www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Педагогічні умови організації учнівського самоуправління в загальноосвітніх школах-інтернатах
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Педагогічні умови організації учнівського самоуправління в загальноосвітніх школах-інтернатах

І.М. Головко,
аспірантка
(Бердянський державний педагогічний університет)

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ УЧНІВСЬКОГО САМОУПРАВЛІННЯ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ-ІНТЕРНАТАХ

   Постановка проблем. Учнівське самоуправління в загальноосвітніх школах-інтернатах відноситься до числа найбільш актуальних і складних проблем сучасної теорії й методики виховання. Складність її розв’язання обумовлена тим, що характер та ступінь розвитку самоуправління визначають соціальну активність особистості і становлення її громадянських якостей.
   У загальноосвітніх школах-інтернатах, на відміну від масових шкіл, учнівське самоуправління має більш складну структуру. Це обумовлено низкою факторів. По-перше, держава покладає всі виховні функції на школу-інтернат, що вимагає від педагогів створення умов для гармонійного розвитку особистості кожного вихованця, формування його інтелектуальних, ідейних, морально-трудових і фізичних якостей. Подруге, цілодобове перебування дітей у школі-інтернаті можливе за умови створення нормальних умов життя й побуту, навчання й праці за участю самих вихованців, що робить діяльність педагогів шкіл-інтернатів складною й відповідальною.
   При цьому особливого значення набуває формування в учнів навичок самоуправління, що сприяють оволодінню організаторськими вміннями, вихованню соціальної активності й відповідальності. Слід зазначити, що самоуправління структурно збігається із самовихованням, тому стає об’ємним поняттям, до складу якого входять поняття самоорганізації, саморегуляції, самодіяльності.
   Аналіз досліджень і публікацій. Розглядаючи роботи провідних дослідників у цій галузі, ми визначили різні підходи до розгляду такого явища, як учнівське самоуправління. Перша група науковців (Л.Новикова, Р.Шакуров, Н.Нілов, В.Коротов, Л.Гордін, Н.Лосєв, Н.Протасова) вказують на те, що структура і зміст діяльності органів самоуправління мають насамперед відповідати завданням школи-інтернату, удосконалювати всі сторони життя шкільного колективу, допомагати вирішувати проблеми різного порядку: дисципліни, обслуговування, чергування, вибору профілів навчання, факультативів, складання розкладу, тобто вирішення шкільних проблем із середини. Друга група дослідників (В.Жуков, М.Поташник, В.Іванов, М.Приходько, А.Лютенко, А.Холодюк) вважає, що учнівське самоуправління є засобом підготовки вихованців до життя й праці в умовах демократії, соціально-демократичним інститутом. Органи самоуправління, безумовно, працюють над вирішенням проблем школи, класу, групи й розв’язують їх оптимально й результативно. Але відмінні показники в дисципліні, шкільному порядку, чергуванні – це не кінцева мета, не самоціль. Самоуправління – це свого роду школа навчання демократії, ефективний засіб виховання особистості, яка може включатися до нових процесів, що відбуваються в суспільстві. Саме під час такої діяльності формуються самостійність, критичність і узагальненість мислення вихованців, інтелектуальні, творчі якості. Другий підхід, на нашу думку, більш сучасний і його варто застосовувати в роботі з організації учнівського самоуправління в загальноосвітніх школах-інтернатах.
   Мета статті. У свою чергу ми, узагальнивши наявний досвід, пропонуємо доповнити визначення учнівського самоуправління, розглянути різні підходи до цього явища, виявити та охарактеризувати педагогічні умови ефективного функціонування учнівського самоуправління в загальноосвітній школі-інтернаті.
   На наш погляд учнівське самоуправління – це результат цілеспрямованих педагогічних зусиль для розвитку учнівського колективу, що сприяє формуванню у його членів соціально значущих якостей шляхом залучення їх до управління шкільними справами і створення працездатних органів самоорганізації, наділених реальними правами і обов’язками. Це особлива педагогічна технологія формування громадянських якостей дитини в системі демократичних відносин шкільного колективу, особливість якої полягає в тому, що вона повинна реалізовуватися на основах самовизначення, самодіяльності, самоорганізації, самоствердження й самореалізації особистості учнів. Самоуправління, безсумнівно, є способом соціальної адаптації й реабілітації вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів.
   Таким чином, для забезпечення нормальних умов життя й діяльності колективу школи-інтернату вкрай необхідна організація учнівського самоуправління.
   Учнівське самоуправління як дитяча самоорганізація й суспільна діяльність за інтересами неможлива без відповідних дій з боку педагогів і керівництва школи-інтернату. Навіть, якщо йдеться про вищий ступінь участі – самостійну дитячу ініціативу – діяльність закладу має бути організована таким чином, щоб породжена ініціатива, яка має форму ідеї й прагнення, спосіб дії, розвивалася, а не пригнічувалася дорослими.
   У процесі всебічного аналізу літератури й на основі проведеного експерименту ми визначили основні умови, які сприяють розвитку учнівського самоуправління в загальноосвітніх школах-інтернатах, а саме: правові, організаційні, соціально-педагогічні, психологічні.
   Правові умови включають в себе створення нормативних документів, що забезпечують діяльність учнівського самоуправління в школі-інтернаті: “Статут школи-інтернату”, “Положення про самоуправління в закладі”, “Кодекс прав і обов’язків учня школи-інтернату”.
   Організаційні умови забезпечують інтенсивне включення дітей в організаторську діяльність та у стосунки відповідальної взаємозалежності; виконання конкретних видів діяльності відповідними колективами й об’єднаннями вихованців. Це сприяє вдосконаленню структури органів самоуправління, дозволяє ефективно розподілити сили колективу, організувати їх якісну взаємодію. При цьому зростає відповідальність, пов’язана з підвищенням рівня самостійності вихованців, їх успішності. Школярі активно включаються у виховну діяльність та вдосконалюють власні моральні якості, формують педагогічні навички й уміння. Йде швидка адаптація в учнівському середовищі.
   Соціально-педагогічні умови передбачають опору в роботі з учнями на основні принципи діяльності, теорію виховного впливу колективу й педагогічну діагностику; врахування психолого-вікових особливостей і можливостей учнів, їх індивідуальних якостей; спрямованість діяльності на реалізацію потреб та інтересів вихованців у школі-інтернаті. Необхідне включення в роботу з органами учнівського самоуправління якомога більшої кількості педагогів закладу. Одні виконують функції класного керівника, інші – педагога-консультанта певного органу учнівського самоуправління, треті – учасника спільної діяльності в раді школи-інтернату, її комісіях, у радах класів і груп. Активним має стати використання в роботі теорії соціального управління. Введення управлінського циклу забезпечить єдиний ритм життєдіяльності шкільного колективу учнів. Украй необхідним має стати формування в них позитивного ставлення до роботи органів учнівського самоуправління, використання при цьому традицій, змагань, гри, форм колективного, групового та індивідуального заохочення суспільної активності школярів. Особливо важливим є співробітництво педагогів і вихованців у спільній діяльності.
   Беручи до уваги викладене вище, необхідно, на наш погляд сформувати в учнів шкіл-інтернатів ставлення до самоуправління як до проектування власного життя, як до соціальної творчості, розширення можливостей компетентного вибору власного життєвого шляху. Це школа саморозвитку й самореалізації, покликана допомогти кожному вихованцеві опанувати мистецтво життя, навчити його розв'язувати життєві проблеми. Також ця умова передбачає розвиток здатності учнів до пошуку нових знань, обмірковування власних дій та вчинків. Такий процес передбачає осмислення свого призначення, вироблення життєвої концепції й життєвого кредо, осмислений вибір життєвих цілей і оформлення їх у життєву програму як систему довгострокових цілей і засобів їхнього досягнення в певній часовій перспективі, рівень соціальної й педагогічної зрілості, відповідальне ставлення до власного життя.
   Сучасний словник іншомовних слів подає такі визначення понять компетентний, компетентність, компетенція:
   - компетентний – належний, відповідний; 1) правочинний; 2) той, котрий знає, володіє необхідною інформацією, авторитетний у чомусь;
   - компетентність – належна, відповідна; 1) авторитетність, поінформованість; 2) володіння компетенцією;
   - компетенція – досягати, відповідати, бажати; 1) коло повноважень якогось органу або посадової особи; 2) проблема, про яку в кого-небудь багато інформації, що дає можливість професійно її вирішувати [10, с.369].
   Таким чином, оволодіння вихованцями необхідними життєвими (ключовими) компетентностями у процесі навчання й виховання в школі-інтернаті набуває актуальності.
   Такий підхід допомагає досягти балансу між наявними знаннями й прагматичними вміннями. Знання як самоціль має поступитися місцем знанням, як інструменту життя, що забезпечить особистості можливість існувати в гармонії зі своєю природою та навколишнім середовищем, суспільством, окремими людьми, дає можливість опанувати нові технології. При цьому компетентнісний підхід відповідає не тільки об’єктивним потребам учнів, але й напрямкам творчих пошуків учителів і вихователів, пов’язаним із реалізацією ідей розвивального навчання, педагогіки співробітництва, особистісно зорієнтваного навчання й виховання. Усі ці ідеї відображають прагнення розв’язати проблему мотивації діяльності вихованців, створити модель навчання із захопленням, допомагають уникнути конфліктів між дітьми й педагогами.
   У своєму дослідженні ми визначили основні функції самоуправління в школі-інтернаті, які належать до сфери до формування й розвитку життєвої компетентності:
   1. Навчити вчитися, тобто вирішувати проблеми в сфері навчальної діяльності (визначати мету пізнавальної діяльності; обирати необхідні джерела інформації; знаходити оптимальні способи досягнення поставленої мети; оцінювати здобуті результати; уміти організувати власну діяльність; співпрацювати з іншими);
   2. Навчити пояснювати явища дійсності, їх сутність, використовуючи відповідний науковий апарат, вирішувати пізнавальні проблеми; орієнтуватися в ключових проблемах сучасного життя – суспільних, правових, екологічних, міжкультурної взаємодії, тобто розв’язувати аналітичні проблеми; орієнтуватися у світі духовних цінностей, які відображають різні культури й світогляди, тобто вирішувати аксеологічні проблеми; також розв’язувати проблеми, пов’язані з реалізацією певних соціальних ролей (громадянина, споживача, пацієнта, організатора, члена родини тощо), спільні для різних видів професійної та іншої діяльності (комунікативні, пошуку й аналізу інформації, прийняття рішень, організації спільної діяльності), професійного вибору й становлення.
   Слід зазначити, що розвиток життєвої компетентності має комплексний характер. Формуванню й становленню особистості вихованця як успішної людини сприяє розвивальна взаємодія ключових компетентностей, які визначають головні напрямки її життєвої підготовки: пізнавальну сферу, що забезпечує можливість спілкування й діяльності з іншими. Її визначають не лише базові знання й уміння, але й ціннісні орієнтири особистості, мотиви її діяльності, її здатність до розвитку свого творчого потенціалу, уміння одержувати, обробляти інформацію з різних джерел і застосовувати її для індивідуального розвитку й самовдосконалення; передбачає формування інформаційної компетентності. Соціальна сфера – це взаємини у суспільстві, в царині якої вихованець має засвоїти норми соціальної взаємодії та поведінки, уміти врегульовувати права й обов'язки, розробляти стратегію особистого життя, ґрунтуючись на гуманізмі, толерантності; передбачає формування комунікативної, правової, економічної й екологічної компетентностей. Здоров’я особистості – це сфера набуття досвіду та життєвих установок на здоровий спосіб життя, формування вмінь правильно поводитися в критичних ситуаціях, надавати необхідну допомогу собі й іншим; передбачає формування валеологичної компетентності. Професійний універсалізм – це здатність особистості змінювати способи діяльності, бути комунікабельним, уміти працювати в команді, висловлювати нові ідеї, приймати нестандартні рішення, творчо мислити, уміти уникати будь-яких конфліктних ситуацій і виходити з них, бути здатним до вибору альтернатив, які пропонуються; реалізується через професійно-трудову компетенцію. Сфера особистого життя, котра передбачає посилення відповідальності кожної конкретної особистості за своє майбутнє, за здатність досягти особистого щастя завдяки своїм можливостям, що виявляється в любові, сімейних стосунках; реалізується через формулювання сімейно-побутової компетентності. Етична сфера розглядає етичне й естетичне становлення особистості, духовність, приєднання до системи загальнолюдських моральних цінностей, формування світогляду, створення краси й гармонії в праці, пізнанні, ставленні до людей, до себе, природи; реалізується через естетико-духовну компетентність.
   Важливим аспектом організації самоуправління є практична діяльність – навчання активістів планувати роботу, визначати її мету й завдання, виконувати відомими способами ці завдання якісно, у встановлений термін; удосконалення спілкування з молодшими вихованцями, врахування їх фізичних й психологічних можливостей; формування педагогічного такту, витримки. Перебуваючи в ролі уповноважених колективу в різних видах діяльності, учні можуть практично використовувати здобуті знання, формувати в собі навички й уміння організатора.
   Психологічними умовами, що сприяють розвитку учнівського самоуправління, є:
   – єдність та співдружність шкільного й первинних учнівських колективів, тобто сприятливий психологічний клімат у школі-інтернаті, загальний мажорний настрій;
   – формування та розвиток етичних орієнтирів вихованців: сумлінне ставлення до праці й суспільної роботи, прагнення виявити в них свої здібності, кращі якості;
   – розвиток власних вольових якостей, уміння керувати настроєм, бути стриманим і терплячим, добрим і тактовним, чуйним до оточуючих;
   – уміння оцінювати суспільну думку, правильно ставитися до зауважень і критики з боку наставників, товаришів, людей;
   – надання кожному вихованцеві такої ролі в органах учнівського самоуправління, що відповідала би його нахилам та інтересам, давала можливість для самореалізації;
   – зближення формальної й неформальної структур первинних і шкільного колективів за рахунок розширення системи доручень відповідно до запитів та інтересів;
   – розвиток ділового співробітництва, психологічної сумісності, взаємної довіри, поваги, взаємодопомоги і згоди між всіма учасниками самоуправління;
   – вироблення цілей, цінностей, визначення єдиних норм, принципів спільної діяльності та взаємин усіх учасників самоуправлінської діяльності;
   – психологічно обумовлена позиція й зацікавленість педагогів у розвитку учнівського самоуправління;
   – комунікативне співробітництво, створення партнерських відносин, обмін досвідом роботи, самореалізація й самоствердження через участь у спільних проектах, створення умов для творчої самореалізації за інтересами кожного члена учнівського самоуправління.
   Безумовно, усі підходи мають неабияке значення для збереження й поліпшення результатів, визначених педагогом в організаційних і навчально-практичних умовах. Поведінка педагога у процесі спілкування з учнями, його ставлення до справи, педагогічний такт, форми співпраці, почуття відповідальності та дисципліни, уміння вимагати і довіряти можуть значно підсилити або звести нанівець учнівське самоуправління в школі-інтернаті. Чітко встановлені норми співробітництва, зростання ініціативи, що сприятимуть підвищенню самостійності й ініціативності вихованців, позитивно впливатимуть на їх розвиток, сприятимуть самостійності мислення й дій, показуватимуть віру педагогічного колективу в сили й можливості дітей.
   Висновки. Пріоритетним напрямком розвитку учнівського самоуправління в загальноосвітній школі-інтернаті є формування особистості, здатної до самоактуалізації, творчого сприйняття світу й соціально значущої діяльності.
   З огляду на зазначені вище умови організації учнівського самоуправління сформулюємо модель випускника загальноосвітньої школи-інтернату, здатного ввійти в сучасне суспільство: 1) людина – знавець – сприймає знання як цінність; активна в пізнавальній діяльності; знає й виконує закони, норми поведінки; 2) людина культурна – готова й здатна до сприйняття явищ культури, має достатній рівень усного й писемного мовлення, сформовані навички діяльності в певній сфері, готова та вміє взаємодіяти з представниками інших культур; 3) людина соціальна – здатна до вирішення соціальних проблем, самореалізації, має достатні комунікативні вміння, соціально адаптована; 4) людина – творча особистість: життєздатна, у якої наявна позитивна “Я” – концепція, культура самовиявлення.Отже, при реалізації названих педагогічних умов діяльності здійснюється органічна єдність управління виховним процесом у школі-інтернаті з боку педагогічного колективу й самоуправління учнівського колективу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бочкарев В., Опалихин В. Школьное самоуправление в вопросах и ответах / В.Бочкарев, В.Опалихин // Воспитание школьников. – 1996. – №1. – С. 22-25.
2. Буслаева Л. Ученическое самоуправление в русской школе как средство воспитания учащихся / Л.Буслаева / Горьк.пед.и-тин.яз. – Горький, 1988. – 81 с.
3. Виноградов М., Вайнберг Р. Развитие ученического самоуправления в коллективной деятельности / М.Виноградов, Р.Вайнберг // Советская педагогика. – 1985. – №8. – С. 52-55.
4. Гордин Л. Школа инициативы и самостоятельности / Л.Гордин. – М.: Педагогика, 1984. – 112 с.
5. Кобзарь Б. Основы формирования гуманных взаимоотношений учащихся школ-интернатов для детей-сирот и детей, оставшихся без попечения родителей во внеурочной деятельности / Б.Кобзарь. – К.: СТИЛОС, 1999. – 250 с.
6. Коротов В. Самоуправление школьников / В.Коротов. – М.: Просвещение, 1981. – 208 с.
7. Макаренко А. Методика организации воспитательного процесса: в 7 т. / А.Макаренко. – М. – Т. 5.: Органы самоуправления. – 1957.
8. Новикова Л. Самоуправление в школьном коллективе / Л.Новикова. – М.: Знание, 1988. – 78 с.
9. Приходько И. Педагогические основы ученического самоуправления: Кн. для учителя / И.Приходько. – М.: Просвещение, 1991. – 126 с.
10. Сучасний словник іншомовних слів: Близько 20 тисяч слів і сполучень / Уклали О. Скопенко, Т. Цимбалюк. – К.: Довіра, 2006. – 789 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com