www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Актуальні дослідницькі проблеми в історіографічній спадщині Віталія Григоровича Сарбея
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Актуальні дослідницькі проблеми в історіографічній спадщині Віталія Григоровича Сарбея

РЕЄНТ О.П.
(м. Київ)

АКТУАЛЬНІ ДОСЛІДНИЦЬКІ ПРОБЛЕМИ В ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ СПАДЩИНІ ВІТАЛІЯ ГРИГОРОВИЧА САРБЕЯ

   Постать професора Віталія Григоровича Сарбея належить до тих особистостей в історичній науці, чий діапазон наукових інтересів марно навіть намагатись укласти до звичайного опису дослідницької проблематики. Об'єкт його багаторічного високопрофесійного студіювання - це цілий період історії України: XIX - початок XX ст. Протягом свого сповненого натхненної й скрупульозної праці життя відомий вчений вдавався до різних напрямків творчого пошуку, залишивши по собі величезний доробок, що є серйозною науковою базою для сучасних та наступних поколінь дослідників, наближає до розуміння історичних процесів і явищ складного й суперечливого періоду у минулому України.
   Початок творчого шляху В.Г.Сарбея ознаменувався кандидатською дисертацією (1958) та монографією (1961) про історичні погляди О.М.Лазаревського. Більша частина його творчого життя пройшла в умовах радянської дійсності, що помітно позначилося на його науковій спадщині. Адже інтелектуальна атмосфера й суспільні впливи, у котрих він працював, були надто складними. Зі слів самого історика, і в роки панування радянської цензури він не був відірваним від творчого доробку заборонених українських учених (М.Грушевського, Д.Дорошенка, Н.Полонської-Василенко, О.Оглобліна та ін). Історіографічні праці В.Г.Сарбея репрезентують його як талановитого дослідника, майстра персонали, схильного до наукового аналізу й синтезування творчості поодиноких істориків. Усе своє творче життя вчений зберігав уподобання до біоісторіографічних досліджень. В.ГСарбей розширив наше сприйняття, піднявши із забуття десятки імен талановитих істориків, учених, краєзнавців -таких, як М.М.Аркас, Д.М.Бантиш-Каменський, Є.О.Болховітінов, М.Ф.Берлинський, М.П.Драгоманов, М.Зібер, А.Ю.Кримський, М.І.Костомаров, І.М.Каманін, В.О.Ключевський, О.М.Лазаревський, М.О.Максимович, П.Г. та Ф.Г.Лебединцеви, Д.П.Міллер, А.М.Маркевич, В.І.Семеновський, О.П.Новицький, М.М. Плохинський, В.В.Тарновський та ін. Він підняв на новий щабель вивчення історії та діяльності губернських архівних комісій, статистичних комітетів, деяких дореволюційних часописів, істпартів.
   В умовах відсутності свободи творчості вчений змушений був вдаватися до маскування своїх думок. Характерною стосовно цього є його монографія „В.І.Ленін і дожовтнева спадщина історіографії України" (Київ, 1972), в якій ґрунтовно розглядалися питання становлення наукового шевченкознавства, важливі аспекти творчості М.Костомарова й М.Драгоманова, а також І.Франка. Так, зокрема, В.Сарбей акцентував увагу на тому, що Г.Плеханов, „хоч і не поділяв основних політичних концепцій Драгоманова, але все ж заохочував російську емігрантську молодь у Женеві не цуратися його творів, черпати з них знання життя" (С. 234).
   1990-ті pp. - час його найвищого злету та творчої зрілості (спадщина вченого становить понад 1000 наукових праць). Із під його пера вийшла ціла низка праць теоретичного характеру, що синтезували його бачення історіографічної спадщини й методології історичної науки у незалежній Україні. Серед них найпомітніші - “Очерки по методологии и историографии истории Украины (период капитализма)” (1989), “Самодержавна Росія в історичній концепції Сталіна” (1990), “До вироблення концепції багатотомної “Історії українського ” (роздуми і пропозиції)” (1994). Першим у незалежній державі В.Г. Сарбей створив підручник для 9-го класу середньої школи з історії України XIX - початку XX ст. (1996) - найважчого періоду для осмислення та застосування нової методології історичної науки. Зокрема в цьому підручнику вчений намагався змодернізувати марксистську концепцію українського минулого за допомогою національної схеми М.Грушевського. Остаточне усвідомлення свого переходу на його позиції “звичайної схеми” української історії відбулося в одному з останніх видань В.Г.Сарбея “Національне відродження України” в академічній серії “Україна крізь віки” (1999). У цій книзі, що багато в чому дублює зміст шкільного підручника, важливим є вступ. Із нього стає зрозумілим, що історик поділяє принципи періодизації української історії М. Грушевського, згідно з котрими XIX ст. ідентифікувалося як доба національного відродження. Після зняття заборони на вивчення проблеми останнього В.Г.Сарбей сприймав її як складову історії XIX ст., тобто як громадський, або національно-визвольний рух. Згодом під відродженням учений розумів “національну самосвідомість”. У вступі до вищезазначеної книги він остаточно викристалізував власне розуміння національного відродження: 1) це процес “формування української свідомої інтелігенції”; 2) “націотворчий процес становлення української нації” (С. 22). Далі історик сконструював власну концепцію національного відродження, спираючись на теоретико-концептуальні здобутки своїх попередників. Зокрема він повністю сприйняв тезу Грушевського про два “однакові за змістом, паралельні за напрямом” потоки українського відродження у східних і західних українських землях, що згодом мали злитися. Поділяв він також положення діаспорних істориків (І.Лисяка-Рудницького, О.Пріцака) про регіональні особливості процесу відродження в Україні.
   В.Г.Сарбей у той час прагнув вивести українську історію із загальнонівелюючого потоку історії народів СРСР в окремішнє річище. У 1995 р. (15-17 листопада) він у доповіді на Всеукраїнській науковій конференції “Історична наука на порозі XXI століття: підсумки та перспективи” обґрунтував ряд важливих методологічних засад оновленої історичної науки в Україні: 1) Вітчизняна історіографія є достатньо зрілою, спроможною створити новаторську, узагальнюючу працю з історії України. Для 1995 р. це був досить сміливий висновок, бо тоді частіше лунали заяви про методологічну кризу, спроби, підходи, роздуми щодо “нового бачення” минулого; 2) узагальнення історії українського народу має бути “всебічне і комплексне”, тобто відображати всі три найголовніші сторони життя: соціально-економічну, політичну й духовно-культурну; 3) об'єктом дослідження вчених має бути сам народ, його життя “в усій його нормальній функціональності без обов'язкового зосередження всієї уваги на його катаклізмах (війнах, повстаннях, революціях тощо)”; 4) історія українського народу має орієнтуватися саме на більшість, а не на елітні меншості (влада, партія, інтелігенція, робітничий клас, дворянство). Вчені повинні визнати факт, що “українська нація дорадянської доби була селянською нацією”, і переорієнтувати дослідження саме на ці маси. В.Г.Сарбей не підтримував прихильників елітарної теорії історичного процесу в Україні за їх основний постулат: активна меншість, котра діє в інтересах більшості. У реальній українській історії вона була відірвана від повсякденних турбот та інтересів мас; 5) створення узагальнюючої праці з минулого українського народу вимагає синтезу історії й етнографії у народознавчу історію. Традиційною рисою професійних дослідників в Україні було те, що вони завжди були також ерудованими народознавцями; 6) органічне включення української історичної науки у світову, насамперед європейську. В.Г.Сарбей високо цінив методологію школи “Анналів” (Л.Февр, М.Блок, Ф.Бордель); 7) Учений окреслив коло проблем, що можуть бути у полі зору істориків повсякденності, - життя звичайних людей: як вони працювали, що їли і пили, в котрих житлах жили, як здійснювалася торгівля, як змінювалася мода, котрий вигляд мала соціальна та національна структура населення, як діяв механізм взаємин держави та її громадян, й ін.
   На початку 1990-х pp. центральною темою історичних досліджень безперечно став український національний рух у різних його проявах протягом тривалих часових відрізків. З'явилася низка статей методологічного характеру (Каппелер А. Національний рух українців у Росії та Галичині: спроби порівняння // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 36. наук, праць. -Вип. 1. - К., 1992. - С 104 - 119; Химка І.-П. Український національний рух у Галичині в світлі нових теоретичних праць про націоналізм і національні рухи // ІІ-й Міжнародний конгрес україністів (Львів, 22 - 28 серпня 1993 p.). - Доповіді і повідомлення. - Історія. - Ч. 1. - Л., 1994. - С.215-220), у яких автори намагалися застосувати апробовані в світовій історіографії концептуальні підходи дослідження національних рухів до українського конкретно-історичного досвіду. В. Г Сарбей, природно, взяв активну участь у дискусії, що розгорнулася на сторінках провідних історичних часописів України.
   Насамперед він виступив проти позицій відомого канадського дослідника П.-Р.Магочі, котрий у статті “Українське національне відродження. Нова аналітична структура”, опублікованій в Українському історичному журналі ще у 1991 р. (Ч. 3), розглянув окремо процеси національного відродження на українських землях Російської та Австрійської імперій, частково навіть протиставивши їх. Зокрема київський дослідник не погодився з тезою, що перші переважали тільки кількісними показниками щодо населення і території, а Галичина відіграла “важливу, а то й вирішальну роль у вирішенні напряму українського національного відродження”.
   Свої погляди про рух останнього у часі та просторі, тобто про його періодизацію і регіональні центри, В.Сарбей виклав у статті “Етапи формування української національної свідомості” на сторінках того ж таки “Українського історичного журналу” (1993, № 7-8), а також у концептуальному вступі до книги “Національне відродження України” із відомої “Україна крізь віки”. В своїх статтях він творчо використав праці М. Грушевського та І. Лисяка-Рудницького, особливо наголошуючи на тезі останнього про співпрацю обох частин українських земель у справі піднесення національної свідомості: “Галицький грунт був духово радше яловий. Ідеї, що служили надхненням для українського відродження в Галичині, майже без винятку походили з Наддніпрянщини” (ст. “Роля України в новітній історії”). Також не погоджувався В.Сарбей із П.-Р.Магочі й у необхідності окремої періодизації для стадій розвитку українського національного руху на підавстрійських і підросійських українських землях.
   Слідом за О.Пріцаком та Д.Решетаром В.Сарбей наголосив на важливості підкреслення плідного внеску в українське національне відродження всіх регіонів України. Погоджуючись загалом із запропонованою ними схемою (вони виокремили п'ять стадій: Новгород-Сіверська (лівобережне шляхетство кінця 18 ст.), Харківська, Київська (кирило-мефодіївці, громади), Женевська, Галицька), він ставить під сумнів існування Новгород-Сіверської стадії й доцільність виокремлення Женеви.
   Виразом концептуального бачення В.Сарбеєм розвитку українського національного руху протягом “довгого” XIX ст. стала згадана вже праця “Національне відродження України”, де він розглядається як цілісний територіально і хронологічно процес.
   Окрім величезного обсягу чисто наукових студій, В.Г.Сарбей багато сил та часу віддавав роботі з учнівською молоддю. Майстерний оповідач й уважний співрозмовник, він ніколи не відмовлявся від можливості звернутися з натхненним словом до юних слухачів, а як талановитий популяризатор академічних знань, не гребував будь-якою можливістю для того, щоб перетворити, за його ж власними словами, класичну історію України “у доброго радника в повсякденних справах, що допомагає упевненіше орієнтуватися у проблемах сучасності, бачити перспективи їх розв'язання”. Апогеєм же його творчості в цьому плані, окрім чисельних статей і декількох брошур, став підручник з історії України для 9-го класу середньої школи, що побачив світ у видавництві “Генеза” на самому світанку “молодої незалежної Української Держави”.
   Підсумовуючи творчість ученого, слід погодитися з його особистими словами: “Все, що мною писалося, писалося щиро, в основному відбивало мої світоглядні переконання, що базувалися на вірі в соціалізм з людським обличчям як ідеалі співжиття всього людства” (Сарбей В.Г. Бібліографічний покажчик. - С. 6).

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com