www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародні відносини arrow Вступ країн Балтії у ЄС та основні напрямки адаптації законодавчої бази (1991-2004)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Вступ країн Балтії у ЄС та основні напрямки адаптації законодавчої бази (1991-2004)

В. Завадський

ВСТУП КРАЇН БАЛТІЇ У ЄС ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ (1991-2004)

   Європейський Союз насьогодні одне з найбільших та найвпливовіших політичних об'єднань у світі. Останні два розширення ЄС відбулися за рахунок включення дванадцяти країн, що раніше належали до соцтабору. Особливе місце серед цих держав займають колишні Прибалтійські республіки Радянського Союзу - Латвія, Литва та Естонія. Для набуття повноправного членства у ЄС цим трьом країнам знадобилося більше ніж десять років.
   Пріоритетом зовнішньої політики України в останні роки виступає європейська інтеграція. Для нашої країни у значній мірі може бути дуже корисним досвід Латвії, Литви та Естонії, здобутий цими державами на шляху європейської інтеграції. Особливо корисним цей досвід може бути у процесі адаптації української законодавчої бази до правового доробку ЄС (acquis communautaire).
   Українські дослідники насьогодні ще мало приділяють уваги проблемам європейської інтеграції країн Балтії. Існує невелика кількість статей, наприклад, таких як "Інтеграційні стратегії країн Центральної і Східної Європи на сучасному етапі розширення Євросоюзу", докторанту Інституту політичних і етнонаціональних і політичних досліджень НАН України Олени Ковальової, держави Балтії розглядаються разом із іншими країнами, що набули повноправного членства у ЄС у 2004 році. Особливе місце та роль у євро інтеграційному процесі цих балтійських республік залишилися поза увагою дослідника [4, с.20-38]. Окремі теоретичні аспекти європейської інтеграції нових країн-членів ЄС розглянуті у дисертаціях: В.Копійки [5 ], С.Божко [1].
   У цій статті автор шляхом аналізу значного кола джерел розглядає основні події процесу європейської інтеграції Латвії, Литви та Естонії та напрямки адаптації законодавства у цих країнах відповідно до норм ЄС. Основними джерелами для дослідження виступили: Договір про заснування Європейської спільноти, висновки Європейської комісії, щодо готовності вищезазначених держав до вступу у ЄС, рішення Європейської Ради, європейські (асоційовані) угоди, національні програми адаптації законодавства до норм acquis communautaire.
   Однією з найважливіших подій початкового етапу інтеграції країн Балтії до ЄС був самміт Європейської Ради у Копенгагені, який проходив 21 - 22 червня 1993 року. На самміті були ухвалені пропозиції Єврокомісії, так звані "копенгагенські" критерії членства у ЄС, які включали в себе комплекс політичних та економічних вимог до країни-кандидата. Вони полягали у наступному: у країні мали бути забезпечені стабільність інституцій, що гарантують демократію, верховенство закону, поважання прав людини та захист прав національних меншин (політичний критерій); існування функціонуючої ринкової економіки та спроможності впоратися з тиском конкуренції й ринкових сил у межах ЄС (економічний критерій); спроможність взяти на себе обов'язки членства, включаючи прихильність цілям політичного, економічного та монетарного союзів (спроможність адоптувати правові норми ЄС) [21, р. 15]. На цьому самміті були прийняті також і рішення, що безпосередньо стосувалися країн Балтії. Було вирішено розпочати підготовку до підписання з Латвією, Литвою та Естонією угод про вільну торгівлю, які були б наступним етапом співробітництва у економічній сфері [21,р.17].
   18 липня 1994 року були підписані угоди про вільну торгівлю між ЄС та країнами Балтії, які передбачали скасування будь-яких митних тарифів у торгівлі між сторонами протягом 4-6 років. Але ЄС залишав за собою право обмежувати доступ певного переліку товарів на свої ринки з країн Балтії. До таких товарів були віднесені: сільськогосподарська продукція, текстиль та товари рибної промисловості. Але країни Балтії отримували можливість безперешкодного доступу на європейські ринки з іншими видами експортної продукції [8, р.42].
   На самміті Європейської Ради у Ессені, що проходив у грудні 1994 року, було вирішено найближчим часом підписати асоційовані угоди з Латвією, Литвою та Естонією. Аналіз рішень прийнятих на Ессенському самміті Європейської Ради, дозволяє зазначити, що ЄС чітко сигналізував країнам Балтії про свої наміри підтримати їхні євроінтеграційні намагання [22, р. 12]. Підписання європейських (асоційованих) означало поглиблення відносин не лише в економіці, а їх подальший розвиток у політичній сфері.
   Більш потужний розвиток відносин між ЄС та країнами Балтії починається з підписання Європейських угод яке відбулося перед саммітом Європейської ради у Каннах. Угоди були підписані 12 червня 1995 року. Тексти всіх Європейських угод схожі, вони майже не містять положень про майбутній вступ цих країн до ЄС, не має згадки про терміни та конкретні умови набуття членства. В основному у них йшлося про розвиток взаємовідносин кожної країни з ЄС з широкого кола питань: економічних, політичних, юридичних, соціальних, культурних. Значну частину займає текст майже ідентичний угодам про вільну торгівлю, але були внесені незначні зміни, що стосувалися термінів перехідних періодів. Згідно з цими угодами провідним цілями створення асоціації ЄС з Латвією, Литвою та Естонією є: розвиток більш тісних політичних відносин, поступове створення зони вільної торгівлі та розвиток торгівельних зв'язків, побудова гармонічних економічних відносин та забезпечення динамічного розвитку економік, сприяння соціальному та культурному співробітництву між сторонами, надання підтримки країні-асоційованому члену у поступовій інтеграції у Європейський Союз[14,р.117-118].
   Європейські угоди визначили політичний діалог як регулярний обмін поглядами на проблеми, що стосуються загальних інтересів. Поглиблення політичного діалогу між ЄС та кожною з країн Балтії мало бути поетапним, від двостороннього до багатостороннього. Політичні консультації, щодо подальшої інтеграції, згідно з угодами, мали проходити у чотирьох напрямках: з керівництвом Європейського Союзу, з іншими країнами-членами, між країнами-асоційованими членами, на багатосторонній основі [14, р. 136].
   На самміті Європейської Ради у Каннах, який проходив 26 - 27 червня 1995 року, було прийнято рішення включити країни Балтії у стратегію підготовки до набуття повноправного членства у ЄС. Зокрема, було зазначено, що таке рішення не означає стовідсоткової гарантії вступу. На цьому ж самміті була затверджена так звана "Біла книга" (White paper), яка її визначала. В ній був прописаний комплекс першочергових завдань, як для Співтовариств, так і для майбутніх країн-членів. Згідно з цим документом, в першу чергу уряди Латвії, Литви та Естонії мали продовжувати розробку законодавства, яке б забезпечувало функціонування ринкової економіки, сприяло зниженню митних тарифів. Значна увага мала приділятися національним законодавствам в сфері забезпечення політичних свобод та прав національних меншин [17, р. 15]. Відповідь збоку Латвії, Литви та Естонії не забарилася. Першою з країн Балтії заявку на вступ до ЄС подала Латвія, ця подія відбулася 13 жовтня 1995 року. Наступною була Естонія - 28 листопада 1995 року. Литовську заявку побачилиу ЄС 8 грудня 1995 року.
   У грудні 1995 року відбувся самміт Європейської Ради у Мадриді. Цей самміт можна назвати свого роду відповіддю на зростаючу кількість заяв на приєднання до ЄС. Єврокомісії було доручено детально проаналізувати передбачувані наслідки розширення та почати процедуру аналізу кожної країни, яка має наміри стати повноправним членом Європейського Союзу. [9, р. 19]. Результатом такого аналізу став документ "Порядок денний 2000" (Agenda 2000). У висновках Європейської комісії, що містилися у цьому документі були позитивно оцінені здобутки країн Балтії за роки незалежності, але визнавалося, що урядам Латвії, Литви та Естонії потрібно докласти значних зусиль для забезпечення економічного зростання. Політична сфера та стан демократії були відзначені, також, добре. Головною проблемою, з точки зору Європейської комісії, були повільні темпи натуралізації етнічних росіян у Латвії (34 % мешканців ) та Естонії (30 % мешканців) , урядам цих країн було рекомендовано прискорити процес інтеграції населення та завершити його у середньостроковій перспективі. Зауваження, що стосувалися Литви, були пов'язані із закриттям Інгалінської атомної станції та проблемою транзиту російських вантажів та громадян до Калінінградської області [7, р.43]. Починаючи з цього документу висновки Європейської Комісії, щодо стану кожної країни-претендента на вступ у ЄС видавалися щорічно та містили вже конкретні рекомендації по проведенню реформ у окремих галузях. Власне з цього і починається третій етап інтеграції країн Балтії у ЄС. На останньому етапі інтеграційного процесу розпочалися переговори про майбутній вступ. Вони представляли собою низку міжурядових конференцій та нарад на рівні міністрів, метою яких було узгодження технічних та правових питань вступу у ЄС. Переговорний процес завершився повністю у 2002 році. 16 квітня 2003 на самміті Європейської Ради у Афінах була підписана угода про набуття повноправного членствау ЄС Латвії, Литви та Естонії [ 24, р. 17-31].
   Одним з критеріїв членства у ЄС є адаптація законодавства країни-кандидата до правового доробку Співтовариства (acquis communautaire). Йдеться не лише про формальну адаптацію законодавства, а й про створення інституцій, що забезпечують його дотримання й реалізацію на практиці. У статті автор не ставить за мету зробити детальний аналіз правових норм країн Балтії, що були розроблені згідно з європейськими нормами. Акцент робиться на ключових напрямках, яки мали бути узгоджені, згідно з критеріями членства. Стартовим майданчиком цього процесу можна вважати підписання у 1995 році угод про асоційоване членство у ЄС країн Балтії, у зв'язку з цим почався процес закріплення на законодавчому рівні положень, що містилися у угодах. В першу чергу розроблялося законодавство у економічній галузі, що надавало сторонам право безперешкодної торгівлі.
   Весь комплекс права ЄС, який країни-кандидати мають прийняти складається з 31 розділу, він охоплює економічну, політичну та соціальну сфери. В свою чергу ці розділи містять законодавчі акті у тій чи іншій галузі. Весь правовий доробок Європейського Союзу мають майже п'ятдесятирічну історію розвитку, тому його імплементація у кожній з країн представляє собою довготривалий процес, який продовжується навіть після набуття повноправного членства. Комплекс acquis communautaire грунтується на "Договорі про заснування Європейської спільноти" та доповненнях до нього, саме цей Договір визначає конкретні напрямки з якими було створено загальноєвропейське законодавство [2, с 46- 183].
   Перший розділ присвячений законодавчім актам, що забезпечують вільне пересування товарів в межах Співтовариства. Це означає, що кожна країна повинна на законодавчому рівні закріпити принцип безперешкодного доступу товарів з країн ЄС. В першу чергу мають бути скасовані митні платежі, кількісні обмеження та протекціоністські заходи. Технічні, гігієнічні та інші стандарти для товарів також підлягають гармонізації згідно з європейськими стандартами [2, с 54 - 56].
   Наступний розділ має на меті врегулювання питання вільного пересування мешканців країн-членів в кордонах ЄС. У зв'язку з цим кожна держава по-перше, має забезпечити можливість свободного переміщення робітників та їхніх сімей, при цьому єдині стандарти соціального захисту повинні бути збережені будь-де у Євросоюзі, по-друге має бути спрощений режим перетину кордону для громадян ЄС [2, с 60 - 65].
   З першими двома розділами має тісний зв'язок розділ, що регулює свободу надання послуг всередині ЄС. Згідно з цим, кожна країна має надавати рівні умови, як для національних підприємств у сфері надання послуг, так і для закордонних. Цілий комплекс законодавчих актів має бути розроблений у банківський та телекомунікаційній сферах. Особлива увага збоку ЄС приділяється якомога більшій гармонізації законодавства у цьому напрямку в усіх країнах-членах [6, р. 35 - 67].
   Законодавча база кожної держави-члена має забезпечувати вільне переміщення капіталів. Цей розділ охоплює значну кількість законодавчих актів, що регулюють інвестиційну діяльність, роботу іноземних банків, фінансові потоки закордонних компаній, що працюють на території окремої країни [2, с 65-67].
   Окремий розділ правового доробку ЄС присвячений врегулюванню діяльності підприємств різних форм власності. В першу чергу має бути стандартизована система управління підприємством, задля успішної роботи в умовах конкуренції в межах ЄС, далі необхідно розробити систему захисту прав кредиторів та акціонерів. Також має бути розроблений єдиний реєстр підприємств, що є доступним для кожного громадянина [13, р. 1-13].
   Особливе місце займає розділ, що регулює конкурентну політику в державах-членах ЄС. У кожній країні в рамках внутрішнього ринку ЄС має бути забезпечена вільна конкуренція для усіх підприємств. Головне місце у цьому розділі займає антимонопольне законодавство, врегульовується також система надання підтримки підприємствам збоку держави [2, с 81].
   Найбільш чутливою галуззю економіки, як ЄС в цілому, так і країн Балтії є сільське господарство. Задля забезпечення сталого розвитку, введення єдиних з ЄС санітарних норм та стандартів, країнам Балтії довелося розробляти законодавчу базу практично з нуля. Адаптація законодавства у цій галузі виявилася одним з найскладніших завдань, про це свідчать результати моніторингу збоку Європейської Комісії, що були викладені у "Рішеннях Ради Європейського Союзу щодо принципів, пріоритетів, проміжних цілей партнерства зі вступу", проблема недостатніх темпів законотворчої діяльності була характерною для Латвії, Литви та Естонії. [10, р. 41].
   Окремий розділ acquis communautaire присвячений законодавчій базі у галузі рибальства. Він є особливо актуальним для країн Балтії, вони мають потужний рибопереробний потенціал. Основна увага приділяється системі квотування вилову риби, ліцензуванню, науково-дослідницькій роботі зі збереження рибних ресурсів. Спеціальні документи регулюють об'єми експорту рибної продукції з цих країн [16, р. 117-118].
   Сталий розвиток економіки держав-членів ЄС залежить від транспорту. Загальна політика Європейського союзу у транспортній сфері базується на таких основних принципах: по-перше, у цій галузі повинні бути впроваджені передові розробки, що дозволяють поліпшити якість надання транспортних послуг та дотримуватись високих екологічних стандартів; по-друге, транспортна мережа повинна постійно розширюватись, а її ефективність має підвищуватись. У зв'язку з цим, ЄС має єдину законодавчу базу, яка регулює роботу цієї галузі в руслі функціонування внутрішнього ринку, важливим елементом якого стали країни Балтії, що мають розгалужену транспортну мережу. Отже, керівництву Латвії, Литви та Естонії довелося розробляти цілий комплекс законодавства у цій сфері, відповідно до правового доробку Співтовариства [12, р. 58].
   З переходом до єдиного ринку у 1993 році, країни ЄС прийняли єдине законодавство, що стосується оподаткування, це означає використання єдиного податкового режиму, як до національних, так і не національних операцій з товарами та послугами на території Співтовариства. Законодавство ЄС щодо ПДВ включає в себе єдині правила обкладання цим видом податку, розміри його у всіх державах-членах - однакові, він складає 18 %. Система акцизних зборів країн Балтії також мала бути врегульована відповідно до стандартів ЄС. Акцизним податком обкладаються три категорії товарів: алкогольна продукція, тютюнові вироби, пальне [15, р. 41].
   Окремий розділ присвячений законодавчій базі у галузі створення економічного та валютного союзу в межах ЄС. Нові країни члени мають бути тісно інтегровані у економічну систему Співтовариства, особливо у банківський сфері, це вимагає розробки спеціального законодавства, яке має відповідати європейським нормам [ 18, р. З7].
   Головними принципами законодавства ЄС в галузі статистики виступають: об'єктивність, надійність, прозорість. До країн-кандидатів висувається вимога стандартизувати національні статистичні органи та їхню діяльність до загальноєвропейської системи. Кожна держава має прийняти єдині стандарти збору та оформлення статистичних даних [19, р.75].
   Законодавству в галузі соціального захисту та працевлаштуванню також присвячено окремий розділ acquis communautaire. У Європейському Союзі існує єдина правова система, що регулює питання охорони здоров'я, умов та безпеки праці, працевлаштування, соціального захисту людей, що втратили роботу [2, с 46.].
   Енергетична політика Європейського Союзу є одним важливих елементів економіки, країни-кандидати на вступ мають забезпечити на законодавчому рівні об' єднання енергетичних систем, вільну конкуренцію на енергетичному ринку, введення єдиних тарифів на транзит енергоносіїв. Однією з непростих вимог було впровадження єдиних європейських тарифів на електроенергію. Значна увага у ЄС приділяється захисту навколишнього середовища, особливо актуальним це питання було для Литви, оскільки на її території розташована Інгалінська АЕС, до 2009 року вона має бути повністю виведена з експлуатації [7, р. 42].
   Європейське законодавство в галузі промисловості, яке повинно бути адаптовано у кожній державі має на меті: підвищити пристосування промисловості до структурних змін, в першу чергу це означає забезпечити її конкурентоспроможність в умовах єдиного ринку; впровадити єдині стандарти у виробництві; забезпечити належний рівень захисту навколишнього середовища. Особливе місце посідають законодавчі акти які врегульовують торгівлю промисловими товарами між ЄС та країною-кандидатом. До моменту набуття повноправного членства країнами Балтії, певні види продукції промисловості могли постачатися на ринок ЄС в обмежений кількості (в першу чергу це стосувалося вугілля, сталі, продукції текстильної промисловості). Співтовариства зберігали за собою захисні заходи, у зв'язку з цим, у країнах Балтії мало бути розроблене спеціальне законодавство, яке або забороняло, або встановлювало об'єми експорту промислових товарів [16, р. 175].
   Розділ присвячений малим та середнім підприємствам направлений на сприяння їхнього розвитку в умовах конкуренції задля зменшення диспропорції зростання. Кожна держава, що прагне стати членом ЄС, має розробити відповідне законодавство, яке б допомагало підприємствам такого типу функціонувати. Така допомога має здійснюватися через сприятливу систему оподаткування та державне субсидіювання [ 18, р. 191 ].
   Спільне законодавство Європейського Союзу регулює також науково-дослідницьку діяльність та освіту. Статті 126 та 127 угоди про створення ЄС закріпили положення згідно з якими кожна держава-член має впроваджувати високий рівень освіти на своїй території та забезпечити її невідривність від практичних потреб [2, с 103 -104]. Система освіти чи не найперша галузь яка була приведена у відповідність до європейських стандартів. Ще наприкінці 1990-х років у Латвії, Литві та Естонії у вищих навчальних закладах було впроваджено Болонську систему [3, с.200]. Європейському Союзу та державам-членам належить координувати свою наукову та технічну дослідницьку діяльність у такий спосіб, щоб забезпечити сумісність національних політик та політики Співтовариства [2, с 122].
   Задля забезпечення динамічного розвитку ринку телекомунікацій та інформаційних технологій, країні-кандидату належить привести національну законодавчу базу у цій сфері відповідно до розділу 19 acquis communautaire. Законодавство має бути спрямовано на розвиток вільної конкуренції у цьому секторі, встановити єдині тарифи на послуги зв'язку, розробити систему ліцензування операторів [20].
   З виконанням вимог ЄС у цій сфері у країнах Балтії виникли певні складнощі, провідні компанії, що забезпечують телефонний зв'язоку цих країнах довгий час залишалися монополістами, тим більше, що вони належали державі, така ситуація зберігалася до 2000-2001 років [18, р.567].
   Законодавство в галузі поширення аудіовізуальної продукції в межах внутрішнього ринку ЄС також має бути впроваджено країною-кандидатом. Основні вимоги стосуються розробки законодавства, яке б сприяло безперешкодному доступу європейських мас-медіа на ринок окремої країни, а також дозволяло вільну трансляцію національних каналів на територію інших країн-членів. Також потребують узгодження із загальноєвропейським законодавством окремі питання регулювання діяльності телеканалів та радіостанцій [ 7, р.61].
   Єдина сфера де не потребується адаптація національного законодавства до норм ЄС-це культура. Співтовариства лише всіляко підтримують та сприяють розвитку культури кожної держави, не потребуючи при цьому створення спільної законодавчої бази [2, с 115].
   Забезпечення сталого розвитку всіх регіонів ЄС - одна з приоритетних цілей для Співтовариств. Регіональна політика як Європейського Союзу в цілому, так і кожної країни має бути спрямована на рівномірний розвиток всіх регіонів. Європейська Комісія зазначала, що у країнах Балтії існують області, які відстають по багатьом економічним показникам та мають не достатньо розвинену інфраструктуру, ситуація ускладнюється значними темпами урбанізації населення [7,р.81]. Самезадля поліпшення ситуації у недостатньо розвинених регіонах, країна-кандидат має впроваджувати законодавство яке б сприяло подоланню відставання. Цій проблемі і присвячений розділ "Регіональна політика та координація структурних інструментів", що міститься у acquis communautaire. Під структурними інструментами розуміється комплекс програм впровадження фінансової, технічної допомоги країні, або її окремому регіону. Такими програмами є Фаре (Phare), Сапард ( Sapard), Іспа ( Ispa) [7,p.83].
   Європейський Союз має одни з найвищих екологічних стандартів, окремий розділ правового доробку Співтовариства присвячено саме захисту навколишнього середовища. Спільну політику у цій галузі було започатковано у Договорі про створення Європейської Спільноти. Основними напрямками такої політики виступають: охорона та поліпшення стану довкілля, збереження здоров'я людей, раціональне використання природних ресурсів [2, с 124]. Цей розділ складається приблизно з 200 законодавчих актів, які впроваджують не лише стандарти, а й заходи щодо запобігання надмірному забрудненню води, повітря, ґрунту. Значна увага приділяється контролю за хімічним та радіоактивним забрудненням. Існує цілий комплекс екологічного законодавства в галузі виробництва, не один товар не може постачатись на ринок ЄС, якщо він не відповідає загальноєвропейським нормам [ 16, р. 164.].
   Спільне законодавство Європейського Союзу має потужний потенціал захисту прав споживачів. Під суворим контролем знаходиться інформація, що подається у рекламі товарів, здійснюється постійний моніторинг цін та відповідності товарів екологічним стандартам, контролюється якість продукції, яка постачається до пунктів продажу [2, с 117]. Країна-кандидат має адоптувати свою законодавчу базу в галузі захисту прав споживачів до норм Співтовариства в короткі терміни. Законодавство у цій сфері є одним з приоритетних напрямків, ще Європейські угоди, підписані у 1995 році між ЄС та країнами Балтії встановлювали пріоритетність розділу acquis communautaire, що відповідає за захист споживачів [ 14, р. 176].
   Співробітництво в галузі в галузі правосуддя та внутрішніх справ країн членів ЄС регулює окремий розділ правового доробку. "Зближення" правових систем країн-членів потребує в першу чергу встановлення єдиних норм в галузі карного права, митного та міграційного законодавства, які б поширювали свою дію на всю територію Європейського Союзу. Країни ЄС мають налагодити співпрацю поліційних, митних, судових органів задля забезпечення високого рівня безпеки [2, с 33.].
   Повноцінне існування митного союзу в межах ЄС - одне з приоритетних завдань для країн-членів. Законодавство в цій галузі регулює в першу чергу тарифи на експорт та імпорт між державами-членами, охорону зовнішніх кордонів Співтовариства [7, р. 98 ]. Особливо важливим є адаптація візового законодавства та підготовка до приєднання до Шенгенської зони. Країнам Балтії знадобиться не менше 5 років після вступу для повної інтеграціїу митну систему Співтовариства [16, р. 201].
   Однією з визначальних рис Європейського Союзу у порівнянні з іншими міжнародними організаціями виступає система фінансування, яка основана на використанні власних коштів Співтовариства. Фінансування цієї організації здійснюється не лише за рахунок внесків держав-членів, а й за рахунок податків та митних зборів, що поступають у власний бюджет Союзу [2, с 162-165]. Адаптація законодавчої бази країни-кандидата повинна проходити в руслі формування єдиної фінансової політики всього Співтовариства та створення збалансованої системи взаємодії фінансових інституцій окремої держави з наднаціональними фінансовими установами, що беруть участь у формуванні, розподілі та використанні бюджетних коштів [18, р. 667-669].
   Задля адаптації національних законодавчих баз Латвії, Литви та Естонії до правового доробку Європейського Союзу, урядами вищезазначених країн були розроблені спеціальні програми. Ці документи в усіх трьох прибалтійських державах мали назву "Національна програма адаптації acquis communautaire". Вони представляють собою значні за обсягом документи (близько 700 сторінок кожний), де представлені конкретні заходи з адаптації розділів правового доробку та терміни їх реалізації. В середньому кожній з країн довелося адоптувати близько 2000 законодавчих актів. Згідно з національним програмами з цим завданням прибалтійські республіки мали впоратися до кінця 2003 року [18].
   Таким чином, країнам Балтії для вступу у ЄС знадобилося майже тринадцять років. Відносини Латвії, Литви та Естонії з ЄС постійно розвивалися в сторону поглиблення, що дозволяє зробити висновок про незмінність зовнішньополітичного курсу вищезазначених держав. Процес гармонізації законодавства країн Балтії з правовим доробком Європейського Союзу тривав близько десяти років, за цей час докорінні зміни торкнулися економічної, політичної та соціальної сфери життя країн. У економічному плані країнам довелося пристосовуватися до нових умов, що створювалися через впровадження загальноєвропейського торгового, фінансового та митного законодавства. За таких обставин, ринок країни відкривався для безперешкодного доступу більш конкурентоспроможних товарів з ЄС, але й Латвія, Литва та Естонія мали змогу просувати свою продукцію на європейські ринки. Адаптація країною соціального, візового та трудового законодавства до правового доробку, відкриває більше можливостей для працевлаштування у країнах ЄС, спрощує подорожування Європою, надає значні перспективи у навчанні. На наш погляд, такий комплекс, що охоплює велику кількість напрямків законотворчої діяльності, є дуже складним для країн, що донедавна мали зовсім іншу законодавчу базу. Навіть після вступу до ЄС у країнах Балтії продовжується процес зближення національного законодавстваіз загальноєвропейським.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com