www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Робітники у практичній діяльності Товариства Червоного Хреста в Донбасі у 70-і роки XX століття
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Робітники у практичній діяльності Товариства Червоного Хреста в Донбасі у 70-і роки XX століття

M. П. Бернацький

РОБІТНИКИ У ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА В ДОНБАСІ У 70- РОКИ XX СТ.

   Вивчення і критичне осмислення участі робітників у суспільному житті Української РСР у 70-і pp. XX ст. дає можливість визначити її ефективні форми, що сприятиме створенню наукової бази для аналізу сучасної ситуації щодо їх соціальної активності. Це робить дану тему важливою і актуальною.
   Одним з показників суспільно-політичної діяльності робітників у досліджуваний період була їх участь в роботі Товариства Червоного Хреста УРСР. Діяльність робітників у червонохресних організаціях в Донбасі у досліджуваний період не знайшла всебічного вивчення у працях учених. Як правило, це література, що видавалась медичними установами, або Міністерством охорони здоров'я, а також спеціальні медичні видання. Тому для вивчення участі робітників у організаціях Товариства Червоного Хреста важливим є залучення широкого кола архівних джерел, що знаходяться у державних і обласних архівах. У зв'язку з цим вивчення залучення робітників до діяльності червонохресних організацій вимагає подальшого системного дослідження, аналізу й узагальнення.
   У центрі уваги Товариства Червоного Хреста були важливі питання підвищення якості підготовки громадського санітарного активу та широкого його залучення до заходів, спрямованих на охорону здоров'я, зовнішнього середовища, поліпшення умов праці й побуту населення, запобігання захворювань, подальший розвиток донорства. Товариство Червоного Хреста залучало значні верстви населення для проведення оздоровчих та профілактичних заходів, які сприяли підвищенню санітарної культури. У 70-і роки простежується і зростання членів Товариства на підприємствах, значну частину яких складали робітники. Якщо в 1970 р. вони становили 22,6%, то в 1975 р. - 24,2%. Така тенденція зростання характерна й для другої половини 70-х років. Так, Товариство у Ворошиловградській області в 1970 р. налічувало в своєму складі 39,2%. Але дійовий актив цієї організації становив у 1970 р. лише 7,6% а на початок 80-х років - 10,4% [1; 2]. Тобто, значна частина членів Товариства Червоного Хреста зовсім не брала участі в діяльності первинних організацій Товариства, або в кращому випадку залучались до роботи нерегулярно. Іноді показником роботи первинних організацій було збирання членських внесків.
   Найбільш плідною, різноманітною була діяльність червонохресних організацій у Донбасі на промислових підприємствах, транспорті, будівництві, де робітники становили більшу частину складу первинних організацій.
   Певна кількість робітників обиралась головами первинних організацій Товариства Червоного Хреста на підприємствах. Так, на Ворошиловградщині в 1970 р. серед 3700 вибраних голів первинних організацій Товариства робітників було 363 чол., або 9,8% [3]. Найбільш поширеними зауваженнями й пропозиціями, які надходили від робітників на звітно-виборчих зборах, були про введення членських квитків Товариства Червоного Хреста, збільшення видань з прикладами досвіду первинних організацій, зверталась увага на те, що мало надходить необхідної наочної агітації, особливо про надання першої медичної допомоги [4].
   У ході проведення звітно-виборчих кампаній виявилось і багато недоліків, які були наявні в досліджуваний період, а також і в подальші 80-ті роки. Серед них доречно назвати низький процент присутності членів Товариства Червоного Хреста на звітно-виборчих зборах в первинних організаціях та на конференціях. Так, на Донеччині в 1970 р. звітно-виборчі збори й конференції проходили в 43,7% до загальної кількості первинних організацій [4].
   У розширенні діяльності червоно-хресних організацій на підприємствах, транспорті, будівництві мала важливе значення пропаганда роботи кращих із них. Так, в обласній газеті "Ворошиловградская правда" пропагувалась діяльність організацій Товариства Червоного Хреста, наприклад, активістів Рубіжанського хімкомбінату ("Служба здоров'я", "Так працюють санітарні активісти"), санактивістів на Антрацитівському рудоремонтному заводі ("Обласна рада донорів", "Охорона здоров'я - справа всіх"). Тобто, пропаганда кращих червонохресних організацій чи членів їх була складовою частиною всієї агітаційно-масової роботи Товариства Червоного Хреста.
   Широке визнання отримали Декади й тижні здоров'я. У період їх проведення медичні працівники, організатори санпросвіти, червонохресний актив Товариства організовували бесіди, влаштовували виставки, поширювали санпросвітлітературу безпосередньо в цехах заводів і фабрик та в інших робітничих колективах.
   Однак в агітаційно-масовій роботі організацій Товариства Червоного Хреста існувало й багато недоліків, прорахунків. Траплялись непоодинокі випадки, коли пропаганда медично-гігієнічних знань і діяльність червонохресних організацій недостатньо поєднувалась з практичними завданнями боротьби за зниження інфекційних захворювань, поліпшенням санітарно-гігієнічного стану населених місць, оздоровленням праці й побуту трудящих. Окремі комітети більше захоплювалися кількісним розмахом агітмасових заходів, ніж приділяли необхідну увагу якісній підготовці активу Товариства в допомозі органам охорони здоров'я.
   Показником суспільно-політичної діяльності робітників у досліджуваний період була робота громадських санітарних інспекторів, санітарних постів і сандружин, а також поширення й пропаганда донорства. Медичні працівники залучали до виконання профілактичних заходів громадський санітарний актив Червоного Хреста на підприємствах з метою поліпшення санітарного стану населених пунктів, оздоровлення умов праці та побуту трудящих, зниження захворювань деякими незоологічними формами (черевний тиф, кір, коклюш та ін.). Значну допомогу медичним працівникам у ліквідації гострих шлунково-кишкових захворювань надавали громадські санітарні інспектори, профільований санітарний актив, санітарні дружинниці та члени санітарних постів, яких тільки в серпні та вересні 1970 р. в Донецькій області було залучено до роботи 22928 чоловік, а в Київській - 19012 чоловік. Змістовну роботу в цьому напрямку проводили організації Макіївського заводу ім. Кірова, "Азовсталь" м. Жданова, Ново-Краматорського машинобудівного заводу Донецької області [4].
   Певне місце в роботі, громадських санітарних інспекторів відводилось поліпшенню умов праці на підприємствах. На Ворошиловградщині на Сєвєродонецькому хімічному комбінаті за 1970 р. було подано 240 пропозицій щодо поліпшення умов праці й техніки безпеки, з яких 209 було виконано.
   Однак у діяльності громадських санітарних інспекторів часто траплялись і недоліки. Не завжди органи охорони здоров'я приділяли належну увагу необхідній підготовці громадських санітарних інспекторів, а комітети Товариства Червоного Хреста недостатньо контролювали ці питання. У Донецькій і Ворошиловградській областях були випадки, коли працівники санепідемстанцій не оперативно реагували на сигнали громадських санітарних інспекторів щодо порушення санітарного порядку [4].
   Певна частина робітників залучалась Товариством Червоного Хреста на підприємствах до роботи в санітарних постах. На Макіївському металургійному заводі ім. Кірова на Донеччині працювало 125 санітарних постів, які в цехах були обладнані світловою та звуковою сигналізацією. Підготовлені санпостівці не тільки обробляли мікротравми, але й надавали першу допомогу при травмах, а потім направляли потерпілого до здоровпункту або медсанчастини. Обробка мікротравм санпостівцями безпосередньо в цехах скорочувала втрати робочого часу й давала економічний ефект [5]. Тільки за 11 місяців санпостівцями Донецького металургійного заводу було оброблено 3883 мікротравми, зроблено 1618 перев'язок, що дало можливість зекономити медпрацівникам 411 годин або 58,7 дні. Особливо тепло відгукувалися робітники заводу про санпостовців Полозову й Кривицьку, які не тільки надавали першу допомогу, але й давали практичні поради [6].
   Однак у роботі санпостівців траплялися й певні недоліки, причини яких були різні. У Донецькій області на деяких підприємствах санпостівці мали слабкі знання з надання першої медичної допомоги. Крім того, мало хто з їх складу залучався до тренувальних занять, оглядів, а також на допомогу медичним працівникам у проведенні оздоровчих та профілактичних заходів [7]. Такі випадки траплялися на деяких підприємствах інших областей республіки. Істотним недоліком була й недостатня увага керівників підприємств до надання допомоги санпостівцям у їх діяльності щодо забезпечення кращих умов санітарного стану робочих місць, у поліпшенні рівня техніки безпеки, що привело б до скорочення кількості травм і профзахворювань.
   Певну увагу організації Товариства Червоного Хреста приділяли участі санітарних дружин у санітарно-оборонній роботі. Щорічно санітарні дружини проводили заняття з теоретичної та практичної підготовки, брали участь у цехових, об'єктових, районних навчаннях, змаганнях та тренуванні. Сандружинниці залучались до практичної діяльності в травматологічних пунктах, здоровпунктах. У поліпшенні роботи сандружин організації Товариства Червоного Хреста звертали увагу на таку форму, як змагання, яке проходило на різних рівнях. Так, на Донеччині обласний комітет Червоного Хреста щорічно проводив обласні змагання сандружин усіх міст і районів. Найкращих результатів на обласних змаганнях досягали санітарні дружини шахти "Северная" м. Дзержинська, Трудовської геологорозвідувальної експедиції [7].
   Комітети Товариства Червоного Хреста приділяли увагу залученню робітників до важливої справи донорства. У Ворошилоградській області чисельність безкоштовних донорів у 1971 р. становила 58,8 тис, а вже в 1975 р. вона збільшилася до 91,8 тис. [8; 9]. Значна кількість безкоштовних донорів припадала на промислові підприємства, будівництво й транспорт. Наприклад, на Ворошиловградському об'єднанні взуттєвих підприємств на 1000 чол. було 100 безкоштовних донорів [10]. Непоодинокими були випадки, коли робітники-донори врятували життя своїм колегам по праці. Так, більше 40 робітників здали кров для потерпілого при аварії апаратника В. Галиги на заводі пластмас м. Донецька [11]. На заводі ім. Фрунзе м. Кремінне на Ворошиловградщині великою повагою користувалися донори І. І. Бондарь та Ф.Т. Дачко, кожен з яких віддавав кров більш як 40 разів і залучив до справи донорства по 30-35 робітників [12].
   Найбільш активні донори нагороджувалися нагрудними значками "Почесний донор СРСР", "Донор СРСР" та грамотами республіканського, обласних та районних Товариств Червоного Хреста. Але й у важливій справі донорства траплялись недоліки. Так, місячники донорства, які проводилися організаціями Товариства Червоного Хреста, не давали запланованого результату, коли до цієї справи підходили формально. На Ворошиловградщині Лисичанський міськком комсомолу, до якого звертались з міського комітету Товариства Червоного Хреста, у справі пропаганди донорства серед молодих робітників не проводив ніякої роботи [13]. Не завжди серйозно й з відповідальністю підходили до питання пропаганди донорства медичні працівники на промислових підприємствах. Мало проводилося лекцій і бесід у робітничих колективах.
   Аналізуючи діяльність робітників у Товаристві Червоного Хреста в Донбасі в досліджуваний період слід зазначити, що вона мала різноманітний характер. Така важлива робота була однією з форм участі робітників в суспільному житті республіки. Однак на ній позначалися ті негативні явища, які відбувалися в радянському суспільстві в 70-і роки. Заорганізованість, у деяких випадках формальний підхід до роботи Товариства Червоного Хреста не давали в повній мірі бажаних результатів. За парадністю звітів, надуманими показниками в роботі стояли нереалізовані можливості.
   Досвід залучення робітників до діяльності Товариства Червоного хреста може бути корисним у розвитку суспільній активності робітників у різних галузях економіки в наш час. Це дасть змогу знайти оптимальні форми залучення їх до діяльності організації Товариства Червоного хреста.

Література

1. Держаний архів Луганської області (ДАЛО), ф.-р. 2672, оп.1, спр.457, арк. 1, 3, 6.
2. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУУ), ф. 4616, оп.1, спр. 539, арк.7.
3.ДАЛО, ф.-р. 2672, оп.1, спр. 250, арк..63.
4. ЦДАВОВУУ, ф.4616, оп.1, спр. 534, арк. 148.
5. ЦДАВОВУУ, ф. 4616, оп.1, спр. 565, арк..15-16.
6. ЦДАВОВУУ, ф. 4616, оп. 1, спр. 540, арк. 60.
7. ЦДАВОВУУ, ф. 4616, оп.1, спр. 540, арк. 13.
8. ДАЛО, ф.-р. 2672, оп.1, спр. 318, арк. 8.
9. ЦДАВОВУУ, ф. 4616, оп.1, спр. 585, арк. 10.
10. ДАЛО, ф.-р.2672, оп.1, спр. 314, арк. 14.
11. ЦДАВОВУУ, ф. 4616, оп.1, спр. 585, арк. 16.
12. ДАЛО, ф.-р. 2672, оп.1, спрв. 429, арк. 84.
13. ДАЛО, ф.-р. 2672, оп.1, спрв. 429, арк. 97.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com