1914 pp., на підставі порівняльного аналізу їхньої публіцистичної спадщини.Порівняння історичних поглядів М. Грушевського та С. Дубнова вже здійснювалося. Але порівняння стосувалося лише їхніх історіософічних концепцій. В. Потульницький зіставив ідеї С. Дубнова з ідеями М. Грушевського, визначивши обох істориків як позитивістів за науковою методологією та романтиків за світоглядом [2, с 172-173].
   Початок XX ст. позначився пришвидшенням націотворчих процесів в Україні. Українська етнічність стрімко політизувалася: на історичну арену виходила українська модерна нація. Національними провідниками стали представники різночинної інтелігенції - українські народники. Вони прагнули визнання національних прав українців у Російській імперії. Народники не боролися за українську державність, бо розглядали державні інституції загалом під кутом зору поліційного характеру Російської держави. Інакше кажучи, будь-яка держава вважалася ними за поліційну державу, у якій пригнічуються національні меншини, а відтак боротьба за українську державність позбавлялася сенсу [3, c.XLII].
   Український національний проект був відносно єдиним для всіх політичних мислителів початку XX ст. Хоча серед українських політиків постійно тривали суперечності з приводу місця національного питання в партійних програмах, все одно, воно не виходило з поля зору українських провідників. Звісно, соціалістичні політики були схильні відводити національному питанню другорядну роль у громадському житті. Адже в соціалістичному суспільстві, згідно з програмами лівих партій, національне питання буде вирішено внаслідок спільної боротьби пригнічених народів Росії за соціалістичне майбутнє. Безумовно, на перше місце національне питання ставили ліберальні, т. зв. "поступові", українські політики, що до них належав і М. Грушевський. Українські ліберали мали більше можливостей поширювати власні ідеї, завдяки тому, що внаслідок Першої Російської революції 1905-1907 pp. дозволялося видавати помірковану україномовну пресу. Відтак під українським проектом у цій статті розумітиметься проект М. Грушевського як речника ліберального напрямку політичної думки Наддніпрянської України.Першою засадою, так би мовити, обличчям, українського проекту була вимога автономізації Наддніпрянської України - утворення автономної Української держави. Звісно, постання суверенної України було неможливим у самодержавній Російській імперії. Українська автономія мала сполучатися з децентралізованим устроєм майбутньої демократичної Росії, яка перетворилася б на федеративну республіку, тобто союз національно-територіальних автономій її народів. Концепція українського автономізму була остаточно сформульована М. Грушевським у збірці статей "Визволення Росії і українське питання", що побачила світ у 1907 p., а найбільш викінчено - в статтях "Єдність чи розпад [Росії]?" та "Національне питання й автономія", уміщених у цій збірці [4, с.405-412, 413-420].
   Першочерговість вимоги національно-територіальної автономії відносно соціальних питань пояснювалася українськими публіцистами тим, що в Україні національне й соціальне питання йшли пліч-о-пліч. Адже українці були т.зв. "селянською нацією", а відтак поліпшення життя українського селянства, - чого було легше досягнути в автономній республіці, ніж у централізованій імперії, - означало посилення позицій української нації та навпаки. Зауважимо, що український проект не погоджувався з принципом національно-персональної автономії. Річ у тім, що всі європейські національні проекти "епохи націоналізму" передбачали саме територіальну організацію національної спільноти. Адже підставою європейських проектів було уявлення про землю як етнічний простір, у якому здійснюються події національної історії.
   Другої вимогою українського проекту було впровадження україномовної освіти. Українська мова була маркером української національної ідентичності, бо саме національна мова вирізняла українців від сусідніх народів, насамперед росіян. Українські політичні діячі не заперечували вивчення російської мови як мови державної. Питання української освіти являло собою ту програму мінімум, яку можливо було впровадити за допомогою співробітництва з кадетами [5, с.235-250]. Питанню освіти й мови були присвячені спеціальні збірки статей М. Грушевського "Про українську мову й українську справу: статті й замітки" та "Про українську мову і українську школу", видані, відповідно, в 1907 і 1912 pp. [6, с.211-230, 379-412].
   Український проект прагнув зруйнувати імперську національну ієрархію. Українці мали перетворитися на політичну націю, вільну від асиміляційних впливів т.зв. домінуючих націй. Домінуючими націями стосовно українців були росіяни, поляки та євреї. Парадокс полягав у тому, що росіяни та поляки були також домінуючими націями стосовно євреїв. Так міжнаціональні відносини спліталися в нерозривний вузол, утворений суперництвом різних національних проектів.
   "Епоха націоналізму" змусила європейських євреїв переосмислити власну ідентичність. Модернізація країн Західної й Центральної Європи призвела до емансипації євреїв, тобто набуття ними громадянських прав і залучення до громадського життя. Процес секуляризації європейської свідомості не оминув і євреїв. Вони відмовлялися від традиційного способу життя, підпорядкованого релігійним нормам і цінностям. Секуляризовані євреї, потрапляючи в середовище модерних націй, ототожнювали себе з державними модерними націями. У такий спосіб вищі верстви єврейського населення Європи, представлені комерсантами й інтелектуалами, перетворювалися з представників ізольованої етноконфесійної групи на представників модерної нації, наприклад, на французів єврейського походження чи німців юдейського віросповідання. Проте секуляризація й емансипація євреїв мали наслідком втрату європейським єврейством культурної самобутності. Наступним кроком могло бути поглинення євреїв державними націями, тобто асиміляція. Відповіддю асиміляції в будь-якому націоналістичному дискурсі є створення національної держави. Національні держави в модерну епоху поставали на місці етнічних територій. Для євреїв такою етнічною територією могла бути лише Палестина. Відповіддю асиміляції був сіонізм, єврейський націоналізм, що мав на меті створення єврейської національної держави в Палестині.
   Услід за Західною й Центральною Європою модернізації зазнавала й Російська імперія. Російська модернізація була конфліктним процесом: елементи модерної соціальної структури, що мали західне походження, не засвоювалися механічно російським суспільством, а призводили до його докорінної трансформації.
   Російська імперія була центром світового єврейства, "успадкованим" від Речі Посполитої. На початку XX ст. тут мешкало близько 6 млн. євреїв. Російська модернізація не включала в себе емансипацію єврейства. Натомість євреї розглядалися владою як інородці, тобто неповноправна спільнота, яку влада змушена була терпіти через неможливість її асиміляції. Але неповноправність не унеможливлювала участі євреїв у громадському житті Російської імперії.
   Своєрідним "єврейським Грушевським" був Семен Дубнов. Його кар'єра публіциста почалася в 1881 р. Тоді сходження на престол Олександра III супроводжувалося хвилею єврейських погромів, першим актом міжнаціональної ворожнечі в історії модерної Росії. С. Дубнов у 1897 p., будучи вже відомим істориком, започаткував цикл статей, присвячених цілям національного руху російського єврейства. Статті з'являлися в умовах ідейної боротьби за визначення орієнтирів єврейського громадського життя [7, с 197-245]. По закінченню Першої Російської революції автор зібрав ці статті в збірку "Листи про старе й нове єврейство" ("Письма о старом и новом еврействе") [8].
   С. Дубнов став автором проекту єврейської культурно-історичної (духовної) нації. Основна засада цього проекту: єврейська нація є духовною, а не політичною, бо їй притаманна культурна самобутність, вища за громадянську належність і політичну лояльність. Багатовікове діаспорне існування єврейства довело спроможність його зберігати себе як окрему націю. Розсіяння євреїв між різними країнами унеможливлювало створення національної держави або територіального автономного утворення. Російське єврейство, згідно з проектом С. Дубнова, мало отримати національно-персональну автономію, тобто право на самобутнє національне життя без огляду на територію проживання. Соціальне питання в проекті історика було підпорядковано національному: вирішити соціальне питання можливо було винятково в демократичній Росії, у якій забезпечувалися б національні права кожного народу. Національний проект С. Дубнова обґрунтовувався ним у перших статтях циклу "Листів про старе й нове єврейство" - "Теорія єврейського націоналізму", "Єврейство як духовна (культурно-історична) нація серед політичних націй" та "Автономізм як основа національної програми" [8, с 1-28, 29-52, 74-112].
   Національний проект історика перебував у центрі боротьби між асиміляторським напрямком громадської думки та сіоністським рухом. Ідейній боротьбі серед єврейської громадськості присвячувалися статті "Утопічне й реальне в сіонізмі" та "Нація теперішнього й нація майбутнього" [8, с 152-180, 181-204].
   Асиміляторський напрямок являв собою обґрунтування асиміляційних процесів серед єврейської інтелігенції, яка поступово орієнтувалася на російську культуру як замінник традиційної єврейської культури. Російсько-єврейська інтелігенція вважала себе за росіян юдейського віросповідання. Проте секуляризація свідомості в XIX ст. позбавляла російсько-єврейську інтелігенцію осердя їхньої єврейської ідентичності - "юдейського віросповідання". У такий спосіб російсько-єврейська інтелігенція втрачала національну самобутність, переймаючи ідеї й цінності російської громадськості. Під поняття асиміляції євреїв у той час не підпадали зміна віросповідання й мішані шлюби, які могли б  загрожувати розчиненню євреїв у російському народі, хоча хрещення дедалі частіше розглядалося молодими євреями як засіб уникнути правових обмежень, наприклад, вступити до університету поза процентним бар'єром для юдеїв. С. Дубнов писав, що для прихильників асиміляції єврейство було "нацією минулого", а її майбутнє заперечувалося [8,с 181-204].
   Реакцією на асиміляцію та націоналістичний антисемітизм, що прийшов на зміну антисемітизму релігійному, була поява сіоністського руху. Сіоністський національний проект визнавав в єврействі націю. Але націю потенційну. Стати повноцінною нацією євреї змогли б у національній державі на території Палестини. Ідея єврейської держави мусила об'єднати світове єврейство. Проте євреї діаспори вважалися сіоністами за приречених на асиміляцію. Тому С. Дубнов писав, що для сіоністів єврейство було "нацією майбутнього", але не теперішнього часу [8, с 181-204].
   Історик підтримував прагнення сіоністів створити в Палестині автономне політичне утворення як єврейський національний осередок. Але історик заперечував перспективи єврейської держави. По-перше, тогочасні реалії не дозволяли розраховувати на створення держави на території Османської імперії ні за якого становища міжнародних відносин. По-друге, переселення євреїв до Палестини було надто повільним процесом: наприкінці XX ст., за підрахунками історика, в Палестині мало проживати близько півмільйона євреїв. Відтак сіоністський проект відмовляв у національному майбутньому мільйонам євреїв Російської імперії, Європи та США. По-третє, невизначеність часу втілення сіоністської мети - заснування єврейської держави -загрожувала тим, що молоді сіоністи раніше чи пізніше відпадуть від цього руху, а до того ж, розчарувавшись у національних прагненнях, відійдуть від єврейства взагалі [8, с 152-180].
   Стосовно свого національного проекту С. Дубнов наголошував, що для нього та його послідовників, націоналістів, єврейство є й нацією минулого, і нацією теперішнього, і нацією майбутнього. Адже єврейські націоналісти вели відлік існування єврейської нації від біблійних часів і визнавали її самобутність, як і перспективи на майбутнє, у модерну епоху. Сучасні проблеми соціально-правового становища євреїв Росії мали бути вирішені внаслідок демократизації Росії, а національні права мали захищати єврейські парламентські партії.Ареною реальної національної діяльності в самодержавній Росії С. Дубнов убачав боротьбу за національну школу. У Росії існувала система єврейських початкових і середніх навчальних закладів. Проте єврейські школи орієнтувалися на подальшу асиміляцію своїх випускників і приділяли мінімальну увагу курсам єврейської культури й історії, що підтримувалося царськими чиновниками з керівництва навчальних округів. Натомість С. Дубнов обстоював ідею національної школи, яка плекала б культурну самобутність єврейства. Окрім цього, історик поширював ідею мовного плюралізму: вивчення івриту ("національної мови"), ідишу ("народної мови") та російської мови ("державної мови") на однаково високому рівні. Питанню освіти була присвячена стаття "Про національне виховання" [8, сі 13-129].
   Таким чином, для недержавних націй Російської імперії національне питання було осердям громадського життя. Національні провідники приступили до формулювання національних проектів, які мали на меті реформувати імперію, надавши національні права кожному з її народів. Український проект М. Грушевського та єврейський проект С. Дубнова мали аналогічні засади: 1) Реформування національної політики Росії за принципом виділення націй в автономні політичні утворення; 2) Упровадження національної системи освіти. Окрім того, спільним в українському та єврейському проектах було прагнення демократизувати Росію, позаяк обидва національні проекти отримали б змогу реалізуватися винятково в демократичному суспільстві. Основною відмінністю українського та єврейського проектів було те, що український проект грунтувався на принципі національно-територіальної автономії, а єврейський проект - на принципі національно-персональної автономії. Протилежність розуміння національної автономії не призводила до протистояння українського та єврейського національних рухів. Це було доведено під час Української революції 1917-1920 pp., коли Українська Центральна Рада в 1918 р. надала національним меншинам Української народної республіки право національно-персональної автономії.
   Доцільним, на наш погляд, є, по-перше, розширення кола джерел порівняння українського та єврейського питання за рахунок залучення публіцистики щонайбільшої кількості провідників обох націй, особливо з різних політичних таборів, та, по-друге, російської публіцистики, присвяченої українському та єврейському питанням.

Література

1. Див. напр.: Корольов Г. О. Федералізм у конституційному проекті М. Грушевського / Г. О. Корольов // Проблеми історії України XIX - початку XX ст.: зб. наук, праць - К.: Ін-т історії України НАН України, 2008. - Випуск 14. - С173-179; Пиріг P. Ідея федералізму в державницькій концепції Михайла Грушевського / Р. Пиріг // Студії з архівної справи та документознавства. - К: Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, 2005. - Т.13. -С.188-192; Приймак Т. Конституційний проект Михайла Грушевського з 1905 року / Т. Приймак // Український історичний журнал. - 1991. - №1. - С.127-131; СарбейВ. Г. "Українське питання" в Російській імперії очима дослідників початку і кінця XX століття / В. Г. Сарбей // Український історичний журнал. - 1996. - №2. - С.35-46; Гирич І. Політична публіцистика Михайла Грушевського / Ігор Гирич // Грушевський М. С. Твори: У 50 т. / [редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; голов, ред. П. Сохань] І Михайло Сергійович Грушевський. - Л.: Світ, 2002. - Т. 1: Серія "Суспільно-політичні твори (1894-1907)". - 2005. - С 47-62; Гирич І. Публіцистика Михайла Грушевського на сторінках "Літературно-наукового вістника" / Ігор Гирич, Світлана Панькова // Грушевський М. С. Твори: У 50 т. / [редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; голов, ред. П. Сохань] І Михайло Сергійович Грушевський. - Л.: Світ, 2002. - Т. 2: Серія "Суспільно-політичні твори (1907-1914)". - 2005. - С V-XXIV; Панькова С. Публіцистика Михайла Грушевського поміж двох революцій (1907-березень 1917) / Світлана Панькова // Грушевський М. С. Твори: У 50 т. / [редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; голов, ред. П. Сохань] І М. С. Грушевський. - Л.: Світ, 2002. - Т. 3: Серія "Суспільно-політичні твори (1907-березень 1917)". - 2005. - С V-XVI.
2. Потульницький В. А. Україна і всесвітня історія: історіософія світової та української історії XVII-XX століть / Володимир Арнольдович Потульницький. - К.: Либіль, 2002. - 480 с
3. Пріцак О. Історіософія Михайла Грушевського / Омелян Пріцак // Грушевський М. С: Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. І [редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін.]; М. С. Грушевський. - К.: Наук, думка, 1991. - (Пам'ятки іст. думки України). - Т. 1. - 1991. - С XL-LXXIII.
4. Грушевський М. С. Твори: У 50 т. / [редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; голов, ред. П. Сохань] І Михайло Сергійович Грушевський. - Л.: Світ, 2002. - Т. 1: Серія "Суспільно-політичні твори (1894-1907)". - 2005. - 592 с.
5. Грушевський М. С. Твори: У 50 т. / [редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; голов, ред. П. Сохань] І Михайло Сергійович Грушевський. - Л.: Світ, 2002. - Т. 3: Серія "Суспільно-політичні твори (1907-березень 1917)". - 2005. - 792 с.
6. Грушевський М. С. Твори: У 50 т. / [редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; голов, ред. П. Сохань] І Михайло Сергійович Грушевський. - Л.: Світ, 2002. - Т.2: Серія "Суспільно-політичні твори (1907-1914)". - 2005. - 704 с.
7. Дубнов С. М. Книга жизни: воспоминания и размышления: материалы для истории моего времени / Семён Маркович Дубнов. - СПб.: Петербургское востоковедение, 1998. -672 с.
8. Дубнов С. М. Письма о старом и новом еврействе (1897-1907) / С. М. Дубнов. - СПб.: Б. и., 1907. - 370 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com