www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Діяльність УНДО на Волині у контексті зміни політичної стратегії партії (друга половина 1935-1939 pp.)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Діяльність УНДО на Волині у контексті зміни політичної стратегії партії (друга половина 1935-1939 pp.)

Я.Цецик

ДІЯЛЬНІСТЬ УНДО НА ВОЛИНІ У КОНТЕКСТІ ЗМІНИ ПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ПАРТІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА 1935-1939 PP.)

   Утворене 11 липня 1925 р. Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) розпочало активну політичну діяльність на Волині лише під час парламентських виборів 1928 р. У той період партія була опозиційно налаштована по відношенню до Польщі, а інкорпорація нею західноукраїнських земель трактувалася як нелегітимна, що і було відображено у програмних документах націонал-демократів. Але в середині 1930-х pp. партійний провід дійшов до висновку необхідності зміни політичної стратегії УНДО, а саме пошуку шляхів до порозуміння з тогочасними польськими урядовими колами. Нова політична тактика націонал-демократів передбачала зміну політичного курсу партії, що мало своєю ціллю сприяти нормалізації українсько-польських взаємовідносин у II Речі Посполитій. Така позиція партійного проводу великою мірою вплинула на діяльність волинських організацій УНДО. Тому актуальністю даного дослідження є аналіз діяльності волинських організацій націонал-демократів у другій половині 1935- 1939 pp., у контексті зміни політичної стратегії партії.
   Незважаючи, проблема діяльності УНДО була об'єктом наукових досліджень, однак вчені основну увагу приділяли діяльності націонал-демократів у воєводствах Східної Галичини, а їх волинські організації здебільшого випадали з поля зору дослідників. До цієї теми звертались Т.Раєвич [4], О.Зайцев [7; 68], О. Єргешій [8], М. Кугутяк [9], М. КучерепатаР. Давидюк [10], Б. Хруслов [11], С Макарчук [13], Ю.Сливка [14], В. Комар [38], М. Швагуляк [39], польські історики Є. Гользер [75], К. Зеленко [79].
   Тому метою запропонованої статті є спроба на основі архівних матеріалів дослідити і об'єктивно розкрити політичну діяльність УНДО на Волині у означений період. Частина документів у науковий обіг автором вводиться уперше.
   Зміна політичної стратегії УНДО не вирішила всіх проблем. Перед проводом партії постала дилема - брати участь у виборах до польських законодавчих органів чи ігнорувати їх. 6 липня 1935 р. розглянувши це питання на своєму засіданні, провід партії прийняв позитивне рішення [1, с.4]. Через декілька днів у Львові відбулася зустріч між М. Косцялковським та рядом українських діячів. Однією з умов, висунутих польською стороною, було узгодження кандидатур майбутніх послів з урядом [2, с.253-254].
   У ході узгодження влада відхилила кандидатури Д. Левицького та М. Рудницької. Відповіддю на це стало оприлюднене в серпні 1935 р. у пресі комюніке "Союзу українок", в якому українське "зорганізоване жіноцтво" закликалося до бойкоту виборів [3, с.4]. 12 жовтня 1935 р. на засіданні ЦК з УНДО були виключені М. Рудницька і О. Федак-Шепарович [4, с 107]. У результаті "Союз Українок" припинив свою співпрацю з УНДО [5, с 11]. Оцінюючи ситуацію, що склалася в українському суспільстві внаслідок бойкоту виборів більшістю політичних сил, у липні 1935 р. в газеті "Свобода" провід партії опублікував звернення до всіх членів УНДО, в якому їх закликали взяти участь у виборах [6, СІ].
   На території східногалицьких воєводств у виборах до сейму, які відбулися 8 вересня 1935 p., взяло участь лише 48,5% виборців [7, с.80]. Але, відповідно до угоди, у кожному з п'ятнадцяти виборчих округів Галичини мало бути обрано одного поляка й одного українця. Таким чином, українці отримали 14 мандатів до сейму і 5 до сенату [8, с.42]. З них 13 посольських і 4 сенатських мандати дісталися УНДО [9, с 189]. На Волині УНДО, згідно з угодою, участі у виборах не брало, а українців тут представляло Волинське українське об' єднання (ВУО), яке брало участь у виборах у складі ББСУ, у результаті чого 5 членів ВУО стали послами до сейму [2, с.255; 10, с.47].
   У нормалізаційній угоді провід УНДО висунув ряд вимог до польського уряду. Серед них на чільному місці було надання права на національно- територіальну автономію українських земель у межах Польщі [11, с 13].
   В. Мудрий, обґрунтовуючи доцільність укладення нормалізаційної угоди, переконував, що її реалізація сприятиме створенню "на західноукраїнських землях Піємонту для потреб усього українства", а "реальна політика" започатковувалась УНДО "з уваги на великі історичні завдання українства в боротьбі за реставрацію української державности" [12, с.2].
   Натомість Д Левицький на засіданні ЦК УНДО 12 вересня 1935 р. розкритикував "угоду" за те, що вона виключила з орбіти "українського питання у Польщі Волинь, Полісся, Холмщину" і, таким чином, санкціонувала "Сокальський кордон". Але прибічники "реальної політики", до числа яких входили й новообрані посли і котрі на той час складали більшість у керівництві партії, вислухавши критичну оцінку "реальної політики", прийняли відставку Д. Левицького з посади голови УНДО [13, с.200-201]. Головою партії було обрано В. Мудрого, який отримав посаду віце-маршалкасейму [14, с.241].
   Свою оцінку УНДО дало ВУО. "Коли згадаємо, що президія УПР (Галичини) на чолі зі своїм головою В. Мудрим в день нового року склала на руки Львівського воєводи поздоровлення як репрезентанта уряду, то справа стане ясною - УНДО-ння перетворилось в проурядову партію"-зазначала на початку 1936 р."Українська нива" [15, с.2].
   Таким чином, незважаючи на те, що УНДО вдалося дійти порозуміння з польським урядом і укласти відповідну угоду, в якій серед інших на чільному місці була вимога надання територіальної автономії українцям у межах Польщі, провід партії розумів, що укладення угоди і її практична реалізація - не одне й те саме. "Мова, що буде багато українських шкіл в Польщі, українці отримають доступ до державних посад і т. д. Через 1 -2 роки Україна отримає автономію - таких непоправних і недійсних оптимістів треба перестерегти перед їхніми фантазіями. Замість них треба наставлятись до важкої праці й боротьби за кожну навіть найдрібнішу позицію", - зазначав В. Мудрий [16, с.4-5].
   У нормалізаційній угоді, укладеній проводом УНДО, поза увагою залишилася Волинь. На партійній конференції в Рівному 31 травня 1935 р. 3. Пеленськийу своєму виступі, роз'яснюючи суть нової політичної стратегії партії, доводив, що УНДО бере участь у виборах, з єдиною метою: добитись автономії на західноукраїнських землях, що, у майбутньому сприятиме відродженню української державності на всіх етнічних українських землях [17, арк.43]. У зв'язку з неучастю партії у виборах на Волині, головним завданням місцевих партійних структур стало збереження своїх осередків та позицій в українських організаціях, що діяли на Волині. Найбільшим успіхом волинських націонал-демократів того часу можна назвати створення навесні 1936 р. двох сільських партійних осередків, зокрема, у селах Тютьковичі та Колоденка (Рівненський повіт) [18, арк. 144], а основними формами діяльності партії було проведення партійних нарад та конференцій. На них, зокрема, наголошувалося на необхідності посилення боротьби з комуністичною ідеологією. Так, керівник Рівненського повітового комітету УНДО В. Ярмолюк у травні 1936 р. на засіданні місцевого комітету УНДО у своєму виступі звернув увагу присутніх на те, що комуністи "не шкодують долярів на свою розладову роботу" [19, с.З]. На іншій партійній нараді, 9 серпня 1936 р. в селі Високі Хутори, в якій взяв участь В. Ярмолюк, було прийнято резолюції, згідно з якими члени партії мали вести рішучу боротьбу з комуністичним рухом, а також "Ширити серед мас національну свідомість й масово приєднувати нових членів до УНДО" на цих зборах були члени партії з сіл Глинки, Городище, Дуброва і Біла Криниця (Рівненського повіту) [20, с.З]. Компартійне підпілля у свою чергу намагалося дискредитувати націонал-демократів, враховуючи негативне ставлення значної частини українського населення краю до нормалізаційної політики проводу партії. В одній з листівок, видрукуваних Луцьким окружним комітетом КПЗУ у травні 1937 p., писалося, що "... українська буржуазія знормалізувала пацифікацію і розстріли волинських селян, українська буржуазія запряглася в ридван польського фашизму і допомагає йому грабувати українських селян, відбирати у них землі, які їм давно належать" [21, с 342].
   Значно ускладнило націонал-демократам умови для роботи і закриття владою багатьох українських кооперативів, підпорядкованих РСУК. Альтернативою їм мали стати волинські кооперативи, що створювалися з ініціативи урядових структур. Починаючи з першої половини 1930-х pp., у регіоні спостерігалися тенденції до послаблення позицій галицьких економічних організацій. Торкаючись цієї проблеми, польська преса ще восени 1933 р. писала: "Є позитив, що впливи Львівських кооперативів слабнуть і поступово зростають впливи місцевих волинських кооперативів" [22, s.2].
   У 1934-1935 pp. з ініціативи волинського воєводи розпочався новий етап реорганізації кооперації на Волині. У зв'язку з цим міністр фінансів у 1935 р. видав розпорядження, яке територіально обмежувало діяльність РСУКу до трьох галицьких воєводств. Таким чином, українська кооперація витіснялася з низки воєводств, у тому числі і Волині [10, с 102]. В результаті цього рішення від РСУК у Львові було відібрано 430 кооперативів і приєднано до польських [10, с 102; 23, с. 8 8]. З цієї кількості на Волині РСУК втратив 308 кооперативів, які були підпорядковані Союзу хліборобських і зарібково-господарських кооперативів у Варшаві. Внаслідок проведеної реорганізації кооперативного руху на Волині з'явилися мішані польсько-українські кооперативи [10, с 102-103]. Як результат, з 1 січня 1935 р. у Луцьку припинив свою роботу інспектор РСУК, а його функції було передано Кооперативно-інструкрорському відділу, що функціонував при "Українбанку" [ 24, с.6].
   Незважаючи на нормалізаційну угоду УНДО та перехід партії на позицію співпраці з владою, на Волині її активісти були під пильним наглядом поліції. Так, зокрема, у червні 1936 р. в Рівному поліція відвідала ряд членів УНДО та збирала про них інформацію [25, сі]. Щодо впливів легальних українських угруповань на суспільно-політичне життя Волині "Новий час" у 1936 р. констатував, що "Сьогодні немає на Волині ясно окресленого українського політичного руху, є лише поодинокі політичні особи, гуртки чи инші об'єднання" [26, с.2].
   Хоча УНДО, як і ВУО, займала проурядову позицію, між ними тривало протистояння, яке віддзеркалювалось на сторінках пресових органів обох партій. "Українська нива" опублікувала низку антиундівських статей, в одній з яких П. Певний наголошував: "Для нас ясним було, що УНДО-ння, нічого не зробивши доброго на Поліссі і Холмщині, атаками на Волинь насувало своє нехлюйство щодо українського життя та його потреб на тих теренах" [27, с.2]. Преса, що стояла на позиціях УНДО, писала: "Маємо відвагу стверджувати, що українське незалежне громадянство разом з селянськими національно настроєними масами, після відомого передвиборчого порозуміння в Галичині минулого року щиро запрагнуло чогось подібного на Волині" і далі: "І що ж? Найбільше перелякався П. Певний з його гуртком" тому, що "Певний, щоб триматись на поверхні життя мусив витворити в польських колах таке уявлення, що всі поза ним - злочинці, вороги" [28, с.2-3].
   Таким чином, причини протистояння двох політичних партій, що перебували на платформі співпраці з владою, лежали на поверхні: це - боротьба за впливи серед українського суспільства краю. Окрім цього, вуовці розуміли, що зміна політичного курсу УНДО з часом може зменшити їх шанси в очах польської влади на роль провідної партії Волині, тим більше, що націонал-демократи мали значні позиції у Східній Галичині, а наявність автономістської концепції щодо українських земель у складі Польщі могла призвести до зміцнення позицій УНДО, яке підтримували ті українські кола, котрі бажали порозуміння з польським урядом.
   Щодо діяльності та впливу на суспільно-політичну ситуацію на Волині місцевих осередків націонал-демократів, то вони свою діяльність проводили у формі партійних нарад та конференцій, розповсюджували антиколонізаційні видання. 13 вересня 1936 р. на засіданні Луцького повітового комітету УНДО було прийнято ряд резолюцій, в яких увага зосереджувалась на двох напрямках діяльності, а саме: "В звязку з небезпечною пропагандою комуністично-людового фронту поглибити національне усвідомлення мас і провести рішучу боротьбу проти згаданого фронту" та "Зміцнити роботу в напрямі масового приєднування нових членів і реєстрації симпатиків УНДО" [29, с.З]. Натомість на народному повітовому з'їзді УНДО в Рівному, який відбувся 18 жовтня 1936 p., місцеві члени партії відверто висловлювали своє негативне ставлення до ВУО, наголошуючи, що "посли так званої ВУО вибрані не нами, а нам Волинякам їх накинуто проти нашої волі". Не залишились поза увагою учасників з'їзду і взаємовідносини між волинськими осередками партії та проводом партії. Зокрема, в резолюціях повітового форуму йшлося: "Повітовий Народній Зїзд стверджує, що після нормалізації провід партії УНДО, так і Українська парляментська репрезентація проявили досі слабку організацію на північно-західних землях, що шкідливо відбивається на партійній справі". Для активізації партійної роботи було запропоновано створити окружний комітет УНДО на Волині [30, с.4].
   Необхідно зауважити, що на час, про який ідеться, організовані партійні осередки краю, окрім Луцького та Рівненського повітів, практично припинили свою діяльність. Організаційно-кадровий склад партії в 1937 р. виглядав так: на Волині діяло два повітові комітети УНДО (Луцьк, Рівне) та два районних (Рівненський повіт), а окремі члени партії були в шести повітах [ 13, с 197].
   Отже, такі заходи польської влади, як тиск на партійних активістів, закриття галицьких філій культурно-освітніх та економічних організацій, а також посилення "Сокальського кордону" досягли своєї мети: не лише послабили позиції партії, але й призвели до припинення діяльності частини її осередків. Окрім цього, негативно позначилася на позиціях націонал-демократів, зміна політичної стратегії партії, особливо на Волині, яка практично була виключена з активного суспільно-політичного життя. Все разом узяте фактично деморалізувало місцеві партійні структури.
   З метою активізації партійного життя в Луцькому повіті 23 грудня 1936 р. за участю редактора "Діла" І. Кедрина було проведено нараду членів УНДО та організовано зустріч з учнями української гімназії [31, арк.35]. Також не припинялося розповсюдження партійної преси. В одному з рапортів Рівненської команди державної поліції зазначалося, що у повіті пропагуються ідеї УНДО шляхом розповсюдження часописів "Діло", "Свобода", "Новий час", а поширює їх М. Негребецький - у минулому відомий діяч УНДО [31, арк. 20].
   Націонал-демократи, незважаючи на нормалізаційну угоду з урядом, намагалися протидіяти колонізації українських земель. У постанові ЦК УНДО від 26 вересня 1936 р. фокусувалася увага на, тому що аграрні відносини на українських землях у складі Польщі є настільки жахливі, що не дозволяють у жодному разі наділювати "цією землею кольоністів" [32, с39]. 3. Порай, торкаючись колонізаційної проблеми, акцентував увагу на тому, що "На ділі - колонізація цих земель це не їх польонізація, але конечна майбутня большевизація" [32, с.65-66].
   Антиколонізаційна тема звучала і в партійній пресі. Незважаючи на легальний статус цих видань, на Волині за їх розповсюдження поліція заарештувала керівництво Рівненського повітового комітету УНДО: В. Ярмолюка, Л. Могильницького, Н. Кузьминця. У зв'язку з чим керівництву партії було направлено звернення [33, арк.З]. У листі-відповіді зазначалося, що адвокатами заарештованих можуть бути посли Р. Перфецький чи С. Біляк, і коли хтось із них зможе виїхати на Волинь, то виїде негайно [33, арк.4]. З вересня 1937 р. до Рівного надійшов лист за підписом 3. Пеленського, в якому обіцялося, що "президія УПР буде добиватись звільнення заарештованих". Однак це стосувалось лише тих членів УНДО, "списокяких можна передати у Варшаві" [33, арк. 6].
   Послаблюючи, а то й зовсім втрачаючи позиції на Волині в цілому, в Рівненському повіті УНДО навпаки досягло помітних успіхів у розбудові партійної організації. За даними команди державної поліції, Рівненська повітова організація в той час була найчисельнішою та найвпливовішою партійною організацією в краї, налічуючи в своїх рядах близько 200 осіб, а щодо її діяльності, то увага акцентувалася на тому, що націонал-демократи проводять активну роботу спрямовану на зміцнення своїх позицій у повіті, насамперед у сільській місцевості [34, арк. 14]. Незважаючи на допомогу партійного проводу та УПР у звільненні з-під арешту керівництва Рівненського повітового комітету УНДО, взаємовідносини між проводом та місцевою організацією ставали дедалі напруженішими. Це чітко відображено в резолюціях вересневого (1937 р.) Повітового народного з'їзду УНДО, де говориться, що провід партії занедбав та "залишив на поталу Волинь" [33, арк.7]. У листі-відповіді на цю резолюцію керівництво партії, пояснюючи, що провід партії має труднощі у підтримуванні постійних контактів з Волинню і визнаючи, що у вирішенні цієї проблеми має бути "дано якийсь лад", зазначало, що "ваші резолюції нам дуже прикрі", але "вони не відповідають дійсності", оскільки "на Волинь часто роблять інтервенції члени ЦК УНДО". Також було нагадано про допомогу членів УПР у звільненні з-під арешту керівництва Рівненського повітового комітету УНДО [33, арк.7].
   Волинські партійні осередки організовували акції протесту проти урядової політики колонізації східних земель, які здебільшого проходили у вигляді партійних зборів та конференцій. Так, наприклад, 28 грудня 1936 р. на повітовій конференції партії у Рівному було прийнято рішення підготувати і направити через УПР до польського сейму протест проти колонізації Волині польськими осадниками [35, арк. 2]. Аналогічні заходи було проведено і в інших населених пунктах повіту де функціонували партійні осередки. Зокрема, в селі Тайкури (Здолбунівський повіт) з ініціативи місцевих членів УНДО на початку 1937 р. відбулися збори, лейтмотивом яких було те, що українці повинні боронити свою землю "до останньої краплі крові" [36, арк. 1]. Польська влада, протидіючи розповсюдженню на Волині антиколонізаційних видань, часто використовувала силові методи, заарештовуючи таув'язнюючи осіб, які їх розповсюджували. Наприклад, 13 квітня 1937 р. у Рівненському окружному суді було розглянуто справу М. Ващишина, який розповсюджував антиколонізаційні видання УНДО, незважаючи на легальний статус видань, його було покарано 10 - місячним ув'язненням та оштрафовано на 150 злотих [37,с.8-9].
   Фактично непримирима позиція членів партії в цьому питанні була зумовлена внутрішньою політикою польського уряду, який з травня 1936 р. очолював Ф. Славой-Сладковський. Останній, декларуючи необхідність польсько-українського порозуміння та прикриваючись гаслами "співжиття" та "співпраці", на практиці робив усе, щоб роз'єднати на частини українську етнічну територію в межах Польщі та продовжував реалізовувати політику колонізації західноукраїнських земель. У 1936 р. для реалізації цієї мети урядом було виділено 13275 гектарів земельних угідь. Важливого значення при здійсненні внутрішньої політики Польщі на окупованих землях уряд надавав справі боротьби з православ'ям як фактором, який утримував почуття національної свідомості українців. "В таких умовах не могло йти мови не лише про "нормалізацію", а й про політичний експеримент Г. Юзевського на Волині, який завершився провалом" [38, с.126].
   Така діяльність польських урядових кіл поставила на грань провалу нормалізаційну політику УНДО. Ускладнення українсько-польських взаємин призвело до того, що у партії в середині 1936 р. на ґрунті невдоволення "нормалізацією" зародилася, а з часом і набрала сили опозиція до нового партійного проводу, очолюваного В. Мудрим. До опозиції, що гуртувалася навколо газети "Діло", входило ряд визначних діячів партії: К. Левицький, В. Кузьмович, І. Кедрин- Рудницький, І. Німчук, Г. Тершаковець, О. Луцький. Опозиційна група не була організаційно сформована, а її лідером став колишній голова партії Д. Левицький [39, с.209].
   У серпні 1937р. "Діло", підбиваючи підсумки дворічної "нормалізаційної"угоди, констатував, що за два роки нормалізації не вийшов ні один закон, який хоч у будь-якій сфері збільшив праваукраїнців. А навпаки саме у цей період польською владою було реанімовано ідею "польонізації української території позамісцевим елементом, що здавалось уже була віддана до архіву". А головною причиною посилення наступу польського уряду на українське громадянство називалася та, що польська сторона намагається використати для своїх цілей "момент слабкости української сторони" [40, с 1 -2].
   Серед причин послаблення позицій націонал-демократів на Волині "Діло" назвало укладання "виборчого компромісу, що виключив Волинь і Полісся від сфери впливу Галичан", а на розрізненості українських земель у складі Польщі, окрім діяльності урядових кіл, значною мірою позначився і "...той мур, який існує у наших власних душах, винувате те почуття галицького сепаратизму, якого ми ще не перебороли у собі, незважаючи на свідомість і почуття національної спільности з народом, що живе на Холмщині, Волині, Поліссі, Лемківщині, Буковині чи Закарпатті" [41, с.2].
   Щодо практичної діяльності УНДО, то більшість партійних осередків на Волині образно кажучи перебували в летаргічному стані. Певною активністю вирізнявся лише Рівненський повітовий комітет, який протягом 1937 р. проводив антиколонізаційні віча, розповсюджував партійну літературі і т. ін. Однак, і в цій організації внутрішня ситуація була ускладнена тим, що частина членів партії перебувала під слідством за поширення антиколонізаційних видань, у приміщенні "Просвітянських хат ВУО" на території повіту [42, арк.З 8]. Не випускала з поля своєї уваги націонал-демократів і місцева адміністрація, спираючись у своїх діях на силові структури. Наприклад, за наказом Рівненського повітового старости 20 квітня 1937 р. у приміщенні повітового секретаріату партії по вулиці Галл єра, 33 було проведено обшук, в ході якого поліція виявила і конфіскувала український національний прапор [43, арк.27].
   Восени 1937 р. в організаційно-кадровій структурі УНДО на Волині відбулися зміни, що вплинули на діяльність партії у краї: у жовтні 1937 р. Рівненський повітовий комітет УНДО було реорганізовано в окружний комітет УНДО. До цього спонукали дві причини. Перша: дана партійна структура єдина в краї зберегла свою політичну активність та політичну дієздатність, і друга-конфлікт між проводом партії та Рівненською партійною організацією [42, арк.239]. Щоправда, реорганізація відбулася самочинно, без згоди на це проводу партії. Натомість у листопаді 1937 р. припинив своє існування Луцький повітовий комітет УНДО. В рапорті волинського воєводи за листопад 1937 р. зазначалося: "21 листопада 1937 р. на засіданні Луцького повітового комітету УНДО було вирішено його ліквідувати" з причини приєднання частини членів партії до ФНЄ [42, арк.270].
   Таким чином, у зв'язку з офіційним припиненням існування Луцької партійної організації націонал-демократів, яка на рубежі 1920-1930-х pp. була найчисельнішою та найвпливовішою на Волині, центр партійного життя перемістився до Рівного. Припинення існування Луцької партійної організації великою мірою було спричинене закриттям місцевою адміністрацією на початку листопада 1937 р. філії "Сільського господаря" в Луцьку. Як ішлося у відповідному розпорядженні Луцького повітового старости від 28 жовтня 1937 р. за "антидержавну діяльність" [44, арк. 26]. З приводу закриття цієї організації на Волині "Діло" наголошувало, що: "З цим моментом закрилася остання сторінка історії українського окремого зорганізованого життя, розвитку й добробуту, бо вже ні одної незалежної української економічної організації на північно-західних землях нема" [45, с.2]. Слід зауважити, що наступ з боку польської влади на філії "Сільського господаря" у Луцькому повіті розпочався ще у 1936 p., коли було закрито ряд сільських осередків цієї організації [46, с.7].
   7 листопада 1937 р. на повітовому з'їзді УНДО в Рівному посол С. Біляк основною причиною наступу влади на українське суспільство назвав розбиття українського політику му "на 15 партій, які ворогують між собою", а "нездатністю українців порозумітись між собою користаються їх вороги" [47, арк. 1]. Від імені проводу партії він погодився з реорганізацією місцевого комітету партії [42, арк.270]. З листопада 1937 р. з ініціативи членів Рівненської організації УНДО в Рівному було зорганізовано та проведено траурну маніфестацію-похорон Г. Горбачевського, який був заарештований поліцією за належність до ОУН і помер від тортур [42, арк. 270 зворот].
   Як бачимо, наприкінці 1937 р. на Волині залишився лише одна дієздатна організація націонал-демократів. Щодо діяльності партійних осередків у інших повітах регіону то вони були відсутніми, а нечисленні члени партії значного впливу на перебіг суспільно-політичного життя не мали. Однак взаємовідносини між Рівненською організацією УНДО і проводом партії були напруженими, що не в останню чергу було пов'язане з зміною політичної тактики керівництва партії, у результаті чого Волинь фактично була виключена з активного політичного життя.
   Тогочасна суспільно-політична ситуація не сприяла реалізації зміни політичної стратегії УНДО. Порушуючи проблему нормалізації польсько-українських відносин у Польщі, "Biuletyn Polsko-Ukrainski" звертав увагу на той чинник, що політика нормалізації дасть позитивні наслідки як для поляків, так і для українців, лише тоді, коли буде добра воля обох сторін [48, s.383]. Автор цієї статті мав на увазі те, що проти політичного курсу УНДО, з одного боку, виступали представники українських політичних угруповань, а з іншого, урядовий тиск на українство доповнювався виступами польських націоналістичних кіл. Тому головний ідеолог політики "нормалізації" В.Мудрий, підбиваючи підсумок її дворічного проведення, змушений був визнати, що "нормалізація" дала українцям "багато розчарувань, а мало позитивного" [39, с.209].
   Українські політичні партії, враховуючи ескалацію напруги та посилення антиукраїнських акцентів у внутрішній політиці Польщі, робили спроби консолідувати свої сили. Цій меті була підпорядкована конференція 21 березня 1937 p., на якій розглядалося питання щодо проведення ВНК. УНДО на ній представляв Л. Макару шка [49, сі].
   Наприкінці 1937 р. кризова ситуація в проводі УНДО загострилась. Внутріпартійна опозиція на чолі з Д. Левицьким, запропонувала керівництву партії свою стратегію подальшого розвитку організації, в якій домінувала ідея пошуку шляхів, щоб вирівняти існуючі протиріччя думок між членами партії, бо "українські народні низи хотять консолідації" [50, с 1 -2].
   В умовах наростання внутріпартійної кризи та ескалації напруги у суспільстві, зумовленої посиленням українсько-польського протистояння, 4-5 січня 1938 р. відбувся V Народний з'їзд УНДО. На ньому, окрім визначення шляхів подолання внутріпартійної кризи, було дано оцінку "нормалізації" українсько-польських відносин і відзначено, що вона не знайшла розуміння з польської сторони [51, С.395].
   Основною вимогою, висунутою опозицією перед проводом УНДО, була зміна політичної тактики партії та відділення партійного проводу від УПР. Це, на думку Д. Левицького, створило б необхідні передумови для того, щоб на основі партії провести концентрацію всіх національних сил, що повинно було вможливити "консолідацію всіх партій і груп з УНДО, як осередком". Але всіх протиріч на з'їзді так і не було усунуто, невирішеним залишилося питання відділення проводу партії від проводу УПР. Цю проблему було передано на розгляд ЦК УНДО [52, с 1-2]. У роботі партійного форуму брали участь і представники волинських організацій, а саме: Р. Могильницький, В. Ярмолюк з Рівного та Б. Козубзький з Кременця [53, арк.6] У своїх виступах вони намагалися привернути увагу проводу партії до того, що волинські осередки УНДО є єдиними представниками українського незалежного громадянства у краї, а члени партії зазнають репресій та переслідувань з боку влади. При обговоренні проекту резолюцій з'їзду Р. Могильницький запропонував включити пункт про необхідність посилення пропагандистської праці, ціллю, якої мало бути поширення ідеології УНДО. Але ці пропозиції не пройшли. До складу ЦК партії було обрано і трьох волинян - В. Островського, Б. Козубзького та Р. Могильницького [53, арк.4-7]. При цьому В. Островськийучасті в роботі з'їзду не брав [53, арк.7].
   Члени ЦК УНДО з Волині, особливо Б. Козубський, солідаризувалися з Д Левицьким у тому, що необхідно відділити провід партії від УПР [54, арк.5].
   5 лютого 1938 р. на конференції проводу УНДО С. Біляк виступив з рефератом, в якому було порушено проблему посилення позицій партії на Волині та Поліссі. Він також обстоював думку, що на ситуацію, яка склалася на цих землях, необхідно звернути особливу увагу. У зв'язку з цим до регіону слід було надіслати літературу та "вислати спеціальних представників" для збору інформації про "паралізування" місцевими адміністраціями українського зорганізованого руху на північно-західних землях з тим, щоб зібрані матеріали використати у парламенті країни [55, арк.25; 56, арк. 11]. А Ф. Свістель у свою чергу запропонував розпочати утворення у провінції клубів для членів партії. Проте, як свідчать тогочасні документи на Волині їх так і не було організовано [55, арк.25].
   Незважаючи на включення В. Островського до складу ЦК УНДО, він участі в його засіданнях не брав. Так, наприклад, 30 квітня 1938 р. провід партії надіслав йому запрошення прибути на засідання ЦК, що мало відбутися 7 травня, однак, згідно з даними команди державної поліції, В. Островський у зв'язку з відсутністю коштів з Луцькане виїжджав [55, арк.21].
   7 травня 1938 р. на засіданні ЦК партії було прийнято спеціальний комунікат, присвячений проблемі українсько-польського порозуміння. В ньому констатувалось: "ЦК УНДО стверджує, що за З р[оки] нормалізація не принесла без вини УНДО... позитивних наслідків." В документі також зазначалося, що і в подальшому УНДО буде домагатись введення на західноукраїнських землях територіальної автономії [57, с.7].
   Таким чином, навесні 1938 р. партійний провід прийшов до висновку, що нормалізаційна угода не дала бажаних результатів ні націонал-демократам, ні українському суспільству. Навпаки, тиск на українське суспільство з боку польських урядових кіл посилився, а нормалізаційна політика значно ускладнила взаємовідносини партії з українським політикумом, який в основному до такої позиції націонал-демократів поставився негативно.
   У червні 1938 p., коментуючи ситуацію, що склалась у площині польсько- українських відносин внаслідок оприлюднення комунікату УНДО, "Biuletyn Polsko-Ukrainski" звертав увагу, що оприлюднена декларація підтверджує, що польсько-українська співпраця можлива лише на платформі територіальної автономії, що дасть змогу вирішити польсько-українські протиріччя в межах Речі Посполитої [58, s.257].
   В атмосфері взаємної недовіри та міжпартійного протистояння проходили парламентські вибори 1938 р. З українського боку в них брали участь лише УНДО, УНО та ВУО, всі інші політичні партії закликали їх бойкотувати. В результаті нової порозумівчої угоди УНДО з урядом партія боролася за мандати до парламенту у воєводствах Галичини. На Волині учасником виборів з українського боку було лише ВУО, в якому провідну "роль відігравали представники еміграційних кіл з Наддніпрянської України" [59, s.329]. Будучи виключеними з виборчої акції, волинські осередки націонал-демократів, насамперед Рівненський окружний комітет партії, основну свою увагу зосередили на утворенні нових партійних структур. Саме про що велася мова на партійній нараді у Рівному 2 жовтня 1938 р. Але, як свідчить її перебіг між членами місцевої партійної організації та проводом партії не було єдності. Зокрема, П. Либак запропонував прийняти ультимативну резолюцію-звернення до ЦК УНДО, щоб той вніс у виборчі списки кандидата від волинських організацій УНДО В. Островського. Інакше говорилося у зверненні окружний комітет не солідаризується з проводом партії. В резолюціях цієї наради також значилося, що партійні справи на Волині занедбано з вини ЦК партії у Львові [60, арк.23].
   В результаті УНДО спільно з УНО отримали 14 посольських мандатів та 5 сенатських [61, s. 156]. На той час впливи УНДО слабнуть, а кількість членів партії зменшується. В 1938 р. до партії входило близько 5 тис. осіб та діяло 22 повітових комітети на Західній Україні [62, арк.З].
   Обґрунтовуючи свою позицію щодо участі у виборах у тогочасних партійних виданнях, УНДО акцентувало увагу на тому, що "Досвід бойкоту виборів 1922 р. повинен був нині повчити, що такими методами ніколи нічого не виграється" [63, с 17], а свою основну мету в польських законодавчих установах націонал-демократи вбачали в тому, "щоби раз - у - раз висувати перед світом наш автономічний постулят" [63, с.31]. У пресі члени партії обґрунтовували участь у виборах так: вони роблять це для того, аби, використовуючи парламентську трибуну, вести боротьбу за реалізацію програми партії, насамперед за територіальну автономію українських земель у складі Польщі, тому що "Лише територіяльна автономія, з власним соймом у Львові і власною адміністрацією забезпечить нашому народу в Польщі, можливість розвитку на всіх ділянках, скріпить і піднесе його на вищий ступінь" [64, с.4]. Але не всі члени проводу партії позитивно поставилися до участі УНДО в цих виборах. На засіданні ЦК партії 20 вересня 1938 р. проти участі у виборах виступив Д Левицький, але його підтримало лише 8 членів проводу, тоді як за участь у виборах проголосувало - 40 і двоє утрималось [65, с.2].
   З грудня 1938 р. голова УНДО В.Мудрий виголосив у парламенті Польщі декларацію, в якій озвучив питання про надання українським землям у складі Речі Посполитої територіальної автономії [66, сі]. 9 грудня УПР було внесено на розгляд сейму "Проект конституційного закону Галицько-Волинська земля", згідно з яким західноукраїнським землям мало бути надано автономію, вони повинні були мати власний сейм, бюджет, судову систему, місцеві органи державної влади та ряд інших державних атрибутів, але при цьому визнавалася зверхність Польщі [67, арк. 1-4], однак маршалок сейму не прийняв цей законопроект навіть до розгляду [68, с.20]. У польських урядових колах визнали, що виступ В. Мудрого "викликав зацікавлення серед українського суспільства" і був зумовлений як національним піднесенням у зв'язку з подіями в Закарпатті, так і "німецьким чинником". Натомість серед польського політикуму його виступ викликав негативну реакцію [69, арк.5].
   Оскільки волинські організації були виключені з "виборчої акції", то свої головні зусилля вони зосередили на пропагандистській роботі та створенні нових первинних партійних осередків у Рівненському та Здолбунівському повітах [70, арк. 101]. Діяльність членів УНДО на Волині проходила здебільшого у вигляді партійних нарад та конференцій. 6 березня 1938 р. на засіданні окружного комітету партії у Рівному було затверджено план роботи на найближчий період та прийнято рішення утворити жіночу секцію. Одночасно з цим було направлено звернення до проводу партії, в якому вказувалось на необхідність ввести посаду платного секретаря, що стимулювало б активізацію по партійної роботи [54, арк.19]. Наприкінці березня 1938 р. в Рівному за участі Р. Перфецького та Б. Баран було утворено жіночу секцію УНДО, до складу якої увійшло 10 осіб. Очолила її О. Пахолок [60, арк.4]. Функціонувала секція при окружному комітеті партії, діяльність її зводилася здебільшого до організації та проведення вистав та нарад. Наприклад, 11 вересня 1938 р. у приміщенні окружного комітету партії відбулася вистава, приурочена 25 -літтю смерті Л. Українки [71, арк. 2].
   На нарадах Рівненського окружного комітету УНДО порушувалися проблеми колонізації українських земель та полонізації. Саме про це говорив В. Ярмолюк на засіданні окружкому партії 14 червня 1938 р. Він безапеляційно заявив, " що коли хтось з представників влади приїде до села щодо колонізації то їх необхідно виганяти" [60, арк. 15].
   На початку 1938 р. Б.Козубський отримав від ЦК УНДО листа з проханням зібрати інформацію про примусове перехрещення православних на католиків, яке здійснював КОП у прикордонних повітах. Отримані дані планувалося використати у парламенті країни, оскільки подібні дії суперечили конституційним правам громадян Польщі [54, арк.19].
   Місцевий комітет УНДО в Рівному намагався організувати 1-го листопада 1938 р. святкові заходи з нагоди 20-річчя проголошення ЗУНР у Львові, але не отримав дозволу на це від органів адміністративної влади, а проводити їх нелегально не наважився [72, арк. 6]
   Для блокування діяльності Рівненського комітету УНДО місцеве повітове староство використовувало будь-який привід. Так, воно заборонило 30 червня 1938 р проводити партійні наради у приміщенні окружного комітету у Рівному за адресою вул. Галл ера, 33, мотивуючи це антисанітарним станом приміщення. Однак після звернення до проводу партії це питання вдалося частково врегулювати і заборону було скасовано [60, арк.20].
   На ситуацію, в якій опинилися націонал-демократи наприкінці 1930-х pp., проливає світло ситуаційний звіт Рівненського повітового старости, в якому говориться, що "На українське населення певні впливи має УНДО, діяльність якого у повіті деякий час була паралізована, але вони здолали той стан і використали настрої українського населення та послаблення впливів ВУО, найбільші впливи УНДО має у місті Рівне та гміні Бугрин (Рівненський повіт)" [73, арк.1]. Активізацію УНДО у Рівненському повіті польські силові структури пов'язували з послабленням позицій ВУО, що було зумовлено виїздом Г. Юзевського з Волині [74, арк. 5].
   Наприкінці 1930-х pp. спостерігаються тенденції до зближення між УНДО та частиною членів ВУО [75 s.551]. Точкою порозуміння стала ідея про надання західноукраїнським землям автономії в складі Польщі, яку підтримала частина вуовців. У результаті з ВУО вийшли С. Скрипник, В. Онуфрійчукта М. Книш, які вступили до УНДО [10, с.61], а С. Скрипник з 9 грудня 1938 р. припинив своє перебування у складі Української парламентарної репрезентації Волині [76, s.l]
   Оприлюднення декларації про автономію українських земель у складі Польщі, послаблення впливів у Рівненському повіті ВУО, входження до складу партії відомих політичних діячів з Волині спричинило, вперше за останні роки, зростання чисельності та посилення впливів УНДО. Проте реальну діяльність у той період проводив лише Рівненський окружний комітет УНДО. Згідно з рапортом волинського воєводи в повіті налічувалося близько 1,5 тисячі членів та прихильників партії [77, арк.85; 78, арк. 15]. Осередки УНДО діяли до вересня 1939 р.
   У 1939 р. провід партії у своїй квітневій резолюції звинуватив польську владу в тому, що з її вини не було реалізовано концепцію нормалізації українсько-польських взаємовідносин [79, s.44]. А на засіданні Народного Комітету УНДО, яке відбулося 24 серпня 1939 p., було наголошено, що партійний провід і в подальшому обстоюватиме позицію щодо надання українським землям автономії. В опублікованому комунікаті партії також наголошувалося, що у зв'язку з ускладненням міжнародної ситуації, яка "грозить збройним вибухом", українські політичні угруповання повинні "Упорядкувати свої внутрішні справи та залишити всі внутрішні спори". Окрім цього, запевнялося, що "українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обовязки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської держави" [80, сі].
   Таким чином, період діяльності УНДО на Волині в 1935-1939 pp. характеризується значним послабленням позицій партії у краї. Важливими чинниками, що вплинули на діяльність партії, були: реалізація "політики нормалізації", посилення органами місцевої влади заходів, спрямованих на зміцнення "Сокальського кордону", та репресії супроти членів партії, остаточне припинення діяльності українських культурно-освітніх та економічних інституцій. В результаті це призвело до того, що з трьох ПНК УНДО, зорганізованих у 1928 p., залишився лише один Рівненський, і лише в Рівненському повіті впливи націонал-демократів наприкінці 1930-х pp. були досить помітними. Враховуючи легальний статус УНДО, основними формами практичної роботи партії у краї було проведення партійних нарад та конференцій, на більшості з яких приймалися "паперові" резолюції, які так і не були реалізовані, що негативно відобразилося на іміджі партії. Окрім цього, поступовій втраті позицій УНДО значною мірою сприяла не завжди рішуча та не зовсім послідовна діяльність місцевих партійних організацій. До цього слід додати, що ідеологія партії не завжди була зрозуміла основній масі тодішнього населення Волині - селянам. Лише наприкінці 1938 - на початку 1939 pp. з'явилися тенденції до зміцнення позицій партії у краї. Та все ж, попри названі недоліки й упущення, діяльність волинських організацій УНДО сприяла поширенню ідеології націонал-демократів, політичній активізації волинян та поширенню у краї української державницької ідеї, а, отже, відіграла значну роль у консолідації українського населення в II Речі Посполитій.

Джерела та література

1. Нарада народнього комітету // Свобода. -1935.-14 липня.
2. Кедрин І. Життя - Події - Люди. Спомини і коментарі. - Нью-Йорк: Червона калина, 1976. - 724 с
3. Українське жіноцтво і вибори // Новий час. - 1935. - 28 липня.
4. Раєвич Т. Вплив політичних партій на жіночий рух Волині в 1921-1939 pp. // Збірник навчально-методичних матеріалів та наукових статей історичного факультету Волинського державного університету ім. Л.Українки, вип.4. -Луцьк. - 1999. -С.101-108.
5. Дядюк М. С. Політизація українського жіночого руху в Галичині: 1921-1939 pp.: Автореф. дис. канд.. істор. наук 07.00.01 // Львів НАН України: Ін-т ім. І. Крип'якевича: Ін-т народознавства, 2002. - 20 с
6. Приготовляймося до виборів // Свобода. - 1935. - 28 липня.
7. Зайцев О.Ю. Представники українських політичних партій Західної України в парламенті Польщі //Український історичний журнал. - 1993. - №1 - С.72-84.
8. Єргешій О. І. Єпископ Григорій Хомишин і питання українсько-польського порозуміння. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. -71с.
9. Кугутяк М. Галичина: Сторінки історії: Нарис суспільно-політичного руху (XIX ст. - 1939 p.). -Івано-Франківськ, 1993. -199 с.
10. Кучерепа М. М., Давидюк Р.П. ВУО (Волинське українське об'єднання). - Луцьк: Надстир'я, 2001. - 420 с
11. Хруслов Б. Г. Політична діяльність Українського національно-демократичного об'єднання/1925-1939pp./: Автореф. дис.канд.. істор.наук 07.00.01 / Чернівецький державний університет імені Ю. Федьковича, 2000. - 20 с
12. Мудрий В. Вибори до польських законодатнихустанов//Шлях нації. - 1935. - 1 вересня.
1З. Макарчук С.А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период развития империализма. - Львов: Вища школа, 1983. - 255 с.
14. Сливка Ю. Ю. Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1921-1939 pp.). - К.: Наукова думка, 1985. -272 с.
15. УНДО йде слідами ВУО // Українська нива. - 1936. - 26 січня.
16. Мудрий В. Повиборчі рефлексії//Шлях нації. - 1935. - 1 жовтня.
17. Державний архів Волинської області (далі ДАВО) Ф.46. - Спр.2854. - Оп.9.
18. Державний архів Рівненської області (далі ДАРО) Ф.ЗЗ. - Спр.78. - Оп.4.
19. Політичне життя Волині // Нова доба. - 1936. - 17 травня.
20. Політичне життя. Нарада УНДО // Нова доба. - 1936. - 23 серпня.
21. Боротьба трудящих Волині за возз'єднання з Радянською Україною (1929- 1939 pp.). Збірник документів і матеріалів.ЧастинаII. /Редакційна колегія О.М.Швидак, В.О. Замлинськийтаін. - Львів: Каменяр, 1965. -432 с
22. Slowa prawdy II Wolyn. - 1933. - 17 wresnia.
23. Жук А. Українська кооперація на Західній Україні під Польщею//Сучасність. - 1961. -№8. -С.81-95. 24. Коротко // Наш прапор. - 1935. - 17 січня.
25. Що це значить? // Нова доба. - 1936. - 28 червня.
26. 3а культурно-національні цінності на Волині // Новий час. - 1936. - 5 вересня.
27. Певний П. Ундівська акція в опінії інших українських об'єднань // Українська нива. - 1936. - 16 лютого.
28. Метельський С. Справа нормалізації (Відносини на Волині) // Нова доба. - 1936. - 12 липня.
29. Політичне життя на Волині. ПНК в Луцьку // Нова доба. - 1936. - 20 вересня.
30. Повітовий народній з'їзд у Рівному // Свобода. - 1936. - 25 жовтня.
31. ДАВО Ф.1 - Спр.5916. -Оп.2.
32. 3арідну землю. Справа кольонізації (Д-р С.Баран: Народ без землі- риба без води; 3. Порай: Голод землі).-Львів: Накладом видавничої спілки "Діло",1936. - 70 с
ЗЗ. ДАВО Ф.1. - Спр.7115. - Оп.2.
34. ДАВО Ф.1. - 5918. - Оп.2.
35. ДАРО Ф.100. - Спр.2079. -Оп.1.
36. ДАВО Ф.1. - Спр.7114. - Оп.2.
37. 3 судової зали // Діло. - 1937. - 16 квітня.
38. Комар В. "Українськепитання" в політиці урядів Польщі (1926-1939 pp.) // Український історичний журнал. - 2001. - №5. - С.120-128.
39. Швагуляк М.М. Маловідома сторінка політичного життя Західної України передодня Другої світової війни (3 історії Контактного комітету) // Записки наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові: Праці історично-філософської секції. - T.CCXXVHI. -Львів, 1994. -С.207-248.
40. Українська небезпека та українська дійсність // Діло. - 1937. - 3 серпня.
41. Галицький П'ємонт у декларації і дійсности // Діло. - 1937. - 28 липня.
42. ДАРО Ф.ЗЗ. - Спр.84. - Оп.4.
43. ДАВО Ф.46. - Спр.3959. - Оп.9.
44. ДАВО Ф.46. - Спр.3960. - Оп.9.
45. Остання сторінка історії українського зорганізованого життя на Північно-західних землях ( 3 приводу закриття філії "Сільського господаря" в Луцьку) // Діло. - 1937. - 18 листопада.
46. Луцька хроніка // Новий час. - 1937. - 13 січня.
47. ДАВО Ф.1 - Спр.7116. - Оп.2.
48. Jecze w sprawie nonnalizaji II Biuletyn Polsko-Ukrainski. - 1936. - 20 wresnia.
49. Конференція в справі всеукраїнського національного конгресу // Діло. - 1937. - 9 квітня.
50. 3а оздоровлення партії // Діло. - 1937. - 30 листопада.
51. Українська суспільно-політична думка в XX столітті: Документи і матеріали // Упоряд. Т. Гунчак, Р. Сольчаник. -Т.П. - [б.м.]: Сучасність, 1983.-429 с
52. Левицький Д. Після народнього з'їзду // Діло. - 1938. - 11 січня.
53. ДАВО Ф.1. - Спр.7355. - Оп.2.
54. ДАВО Ф.1. - Спр.7264. - Оп.2.
55. ДАВО Ф.1 - Спр.7391. -Оп.2.
56. ДАВО Ф.115. - Спр.38. - Оп.1
57. Засідання ЦК УНДО /Комунікат/ // Діло. - 1938. - 10 травня.
58. Czy w deklaracij UNDO jest wyprow iedzeniem normalizacij? II Biuletyn Polsko-Ukrainski. - 1938. - 12 cerwieca.
59. Dynin-Borkowski P. Problem kordony sokalskiego II Biuletyn Polsko-Ukrainski. - 1938. -21 sierpiena.
60. ДАВО Ф.1. - Cnp.7101. - On.2.
61. Brzoza C. Ukrainska reprezentacja parlamentarna w II Rzepospolitej II Krakowskie Zesyty Ukrainoznawcze. - T.I-II. - Krakow, 1992-1993.-S.153-165.
62. Державний архів Львівської області (далі ДАЛО) Ф.121. - Спр.340. - Оп.1.
63. Порай 3. Ідемо до виборів. - Львів: Видання УНДО, 1938. -40 с
64. УНДО і вибори // Новий час. - 1938. - 10 жовтня.
65. УНДО й вибори // Волинське слово. - 1938. - 9 жовтня.
66. Історична деклярація УПР в соймі // Новий час. -1938.-6 грудня.
67.Центральний державний історичний архів України у Львові (даліЦДІА України у Львові) Ф.344. - Спр.22. -Оп.1.
68. Зайцев О.Ю. Парламентська діяльність політичних партій Західної України (1922-1939): Автореф.дис.канд. істор.наук 07.00.01 / Львів Академія наук України: Інститут Українознавства ім. І. Крип'якевича, 1994. - 22 с
69. ДАЛОФ.121.-Спр.1051.-Оп.51.
70. ДАРО Ф.100. -Спр.2082. -Оп.1.
71. ДАВО Ф.1. - Спр.7733. - Оп.2.
72. ДАВО Ф.46. - Спр.4337. - Оп.9.
73. ДАВО Ф.1. - Спр.7876. - Оп.2.
74. ДАВО Ф.1. - Спр.7262. - Оп.2.
75. Holzer J. Mozaikapolituczna wDrygiej Rzeczypospolitej. -Warszawa: KsiazkaіWiedza, 1974. -669 s.
76. Komunikat//Wolyn. - 1939. -26 lutego.
77. ДАВО Ф.1 - Cnp.7837. - On.2.
78. ДАВО Ф.46. - Cnp.4639. - On.9.
79. ZelenkoK. Stosunki Polsko-Ukrainskie w II Rzeczypospolitej 1918-1939. -Lublin: FIS, 1994.-30 s.
80. Декларація Народнього Комітету Українського Національно-Демократичного Об 'єднання // Наш прапор. - 1 9 3 9. -28 серпня.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com