www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Комунікативні вправи як засіб закріплення мовного матеріалу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Комунікативні вправи як засіб закріплення мовного матеріалу

Г.І. Гладіна,
старший викладач,

В.К. Сеніна,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка)

КОМУНІКАТИВНІ ВПРАВИ ЯК ЗАСІБ ЗАКРІПЛЕННЯ МОВНОГО МАТЕРІАЛУ

   Постановка проблеми. Українська мова в її літературній формі належить до найрозвиненіших і найбагатших мов світу. Усіх слів і їх сполучень у нашій мові не злічити, бо вона є творінням не одного покоління народу і постійно змінюється. Найбільше змін відбувається в лексиці: з’являються нові слова, змінюється значення наявних слів, а деякі з них використовуються все менше і поступово виходять з ужитку.
   Мовцям зрозумілі тисячі слів, що зафіксовані в словниках чи чуються із уст інших осіб, проте у власному мовленні вони користуються ними рідко, або й зовсім не використовують. Отже, майбутньому вчителеві початкових класів (а саме про цю категорію мовців йдеться у статті) слід знати основний матеріал сучасної української літературної мови, найважливіші структурні елементи, з яких вона сформувалася.
   Аналіз досліджень і публікацій. На оволодіння теорією мови зорієнтована програма сучасної української мови для майбутніх фахівців зі спеціальності “Початкове навчання”. Вибір методів і прийомів вивчення граматичного матеріалу і формування комунікативних умінь і навичок студентів здійснюється нами на основі врахування результатів досліджень А. Алексюк, М. Бєляєва, І. Лернера, М. Львова, О. Савченко.
   Отже, щоб навчити майбутніх педагогів досконало володіти мовою з метою комунікації, треба допомогти їм оволодіти всіма необхідними знаннями, уміннями і навичками. Вибір слів і словосполучень під час спілкування (діалогу, полілогу, монологу) визначає мовне оформлення думки. За словами Н. Жинкіна, коли людина говорить чи слухає мовлення, у неї мимохіть з’являються ті чи інші образи і схеми, які склалися раніше, і їх треба заповнювати словами.
   Мета статті – показати розвиток навичок усного мовлення студентів під час вивченні української мови за допомогою вироблення мовних реакції на певні життєві ситуації.
   З погляду психології мовленнєві вміння і навички – це сенсорні та розумові дії з мовним і мовленнєвим матеріалом під час оволодіння нормами літературної мови і правилами побудови тексту. Відомий мовознавець П. Дудик наголошує, що оволодіння нормами української мови – це значить вивчення її функціональних можливостей, її спілкувального потенціалу [3, с.14]. Нині виокремлюють такий розділ про мову, як культура мови і культура мовлення – вчення про способи і засоби формування найбільших спроможностей і вмінь окремої людини і всього народу в користуванні мовою [3, с.21].
   У методиці виділяються такі види умінь і навичок, як нормативні та комунікативні, які тісно пов’язані з мовою і мовленням. Нормативні вміння і навички, що є одночасно і розумовими, і мовленнєвими діями, формуються під час практичного вивчення нормативного аспекту мови і її естетичної функції. Цьому багато в чому сприяють вправи з різноманітними завданнями – правильне та виразне читання, вживання словосполучень і речень різних типів, правильний добір форм слів, словосполучень, побудова речень заданого типу, знаходження помилок у слововживанні, з’ясування смислових відтінків синонімів, складання зв’язних текстів тощо.
   Зі всього різноманіття вправ ми для прикладу вибрали ті, які передбачають редагування, виправлення мовленнєвих граматичних і стилістичних помилок. Такі вправи викликають особливий інтерес у студентів, адже в цьому випадку йдеться про типові помилки в їхньому мовленні – калькування, вживання слів у невластивому значенні, невиправдане зловживання термінами, канцеляризмами, невдалий добір лексичного матеріалу, неправильна побудова словосполучень і речень. Ось які помилки лексико-стилістичного характеру часто допускають студенти:
   1) стилістично невиправдана тавтологія одних і тих же слів або споріднених: В образі Марусі Чурай зображена не просто дівчина, а уособлений образ духовності України;
   2) уживання канцеляризмів і штампів: У цій роботі ще мають місце труднощі;
   3) поєднання слів, що семантично не сумісні: Кохання штовхає Ярему на боротьбу;
   4) намагання штучно прикрасити вислови порожніми фразами: Учитель! Уже від одного цього слова віє теплом і ніжністю!
   5) невдалий вибір лексичного матеріалу: Після цього випадку у хлопчика виросли крила;
   6) вживання слів у невластивому значенні: З оповідань Б. Грінченка про дітей я дізналася, що турбувало і картало душу письменника.
   Дуже часто “страждають” речення від неправильного порядку слів, особливо в тому випадку, коли “порушниками порядку” є займенники. При неправильному вживанні цих слів, які не називають предметів і ознак, а тільки вказують на них, слухачеві (і читачеві) буває дуже складно, а інколи і неможливо встановити, на який саме предмет указує займенник у конкретному реченні. Неясність зв’язку займенника з іменником найчастіше буває при вживанні займенника третьої особи. Причина неясності полягає в тому, що займенники (він, вона, воно, вони), які зазвичай мисляться як замінники найближчих до нього попередніх іменників того ж таки роду і числа, дуже часто розміщуються в реченні не там, де треба, а саме (речення для ілюстративного матеріалу дібрані нами зі звітів студентів про проходження практики):
   а) уживаються після іменників, з якими аж ніяк не можуть бути зв’язані за смислом: За кожним студентом-практикантом було закріплено групу учнів із 12-15 осіб. Вони зрозуміли свої обов’язки...(хто зрозумів? учні?); або: Першого вересня перед учнями Олишівки відчинилися двері нової школи. Вони з радістю сіли за парти і з новими силами взялися за навчання (хто сів за парти? двері?);
   б) займенник стоїть після іменника, зв’язок із яким не може бути точно визначений: Учениця Швець Оксана виступає в групі бального танцю. Вона скоро поїде на змагання в Київ (Швець Оксана чи група поїде?);
   в) займенник стоїть після іменника, з яким, незважаючи на смисловий взаємозв’язок, не може бути узгодженим у числі: Група добре працювала на практиці, тепер вони з новими силами почнуть учитися;
   г) нагромадження займенників одного категоріального змісту: Я проходила практику в старшого учителя Надії Іванівни Петренко. Вона користується заслуженим авторитетом. До неї звертаються учителі і практиканти з різних питань, і завжди вона допомагає їм; у неї є чого вчитися;
   д) займенник себе завжди виступає в реченні додатком, оскільки не має форми називного відмінка і вказує на об’єкт, який одночасно є й суб’єктом дії. Якщо в реченні буде названо дві особи або предмети, може виникнути неясність, якої саме особи стосується займенник себе: Керівник практики попросила Олену Притулу включити себе в склад комісії.
   Студенти не тільки виправляють помилки, а й роблять висновки про доцільність (чи недоцільність) використання мовних засобів.
   Ефективність засвоєння мовних засобів визначається передусім психологічною здатністю студентів до сприйняття їх. Така здатність з’являється тільки тоді, коли слухачі відчувають потребу в тих мовних знаннях, які пропонує їм викладач, оскільки засвоєння мови, за словами О. Леонтьєва, перш за все характеризується вибірковістю. Це значить, що окремі індивіди, групи індивідів, цілі покоління засвоюють у мові те і настільки, що і наскільки відповідає їхнім потребам у спілкуванні, потребам в осмисленні, потребам у будь-якій свідомій діяльності. Із цього положення випливають деякі психологічні висновки:
   1) слова, словосполучення, речення, призначені для активного засвоєння, треба обов’язково “пропустити” через мовленнєві вправи, під час виконання яких студенти повинні будуть їх використовувати;
   2) первинне пред’явлення і семантизацію нових слів доречно проводити не до, а після того, як студенти отримають відповідне мовленнєве завдання;
   3) за своїм характером мовленнєві вправи повинні бути максимально наближені до умов природного спілкування.
   Мета всіх видів робіт – формування мовної компетенції, розвиток комунікативних навичок шляхом вироблення мовленнєвих реакцій на відповідні життєві ситуації. Ось чому найкраще всі види робіт організувати за принципом: слухання – розуміння – відповідна мовленнєва реакція або: життєва ситуація – природна мовленнєва реакція.
   Основним засобом уведення і закріплення мовного матеріалу повинні бути навчально-мовленнєві, комунікативні вправи, створення мовленнєвих ситуацій на заняттях з мови. Ситуації створюються по-різному: за допомогою тексту і допоміжних питань; наочно (з використанням картин, малюнків, схем); описово (на основі аналогії) тощо. До вправ, якщо необхідно, варто подавати довідковий матеріал: слова, словосполучення, синтаксичні конструкції. Така робота потребує високої активності викладача, адже заняття повинні проходити в швидкому темпі. Теми для мовленнєвих ситуацій можна дібрати різні, але вони повинні бути такими, щоб студент міг експромтом фантазувати або вільно використовувати свій досвід: “Моє місто”, “Столиця України – Київ”, “Пори року”, “Міський транспорт”, “Мої друзі”, “Моя сім’я” тощо.
   Кожне заняття поділяється на дві частини: опрацювання матеріалу теми (теоретично, практично) і розмовна практика студентів. Добре було б завчасно зробити записи на плівку текстів і вправ, оскільки головне завдання цієї частини занять – сприймання на слух, відтворення прослуханого і лише наступний етап – звернення до надрукованого тексту для більш поглибленої роботи над лексикою, граматикою чи синтаксичними структурами.
   Практично кожна тема курсу сучасної української мови дає можливість організувати роботу з розвитку мовлення, пов’язану безпосередньо з програмовим матеріалом. Для таких занять ми обов’язково використовуємо зразки висловлювань з фольклорних і художніх творів як зразки спілкування. Наприклад, після виразного прочитання вірша Бориса Олійника “Балада про матір”, де подано розгорнутий полілог між матір’ю, дітьми та онуками, студенти аналізують мовні засоби вірша, які передають атмосферу людяності, турботи й ніжності між членами родини, поваги й любові до матері, яка виростила й виховала своїх дітей, а потім випестила й онуків, а тепер відходить у інший світ, “де сонце лягає спочити, пора мені, діти...” Студенти говорять про переданий поетом невимовний біль величезної втрати, що чекає родину. Звертається увага на національні, власне українські споконвічні риси комунікативної культури між людьми.
   Студенти отримують завдання самостійно дібрати приклади з художньої літератури, фольклору, які б демонстрували різні стосунки між людьми: офіційні, дружні, діалоги чи монологи закоханих, неофіційні, недовірливі, ворожі тощо, проаналізувати їх за вмістом словесних формул, за метою спілкування. Пропонується також завдання самостійно скласти діалоги, використовуючи такі ситуації: познайомити маму з однокурсницями; познайомитися зі своїм супутником у поїзді; познайомитися з сусідом в Будинку відпочинку; звернутися до продавця, якщо вам потрібно купити якусь річ; до викладача, якщо у вас до нього є запитання; до незнайомого чоловіка (жінки), якщо вам необхідно знайти якусь адресу; до близького товариша, якщо ви хочете з ним зустрітися; до пасажира чи кондуктора в тролейбусі, якщо ви хочете дізнатися про потрібну вам зупинку тощо.
   Звичайно ж, потрібно орієнтувати майбутніх учителів і на те, щоб вони збагачували запас мовних засобів для спілкування з дітьми, батьками, колегами, що конче потрібно їм у професійній діяльності. А тому студенти за завданням викладача охоче моделюють різноманітні ситуації фахового спрямування: знайомство з усім класом; знайомство з дітьми в неофіційних обставинах; знайомство з батьками учнів, директором, завучем, колегами.
   Ми знаємо, що у життєвих діалогах часто буває відсутня особлива звертальна форма іменників на позначення осіб – кличний відмінок. Як зауважує А. Бортняк, русифіковане оточення впливає на національну рису нашої самобутності, “…перетворюючи довірливий засіб спілкування в холодно-відчужену називну номінацію” [1, с.42]. Тож ми завжди нагадуємо студентам, що ігнорування звертального відмінка значно збіднює наше спілкування, робить його офіційним, сухим. Важливо не лише вживати слова у кличному відмінку, а й правильно утворювати відповідну граматичну форму. Про це студенти дізнаються, вивчаючи відповідні розділи з теми “Іменник”, а також закріплюють свої знання під час моделювання комунікативних ситуацій. Студенти дістають завдання написати доповідь або реферат про історію звертальної форми української мови, використовуючи праці видатних мовознавців Л. Булаховського, І. Огієнка, А. Кримського, А. Тараненка, а також джерела – найдавніші писемні пам’ятки давньоруської та староукраїнської мови, твори українських письменників, народну творчість. Досвід свідчить, що студенти з задоволенням виконують індивідуальні завдання, які передбачають творчий пошук.
   Висновки. Таким чином, форми роботи та види вправ, наведені нами як приклади, – це, по-перше, шлях до створення необхідних умов для живого спілкування українською мовою і, по-друге, засіб реалізації комунікативної спрямованості навчання мови, тому перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження вбачаємо у висвітленні цих питань.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бортняк А. Ну що б, здавалося, слова... / А. Бортняк. – К. : Освіта, 1994. – 324 с.
2. Гладіна Г.І., Сеніна В.К. Питання мовленнєвої культури стилістики / Г.І. Гладіна, В.К. Сеніна. – К. : Факт, 1993. – 125 с.
3. Дудик П.С. Стилістика української мови / П.С. Дудик. – К. : Академія, 2005. – 473 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com