www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Погляди духовенства на суспільно-політичні проблеми початку XX ст. (на матеріалах українських єпархій РПЦ)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Погляди духовенства на суспільно-політичні проблеми початку XX ст. (на матеріалах українських єпархій РПЦ)

КОВАЛЬЧУК Т.В.
(м. Маріуполь)

ПОГЛЯДИ ДУХОВЕНСТВА НА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОЧАТКУ XX СТ. (на матеріалах українських єпархій РПЦ)

   Початок XX ст. для України був досить бурхливим і багатим на події в суспільно-політичному та духовному житті.
   Столипінська аграрна реформа (політика насадження фермерських господарств й переселення селянства) не послабила соціальні протиріччя на селі, а призвела до їх загострення. Жорстока експлуатація робітників у місті та нестерпні умови їхнього життя створювали передумови до зростання їх політичної свідомості.
   Перше десятиріччя нового століття мало якісно нові риси в порівнянні з попередніми роками. Деяка частина суспільства відійшла від захоплення матеріалістичними вченнями і повернулася до релігійного осмислення проблем буття й існування людства та окремої особистості. Водночас у церковній публіцистиці спостерігається тенденція відходу від суто релігійної проблематики і заглиблення в суспільно-політичні проблеми. Аналіз публікацій богословсько-філософського журналу “Вера і Разум” за 1907 - 1913 pp. з переліком статей за перші 20 років видання (публікується з 1884 р.) красномовно свідчить про збільшення уваги авторів до внутрішнього життя єпархій. У 1906 р. невідомий автор “Церковной газеты” фіксує старезність та відсталість органу Харківської духовної семінарії. Поява в ньому нового окремого розділу “Вестей Харковской епархии” виправила ситуацію. У ньому почали друкуватися постанови і розпорядження урядової влади (церковної та світської, центральної й місцевої) щодо єпархії, відомості про внутрішнє життя губерній, перелік поточних подій церковно-державного і суспільного характеру, пастирські статті та нотатки з корисною інформацією для мирян.
   Отже, на початку XX ст. духовенство українських єпархій РПЦ шукало шляхів своєрідної модернізації церкви й стосунків між пастирями і народом, прищеплення принципів православної моралі тогочасному суспільству. Але обмежений самодержавною владою правовий статус духовенства та зосередження уваги на сфері власних економічних інтересів зашкодили йому реалізувати задумане в повному обсязі. Зниження пастирського престижу призвело до загального морального занепаду. Намагання отримати якусь користь за рахунок ближнього, незважаючи на його благополуччя, здоров'я й навіть нехтуючи його життям, стало ознаками вчинків духівництва початку XX ст. Вирішення цієї проблеми священик І. Філянський вбачав у розширенні загальногромадянських прав духовенства і прилученні його до суспільного життя народних мас.
   Однією з форм громадської діяльності останнього на селі, котра сприяла збільшенню пастирського авторитету, зближенню священників із мирянами, була його участь у кооперативному русі.
   Низький життєвий рівень українського селянства на початку XX ст. був зумовлений не лише станом розподілу земельної власності в суспільстві та іншими чинниками об'єктивного характеру, а й незнанням ним своїх елементарних прав і можливостей, невмінням їх реалізувати. Вважалося, духовенство не може залишатися байдужим до убогості та безпорадності народу. Очевидно, об'єднання селян ставали важелями впливу церковної й світської влади на них в умовах зростання національно-визвольної боротьби.
   З 1907 р. почалася поетапна відміна заборони церковній владі брати участь у діяльності цих організацій та їх керівних установ. Спеціальні розпорядження Синоду рекомендували духовенству сприяти відкриттю сільських і кредитних товариств та кооперативів. На Волині зокрема радили відкривати їх на цілу парафію . В 1909 р. у Київській губернії з 120 досліджених губернським інспектором споживчих товариств членами правління в 9 з них були 10 священиків й у 12 - 12 дияконів і псаломщиків, а 2 священики та 3 псаломщики входили до складу ревізійних комісій. За даними Харківського комітету допомоги кооперації, за три роки (1909-1911) із 308 запитів про створення нових кооперативів 16 надійшли від священиків. Журнал Чернігівської єпархії “Вера и Жизнь” подав повчальний приклад успішних у цьому напрямі дій священика о. В.Т. Протягом 1909 - 1913 pp. він допоміг заснувати в м. Синявка кредитне та сільськогосподарське товариства. За п'ять років внески селян у перше з них збільшилися до 200 тисяч руб., ареал його діяльності поширився з одного містечка на 22 селища (загалом охопив 2 тис. осіб). Сільськогосподарська спілка придбала декілька жниварок та молотарок, котрі значно полегшили селянам обробку зерна". На початку XX ст. жнивна машина мала пристрій для автоматичного скидання зрізаних колосків. її механізм був простим у використанні, що зумовлювало швидке освоювання техніки й її ремонтування в будь-якій кузні. Отже, участь духовенства у розвитку кооперації в українському селі була досить вагомою.
   Аналізуючи практику його у вирішенні робітничого питання, зазначимо, що визвольний рух спонукав церкву підтримати помірковані вимоги пролетаріату (про охорону праці, страхування трудящих, скорочення робочого дня тощо). Внесок у розвиток правосвідомості суспільства робили церковні богослови. Професор, протоієрей М.Стелецький визнавав наявність гострих проблем у сфері справедливої оплати праці найманих робітників, соціальних гарантій у разі втрати ними працездатності, настання старості та шукав мирні шляхи їх вирішення. “Робітник повинен бути впевнений - зазначав він, - що в разі старості, хвороби або іншого якого-небудь нещастя він не буде викинутий на вулицю”". Разом із тим солідарні акції духовенства не поширювалися на робітничі гасла, пов'язані зі змінами існуючих форм власності. Активність пастирів значною мірою була скута непередбачуваними наслідками робітничого руху, насильницьким шляхом змін і поширенням у містах атеїстичної ідеології.
   Релігійне сприйняття революційних подій спонукало духовенство до захисту життя людини як вищої цінності й дару Бога. Полеміка щодо смертної кари та амністії політв'язнів тривала в суспільстві протягом 1905-1906 pp. Духівництво взяло у ньому активну участь, поділившись на прихильників і супротивників узаконеного вбивства й ув'язнень. Основна маса священнослужителів й церковних богословів (П.Кудрявцев, В.Екземплярський, М.Стелецький та ін.) відстоювала християнські принципи існування й моральні настанови православ'я. Деякі представники вищої ієрархії духовенства, зокрема архієпископ Антоній і його однодумці, редактор журналу “Почаївські вісті” ієромонах Іліодор, підтримували узаконене позбавлення волі та життя. Вони були переконані, що суди потрібні швидкі... Амністії та відміни смертної кари народ не бажає. Під час обговорення цього питання в Державній думі архієпископ Антоній Храповицький (Волинський) підкреслював: “Якби у тюрмі або засланні знемагав мій брат, я б і тоді заперечував необхідність амністії”.
   Проте майже кожен номер “Церковной газеты” ряснів такими заголовками статей із підписами священнослужителів: “Не убивай”, “Против смертной казни”, “Сановники против смертной казни”.
   На початку 1906 р. п'ятеро харківських священнослужителів надрукували в газеті “Волна” статтю “Голос священников о смертной казни”. Вони ж запропонували пастирським зборам прийняти відозву з протестом проти останньої. Вона прийнята не була, а протоієрей та четверо священиків зазнали репресій з боку архієрея. Церковний суд звинуватив їх у співчутті революційному рухові. П.Григорович й І.Філевський отримали сувору догану, В.Шаповалов, В.Купленський та М.Вознесенський були переведені до інших парафій. Пастирі були позбавлені права виголошувати промови без дозволу єпархіальної цензури і навіть місцевих настоятелів.
   Така ж доля спіткала ялтинських священиків, котрі на пастирських зборах духовенства оголосили резолюцію гласного суду: без смертної кари, насильства та міжусобиць, чим викликали обурення єпископа таврійського Олексія. Офіційна відповідь останнього в єпархіальних відомостях зводилася до того, що він звинувачував духовенство у фальшивих вимогах й опорі владі. Наслідком цього стала розправа із священнослужителями: священик Сербінов був переведений у парафію Алушта, Щукін - звільнений, Зорін - заборонений, благочинний Попов - позбавлений благочинія.
   Значна частина таких священнослужителів потрапляла за ґрати. Щасливий кінець митарств “неблагонадійних” духовних отців церкви був радше винятком, ніж правилом. Отже, всупереч прагненню світської влади і церковних ієрархів нейтралізувати духовенство його представники наважувалися висловити християнське, цивілізоване ставлення до подій, нагадати владі та суспільству про недоторканість природних прав людини.
   Відмова від смертної кари є своєрідним рубіконом розриву з давньою традицією помсти. На початку XX ст. самодержавна влада не могла позбутися цієї традиції й використовувала її як вагомий аргумент для придушення загальнодемократичних і національних рухів, дієвий засіб політичної боротьби з інакодумцями. Прагнення ідеологічного використання церкви, наявність у духовенства станових інтересів, а також неуважність до юридичної сторони справи зумовили поразку законопроектів про відміну смертної кари та амністію. Член Державної думи, протоієрей Т.Буткевич вказуав на заглибленість її членів в елементи моралі й загально-християнської етики. Священик А.Поярков висловлював думку про відміну смертної кари без ухвалення відповідного закону. Верхня палата першого російського парламенту - Державна рада - вирішила суперечку, не затвердивши ці законопроекти.
   Отже, духовенство, маючи статус “пастирів душ Божих”, не могло залишатися осторонь динамічних подій початку XX ст. Його реакція на ті чи інші явища суспільно-політичного життя виявлялася не завжди однозначною і логічною. Певна його частина була такою ж пасивною та аморфною, як і більшість населення країни. Інша - в усьому допомагала владі, придушуючи загальнодемократичні віяння суспільства. Але було чимало й таких, що активно виявляли свої позиції до болючих проблем політичного життя і могли, використовуючи свої знання, вміння та статус, відповідним чином впливати на розвиток громадського життя й свідомості суспільства.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com