www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow В.Г.Сарбей та І.О.Гуржій: маловідомі факти взаємин
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

В.Г.Сарбей та І.О.Гуржій: маловідомі факти взаємин

ГУРЖІЙ О.І.
(м. Київ)

В.Г. САРБЕЙ ТА І.О. ГУРЖІЙ: МАЛОВІДОМІ ФАКТИ ВЗАЄМИН

   Якось у приватній бесіді кількох співробітників Інституту історії України НАНУ вже після смерті Віталія Григоровича Сарбея в 1999 р. зайшла мова про особистість і творчу спадщину вченого. З приводу цього присутній тут академік, директор установи В.А.Смолій висловився приблизно так: увесь трагізм цієї неординарної постаті в історичній науці полягає у тому, що за радянської влади В.Г.Сарбея “били” за “радикалізм”, “пропаганду” ідей буржуазних істориків, нібито не завжди вірне застосування марксистсько-ленінських принципів при висвітленні тих чи інших подій, явищ, персоналій (особливо стосовно дожовтневого періоду), а в роки так званої “Перебудови” та незалежності України - за “консерватизм”, “компартійну ортодоксальність”, “упереджені оцінки” тощо.
   На наш погляд, це досить влучне, характерне й проникливе спостереження. Тим більше воно важливе, що зроблене відомим у науці колегою, з котрим Віталій Григорович пропрацював поруч понад 25 років.
   Разом із тим, хочу наголосити: в своєму житті я зустрічав дуже мало науковців із такою титанічною працездатністю (понад 1000 “великих” і “малих” книжок, брошур, наукових та публіцистичних студій!), широким діапазоном творчих інтересів і ... людяністю. Він сідав працювати з раннього ранку, незважаючи ні на які відрядження, конференції, фуршети...
   В музиці є таке поняття: “людина-оркестр”, тобто, надзвичайно талановита особа, котра грає на багатьох інструментах та при потребі може замінити цілий колектив. В.ГСарбей був саме таким у науці - міг виконувати роботу всього підпорядкованого йому відділу історії України кінця XIX - початку XX ст., писати на будь-яку проблемну тему, починаючи від “облудності сектантського богослов'я”, “Апокаліпсиса”, “Ісуса Христа” до “національного відродження України”. Інколи навіть складалося враження, що він своїм авторством “затьмарює” співробітників відділу, “перебирає все на себе”.
   У Віталія Григоровича склалися дуже щирі, доброзичливі стосунки з І.О.Гуржієм. Принаймні вчений не раз казав мені про це, коли я вже працював в Інституті історії (з 1977 p.). Він неодноразово приходив у нашу оселю на вул. Свердлова (Прорізній) із різних питань, завжди був вдячний за творчу підтримку батьком, навіть тоді, коли того не стало. Особливо плідно вони співробітничали в 60-ті pp., опублікувавши разом близько 10 студій, у тому числі Наприклад, І.О.Гуржій виступив офіційним опонентом по кандидатській дисертації (1958) й відповідальним редактором монографії В.Г.Сарбея “Історичні погляди О.М.Лазаревського (К., 1961).
   2 брошури. Саме В.Г.Сарбей разом з А.В.Санцевичем і П.М.Калениченком ініціювали публікацію некролога про Івана Олександровича на шпальтах всесоюзного часопису “Археографический ежегодник за 1972 год” (М., 1974), а незабаром - статтю в “Українському історичному журналі” (1975, № 8). Досить довго у робочому столі В.Г.Сарбея в інституті зберігався оригінал “Автобіографії” батька з власними виправленнями. Лише в середині 80-х pp. разом із деякими іншими документами він передав його мені.
   Цілком ймовірно, що його довірливість у стосунках з Іваном Олександровичем поступово поширилася й на мене.
   І нині добре пам'ятаю, як я після завершення навчання у КДУ прийшов працювати в Інститут історії АН УРСР, а В.Г.Сарбей почав опікуватися мною особисто, зокрема допомагав у виборі теми кандидатської дисертації, надавав різні професійні поради, підтримував у нелегкій для молодого вченого справі з публікаціями. Як член спеціалізованої вченої ради, В.Г.Сарбей долучився до мого успішного захисту кандидатської дисертації. А коли в 1984 р. досить гостро постало питання про вихід у світ моєї першої монографії “Эволюция феодальных отношений на Левобережной Украине в первой половине XVIII в.” він однозначно висловився “за”. Так, виступаючи на вченій раді, вчений наголосив: “Одна із найсолідніших праць молодих учених за останні роки. Це дійсно наукова монографія. Є чітко подана дослідницька проблем. Розв'язка з переконливими аргументами. Автор добре володіє методологією аналізу джерел далекого минулого. Добре підкований методологічно. Структура праці ясна та чітка. Зміст цікавий.”. При цьому він одночасно зробив і ряд принципових критичних зауважень щодо рукопису майбутньої книги.
   Цілком справедливо розраховуючи на взаєморозуміння між нами, Віталій Григорович якось спитав: чи бачив я серед прізвищ авторів статей про мого батька таке - Федоренко В.Г.? Я відповів: так! Тоді він знову запитав: а чи знаю, хто це такий? Якщо ні, то чому не цікавлюсь?!
   І ось тут, як мені здалося, В.Г.Сарбея, що називається, “прорвало”. Якийсь глибокий смуток в очах свідчив: йому хочеться щиро “поділитися” чимсь давно наболілим, поговорити про якусь гірку несправедливість стосовно нього. И він конкретно розповів як, чому і хто не хотів друкувати його праці протягом тривалого часу. Наскільки це було нестерпним для творчої людини, у котрої понад край вирувало бажання займатися наукою та писати, писати... Саме через такі обставини він і мусив підписуватися псевдонімами “Бойко”, “Григо-ренко”, “Федоренко” й ін.
   За, головним чином, “методологічні помилки” деякі представники керівництва установи примусили вченого на рік відкласти захист докторської дисертації (з 1971 перенесли на 1972 p.). А затвердження його наукового ступеня доктора історичних наук. ВАК СРСР “розтягнулося” на 5 років напруженого очікування (22 жовтня 1976 p.).
   Однак, як зізнавався сам учений, найбільше його гнітило недоброзичливе ставлення окремих “своїх” колег. Інколи доходило навіть до несправедливих/
   Правда, слід зазначити, що не тільки В.Г.Сарбея спіткала така “лиха доля”. Випадки затримання на декілька років затвердження наукового ступеня доктора історичних наук. ВАК СРСР, особливо з дожовтневої тематики, в Інституті історії траплялися час від часу в'їдливих образ, правда, за спиною Віталія Григоровича. Якось я не витерпів відверто нахабних нападок на нього одного з тогочасних завідувачів відділу і розповів про це. В.Сарбей лише відмахнувся: “Та ну його! Цю підлу особу ми добре знаємо!”
   Від початку 70-х pp. до 1978 р. не додавав наснаги для творчої роботи в інституті важкий морально-психологічний мікроклімат, багато у чому зумовлений загальними суспільними причинами в республіці: так званої “маланчуковщини”, відпливу або звільненням високваліфікованих кадрів, існуванням “клану довірених осіб” директора, поступовим розкраданням бібліотечного фонду тощо.
   Тільки з приходом нового керівника установи - Ю.Ю.Кондуфора - ситуація почала поступово змінюватися на краще. Безпосередньо це стосувалося й В.Г.Сарбея. З 1979 р. його було призначено завідувачем відділу історії капіталізму.
   Проте давні і образи давалися взнаки ще дуже довго. Разом із тим він пам'ятав і добро. Так, у 1983 р. ним спільно з А.В.Санцевичем було з ініційовано ідею створення збірника наукових праць, присвячених 70-річчю від дня народження І.О.Гуржія. До цієї справи як відповідального секретаря долучили й мене. Головним редактором став академік АН УРСР Ю.Ю.Кондуфор. Основний задум полягав у тому, щоб до праці залучити насамперед тих учених, хто добре знав Івана Олександровича. Збір матеріалів в авторів поклали на відповідального секретаря. Отже, у міру своєї компетенції та обізнаності я звернувся з відповідним проханням до тих істориків, котрі були колегами батька. Не всі з них, на погляд редколегії, дали доброякісні тексти. А тому виникла ідея замінити їх авторів на інших. Я ж почав просити про те, щоб їх залишили, мовляв, приятелі І.О.Гуржія, якось незручно відмовляти. На що Віталій Григорович мені зауважив: “Ви, Олександре Івановичу, в багатьох помиляєтеся! Захищаєте, а вони не були до кінця щирими у стосунках з Вашим батьком”. І для прикладу приніс мені машинопис однієї статті розповівши таку історію.
   Напередодні 65-річчя від дня народження Івана Олександровича редколегія “Українського історичного журналу” вирішила опублікувати відповідного змісту матеріал. І попросила написати його відомого дослідника історії України XVII - початку XX ст., д.і.н. А.З.Барабоя (1902-1983), який, до речі, також привітно зустрів мене у початковий період моєї роботи в інституті, багато добрих слів сказав на адресу батька, згадував про їх “дружбу”. Через деякий час Абрам Зіновійович приніс в “УІЖ”, так би мовити, “ювілейну статтю” під назвою “І.О.Гуржій як історик”. Зміст її (0,5 авт. арк.) головним чином зводився до формальної констатації факту, що І.О.Гуржій “був одним з провідних дослідників і активних популяризаторів історії України” переважно кінця XVI-II- першої половини XIX cm. (?), характеристики основних тем, котрі той висвітлював, “заслуг” у справі підготовки наукових кадрів, значної допомоги викладачам вузів і працівникам науково-дослідних установ в їх творчій роботі тощо. Разом із тим приблизно 60 відсотків статті було “присвячено” виявленню недоліків у його творчій спадщині (швидше не їх, а того, чого “не зробив”, “не зміг показати”, “не обґрунтував” учений).
   Віталій Григорович у зв'язку з таким підходом А.З.Барабоя до напрацювань свого колишнього колеги взагалі поставив під сумнів доцільність публікації ( й не тільки він).
   Вирішили “виправити” ситуацію, а тому до співпраці з автором підключили ще одного колегу й давнього приятеля Гуржія - д.і.н. М.Н.Лещенка. Йому Іван Олександрович також багато чим допоміг у житті та творчій роботі. Проте зміст статті після “об'єднання зусиль” обох дописувачів помітно не змінився. Трохи менше половини її обсягу продовжували займати фактично негативні оцінки. В такому вигляді “ювілейний” матеріал на редколегії взагалі вирішили не друкувати.
   Це був, на думку В.Г.Сарбея, наочний приклад нещирості окремих “товаришів” в Інституті історії.
   З цим важко не погодитися. Проте Віталій Григорович, як і мій батько, вмів прощати людям їх вади. Як справжній учений, філософ у душі, гідно витримував усі удари долі.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com