www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародні відносини arrow Україно-Індійські стосунки: становлення та сучасний стан
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Україно-Індійські стосунки: становлення та сучасний стан

Ю.Гриценко

УКРАЇНО-ІНДІЙСЬКІ СТОСУНКИ: СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН

   Індія є сучасною індустріальною державою, чисельність її населення становить шосту частину чисельності людства. Проте, на відміну від інших великих цивілізацій, Індія сягає своїм корінням у глибину віків і розвиває своє життя на основі багатої тисячолітньої історії. Можливо, це найтриваліша за часом існування цивілізація в світі. Той, хто ознайомлюється з цією країною, дістає можливість значно збагатитись культурно.
   Територія цієї країни становить 3,287 млн. кв. км. [23, с. 98]. На північному заході та заході Індія межує з Пакистаном. На півночі - з Китаєм, Непалом і Бутаном, на сході - з М'янмою та Бангладеш. На півдні проходить морський кордон з Шрі-Ланкою. Населення складає 1029 млн. чоловік, 76% населення проживає у сільській місцевості .Писемність у середньому в країні - 38%. Середня тривалість життя - 54 роки. Офіційна мова Республіки Індія- гінді, широко використовується англійська. Окремі штати мають свої офіційні мови. Поширеними є: бенталі, телуру, маратхі, урду та інші мови. Релігія - індуїзм, який сповідують 82% населення. Існують також громади мусульман, християн, сикхів, буддистів, джайнів та парсів. Столицею республіки є місто Нью-Делі. Найбільші міста - Калькутта, Мумбаї, Ченнаї, Бангалор, Хайдарабад, Ахмабад.
   За Конституцією Індія - союз 28 штатів. Індійські штати - адміністративно-територіальні одиниці. В основі більшості з них лежить мовна та етнічна спільність населення.
   Контакти України з Індією були започатковані ще у 60-70-х роках XX століття за часів колишнього СРСР, коли Україна разом з іншими союзними республіками надавала економічну і військову допомогу Республіці Індія, яка незадовго до того здобула незалежність. За оцінками фахівців, внесок України у загальний обсяг радянської допомоги Індії у середньому складав близько 30%, а у деяких секторах - металургії, енергетиці, важкому машинобудуванні, постачанні зброї (зокрема транспортних літаків, бойових кораблів тощо) - частка України була значно вищою. Надзвичайно важливою була роль України у створенні космічних програм Індії - адже перші індійські космічні штучні супутники були зібрані на всесвітньо відомому „Південмаш" у місті Дніпропетровськ.
   Республіка Індія визнала державну незалежність України 26 грудня 1991 року, а 17 січня 1992 року у Києві були підписані Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Індією і Протокол про встановлення консульських відносин між нашими державами. З 7 травня 1992 року в Києві діє Посольство Республіки Індія. У 1993 році почало діяти Посольство України в Індії на чолі з Г.І. Ходоровським.
   Посольство України в Індії, з урахуванням важливого значення цієї країни для нашої держави, за погодженням з Президентом України надано статус регіонального, з поширенням повноважень на Королівство Непал, Народну Республіку Бангладеш та Демократичну Соціалістичну Республіку Шрі-Ланка. Розвиток відносин з Республікою Індія є одним з пріоритетних напрямків зовнішньої політики в Азії.
   Індія однією з перших держав світу визнала суверенну Україну. Це відбулося у грудні 1991 року, й уже за три тижні потому, 17 січня 1992 року, між країнами було встановлено дипломатичні відносини. 13 лютого 1993 року Перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в Індії вручив Президентові Республіки Індія свої вірчі грамоти. Варто хоча б нагадати, що робота Посольства України в Індії розпочиналася в надзвичайно складних умовах: відсутність банківського рахунку (взагалі слабке фінансування), нерухомості, транспорту, засобів зв'язку, кваліфікованих співробітників, які б володіли хінді чи англійською. Попри сказане, вже влітку у 1993 році на нараді послів у Києві було що доповідати про результати роботи за рік. Все це увійшло до статті в журналі “Політика і час” [29, с 3-8].
   Після дезінтеграції колишнього СРСР та наступного охолодження індійсько-російських взаємовідносин, зокрема в торгово-економічній сфері, в Індії розпочався альтернативний пошук нових довгострокових партнерів, серед яких Україну розглядали як одного з найпривабливіших.
   Зрозуміло, що в разі широкого залучення українських індустріальних потужностей для технічного переозброєння й модернізації морально застарілих технологій у металургії Індії можна було б розраховувати на отримання значної частки державних інвестицій Індії, спрямованих на реалізацію програм реконструкції й модернізації цієї галузі індійської промисловості.
   У зв'язку з цим розпочалася розбудова двосторонніх відносин, перш за все договірно-правової бази. Двосторонні відносини між обома державами вже мають свою історію. В її активі - закладання основи українсько-індійських стосунків під час візиту до Делі першого Президента України в березні 1992 року, підписання тоді ж Договору про дружбу й співробітництво, інших двосторонніх документів, міжурядових угод про торгово-економічне співробітництво, про співробітництво в галузі науки й техніки, культури, мистецтва, освіти, туризму, спорту та засобів масової інформації. Діалог на найвищому для наших держав рівні тривав і під час візиту Президента Індії Шанкера Даяла Шарма (липень 1993 року) в Україну, його зустрічей з Президентом України Л.М. Кравчуком. Індійський високопосадовець обговорив з державними діячами України хід розвитку двосторонніх економічних контактів, процеси поглиблення різногалузевих зв'язків і обмінів на міждержавному рівні, а також проблеми співробітництва на зовнішньополітичній арені.
   У 1994 році відбувся візит Міністра закордонних справ України A.M. Зленка до Делі, під час якого було проведено змістовні переговори з Президентом, Прем'єр-міністром, Міністром закордонних справ Індії. Того ж року запроваджено регулярні авіарейси між Києвом і Делі. Індію відвідали делегації на чолі з президентом НАН України, генеральним директором Національного космічного агентства, міністром транспорту, а також групи експертів. Було розширено й зміцнено договірно-правову базу, проведено перше засідання Міжурядової українсько-індійської комісії в Києві.
   Наприкінці 1995 року відбулася перша зустріч прем'єр-міністрів наших держав. Хоча вона проходила на “нейтральній території” - в Картахені під час XI Конференції глав держав та урядів країн, що не приєдналися, - проведені переговори засвідчили обопільну зацікавленість у повномасштабному довготривалому співробітництві. Конкретні пропозиції щодо просування в цьому напрямі було викладено у листі Міністра закордонних справ України Г.І.Удовенка своєму Індійському колезі. Міністр у листі-відповіді повністю схвалив українські пропозиції й висловив готовність до співпраці.
   У березні 1996 року в Індії була проведена перша багатогалузева виставка “Україна в Індії”, яка мала значний розголос, пройшла з великим успіхом, і викликала жвавий інтерес представників урядових структур, ділових кіл, ЗМІ, громадськості Індії.
   Ділові кола Індії проявляли значний інтерес до торгово-економічного співробітництва. Дипломатичне представництво нашої держави встановило контакти й провело переговори з провідними міністерствами та державними установами Індії. Серед них - міністерства комерції, авіації, спорту й туризму, наземного транспорту, сталі й шахт, оборони.
   Українські дипломати в Індії дбали й про створення сприятливих умов для тих, що шукає плідних контактів у різних сферах життя країни перебування. Так, у 1994 р. Індію відвідав Президент Національної академії наук України Б.Є. Патон. Він, до речі, добре знаний в Індії, бо тут є фахівці, які проходили навчання на Міжнародному семінарі на базі Інституту електрозварювання. Маючи підвищену чутливість до нового у сфері науки й технологій, Борис Євгенович високо оцінив успіхи Індії в космічній галузі. Отже, саме вона й мала стати сферою нашого партнерства.
   Загалом у першій половині 1990-х років було зрозуміло, що інтереси наших держав у підходах до багатьох актуальних проблем як глобального, так і регіонального рівнів збігаються. У цьому контексті чітко виявлялися інтереси з таких проблем: обидві держави зацікавлені в успішній реалізації внутрішніх економічних реформ, розбудові динамічної, ринкової, соціальне орієнтованої економіки; господарські системи обох держав до певної міри є сумісними, взаємодоповнюючими; обидві держави зацікавлені у взаємовигідному торговельно-економічному співробітництві, співпраці в інших сферах.
   До широкого планового співробітництва Україну спонукали вражаючі темпи й обсяги зростання економічних показників Індії. 15 серпня 1997 року країна святкувала50-річчя Незалежності. Зароки незалежності національний дохід Індії зріс більш ніж у 4рази, промислове виробництво - у 8, виробництво зернових - у 3 рази [16, с 85]. Було створено могутній багатогалузевий промисловий комплекс, до якого увійшли такі високотехнологічні галузі, як атомна енергетика, аерокосмічне та електронно-комп'ютерне виробництво, точне приладобудування тощо.
   У конкретних деталях динаміка виглядала так. У 1991 році уряд, очолюваний Нарасимхо Рао, проголосив нову економічну політику. Було вирішено розпочати активну лібералізацію, приватизацію частини державного сектору й створити умови для широкого доступу на внутрішній ринок іноземного капіталу. Новий напрям економіки в уряді очолив міністр фінансів Манмохан Сингх.
   Успішне здійснення з 1991 року економічних реформ в Індії забезпечило щорічний більш ніж 6-відсотковий приріст ВВП (у сфері виробництва - понад 14 %, збільшення рівня експорту - на 20%, утримання щорічного рівня інфляції - в межах 5-6 %, надходження зарубіжних інвестицій - понад 2 млрд. дол. США щорічно) [5, с. 91]. За оцінками експертів, за умови тодішніх темпів розвитку Індія протягом найближчих років за обсягами економічних показників мала перспективу посісти четверте місце у світі після США, Японії та КНР. Сплачуючи регулярно зовнішній борг, який на 1992 рік становив 92,2 млрд. дол. США (28,7% від ВВП на відміну від 41% за станом 1992 р.) [11, с 19], Індія спромоглася накопичити власні валютні резерви в сумі понад 20 млрд. дол. США. Слід зазначити, що з перших років незалежності економіка Індії розбудовувалася як планова й змішана з наданням пріоритетів державному сектору. Це дало змогу закласти підвалини й достатньо швидко розвинути, в тому числі за допомогою колишнього СРСР, базові галузі важкої індустрії. З 1997 року країна приступила до виконання дев'ятого п'ятирічного плану, який передбачав зокрема на основі забезпечення щорічного збільшення ВВП на 7 відсотків реалізацію “Спільної програми-мінімум” тодішнього уряду. Одним із її завдань було удосконалення системи охорони здоров'я, початкової освіти, зменшення безробіття, зміцнення Громадської розподільної системи; другим головним завданням було забезпечення прискореного розвитку сільського господарства за рахунок надання більших можливостей приватному сектору.
   Вражають успіхи індійських науковців і техніків. Індія набуває статусу космічної держави. Ще в жовтні 1994 року з космодрому Сріхаріхота індійська ракета вивела на орбіту на відстань 817 км від поверхні Землі супутник масою 870 кг. Цей запуск закріпив позиції Індії як шостої країни в світі, здатної виробляти й експлуатувати потужні космічні носії. Ще одним підтвердженням прогресу індійської космічної технології стало надійне функціонування супутника “ШСАТ-2Д” масою 2079 кг, виведеного на орбіту на початку червня 1997 року. Цей четвертий у космосі супутник типу “ІНСАТ” повністю розроблений і виготовлений фахівцями ІСРО. Успішно проведено випробування балістичної ракети “Агні”, радіус дії якої сягає 2500 км. Гордістю оборонного відомства Індії стали ракети типу “земля - повітря” “Прітхві”, багатоцільова ракета “Акаш”. Протитанкова ракета “Наг” дозволила Індії приєднатися до “клубу” трьох країн – США, Росії та Франції - монополістів на подібні технології. З дедалі більшою повагою в світі ставляться до індійських комп'ютерних розробок, що засвідчив успіх супер-комп'ютера “Парам-9000” на міжнародній виставці у Вашингтоні. За оцінками фахівців, обсяги експорту індійських комп'ютерів у 2000 році становили щонайменше 3 млрд. дол. США [23, с. 99]. Фізики Кампурського відділення Індійського інституту технологій винайшли метод надпровідності за високих температур, що дає змогу підвищувати електропровідність матеріалів у тисячу разів. Учені Бангалорського дослідного центру виявили дивний феномен так званої газової бульбашки, який можна застосовувати для здійснення надшвидких хімічних реакцій, а також ядерного розщеплення за допомогою звукових хвиль. Унікальний радар установлено поблизу міста Тірупаті для детального вивчення низьких і середніх шарів атмосфери, а також іоносфери. Індійські спеціалісти генної інженерії здійснили революцію у виробництві шовку, вивівши особливий тип гусениць-шовкопрядів. Колиска однієї з найдавніших цивілізацій, Індія знаменита й своєю давньою аюрведичною медициною.
   Стрімкого розвитку набирає індійська фармація, пропонуючи міжнародному ринку відносно дешеві й водночас високоякісні конкурентоспроможні ліки та медичні засоби. На тлі першої в Індії успішно проведеної трансплантації серця в практиці індійських хірургів вже звичними стали пересадка нирок, легенів, інших органів. Учені Бомбейського (нині м. Мумбай) дослідного онкологічного інституту виділили унікальний онкоген, що викликає рак слизової оболонки порожнини рота.
   Уряд Індії постійно приділяє належну увагу подальшому розвитку національної науки, технологій, освіти, охорони здоров'я, культури, виділяючи на ці сфери значні кошти.
   Індія має тепер змішану економіку, в якій добре збалансовані державний і приватний сектори. Ринкові реформи, які проводить Індія, ще “свіжі”, вони в процесі становлення і поки що незавершені а ні за формою, а ні за технологіями. Однак це те, що саме потрібно Україні - наочний перебіг процесу, в якому ми тільки на початковому етапі.
   7-8 квітня 1997 року в Делі відбулась XII Конференція міністрів закордонних країн Руху Неприєднання, в якій взяли участь делегації 112 із 113 держав-членів РН, а також делегації 20 країн та впливових міжнародних організацій, які мають статус спостерігачів (у тім числі Україна), та 22 країни - гості форуму. Делегацію України очолював Міністр закордонних справ України Г.І [30, с 19]. Удовенко (із 13 країн-споспостерігачів лише нашу делегацію очолював міністр). Глава делегації України став одним із перших з 80 керівників зовнішньополітичних відомств країн-учасниць, якого прийняв Міністр закордонних справ Республіки Індія Індер Кумар Гуджрал. Цей факт засвідчив визнання з боку Індії- організатора Конференції-значної ролі України в міжнародних справах і підтвердив дружні відносини між двома країнами. У ході зустрічі сторони висловили обопільну зацікавленість в їх всебічній активізації та поглибленні.
   Треба зазначити важливість ролі діяльності громадських організацій у розбудові дружніх стосунків між Україною та Індією.
   Ще до розпаду Радянського Союзу функціонувало українське відділення товариства радянсько-індійської дружби. У той час Товариство ще не мало свого статуту, не мало автономії, тобто орієнтувалось на вказівки з Москви. Десь у 1987 році розпочався рух у напрямі автономізації, цей процес закінчився відокремленням від Москви і створенням Товариства “Україна-Індія”. У цьому процесі довелось брати безпосередню участь й Адомайтіс Валентину Володимировичу, оскільки на той час він вже був заступником начальника відділення країн Азії, Африки і Латинської Америки Українського товариства дружби із зарубіжними країнами, а також відповідальним секретарем українського відділення Всесоюзного товариства дружби. Головою Українського товариства дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами в Україні був Василь Павлович Оснач. Такі Товариства існували практично в кожній радянській республіці. Центральним органом усіх цих товариств була радянська Рада дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами, яка знаходилася в Москві. Василь Павлович Оснач доручив Валентину Володимировичу створити Українське товариство дружби “Україна-Індія”, сформувати актив, розробити статут, зареєструвати його в Міністерстві юстиції. Не без задоволення Адомайтіс взявся за цю роботу, оскільки на той час цікавився Індією, хоча й поїхати туди йому вдалося тільки в 1987 році. В Індії йому дуже сподобались й сама країна, і люди. Тим більше, що в Радянському Союзі й Україні до Індії ставилися з великою любов'ю. Робота Володимира Володимировича була пов'язана із проходженням багатьох бюрократичних процедур. Листи надсилалися до всіх інстанцій. Спочатку було отримано дозвіл на створення Товариства, проводилися переговори з різноманітними державними інституціями, підприємствами, навчальними закладами, іншими організаціями з приводу залучення їх до діяльності Товариства та його управління. Ця підготовча робота тривала близько півроку. Розглядалися кандидатури творчої інтелігенції, у тому числі й спірні, як наприклад, Олесь Танюк. Також такі цікаві люди, як Віктор Гаврилович Батюк, який був головою міжнародних організацій Міністерства іноземних справ України, і який на той час уже займався перекладами Рабіндраната Тагора, брав участь у всіх заходах, пов'язаних з Індією Було проведено перше засідання правління вже зареєстрованого Товариства україно-індійської дружби, на якому головою правління було обрано Юрія Олександровича Олененка.
   Коли в 1991 році Адомайтіс отримав пропозицію працювати в Міністерстві закордонних справ на посаді першого секретаря, тоді він підготував усю документацію і передав її активу Товариства, зокрема, Валентині Федорівні Устіновій, яка завжди була і є головною рушійною силою, Володимиру Івановичу Ничипоруку і вже згодом, у 1995 році, - Юрію Олександровичу Білецькому. Тоді вже Валентин Володимирович безпосередньо керував індійським напрямом, був заангажований у встановленні дипломатичних зв'язків між нашими країнами, приймав першого посла Індії в Україні, допомагав в організації Індійського посольства, а також в організації нашого Посольства в Індії, у призначенні пана Г.І. Ходоровського Послом, у підготовці усіх концептуальних документів з приводу відносин України з Індією.
   Адомайтіс Валентин Володимирович брав участь у розробці концепції двосторонньої співпраці України з Індією в різних сферах. Завжди підтримував і тепер намагається підтримувати Товариство вже на державному рівні, на рівні Кабінету Міністрів, апарату Президента. Бо вважає, що народна дипломатія є активним помічником у зміцненні дружніх стосунків між нашими країнами.
   За п'ятнадцятирічний період часу наші країни налагодили співробітництво практично в усіх сферах: економічний, політичний, науково-технічній, оборонній і, звичайно, культурній. У значному ступеню швидкому налагодженню контактів сприяла сумісна індійсько-українська робота в межах міждержавної комісії з економічного, торгового, наукового, технологічного й культурного співробітництва, консультації між міністерствами іноземних справ, сумісна ділова рада торгово-промислових палат, а також можливості навчання українських громадян у Індії за рахунок нашого уряду. Народи наших країн багато знають одне про одного й проявляють взаємний інтерес. В Україні працює більше 10 [2, с 21] шкіл індійського танцю, товариства дружби й культурних зв'язків. Цей інтерес знайшов відображення у перекладах Лесі Українки гімнів Рігведи і в перекладах Івана Франка частин Махабхарати й інших священних індійських книг. Деякі роботи українських класиків, у тому числі Тараса Шевченка, були перекладені на індійські мови. Також перекладені на українську мову роботи індійського Нобелівського лауреата Рабіндраната Тагора й ведучих індійських письменників 19 та 20 століть, зокрема твір Премчанада про Махатму Ганді.
   Останніми роками Індія завдяки помітному зростанню свого економічного, фінансового, науково-технічного, інтелектуального потенціалів впевнено набирає якостей не тільки рівноправного, а й бажаного партнера, в тому числі у стосунках з провідними державами світу. Із пріоритетів Індії у двосторонніх відносинах можна було б виділити країни, серед яких є й Україна.
   Індія зацікавлена в подальшому розгортанні стратегічного партнерства і з Російською Федерацією, прагнучи довести його до рівня й масштабів співробітництва з колишнім СРСР, в якому найактивнішу участь брала тодішня Українська РСР. З одного боку, Україна була й залишається бажаним партнером Індії, з іншого - Індія завжди розглядалась як один з найперспективніших партнерів України в Азійсько-тихоокеанському регіоні. Свідчення цього ми бачимо як у минулому, так і сучасному.
   Водночас слід наголосити, що попри все Україна й Індія мають чимало спільного у своїх підходах до багатьох актуальних питань сьогодення. Так, обидві держави поділяють думку про те, що сучасний світоустрій має бути справедливим і ґрунтуватися на принципах демократії, суверенної рівності, територіальної цілістності держав та інших універсальних принципах Статуту ООН. Україна й Індія єдині в тому, що разом з іншими державами світу вони мають протистояти таким загрозам миру і стабільності у світі, як міжнародний тероризм, незаконний обіг наркотиків, незаконна торгівля зброєю, екстремізм, сепаратизм в усіх їхніх формах і проявах. Слід особливо наголосити на рішучій і чіткій позиції наших держав стосовно необхідності боротьби з міжнародним тероризмом.
   Україна й Індія, з огляду на попередній досвід їхньої співпраці ще за часів СРСР, є природними, а в деяких галузях, можливо, ідеальними економічними партнерами. Усвідомлення цього Україна й Індія продемонстрували під час візиту в Україну на початку грудня 2001 року Державного міністра закордонних справ Республіки Індія О. Абдулли - першого візиту індійського посадовця такого рівня за останні майже вісім років. Цей візит став результатом непростої й досить тривалої роботи дипломатів двох країн і є спільним доробком та результатом спільного руху їх назустріч одна одній.
   Можна з упевненістю стверджувати, що ідея відновлення україно-індійського співробітництва дістала широку підтримку з боку як політичних, так і ділових кіл України. Для такої впевненості існує чимало причин, які варто згадати.
   Отже, щодо сучасного етапу українсько-індійських відносин, можна сказати, що вирішальним поштовхом була зустріч Президента України Леоніда Кучми та Президента Індії Обдула Калама. Зустріч відбулась 2 жовтня 2002 року. Під час зустрічі з Президентом Індії зазначалося, що 2002 рік -рік поновлення стратегічного партнерства України й Індією.
   Говорячи протокольною мовою, офіційними підсумками візиту слід, насамперед, назвати підписання угод: про надання взаємної юридичної допомоги в розслідуванні кримінальних справ; про екстрадицію; про морське торговельне судноплавство; про співробітництво в галузі стандартизації, метрології, сертифікації та якості. Було підписано також Протокол щодо доступу до ринків товарів і послуг між Україною та Індією. Було заявлено і про плановане співробітництво, як ми згадували, в оборонній сфері, в галузі мирного освоєння космічного простору.
   Ведучи мову про основні напрямки у країно-індійської співпраці слід зауважити, що сучасний рівень торгівельно-економічного обігу між Україною та Індією позначається досить високими показниками, враховуючи безперервну двосторонню співпрацю. Також Україна - основний поставник озброєння в Індію. Уже протягом багатьох років Індія отримує українські танки, що виробляються на харківському танкобудівному заводі ім. Малишева. Велике значення мала виставка озброєння 2002 року. Після неї Україна підписала ряд стратегічно важливих контрактів. Також можна спостерігати співпрацю у галузі інформаційних технологій. Сучасна ситуація у цій галузі являє собою дуже вигідну та багатообіцяючу сферу, адже останніми роками саме Індія перебрала на себе лікуючі позиції такого розвитку у регіоні. Існує ряд реальних проектів, що очікують своє затвердження та реалізацію, та здатні значно вплинути на грошовий рівень співпраці. Відбувається поліпшення договірно-правової бази у торгівельній та фінансовій сферах. Обидві сторони впевнені, що встановлення формальних документальних контактів договірного характеру сприяють активізації практичних міждержавних зв'язків. Прогнозується підписання нових взаємовигідних контрактів на співпрацю у сфері торгівлі сільськогосподарською продукцією, Ала безсумнівно, військово-технічна сфера залишатиметься пріоритетною.
   Реальний рівень співробітництва двох країн не відповідає тим реальним можливостям співпраці, які вони мають. В ділових відносинах Індії та України існують певні труднощі, які стимулюють розвиток економічних відносин. Наприклад, відсутність прямих банківських каналів для здійснення розрахунків прямого повітряного сполучення, тривала процедура відкриття віз для індійських бізнесменів тощо.
   Слід зазначити, що співробітництво між Україною та Індією в культурно-гуманітарній сфері розвивається динамічно: сторони здійснюють культурні обміни, сприяють участі представників обох країн у різноманітних культурологічних та спортивних заходах, міжнародних конкурсах, конференціях тощо.
   На сьогоднішній день в Україні навчаються 2500 [2, с 22] індійських студентів. Співробітництво між Україною та Індією в культурно-гуманітарній сфері відбувається в рамках Угоди між урядом України та урядом Республіки Індія про співробітництво в галузях культури, мистецтва, освіти, туризму, спорту та засобів масової інформації від 27 березня 1992 року.
   Підводячи підсумок, треба обов'язково сказати, що починаючи з часів незалежного існування нашої держави стосунки України з Індією перебували у замороженому стані. Хоча дипломатичні стосунки між двома країнами були встановлені на належному рівні, реальне ж співробітництво не розвивалось. Так далі продовжуватись не могло. Адже Індія - не просто велика країна, в якій проживає понад один мільярд тридцять мільйонів осіб, фактично кожна шоста людина на планеті. Індія - могутня сучасна держава з величезним економічним та науковим потенціалом. Провідна держава з репутацією одного з ключових центрів ділової активності не лише в регіоні, але й на міжнародній арені.
   З іншого боку, розвиток нашої держави вимагав активізації її зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі й в напрямку Азійсько-Тихоокеанського регіону. До того ж, слід зазначити, що задовго до набуття незалежності Україна брала активну участь у розбудові ряду секторів економіки Індії, зокрема її авіаційної та космічної галузей. Існували напрацьовані роками ділові контакти між численними підприємствами, науково-дослідними центрами та інститутами двох держав.
   І в Україні, і в Індії розуміли - потрібен потужний імпульс, щоб запрацював сучасний механізм співробітництва між двома країнами. Таким імпульсом вважають візит у 2002 році Президента України Леоніда Кучми.
   Це була відправна точка, від якої розпочався новий відлік часу наших взаємовідносин.
   Отже протягом останніх років можна було спостерігати за пожвавленням співпраці у багатьох галузях між Україною та Індією. А також за переходом на більш практичний рівень реалізацій домовленостей та угод. Щодо майбутнього можна з упевненістю сказати, що попереду запланована ціла низка заходів для поглиблення співпраці та багато заходів для втілення у життя.

Джерела та література

1. Абетка української політики. - К., 2001. - 328 с
2. Адомайтіс В.В. „Діяльність громадських організацій у розбудові дружніх стосунків між Україною та Індією "//Україна Індія: 15 років дружби. -К. -2006.
3. Бедзик О., Лебедько С. Київ - Делі: кроки назустріч // урядовий кур'єр. - 1996. - 29 черв. - С.7.
4. Васильєва-Чикаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944-1996рр.): навчальний посібник. - К.: Освіта, 1998. -176с.
5. Громницька О. „Подивитися власними очима на обличчя Індії'7/Всесвіт. - 2002. - №11-12. - С.91-92.
6. Дещинський Л. Міжнародні відносини України: Історія і сучасність. - Ч. 1: Навчальний посібник. - Л., 2002. - 215 с.
7. Дипломатична академія України. Науковий вісник. Вип. 5. Українська зовнішня політика та дипломатія: 10 років незалежності (під ред. Бабкіна О.В.). -К., 2001. - 351с.
8. Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Індія //Політика і час .-1992.-№5.-С .26-27.
9. Закони України. Довідниковий том (1-11). -К., 1997.-С.179-180.
10. Зленко А. Зовнішня політика України на сучасному етапі //Вісник Львівського університету. Серія міжнародних відносин. - Львів, 2000.- Вип.2. - С.3-7.
11 .Зленко А. Напружений рік української дипломатії //Урядовий кур"єр. - 2002. - 24 грудня. - С.4.
12. Карпов М. Индия - среди наших внешнеполитических приоритетов //Международная жизнь. -2001. -№8. -С.15-21.
13. Конституція України //Відомості Верховної Ради України. - 1996.- №30.
14. Лебедев В. Эволюция электоральной структуры Индии в 90-е годы //Вестник Московского университета. Серия 5.География. -2000. - №6. -С.24-28.
15. Литвині. В атмосфері підкресленої доброзичливості//Політика і час. - 1996. -№1. - С.82-87.
16. Мадіссон В. Сучасна українська геополітика. - К., 2003. - 174с.
17. Микитенко Ю. Україна - Індія: трохи сонця у холодній воді //Всесвіт. - 2002. - №11-12. - С.83-90
18. Мовою офіційної хроніки. Візит Президента України Л.Кучми до Республіки Індія //Всесвіт. - 2002. - №11-12. - С.95-98.
19. Оруэлл Дж. Размышления о Ганди //Человек. - 2001. - №2. - С.36-42.
20. Перелік держав, що визнали Україну і встановили з нею дипломатичні відносини //Політика і час. - 1993. -№1. - С.29-31.
21. Поліха І. У пошуку консолідуючої ідеї. Зростання впливу партій релігійної орієнтації на внутрішньо-політичні процеси в Індії //Політика і час. - 1997. -№11.- С.40-44.
22. Про внутрішній і зовнішній стан України у 2000р.: Послання Президента України до Верховної Ради України. -К.: Інформаційно-видавницький центр Держкомстату України, 2001. - 402с.
23. Про Положення про Державну раду з питань світової інтеграції України: Указ Президента України //Урядовий кур'єр. -2003.-4 лютого.-С.11.
24. Республіка Індія: мовою цифр і фактів //Всесвіт. - 2002. - №11-12. - С.98-101.
25. Семенець О. Найбільш насичений період. Україна - Індія в XXI столітті: перспективи двосторонньої співпраці //Політика і час. -2003.-№9.-С.З-8.
26. Семенець О. „Україна - Індія: погляд у XXI століття"//Україна - Індія: 15 років дружби. - К. - 2006.
27. Україна на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів (1991-1995). -К., 1998. -кн.1. -С.462-468.
28. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан / За ред. О.Івченко. - К.: РІП, УАННП, 1997.-688с.
29. Україна і світ.- Львів, Військовий інститут, 1997. - 170с.
30. Ходоровський Г. В режимі плідного співробітництва //Політика і час. - 1994. - №7. - С.3-8.
31. Ходоровський Г. „Становлення українсько-індійського співробітництва"//Україна - Індія: 15 років дружби. - К. - 2006.
32. Ходоровський Г., Скляренко М. Тернистим шляхом розвитку і прогресу //Політика і час. - 1997. - №7. - С.44-52.
ЗЗ. Шепета Ю. Україна - Індія: ділове співробітництво //Законі бізнес. - 1992. -№19. -С.2.
34. Юрлова Е. Индия. Ликвидация неграмотности - одна из коренных задач страны //Азия и Африка сегодня. - 2000. -№12. С.24-28.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com