www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Експериментальне дослідження ефективності крос-культурного навчання учнів національних спільнот української мови
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Експериментальне дослідження ефективності крос-культурного навчання учнів національних спільнот української мови

В.Ф. Дороз,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Бердянський державний педагогічний університет)

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КРОС-КУЛЬТУРНОГО НАВЧАННЯ УЧНІВ НАЦІОНАЛЬНИХ СПІЛЬНОТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

   Постановка проблеми. Традиційна система навчання української мови в школі тривалий час характеризувалася однобічним підходом до об’єкта навчання – мови, розглядом її переважно в системно-структурному аспекті, у відсторонені від людини – носія мови, члена суспільства, в якому мова функціонує, культури, яку вона виражає і розвитку якої сприяє. При такому підході культуроносна, духовна, “людино формувальна” сутність мови залишалася поза увагою. Пошуки ефективних шляхів навчання привели педагогів до розробки лінгвокультурологічного підходу до мовної освіти, в центрі якого лежить ідея взаємопов’язаного навчання мови та культури. Проте важливою лінією опанування українською мовою як державною у школах з полікультурним контингентом учнів, на нашу думку, має бути крос-культурне навчання, тобто навчання державної мови та культури у взаємодії і взаємовпливі з іншими мовами та культурами (зокрема рідною), вироблення не тільки мовної, але й крос-культурної комунікативної компетентності білінгвальної особистості.
   Про актуальність цієї проблеми говориться в чинній програмі з української мови, де передбачається, що учні національних спільнот мають досягти визначеного програмою рівня комунікативної компетентності, що дозволить їм стати учасниками міжкультурного спілкування у поліетнічній державі: “…мовна освіта національних меншин ставить за мету навчити розумінню нової культури (міжкультурного взаєморозуміння) та допомогти оволодіти міжкультурною комунікацією, тобто вмінням спілкуватися з носіями іншої культури” [3, с.4]. Автори сучасних підручників з української мови намагаються ввести лінгвокультурологічний матеріал, проте для формування крос-культурної комунікативної компетентності цього недостатньо, про що свідчать результати нашого констатувального експерименту.
   Аналіз досліджень і публікацій. Аналіз педагогічної, психолінгвістичної, соціолінгвістичної, лінгвокультурологічої, лінгводидактичної літератури дозволив узагальнити та описати досвід формування полікультурної (Р. Агадулін, О. Бондаренко, Л. Галуза, Л. Гончаренко, В. Кузьменко, А.Сущенко, Е. Суслін, А. Фернхем та ін), міжкультурної (Е. Верещагин, Л. Гришаєва, Д. Гудков, В. Костомаров, Ю. Караулов, П. Тульвисте, Ю. Сорокин, С. Тер-Минасова, І. Халеєва), соціокультурної (І. Бім, Г. Єлизарова, Ю. Прохоров, В. Сафонова, П. Сисоєв, І. Стернін, Г. Томахін та ін.) компетенцій, що є складовими комунікативної компетентності (Ф. Бацевич, Д. Гудков, Д. Хаймс, A. Щукін та ін.) полілінгвальної особистості. Проте, на думку багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців (Н. Алієва, М. Баретт, М. Бергельсон, О. Грива, Дж. Ван Еком, В. Загвязинський, Е. Зарединова, І. Калисецька, Дж. Кестер, І. Кряж, Ю. Кулюткина, В. Любимова, Н. Маркова, О. Огарьова, В. Онушкіна, В. Павленко, Н. Півонова, Г. Робинсон, B. Рощупкін, Л. Самовар та ін.), для соціалізації білінгвальної особистості неабияке значення має сформованість крос-культурної комунікативної компетентності, яка розглядається вченими як необхідна умова для успішної інтеграції у поліетнічний соціум, що дозволяє ефективно брати участь у процесі міжетнічної комунікації та запобігти негативним впливам процесу глобалізації.
   Формування вторинної мовної особистості, на думку лінгвістів, психологів, педагогів (І. Зимня, Ю. Караулов, С. Максименко, Е. Пассов, О. Потебня, В. Соколова, Н. Хомський та ін.), має передбачати не тільки оволодіння вербальним кодом нерідної (у нашому випадку – української) мови, умінням користуватися нею під час спілкування, але й формування у свідомості учнів картини світу носія цієї мови як представника певного соціуму, тому навчання має бути не тільки спрямованим на залучення школярів до концептуальної системи іншого лінгвосоціуму, а й до крос-культурного осмислення вимірів дещо різних соціокультурних спільнот (рідної та української). Так, на думку О. Потебні, національний (етнічний) компонент впливає не лише на формування світосприйняття, а й на сам процес розгортання думки: “Людина, яка говорить двома мовами, здійснюючи перехід від однієї до іншої, змінює разом з цим характер і напрям розгортання своєї думки, причому так, що зусилля її волі лише змінює колію думки, а на подальше її спрямування впливає лише опосередковано” [2, с.260].
   Розглядаючи формування білінгвальної особистості “як складної відкритої системи, що розвивається” (С. Максименко), не можна недооцінювати внутрішнього її розвитку під впливом зовнішніх чинників, передусім тих, що продукуються національно-культурним середовищем, особливо, якщо йдеться про формування підлітка. Визначення “мовної особистості” (Н. Хомський) зазвичай пов’язується з її інтелектуальними характеристиками, які найбільш інтенсивно виявляються в мові, тобто йдеться про встановлення у свідомості ієрархії смислів, цінностей у межах мовної картини світу.Таким чином, постає проблема формування не лише умінь і навичок взаєморозуміння комунікантів, а й спільності уявлень про світ в їхньому соціально-психологічному та національно-культурному вимірі. Оскільки, саме на “…лінгвокогнітивному рівні узагальнюються стійкі комунікативні потреби в типізованій специфіці мовленнєвої поведінки, що засвідчує внутрішні мотивації та ціннісні установки особистості” [1, с.60], то вчитель-словесник має допомогти учням побачити в узагальнених категоріях національно окреслене, історично й традиційно зумовлене, осмислене у вимірах часу, ввійти в коло споконвічно народних прагнень із орієнтацією на сучасні процеси, тобто спрямувати пізнання концептуальних засад духовності в урочище мови. Тому, під час вивчення української мови в старших класах актуальним постає застосування лінгвістичного аналізу концептосфери українського народу в її конкретних мовно-комунікативних і прагматичних аспектах, на ґрунті національної культури, з орієнтацією на етнопсихологічні й загальнофілософські засади. На нашу думку, більш ефективнішим такий аналіз буде, якщо застосовувати крос-культурне осмислення лінгвоспецифічних концептів української та рідної мов.
   Мета статті – на основі аналізу результатів анкетування учителів-словесників діагностувати їхню готовність до крос-культурного навчання учнів-білінгвів української мови, виявити вплив крос-культурної грамотності учителів на поліпшення мовної освіти учнів національних спільнот; на основі аналізу результатів формувального експерименту діагностувати динаміку розвитку критеріїв крос-культурної комунікативної компетентності учнів-білінгвів, з’ясувати рівень крос-культурної комунікативної культури та психологічного клімату в поліетнічному учнівському колективі.
   Експериментальні дослідження проводилися у загальноосвітніх навчальних закладах 8 областей, зокрема: Запорізької обл. (м. Бердянськ – ЗОШ №№ 1, 2, 3, 5, 15, 16; смт. Куйбишево – ЗОШ “Інтелект”, ЗОШ № 1; с. Гусарка Куйбишевського р-ну – ЗОШ І-ІІІ ст.); Донецької обл. (с. Очеретинне Ясинуватського р-ну – ЗОШ І-ІІІ ст.); Луганської обл. (Зимогір’ївська гімназія); Дніпропетровської обл. (м. Орджонікідзе – ЗОШ № 9; м. Жовті Води – НВК № 6 “Перспектива”); Харківська обл. (м. Харків – гімназія № 82; с. Новий Любар – ЗОШ № 2); Херсонська обл. (с. Подове Новотроїцького р-ну – ЗОШ І-ІІІ ст.); Житомирська обл. (м. Житомир – гуманітарна гімназія № 23 ім. М.Й.Очерета; ліцей № 25 ім. М.О.Щорса); Крим (м. Саки – НВК “Школа-ліцей”).У констатувальному зрізі (2006-2007 н.р.) брали участь учні 10 класів – 254 особи, учні 11 класів – 272 особи, усього 526 учнів. Упродовж 2007-2009 н.р. відбувався формувальний експеримент у два етапи. Із 2007 до 2008 року – перший етап – 917 учнів; із 2008 до 2009 року – другий етап – 608 учнів. Усього у формувальному експерименті брали участь 1525 учнів. Експерименталь ні класи (ЕК) працювали за дослідною, контрольні класи (КК) – за чинною програмою з української мови. Дослідження здійснювалося 62 учителями-словесниками у класах із наповнюваністю від 25 до 30 учнів. Усього в педагогічному експерименті взяли участь 2051 учень.
   Завдання одержання емпіричних даних про результативність застосовуваної в умовах сучасної школи технології крос-культурного навчання учнів-білінгвів української мови виконувалося за допомогою таких емпіричних методів: спостереження за навчальним процесом, анкетування, аналіз учнівських робіт, констатувальний зріз (тест). Проведенню констатувального зрізу передувала спеціальна робота з анкетування вчителів української мови, в якому взяли участь 144 особи (62 учителя, які працювали в експериментальних і контрольних класах; 82 учителя-словесника, які не брали участі у формувальному експерименті, але виявили бажання взяти участь в анкетуванні); у тестуванні було задіяно учнів-білінгвів 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів з поліетнічним контингентом учнів.Анкетованих педагогів було умовно поділено на 4 групи: учителі загальноосвітніх шкіл – 69 осіб, навчально-виховних комплексів – 21 осіб, гімназій – 26 осіб, ліцеїв – 28 осіб, а результати аналізу анкет подано у вигляді діаграми (див. рис. 1).
   Педагогам-словесникам пропонувалося визначити вимоги для рівня мовної освіти учнів-білінгвів 10-11 класів, зокрема з’ясувати їх послідовність і співвідношення.
   У результаті опрацювання анкетних даних з’ясувалося, що визначення вимог до рівня мовної освіти учнів-білінгвів 10-11 класів залежить від типу навчального закладу, профільного спрямування класів, сформованих ключових і предметних компетентностей учнів-білінгвів у попередніх класах, комунікативної культури та психологічного клімату в поліетнічних учнівських колективах.
   Під час опрацювання результатів анкетування з’ясувалося, що учителі всіх груп основними вимогами до навчання старшокласників української мови визначають такі: гнучко й ефективно користуватися українською мовою в усіх її аспектах для досягнення соціальних цілей (учителі загальноосвітніх шкіл (УЗОШ) – 19,28%; учителі навчально-виховних комплексів (УНВК) – 18,16%; учителі гімназій (УГ) – 19,67%; учителі ліцеїв (УЛ) – 20,12%); усвідомлювати спільне й відмінне в українській і рідній культурах і мовах, розпізнавати характерні риси української культури, опановувати засоби користування нею (УЗОШ – 16,68%; УНВК – 15,82%; УГ – 16,18%; УЛ – 16,12%); освоювати культурно-посередницькі ролі та функції, встановлювати і підтримувати формальні й неформальні стосунки з носіями української мови відповідно до ситуації та особистості співрозмовника в особистісній, публічній, освітній сферах (УЗОШ – 14,86%; УНВК – 13,81%; УГ – 13,09%; УЛ – 13,16%); дотримуватися загальноприйнятих соціальних норм вербальної і невербальної поведінки (УЗОШ – 13,76%; УНВК – 14,82%; УГ – 14,27%; УЛ – 11,82%); через розуміння етнокультурної, географічної, соціально-економічної тощо різноманітності обстоювати рівність, справедливість, толерантність, громадянські цінності українського суспільства (УЗОШ – 10,78%; УНВК – 16,68%; УЛ – 13,71; УГ – 14,27%), уміти систематизувати й аналізувати власний досвід у міжкультурному діалозі, критично переглядати та за необхідності змінювати свою оцінку іншої культури (УЗОШ – 12,72%; УНВК – 11,08%; УГ – 10,84%; УЛ – 11,64%); долати міжкультурні непорозуміння і конфліктні ситуації, йти на компроміс, співпрацю (УЗОШ – 11,92%; УНВК – 9,71%; УГ – 12,24%; УЛ – 12,87%).
   З метою забезпечення мотивації крос-культурної комунікативної діяльності школярів необхідно було виявити їх ставлення до поліетнічного середовища, одноліток інших національностей, мовної політики в Україні, визначити тематику, що викликає інтерес у школярів, а також умови, що спонукають спілкуватися українською, рідною і будь-якою іншою мовами, з’ясувати зміст роботи учнів у ході розосередженої підготовки.

Рис. 1. Визначення вимог до рівня мовної освіти учнів-білінгвів 10-11 класів

Рис. 1. Визначення вимог до рівня мовної освіти учнів-білінгвів 10-11 класів

   Формувальний експеримент дозволив виявити динаміку розвитку крос-культурної комунікативної компетентності учнів-білінгвів поліетнічних загальноосвітніх навчальних закладів. Для з’ясування рівня розвитку (елементарний, достатній, творчий) крос-культурної комунікативної компетентності учнів 10-11 класів, що належать до різних національних спільнот, було визначено критерії сформованості умінь і навичок по кожному “компоненту крос-культурної комунікативної компетентності” (В. Загвязинський):

Таблиця 1
Компоненти крос-культурної комунікативної компетентності

Компоненти крос-культурної комунікативної компетентності

Критерії сформованості умінь і навичок. Показники критеріїв

1. Мотиваційно-ціннісний  компонент передбачає становлення ціннісної і соціальної готовності до міжетнічної комунікації.

Соціальний критерій – спрямованість на участь у міжетнічній комунікації, ініціація контактів, прийняття нових знань про інші культури, на пізнання й усвідомлення у процесі діалогу культур.

2. Когнітивний компонент передбачає крос-культурні комунікативні знання.

Освітній критерій – знання системи універсальних і національних культурних цінностей, фонових реалій, ціннісних установок, психологічної і соціальної ідентичності,  характерних для середовища спілкування; знанняпро сутність крос-культурної комунікативної  компетентності; знання про міжкультурну взаємодію, про способи подолання бар’єрів спілкування і попередження міжкультурних конфліктів; знання особливостей, характерних ціннісних тенденцій у різних культурах.

3. Діяльнісно-поведінковий компонент передбачає здатність міжетнічної взаємодії, оволодіння універсальними зразками прояву крос-культурної комунікативн ої  компетентності.

Діяльнісний критерій – уміння свідомо та цілеспрямовано брати участь у міжетнічній комунікації у будь-якій формі; уміння будувати поведінку відповідно до норм іншої культури; уміння прогнозувати труднощі в міжетнічній комунікації і долати бар’єри спілкування; уміння йти на компроміси, партнерство, співпрацю; прояв толерантної поведінки.

4. Афективний компонент передбачає становлення “емоційної культури”, міжкультурну чутливість, чуйність, емпатію, позитивне ставлення до інших лінгвокультур.

Особистісний критерій – позитивне ставлення до цінностей, ціннісних орієнтацій інших етнокультур; стійка емоційна установка на крос-культурну комунікацію; міжкультурна сприйнятливість, чутливість, емоційна чуйність; прояв емпатії.

5. Рефлексивний компонент передбачає здатність усвідомлювати і переглядати свій досвід міжетнічної комунікації, стереотипи, забобони, усвідомлення полікультурності світу, своєї культурної ідентичності.

Виховний критерій – уміння систематизувати й аналізувати свій особистий досвід у міжкультурному діалозі; здатність критично переглядати та змінювати свою оцінку чужої культури; усвідомлення полікультурності сучасних культурних суспільств; усвідомлення себе як полікультурного суб’єкта; уміння здійснювати рефлексію власної міжкультурної діяльності й оцінку виконання завдань, що стосуються міжетнічної комунікації.

   Учителям і учням було запропоновано однакову анкету, що дало можливість не тільки дізнатися про ставлення учнів до необхідності здобуття крос-культурної комунікативної компетентності, але й оцінити, наскільки учителі знають інтереси школярів і користуються цими знаннями як фактором активізації інтелектуально-мовленнєвої діяльності. Поетапний зіставний аналіз характеристик учнів-білінгвів як мовних особистостей дозволяє з’ясувати тенденції їх розвитку, зробити висновки щодо ефективності організаційно-педагогічних умов для реалізації моделі крос-культурного навчання учнів-білінгвів української мови в умовах міжетнічної комунікації.
   У кінці формувального експерименту здійснено аналіз навчальної діяльності та результатів контрольного тестування учнів-білінгвів у контрольних групах. Отримані показники підтвердили думку про недостатній рівень розвитку складових крос-культурної комунікативної компетентності учнів національних спільнот (див. діаграму 1) за чинними програмами, підручниками та технологіями навчання української мови.

 

Рис. 2. Показники розвитку критеріїв крос-культурної комунікативної компетентності учнів-білінгвів у контрольних групах

Рис. 2. Показники розвитку критеріїв крос-культурної комунікативної компетентності учнів-білінгвів у контрольних групах

   Отримані результати зазначеного етапу дослідження підтвердили виявлені протиріччя і дозволили зробити наступні висновки: сьогодні крос-культурна комунікативна компетентність не є системоутворювальною метою підготовки випускників загальноосвітніх навчальних закладів з поліетнічним контингентом учнів, як цього вимагає сучасна мовна освіта національних спільнот в Україні; перевага низького рівня критеріїв і показників крос-культурної комунікативної компетентності учнів-білінгвів ; недостатність знань і умінь міжетнічного спілкування в поліетнічному суспільстві. Труднощі у вивченні учнями національних спільнот української мови пояснюються як лінгвістичними, так і екстралінгвістичними (позамовними) причинами. До лінгвістичних причин необхідно віднести такі , як природа мовного знаку, його функціонування у мовленні. Екстралінгвістичні причини полягають у тому, що найбільші труднощі під час засвоєння мовного матеріалу відчувають ті учні, які рідко користуються українською мовою у повсякденному спілкуванні.
   Аналіз результатів формувального експерименту зафіксував позитивну динаміку розвитку усіх компонентів крос-культурної комунікативної компетентності в учнів експериментальних груп (див. діаграму 2).
   Експериментальні дані дозволяють зробити висновки про те, що педагогічні умови розвитку крос-культурної комунікативної компетентності учнів-білінгвів на уроках української мови забезпечують позитивні зміни у розвитку полікультурної особистості. Тенденції росту розвитку цього явища протягом перетворювального етапу в експериментальних групах підтвердили обґрунтування й ефективність розробленого комплексу умов.

Рис. 3. Показники розвитку критеріїв крос-культурної комунікативної компетентності учнів-білінгвів в експериментальних групах

Рис. 3. Показники розвитку критеріїв крос-культурної комунікативної компетентності учнів-білінгвів в експериментальних групах

   Застосування емпіричних методів (анкетування, співбесіди з учителями) у кінці формувального експерименту (2007-2009 н.р.) виявило: позитивне ставлення учителів до лінгвокультурології та теорії міжкультурної комунікації як основ формування крос-культурної комунікативної компетентності; ступінь достатності лінгвістичної бази для формування мовних, мовленнєвих умінь, соціокультурних і крос-культурних знань, умінь і навичок (100% учителів вважають, що зазначена теорія – це основа для формування крос-культурної компетентності учнів-білінгвів, і в підручниках мають бути теоретичні компоненти, що відбивають динаміку спеціальних понять від класу до класу – 96%; учителі визначили відомості, що мають практичне значення і які варто внести до чинних програм і підручників); розуміння значущості розосередженої підготовки до крос-культурної комунікації і знання специфіки роботи за умови її спрямованості на формування умінь в усіх видах мовленнєвої діяльності (100% учителів зазначають, що розосереджена підготовка необхідна, але 72,4% учителів її не здійснюють, 27,6% – здійснюють нерегулярно; у процесі розосередженої підготовки здійснюють збагачення словникового запасу, попередження помилок різних видів (зокрема викликаних інтерферентним впливом), формують уміння письма, але уміння інших видів мовленнєвої діяльності цілеспрямовано не вдосконалюють); ступінь володіння учителями технологією крос-культурного навчання учнів-білінгвів української мови та методикою діагностики знань, умінь і навичок учнів у цій сфері (найбільші труднощі викликає зіставлення мовного та мовленнєвого матеріалу рідної й української мов; діагностику умінь аудіювання, говоріння, письма та читання вчителі опанували, і використовують переважно метод тестування, але навчання умінь різних видів мовленнєвої діяльності у старших класах найчастіше замінюється контролем); фактори, які, на думку учителів, можуть сприяти підвищенню ефективності процесу формування умінь крос-культурної комунікації (серед таких факторів 87% учителів визначили активізацію самостійної пізнавальної діяльності, зазначивши, що для цього необхідно забезпечити такі умови: створити спеціальні навчальні посібники або розділи у чинних підручниках з української мови; організувати допомогу учням-білінгвам за допомогою введення в навчальний процес старшокласників факультативного курсу, який би мав на меті формувати в учнів національних спільнот крос-культурну комунікативну компетенцію; здійснювати систематичний контроль учителем; мотивувати самостійну діяльність учня; проводити на державному рівні політику, що регулює ставлення до української та рідної мов в їх комунікативній, когнітивній, культурологічній функціях.
   Висновки. Навчання української мови як державної доцільно будувати з орієнтацією на нову лінгвофілософську та лінгводидактичну парадигму: крос-культурну, яку розуміємо як синтез принципів лінгвокультурології і принципів міжкультурної комунікації, що визначають процеси взаємодії різних культур і етносів в умовах полікультурного світу (крос-культурність враховує специфіку рідної мови і її світосприйняття та специфіку української мови і її світосприйняття).
   Методологічною та логіко-гносеологічною основою оволодіння крос-культурною комунікативною компетентністю мають бути: діалогічність, рефлективність, полікультурність, врахування емоційного компонента, цілісність особистісного розвитку. Основною характеристикою міжетнічної культурної комунікативної поведінки – толерантність, адаптивність, гнучкість, емпатія, некатигоричність у судженнях. Одним із аспектів практичного застосування крос-культурної лінгводидактики є комунікативно-функціональна методика навчання української мови, яка представлена трьома компонентами: комунікативно-функціональними темами, лексико-тематичним мінімум, граматичним мінімумом. Засобами формування здатності до міжетнічної культурної комунікації є: стратегії опори на орієнтовну основу типологічних ознак відмінних культур, побудовану за допомогою евристичного, діалогічного, рефлексивного пошуку орієнтирів міжетнічної культурної комунікації з урахуванням специфічних принципів; підготовка навчальних матеріалів, які адекватно моделюють реальні ситуації міжетнічної культурної комунікативної діяльності; технологія крос-культурного, сенситивного, асоціативного та національно-специфічного характеру, що дозволяє формувати когнітивні й операційні механізми міжетнічної культурної компетенції.
   Перспективами подальших пошуків у напрямку дослідження є теоретичне обґрунтування технології крос-культурного навчання учнів національних спільнот української мови в умовах міжетнічної комунікації .

ЛІТЕРАТУРА

1. Кононенко В.І. Мова у контексті культури : [монографія] / В. Кононенко. – К. : Плай, 2008. – С. 60.
2. Потебня А.А. Эстетика и поэтика / А.А.Потебня. – М. : Искусство, 1976. – С. 260.
3. Українська мова : програма для 5-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання / [Н.В. Бондаренко, О.М. Біляєв, Л.М. Паламар, В.Л. Кононенко]. – Чернівці : Видавничий дім “Букрек”, 2005. – С. 4.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com