www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Колекція зброї Рівненського обласного краєзнавчого музею
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Колекція зброї Рівненського обласного краєзнавчого музею

І.Марчук,
В.Мушироеський

КОЛЕКЦІЯ ЗБРОЇ РІВНЕНСЬКОГО ОБЛАСНОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

   У Рівненському обласному краєзнавчому музеї, як і в інших музеях України, зберігаються тисячі експонатів-пам'яток матеріальної культури. Ці музейні предмети, які були свідками важливих подій , відображають рівень і особливості культури тієї чи іншої епохи, творчу обдарованість і самобутність народу, тому мають велику історичну, наукову і культурну цінність.
   До числа таких пам'яток належить відносно скромна колекція холодної і вогнепальної зброї Рівненського обласного краєзнавчого музею, загальна фондова збірка якої становить близько 350 одиниць збереження, з яких на даний час експонується 332.
   Бойова зброя, що зберігається в музеях, яскраво ілюструє характерні риси кожної епохи і є достовірним індикатором технічного розвитку тієї чи іншої країни. Зброєзнавство як складова частина пізнання матеріальної культури людства допомагає музейним працівникам, археологам, військовим історикам, колекціонерам, художникам, кінематографістам вирішувати специфічні завдання, які виникають у ході наукового чи творчого пошуку.
   Якщо взяти енциклопедичний словник Ф.Брокгауза та І.Ефрона, то він визначає зброю як знаряддя, що були виготовлені людиною для боротьби зі своїми ворогами або звірями [7, с.214]. Давня зброя кам'яної доби була ударною, колючою, рубаючою і метальною. Матеріалом для її виготовлення служили тверді кам'яні породи, серед яких перше місце належить кремнію, різним видам кварців, кварцитів і деяким породам вулканічного походження. До видів кам'яних знарядь і зброї слід віднести наконечники списів і стріл, сокири, сокири-молоти, ножі, долота, молотки тощо. Дослідники зазначають, що багато видів кам'яних знарядь і зброї стали зразком для більш пізніх зразків, виготовлених з металу [ 6, с 163]. Мідні, бронзові кельти, долота, кірки, кинджали, залізні наконечники для стріл були схожі на своїх кам'яних попередників. В залі первісного суспільства РОКМ експонуються наконечники списів і стріл, а також серпи, рубила, долота доби неоліту і бронзи. Епоха залізного віку представлена наконечниками для стріл, вістрями дротиків тощо.
   Удосконалення зброї заставило винайти предмети, які б забезпечили охорону людини від ударів противника, з'явились охоронні та оборонні обладунки. Винайдення пороху сприяло поділу зброї на дві групи - вогнепальну і холодну або білу. У залі періоду Київської Русі експонуються мечі ХІІ-ХІП століть, що були на озброєнні княжих дружинників та шолом давньоруського воїна, знайдені під час археологічної експедиції РОКМ під керівництвом кандидата історичних наук Прищепи Б. А. на території колишнього давньоруського городища Дорогобуж (Гощанський район Рівненської області). У ХІІ-ХІП ст. на Русі були поширені так звані романські мечі. їх цілі екземпляри та уламки знайдені в Дорогобужі, Каменці (с. Городище біля Шепетівки) та біля с Користь Корецького району. Меч з Дорогобужа має довжину 94,3 см, вузький дол (рівчак) на лезі, перехрестя втрачене, а навершя напівкруглої форми. У XIII ст. відбулося удосконалення мечів, що було викликане посиленням захисного обладунку. З'явилися досить довгі (до 120 см) і важкі мечі. Характерними ознаками меча з села Користь є видовжене перехрестя і подовжений стержень руків'я, який увінчується дископодібним навершям. Він належить до мечів з руків'ям у півтори руки. Такі мечі з'являються на Русі у XIII ст.
   На Дорогобузькому городищі зібрана значна колекція зброї і речей військового спорядження. Озброєння дорогобузьких воїнів-дружинників було різноманітним, колекція включає списи, наконечники для стріл, бойові булави і сокири, захисні обладунки, тощо. До рідкісних знахідок давньоруського часу відносяться шоломи. У Погоринні їх знайдено три. Шолом X ст. випадково було виявлено поблизу села Мокрого Дубнівського району. Шоломи XIII ст. з напівмаскою знайдено в Каменці та Дорогобужі, на згарищі будинку, що згорів під час многоло- татарської навали. Дорогобузький шолом відноситься до типу сфероконічних, він мав високий, двочастинний корпус , виготовлений з трьох пластин висотою 32 см [ 12,102-109].
   Археологічні розкопки, які проводились у 70-80 роках XX століття під керівництвом доктора історичних наук Свєшнікова І.К. на місці Берестецької битви, дали багатий матеріал, що стосується козацької зброї - холодної, метальної та вогнепальної. Переважна її більшість експонується у музеї-заповіднику „Козацькі могили" у селі Пляшева Радивилівського району. В обласному краєзнавчому музеї декілька років тому відкрито нову експозицію „Край у роки визвольної війни українського народу 1648- 1667р.р.", де експонується козацька зброя, якою, як зазначає І.Свєшніков, користувались не тільки козаки, але й інші учасники війська Б.Хмельницького, бо кожний воював тим, що собі на війні здобув [16, 225-233].
   До групи холодної козацької зброї слід перш за все зарахувати шаблі, яких в кількості 20-ти було виявлено під час розкопок. Більшість знайдених шабель належить до так званого угорсько-польського типу. Цей тип шаблі у ХУІ ст. потрапив у Європу з Туреччини, розповсюдився у турецьких володіннях і у сусідніх країнах, зокрема в Угорщині, звідти проник у Польщу, де, незначно змінений, став загально розповсюдженою зброєю. Якщо меч в основному був пристосований для удару, то шабля поєднувала в собі рубаючі та колючі функції, була легшою і зручнішою в бою і швидко витісняла меч з озброєння. В експозиції представлені шаблі такого типу, а також відомі в середньовічній Польщі „ординки". Назва „ординка" вказує на запозичення цього типу зброї зі сходу і пов'язується з кочовим народом, зокрема з татарською ордою.
   До інших видів козацької холодної зброї слід віднести чекан-сокирку з розширеним, нахиленим вниз лезом, простим обухом і округлим або овальним провухом на довгому держаку, а також келеп з масивним, нахиленим вниз клівцем та обухом на видовженій шийці, закінченим восьмикутним опуклим щитом. Ні панцир, ні шолом не могли витримати удару цієї непоказної зброї, яка була широко поширена в Україні, у Росії, Польщі, Молдавії. До козацької зброї слід віднести також і списи, що у ХVII ст. вживались не як метальна, а вже як колюча зброя.
   Ударну зброю на короткому дереві представляють булави і перначі. Булава спочатку являла собою сук дерева з напливом. Пізніше на коротке руків'я стали надягати голівку кулевидної, кубічної, грушевидної форми, яка мала колючки. Такими були унікальні давньоруські булави ХІ-ХП ст. Пернач - різновид булави, від якої він відрізняється наявністю радіально наставлених пер з гострими краями. На Україні і в Польщі булава служила знаком влади гетьмана, пернач - полковника. Іноді їх виготовляли з дорогоцінних металів, прикрашали самоцвітами. Зразки холодної і вогнепальної козацької зброї експонуються у залі козацької доби обласного краєзнавчого музею.
   Виставка зброї „Музейний арсенал", яку було відкрито у травні 2006 року в РОКМ, побудована на базі колекції, що формувалася багатьма поколіннями музейних працівників. Зброя, наскільки це було можливо, розміщена у хронологічній послідовності і згрупована за видами - холодна і вогнепальна. Відкриває експозицію виставки озброєння давнього воїна: кольчуга, спис, алебарда, захисні обладунки тощо. Взагалі колекція холодної зброї представлена такими зразками - зброя на дереві(ратищах), шпаги, шаблі, шашки, палаш, тесаки, багнети, кинджали, ножі, кортики та ін.
   Під поняттям „зброя на дереві" можна об'єднати всі види холодної зброї, у яких на древко насаджено колючий, рубаючий або колюче-рубаючий клинок.
   Спис - один з найбільш древніх і найбільш розповсюджених видів холодної зброї. Він був простий у влаштуванні і складався з древка і бойового наконечника. Наконечник, в свою чергу, мав дві основні частини - перо і трубку (тулею), якою наконечник насаджувався на дерев'яний держак. Списи вже в XVII ст. все частіше називають піками, і на початку XVIII ст. вони використовуються як озброєння так званих пікінерів. Широке застосування списів і пік в арміях різних країн було обумовлено недосконалістю ручної вогнепальної зброї(повільний і складний процес заряджання, відсутність штиків). По мірі вдосконалення ручної вогнепальної зброї питома вага пік і списів в озброєнні піхотинців зменшилась, а з появою у XVIII ст. штика вони поступово були зняті з озброєння.
   Алебарда -рубаюче-колюча холодна зброя у вигляді списа, об'єднана з бойовою сокирою чи гаками. Алебарди XIV-XVI ст. мали сокиру зі скошеним лезом і гаки, якими стягували вершника з коня. Перша згадка про алебарду на Русі відноситься до 1605 року. Впродовж всього XVII ст алебарди були парадною зброєю королівських і царських охоронців і в цій якості проіснували до початку XX ст., ay гвардії римського папи знаходяться на озброєнні й зараз. В першій чверті XVIII ст. алебардами були озброєні сержанти піхоти і бомбардири в артилерії. Алебарди армійських зразків XVII - поч. XX ст. По формі були дуже близькі до другого виду зброї на дереві -протазану ( в основі його - симетричне перо-півмісяць). У 1811 році алебарди були повністю зняті з озброєння армії як такі, що втратили своє бойове значення.
   Шпага (італ. spada)- переважно колюча, рідше рубаюча холодна зброя. Клинок прямий, довжиною до 1 метра, одно- або дволезійний, ефес(рукоятка і гарда- різноманітної форми).Шпага стала подальшим розвитком меча, тому шпаги кінця XV-XVI ст. і мечі того періоду були схожими між собою. Гарда ефесу - ознака шпаги XVI ст., вона була облаштована дужками і кільцями для захисту кисті руки в бою. В Західній Європі шпага отримує широке розповсюдження в XVI ст. Майже до кінця XVIII ст. вона була необхідною приналежністю дворянського костюму, а також розповсюдженою бойовою і дуельною зброєю. Вже у XVII ст. виявилась мала ефективність шпаги з довгим вузьким клинком в бою з вершником, добре захищеним важкими обладунками, тому в другій половині XVII ст. шпаги стали більш короткими з більш широкими клинками. В експозиції нашої виставки є дві шпаги - піхотна і кавалерійська офіцерська зразка 1798 року.
   Палаш. У зв'язку з широким впровадженням у XIV-XVII ст. вогнепальної зброї, важкий рицарський обладунок уже не міг захистити від кулі. Він набирав легших форм, а на зміну мечу, що розрубував лати, прийшов палаш. Як і в меча, у нього прямий клинок, але руків'я нахилене, що полегшує рубання з коня. Ранні палаші - двосічні. У XVIII ст. палаш стає основною зброєю важкої кавалерії - драгунів і кірасирів. На початку XIX ст. клинки палашів стали односічними, але залишились такими ж широкими і міцними. Драгунські і кірасирські палаші мають гарду для захисту руки, вже не прикритої, як раніше, рицарською залізною рукавицею. Гарда була різноманітних форм: суцільна, ажурна, пластинчаста. У палашах XIX ст. суцільна гарда була замінена системою дуг. У такому вигляді палаш проіснував до кінця першої світової війни. У ході розвитку різних видів кавалерії в XIX ст. палаш в багатьох європейських арміях був витіснений легкою і ефективнішою зброєю - кавалерійською шаблею. В експозиції виставки представлено палаш односічний початку XIX ст.
   Окрема тематична розповідь - про шаблі і шашки як про рубаючу і колючу холодну зброю з вигнутим односічним клинком. Шабля з'явилась на Сході і отримала широке розповсюдження у кочовиків Східної Європи і Середньої Азії VII-VIII ст. В той час вона була і рубаючою, і колючою зброєю. На Русі шабля відома з X ст. Руські воїни були озброєні і шаблями, і мечами, про що неодноразово говорить автор „Слова о полку Ігоревім" : "...Отут шаблям пощербитись об шоломи половецькі...","...грими об шоломи мечами харалужними" [ 14,60-61 ].
   З XV ст. шабля стала основним видом холодної зброї на Україні, в Росії, Угорщині і Польщі. Ними були озброєні воїни-кіннотники, стрільці, а пізніше - донські і українські козаки. Шаблі також були на озброєнні драгунів і гусарських формувань, що існували протягом XVIII ст. Повсюдний перехід європейських країн на озброєння шаблями відбувся на початку XIX ст під час наполеонівських воєн. Російські кавалерійські шаблі XIX ст., експоновані на виставці, виготовлені в Тулі і Златоусті, відзначаються легкістю конструкцій. Вони широко використовувались в роки першої і другої світової воєн.
   Окремий розділ виставки складають парадні шаблі німецького, польського, чеського та радянського виробництва. Вони дійсно мають парадний вигляд, покриті нікелем, оздоблені красивими гардами, орнаментом, і, як правило, належали вищому офіцерському командирському складу. Наприклад, шабля німецького виробництва фірми „Золінген" належала генералу Колядіну І.С. -учаснику танкової битви під Дубно у роки Другої світової війни. Чеська парадна шабля (очевидно, трофейна) належала одному з командирів партизанського з'єднання Кизі Л.Є, пізніше- відомому українському дипломатові. Ще одна шабля парадного призначення належала генералу Чубанову Ф.Б.
   Серед експонатів викликає інтерес японський сержантських меч сингунто, який належав Корсуну Д.П., учаснику боїв з японцями у 1945 році. Сингунто - новий тип оправи меча, введений на початку 1930 року. Було декілька його моделей: перша мала цільнометалевий латунний ефес, друга-алюмінієвий, третя - дерев'яний. На виставці експонується друга модель.
   Кавказьким варіантом шаблі є шашка (від адигейського „с'ашхо"- довгий ніж)- теж рубаюча, колюча довгоклинкова холодна зброя. Шашка має значно менший від шабельного вигин клинка, у неї відсутні хрестовина або гарда, лише в деяких зразках зустрічаються з'єднувальні дужки. Ефес без захисних пристроїв з двосічним бойовим кінцем можна вважати однією з основних відмінностей шашки як виду холодної зброї. Крім цього характерною відмінністю шашки від шаблі завжди була наявність у шашки дерев'яних піхов, обтягнутих шкірою, з кільцем (рідше з двома для пахових ременів портупей на опуклій стороні). Шашка підвішувалась на плечовій портупеї лезом назад, що давало можливість одним рухом виймати її з піхов та завдавати удару(шаблю ще потрібно було повернути півколом над головою). В середині XIX ст. в Росії шашка поступово витісняє шаблю з озброєння кавалерії.
   Тесак - рубаюча і колюча холодна зброя з коротким (45-60 см) прямим або вигнутим клинком -з'явився в деяких європейських арміях у II половині XVII ст. Австрійські та шведські артилеристи такими ножами-тесаками озброювались у 60-70 pp. XVII ст. Загальна тенденція озброювати спеціальною короткоклинковою зброєю різні піші війська, за винятком безпосередньо стрілецьких піхотних частин, склалась в останній третині XVIII ст. Російські тесаки приймались на озброєння в кінці XVIII - першій половині XIX ст. Останнім був прийнятий на озброєння солдатський піхотний тесак зразка 1848 року. У 1880 році тесаки були зняті з озброєння і залишені лише у музикантів, а також у гвардійській піхоті для носіння у мирний час поза строєм.
   Тесаки в арміях різних країн виконували подвійну роль. Інженери, мінери, понтонери, сапери, піші артилеристи отримували холодну зброю, яка могла використовуватись і як рубаюче-пиляючий інструмент, і як зброя для самооборони при саперних і допоміжних роботах. Піхви всіх тесаків були дерев'яними, обтягнутими шкірою.
   Багнет - коротка (40-50см) холодна колюча зброя, винайти яку заставила недосконалість тодішньої вогнепальної зброї. Річ у тому, що стрільці, поки вони заряджали свої рушниці, по суті були беззахисні, частими були осічки, дуже малою була влучність пострілу. Тримати одночасно рушницю і спис було неможливо. Так виникла необхідність їх поєднання. Запорізькі козаки перші почали застосовувати багнети в бою на початку XVII ст. Вони вставляли в дуло мушкета ніж з круглою дерев'яною ручкою і закривали його, як корок. У 1641 році цим винаходом скористалися французи у битві під містом Байонною, від назви якого походить слово байонет, байнет, багінет, багнет. Наприкінці XVII ст. європейські армії переходять на масове озброєння багнетами. Перші зразки їх були ще незручними для користування, оскільки перед кожним пострілом багнет потрібно було виймати з дула. Згодом руків'я замінили трубкою, яку надягали на ствол. Така конструкція багнета (звичайно, удосконалена) існує й до наших днів.
   Експозицію білої зброї завершують ножі, кинджали і кортики. У музейних експозиціях є багато зразків такої зброї, починаючи від первісних (крем'яних і кам'яних) і закінчуючи виготовленими у XX ст. Ніж завжди був і залишився засобом нападу і оборони в тих випадках, коли інші види зброї, навіть більш сильної, були недостатньо ефективні: при єдиноборстві в тісних приміщеннях, несподіваних і безшумних нападах тощо. Виконуючи ті ж функції, що й кинджал, ніж міг бути й приналежністю військової форми.
   Кинджал - колюча і ріжуча зброя з коротким клинком для ведення рукопашного бою. Як один зі стародавніх видів зброї, він протягом століть грав роль допоміжної холодної зброї, а також аксесуару до військової форми. У XVIII - поч. XIX ст. в Росії кинджали стояли на озброєнні різних козачих формувань. Ця зброя повторювала традиційні кавказькі національні форми і відрізнялась розмаїттям в оздобленні. Найбільше розповсюдження мали кинджали з прямим клинком. В експозиції виставки -кинджал турецький, кинджали, виготовлені на збройових заводах в Тулі і Златоусті, а також кинджали військ третього рейху. Один з них - кинджал штурмових загонів СА з написом „Все для Німеччини", другий - військ СС з написом „Моя честь у вірності" [5, 23-24; 18,47-53]. Представлено також ніж розвідника HP-43 і ніж підводного диверсанта.
   Різновид ножа - кортик - колюча холодна зброя з коротким прямим клинком, був винайдений у кінці XVI ст. Особливим визнанням користувався у моряків, що застосовували його в абордажних боях. Пізніше кортики стали приналежністю виключно морської офіцерської форми, а з початку XX ст. їх носили офіцери деяких армійських частин. Серед представлених на виставці кортиків - морський офіцерський зразка 1803 року, офіцерський німецький фірми „Золінген" 1940 року, а також іменні кортики, що належали визволителям Рівненщини від німецько-фашистських загарбників, зокрема, Кучмеєву Ф.П, Сидоренку В.Я., Каплуну СП. та ін.
   Більшу частину виставкового залу займає розділ „Вогнепальна зброя". Вогнепальна зброя з'явилась як метальний засіб у першій половині XIV ст. спочатку в Іспанії, потім в Італії, Франції, Німеччині, Англії, коли розвиток техніки дозволив використання пороху ( до середини XIX ст. він був димний). Використання енергії пороху для метання снарядів ознаменувало собою початок нової ери у військовій справі - з'явилась артилерія і зразу ж після її появи, у тому ж XIV ст., виникла окрема галузь артилерії - ручна вогнепальна зброя.
   На Русі перша згадка про застосування артилерії відноситься до кінця XIV ст., коли русини, захищаючись від татаро-монгольської навали, використовували на своїх стінах так звані „тюфяки" -перші зразки вогнепальної зброї. Важливим кроком у розвитку артилерії був перехід на виготовлення гармат з чавуну і бронзи. Це дозволило зменшити їх калібр, а відповідно і дальність польоту ядра. Серед давніх видів артилерійської зброї, що експонується в експозиціях РОКМ, є гармати і мортири XVI -XVII ст.
   Ручна вогнепальна зброя практично не відрізнялась від артилерійських гармат і по суті являла собою ті ж гармати, але зменшені настільки, щоб вони допускали стрільбу з рук. Звідси і назва -„ручниця", "рушниця" (рос. „ружье"), а маленькі рушниці - пістолети, мушкети, з яких можна було вести стрільбу за допомогою однієї руки з'явились пізніше - тільки в середині XVI ст.
   Щоб читачеві легше було розібратись у розмаїтті типів, зразків і систем вогнепальної зброї, очевидно, слід більш детально розповісти про еволюцію основних її видів: пістолетів, револьверів, гвинтівок, пістолетів-кулеметів, автоматів тощо.
   Пістолети і револьвери мають багато спільних рис, які витікають з їх призначення і різняться лише облаштуванням механізмів. Пістолетом в широкому розумінні називається вогнепальна зброя, яка під час стрільби утримується однією рукою. Це визначення не передбачає конструктивних особливостей зброї, тому і револьвер, по суті, теж є пістолетом, своєрідно сконструйованим. Патрони у револьвера розміщені в обертовому барабані, і дана особливість його конструкції стала в період зародження цієї зброї дуже суттєвою, що дало йому право на власну назву (револьвер - від англ. revolve- обертати). Ряд конструктивних новинок, головною з яких був обертовий барабан, зробили револьвери якісно відмінними від їх попередників - пістолетів. Револьвери і пістолети починають свою історію порівняно недавно, як уже згадувалось, в середині XVI ст. Формально їх винахідником вважається італійський майстер Камілл Ветеллі, і ,можливо, тому, що він жив і працював у місті Пістойя, ця нова зброя отримала назву пістолет. Появі пістолетів сприяв винахід іскрових замків: спочатку кременево-колісцевих, пізніше- ударних кременевих. Але іскрові замки, які являли собою більш високий технічний ступінь, ніж замки ґнотові, лише зародили пістолети, але не сприяли їх розвитку, тому що мали ряд суттєвих недоліків. Протягом XVII ст. почалось поступове витіснення іскрових кременево-колісцевих замків замками ударними кременевими. Протягом століть були спроби удосконалення пістолетів, але вони, як правило, були малорезультативні: не зважаючи на деякі покращення, вони залишались громіздкими і складними в обладнанні, тому що досягти технічної досконалості неможливо було в умовах тогочасного примітивного виробництва. І тільки на початку XIX ст., коли з'явились і були визнані капсульні (точніше, ударно-капсульні) замки для пістолетів і всієї вогнепальної зброї, наступила пора їх бурхливого розвитку. Застосування ударного механізму для запалювання заряду було запатентовано у 1807 році англійцем Форсайтом. В експозиції зброї РОКМ експонуються зразки ударно-кремнієвої та ударно-капсульної зброї: пістолети, рушниці, аркебузи XVII-XVIII ст.
   Найпершу ціль, яку ставили перед собою конструктори у вдосконаленні пістолетів, було підвищення їх скорострільності, якої, практично, не існувало. Довгий процес зарядження з дула і умови, в яких використовувались пістолети, були настільки несумісними, що вони, по суті, перетворювали пістолети у зброю одноразової дії. Тому, як тільки промисловість піднялась до такого рівня, коли змогла забезпечити більш чи менш масовий випуск досить точних механічних пристроїв, і коли з'явились ударні капсулі, почались інтенсивні пошуки шляхів підвищення скорострільності пістолетів та іншої вогнепальної зброї.
   У 1861 році з'явився перший і дуже вдалий револьвер американця Самуеля Кольта, названий ним „Патерсон" за назвою міста, де він був випущений. Сам С. Кольт не був конструктором, а лише звичайним промисловцем. Справжній творець револьвера - Джон Пірсон, отримав мізерну винагороду за свій винахід, який приніс Кольту великі бариші і світову славу. Слідом за „Патерсоном" стали випускатись і інші, більш досконалі зразки револьверів Кольта, які отримали велике розповсюдження не тільки в СIА, але й в інших країнах. Револьвер Кольта був новим видом скорострільної зброї, переваги якого перед однозарядними пістолетами були очевидними. Основним конструктивним винаходом нової зброї був обертовий барабан з розміщеними в його гніздах декількома зарядами. Для того, щоб зробити ряд пострілів із револьвера, стрільцю потрібно було лише послідовно зводити курок і натискувати на спуск. Поява револьверів Кольта викликала ряд наслідувань зі сторони інших конструкторів, як американських, так і європейських. Дуже скоро з'являється багато нових, більш досконалих систем.
   Одним із найбільш важливих винаходів, що знайшов застосування у револьверах, був винахід унітарних патронів (патронів, у яких заряд, куля і капсуль-запалювач були об'єднані гільзою в одне ціле).Поява їх не тільки сприяла вдосконаленню револьверів, але і послужила згодом базою для виникнення і розвитку принципово нових конструкцій портативної зброї - автоматичних пістолетів. Поява у 1884-1888 pp. бездимного пороху, досягнення у металургійній галузі і загальний розвиток техніки корінним чином змінили статус револьвера. Першість перейшла до пістолетів, оскільки всі конструктивні можливості револьверів були вичерпані, а для вдосконалення пістолетів тільки відкривалися. Так, у 1897 році з'явились пістолети Браунінга з принципово новим компонуванням механізмів(магазин розміщувався в рукоятці). Це прибрало останні перепони на шляху розвитку пістолетів і стало зразком для створення багатьох нових систем. Пістолети продовжували вдосконалюватись і в скорому часі з'явилися якісно нові зразки стрілецької зброї - пістолети-кулемети. Серед вищезгаданих револьверів великою популярністю користувалися різноманітні моделі системи бельгійця Леона Нагана, а також револьвери німецької фірми „Маузер" і американської фірми „Кольт". В експозиції представлено окремі зразки цих систем.
   Сучасні пістолети відрізняються від описаних вище револьверів перш за все іншим принципом роботи їх механізмів, а також іншими конструктивними рішеннями. Механізми револьверів приводяться в дію фізичною силою стрільця, а для роботи механізмів пістолетів використовується сила порохових газів. Таким чином, на відміну від неавтоматичної перезаряджувальної вручну зброї - револьверів, сучасні пістолети є зброєю автоматичною.
   Основні зразки автоматичних пістолетів, що є в колекції і експонуються на виставці зброї РОКМ:
   Парабеллум - сконструйований у 1900 році Георгом Люгером, Німеччина (пара беллум - „готуйся до війни"). Калібр -7,65мм.В пізніших модифікаціях калібр збільшено до 9мм.У 1904 році був взятий на озброєння в кулеметних ротах і на флоті, а з 1908 року - в усій армії, враховуючи його бойові якості.
   Вальтер - пістолет виробництва німецької фірми Карла Вальтера, заснованої у 1886 році. Це невеликий кишеньковий пістолет. Всі наступні його модифікації були схожими, різнилися тільки калібром і були дещо технічно вдосконалені. Після встановлення у Німеччині фашистської диктатури були створені нічим не замасковані військові зразки. Чому „не замасковані"? Справа в тім, що після поразки Німеччини у Першій світовій війні, їй по Версальському мирному договору було заборонено виробляти пістолети більшого, ніж 8мм калібру і довжиною дула більшою, як 100мм. Фашисти, прийшовши до влади, порушили цю заборону, як і ряд інших умов Версальського договору. В колекції РОКМ є декілька пістолетів „Вальтер"П-38, який був узятий на озброєння Німеччиною у вигляді основного зразка. П-38 з коротким, всього 68мм дулом, використовувався в гестапо. Один „Вальтер" з колекції РОКМ належав Герою Радянського Союзу М.І.Кузнецову.
   Пістолет П-38 був досконаліший, ніж „Парабелум" і з часом мав його витіснити. Остання модель „Вальтер"П-88 виробляється з 1986 року. Від попередніх вона відрізняється калібром 9мм та дворядним розміщенням патронів у магазині (15 патронів).
   Маузер - пістолет, сконструйований і випущений німецькою фірмою „Маузер", директором якої був Федерле, у 1893 році. Він займає помітне місце серед німецьких автоматичних пістолетів. Учасниками цього винаходу були співвласники фірми брати Пауль і Вільгельм Маузери. Пістолет був запатентований на ім'я Пауля Маузера у 1895 році в Німеччині, у 1896 році у Великобританії, аз 1897 року почалось його серійне виробництво. На виставці представлені зразки пістолетів „Маузер", один з яких належав комісару партизанського загону „Переможці" Стехову С.Т.
   Браунінг - автоматичний пістолет системи Джона Мозеса Браунінга, який користувався великою популярністю на початку ХХст. Джон Браунінг, американець за походженням, - автор цілого ряду зразків стрілецької зброї. Пістолет „Браунінг" був сконструйований ним у Бельгії у 1900 році і мав калібр 7,65мм. Зручний у користуванні, з вдало розміщеним центром ваги, зручною рукояткою, він не міг конкурувати ні з одним з існуючих на той час автоматичних пістолетів. Це сприяло його широкому розповсюдженню на світовому ринку зброї. Досить сказати, що кількість цих пістолетів зразка 1900року,випущених до 1912 року, становила Імільйон, зразка 1906 року - 4 мільйони, а модель 1903 року випускалась протягом 37 років.
   Пістолет ТТ (Тула-Токарєв), який мав калібр 7,62мм, був узятий на озброєння Червоної армії замість револьвера зразка 1895 року системи „Наган", який застарів конструктивно і морально. Новий пістолет мав усі підстави для існування, оскільки не поступався кращим зразкам свого часу, а за деякими позиціями перевищував їх. Одночасно на озброєнні Червоної армії, крім револьвера 1895 року, були пістолети зарубіжних марок різних систем і калібрів, що утруднювало постачання боєприпасів і ремонт. Прийняття на озброєння пістолета ТТ поклало край розбіжностям і нестандартності щодо до цього виду зброї. Незважаючи на те, що ТТ був першим російським військовим самозарядним пістолетом, він добре зарекомендував себе у роки Другої світової війни як сильна і надійна зброя і довгий час залишався на озброєнні й після війни. Його використовув цілий ряд інших країн.
   Беретта. У 1915 році зброєвий завод П'єтро Беретта в Гордоні (Провінція Брешіа, Італія) почав випуск пістолетів калібру 7,65 і 9мм.Вони користувались великою популярністю і успішно використовувались в арміях багатьох країн світу.
   Гвинтівка. Як уже згадувалось, ручна вогнепальна зброя (ручниці, рушниці), що були попередниками гвинтівки, спочатку були дуже недосконалими. Вони являли собою порівняно короткі залізні або бронзові ковані труби з глухою казною і запалювальним отвором. Ці труби-стволи кріпились до ложа, що являло собою дерев'яні колодки. Зарядження і стрільба здійснювались найпримітивнішим способом: у дуло засипався порох, потім туди вводився снаряд - залізна чи свинцева сферична куля. Ця зброя бралася стрільцем у руки (упиралась в плече чи в груди або під пахву чи упиралась у землю або в іншу тверду основу) і наводилась на ціль. Після того запалювався заряд шляхом піднесення вогню(тліючий гніт або розжарений пруток) до отвору у стволі. На заході такі примітивні зразки вогнепальної зброї називались ручними пушками або ручними бомбардами і патронелами. Уже в другій половині XV ст. почалось її вдосконалення: стволи стали довшими, приклади - зігнутими, з'явились приціли тощо. Ефективність стрільби перших зразків такої зброї була дуже низька, процес заряджання був дуже довгим, крім цього поводження з нею було дуже складним і небезпечним.
   У часи виникнення вогнепальної зброї і її розвитку все виробництво мало цеховий характер, тобто всі ремісники однієї спеціальності були об'єднані у союзи-цехи. Такими ж цехами вироблялась і зброя. У кожного майстра-зброяра була своя майстерня, де він працював разом з підмайстрами і членами своєї сім'ї. Попит на зброю зростав, конкуренція між майстрами - теж, а це сприяло розвитку збройового мистецтва, і в XVII - на поч. XVIII ст. воно досягло значних висот. Прославлені майстри виготовляли зброю, що була дуже дорогою, для великих вельмож і багатої знаті. Таку зброю можна побачити у багатьох музеях світу. З кінця XVII ст., коли виникла необхідність озброювати всю піхоту, з'явилась потребау масовому випуску військової зброї, і її виробництвом стали займатися мануфактури.
   До середини XIX ст. відноситься і затвердження терміну „гвинтівка" як індивідуальної стрілецької зброї солдата. У 1856 році одночасно з прийняттям на озброєння шестилінійної гвинтової рушниці було встановлено офіційну її назву „гвинтівка". Саме тут слушно сказати про термін „карабін". У Росії, а пізніше в СРСР і в інших країнах так називається різновид гвинтівки, яка характеризується лише меншою довжиною, з певними пристосуваннями для використання її в кавалерії. В деяких країнах короткі гвинтівки поділялись на кавалерійські і некавалерійські, які називались відповідно мушкетами і штуцерами.
   У другій половині XIX ст. розвиток гвинтівок проходив досить інтенсивно. Вже був досвід їх застосування, особливо у Кримській війні 1853-1856 років, в австро-пруській і у франко-пруській війнах 1866 та 1870-1871 років. Гвинтівки вдосконалювались, з'явились нові системи, затвори і магазини різноманітних конструкцій. Сприяло появі більш досконалої магазинної гвинтівки винайдення бездимного пороху, що дозволило, не зменшуючи потужності зброї, зменшити її калібр. Зменшення калібру, в свою чергу, відкрило ряд нових перспектив у вдосконаленні механізмів зброї. Саме життя заставило перейти від однозарядної гвинтівки, яка працювала на димному поросі, до магазинної, оскільки вона була скорострільною і більш зручною у користуванні.
   Винахідник-конструктор Мосін С.І. запропонував розроблений ним зразок гвинтівки, який вийшов на одне з перших місць у ряді іноземних магазинних гвинтівок. Конкурентом Мосіна був бельгійський фабрикант Леон Наган. Незважаючи на те, що у нього була краща база, умови, на дуже вимогливих, усебічних випробуваннях перемогу здобула гвинтівка Мосіна. Вона була прийнята на озброєння під назвою „трьохлінійна гвинтівка зразка 1891 року". Ця гвинтівка добре зарекомендувала себе у роки Російсько-Японської війни, Першої та Другої світових воєн, і ще довго знаходилась на озброєнні у військах, незважаючи на те, що вже з'явилась більш досконала, автоматична зброя. Модернізована у 1930 році, ця гвинтівка стала називатись „зразка 1891/30". У 1931 році на базі гвинтівки Мосіна стала випускатись снайперська гвинтівка. В експозиції музейного арсеналу представлені зразки гвинтівки Мосіна, а також магазинні гвинтівки різних фірм- французького, австрійського, німецького виробництва.
   На початку 30-х років XX ст. в СРСР з'явилась автоматична гвинтівка, розроблена Сімоновим С.Г.(АГС-Зб), якауспішно витримала випробування і була прийнята на озброєння в 1938 році. Ще більш досконалий зразок надходить на озброєння Червоної армії теж у 1938 році. Це самозарядна гвинтівка Токарева (СГТ-38), яка працювала за принципом відводу порохових газів. Вдосконалена і модернізована у 1940 році СГТ-40 зайняла серед самозарядних гвинтівок одне з перших місць у світі завдяки своїй простоті, надійності і,особливо, легкості. Зразки цієї зброї представлені в експозиції.
   Пістолет-кулемет -портативно-автоматична зброя, яка стріляє пістолетними патронами безперервним кулеметним вогнем. Досяжність його вогню невелика, тому його не можна розглядати як нову зброю для піхоти, здатну замінити гвинтівку. Пістолети-кулемети переважали гвинтівки лише у скорострільності, при цьому значно поступаючись їм у дальності, пробивній силі і влучності. У 30-40-ві роки XX ст. пістолети-кулемети отримали широке розповсюдження, особливо із створенням особливих підрозділів автоматників, озброєних ними. Зручність дій з пістолетами-кулеметами в траншеях, окопах, ходах сполучення, в лісі, всередині приміщень і т.п., простота поводження з ними завдяки нескладній конструкції, можливість мати при собі великий запас патронів і, нарешті, висока скорострільність, що створює щільність вогню на близьких відстанях, зробили цю зброю дуже популярною в роки Другої світової війни.
   У Німечині пістолет-кулемет сконструював Хуго Шмайсер і запатентував його у 1917 році. Він був прийнятий на озброєння у спеціальних штурмових загонах у 1918 році. Перший зразок радянського пістолета-кулемета був створений Токаревим Ф.В. у 1927 році, і він став одним з кращих для свого часу. Новим поштовхом для розвитку ПК була Велика Вітчизняна війна. Розробки конструкторів Шпагіна Г.С. та Шпитального В.Г. привели до прийняття на озброєння ПК системи Шпагіна зразка 1941 року. Безперечно, кращими на випробуваннях були зразки системи Шпагіна і Дегтярьова, але й вони не могли задовольнити нових вимог. Повторні випробування блискуче витримала модель, створена Судаєвим А.І., виробництво якої розпочалось у блокадному Ленінграді 1942 року ,що була прийнята на озброєння у 1943 році під назвою „Пістолет-кулемет Судаєва". ПК Судаєва був легшим і компактнішим, ніж ПКШ і тому більш зручним у користуванні. Він успішно застосовувався у десантних і танкових частинах, на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни. У післявоєнний період продовжувалась розробка пістолетів-кулеметів. Серед них слід відмітити системи Калашникова 1947 року та Симонова С.Г. Серед експонатів на виставці представлені зразки пістолетів-кулеметів німецького виробництва МП-40 та МП-43, радянського виробництва ПК Шпагіна(ПКШ-41) та ПК Судаєва (ПКС-43).
   Ручні кулемети. їх поява була зумовлена намаганнями військових різко посилити вогонь піхотних підрозділів, не збільшуючи кількості бійців. Боєць з такою зброєю дійсно міг випустити за хвилину у вісім разів більше куль, ніж з магазинної гвинтівки. Першим конструктором ручних кулеметів був датський офіцер О.Мадсен. Ще у 1880 році він запропонував так звану рушницю-кулемет, яка могла стріляти чергами.
   Дегтярьов В.А. при проектуванні свого кулемета вибрав механізм, що працює на відводі порохових газів при веденні стрільби. Кулемет - зразок 1927 року отримав армійську назву ДП (Дегтярьова, піхотний) і на довгі роки став основною автоматичною зброєю у Червоній армії. Радянський кулемет системи Дегтярьова зразка 1927 року експонується на виставці зброї, крім того, там представлено німецький ручний кулемет MG-34, зразок 1934 року, а також кулемет „Максим", зразок 1910 року.
   Автомати. Ще у роки Першої світової війни стало очевидним, що сила гвинтівочного патрону надмірна. Вона забезпечувала дальність лету кулі на три, три з половиною тисячі метрів, в той час як прицільна стрільба на такі віддалені відстані, як правило, не велась. Надмірна сила патронів стала причиною ряду недоліків піхотної зброї. Кожний постріл став дуже дорогим, до цього ще додавались непотрібні витрати пороху і металу. Патрони були великі і важкі, при стрільбі давали велику віддачу, що втомлювала стрільця.
   Пістолети-кулемети були скорострільними, але ефективна дальність їх вогню була дуже малою, тому вони не могли бути основним зразком для озброєння піхоти. Таким чином, виникла необхідність розробки нової індивідуальної зброї стрільців - автоматичних гвинтівок нового покоління. У СРСР ця зброя умовно отримала назву „автомат", у країнах Заходу її стали називати штурмовою гвинтівкою. Розмір і вага сучасних автоматів порівняно невеликі, магазини досить місткі, дальність і вбивча сила забезпечені в рамках прицільної дальності. У СРСР розробкою нової зброї займався Судаєв А.І., який довів до випробування перший зразок цієї зброї у 1944 році. Брали участь у розробці нового автомата й інші конструктори. У 1946 році молодий конструктор-самородок Калашніков М.Т. запропонував свою систему, прийняту на озброєння вже у наступному році. З часу прийняття на озброєння і до наших днів автомат Калашнікова, багато разів модифікований, продовжує залишатись індивідуальною стрілецькою зброєю, яка відповідає сучасним вимогам. На виставці експонуються два зразки автомата Калашнікова (АК-47 і РКК).
   Експозицію вогнепальної зброї завершує розділ мисливської зброї. Серед поданих на виставці - двоствольні вогнепальні рушниці, з них одна - англійського виробництва, інші - російського, марки ІЖ-БК. Англійська мисливська зброя була простою, раціональною, конструктивно довершеною. Можна вважати, що саме англійці розробили сучасну мисливську зброю, у якій органічно взаємодіяли досконало продумані деталі і чудові бойові якості. Англійська рушниця початку ХХст., що експонується, оздоблена металевими пластинами з орнаментом. Російські належали дубенчанину Рикуну В.В. і рівнянину Артемчуку В.Л.
   Великою популярністю у відвідувачів музею користується зброя, що експонується на оглядовому майданчику просто неба. Це гармати ХУІІст, одна з яких була на озброєнні Острозького замку, дві протитанкові 57мм гармати зразка 1943 року, дві дивізійні 76мм гармати зразка 1942 року, а також полковий міномет МП- 120.
   Експонуючи зброю, яка втратила своє функціональне бойове призначення, ми віримо, що прийде час, коли всі види зброї, навіть найсучаснішої, займуть місце не на полях битв, а перетворяться у музейні арсенали. І збудуться слова пророка Ісаї: „Бог буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни"(Ісаї 2:4) [1, 683].

Джерела та література:

1. Біблія або Книги святого письма старого і нового заповіту.-К., 1992. - 959,296с.
2. Военный энциклопедический словарь.- М.: Военное издательство, 1984. - 863с.
3. Выставка старинного оружия. Каталог.- Львов: Полиграфиздат, 1982. - 15с.
4. Военная мысль. Т. 1.-М.:Военное издательство, 1946.-483с.
5. Джек Пиа. Ордена и медали третьего рейха. -М: Ценрполиграф, 2003. - 143с.
6. Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А.Эфрона. Том ХІУ.- Санкт-Петербург, 1895. - 952с.
7. Энциклопедический словарь Ф.А.Брокгауза и И.А.Эфрона. Том XXII. - Санкт-Петербург, 1897. - 958с.
8. Жук А.Б. Стрелковое оружие. -М.: Военное издательство, 1992. - 735с.
9. Жук А.Б. Винтовки и автоматы. - М.: Военное издательство, 1988. - 216с.
10. Жук А.Б. Револьверы и пистолеты.-М.: Военное издательство, 1983. - 299с.
11. Кулинский А.Н. Холодное оружие русской армии и флота. - Ленинград: Тип. газ. „На страже Родины", 1988. - 157с.
12. Прищепа Б.А., Нікольченко Ю.М. Літописний Дорогобуж. - Рівне: Державне редакційно-видавниче підприємство, 1996. -247с; Цимбалюк В.І., Прищепа Б.А., Волков П.М. Погоринські землі в часи боротьби Данила Галицького з монголо-татарами у XIII ст. - Рівне, 2003. - 92с.
13. Розин Е.А. История воєнного искусства.- М.: Военное издательство, 1961. - 537с.
14. Слово о полку Игореве. -М.: Худож. лит., 1983. - 222с.
15. Советская воєнная энциклопедия. Т.1.-М.: Военное издательство, 1980. - 638с.
16. Свєшніков І.К.Берестецькабитва. - Львів.: Слово, 1993. - 638с.
17. Техникамолодежи.- 1992. - №1-2.
18. Устинов А.И., Портнов М.Э., Нацваладзе Ю.А. Холодное оружие. - М.: Издательская компания “Арсенал-пресс”, 1994. -222с.
19. Фондова книга надходжень і тематична картотека зброї РОКМ.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com