www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Фольклористичні студії в діяльності Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Фольклористичні студії в діяльності Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства

МИЛЬКО В.І.
(м. Київ)

ФОЛЬКЛОРИСТИЧНІ СТУДІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОГО ВІДДІЛУ ІМПЕРАТОРСЬКОГО РОСІЙСЬКОГО ГЕОГРАФІЧНОГО ТОВАРИСТВА

   Сучасний світ прогресуючої урбанізації з його новітніми тенденціями інтегрувати, уніфікувати або нівелювати всі явища і процеси національно-культурного життя будь-якого народу по-особливому впливає на український етнос: створює перешкоди не лише для сьогоденного розвитку його народної культури, а й для засвоєння духовних багатств та моральних ідеалів, котрі були нагромаджені предками протягом багатьох століть. Шалені темпи суспільного розвитку XXI ст. зумовлюють розрив і без того до краю ослаблених часових зв'язків із минулим. Сучасність химерно нашаровується на спадщину попередніх епох. Досить негативний вплив на етнічне самопізнання й самоусвідомлення мала 70 річна епоха СРСР, коли руйнація усталених норм життя, традицій сімейного та громадського побуту, надбань усної народної творчості була основним пріоритетом у культурницькій політиці радянських властей щодо українського народу. Тому перед сучасною вільною і незалежною Українською державою надзвичайно гостро стоїть проблема відродження зруйнованого, повернення до витоків того, що творить світогляд народу, його душу.
   Оскільки саме фольклор завжди залишався одним з найважливіших чинників національного самоусвідомлення українців, питання збереження пам'яток усної народної творчості було й залишається особливо актуальним.
   Широке розуміння усної народної творчості як однієї з форм суспільної свідомості, узагальнення життєвого досвіду, - виразника колективного світогляду та естетичного ставлення до дійсності - виникає в середовищі дослідників України ще з кінця XVIII - початку XIX ст., коли з'являються перші рукописні збірники пісень тощо.
   Справжня ж революція в розвитку української фольклористики розпочалася з другої половини XIX ст. Зокрема істотними у цьому плані були досягнення Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства (1873-1876) - офіційної наукової інституції, котра займалася етнографічним, статистичним і географічним вивченням Південно-Західного краю2. В його діяльності усна народна творчість посідала особливе місце. У зв'язку з цим мета даної розвідки полягає в розкритті деяких особливостей та напрямів фольклористичних студій Відділу, визначенні ролі окремих діячів у загальному обсягу робіт по збиранню й опрацюванню творчості, з'ясуванні значення досліджень для розвитку народної культури і національного самоусвідомлення.
   Історіографія питання діяльності Південно-Західного відділу імператорського російського географічного Товариства представлена, головним чином, нечисленними працями, які висвітлюють лише загальний аспект його роботи. Не існує взагалі наукового дослідження, в котрому б було розглянуто фольклористичний напрям його діяльності. Варті уваги окремі сторінки праць А.Катренка, Ф.Савченка, Н.Петрук, Л.Чорної, які дозволили у загальному плані з'ясувати особливості та напрямки фольклористичних студій Відділу4. Історичні нариси й статті про В.Антоновича, М.Драгоманова, М.Лисенка, О.Русова, П.Чубинського допомогли визначити їх місце в цих дослідженнях.
   Завданням новоствореного ПЗВ ІРГТ було “собирать, обрабатывать и распространять в России географические, этнографические и статистические сведения” та займатися “преимущественно изучением губерний Киевского учебного округа...”. Таке формулювання означало перш за все об'єктивне вивчення рідного краю, українського народу, його культури, і включало фольклористику у сферу наукових інтересів відділу.
   Тому одним з основних напрямків дослідження усної народної творчості було збирання, друк та наукове опрацювання та друкування пісень, козацьких дум, балад, легенд, казок, колядок, щедрівок, загадок, приказок, прислів'їв тощо. Кращим досягненням у цьому напрямку стало видання двотомника “Исторические песни малорусского народа. С обьяснениями Вл. Антоновича и М.Драгоманова”. Перший том вийшов у світ у 1874 р. перша частина другого тому - в 1875 р.
   Слід зазначити, збиранням матеріалу для цієї “капітальної” праці займалося чимало науковців, про що зазначають видавці у передмові: “...Покойный М.А.Максимович, Н.И.Костомаров, П.А.Кулиш, Н.М.Белозерский, Н.В.Лысенко... предоставили в наше распоряжение как печатные, так и рукописные сборники свои. Кроме того, нам переданы рукописные собрания гг. Неговского, Маркевича, Носа, Мартынова, Новицкого, Чубинского, Се-ницкого, Штангеева, Стоянова, Шиманова, Андриевского, И.Я.Рудченка, АЛ.Рудченка, А.И.Лоначевского, Е.В.Судовщикова, Л.В.Ильницкого, Русо-ва, Залюбовского, Дободовского, Ганенка, Зайкевича, Симашкевича, Руданского, Кропивницкого и др. и из Галичины - М.Бучинского, Белинского, Стефановича и др. лиц”. З усіх кінців України на ім'я ВАнтоновича й М.Драгоманова надходили листи із записами пісень, балад, дум. Автори-упорядники поставили собі за мету “свести тексты и варианты песен,.. .затем объяснить их,...и отделить, что есть подлинного, народного, ...а что поддельного”. За їхнім задумом, “се мала бути історія українського народу, розповіжена ним самим у поетичній формі”1. В.Антонович та М.Драгоманов зібрали пісні, в котрих фіксувалися події, починаючи з доби Київської Русі. Це дозволило їм розділити збірник на частини за хронологічним критерієм: 1) пісні дружинного й княжого періоду; 2) козацькі; 3) гайдамацькі; 4) рекрутського та кріпацького періоду; 5) про волю14. Тексти супроводжувалися розгорнутими авторськими коментарями В.Антоновича про відповідність матеріалу історичним реаліям. Фольклорні особливості творів розглядав М.Драгоманов. Аналізуючи роботу останнього, варто зазначити, що в “Исторических песнях малорусского народа” ним було вперше в історії української фольклористики застосовано історико-порівняльний метод для ідейно-естетичного аналізу. Хоча відсутність в упорядників досвіду проведення подібних досліджень зумовило наявність деяких помилок. Зокрема М.Драгоманов, “жадаючи порівняльних студій і докладного відрізнення в етнографічних матеріалах того, що міжнародне, запозичене, і того, що постало на власнім ґрунті”, помилково відніс до сфальсифікованих українські думи, сюжети яких використовувалися в “Історії Русів”. Але, незважаючи на це, видання стало одним з найґрунтовніших та науково опрацьованих за всю історію дослідження усної народної творчості українського народу, яке було високо оцінено сучасниками. Так, відомий історик О.Єфименко зазначала: “Это издание, получившее от Академии наук Уваров-скую премию, можно назвать образцовым: строго научная группировка песен по историческим эпохам, всевозможные указания, варианты, исторические объяснения - все дано для того, чтобы сделать его драгоценным научным пособием”. З подібними рецензіями виступили М.Костомаров, О.Веселовський, О.Міллер, М.Петров, О.Котляревський, В.Навроцький.. Всього, як зазначав М.Драгоманов, на цю працю з'явилося понад 30 схвальних рецензій у вітчизняній та західноєвропейській фольклористичній літератури. Підкреслювали її “велику славу” і наукове значення й історики початку XX ст. -Д.Багалій та С.Томашівський. Зокрема останній відмічав, що “видавці зібрали тут велике число пісень разом із варіантами та при кожній дали довші або коротші історичні пояснення, не кажучи про вступні статті, що є неначе загальним оглядом нашої історичної поезії. Сі пояснення мають правдиву наукову стійкість, розкриваючи образи політичного й соціального життя давніх століть”. Все це свідчить про те, що діячі Відділу дуже серйозно підійшли до вирішення проблеми збереження пам'яток духовної національної культури і професійного аналізу історичної пісенності. И, виконуючи ці завдання, одночасно популяризували багатства народу, чим сприяли піднесенню рівня духовності серед свідомого українства.
   Іншим фольклористичним виданням, котре з'явилося у світ завдяки старанням та матеріальній підтримці Київської старої громади, стала укладена членом Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства І.Я.Рудченком збірка “Чумацкие народные песни”, яку упорядник представив на його засіданні 11 вересня 1874 р. Варто згадати, що до цього, в 1869-1870 pp., ним було надруковано два випуски збірника “Народные южнорусские сказки”, що свідчило про наявність у дослідника потрібного досвіду на момент видання другої праці і безмежного натхнення працювати на широкому полі усної народної творчості.
   Процес збирання необхідного матеріалу для “Чумацких народных песен” І.Я.Рудченко розпочав ще з 1872 р. Про це він згадував у листі від 23 березня того року до М.Драгоманова: “Я збираю всі чумацькі пісні, друковані, писані, і складаю в свою скарбницю, із якої, за вільнішого часу, вони будуть вийняті, “оханючені”, “прибрані”; “я займаюся народними творами, усю свою увагу звертаю на характеристику народу за цими творами, а у нас досі, навпаки, займаються характеристикою самих творів”. До збірки увійшли сімдесят дві чумацькі пісні з нотами, підготовленими М.Лисенком, та словничок відповідної термінології. Це видання отримало схвальні відгуки як у середовищі вітчизняних науковців, так і зарубіжних. Як бачимо, члени Відділу активно займалися збиранням, структуруванням й опрацюванням пам'яток пісенності, присвячуючи цьому чимало років свого життя. Таке завзяття пояснюється лише нескінченним прагненням служби українському народу, розвитку його духовної культури, котре, беззаперечно, стало запорукою успішної діяльності ПЗВ ІРГТ.
   Справжню ж революцію на ниві української фольклористики, особливо музичної, на думку І.Я.Ляшенка, здійснив М.В.Лисенко. Його загальна спадщина становить сім випусків “Збірника українських пісень” в обробках і в супроводі фортепіано, дванадцять так званих десятків (120 пісень, укладених для чоловічих та змішаних хорів), збірник “Молодощі”, теоретична розвідка “Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемих кобзарем Вересаем” тощо. Останній реферат було надруковано у 1-му томі “Записок Юго-Западного Отдела Императорского Российского Географического Общества” 1874 р.9. Це по суті перше в Україні ґрунтовне дослідження про музичну будову й властивості вітчизняної народної пісні. У цій праці М.Лисенко відмічав: “В той час, коли музично-пісенний, народний матеріал, що змальовує життя історичного минулого народу з його ... ідеалами і з сімейними радощами та горем, надав би у загальній масі багатий запас відомостей для естетичної характеристики суті народу, у нас це поле ще ледь зоране” й висловлював стурбованість, що сама справа музичної фольклористики в Україні до останнього часу “знаходилась в руках малопідготовлених дилетантів, які були далекі по духу від народної пісні, школи і самої народності”.
   Окрім суто теоретичних розробок у галузі музичної народної творчості дослідник займався й практичним студіюванням. Так, за участю композитора неодноразово влаштовувалися концерти та виступи хорів, про які захоплено висловлювалася С.Русова: “Кожний концерт Лисенка є не лише музична розвага, а й суспільне явище, що в тяжкі часи заборони слова і думки концерт Лисенка є демонстрація, а він сам є гасло... Микола Віталійович знав, що національне почуття мусить живитися і що рідна пісня й є тією найліпшою поживою”. Зазначимо, що активною діяльністю М.Лисенко сприяв репрезентації та аналізу найбільш типових зразків української народної пісні в різноманітних жанрах, чим започаткував якісно новий етап у розвитку музичної фольклористики.
   Одним з активних діячів, який займався успішним дослідженням усної народної творчості й залученням до цієї справи широких кіл науковців був член ПЗВ ІРГТ О. О. Русов. Так, він допомагав у виданні збірки історичних пісень В.Антоновича та М.Драгоманова, казок, чумацьких пісень, котрі впорядкував І.Рудченко, українських пісень, записаних М.Лисенком. Окрім цього, О.Русов - автор наукової доповіді “Про життя Остапа Вересая і твори народної літератури, що він виконує”, яка характеризується глибоким науковим аналізом уснопоетичної культури й кобзарської творчості. Зазначимо, що за цю працю науковець отримав премію від Російського Географічного Товариства. Що визначає статус цього діяча як теоретика української фольклористичної науки.
   Окрім видання проаналізованих вище колективних праць В.Антоновича, М.Драгоманова, І.Рудченка, М.Лисенка, діячі Відділу проводили індивідуальні дослідження пісень, дум, легенд, загадок, приказок, прислів'їв, з результатами котрих виступали на чергових засіданнях та Археологічному з'їзді 1874 р. Сюди варто віднести, не рахуючи згаданих вище доповідей О.Русова й М.Лисенка про О.Вересая, реферати П.Чубинського: “Несколько записанных народных исторических преданий”, “Понятия и представления южнорусского народа о светилах, выраженные в пословицах и поговорках”; М.Драгоманова: “О вариантах южнорусских песен и сходстве их с иностранными”, “Отголосок рыцарской поэзии в русских народных песнях. Песни о “Королевиче”, “Следы дружинного быта в малорусских колядках и малорусские песни о кровосмешении, сравненные с западными песнями”.
   Видатним етнографом та фольклористом, праці якого (семитомне видання “Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край” (1872-1878 pp.)) стали класикою джерелознавства, був П.П.Чубинський. У своїх рефератах він не лише здійснив аналіз деяких історичних пісень, а й поставив проблему дослідження українських легенд, прислів'їв і приказок", використавши при цьому оригінальний метод класифікації останніх за предметом - приєднав до однієї групи їх, що відносилися до сонця, до іншої - до місяця. На основі зібраних прислів'їв він тлумачив розуміння народом того чи іншого явища.
   Широко застосував порівняльний метод для вивчення народної поезії у своїх доповідях М.Драгоманов. Це, на його думку, дало змогу виокремити з ряду українських пісень твори іноземного походження й об'єктивно дослідити національну уснопоетичну спадщину: “Коли ми будемо мати ґрунтовне порівняльно-історичне дослідження про українські пісні, то тільки тоді отримаємо можливість судити про ступінь культурних відносин Малоросії із Заходом, а саме про ту роль посередника, яку вона відігравала в цьому відношенні для східної Русі”. Такі спеціальні дослідження, незважаючи на відносно невеликий розмір, стали дуже важливими в науковому відношенні для подальшого вивчення та аналізу усної народної творчості XIX - XX ст. Немає сумніву щодо їхньої актуальності й у наш час.
   Окремої уваги варте питання участі в фольклористичних студіях Південно-Західного відділу плеяди етнографів, фольклористів, діяльність котрих припала на період уже після закриття ПЗВ ІРГТ. До їх числа належать такі науковці, як А.Димінський, М.Бучинський, І.Манджура, С.Русова та ін. Так, “усе своє життя присвятив збиранню фольклору” А.Димінський, частину зібраних матеріалів котрого використав П.Чубинський у ІІ-му томі своїх “Трудов”. Інша частина (понад 100 казок і подільських прислів'їв) не побачила світ у зв'язку із закриттям Відділу в 1876 р. Надсилав історичні пісні В.Антоновичу та М.Драгоманову й західноукраїнський діяч М.Бучинський. Ця діяльність по збиранню пам'яток народної творчості захопила також С.Русову, про що вона згадувала у своїх спогадах: “Я поїхала зімою в нашу Алешню, щоб там записати кілька колядок та щедрівок...”. Безумовно, що точно з'ясувати кількість людей, які брали участь у фольклористичних студіях ПЗВ ІРГТ неможливо, але точно відомо, що це був досить масштабна діяльність, учасниками котрого стали десятки свідомих українців з усіх куточків краю.
   Про роль, яку відіграв Південно-Західний відділ імператорського Російського географічного товариства у формуванні етнонаціонального самоусвідомлення українства, досить влучно зазначила С.Русова: “Відділ розбуркав національну свідомість багатьох млявих, пригнічених українців ... витворив фанатиків фольклору та етнографії ... Наче якась ціла національна течія пробігла по Україні, ... з'явились перші бруньки національної свідомості”.
   Передчасне закриття Відділу загальмувало цю діяльність не дало змоги його членам втілити в життя заплановане: надрукувати у додатках до третього тому “Записок” такі праці, як “Малорусские народные предания и рассказы” М.Драгоманова й “Збірку пісень і казок” молодого етнографа І.Манджури. Залишився неопрацьованим великий обсяг матеріалу, котрий зберігається в IP НБУ: вісім збірок пісень, зібраних А.Димінським на Поділлі, зокрема побутові (80 шт.), родинні (239 шт.), рекрутські (60 шт.), п'яницькі (47 шт.), жартівливі (662 шт.), танки (117 шт.), гаївки (90 шт.), щедрівки (21 шт.); пісні різноманітного змісту, записані О.Руданським в Подільській губернії (120 шт.), загадки, приказки і казки, записані П.Кудрицьким та ін.
   Таким чином, за надзвичайно короткий період свого існування Південно-Західний відділ імператорського Російського географічного Товариства виконав надзвичайно масштабну роботу у плані дослідження усної народної творчості. Діячі ПЗВ ІРГТ своєю діяльністю фактично здійснили прорив у розвитку української фольклористики. Вони не лише створили повноцінну методологічну базу, яка вміщувала сотні шедеврів духовної культури, а й здійснили перегляд останньої, запропонували нові, більш ефективні методи аналізу матеріалів уснопоетичної творчості та, популяризуючи здобутки народу, сприяли підвищенню рівня національної самоіндефікації українців.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com