www.VuzLib.com

Головна arrow Військова справа, ДПЮ arrow Історичний шлях прикордонних військ Республіки Білорусь (із циклу "історія прикордонних структур зарубіжних країн")
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Історичний шлях прикордонних військ Республіки Білорусь (із циклу "історія прикордонних структур зарубіжних країн")

М. Кабачинський

ІСТОРИЧНИЙ ШЛЯХ ПРИКОРДОННИХ ВІЙСЬК РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ (Із циклу "Історія прикордонних структур зарубіжних країн")

   1084,2 км спільного державного кордону має Україна з Республікою Білорусь [1, с 4]. На відміну від радянського періоду, сьогодні це складний рубіж, для охоронців якого повсякденними справами є боротьба з товарною контрабандою, незаконною міграцією, нелегальним перевезенням наркотичних речовин, зброї тощо, а для всіх інших українських громадян він символізує початок іншої держави.
   Зважаючи на таке, як українським спеціалізованим державним інститутам котрі виконують свої завдання в прикордонні, так і всім українським громадянам, необхідні глибокі й всебічні знання про структуру яка спеціально призначена для контролю за обстановкою на державному кордоні сусідньої нам держави - Прикордонні війська Республіки Білорусь.
   Щодо доцільності цього дослідження, то варто зауважити, що для громадян України, які все частіше зустрічаються з проблемою перетинання кордонів тієї чи іншої країни, воно безперечно має наукове і практичне значення, а для українських прикордонників, чиє повсякденне завдання - розвиток прикордонної співпраці й пошук більш досконалих методів охорони державного рубежу, таке дослідження має ще й прикладне значення.
   Вчені й дослідники не часто звертались до визначеної проблеми, хоча певні напрацювання є й у цьому напрямку. Так, питаннями розвитку та сучасного стану прикордонних структур Білорусі цікавились автори навчального посібника "Охорона державного кордону суміжними державами" [2. с 31-33], М. Гончарук і М. Зорик [3]., М. Кабачинський [4, с 500-502]. Ряд праць, які висвітлюють це питання, видано в Білорусі [5; 6; 7]. Проте для відтворення повної картини історичного шляху білоруських прикордонників потрібно провести ще не одне глибоке дослідження, одним з яких, на думку автора, може стати й ця робота.
   Метою цієї статті є дослідження питання розвитку прикордонних структур Білорусі з часу створення до сьогодення та окремих напрямків їхньої оперативно-службової діяльності.
   На всьому протязі довгої і славної історії білоруському народу дуже часто доводилося відстоювати свою честь, свободу і незалежність. Постійні міжусобні війни, набіги кочівників і вторгнення хрестоносців - все це вимагало не тільки сильного війська (дружини), але і наявності сторож - прихованих караулів уздовж кордонів князівств.
   Згодом на кордонах князівств стали зводитися порубіжні фортеці. В 1067 р. у літописі вперше згадується Менськ - як порубіжна фортеця Полоцкого князівства. У 1207 р. літописи згадують облогу німецькими лицарями замку Кукейнос - порубіжної фортеці Полоцкого князівства: "Князь Вячка з своєю невеликою дружиною мужньо захищав фортецю, але, не одержавши своєчасної допомоги з Полоцька, спалив фортецю і пішов із залишками своєї дружини на схід" [7, с 6].
   Дозорні Полоцького князівства, а згодом Великого князівства Литовського, сумлінно несли службу на кордонах своїх держав. Завдяки їхній бездоганній службі, війська часто зустрічали супротивника ще до його вторгнення в межі держави, що дозволяло давати гідну відсіч ворогам і перемагати їх, як то було в прикордонних битвах з хрестоносцями біля озера Дурбе в 1260 p., біля містечка Ленаварден у 1261 p., під Псковом у 1322 і 1323 pp., на річках Акмяне в 1331 р. і Стрева в 1348 р.
   Щоб захиститись від ярма ординської неволі на південних кордонах князівства поруч з дозорними сторожами стояли великі порубіжні дружини. Відбиваючи татарські напади дружина вступала з ордою в бойовий контакт, сковуючи її просування до кордонів, а назустріч супротивнику квапним маршем виходило військо князівства, сповіщене гінцями. Завдяки такій організації прикордонної служби в 1362 р. війська Великого князівства розгромили полчища Золотої Орди біля Синіх Вод.
   У 1506, 1512, 1527 і 1530 pp. війська Великого князівства неодноразово вступали в сутички з кримсько-татарською ордою [7, с 10].
   За першим поділом Речі Посполитої між Австрією, Пруссією і Росією (Конвенція від 5 серпня 1772 р.) землі східної частини нинішньої Білорусі, що лежали між Двіною, Дніпром і Друтью, були включені до складу Російської імперії. З того часу на території Білорусі, по кордоні між Річчю Посполитою і Російською імперією, стала організовуватися військова прикордонна охорона, за системою започаткованою ще Петром І [8, с 64].
   У 1782 р. по Указу імператриці Катерини II "Про організацію особливої митної сторожі і варти для відвернення таємного провезення товарів" військова прикордонна охорона і прикордонні форпости були ліквідовані, а замість них створена митна варта, що складалася з вільнонайманих наглядачів (чиновників) і об'їждчиків [9].
   По другому розділу Речі Посполитої (23 січня 1793 р.) до складу Росії ввійшли землі центральної частини нинішньої Білорусі, а по третьому розділу (24 жовтня 1795 р.)- землі західної частини нинішньої Білорусі (південно-західна частина нинішньої Брестської області була приєднана до Австрії, а північно-західна частина Гродненської - до Пруссії). В результаті Росія одержала спільний кордон з Австрією і Пруссією [10, с 81].
   У січні 1811 р. Указом імператора Олександра І на західному кордоні фундується прикордонна козача варта. В організацію прикордонної охорони вводяться армійські елементи, принципи і порядки. Весь простір західного кордону від Палангена до Ягорлика протяжністю більше 1500 верст бути поділено на ділянки по 150 верст, охорону яких здійснювали регулярні козачі формування: три бузькі козачі полки і вісім іменних донських. На другій лінії охорони кордону розташовувалася вільнонаймана митна варта: на кожні 15 верст кордону - по одній команді з десяти об'їждчиків, для керівництва їх службою - один наглядач і його помічник з вільнонайманих осіб.
   9 червня 1822 р. митну прикордонну варту вивели на першу лінію і почали комплектувати її військовими нижніми чинами, в першу чергу з кавалерійських частин (в основному це були відставні солдати й інваліди). Козачу ж варту поставили на другу лінію, в 3-5 верстах позаду першої.
   Незабаром козачу варту і зовсім замінили військовими командами, що поступили в розпорядження цивільних урядовців фінансового відомства. Ця реорганізація відбулася на основі "Положення про влаштування прикордонної митної варти", підписаного 5 серпня 1827 р. Згідно цьому положенню, прикордонна варта була зведена в особливі частини: бригади, півбригади і роти. Охорона білоруської ділянки західного кордону була покладена на Гродненську бригаду (3 роти) і частково на Віленську (4 роти). Положенням також встановлювався єдиний військовий порядок в службі, озброєнні, спорядженні, одностроях і побуті особового складу прикордонної варти. Встановлений для прикордонної варти 5 серпня 1827 р. статус військ зберігся до наших днів.
   З 1832 р. прикордонна митна варта стала іменуватися прикордонною вартою, козаки були зняті з другої лінії, перша і друга лінії посилені чинами самої варти [11, с 78-82].
   У 1851 p. знято митний кордон між Російською Імперією і Царством Польським, що входило в її склад на правах автономії, тому митна лінія і прикордонна сторожа перенесені на зовнішній кордон Польщі [12]. Ця подія викликала необхідність збільшення штату прикордонної варти, тому з 1861 р. вона стала комплектуватися солдатами за призовом. Для їх підготовки в бригадах були створені навчальні команди.
   У 1882 р. встановлено, що у військовий час прикордонна варта включається до складу військ, які підлягають мобілізації. Таким чином, з часом прикордонна митна варта все більше приймала вигляд спеціальних військ. Але, не дивлячись на це, вона як і раніше підлягала цивільному відомству -департаменту митних зборів [13, с 26].
   Логічним завершенням військових реформ прикордонної охорони стало виведення її з митного департаменту і створення 15 жовтня 1893 р. Окремого корпусу прикордонної стражі (далі - ОКПС) - організації військового типу із спеціальними функціями і повноваженнями. Шефом ОКПС призначено міністра фінансів, а командиру встановлено по штату чин генерал-лейтенанта. Була також затверджена і структура ОКПС, яка проіснувала без змін до 1917 р.: командування і штаб ОКПС - округ - бригада - відділ - загін - варта [14].
   Після Жовтневої революції, 30 березня 1918 р., при Народному комісаріаті фінансів РРФСР створюється Головне управління прикордонної охорони, якому доручалася підготовча організаційно-адміністративна робота. Результатом цієї роботи стало встановлення 28 травня 1918 р. Декретом РНК у відомстві Народного комісаріату у справах фінансів Прикордонної охорони [ 15, с 330-332]. У травні-червні 1918 р. для охорони західного кордону республіки, що проходив по демаркаційній лінії, встановленій після Брестського миру, були створені три округи прикордонної охорони: 1-й - в Петербурзі, 2-й - у Вітебську, 3-й - в Орлі. Структура: округ - район - підрайон - дистанція - застава. Комплектування -добровільне.
   Штаби прикордонних районів 2-го округу знаходилися в Порхові, Сєбежі, Вітебську, Орші і Черикові. Бійці Вітебського округу виконували свій обов'язок зразково. Тільки з 27 серпня по 23 листопада 1918 р. ними затримано 1318 порушників, зокрема 219 контрабандистів, у яких вилучили цінностей на 117517 рублів [10, с 85].
   Складна військово-політична обстановка перших післяреволюційних років привела до того, що прикордонні структури зазнали неодноразових реформувань. Так, 24 листопада 1920 р. охорона кордону була покладена на ВНК- її особливий відділі війська [16]. 21 жовтня 1921 р. ухвалено охорону кордонів покласти на польове командування Червоної Армії [17, с 42] тощо.
   У 1924-1926 pp. була встановлена нова організаційна структура прикордонних військ: округ-загін - комендатура- застава [18]. Вона, в основному, збереглася до наших днів. У лютому 1924 р. на території БРСР був створений Західний (пізніше - Білоруський) прикордонний округ (далі - ПО) у складі 7 ПРИКЗ: 12-й Бігосовський, 13-й Полоцький, 14-й Плещеніцький, 15-й Заславський, 16-й Койдановський, 17-й Тімковічський, 18-й Жітковічський.
   Складність оперативно-бойової обстановки вимагала вдосконалення способів і методів охорони кордону. Саме тому в 1931 р. прикордонники Західного прикордонного округу для контролю за лінією державного кордону вперше стали використовувати ділянки зораної землі- так з'явилася перша контрольно-слідова смуга [19, с 4].
   Тоді ж народилася традиція увічнення подвигів прикордонників на заставах, де вони несли службу. Першою іменною на білоруській ділянці західного кордону стала 7-а застава Бігосовського загону, яка була названа ім'ям прикордонника Миколи Хохлова, котрий загинув у сутичці з трьома порушниками кордону.
   Всі ці роки обстановка на білоруській ділянці державного кордону залишалася напруженою. Так, тільки за 1929 р. на ділянці 17-го Тімковічського ПРИКЗ було затримано 399 порушників, з яких 196 були викриті як агенти іноземних розвідок.
   Ратна праця прикордонників Білорусі одержала високу оцінку: Постановою Президії ЦВК БРСР від 15 січня 1932 р. Прикордонні Війська НКВС БРСР були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора БРСР.
   У червні 1940 р. у зв'язку з входженням до складу БРСР Західної Білорусі західний кордон було перенесено і Управління Білоруського ПО передислокувалося з Мінська в Білосток.
   З цього часу і до початку Великої Вітчизняної війни прикордонні загони Білоруського прикордонного округу розташовувалися в двох лініях:
   - на державному кордоні СРСР і Німеччини - 105-й ПРИКЗ (м. Кретінга), 106-й ПРИКЗ (м. Таураге), 107-й ПРИКЗ (м. Маріямполь), 86-й ПРИКЗ (м. Августов), 87-й ПРИКЗ (м. Ломжа), 88-й ПРИКЗ (м. Шепетово), 17-й ПРИКЗ (м. Брест);
   - на лінії державного кордону 1939 р. - 83-й ПРИКЗ (п. Слобідка), 13-й ПРИКЗ (п. Березіно), 16-й ПРИКЗ (м. Дзержінськ), 18-й ПРИКЗ (м. Жітковичі).
   Окрім ПРИКЗ, до складу прикордонних військ Білоруського ПО входили окрема рота зв'язку, окрема саперна рота, окружна школа молодшого начскладу, окружна школа молодшого начскладу службового собаківництва.
   Безпосередньо лінію державного кордону на території Білорусі охороняли більше 140 прикордонних застав.
   Велику допомогу в охороні державного кордону в цей період надавало прикордонникам місцеве населення: на всю країну стали відомі імена колгоспників брестчини Г.В. Якубчика й 1.1. Пєснярука, які допомогли затримати більше 70 порушників державного кордону. За свій громадянський подвиг патріоти були нагороджені орденом "ЗнакПошани" [10, с 87-89].
   Удосвіта 22 червня 1941 p., маючи перевагу в живій силі і техніці, фашистські частини перейшли у наступ. Могутнім атакам піддалися прикордонні застави, що знаходилися на напрямах головних ударів німецько-фашистських військ. Дві німецькі дивізії кинулися через кордон на ділянці Августовського загону. Запеклий бій розгорівся на 1-й заставі, якою командував старший лейтенант A.M. Сивачов. 12 годин билася у ворожому оточенні застава під командуванням свого мужнього начальника.
   Увійшов у безсмертя подвиг 3-ї застави Августовського загону, якою командував лейтенант В.М. Усов. 9 годин стримувала вона натиск фашистів. Коли скінчилися патрони, жменька тих хто залишилився живим піднялася в рукопашну сутичку. У цій останній контратаці загинув і начальник застави.
   До останнього патрона билися прикордонники в Брестській фортеці, на території якої розташовувалися 9 і резервна застави, авторота, школа водіїв і підрозділи обслуговування. Більше місяця німецько-фашистські війська не могли подолати опір гарнізону фортеці, який до останнього подиху очолював начальник 9-ї застави А.М. Кижеватов [20].
   Протягом декількох годин відбивали спроби гітлерівців форсувати Буг прикордонники 4-ї застави під командуванням старшого лейтенанта І.Г. Тихонова. Вони знищили більше сотні загарбників, 5 ворожих танків і 4 гармати втопили в Бузі. Героїчний подвиг здійснили прикордонники 15-ї застави молодший сержант О.А. Новіков і кухар Н.Є. Ставницький та тисячі інших порубіжників.
   Після перших боїв на кордоні Постановою РНК СРСР від 25 червня 1941 р. охорона військового тилу діючої армії була покладена на спеціальні війська, куди входили і прикордонні частини. Управління прикордонних військ були реорганізовані в управління військ НКВС по охороні тилу, а ПРИКЗ - в прикордонні полки. Наприклад, Дзержінський загін став 16-м прикордонним полком, Березінський - 13-м, Жітковічський - 18-м, Ломжінський - 87-м, Брестський - 17-м і т.п. Ці частини і підрозділи округу билися на фронтах війни у складі діючої армії.
   Активну участь брали прикордонники в снайперському русі. Так, 22 липня в бойові порядки 30-й армії Західного фронту прибули 12 снайперських команд 13-го прикордонного полку. 1036 фашистів бути знищено прикордонниками-снайперами тільки за час фронтового стажування.
   Значний внесок внесли прикордонники і в організацію партизанського руху Білорусі. Начальником штабу і заступником комісара партизанського загону "Радянська Білорусь", що діяв на Слонімщині, став сержант 1-ї комендатури 17-го ПРИКЗ М. Журавльов. Командиром партизанської бригади імені В.І. Чапаева, що діяла в Копильських лісах,- прикордонник 17-го загону М. Шестопалов.
   Колишній начальник застави маневреної групи 83-го ПРИКЗ молодший лейтенант Г.А. Кирпич в лісах Шкловського району створив партизанську бригаду "Чекіст". До серпня 1942 р. партизани бригади підірвали 30 паровозів, знищили 307 вагонів з живою силою і майном, 14 платформ з танками і артилерією. Гітлерівці втратили більше 4 тисяч солдатів і офіцерів убитими і пораненими.
   У Білорусі також успішно діяли партизанські загони і бригади під командуванням прикордонників М. Прудникова, С. Ваупшаса, Ф. Озмителя, М. Кузьміна.
   Високо оцінені заслуги прикордонників в роки Великої Вітчизняної війни. Понад 200 з них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Іменами В. Усова, А. Сивачова, О. Кижеватова, І. Беляева, А. Новікова, Г. Кофанова, А. Завидова названі прикордонні застави в Білорусі.
   6 травня 1944 p., згідно наказу НКВС СРСР від 1 травня 1944 р., на території Смоленської області почалося формування ПРИКЗ НКВС Білоруського округу (ця дата відзначається як день утворення Брестського загону), а в липні 1944 p., після остаточного вигнання фашистів з території Білорусі, прикордонники Брестського загону вийшли на лінію державного кордону, приступивши до його відновлення і охорони. З жовтня 1944 р. на базі підрозділів кордону північного флангу Брестського загону був утворений Гродненський ПРИКЗ. В кінці 1944 р. знову створено Білоруський ПО, начальником якого став генерал-майор К.А. Антонов [10, с. 90-92].
   Служба у повоєнний час виявилась також дуже складною, адже фашисти, відступаючи, залишили на території республіки численну агентуру, в лісах ховалися гітлерівські посібники з числа поліцаїв і власовців, і прикордонникам довелося вступити з ними в смертельну сутичку. На жаль були й втрати. Так, 23 січня 1945 р. при ліквідації банди, що прорвалася в радянський тил, загинув прикордонник єфрейтор А. Завидов. Він посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, а 2 серпня 1946 р. наказом МВС СРСР його ім'я було присвоєне 15-й заставі Брестського загону.
   З Білоруським ПО зв'язані легендарні імена Героя Радянського Союзу М.Ф. Карацупи, який в 1947 р. служив в одному із загонів начальником служби собак [21, с 11], і кавалера ордена Жовтневої Революції старшого прапорщика В.М. Кублашвілі (Указом Президента Республіки Білорусь від 20 травня 1998 р. ім'я В.М. Кублашвілі присвоєне відділенню прикордонного контролю "Буг".)
   Помітно змінилася тактика дій прикордонників в 60-ті pp. у зв'язку з появою у військах сигналізаційних комплексів, оптичних засобів нічного бачення, техніки радіолокації, різних приладів. У війська стали поступати підготовлені фахівці, з'явилися нові види прикордонних нарядів, змінилися способи їх дій. Все це дозволило скоротити число застав і загонів, ліквідувати комендатури, ефективніше вести заходи щодо виявлення і пошуку порушників, а в результаті - скоротити чисельність прикордонних військ на західному кордоні. Внаслідок цього в 1963 р. Білоруський ПО перейшов до складу Західного ПО з місцем дислокації штабу в Києві [22, с 42-44].
   Нова сторінка в історії розвитку прикордонних військ почалася в 90-х pp. У зв'язку з розпадом СРСР 20 вересня 1991 р. Верховна Рада Республіки Білорусь прийняла Постанову "Про підпорядкування прикордонних військ Комітету державної безпеки Союзу РСР, що дислокуються на території Республіки Білорусь".
   Всі питання організації охорони державного кордону були покладені на Державний департамент Прикордонних військ Республіки Білорусь, котрі, як і Прикордонні війська України, стали спадкоємцем Червонопрапорного Західного ПО КДБ СРСР. У його розпорядженні перебували ПРИКЗ. До організаційно-штатної структури у свою чергу входили відділення прикордонного контролю (далі -ВідПК), група річкових катерів та прикордонні комендатури (далі - ПРИКК), які контролювали ВідПК і резервні застави [23, с 45].
   15 січня 1992 р. відповідно до Декларації Верховної Ради Республіки Білорусь про державний суверенітет прийнята Постанова Верховної Ради Республіки Білорусь "Про створення Головного управління прикордонних військ при Раді Міністрів Республіки Білорусь". Незабаром Постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 19 лютого 1992 р. Командувачем Прикордонними військами призначено генерал-майора Є.М. Бочарова.
   Постановою Ради Міністрів від 15 вересня 1992 р. для охорони кордону з Литвою і Латвією були створені Полоцький (24 вересня 1992 р.) і Сморгоньський (23 жовтня 1992 р.) прикордонні загони.
   5 листопада 1992 р. 10 сесія Верховної Ради Республіки Білорусь прийняла закони "Про державний кордон Республіки Білорусь" і "Про Прикордонні війська Республіки Білорусь", що істотно підвищило статус прикордонних військ.
   11 червня 1993 р. Постановою Верховної Ради Республіки Білорусь кордонам Республіки Білорусь з Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Російською Федерацією і Україною надано статус державного кордону.
   19 серпня 1993 р. прийнято Постанову Ради Міністрів Республіки Білорусь "Про створення частин Прикордонних військ Республіки Білорусь".
   25 жовтня 1993 р. утворено Окрему вертолітну ескадрилью, а 3 січня 1994 р.-Пінський прикордонний загін.
   26 вересня 1994 р. Указом Президента Республіки Білорусь начальником Головного управління Прикордонних військ при Раді Міністрів Республіки Білорусь призначено полковника В.Ф. Морковкіна, якого націй посаді 4 вересня 1996 р. змінив генерал-майор А.А. Павловський.
   11 січня 1997 р. Указом Президента Республіки Білорусь "Про систему республіканських органів державного управління, підлеглих Уряду Республіки Білорусь" Головне управління Прикордонних військ Республіки Білорусь перетворене в Державний комітет Прикордонних військ Республіки Білорусь.
   З метою зміцнення охорони державного кордону 25 серпня 1997 р. утворено Лідський ПРИКЗ, а З вересня цього ж року - Гомельський.
   Одним з найважливіших напрямів роботи Державного комітету Прикордонних військ Республіки Білорусь стало створення національної прикордонної школи. У 1997 р. відбувся перший випуск факультету прикордонних військ при Військовій академії Республіки Білорусь. Всього з 1997 р. підготовлено більше 600 молодих офіцерів-прикордонників. Одним з центрів наукової роботи і професійного вдосконалення є й факультет прикордонних військ при Інституті національної безпеки Республіки Білорусь. Офіцери-прикордонники для Білорусі готуються також у прикордонних вузах Російської Федерації.
   З високою якістю працює центр підготовки прапорщиків на базі Брестської прикордонної групи [5, с 14].
   Практично з першого дня свого самостійного існування ПВ Білорусі активно включилися в процес створення міждержавної системи колективної безпеки на зовнішніх рубежах СНД, ставши членом Ради командувачів прикордонними військами країн-членів співдружності.
   Найтісніші взаємостосунки склалися з російськими прикордонниками. 15 березня 1994 р. між Урядом Республіки Білорусь і Урядом Російської Федерації підписано угоду про співпрацю з прикордонних питань. Починаючи з 1995 р. у двосторонній роботі країн-сусідів з'явився чіткий вектор, що стосувався подальшого розвитку нормативно-правової бази з питань охорони державного рубежу. Результатом цього стало створення 2 квітня 1997 року Прикордонного комітету Союзу Білорусі та Росії, котрий здійснює взаємодію з питань охорони державних кордонів і проведення узгодженої прикордонної політики, а двома роками пізніше - прийняття спільної Концепції прикордонної політики. Таким чином, захист і охорона зовнішнього кордону в подальшому здійснювалась відповідно до спільної директиви, яку вони ухвалювали щороку [3, с 14].
   Прагнучи зберегти і розвинути історичні традиції Прикордонних військ, підвищити відповідальності особового складу за виконання службового обов'язку Президент Білорусі своїм указом від 4 червня 1997 р. встановив Прапор Державного комітету Прикордонних військ і Бойовий Прапор військової частини (з'єднання) Прикордонних військ. 26 травня 1998 р. на урочистих зборах, присвячених Дню прикордонника, Президент Республіки Білорусь О.Г. Лукашенко вручив Прапор Державного комітету Прикордонних військ Республіки Білорусь його Голові-генерал-майору А.А. Павловському. Цього ж дня Державному комітету Прикордонних військ Республіки Білорусь був вручений прийнятий від України орден Трудового Червоного Прапора БРСР, яким 15 січня 1932 р. були нагороджені Прикордонні війська НКВС БРСР [7, с 6].
   Щодо білорусько-українського кордону, то до осені 1997 р. вздовж нього білоруські прикордонні варти були відсутні. Практична діяльність щодо організації охорони кордону з Україною почала здійснюватись відповідно до Указу Президента Республіки Білорусі № 419 від 31 липня 1997 р. "Про заходи щодо посилення охорони державного кордону Республіки Білорусі" та наказу Голови Державного комітету ПВ Республіки Білорусі №063 від 25 серпня 1997 року. Зазначеними нормативними актами проголошувалося створення на кордоні з Україною прикордонного загону в місті Гомель та реорганізація навчального загону, в м. Пінськ Брестської області, в прикордонний загін [24].
   Контррозвідувальнні завдання в інтересах охорони кордону здійснювались оперативно-розшуковими відділами ПРИКЗ, в оперативному підпорядкуванні яких знаходились відділи активних заходів від Окремої служби активних заходів (ОС A3), які дислокувались у м. Гомель та Мозир [25].
   Для прикриття річкової ділянки кордону в структурі Гомельського загону 23 квітня 2000 р. створено групу прикордонних катерів, що дислокувались в м. Лоєв Гомельської області. У 2003 р. на оснащенні групи було 12 катерів.
   Загальна кількість особового складу Прикордонних військ на білорусько-українському кордоні становила близько 2500 осіб.
   Основу організації охорони кордону з Україною складала система оперативно-пошукових, розшукових та режимно-військових заходів, що здійснювались особовим складом прикордонних та резервних застав, оперативним складом ПРИКК, оперативно-розшукових відділів ПРИКЗ та окремих оперативних відділів активних заходів Департаменту розвідки Прикордонних військ Республіки Білорусь [2, с 8-12].
   Сьогодні Прикордонні війська Республіки Білорусь в своєму розвитку виходять на нові рубежі. Накопичений достатній досвід організації оперативно-службової діяльності, постійно удосконалюються методи охорони кордону, збагачується практика навчання і виховання особового складу, нарощується професійна майстерність воїнів-прикордонників - тобто робиться все, щоб гарантувати недоторканність державних кордонів.
   Отже, з викладеного матеріалу можна зробити висновок, що білоруський народ споконвіків розвивав власні прикордонні структури, які удосконалюючись і змінюючись вибудувані сьогодні в спеціалізований державний інститут, який надійно стоїть на захисті державних рубежів.
   Подальші дослідження будуть спрямовані на аналіз історичного шляху прикордонних структур інших суміжних з Україною держав.

Джерела та література

1. Державна прикордонна служба України: Завдання організація, перспективи. К.: Держкомкордон, 2004. - 31 с
2. Охорона державного кордону суміжними державами: Навчальний посібник / Баратюк В.І., Ставицький О.М., Жабенко О.В., Войтович А.І., -Хмельницький: Видавництво Національної академії ДПСУ, 2004. - 50 с
3. Гончарук М., Зорик М. Державний комітет Прикордонних військ Республіки Білорусь: кроки розбудови // Кордон. - 2003. -№6.-С 14-15.
4. Кабачинський М. На варті рубежів Батьківщини: Прикордонні війська України в 1991-2003 роках: Монографія. -Хмельницький: Видавництво Національної академії ДПС України ім. Б. Хмельницького, 2006. - 564 с
5. Пограничные войска Республики Беларусь. - Минск: "ПРИНТТИМ-ПАК", 2004, - 16 с.
6. Пограничные войска Республики Беларусь. - Минск: "Международный центр культуры книги", 2003, - 18 с.
7. Граница. Вехи истории Пограничных войск Беларуси / сост. В.Г. Мищенко. - Минск: "Междунар. центр культуры книги", 2005.-80 с.
8. Карачаров И. Государственная политика в области охраны западной границы России в первой четверти XVIII столетия // Пограничник. - 2002. - № 10. - С. 62-64.
9. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЩЦА України). - Ф. 1709. - Оп. 2. - Спр. 47. - Арк. 844.
10. Вехи истории Пограничных войск Республики Беларусь // Содружество крепнет границами. СКПВ - 10 лет.- М.: Издательский дом "Граница", 2002. - С. 80-96.
11. БоярскийВ. И. На стороже Руси стояти. -М.: "Граница", 1992. - 168 с.
12. ЦДІА України. - Ф. 442. - Оп. 83. - Спр. 630. - Арк. 1.
13. Плеханов А., Плеханов А. Учреждение Отдельного корпуса пограничной стражи Российскойимперии. Становление системы управления войсками. //Пограничник. -2003. - № 1. -С. 24-30.
14. Плеханов А.А., Плеханов А. М. Отдельный корпус пограничной стражи Императорской России (1893-1917): Исторический очерк. - М.: Граница, 2003. - 287 с.
15. Декреты советской власти. - М., 1959. - Т. 2. - 687 с.
16. Центральний музей прикордонної служби Федеральної служби безпеки Російської Федерації (далі- ЦМПС ФСБ РФ). - ДФ.-П. 14.-Спр. 6.
17. В.И. Ленин и охрана государственной границы СССР: Сборник документов и статей. - М., 1970. - 479 с.
18. ЦМПСФСБРФ.-ДФ.-П. 17.-Спр. 33.
19. На сторожі державних рубежів II Прикордонник України. 24 січня 2004 - С 4-5.
20. Доманк А. Граница сражается II Пограничник. - 1999. - № 11. - С. 48.
21. Долгий Н. Великий патриот отечества//Пограничник. -2005. -№ 4. -С. 10-13.
22. Кашлев Ю. На страже границ отечества. Краткий очерк истории пограничных войск России (1953-1964) // Пограничник. - 1997. -№ 7. -С. 41-47.
23. Прикордонна охорона суміжних країн (довідкові дані). - К.: Держкомкордон, 2002. - 51 с
24. Білоруські прикордонники приступили до охорони українсько-білоруського кордону // Власний архів М. Кабачинського. - К. 3.
25. Поточний архів Сховище документів Адміністрації Державної прикордонної служби України. - Інв. 8166. - Спр. 46. - Т. 1. - Арк. 258.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com