www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Впровадження посади київського військового губернатора (1797-1812 р.)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Впровадження посади київського військового губернатора (1797-1812 р.)

РОМАНЦОВ О.В.
(м. Київ)

ВПРОВАДЖЕННЯ ПОСАДИ КИЇВСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ГУБЕРНАТОРА (1797-1812 р.)

   У другій половині XVIII ст. Російська імперія значно розширила свої кордони на захід і південний захід. Приєднані землі мали різні управлінські традиції й історію, що змусило царський уряд вдатися до експериментів із утворенням нових адміністративних одиниць та запровадженням відповідних посад, що опікувалися б цими територіями. На 1796 р., на момент коронації імператора Павла І, на українських теренах існувало п'ять губерній - Київська, Подільська, Волинська, Малоросійська і Новоросійська. В них, згідно з указом Катерини II 1775 р. про нове облаштування губерній, владу мав губернатор. Павло І, ставши імператором Росії, через нелюбов до своєї попередниці почав впроваджувати зміни. Вони не оминули й губернське управління. Саме в той час було запроваджено нову посаду для місцевого урядування - військовий губернатор. Серед перших таких посадовців був також київський.
   Історіографічний огляд проблеми дає можливість наголосити на недостатній увазі істориків до питання діяльності київських військових губернаторів та цього інституту загалом. Часто вчені ототожнюють їх з генерал-губернаторами чи військовими генерал-губернаторами. Серед загальнотеоретичних праць із історії російської адміністрації, де містяться згадки про інститут військових губернаторів, слід назвати працю П.Зайончковського і дослідження В.Шандри. На питання про їх урядування звертали свою увагу також М.Бутич і Л.Кудрявцев.
   Стаття має на меті дати огляд діяльності військових губернаторів у Києві. Необхідно з'ясувати, які конкретні функції мали ці посадовці. Потрібно також простежити зв'язки останніх із центром та периферією підпорядкованих їм губерній, проаналізувати їх роль у системі місцевого самоврядування. Хронологічно стаття охоплює перший період існування київських військових губернаторів з 1797 по 1812 pp. Для висвітлення цього питання велику кількість джерельних матеріалів містить фонд київського військового губернатора у Центральному державному історичному архіві України в Києві. Законодавчу базу діяльності цього посадовця розкриває багатотомне видання - “Полное собрание законов Российской империи”.
   У 1797 р. на новоприєднаних територіях Правобережної України й Північного Причорномор'я були призначені військові губернатори - в Києві, у Катеринославі та в Кам'янці-Подільському. Ці посадовці поєднували власні функції з функціями цивільних губернаторів і опікувалися: катеринославський -Новоросійською, київський - Малоросійською (Київська губернія була сформована пізніше), а кам'янець-подільський - Подільською, Мінською, Брацлавською (остання за кілька місяців була скасована) та Волинською губерніями. Цікавим є той факт, що у збірці “Полное собрание законов Российской империи” вперше з'являється згадка про київського військового губернатора лише в 1802 р. (на відміну від інших двох у Кам'янці-Подільському й Катеринославі, котрі згадуються з 1797 постійно).
   Першим київським військовим губернатором був призначений І.П. Салтиков. Ймовірно, це пов'язувалося з участю останнього в придушенні польського повстання 1794 р. До його компетенції належали: видача “подорожень” на поштових станціях на проїзд по території губернії чи виїзд з неї; контроль над приїжджими іноземцями (вони повинні були повідомляти про своє перебування у межах губернії та міста); видавання “пашпортів” тим, хто збирався виїздити за кордон; керівництво поліцією в місті; остаточне ухвалення рішень із карних справ; переведення, утримання і розподіл по тюрмах арештантів (“колодників”). У 1798 p., згідно з указом Павла І, військові губернатори мали затримувати тих, які приїздили на маскарад без відповідного вбрання.
   У тому ж році урядом було впроваджено посаду київського й малоросійського генерал-губернатора із перебуванням у Києві, котрим став колишній військовий губернатор Кам'янця-Подільського генерал-лейтенант А.Беклешов. Цікавим є той факт, що він у листах до петербурзьких високопосадовців запитував про те, яким чином та на котрих підставах він мав узгоджувати свої відносини із військовим губернатором (ним тоді був П.Дашков). Таке питання виникло через відсутність у Росії практики поєднання в одному місті посад військового губернатора і генерал-губернатора. У відповіді А.Беклешову посадовці радили будувати відносини із військовим губернатором згідно із військовим уставом. Генерал-губернатор, на відміну від військового, мав власну канцелярію, яка за потреби зв'язувалася з останнім. Звичайно, це було пов'язано з питаннями щодо діяльності поліції чи відносно арештантів. Проте така ситуація тривала недовго, бо вже наступного року посаду київського та малоросійського генерал-губернатора було скасовано. Натомість київський військовий отримав повноваження цивільного керівництва губернією. З 1801 р. він опікувався, окрім Київської, ще й Мінською губернією (останню вивели з підпорядкування відповідному губернатору Кам'янця-Подільського)".
   У 1799 р. замість П.Дашкова новим військовим губернатором у Києві було призначено генерал-лейтенанта А.Феньша. Він називався в документах "киевский военный губернатор, управляющий и по гражданской части". Незважаючи на це, поряд із ним у місті залишався цивільний губернатор, котрий надалі головував у губернському правлінні та заміщував військового у цивільних справах під час його відсутності в місті. У військових справах останнього заступав комендант Києва.
   В той час у військового губернатора з'явилася власна канцелярія, що складалася з шести чиновників. Склад її не було чітко визначено, повноваження посадовців також не прописані. Більшість із них належали, за табелем про ранги, до губернських реєстраторів (14) і колезьких асесорів (12). Через канцелярію військовий губернатор здійснював нагляд за губернією, зв'язувався з тими чи іншими установами, видавав накази. Вихідна документація цієї канцелярії поділялася, крім останніх, на відношення, пропозиції, рапорти. З конкретними посадовцями - такими, як: міністри, губернатори, генерал-губернатори, повітові дворянські маршали, поміщики - військовий губернатор листувався з допомогою відношень. До адміністрації губернських міст - київського губернського правління, казенної палати, головного суду, магістрату надходили пропозиції. Накази надсилалися київській поліції та поліцмейстеру. У вигляді рапортів надходили звіти до Сенату. Більшість справ, що розглядалася у канцелярії, була пов'язана з карними злочинами (пограбування, вбивства, зґвалтування, неповернення боргів тощо). Скарги надходили від усіх станів губерній. Шлях їх був різноманітним - через київську казенну палату, магістрат, головний суд. Часто вирішення тих чи інших справ військовий губернатор доручав губернському правлінню. В разі зловживань на місцях туди направлялися члени канцелярії для розслідування чи наведення ладу. Окрім останньої, київський військовий губернатор іноді користувався послугами чиновників з особливих доручень, котрих сам же й призначав, узгоджуючи це з урядом. Вони займалися цивільними справами.
   Через київського військового губернатора російський уряд звертався з наказами або постановами до губернської адміністрації чи населення. Він погоджував нове будівництво у Києві. З ним мав радитися головний архітектор міста. Здійснювався також контроль над станом вулиць, різних споруд Києва. В галузі освіти з 1802 р. військовий губернатор підпорядковувався голові Віденської шкільної округи (остання була утворена того ж року і поширювалась також на територію Київської та Мінської губерній).
   Між київським військовим губернатором і Петербургом, звичайно, відбувалося також таємне листування. Він особисто зносився з міністрами поліції та військовим й отримував від них листи. Використовуючи таємне листування, військовий міністр здійснював нагляд за станом провіантських магазинів та фортець у підпорядкованих київському губернатору губерніях, а останній подавав звіти про виконання доручень, пов'язаних із попередніми справами. Він повинен був, за інформацією з Петербурга, організовувати нагляд за підозрілими іноземцями, що перебували в Київській чи Мінській губерніях. Особливу увагу приділяли полякам, навіть тим, які були підданими Російської імперії. Це було викликано кількома причинами. По-перше, землі Київської й Мінської губерній тривалий час належали Речі Посполитій, і на теренах їх залишилося чимало поляків, котрі прагнули до відродження Великої Польщі. По-друге, відновлена імператором Наполеоном І Польська держава мала профранцузькі настрої, що теж було небезпечним для Росії, враховуючи напружені відносини з Францією. Так, у таємних зносинах київського військового губернатора з урядом неодноразово згадуються польські шпигуни, які перетинали кордон із Росією для здійснення диверсій та розвідки місць знаходження провіантських магазинів і фортець царської армії, поширення антиімперських настроїв серед місцевого населення. Заарештованих поляків, підозрюваних у шпигунстві, військовий губернатор відправляв до Петербурга. Він повинен був також наглядати за мешканцями підпорядкованих йому губерній, що виявляли себе незадоволеними царським урядом. За потреби їх заарештовували. Виконання таємних справ київський військовий губернатор доручав приватним приставам.
   Серед великої кількості повноважень останнього з цивільних та судових справ губернського урядування були також військові. Починаючи з І.Салтикова, всі київські губернатори до М.Милорадовича включно були ще й інспекторами військових одиниць мирного часу. Найбільшим таким підрозділом була дивізія. І.Салтиков називався інспектором української дивізії у 1797, хоча лише в 1801 р. офіційно запроваджено інспекції. На території сучасної України існувало декілька інспекцій - київська, українська, дністровська, брестська і кримська. Київський військовий губернатор був інспектором української, хоча у деяких документах до нього зверталися як до інспектора київської інспекції, а інспектором української називався Горчаков. Територія української та київської інспекцій виходила за межі Київської й поширювалася частково на Подільську, Волинську, Малоросійську (з 1802 р. Чернігівську і Полтавську) губернії (тобто території, підконтрольні військовому губернатору Кам'янця-Подільського та малоросійському генерал-губернатору). Військові частини, що розташовувалися на теренах цих губерній, підпорядковувалися київському військовому губернатору як інспектору, а не місцевій владі.
   У 1802 р. указом Сенату було дано дозвіл малоросійському генерал-губернатору за нагальної потреби використовувати військові частини української інспекції, що розташовувалися на теренах Чернігівської й Полтавської губерній, без узгодження цього питання з київським військовим губернатором. У свою чергу територія дністровської інспекції частково охоплювала терени Київської губернії. Військові частини її підпорядковувалися дністровському інспектору, а не київському військовому губернатору. Інспектор дністровської інспекції неодноразово звертався в листах з проханнями до останнього губернатора стосовно впливу його на місцеву владу того чи іншого населеного пункту у разі виникнення проблем із військовими частинами.
   Загалом діяльність київського військового губернатора як інспектора полягала в розквартируванні частин, котрі підлягали його інспекції, забезпеченні їм побутових умов, побудові казарм, стаєнь, лазаретів, а також використанні їх за потреби для підтримки правопорядку на місцях. Окрім того, він як інспектор мав займатися будівництвом провіантських депо, магазинів, заготівлею борошна. Стосовно останнього київський військовий губернатор М.Милорадович зносився в таємному листуванні з військовим міністром Барклаєм де Толлі. У листах обговорювалися питання щодо стану побудованих магазинів, якості борошна, темпів його заготівлі, пошуку і впровадження нових методів його сушіння. Є також згадки про комплектування народного ополчення на теренах Київської, Подільської та Волинської губерній на початку російсько-турецької війни 1806-1812 pp. Ймовірно, ці дії здійснювалися під керівництвом київського військового губернатора. З 1806 р. інспекції було ліквідовано й замість них впроваджено дивізії, хоча київських військових губернаторів і надалі називали інспекторами.
   В 1812 р. київський військовий губернатор М.Милорадович у зв'язку із вторгненням французів на терени Російської імперії був відправлений до діючої армії (він також займався формуванням на українських землях козацьких полків). Офіційно він не залишив посаду київського військового губернатора, проте надалі не повернувся до Києва. З того часу протягом 15 років київські військові губернатори не призначалися, а функціонували лише цивільні. Можливо, це пов'язано з тим, що Олександр І після переможної війни 1812 p., закордонних походів, повалення Наполеона був зайнятий більше зовнішніми справами. Внутрішнє життя країни у той час його менше цікавило. Іншою причиною могло бути те, що перемога у війні з Францією й зникнення Польської держави та посилення Російської зменшило для царського уряду небезпеку втрати цього регіону.
   Посада київського військового губернатора протягом першого періоду проіснувала 16 років. За той час змінилися не лише повноваження цього посадовця, а й було змінено географію підпорядкованих територій (утворення Київської губернії та підпорядкування пізніше Мінської). Влада військового губернатора поширилася з Києва на всю губернію. Останній перебрав до своїх рук всі цивільні справи, залишаючи і притаманні лише йому функції. Він отримав власний адміністративний апарат - канцелярію. У військовій галузі київський губернатор, на відміну від кам'янець-подільського та новоросійського, був ще й інспектором української інспекції. Посада військового губернатора в Києві впроваджувалася відносно раптово і непомітно й так само самоліквідувалася після 1812 р.
   На майбутнє становлять науковий інтерес дослідження діяльності київських військових губернаторів у 90-і pp. XVIII ст., повноважень останіх на посаді інспекторів військових інспекцій, виявлення механізму їх співпраці з губернською адміністрацією, виявлення доцільності існування цього інституту взагалі та в Києві зокрема.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com