www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Українське націотворення в альтернативних концепціях українських радянських істориків (сер. 50-х - поч. 70-х років)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Українське націотворення в альтернативних концепціях українських радянських істориків (сер. 50-х - поч. 70-х років)

В.Яремчук

УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОТВОРЕННЯ В АЛЬТЕРНАТИВНИХ КОНЦЕПЦІЯХ УКРАЇНСЬКИХ РАДЯНСЬКИХ ІСТОРИКІВ (СЕР. 50-Х - ПОЧ. 70-Х РОКІВ)

   Важливою проблемою досліджень з історії української історіографії є її розвиток у період певного послаблення владно-партійного диктату і підвищення статусу Радянської України та її владної елітну сер. 1950-х - на поч. 1970-х pp.. Західні (Л. Тілет, І. Мигул, Л. Винар, С. Величенко) і сучасні українські (І. Колесник, Я. Калакура, О. Ясь, О. Удод та ін.) дослідники відзначають, що в умовах зречення режиму від масових репресій як методу контролю над суспільством, на тлі пом'якшення національної політики (співіснування двох офіційних стратегій - інтеграційної та національної, серед яких перша залишалася домінуючою [1, 287 - 291; 2, 369 - 371]) та проведення українською верхівкою політики "контрольованого автономізму" (яка досягла свого апогею в часи перебування на посаді першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста [3, 278; 4, 40; 5]) відбулось пожвавлення українознавчих історичних досліджень, мав місце своєрідний "український історіографічний мікроренесанс" (І. Колесник).
   Як про один із найцікавіших аспектів історіографічного процесу в УРСР у студіях вищеназваних істориків йдеться про виокремлення в українській історичній науці національно орієнтованого "ревізіоністського" (інші терміни - "реабілітаційного", "недирективного", "фрондистського") напрямку. Він, природно, належав до альтернативного дискурсу історичної науки УРСР, що існував в затінку офіційного - аналогічно до ситуації 1960-х pp. в українській літературі [див.: 6]. Між офіційною та ревізіоністською історіографією в Радянській Україні існували ідейно-змістовні та формальні відмінності. Перша відтворювала державну концепцію історії (т.зв. метанаратив, макротекст, гранднаратив тощо) і втілювалась насамперед в узагальнюючих працях, які готувались під суворим ідеологічним наглядом, як правило, колективами авторів і розглядались як "ікони історії" і носії "презумпції авторитетів" [див.: 7; 8; 9, 359 - 360]. Друга, знаходячись, за незначним винятком, в ідейному полі "шістдесятників", була націленою на етноцентричне прочитання українського минулого, хоч і в рамках "марксистсько-ленінського" вчення, а її ідеї оприлюднювались здебільшого на сторінках малотиражних спеціальних видань [див.: 10; 11]. Наукова творчість останньої та зв'язок конкретно-історичних побудов істориків-ревізіоністів з політико-ідеологічним контекстом УРСР зазначеної доби все ще мало досліджені. Мета цієї розвідки - заповнити одну з прогалин в знаннях про альтернативне історіописання, а саме - з'ясувати наукові та політико-ідеологічні підстави появи і зміст ревізіоністських підходів та концепцій українських істориків на ділянці проблематики українського націотворення.
   Офіційна візія націотворчих процесів утвердилась на початку 1950-х pp. [12, 21 - 22] і не зазнавала суттєвих змін до початку 1970-х pp.. Вона виходила з розуміння поняття нації, сформульованого ще у 1913 р. Й. Сталіним у праці "Марксизм і національне питання", згодом ним дещо підкоригованого, що у кінцевому варіанті звучало наступним чином: "Нація є стійка спільність людей, що історично склалася, виникла на базі чотирьох основних ознак, а саме: на базі спільності мови, спільності території, спільності економічного життя і спільності психічного складу, який проявляється в спільності специфічних особливостей національної культури" [цит. за: 13, 505]. З часів хрущовської "відлиги" прізвище Сталіна у зв'язку з його дефініцією нації та іншими питаннями, які він розробляв в царині національних проблем, не згадували, а роль головного теоретика була закріплена за В. Леніним. Проте й надалі в радянському суспільствознавстві - до кінця 1980-х pp. - експлуатувалась дещо модифікована сталінська національна доктрина [14, 47]. Вона пов'язувала формування націй з усталенням буржуазних відносин ("буржуазні нації" "капіталістичної формації"). Вважалось, що з переходом до "соціалістичної формації" замість "буржуазних націй" формуються "соціалістичні нації" (з "соціалістичним" соціально-економічним базисом та "соціалістичною (інтернаціональною) за змістом і національною за формою культурою"), що прямують в ході будівництва "соціалізму" та "комунізму" до "розквіту" та одночасно з тим - "зближення" (що подавались як "діалектична" тенденція). Також офіційна історіографія була схильною оцінювати формування української та інших неросійських націй СРСР, як процес, що відбувався пізніше, ніж утворення російської нації. Вважалось, що утворення української нації почалось в другій половині XVIII ст. разом з зародженням в Україні буржуазних відносин, а завершення процесу пов'язувалось з часом утвердження тут капіталізму у другій половині XIX ст.. Не нами помічено, що концепція націотворення, яка культивувалася в Радянському Союзі, була близькою до модерністських історико-економічних підходів західної етнополітичної думки [див.: 2, 375].
   Вважливим інтерпретаційним зсувом в офіційній теорії націотворчих процесів було запровадження концепції "нової історичної спільноти - радянського народу". Цей винахід радянського суспільствознавства мав забезпечити ідеологічне обгрунтування переходу до суто асиміляційної і репресивної національної політики, прискореного запровадження єдиної ідентичності в СРСР, тому був доленосним для практики національної політики в Радянському Союзі. Хоча він більше змінював погляд на сучасне, ніж не на минуле "соціалістичних націй" Радянського Союзу, однак він же вимагав і певної корекції офіційної доктрини історії націогенези. Зокрема, перед суспільствознавцями стояло завдання напрацювання нової дефініції поняття "соціалістична нація", яка б передбачала зменшення кількості ідентифікаційних ознак з тим, щоб переконливо аргументувати перетворення "соціалістичних націй" в регіональні групи "радянського народу" і "злиття націй". Як вважають сучасні дослідники, ідея "радянського народу" була висунута М. Хрущовим на XXII з'їзді КПРС в 1961 p., однак не отримала відображення в підсумкових його документах і надалі - до початку 1970-х pp. - не педалювалася офіційною пропагандою. Офіційної сили вона набрала та задомінувала в ідеологічному дискурсі після її включення у тези ЦК КПРС з нагоди 100-річчя В. Леніна (1970) та у доповідь Л. Брежнєва на XXIV з'їзді КПРС (1971) [3, 286; 15, 252]. Тому аж до початку 1970-х pp. офіційна концепція націотворення, попри намагання деяких уповноважених владою істориків її переглянути (зокрема, дати нове визначення поняття "соціалістичнанація" [див.: 16, 8 - 9]), не відчувала тиску ідеї, озвученої М. Хрущовим. Про це свідчать і результати дискусії з питань теорії нації, яка відбувалась на сторінках журналу "Вопросы истории" в 1966- 1968 pp. [див.: 17]. З 1972 р. радянське суспільствознавство включилося в обґрунтування нових постулатів, а альтернативні до офіційних погляди було заборонено. Але це вже проблеми, які виходять за рамки досягнення поставленої в нашій розвідці мети.
   До середини 1950-х pp. питання історичного розвитку української нації фактично не розроблялись. Причиною такого становища був сам стан історичної та інших гуманітарних наук в добу сталінізму, коли узаконену владою схему історії України було вироблено і втілено в наукові чи квазінаукові тексти після тривалих ідеологічних "консультацій" і "пробок" українських істориків лише у середині 1950-х pp. [див.: 4, 58- 61, 157- 158]. Крім того, як вже йшлося вище, остаточне формулювання підходів радянської історіографії до проблем націотворення, освячених особисто Сталіним, відбулося на початку 1950-х pp.. Лише після оформлення владної візії української історії та окремих питань, зокрема й націотворення, могла йти мова про опрацювання фахівцями - але суворо в межах офіційного бачення - генези української нації.
   Провідним та офіційним з точки зору його наукових концепцій українським дослідником проблем формування українського народу (народності) та нації з другої половини 1950-х pp. став відомий український вчений, член-кореспондент АН УРСР Кость Гуслистий. Істориком фактично самостійно була створена модель-схема історично-етнічного розвитку українського народу і формування української "буржуазної" нації, викладена в низці опублікованих праць, в т. ч. написаних ним розділах узагальнюючих курсів з історії України, які виходили в середині 1950-х - 1960-і pp. [найважливіші: 18; 19]. Підсумком його багаторічних студій стала підготовлена ним до друку монографія "Історичний розвиток української нації" [20], однак її верстка з початком політичної реакції в Україні в 1972 р. пішла "під ніж", що, як гадають його біографи, прискорило смерть науковця в 1973 р. [21]. Концепція К. Гуслистого в головних рисах вписувалась в річище офіційного бачення, відтак не потребує спеціального аналізу. Однак при всій своїй офіційності (але, слід підкреслити, що про офіційність йдеться тільки для окресленого в назві статті періоду), вона містила й компонент неортодоксальності. Хоча історик і запевняв, що російська народність, а потім нація формувалась інтенсивніше та швидше, ніж українська і білоруська народності-нації, але при цьому вважав, що "в основному етапи етнічної історії трьох братніх східнослов'янських народів так само, як і періоди їх соціально-економічного розвитку, збігалися". "Не можна, - писав дослідник у своєму синтезі "До питання про утворення української нації" (К., 1967), - погодитись з тими радянськими вченими, які відсувають початок перетворення української народності в націю на 100- 150 років пізніше від російської" [19, 21]. Оскільки для Росії ці процеси починалися, на переважаючу в 1960-і pp. думку істориків СРСР, з XVII ст., то, відповідно, на погляд К. Гуслистого, приблизно з першої половини XVII ст., ще в умовах Речі Посполитої, а особливо після "Визвольної війни" та "возз'єднання" 1654 p., коли в Україні помітно зросли товарно-грошові відносини і обмін, зароджуються і зміцнюються "буржуазні національні зв'язки" - тоді і можна говорити про початок перетворення української народності в націю [18,577 - 579; 19, 20- 21]. Примітно, таким чином, що для обгрунтування такого нетрадиційного висновку вчений спирався на "залізобетонну" аргументацію - беззаперечну з офіційного погляду тезу про економічний поступ України в рамках Росії. Також історик наводив й інші докази. Серед таких початок створення національного ринку ще в першій половині XVII ст. завдяки інтенсивному розвитку українських міст, етнічне змішування населення різних областей, особливо в часи "Визвольної війни", в результаті чого поглиблювалась мовна і культурна спільність українського народу, формування в XVII ст. української етнічної території внаслідок інтенсивного припливу населення на територію Середнього Подніпров'я, низу Дніпра та Слобожанщини, поширення назви "Україна" на всі етнічно українські землі [див.: 18, 577- 579; 19, 22- 23]. В своїй неопублікованій монографії "Історичний розвиток української нації" К. Гуслистий уточнив і час, коли, на його думку, остаточно завершився процес утворення "української буржуазної нації", раніше пов'язуваний (в т. ч. і в його працях) з утвердженням капіталізму в другій половині XIX ст.. Це сталося "не на початку другої половини XIX ст. - на зламі двох соціально-економічних формацій - феодально-кріпосницької і капіталістичної, а в період переростання домонополістичного капіталізму у найвищу і останню стадію свого розвитку -імперіалізм", себто, відповідно до радянської схеми світової історії, в кінці XIX - на початку XX ст. (до 1917 р.) [20, 7].
   Ряд українських істориків вдалися до радикальнішого переосмислення проблем утворення української нації та ґрунтовнішої ревізії канонічних побудов. Першорядною в цьому сенсі була опублікована в "Українському історичному журналі" (далі- УІЖ) в 1965 р. (№12) стаття знаного дослідника козацтва Олени Апанович "Національно-визвольні війни в епоху феодалізму" [22]. В ній авторка спробувала подати власне розуміння поняття "нація" та на цій підставі аргументувати свої погляди на час зародження української нації та характер соціальних рухів в Україні кінця XVI - XVII ст.. Концептуальною родзинкою позиції дослідниці було розширення, порівняно з ортодоксальною дефініцією нації, числа об'єднуючих національні спільноти чинників за рахунок політичної та релігійної єдності і винесення, як видно з її висловлювань, до розряду головних консолідуючих компонентів такого суб'єктивного фактора (який традиційно вважався другорядним), як національна самосвідомість. Фактично виходячи з такої широкої інтерпретації та спираючись, передусім, на факти наявності національної самосвідомості українців вже з кінця XVI ст., О. Апанович поставила під сумнів ще одну непохитну тезу - про те, що нація є продуктом "буржуазної формації": "[...] початкові етапи складання нації проходять ще в умовах феодальних відносин, подібно до того, як капіталістичні відносини починають зароджуватися й розвиватися ще в надрах феодального ладу" [22,29].
   Свої теоретичні розмірковування авторка супроводжувала підведенням під них фактів з української історії. На її думку, вже в кінці XVI - першій половині XVII ст. були наявними такі прояви зародження української нації, як "високий рівень національної самосвідомості українського народу", боротьба різних груп українського суспільства за православну віру (а визнання, в умовах тогочасної України, однієї віри "могло мати певне значення для національного самоствердження" [22, 29]), виникнення економічних ("посилений розвиток товарного виробництва в Україні, початок руйнування рамок натурального господарства" і "виникнення початкових елементів формування внутрішнього ринку" [22, 30]) та політичних ("загострення зовнішньої небезпеки", формування української державності - "напівдержави" Запорізької Січі та "української державності" середини XVII - XVIII ст. з "республіканським гетьманським урядом" на чолі [22, 30 - 38]) передумов націотворення. Тому дослідниця впевнено твердила, що "зародження української нації [відбулось] наприкінці XVI ст.", а соціальні рухи кінця XVI - XVII ст., трактовані в макротексті передусім як "антифеодальні", "народно-визвольні", відповідно до концепції О. Апанович, були в першу чергу "національно-визвольними" рухами за політичне самовизначення української нації [22,29].
   Оригінальні та, до певної міри, провокативні ідеї, висловлені О. Апанович, викликали розголос -в лютневому 1966 р. номері "УІЖу" було опубліковано два відгуки на її статтю, що належали видатному українському історику Іванові Крип'якевичу [23] та знаному досліднику українського середньовічного селянства Іванові Бойку [24]. В їхніх текстах ішлося про прийняття основних положень праці колеги, але, разом з тим, й необхідність посилення фактологічної сторони її аргументації. Зокрема, погодившись з тезою О. Апанович про високий рівень національної свідомості українського народу вже в кінці XVI ст., І. Крип'якевич наголосив на потребі "дужче підкреслити" це "правильне твердження" [23, 82] і навів цілу низку фактів, які, на його погляд, доводили, що "національна самосвідомість українського народу в кінці XVI - на початку XVII ст. досягла значного розвитку і набирала завершеної форми" [23, 84]. Більш критично до студії О. Апанович поставився І. Бойко, висловивши побажання "побачити в ній ґрунтовнішу розробку ряду питань, уточнення окремих положень і висновків, а також чіткішу архітектонічну побудову" [24, 84]. Водночас історик не погоджувався лише з однією тезою О. Апанович концептуального характеру - він, на відміну від своєї колеги, вважав слушним розгляд економічних передумов складання української нації перед питаннями суспільно-політичних рухів й ідеологічного життя [24, 85].
   Таким чином, в поглядах О. Апанович та І. Крип'якевича можна спостерігати близькість до офіційно проскрибованих як "буржуазно-націоналістичні" етнопсихологічних концепцій націогенези [див., напр.: 25]. Натомість, міркування І. Бойка з його наголошуванням на первинності економічних процесів радше більш узгоджуються з усталеними підходами. Проте всі троє схилялися до ідеї про ранньомодерне походження української нації - і в цьому їхні інтерпретації перегукувались із західними "примордіалістськими" теоріями і відверто суперечили "модернізму" радянського метанаративу. В цьому контексті близькою до їхніх поглядів була й концепція К. Гуслистого. Отож, творчість всіх цих істориків слушно розглядати в розрізі ревізіоністського напрямку в українській історіографії середини 1950-х - початку 1970-х pp.. На нашу думку, їхні ідеї були пов'язані не лише з когнітивними (науковими) чинниками (насамперед, впливом офіційної концепції націотворення), а й корелювали з поступками режиму в цей період в національній політиці.

Джерела та література

1. Каппелер А. Росія як поліетнічна імперія. Виникнення. Історія. Розпад. - Львів: ЛКУ. - 360 с
2. Лінднзр Р. Гісторьпсі і улада. Нацыятворчы працэс і гістарьічная палітьїка у Беларусі XIX - XX ст. - СПб.: Неускі прасцяг, 2003.-54
3. Грицак Я. Й. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX - XX ст. - К.: Генеза, 1996. - 360 с
4. Velychenko S. Shaping identity in Eastern Europe and Russia: Soviet-Russian and Polish accounts of Ukrainian history, 1914-1991. -New York, 1993. - 267 p.
5. Шаповал Ю. Петро Шелест у контексті політичної історії України XX століття // Петро Шелест: "Справжній суд історії ще попереду": Спогади. Щоденники. Документи. Матеріали. -К.: Генеза,2003. -С.5-20.
6. Зарецький О. В. Офіційний та альтернативний дискурси. 1950 - 1980-ті роки в УРСР. - К.: Фітосоціоцентр, 2003. - 260 с
7. ГрабовичГ. Літературне історіописання та його контексти//Критика. -2001. - Ч. 12. - СІ 1-15.
8. Міддель М. Плюралізм чи гомогенність? Історична наука в НДР// Історія та історіографія в Європі. - 2003. - № 1/2. - С. 84 -100.
9. Калакура Я. Українська історіографія. - К.: Генеза, 2004. - 497 с
10. Яремчук В. Дослідження історії запорізького козацтва в контексті історіографічної ситуації в УРСР в середині 1950 -на початку 1970-х pp.// Козацтво в українському суспільстві: минуле, сучасне, майбутнє: Матеріали наук.-практ. конф. 27 вересня 2005 р. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2005. - С 72-82.
11. Яремчук В. Спроба реабілітації М. Грушевського в контексті історіографічної ситуації в Україні в середині 1950 - на початку 1970-х pp..// Наукові записки Національного університету "Острозька академія": Історичні науки.-Острог: НаУ'ОА", 2006. - Вип. 6. - С 66 - 85.
12. Очерки истории исторической науки в СССР. - М.: Наука, 1985. - Т. V. - 608 с.
13. Історія Української РСР. - К.: АН УРСР, 1953. - Т. I. - 784 с.
14. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. - К.: Либідь, 1999. - 352 с.
15. Варнавский П. Советский народ: создание единой идентичности в СССР как конструирование общей памяти (на материалах Бурятской АССР)// Ab imperio (Казань). - 2004. - № 4. - С. 239 - 262.
16. Жуков Е. М. XXII съезд КПСС и задачи советских историков// Вопросы истории. - 1961. - № 12. - С. 3 - 12.
17. К итогам дискуссии по некоторым проблемам теории нации// Вопросы истории. - 1970. - № 8. - С. 86 - 98.
18. Гуслистый К. Образование украинской нации в условиях возникновения и формирования буржуазных отношений// Народы европейской части СССР: Этнографические очерки. -М.: Наука, 1964. -Т. I. -С. 577-591.
19. Гуслистий К. Г. До питання про утворення української нації. - К.: Т-во "Знання" УРСР, 1967. - 54 с
20. Інститут архівознавства НБУВ НАНУ. - Ф. 32.- Оп. 1.- Спр.95 "Історичний розвиток української нації. Неопубликованная монография. Машинопись с незначительными правками К. Г. Гуслистого. На укр. языке. 1972 г. 196 л."
21. Удод О. А. Кость Гуслистий - історик України. -К.: Генеза, 1998. - 176 с.
22. Апанович О.М. Національно-визвольні війни в епоху феодалізму II УІЖ. -1965. -№ 12. - С.29-38.
23. Крип'якевич І. П. До питання про національну самосвідомість українського народу в кінці XVI - на початку XVII сі.ІІ УІЖ. -1966.-№ 2.-С. 82-84.
24. Бойко І. Д. Ще раз про характер національно-визвольних воєн в епоху феодалізму// УІЖ. - 1966. - № 2. - С. 84 - 87.
25. Гуслистий К. Г. Про буржуазно-націоналістичні перекручення у дослідженнях етногенезу українського народу// Народна творчість і етнографія. - 1971. - № 6. - С. 41 - 51.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com