www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Доброчинна діяльність київського митрополита Платона Городецького щодо покращення становища православних церков та монастирів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Доброчинна діяльність київського митрополита Платона Городецького щодо покращення становища православних церков та монастирів

H. В. Баранова

ДОБРОЧИННА ДІЯЛЬНІСТЬ КИЇВСЬКОГО МИТРОПОЛИТА ПЛАТОНА ГОРОДЕЦЬКОГО ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ СТАНОВИЩА ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ ТА МОНАСТИРІВ

   У наш час втрати справжніх духовних орієнтирів не зайвим було б звернутися до вивчення життєвих шляхів непересічних особистостей минулого, одним з яких, беззаперечно, є Київський митрополит Платон Городецький. Саме його доброчинна діяльність, вагоме місце в якій займала різнобічна допомога православним церквам та монастирям, що знаходилися як на території підпорядкованої йому єпархії, так і за її межами, призвела до збільшення кількості та покращення становища останніх, що в свою чергу сприяло зростанню авторитету Православної церкви.
   Однак, зазначимо, що період кінця XIX ст., якщо розглядати його з позиції вивчення діяльності Київських митрополитів, особливо в контексті їх ставлення до проблеми збільшення та благоустрою православних церков та монастирів, залишається найменш дослідженим. Особливо це стосується саме періоду керування Київською єпархією митрополита Платона Городецького (1882-1891). На сьогоднішній день з усіх праць, що знаходяться в науковому обігу, доцільно виділити доробки, присвячені аналізу різнобічної діяльності митрополита Платона, вагоме місце в якій займала доброчинність. Маємо на увазі, насамперед, праці М. Н. Флоринського, М. В. Карасьова, С. Г. Ярона, та ювілейні збірки, присвячені шістдесятиліттю посадової діяльності митрополита Платона Городецького і сорокаліттю його архіпастирського служіння, в яких фрагментарно знайшов відображення і його вагомий внесок, як щедрого жертводавця, на потреби церков та монастирів. Але слід зазначити, що на сьогоднішній час ще нема жодної ґрунтовної праці яка б докорінно висвітлювала дану проблему, що зайвий раз доводить її актуальність і доцільність подальшої розробки.
   Київський митрополит Платон Городецький вбачав одну з основних сторін своєї доброчинної діяльності в сприянні збільшенню кількості православних церков, як на території Київської єпархії, так і за її межами. Бажаючи збільшити кількість потенційних благодійників і жертводавців на побудову храмів, митрополит Платон сприяв появі в "Київських єпархіальних відомостях" особистих листів, адресованих йому від голів комітетів і відозв комітетів із побудови або реставрації храмів з проханням про пожертвування. Митрополит вимагав від Консисторії, щоб копії цих відозв і підписні листи були розіслані благочинним Київської єпархії, протоієреям повітів, настоятелям і настоятелькам чоловічих і жіночих монастирів, з тим, щоб вони збирали по зазначених підписних листах від підпорядкованих їм осіб добровільні пожертви.
   Митрополит Платон дуже позитивно ставився до бажання деяких священиків здійснювати особистий нагляд за збиранням пожертв. Так, наприклад, у відповідь на прохання священика кафедрального собору м. Умань Михайла Середницького, про здійснення збору пожертв на спорудження соборного храму міста Ревеля, митрополит відповів дозволом і благословенням його дій [2, арк. 1].
   Сприяючи збільшенню кількості потенційних благодійників на спорудження храмів і соборів за допомогою єпархіальної преси, митрополит Платон і сам в першу чергу виступав одним з найщедріших благодійників. Так, наприклад, його особистий матеріальний внесок на спорудження Карського собору склав 100 крб. [З, арк. 17].
   Високопреосвящений Платон шляхом надання матеріальної допомоги сприяв як побудові нових, так і реставрації старих храмів і соборів, що знаходилися за межами Росії. Так, наприклад, супроводжуючи на ім'я протоієрея Макарія Знаменського 100 крб. на побудову в Єрусалимі храму в ім'я Святої мироносиці рівноапостольної Марії Магдалени в Саду Гетсиманському, місце закладання якого було освячене 21 січня 1885 р. Никодимом, патріархом Єрусалимським, митрополит Платон звертався з проханням до протоієрея, щоб той, при відвідинах їм святих місць, творив молитовний спомин про здоров'я його і його покійних батьків [4, арк.27].
   Будучи митрополитом Київським, Платон також не залишав своєю увагою єпархії, керовані ним раніше, і здійснював щедрі пожертви на побудову в них нових церков і на потреби вже діючих. Так, в 1888 р. митрополит пожертвував 50 крб. на потреби найбідніших церков Ризької єпархії, за що отримав подяку єпископа Ризького і Мітавського Арсенія від 5 січня 1888 р. №11 [5, арк.17]. У відповідь же на прохання благочинного Ризької єпархії Мітавського округу Андрія Гобіна від 24 серпня 1888 р. за №864 "про надання милосердної допомоги найбіднішим православних церквам іновірного Прибалтійського краю -Сасманській, Тальсенській і Пісьтенській", митрополит Платон в своїй резолюції від 29 серпня 1889 p., відзначивши, що "цілком знає потреби православних церков у Курляндії і їх мізерні місцеві засоби", запросив "всіх чад Київської єпархії, особливо ж тих, яких Господь наділив багатством, а також церкви і монастирі, надати посильну допомогу на спорудження трьох православних церков і забезпечення їх необхідним священним приладдям", зі свого боку пожертвувавши 300 крб. [6].
   У відповідь на прохання членів піклувального комітету по спорудженню нового храму в ім'я святителя Божого Миколи Чудотворця в станиці Богаєвській Донської єпархії від 20 січня 1887 р. про надання грошової допомоги, митрополит Платон пожертвував 300 крб. при листі від 11 травня 1887 р., за що отримав подяку від Донської Духовної Консисторії [7, арк.1; 8, арк.1; 9, арк.1].
   У відповідь на прохання прихожан церкви Святої Трійці хутора Семенівка Богаєвської станиці області Війська Донського про надання матеріальної допомоги на добудову церкви, митрополит Платон також пожертвував 300 крб., за що отримав подяку і від піклувального комітету по спорудженню церкви і від Донської Духовної консисторії [10, арк.1; 11, арк.1; 12, арк.1; 13, арк.1].
   У відповідь на аналогічне прохання прихожан церкви в ім'я архістратига Михаїла слободи Нижньої Ольхової Донської єпархії від 18 липня 1889 p., митрополит Платон повідомив про пожертвування їм 100 крб. при відношенні від 18 серпня 1889 р., за що отримав подяку від Донської духовної консисторії від 28 вересня 1889 р. [14, арк.1; 15, арк.1; 16, арк.1].
   Митрополит Платон був першим, хто пожертвував гроші (100 крб.) на спорудження святого храму і монастиря в ім'я Іоанна Воїна, за що отримав подяку від отамана Н. Ашиннова від 25 вересня 1887 р. [17, арк.5]. Саме митрополит Платон сприяв заснуванню кухлевого збору пожертвувань при церквах і монастирях Київської єпархії (зокрема при Києво-Печерській Лаврі) на побудову вищезазначеного храму [18, арк.1].
   Надаючи матеріальну допомогу на спорудження і реставрацію храмів в раніше керованих ним єпархіях, зокрема Ризькій і Донській, митрополит Платон не оминав своєю увагою і інші єпархії Росії, які потребували додаткових коштів на зведення нових церков. У відповідь на прохання губернатора Батумської області, від 18 березня 1883 p., митрополит Платон пожертвував 100 крб., при відношенні від 23 березня 1883 р. за №936, на спорудження православного храму в Батумі, за що отримав подяку Комітету зі збору пожертв від 8 квітня 1883 р. №1405 [5, арк.9-10]. У відповідь на прохання жителів села Кіпіно Семенівської області Демянського повіту Новгородської губернії про надання матеріальної допомоги на побудову нового кам'яного храму на честь Покрову Пресвятої Богородиці, митрополит Платон наказав Консисторії розповсюдити відозву жителів села по Київській єпархії і пожертвував від себе 100 крб. [19, арк.338; 20, арк.З]. У відповідь на прохання священика села Гнилий Колодязь Тімського повіту Курської губернії Михайла Булгакова від 21 лютого 1885 р. про надання матеріальної допомоги на добудову церкви в ім'я Георгія Побідоносця, митрополит Платон пожертвував 100 крб. при відношенні від 24 квітня 1887 р. [21, арк.1; 22, арк.1].
   Опікуючись збереженням стародавніх храмів міста Чернігова, зокрема Свято-Преображенського собору, митрополит Платон, враховуючи прохання Чернігівського губернатора А. Д. Анастасьєва, від 25 листопада 1888 p., сприяв надрукуванню в Київських єпархіальних відомостях відозви про пожертвування і зі свого боку пожертвував 100 крб. при відношенні від 13 грудня 1888 р. №3302 [23, арк.1; 24, арк.1].
   Надаючи різнобічну допомогу храмам, розташованим за межами Київської єпархії, митрополит Платон не оминав своєю увагою і монастирі. Як і у випадку з церквами, митрополит бажав збільшити кількість потенційних жертводавців на потреби монастирів за допомогою розміщення відозв в єпархіальній пресі. Так, наприклад, надрукування з дозволу митрополита Платона відозви Ігумена Серафіма з братією Сурденського Свято-Духовського монастиря Ковенської губернії в Київських єпархіальних відомостях сприяла збільшенню збору пожертв [25].
   Всебічна допомога митрополита Платона збільшенню кількості жертводавців на потреби монастирів в середовищі жителів Київської єпархії убачається з його сприяння в зборі пожертв черницям жіночого православного монастиря "Челік-Дере" в Добруджі - настоятельці Андронік Макаровій і черниці Артемії Матвєєвій, зважаючи на прохання російського імператорського консула в Добруджі [26, арк.З]. Митрополит Платон, крім сприяння більш ефективному здійсненню грошових пожертв на потреби церков і монастирів, розташованих за межами Київської єпархії, за допомогою друкування в єпархіальній пресі відозв з проханнями про пожертвування; надання дозволу на здійснення збору пожертв на території Київської єпархії і особистих грошових внесків на потреби церков і монастирів, здійснював ще, разом з тим, пожертви предметів церковного культу.
   Так, наприклад, висилаючи 100 крб. на влаштування нового кам'яного храму в селі Аншанському Вятської єпархії, разом з цим подарував і точний список з Чудотворного образу Успіння Божої Матері, за що отримав подяку священика Миколаївської церкви Олександра Сунцова [27, арк.32]. Із дозволу митрополита собор Києво-Печерської Лаври пожертвував СвятсьТроїцькій церкві міста Лібави ікону двунадесятих свят, за що митрополит Платон отримав подяку від церковного старости Василя Сидоренко від 25 січня 1888 р. [5, арк. 19]. Під час свого перебування в місті Ржеві Тверської єпархії 29 червня 1889 р. в день Святих апостолів Петра і Павла, після здійснення божественної літургії, митрополит Платон пожертвував Ржищевському Успенському собору копію Чудотворної ікони Успіння Божої Матері, що знаходилася у Великій церкві Києво-Печерської Лаври, з вкладеною в неї частиною Святих мощів Симона Єпископа Суздальського, яка була поставлена в Ржищевському соборі в головному храмі Успіння Божої Матері під царською брамою, і після закінчення божественної літургії опускалася вниз, щоб народ мав нагоду молитися біля неї [28, арк.2]. В подяку за пожертвування благочинний Ржищевських градських церков і настоятель Ржевського Успенського собору протоієрей Іоанн Струженській зробив розпорядження про здійснення запису в соборний Синодик для постійного спомину перед престолом Божим покійних родичів і наставників митрополита Платона [ 29,арк.6].
   Іноді митрополит Платон не мав нагоди бути присутнім на освяченні того чи іншого храму, так, наприклад, він змушений був відповісти відмовою за станом здоров'я на запрошення єпископа Ризького і Мітавського Арсенія і голови Прибалтійського православного братства Галкина-Враського на освячення храму в Якобштадтє Курляндської губернії в червні 1888 р. [30, арк.1; 31, арк.1]. Але, незважаючи на це, митрополит Платон подарував до дня освячення Якобштадтської Свято-Духовської церкви (20 червня 1888 р.) ікону Печерської Божої Матері, яка, як повідомив його пізніше єпископ Ризький Арсеній, при освяченні храму, була в хресному ходу, а потім поставлена в храмі на належному святому місці, за що отримав подяку від Голови Прибалтійського православного братства Галкина-Враського і Священика Якобштадськой Свято-Духовської церкви Родіона Пойша [32, арк.1; 33, арк.1; 34, арк.1].
   Здійснюючи грошові пожертви і пожертви предметів культу на потреби церков, митрополит Платон не обходив своєю увагою і монастирі, що знаходилися за межами Київської єпархії. Так, наприклад, 30 вересня 1884 р. він пожертвував 300 крб. на користь Пустинського Успенського монастиря Могильовської єпархії, за що отримав подяку настоятеля монастиря - архімандрита Анатолія [35, арк.З]. Пожертвував образ Печерської Божої Матері з преподобними Антонієм і Феодосієм Марийській жіночій общині Старицького повіту Тверської єпархії, за що отримав подяку настоятельки общини черниці Марії від 5 жовтня 1884 р. [36, арк.20]. Довідавшись, що в Бізюковському монастирі Херсонської єпархії збираються спорудити головний соборний храм в ім'я Зводження Чесного і Животворячого Хреста Господня, митрополит Платон пожертвував різьбляний кіпарисовий хрест з мощами святих угодників, що раніше зберігався в Києво-Печерській Лаврі, за що отримав подяку архімандрита Нектарія з братією [ 37, арк.59].
   Піклуючись про збільшення кількості православних храмів, що знаходилися за межами Київської єпархії і їх добробут, о. Платон в першу чергу спрямовував свої зусилля на поліпшення становища останніх в підпорядкованій йому єпархії. Відзначимо, що, ставши митрополитом Київським, о. Платон, насамперед, користуючись позитивним досвідом, набутим в раніше підпорядкованих йому єпархіях, зокрема - Донській, в цілях кращого керування церквами і зручності прихожан, брав участь в розробці проекту, а пізніше, 29 квітня 1883 p., затвердив розподіл церков Київської єпархії на нові благочинні округи [38].
   Вважаючи одним з кращих засобів ознайомлення зі становищем церков і монастирів особисті подорожі по єпархії, митрополит Платон, прийнявши на себе керування Київською єпархією в березні 1882 р. і використавши перший рік своєї діяльності на ознайомлення з монастирями і церквами міста Києва, протягом літа 1883 р. і повторно в червні 1884 р. здійснив огляд єпархії, яка близько 10 років не була відвідувана митрополитами.Бажаючи найбільш детально ознайомитися зі справжнім станом церков і монастирів, митрополит Платон своєю резолюцією від 10 червня 1883 р. за №1591 наказав Київській Духовній Консисторії повідомити благочинним тих церков і монастирів, які передбачалося відвідати, копію маршруту, по якому він відправлявся для огляду єпархії, з тим, щоб останні, як відзначав Високопреосвященний, "з'явилися до мене при проїзді по цих округах, представили мені клірові відомості тих церков, які я планую оглянути, зі стислими відомостями про стан цих церков і приходів їх, а також з поясненням обставин, що заслуговують моєї особливої уваги; оголосили підпорядкованим їм священнослужителям, що живуть недалеко від мого шляху, щоб вони з'явились до мене в близькі до домівок їх церкви, що лежать на моєму шляху і наказали причтам тих церков мати напоготові всі церковні документи, як ось: прибутково-витратні книги, церковні літописи, де такі ведуться, щоб я особисто оглянув їх" [39, арк.4].
   Відзначимо, що згідно з пропозицією митрополита Платона від 10 червня 1883 р. за №1591 Київська духовна консисторія надіслала копію маршруту митрополичої подорожі по єпархії спочатку в червні-липні1883 p., а пізніше і копію маршруту повторної подорожі в серпні 1883 p., а благочинні надали всі запитані їм дані відносно стану церков, а також поведінки священиків і прихожан, що убачається на прикладі рапорту Благочинного 2-го округу Черкаського повіту священика Іоанна Левковцева на ім'я митрополита Платона [40; 41, арк.14, 39].
   Відзначимо, що за час своєї подорожі по єпархії влітку 1883 р. митрополит Платон, як убачається з його звіту до обер-прокурора Священного Синоду К. Победоносцева від 16 листопада 1883 р. за №14571, відвідав "всі монастирі і 124 приходські церкви, що знаходилися в різних частинах єпархії" [39, арк.ЗЗ].
   Під час особистих оглядів єпархії в 1883 р. і повторного в червні 1884 р. митрополит Платон звертав особливу увагу на церкви, що знаходилися в украй незадовільному стані. Так, наприклад, 13 червня 1884 р. під час своїх відвідин містечка Ясногородки Київського повіту, митрополит звернув увагу на дуже поганий стан приходської церкви, близько години розмовляв з прихожанами про необхідність побудови нової церкви, обіцяючи в цій справі і своє архіпастирське сприяння [42, с.722]. 17 червня 1884 року під час відвідин міста Радомисля митрополит Платон, після здійснення божественної літургії в новому соборі, відвідав і стару церкву, при цьому він наставляв народ "підтримувати її посильними пожертвами, піклуватися про внутрішній і зовнішній добробут церкви" [42, с.735].
   Переслідуючи мету за допомогою особистого спілкування з паствою пояснити важливість спорудження храмів і привернути останню до посильних внесків на впорядкування церков, митрополит Платон під час своєї подорожі по єпархії часто промовляв відповідні повчання. Так, наприклад, під час відвідин містечка Таращі 18 червня 1883 р. він після літургії звернувся до народу з повчанням, темою якого був собор, що будується [43, с 10]. 29 червня під час відвідин міста Чигирина митрополит Платон, з нагоди отримання маніфесту про освячення Храму Христа Спасителя в Москві, звернувся до народу з промовою, темою якої стала подія, в пам'ять якої був побудований храм: "Важкі роковини Вітчизняної війни, - зазначав Владика, - мені особисто пам'ятні. Я був тоді дев'ятирічним хлопчиком і на відозву Імператора Олександра І до своїх підданих про захист Вітчизни від ворогів пожертвував 15 копійок -все, що у мене тоді було" [43, с.20].
   19 серпня, під час своїх відвідин селища Ставищ, митрополит Платон звернувся до прихожан з промовою, в якій говорив про обов'язок їх "піклуватися про благочестя святого храму свого, що дуже легко і скоро можна досягти, якщо утримуватися від зайвих витрат на шкідливий напій - вино, якщо менше витрачати грошей на розкішні наряди і взагалі на предмети зайві і непотрібні в житті" [43, с.48].
   Відзначимо, що у разі особистої участі прихожан у здійсненні пожертв на побудову нових приходських церков, останні удостоювалися особистої подяки митрополита. Так, наприклад, під час своїх відвідин міста Ліповця 22 серпня, дізнавшись, що прихожани побудували церкву виключно на власні кошти, митрополит Платон виказав їм своє благословення, зазначивши: "Да винагородить же вас Бог за вашу старанність і за ваші зусилля, під час спорудження церкви, так віддасть він вам за все це множицею на Небі" [43, с56]. Відзначимо, що саме митрополит Платон запровадив правило про обов'язкове надрукування на сторінках Київських єпархіальних відомостей переліку осіб, яким він надавав своє архіпастирське благословення за зроблені ними значні пожертви на користь церков Київської єпархії.Відзначимо, що важливість особистої уваги, виявленої митрополитом Платоном до потреб єпархії, зокрема до становища церков і монастирів під час його подорожі по єпархії, вбачається з численних промов, сказаних на його честь представниками духівництва. Так, наприклад, настоятель собору міста Сквіри, висловлюючи загальну  радість з приводу приїзду митрополита Платона 17 серпня 1883 p., відзначав: "Ти ангел церкви Київської, Архіпастир наш, заради нас і для нас залишив Град Великий і Богобережений, де на горах святих спрадавна зведений хрест Божий і підноситься хвала Богу, де красується до небес величний сонм церков, де сонм святих угодників спочиває в Святій Лаврі, залишив і відвідуєш наші бідні гради і вісі, наші убогі храми" [43, с.35]. Благочинний Брусилівського округу Радомисльського повіту священик П. Сенаторський під час відвідин митрополитом 13 червня 1884 р. с Небилиці, звертаючись до нього з вітальною промовою, відзначав, що Його Високопреосвященство "маючи досвід створення храмів в раніше підпорядкованих йому єпархіях, і в єпархії Київській жадає встановити в церквах порядок і приналежний дому Божому благоустрій" [42, с726].
   Відзначимо, що митрополит Платон, крім особистого огляду єпархії з метою відвідин підпорядкованих церков і монастирів, наказував здійснювати подібний огляд преосвященним вікаріям, розподіляючи єпархіальні обов'язки таким чином: 1) Сильвестру, єпископу Канівському, окрім завідування духовно-навчальними закладами і церковно-приходськими школами, було доручено здійснювати нагляд за діяльністю духівництва і церков Канівського повіту; 2) преосвященному Полікарпу, єпископу Уманському, окрім завідування єпархіальними піклувальними комітетами для бідних духовного звання і головування в Київській церковно-будівельній палаті доручалося завідування повітами: Звенигородським, Уманським, Ліповецьким, Бердичівським, Сквирським і Таращанським; 3) на преосвященного Ієроніма, єпископа Чигиринського, було покладено, окрім завідування світськими навчальними закладами і головування в комітеті по забезпеченню побуту духівництва, ще завідування повітами Радомишльським, Київським, Черкаським, Чигиринським і Васильківським [44].
   Відзначимо, що митрополит Платон, суворо стежачи за виконанням обов'язків вікаріями, особливу увагу надавав нагляду за здійсненням ними ревізій підпорядкованих їм повітів з метою огляду церков і монастирів. В своїй резолюції від 18 липня 1887 р. за №1787, у відповідь на журнал Консисторії від 26 червня 1887 p., митрополит Платон, відзначаючи, що Преосвященний Ієронім не оглядав в минулому році церкви і монастирі Чигиринського повіту, доручав Консисторії "запропонувати йому від моєї особи, щоб він оглянув в цьому році як ці монастирі, так і всі, які знаходяться в Канівському і Черкаському повітах, а також жіночий Ржищевський монастир і ті церкви, які будуть знаходитись на шляху його до цих монастирів" [45, арк.2-3]. Відзначимо, що, підкоряючись резолюції митрополита Платона, преосвященний Ієронім у серпні 1887 р. здійснив огляд церков і монастирів Черкаського, Чигиринського і Канівського повітів і надав митрополиту Платону звіт про їх стан [45, арк.22-23].
   Будучи одним з найщедріших жертводавців на побудову і впорядкування церков і монастирів, що знаходилися за межами Київської єпархії, о. Платон, як митрополит Київський, перш за все піклувався про поліпшення становища останніх в підпорядкованій йому єпархії, жертвуючи на це значні суми грошей з власних коштів. Так, наприклад, він пожертвував комітету із побудови храму в ім'я Успіння Божої Матері як історичної пам'ятки в Переяславі 300 крб. сріблом, за що отримав подяку голови комітету протоієрея Миколи Терлецького [5, арк.22].
   Піклуючись про впорядкування церков не менше, ніж про їх побудову, митрополит Платон також здійснював значні пожертви на їх потреби. Так, наприклад, вислав на користь церкви селища Розумниці Таращанського повіту, що знаходилась в украй незадовільному стані 500 крб., за що отримав подяку приходського священика Віктора Жолудя від 2 листопада 1888 р. за№50 [46, арк.1].
   Дуже часто грошові пожертви митрополита Платона на впорядкування церков носили цільовий характер. Так, наприклад, під час своїх відвідин міських церков Києва влітку 1882 p., знайшовши незадовільним стан притору в ім'я Святого Великомученика Іоанна Воїна, що знаходився в приходській церкві преподобного Феодосія Печерського, митрополит Платон спонукав настоятеля, церковного старосту і прихожан до оновлення притору, зі свого боку обіцяючи допомогти їм, і коли оновлення було закінчено восени 1883 р., то архіпастир, повторно оглянувши відновлену прибудову і знайшовши її задовільною, пожертвував 1000 крб. - частково у виплату за матеріали і роботу по оновленню, а частково - в недоторканний капітал церкви, з тим, щоб церковний причт, користуючись відсотками з цього капіталу, здійснював молитовний спомин його батьків -Ієрея Іоанна і Параскеви [47]. Піклуючись про благоустрій храмів, митрополит Платон, крім надання коштів на їх потреби, здійснював постійні пожертвування предметів культу. Так, наприклад, подарував Свято Миколаївській церкві селища Наливної Ковки Київського повіту повне убрання на святий престол вартістю в 75 крб.; два великі свічники до намісних ікон вартістю в 15 крб.; напрестольне Євангеліє в мідній позолоченій оправі вартістю 40 крб.; запрестольний хрест - 20 крб., усього на суму 150 крб. [48, арк.4]. Пожертвував у Велико-Нізгурецьку церкву Бердичевського повіту срібні і позолочені судини для богослужінь за 120 крб. і священицьке убрання за 30 крб. - усього на 150 крб. [49, арк.27]. Пожертвував в Деремезянську церкву Васильківського повіту кіот для ікони Святого Великомученика Пантелімона вартістю 80 крб. [50, арк.14].
   Відзначимо, що однією з основних подій в царині церковного будівництва в Київській єпархії XIX ст. було спорудження Володимирського собору, основні роботи по добудові якого співпали з часом керування єпархією митрополитом Платоном. Його інтерес до процесу побудови, висловлений в його ідеях щодо внутрішнього убрання собору, вбачається з листа від 9 січня 1885 р. до кафедрального протоієрея П. Г. Лебединцева, в якому митрополит відзначає: "Повідомте мене без уповільнення: 1) Скільки ширини має всередині споруджений в Києві храм Св. Володимира? 2) Наскільки широкі в ньому вівтар та іконостас? 3) Чи не належить влаштувати в ньому, окрім головного вівтаря, ще два по боках його, і чи можна зробити такі прибудови? А всього було краще б, якби ви прислали б мені на розгляд план Володимирського собору, або хоча креслення однієї передньої частини, щоб я міг вірніше судити, чи можна влаштувати в ньому або прибудувати до нього притори. Мені думається, що було вельми пристойно б мати в храмі Св. Володимира один притор в пам'ять рівноапостольних царів Костянтина і Олени, а інший на честь слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія" [51, арк. 1].
   Піклуючись про побудову і добробут церков, митропоит Платон не залишав своєю увагою і монастирі Київської єпархії, про що свідчить його першорядна роль в питанні відновлення Киево-Межигірського монастиря. Так, у відповідь на указ Святого Синоду від 18 червня 1884 р. за №2346, в якому йшла мова про передавання перебуваючої у веденні Кабінету Його Імператорської Величності Межигірської фаянсової фабрики зі всіма будовами, що їй належали у відомство Священного Синоду для влаштування там монастиря піклуванням Київського єпархіального керівництва, митрополит Платон своїм поданням від 24 серпня 1884 р. за №8749 клопотав перед Священним Синодом: 1) про зведення відновленого Києво-Межигірського монастиря, зважаючи на його старовину, славу і важливі заслуги перед церквою, в перелік першорядних гуртожитних монастирів з найменуванням його Свято-Преображенським і наданні настоятелям цього монастиря, архімандритам, таких само відмінностей в священному служінні, якими користуються архімандрити Новгородського Юр'єва монастиря; 2) про приписування до нього Києво Троїцького монастиря і про призначення настоятелем його настоятеля Києво Троїцького монастиря ігумена Іони із зведенням його в сан архімандрита; 3) про призначення цього монастиря єпітимійним і відкриття при ньому різних добродійних установ, а саме: а) притулку для безпритульних і старих священнослужителів; б) ремісничої школи для тихсвященнослужительских дітей, які не навчалися в навчальних закладах або були виключені з них за малоуспішність і знаходилися в будинках батьків або родичів їх в неробстві, щоб вони надалі могли здобути собі прожиток працею рук своїх; в) лікарні для психічнохворих, якщо для влаштування останньої знайшлися б кошти. Вносячи подібні пропозиції, митрополит  Платон відзначав, що "таким чином буде знову досягнута мета, якій служив Межигірський монастир за часів Запоріжжя, коли в ньому, як відомо, містився військовий шпиталь, в якому перебували хворі ченці, доживали свій вік покалічені запорожці і багато жебраків на утриманні запорожців". Всі ці пропозиції Його Високопреосвященства, як убачається з наказу від 17 січня 1886 р. за №216 були схвалені Священним Синодом і доручені привести у виконання [52].
   Своєю резолюцією від 23 січня 1886 р. за №144, у відповідь на даний наказ, митрополит Платон зобов'язав Консисторію зробити розпорядження про зведення о. Іони в сан архімандрита, саме ж зведення було здійснене митрополитом Платоном 15 травня 1886 р. під час богослужіння в домашній церкві її Імператорської Високості Великої Княгині Олександри Петрівни [53, арк. 1-3].
   Відзначимо, що, враховуючи подання архімандрита Іони від 31 жовтня 1886 р. за №383, в якому той вказував на своє право мати намісника для найближчого завідування приписним Києво-Троїцьким монастирем, митрополит Платон затвердив на посаді запропоновану їм кандидатуру ієромонаха Феодосія "найстарішого по надходженню в монастир, більш інших досвідченого в справах монастирських і доблесного виконавця чернечих правил" [54, арк.З].
   Відзначимо, що митрополит Платон особисто був присутній на відкритті оновленого Києво-Межигірського монастиря, прибувши на місце урочистої події 6 серпня 1886 р. у супроводі Сербського митрополита Михаїла, преосвященних Канівського Сильвестра і Уманського Полікарпа, ректора Духовної семінарії архімандрита Іувеналія і інших вищих духовних осіб. Відслуживши особисто божественну літургію, митрополит звернувся з бесідою до народу, в якій вітав як братію, так і мешканців навколишніх сіл з відновленням монастиря, в якому "вони знайдуть і суворий стародавній богослужбовий чин, благоліпний спів і благоговійне служіння, знайдуть старців, перед якими ті, що прагнуть каяття, можуть полегшити своє збентежене сумління і братський привітний притулок на час молитовних відвідин", відзначив: "Раніше обитель ця була багата і славна, і можна сказати, могутня по силі колишніх квиторів її - Козаків. Тепер обитель повинна здобувати собі нову славу більш міцну, - славу вічну, багатство неубожіюче. Це вона досягне, якщо нинішні її мешканці відрізнятимуться твердістю у вірі, істинним благочестям і чернечими подвигами. Тоді скажуть не тільки навколишні жителі, але і ті, що прийшли з інших віддалених місць: "зійдемо на цю гору Господню: тут нас навчать шляхам Господнім". Істинно бажаю, щоб вона здобувала таку славу, для блага святої Православної церкви і Вітчизни. Цілком сподіваюся, що вона, допомогою Божою, при такому благочестивому, діяльному, розсудливому настоятелі, як о. архімандрит Іона і подібних йому наступниках його, буде не тільки із зовнішнього боку упорядковуватися і набувати належну їй духовну ліпоту, але і духовно приходити від сили в силу і від слави до слави" [55, с.815]. По закінченні промови митрополит Платон запросив усіх навколишніх мешканців відвідувати рідну для їх предків місцевість, зазначивши, що такими відвідинами вони сприятимуть влаштуванню обителі, яка після вікового запустіння і нині має потребу багато в чому для свого відродження до колишньої слави.
   Також, завдяки особистій участі в подальшому відродженні монастиря митрополита Платона, вже в 1887 р. в Києво-Межигірському монастирі знаходилося до 40 осіб братії, розміщувалися священнослужителі, що відбували єпітимію, здійснювалися богослужіння. Проте, недостатність власних коштів монастиря, що не дозволяла здійснити необхідні ремонтні роботи, спрямовані на впорядкування і тим більше на влаштування в ньому передбачуваних добродійних і виховних закладів, спонукала митрополита Платона пожертвувати від себе на благоустрій монастиря 15000 крб. і надіслати в Київську духовну консисторію пропозицію від 23 листопада 1887 р. за №3484, в якій він запропонував останній запросити всі монастирі і приходські церкви Київської єпархії, а через них і прихожан їх до посильних пожертв на влаштування Києво-Межигірського монастиря і передбачуваних при ньому установ, нагадуючи їм заповідь Апостола: "благодіяння і спілкування не забувайте: такими бо жертвами благодогоджається Бог" [56; 57].
   Піклуючись про поліпшення добробуту монастирів, як і у випадку з церквами, митрополит жертвував значні суми грошей на їх потреби з особистих коштів. Так, наприклад, пожертвував 100 крб. на потреби Фролівської обителі, за що отримав подяку ігумені Елезари від 24 серпня 1883 p., пожертвував 300 крб. в допомогу Вохоново-Маріїнського гуртожитного монастиря, за що отримав подяку настоятельки, черниці Аполлінарії від 31 серпня 1889 p.; пожертвував 100 крб. на користь Пєтовського Старовоздвиженського дівочого монастиря, за що отримав подяку ігумені Євгенії [19, арк. 17, 96; 58, арк.39].
   Одже, зазначимо, що різнобічна благодійницька діяльність Київського митрополита Платона Городецького в царині допомоги церквам і монастирям, які знаходилися як на території підпорядкованої йому Київської єпархії так і за її межами, мала позитивні результати і призвела, як до збільшення кількості останніх, так і до покращення їх становища і стала позитивним прикладом для його наступників і маємо надію - стане прикладом для наслідування духовних лідерів сьогодення.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com