www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Кость Мацієвич на чолі бюро праці українського республікансько-демократичного клубу в Празі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Кость Мацієвич на чолі бюро праці українського республікансько-демократичного клубу в Празі

В.Власенко

КОСТЬ МАЦІЄВИЧ НА ЧОЛІ БЮРО ПРАЦІ УКРАЇНСЬКОГО РЕСПУБЛІКАНСЬКО-ДЕМОКРАТИЧНОГО КЛУБУ В ПРАЗІ

   На рубежі XX-XXI ст. посилюється інтерес до вивчення такого складного суспільно-політичного і культурного явища, як українська еміграція міжвоєнного періоду в країнах Центральної, Південно-Східної і Західної Європи. Політичній складовій цього явища присвячені окремі томи багатотомних видань [1-2], монографічні роботи [3-8], журнальні статті [9-10]. Знайшли широке висвітлення такі питання, як українська військова еміграція, перебування інтернованих та полонених вояків армії УНР у Польщі, Чехословаччині і Румунії [11-13], діяльність громадських організацій [14-17],політичних партій [18-19], вищих шкіл і наукових інституцій за кордоном [20-24], культурно-освітнє життя емігрантів [25-27] тощо. З'являються дослідження, присвячені активним діячам української еміграції першого і другого плану [28-36].
   Незважаючи на велику кількість праць з історії української еміграції, окремі питання життя наших співвітчизників за кордоном майже не знайшли свого висвітлення. Одним з таких малодосліджених питань є справа працевлаштування емігрантів та роль окремих емігрантських організацій у цьому. Вирішенням таких проблем займалися Українська спілка військових інвалідів Армії УНР у Польщі [37, с.31], Український громадський комітет у Чехословаччині [17, с.10], Український республікансько-демократичний клуб у Празі (УРДК). У складі цих організацій діяли бюро праці. Саме на них покладалося вирішення справи пошуку роботи для тих, хто опинився поза межами батьківщини. Тому автор ставить собі за мету показати роль Костя Адріановича Мацієвича (1873-1942) у становленні та розвитку Бюро праці Українського республікансько-демократичного клубу у Празі.
   Учасник українського національно-визвольного руху кінця XIX - початку XX ст., політичний і державний діяч періоду Української революції 1917-1921 pp., один з ідеологів Української радикально-демократичної партії та Української партії соціалістів-федералістів, він, опинившись в еміграції, продовжував активну політичну, громадську і наукову діяльність. Його постать знайшла певне відображення в сучасній вітчизняній історіографії [38-47], проте його робота на чолі Бюро праці УРДК залишилася поза увагою дослідників.
   Український республікансько-демократичний клуб виник 1925 року у Празі з ініціативи тих політичних діячів, які підтримували Державний Центр УНР в екзилі й належали до Української радикально-демократичної партії (УРДП). Створення Клубу було виявом публічної політичної діяльності УРДП. Проте організація об'єднувала у своєму складі представників різних політичних напрямів. Установчі збори УРДК відбулися 22 грудня 1925 р. До фундаторів Клубу належав і К.Мацієвич [48, арк.93, 210].
   Керівним органом УРДК була управа у складі голови, його заступників, членів, секретаря та скарбника. Очолювали організацію професори Олександр Лотоцький (1925-1928), Кость Мацієвич (1928-1931) і Максим Славінський (з 1931) [3, с.72; 37, с.86]. Костя Адріановича обрали головою УРДК 26 жовтня 1928 р. Його кандидатуру запропонував О.Лотоцький, який переїздив до Варшави. А 14 квітня 1931 р. загальні збори Клубу обрали новий склад управи на чолі із М.Славінським. Проте К.Мацієвич залишався заступником голови ще майже 5 років поспіль.
   У різний час членами управи були М.Битинський, Б.Бутовський, Є.Ґловінський, П.Головко, Л.Грабина, В.Демиденко, І.Зварічук, П.Зленко, В.Зонь, А.Зубенко, В.Кибальчич, А.Кмета, В.Кучеренко,Б.Лисянський, 3.Мірна, Т.Олесіюк, П.Пархоменко, Т.Пихтін, Є.Приходько, О.Покрасен, В.Садовський, Б.Туник, П.Феденко,Л.Чикаленко, С.Шишківський, А.Яковлів та інші.
   У складі Клубу діяли секції (відділи): літературно-музична (З.МірнатаЄ.Маланюк); військово-історична (Т.Пихтін, О.Ковалевський, О.Покрасен); бюро праці (спочатку тут працювали П.Пархоменко, І.Боровик, В.Філонович) [49, арк.20]. Крім того, для здійснення окремих заходів створювалися комісії. Наприклад, діяли організаційна комісія із влаштування ювілею Олександра Олеся, комісія з організації свят тощо.
   Загальна кількість членів Клубу постійно зростала. На початку 1926 р. їх було 38 осіб, 1929 р. -133, 1933 p.- 159, 1936 p.- 163 особи [48, арк.13, 48, 37, 93]. Уповільнення темпів зростання кількісного складу організації на початку 30-х років сталося через, по-перше, скрутне матеріальне становище значної частини українських емігрантів у період світової економічної кризи 1929-1932 pp., коли важко було сплатити членські внески, по-друге, згортання чеською владою допомоги українським вищим школам, а з часом і ліквідацію їх. Тому значна частина емігрантів почала шукати кращого життя в інших країнах Європи й Америки, що призвело до поступової втрати зв'язків з Клубом. Територіально члени УРДК розподілялися таким чином: на 1 січня 1936 р. на Прагу та її околиці припадало 40 осіб, Подєбради - 2, інші місцевості країни - 41, поза межами ЧСР проживало 80 осіб [48, арк.13].
   У 1928 р. з ініціативи К.Мацієвича Клуб став колективним членом Українського Об'днання в ЧСР, яке очолював член УРДК і УРДП Андрій Яковлів [48, арк.ІЗІзв]. Крім політичної діяльності ця організація займалася і культурно-освітньою роботою. У другій половині 30-х років вона мала 158 індивідуальних членів та 1 колективного. Інтереси УРДК в Об'єднанні представляв його голова. Співпраця двох організацій давала позитивні результати у справі працевлаштування українських емігрантів у країнах Європи та Америки, про що йтиметься нижче.
   Кошти Клубу складалися з членських внесків, добровільних пожертв, грошей, зібраних за так званими "підписними листами" та коштів допомогового комітету Клубу. Наприкінці 1926 р. доходна частина складала 3711 чеських крон, 1928 р. - 2171, 1930 р. - 8600 крон [48, арк.95-95зв]. Збільшення доходів у 1930 р. пов'язане із надходженням коштів від громад української еміграції різних країн на ювілейний дар Олександру Олесю.
   Головним завданням УРДК було здійснення культурної і політично- освітньої діяльності як для своїх членів, так і широкого загалу української еміграції. Організація влаштовувала академії, товариські сходини, вечірки. На перших двох заходах виголошувалися доповіді, подавалися реферати, присвячені національним святам, відомим подіям чи особам. Доповідачами були відомі громадсько-політичні діячі української еміграції, професори українських вищих шкіл, військові, зокрема, О.Алмазов, О.Безпалко, Л.Білецький, І.Бочковський, Д.Дорошенко, М.Левицький, Р.Лісовський, М.Літвицький, П.Лисянський, О.Лотоцький, М.Омелянович-Павленко, В.Приходько, В.Прохода, С.Сірополко, М.Славінський, С.Смаль-Стоцький, П.Феденко, В.Філонович, А.Чернявський, О.Шульгин, А.Яковлів, чеські науковці Я.Бідло, Й.Хорват, Ф. Лом. За період з 1 січня 1926 р. по 1 січня 1936 р. були влаштовані 41 академія і 83 сходини, на яких виголошено 203 доповіді, та 9 вечірок [48, арк.22].
   Клуб влаштовував просвітницькі акції для емігрантів. Так, 1929 р. для членів української громади у Празі та Подєбрадах управою Клубу були організовані виклади з різних галузей українознавства. Лекції читали такі відомі науковці, як Д.Антонович, І.Бочковський, О.Лотоцький, В.Садовський, В.Сімович, М.Славінський, брати Тимошенки, П.Феденко, ДЧижевськийтаінші [48, арк. 129 зв].
   Другим важливим завданням УРДК була участь у різноманітних сферах громадсько-політичного життя української еміграції. Клуб приєднався до акцій протесту Українського Об'єднання у ЧСР щодо означення національності у паспортах, виданих Нансенівським комісаріатом у справах біженців, проти політичних репресій в Україні, щодо захисту національних прав українського населення Східної Галичини, підтримував заходи Головної Ради щодо об'єднання еміграції і стягнення національного податку, створення Комітету допомоги голодуючим в Україні, скликання Всеукраїнського національного конгресу тощо.
   Третім важливим завданням УРДК було працевлаштування своїх членів, випускників українських вищих шкіл та взагалі українців-емігрантів. З цією метою у 1927 р. Клуб відкрив Бюро праці. Ще напередодні створення цього підрозділу О.Лотоцький вів переговори з поважними діячами української еміграції про працевлаштування співвітчизників. Так, на початку 1927 р. він мав про це розмови з генералом Володимиром Сікевичем, який мешкав тоді у Канаді, та головою Українського Допомогового Комітету у Румунії Костем Мацієвичем. Обидва зголосилися допомогти у цій справі [49, арк. З 4].
   З квітня 1929 р. Бюро праці діяло під егідою УРДК та Українського Об'єднання в ЧСР. У 1928-1935 р. його головою був К.Мацієвич, секретарем - Б.Бутовський. Членами (референтами) Бюро в різний час були О.Безпалко, Є.Ґловінський, К. Дудар (Дударів), Зайців, Олег Кандиба (нетривалий час), П.Козирський, М.Миколаєнко, В.Садовський. У Подєбрадах Бюро мало своє відділення.
   З 1927 р. по 1 січня 1936 р. Бюро праці допомогло 318 особам, в тому числі 25-м було надано позички для переїзду в інші країни, 179-м - візи, 114-ти здобуто посади. Найкраще справи йшли у 1927-1930 pp., коли позичками Бюро скористалися 19 чоловік (76% від загальної кількості користувачів цієї послуги), візи отримала 171 особа (95,5%), посади здобули 114 чоловік (100%) [48, арк.25]. Більшість тих, хто шукав роботу за межами ЧСР, прямували здебільшого до Польщі, а також до Бельгії, Румунії, Франції, США та країн Латинської Америки. У 1929 р. у Польщі було працевлаштовано 30 чоловік, у Франції на вагоноремонтний завод у Ліоні - 7 чоловік. Надано візи до Польщі 42-м особам, Румунії -3-м. Всі знайшли роботу. Позички для переїзду в інші країни отримало 8 чоловік, в тому числі 2 - до Польщі, 2 - до Франції і 4 - до Америки [48, арк.124-124зв]. Знаходили роботу переважно інженери, таксатори, агрономи, меліоратори і лісівники, попиту на фахівців гуманітарного профілю та економістів майже не було. У 1930 р. на посади у державних підприємствах у Польщі було влаштовано З чоловіки, надано віз 40-ка особам, в тому числі 34-м до Польщі, 1-му до Франції і 5-м до Румунії. Позички для переїзду до США здобули 6 чоловік, Бразилії- 2 особи [48, арк.82, 84-85].
   Кошти для надання позичок Бюро праці отримувало двома шляхами. По-перше, наприкінці 1928 р. було створено допомоговий фонд, що формувався з обов'язкового податку тих, хто був працевлаштований за межами ЧСР за допомогою Бюро праці. На 1 січня 1930 р. фонд мав 1219 чеських крон, 1931 р. - 900, у 1932 р. кошти фонду було цілковито вичерпано [48, арк.54, 82, 84-85]. По-друге, завдяки зусиллям О.Шульгина Бюро праці налагодило стосунки з Нансенівським комісаріатом у справах емігрантів (біженців) при Лізі Націй. З 1929 р. кошти від цієї організації почали надходити до Бюро праці. Комісаріат надавав їх лише під гарантії певних організацій. У ЧСР такою організацією був Український республікансько-демократичний клуб. Співпраця Бюро з представництвом комісаріату у Празі на чолі із Гессе тривала і в наступні роки.
   Процедура пошуку роботи для тих, хто звертався до Бюро праці, була простою. Вони лише подавали заяву, а всю організаційну роботу брало на себе Бюро: шукало вакантні місця, вело переговори з роботодавцями, обговорювало умови працевлаштування, визначало термін початку роботи тощо. Пошукувач отримував вже готову, вичерпну інформацію про майбутню роботу [48, арк.84].
   Так, про роботу у Франції наприкінці 1928 р. листовно повідомлялося, що зарплата робітника-емігранта на шахтах, хімічних та електромеханічних підприємствах така ж як і у французького робітника подібної спеціальності. В середньому вона складала 20 франків на день і сплачувалася кожні два тижні. За домовленістю з адміністрацією підприємства частину платні робітник міг отримувати продуктами харчування. Переїзд до Франції здійснювався за рахунок коштів роботодавця або позички Нансенівського комітету у справах біженців, яка частинами щомісяця сплачувалася позичальником. Перед від'їздом до Франції претендент на роботу проходив медичне обстеження лікарем, якого визначало французьке консульство [52, арк.14].
   Бюро праці пропонувало емігрантам роботу на вугільних копальнях Бельгії. Після року праці на шахті кваліфіковані працівники отримували платню в межах 45-50 бельгійських франків, некваліфіковані - 36-38. Позички на переїзд до Бельгії надавав Комісаріат у справах біженців, якому через рік кошти повертав підприємець [52, арк. 18].
   Після працевлаштування та отримання зарплати клієнт повинен був перерахувати допомоговому фонду при Бюро праці одноразовий грошовий внесок. Про це свідчать листи до колишніх клієнтів Бюро з пропозицією підтримати таким чином своїх співвітчизників, які шукали роботу. "По закінченню Вами Високої школи в Ч.С.Р., - зазначалося в одному з них, - Бюро Праці допомогло Вам влаштуватись на посаду. Тим самим і на Вас поширюється постанова про внесення податку до допомогового фонду при Бюро праці. Отже Бюро Праці звертається до Вашого громадянського почуття з закликом виконати Ваш обов'язок і внести податок в розмірі 100 кч. (чеських крон- В.В.) Бюро Праці висловлює глибоке переконання, що Ви це зробите, пам'ятаючи про Ваших товаришів, які зараз знаходяться в такому тяжкому становищі, в якому колись були і Ви" [51, арк.31].
   Проте виникали і негаразди. Люди, які виїжджали на роботу до інших країн, не повертали позички, тому у Бюро виникали проблеми щодо здійснення цієї операції в майбутньому і повернення коштів Нансенівському комісаріату. У звіті Бюро праці за 1932 р. К.Мацієвич зазначав, що "наші клієнти не виконують тих зобов'язань, які дають в хвилі, коли потребують допомоги бюра праці. Так, з допомогового фонду бюра видано позик на суму біля 1500 Кч., де-які позики видано ще в 1929 році. Але до цього часу не можна їх стягнути (Особи, що випозичили гроші перебувають за кордоном, не дають своїх адрес, так що навіть листами не можна нагадати їм про їх обов'язок). Ця недбайливість, коли не сказати більше, наших клієнтів шкодить тим особам, котрі би тепер потребували на нагальні потреби часто мінімальної суми 50-100 Кч., але на жаль бюро праці є безрадне, бо фонд цілковито вичерпано. В минулому році з допомогою фонду було видано останню позику в розмірі 300 Кч. на подорож на студії до Бельгії" [48, арк.53-54].
   Керівництво Бюро праці шукало нові засоби для вирішення справи працевлаштування співвітчизників. Воно намагалося викликати зацікавленість емігрантів у заснуванні власних підприємств чи ремісничих майстерень. У зв'язку із забороною емігрантам під час економічної кризи в'їзду до США за сприяння Бюро Нансенівський комісаріат переорієнтував свою допомогу саме на цю справу. З цією метою Бюро здобуло дві позички на суму 6 тис. і 3 тис. чеських крон, а за сприяння Українського жіночого союзу - позичку на суму 1 тис. швейцарських франків. Крім того, Бюро праці спільно з Українським Об'єднанням намагалося заручитися підтримкою Нансенівського комісаріату у справі надання коштів (44 тис. чеських крон) для допомоги хворим і безробітним у Подєбрадах [48, арк. 52]. Проте відчутних наслідків ці заходи не дали.
   Погіршення справи із працевлаштуванням на початку 30-х років пояснювалося тим, що із загостренням світової економічної кризи та зростанням безробіття кожна країна намагалася захистити свій ринок праці. В цих умовах працевлаштування емігрантів ставало неможливим. Крім того, емігрантів і звільняли з роботи в першу чергу. Тому в середині 30-х років, за визначенням керівництва УРДК, "діяльність бюра праці припинилась. Спричинилась до цього гостра світова економічна криза, яка абсолютно виключає які-будь заходи бюра праці в напрямі влаштування українських емігрантів на посади, як то було в добах господарської кон'юнктури" [28, арк. 18-19].
   Діяльність Бюро праці обмежувалося в цей період підтриманням зв'язків з Нансенівським комісаріатом у справах біженців щодо пролонгації терміну сплати боргу емігрантами, які виїжджали із ЧСР переважно до США. Ці позички надавалися на 2 роки, проте більшість емігрантів, опинившись у скрутному матеріальному становищі в новій країні, не в змозі були виконати свої зобов'язання з повернення позичок. Болючою для Клубу була справа повернення позичок, наданих Клубом з коштів допомогового фонду. Сума одноосібних позичок дорівнювала 200-300 чеським кронам. Всього через фонд було надано 1800 крон. Перспектива їх повернення, на думку керівників Бюро праці, була мінімальною. Позичальники або не відповідали на запити Клубу, або у кращому випадку просили про відстрочку сплати боргу [48, арк. 19].
   Клуб намагався матеріально підтримувати просвітницькі організації. У 1930 р. Товариству "Рідна мова" у Ржевицях було надано субвенцію на допомогу учням місцевої української гімназії, які не отримували стипендії. Щомісяця УРДК виділяв таку субвенцію у розмірі 50 чеських крон [50, арк. 8].
   У 1935 р. прізвище Костя Адріановича в документах майже не зустрічається. Вірогідно, це було пов'язано, по-перше, з певним занепадом організації, в тому числі і через брак коштів, по-друге, з тим, що у 1936 р. К.Мацієвич очолив Українську наукову асоціацію у Празі.
   Український республікансько-демократичний клуб припинив своє існування наприкінці 30-х років.
   Отже, УРДК протягом свого більш ніж 10-річного існування здійснював важливу роль у справі підтримки діяльності Державного Центру УНР і Української радикально-демократичної партії, організації культурно-освітньої роботи серед своїх членів та широкого загалу української еміграції. Спільно з Українським Об'єднанням у ЧСР Клуб надавав організаційну і матеріальну допомогу українцям-емігрантам у справі працевлаштування в країнах Європи й Америки, налагоджував зв'язки з іншими українськими громадсько-політичними організаціями з метою вирішення нагальних потреб українських емігрантів. Провідну роль у здійсненні цих акцій Клубу відіграв його другий голова й одночасно керівник Бюро праці Кость Адріанович Мацієвич. Сподіваємося, що окреслені в статті питання спонукають дослідників до вивчення проблеми самоорганізації української еміграції, вирішення її керівними центрами не тільки політичних, але й соціально-економічних проблем, зокрема щодо запровадження національного самооподаткування, працевлаштування своїх співвітчизників, які опинилися за межами батьківщини.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com