www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Концентрація та маніпулятивні технології у друкованих ЗМІ в країнах Європи
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Концентрація та маніпулятивні технології у друкованих ЗМІ в країнах Європи

Г.Хлистун

КОНЦЕНТРАЦІЯ ТА МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ДРУКОВАНИХ ЗМІ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ

   В 2004 році, також як і в попередньому, Німеччина переживала найбільшу - із часів другої світової війни - кризу медіаринка. У результаті багато журналістів втратили робочі місця, німецькі ЗМІ втратили значну частину своєрідності й сьогодні програють у якості, а на медіаринку відбулася перестановка сил. При оцінці ситуації в 2003 р. були виділені два фактори, що підготували ґрунт для сьогоднішньої кризи -державна політика стосовно ЗМІ й помилки їхніх власників.
   В 2004 р. виходило 1537 (замість 1584 в 2002 р.) періодичних видань сукупним тиражем 26,0 млн прим., у тому числі щоденних і недільних- 381, щотижневих- 26 (тиражем 1,9 млн прим.), т.зв. "публічних журналів" - 842 (тиражем 124,5 млн прим.), спеціалізованих журналів - 1060 (тиражем 15,5 млн. прим.). За висновками дослідника німецьких ЗМІ Хорста Репера, німецький медіаринок не тільки залишався в глибокій кризі, але й не була переборена рецесія на рекламному ринку[1].
   До характерних рис оцінюваного року відносяться: по-перше, закриття локальних видань великих газет і навіть продаж частин або цілих видавничих будинків. Найяскравіший приклад - це продаж 90% акцій газети "Франкфуртер рундшау", яка більше 40 років належала однойменному фонду, Медіахолдингу СДПГ "Дойче друк унд ферлагс Гмбх". Картельне відомство повідомило також про продаж кобленської " Райн-Цайтунг" "Саарбрюкер цайтунгсферлаг" концерну Хольтцбрінка й купівлю А/Т Акселя Шпрінгера газети "Вестфалленблатт" у Білефельді. По-друге, оскільки дослідників знову хвилює підвищення рівня концентрації медіаконцернів на газетному ринку, то картельне відомство за вказівкою міністерства економіки повернулося до обговорення нового регулювання відносно друкованої преси.
   Для друкованих ЗМІ Німеччини є характерними такі структурні ознаки:
   • приватна власність;
   • велика кількість газет;
   • локальна прив'язка багатьох щоденних газет;
   • сильні позиції регіональних газет;
   • невелика кількість надрегіональних газет;
   • багатий вибір журналів;
   • залежність від рекламних оголошень.
   На перший погляд, у порівнянні з іншими країнами, Німеччина відрізняється різноманіттям пропонованих газет. Але лише декотрі газетні видання мають самостійні редакції, котрі готують загальнополітичні розділи. Такі редакції називаються "публіцистичними одиницями": наприкінці 1954 р. на 1500 газет було лише 225 публіцистичних одиниць, а в 1999 р. на 1578 газет - 135.

Газетні та журнальні видавництва у Німеччині - це, як правило, приватні підприємства.

Газети

Кількість

Тираж (млн.)

Місцеві та регіональні передплатні газети

349

17,3

Надрегіональні газети

10

1.6

Газети, котрі продаються лише вроздріб

8

6,1

Щоденні газети

367

25,0

Щотижневі газети

25

2,0

Недільні газети

7

4.5

   Приватні друковані ЗМІ мають подвійний характер. З одного боку, вони повинні служити інтересам громадськості, тому в законах про друковані ЗМІ однозначно визначена їх суспільна функція, а з іншого, вони орієнтовані на отримання прибутку. Таке, на перший погляд, дивне поєднання підприємства, спрямованого на отримання прибутку і інституту, що повинен виконувати суспільну функцію, має давню традицию.
   Газети й журнали фінансують себе переважно за рахунок публікацій рекламних оголошень. Таким чином вони продаються на двох ринках: на читацькому ринку, як публіцистичний продукт, а на ринку рекламних оголошень - як носії реклами.
   До місцевих видань відносяться газети, які готують самотужки лише місцеву рубрику, а всі інші матеріали в комплексі та без усяких змін отримують від головного видання. Головне й дочірнє видання в економічному й правовому плані перебуває в одних руках, а в редакційному плані іноді в різних. Що стосується редакційних співтовариств, то тут окремі газетні видавництва є самостійними тільки в економічному й правовому плані, а не в редакційному: справа в тому, що вони публікують власні матеріали й коментарі тільки з місцевої тематики, а всі загальнополітичні матеріали отримують від центральної редакції. В економічному плані переваги таких співтовариств очевидні. Витрати на утримання редакцій, що займаються політикою, економікою, культурою, на послуги інформаційних агентств й прес-служб, а також на частину технічного персоналу несе не один видавець, а десять, двадцять або навіть і більше. У результаті заощаджуються засоби та підвищується эфективність.
   Інакше кажучи, у рамках редакційних співтовариств зростає якість і кількість оброблених і опублікованих матеріалів, підвищується рівень коментарів, тому що є можливість використовувати для цього більше фахівців.
   Недоліки цієї системи існуть переважно в сфері політики. Якщо навіть читачі якоїсь газети більш прихильні до ХДС, а читачам іншої симпатизує більше СДПГ, то всерівно в межах одного редакційного співтовариства вони будуть отримувати одні й ті ж політичні новини й коментарі.
   Федеративна структура Німеччини знаходить своє відображення й у пресі. У землях, в їхніх столицях і великих містах, видаються приблизно 60 щоденних газет загальним тиражем більше 100 000 примірників. Вони, як і місцеві газети, представляють для читачів шматочок маленької батьківщини. Чверть редакційних матеріалів присвячена, як правило, регіональній та місцевій тематиці. Це відноситься як до "Штутгартер цайтунг", так і до "Хамбургер абендблат", "Оснабрюккер цайтунг", "Вестдойче альгемайне" (Эссен). Завдяки своїм тиражам і прибуткам від реклами вони інколи займають перше місце на регіональному ринку й належать, як правило, потужним у фінансовому відношенні видавництвам [2].
   Сьогодні у Німеччині виходить мало надрегіональних газет у порівнянні з періодом до першої світової війни й часів Веймарської республіки. Чи можна назвати їх справді великими - справа суб'єктивної оцінки, тим паче, що про критерії відбору можна довго сперечатися. Якщо як критерій брати поширеність, обсяг висвітлюваних подій і число іноземних кореспондентів, то деякі газети помітно відрізняються від інших.
   "Зюддойче цайтунг" (тираж приблизно 425 000 примірників), котра виходить з 1945 року у Мюнхені, вирізняється великим обсягом надрегіональних новин, коментарів та широким висвітленням подій за кордоном. Багато людей високо оцінюють якість її матеріалів (насамперед, це стовпчик "Streiflicht" на першій шпальті), тверду реакцію на всі намагання вихолостити суть правової держави й критичний підхід до висвітлення подій.
   "Франкфуртер альгемайне" (приблизно 400 000 примірників) видається з 1949 року. її сильна сторона-це потужна кореспондентська мережа у всьому світі, що дозволяє висвітлювати міжнародні події, майже не звертаючись за допомогою до інформаційних агентств. Насамперед це стосується економічного розділу. Крім того, газета видає спеціальний передплатний додаток "Блік дурх ді віртшафт". її читачі- це, в переважній більшості, відповідальні працівники держапарату й підприємств, а також особи, що мають приватну справу. В політиці вона скоріше надає перевагу ХДС/ХСС, в економіці відстоює інтереси підприємців. Керівництво газети складається з п'яти видавців, які також володіють частиною капіталу.
   "Вельт" (приблизно 220 000 примірників) існує з 1946 року. Це публіцистичний флагман і предмет фінансової заклопотаності концерну Шпрінгера (щорічно газета приносить збитків до 40 млн. марок). її читачі - в основному відповідальні працівники держапарату й підприємств. Згідно з редакційними директивами, закріпленими в статуті підприємства, вона дотримується консервативних позицій.
   Найбільші недільні газети - це "Більд ам зонтаг" (приблизно 2,5 млн. примірників) та "Вельт ам зонтаг" (приблизно 380 000 примірників).
   Випускаються видавництвом "Шпрінгер-Ферлаг". У зв'язку з періодичністю їх можна зарахувати до щотижневих газет. По неділях вони публікують оперативну інформацію, а своїми ексклюзивними інтерв'ю з політиками часто викликають у вихідні дні жваві дискусії. Деякі з них сьогодні, наприклад "Франкфуртер альгемайне", стали виходити й по неділях.
   На відміну від "Більд", у якої були попередники ще в часи Веймарської республіки, газети "Цайт", "Зонтагсблат" і "Рейнішер меркур" є новим для Німеччини типом газет. На відміну від щоденної преси вони пропонують менше новин, більше аналітичних матеріалів і коментарів, показуючи актуальні події в більших взаємозв'язках. Завдяки високому рівню своїх матеріалів та поширенню по всій країні щотижневі газети вкладають вагомий внесок в обговорення політичних, економічних та культурних проблем у ФРН.
   „Цайт" (приблизно 460 000 примірників), придбана навесні 1996 року видавничою групою Георга Фон Хольцбрінка, вважає себе ліберальною газетою. Завдяки високому рівню публіцистики ця газета є однією з кращих у Європі й однією з найбільш впливових у Німеччині. Вона підштовхує до роздумів й впливає на хід суспільної дискусії. При новому головному редакторові Роже де Векке з січня 1998 року "Цайт" стала виходити в новому графічному виконанні.
   Особливе місце серед щотижневих газет займає "Парламент" (приблизно 100000 примірників). Вона видається й фінансується Федеральним центром політичної освіти в Бонні. Газета не коментує політичних процесів, а документує їх, публікуючи, наприклад, окремі нормативно-правові акти.
   Інформаційно-політичний журнал "Шпігель" (перший тираж в 1947 році склав 15 000 примірників, а на межі тисячоліть - вже понад 1 млн.) не мав аналогів в історії німецької преси. "Шпігель", створений за зразком американського журналу "Тайм", прагне подавати новини, як аналітичні матеріали. "Шпігель" перемішує новини й думки, факти й оцінки. Це обумовлено тим, що він вважає себе інформаційно-політичним журналом. Те, що журнал виставляє на посміховище політиків, дало привід для критики. Окрема стаття, як правило, має якусь спрямованість. Для друзів це є приводом для похвал на адресу журналу, для критиків - доказом наміру шляхом маніпуляцій домогтися певного результату. Так, в одному з номерів на обкладинці був зображений тодішній федеральний міністр економіки Ламбсдорф, оповитий великим знаком параграфа. Заголовок стверджував: "Афера Фліка: лунають обвинувачення". У той момент ще не було відомо про те, що проти міністра висунуто обвинувачення. Це не стверджував і "Шпігель", однак завдяки картинці й тексту натяк був зроблений. Багато похвал журнал отримує за те, що він серйозно ставиться до критичних і контрольних функцій преси, інформує по темах, які виходять за рамки щоденних газет [3].
   Палітра пропонованих у Німеччині журналів дуже широка. За деякими оцінками (точна статистика відсутня), загальне число видань становить приблизно 20 000. Загальний тираж перевищує 200 млн. примірників. Лише популярні журнали (це ті, які на відміну від спеціалізованих журналів звернені до широкої аудиторії, незалежно від рівня освіти, віку й доходів) налічували на початку XXI століття більше 750 назв і мали загальний тираж приблизно 125 млн. примірників. Тираж журналів для клієнтів склав майже 26 млн., спеціалізованих журналів - 17 млн. примірників. Ці дані відносяться лише до тих журналів, тиражі яких можна перевірити.
   До категорії популярних журналів відносяться, насамперед:
   - ілюстровані журнали;
   - журнали для жінок;
   - журнали- програми ТВ;
   - бульварна преса.
   На німецькому журнальному ринку сьогодні переважають (понад 60 відсотків) чотири великі видавництва, а саме "Бауер", "Шпрінгерферлаг", "Бурда" і "Грунер унд Яр". Загальний одномоментний продажний тираж перевищує 120 млн. примірників. Чистий рекламний прибуток від продажу цих журналів складає більше 3 млрд. марок. На цьому прикладі чітко видно, як далеко інколи розходиться конституційне право та реальність. Заснувати такий журнал, згідно з Основним законом може будь-який громадянин, однак на практиці це можуть зробити лише ті, хто має необхідний стартовий капітал. Адже новий журнал з'їдає мільйони, перш ніж починає давати прибуток. Так, в 1995 році гамбурзька видавнича група "Мільхштрассе" витратила 12 млн. марок на рекламу нового журналу для жінок "Аміка".
   У жодному іншому сегменті ринку не має такої жорстокої боротьби за читачів і рекламодавців. Проте поряд з цим є велика ймовірність понести збитки. Так, видавництво "Грунер унд Яр" припинило видання ілюстрованого журналу "Танго" після виходу 37 номерів, зазнавши збитків у розмірі 57 млн. марок.
   Популярні журнали особливо залежні від загальної економічної ситуації в країні, оскільки більше 3/4 доходів вони отримують від реклами. Оскільки рекламодавці віддають перевагу виданням з найбільшими тиражами, то медіаконцерни витрачають великі сили й засоби на те, щоб домогтися лідерства на ринку.
   Головна інновація характерна не тільки для німецького газетного ринку, але й для всього західноєвропейського ринку, і вона пов'язана з появою й розповсюдженням газет малого формату, або таблоідів, які до цього використовували бульварні видання. Германія не була форвардом у цьому. Таблоід, що народився у Великобританії, тільки після завоювання ринків скандинавських країн, Бельгії, Нідерландів і Швейцарії прийшов у Німеччину. Зв'язано це в першу чергу з відсутністю друкарських машин для цього формату. Першим на виготовлення газет-таблоідів відгукнувся Шпрінгер-ферлаг [4].
   У той час як на європейському ринку практично не з'являється нових видань, дослідники відзначають, що в Німеччині, поряд із закриттям або злиттям, у 2004 р. вийшло кілька нових місцевих видань:
   У Саксонському Герлітце новою видавничою групою створена локальна газета "Герлітцер альгемайне". Інша група, що займала монопольне положення, "Лаузітцер рундшау" почала спробу випуску дешевого видання в Котбусе, назвавши його за ціною одного номера "20 центів". Наприкінці травня концерн Шпрінгера також почав спробу ггілотного видання 32-сторінкової дешевої газети "Вельткомпакт" вартістю 50 центів за один номер. З видань, що видаються за кордоном, успішною вважається бульварна шпрінгеровська газета "Факт", що виходить у Польщі з жовтня.
   Щоб поліпшити своє матеріальне становище, німецькі концерни додаються до різних витівок. Так, "Зюддойче ферлаг" (ЗДФ) вирішив видавати книжкову серію "50 романів XX століття". При цьому, вартість одного тому - 4.95 євро, а у випадку підписки - 4,0 євро. Експерти відзначають, що вже влітку 2004 р. тиражі серії й, відповідно самої газети, різко пішли вгору. Цей досвід ЗДФ запозичив в італійського видавництва, що провело аналогічну акцію з великим успіхом. Крім цього, з початку травня "Зюддойче цайтунг" почала видавати новий додаток (суплемент). Він створений разом з американською редакцією "Нью-Йорк тайме" і є дайджестом статей з основного видання англійською мовою.
   Розглянемо, які зміни відбулися безпосередньо у видавничих групах.
   1. Аксель Шпрінгер ферлаг AT, Гамбург. 1) Розширення видавничої діяльності за кордоном, що пов'язують із діяльністю нового голови правління Матіаса Депфнера (успішний старт бульварної газети "Факт" у Польщі, створення проектів із групою "Телеграф" у Лондоні (концерн має 7% на медіаринку Великобританії) і участь у виданні надрегіональної "Дейлі телеграф" (тираж 900 тис. прим.) і "Сенді телеграф". Сукупний тираж газет концерну зменшився на 400 тис. прим. - у порівнянні з 2002 р. Тираж "Більд" становить 3,8 млн. прим., і він мав найбільші збитки.
   Загальна частка концерну на інформаційному (газетному) ринку зменшилася з 23,4% до 22,7%, бульварних газет - з 81,5 % до 81,1%.
   2. У групі "ВАЦ", що займає 2-місце, серйозних змін в 2004 р. не було. Не вдалося їй здійснити свою мрію й придбати 60% капіталу газети "Осттюрінгер цайтунг" (Гера). За рішенням картельного відомства ВАЦ дозволили придбати лише 40%.
   Загальна частка концерну на інформаційному (газетному) ринку зменшилася з 6,1 до 6,0 %.
   3. Діяльність "Штуттгартер цатунг/ Ді Райнпфальп/ Людвігсхафен/Зюдвест Прессе, Ульм" характеризувалася в минулому році придбанням нових локальних видань.
   Загальна частка концерну на інформаційному (газетному) ринку трохи підвищилася - з 4,9% до 5%.
   4. Видавнича група ДуМонтШауберг (Кельн) в останні роки зазнавала серйозних збитків на всіх напрямках і, насамперед, на рекламному ринку. Так журнал "Журналіст" повідомив, що збитки концерну в 2002 р. склали 20,7 млн. євро. В 2004 р. у групи були серйозні проблеми з бульварною газетою "Експрес". її тираж зменшився з 210 тис. прим, до 190 тис. Особливо важке положення було у дюссельдорфської "Експрес".
   Частка концерну на інформаційному (газетному) ринку зменшилася з 4,2 % до 4,0%.
   5. Найважливішими регіонами поширення друкованої продукції "Мюнхенер цайтунгсферлаг/ Цайтунгсферлаг тц/Вестфелішер анцайгерЛппен" є Баварія й Гессен. Тому в якості стратегії на 2004 р. було завоювання інформаційного простору інших регіонів країни, і, насамперед тих, де у влади перебувають соціал-демократи. Саме із цим пов'язана купівля локальних газет у Східній Вестфалії, а також у Нижній Саксонії.
   Загальна частка концерну на інформаційному (газетному) ринку збільшилася з 3,8% до 3,9%.
   Рекордним для всієї медіагалузі за обсягами рекламних доходів став 2000 р. з 23 372,2 млн євро, що відповідало збільшенню в порівнянні з 1999 р. на 7,1%. В 2003 р. рекламні інвестиції становили 19 283, 5 млн. євро, що на 4,3% менше, ніж в 2002 р. Аналогічні явища торкнулися всіх ЗМІ. Так, зокрема, якщо в 2000 р. на частку щоденних газет припадало 6 556,6 млн. євро, то в 2003 р. ця сума становила лише 4 454,9 млн., що склало - -9,8%. Зменшилися рекламні прибутки й на телебаченні до 3 811,3 млн. євро (-3,7%). В "плюсі" виявилися лише три сектори - онлайн-реклама (+ 8,4%, або 246 млн.), рекламна преса й газети оголошень (+ 2,6%, або 1 702,0 млн. євро) і кінореклама (+0,1%, або 160,7 млн.)[5].
   Власне ЗМІ не стали виключенням і також почали скорочувати бюджети на саморекламу. Що, природно, не могло не відбитися негативним чином на їхніх продажах. Найбільше від занепаду реклами постраждали щоденні видання. В галузі газетної реклами особливо складна ситуація склалася з рекламою робочих місць - традиційним джерелом доходу німецьких газет. Через зростаюче безробіття в Німеччині усе менше підприємств дає оголошення про вакансії, більше того, конкуренцію анонсам складає Інтернет.
   У результаті, німецький ринок ЗМІ, що ще в 2000 р. був одним з тих, що найбільш динамічно розвивається в Європі, не зміг не приносити, не залучати більше грошей.
   У жодній країні Європи не припадає на мешканця стільки газет, як в Англії, яка в цьому відношенні залишила далеко позаду навіть такі високорозвинені держави світу, як Німеччина і Франція. Газетно-журнальна промисловість Британії нині стала однією з провідних галузей національної економіки з високою концентрацією капіталу. За своїми активами газетно-журнальна індустрія країни випередила навіть такі традиційні галузі національної економіки, як транспорт і суднобудування. Щодня в Англії видається й розповсюджується серед найширших верств населення до 30 млн. примірників газет.
   У другій половині XX століття преса Великобританії, як і преса багатьох інших країн світу, зіткнулася зі складними проблемами, які не обминули й такі авторитетні газети, як "Тайме", "Дейлі Телеграф", "Дейлі Міррор", "Дейлі Експрес" та ін. Передусім у цей період інформаційна індустрія Англії зазнала нового різкого стрибка концентрації капіталу.
   Як засвідчує дослідник англійської преси Ю. М. Власов, наприкінці 70-х років XX століття п'ять гігантських корпорацій контролювали 80% загальнонаціональних щоденних газет і майже 90% недільних газет і журналів. Ці газетні корпорації володіли великою частиною провінційних (місцевих) видань. По-друге, науково-технічний прогрес, зокрема розвиток електронно-обчислювальної техніки, стрімко увірвався в технологічні процеси газетної індустрії, яка стала перед неминучою необхідністю впровадження нових технологій в редакційно-видавничу справу: запровадження фото композиційного набору із застосуванням комп'ютерної техники [6].
   У 80-90-х роках на Фліт-стріт стало набагато тихіше. Майже всі газетні видавництва перемістилися в інші місця, де більше простору й дешевше земля під друкарські корпуси, насичені новітньою технікою. Нині переважна частина центральних (загальнонаціональних) газет Британії випускається в так званій "Країні доків" — районі морських причалів у гирлі Темзи, які відслужили свою службу. "Інформаційна імперія" освоїла нову територію. Це не просто зміна адреси. Це — зміна епох у газетній справі, викликана вимогами нової технології поліграфічного виробництва та боротьби газетно-журнальної преси за виживання в умовах конкуренції з боку "електронної" індустрії інформації, що стає все більш жорсткою.
   Цей процес змін відбувався у "країні традицій" дуже болісно і забрав чимало часу. Якщо вести відлік від початку 60-х років, то в графу "втрат" слід занести три щоденні та чотири недільні газети. їхні місця серед центральних газет посіли чотири нові щотижневі газети: "Сан" (1964), "Тудей" (1986), "Дейлі стар" (1978), "Індепендент" (1986), а також недільні: "Санді міррор" (1963), "Санді Телеграф" (1961), "Індепендент он санді" (1990). У 80-х роках у "національній" лізі спробували закріпитися ще три нових видання. Одне — недільне, та два — щоденних. Проте, не зумівши викроїти для себе достатній для виживання шматочок із загального рекламного пирога, кожне з них змушено було вже за півроку — рік вийти з гри.
   Друга половина XX сторіччя — час встановлення нової структури медіа-ринку, неухильного скорочення тиражів щоденних і недільних газет і припинення виходу ілюстрованих журналів загального типу (на кшталт щотижневиків "Пікчер пост", "Джон Булль" та ін.). їх місце зайняли жіноча періодика, а також журнальні вкладки-додатки до недільних газет. Одна з причин — наступ телебачення і перебудова рекламного бізнесу. Рекламні кампанії з прицілом на масового споживача посіли помітне місце і на телевізійних каналах. Газети ж (як і видання журнального формату) могли розраховувати на отримання істотних прибутків від публікації оголошень лише в тому випадку, якщо вони забезпечували аудиторію цільової реклами— за родом занять та соціальним станом читачів, їхніми запитами матеріального та культурного характеру. Реклами яскравої, що сприяла б закріпленню позитивного іміджу тієї чи іншої фірми.
   Негативна динаміка на газетному ринку простежується на таких цифрах. Якщо на середину 50-х років — пік післявоєнного буму газетної індустрії — загальний разовий наклад щоденних центральних і провінційних газет сягав 27 млн. прим., то на початок 90-х років скоротився до 18 млн. Ще більш серйозних втрат зазнали недільні газети: падіння сукупного разового тиражу майже вдвічі — з 28 до 14,5 — 15 млн. прим.
   Однак із цих статистичних показників зовсім не варто робити висновок про таке ж неминуче падіння впливу газет, як джерел інформації та рупорів громадської думки, їхньої ролі як "четвертої влади". Зокрема, привертає увагу та обставина, що в цілому кількість центральних видань не скоротилася. На тому ж, як і раніше, інформаційному просторі залишилось місце для 11 щоденних і 9 недільних газет, хоча деякі назви і змінилися [7].
   Залишився незмінним і відсоток дорослих британців, які прочитують не менше однієї щоденної газети. Іншими словами, якщо англійці стали більш розбірливо та заощадливо витрачати гроші на придбання преси, щоб уникати дублювання інформації, то, в свою чергу, і газети зробили чимало для того, щоб розширити коло дебатованих питань, урізноманітнити палітру жанрів і думок. А з цього випливає висновок про те, що ці газети могли й надалі розраховувати на постійні контингенти читачів, котрі формуються роками і навіть десятиліттями. Отже, і на "прив'язаних" до цих контингентів рекламодавців.
   Закордонні автори вважають, що в середині 80-х років XX століття англійська преса набула другого дихання. Впровадження нових технологій відкрило нові, величезні можливості. Відкриття своїх сайтів у глобальній мережі Інтернет з її інтерактивними властивостями передачі, обробки та поширення інформації, використання високошвидкісних телекомунікативних каналів дозволило редакціям набагато збільшити аудиторію за рахунок віртуальних користувачів.
   Наприклад, за два роки бюджет редакції "Санді Тайме" зріс на 33%, газета відкрила свої бюро у Москві та Гонконгу, за допомогою супутникового зв'язку тиражується не лише в Бриташї, а й у Шотландії. Однак "нова ера" викликала і серйозні проблеми: видавнича група "Ньюз Інтернешнл" скоротила 5,5 тис робочих місць, "Експрес Ньюзпейпер" і "Міррор Груп" — по 4 тис 600, "Ассошіейтед Ньюз-пейпер" — 700. За два роки із 30 тис поліграфістів було звільнено 15 тис 400 осіб.
   Наступне десятиріччя підтвердило, що використання нових технологій не тільки не відмінило, а й підштовхнуло ринкові механізми, що регулюють діяльність британських мас-медіа. Наявний у Великобританії союз конкуренції та монополізації виявив себе з новою силою у процесі глобалізації інформаційного простору, тим більше, що країна широко представляє ті ЗМІ, які подолали кордони Британських островів. Інтернаціональний характер зберігається та поглиблюєся і в сфері власності на засоби масової інформації.
   Сьогодні у Великобританії виходить близько 130 щоденних і недільних, 1400 тижневих і понад 6500 інших періодичних видань. Майже 90% британців читають регіональну або місцеву пресу. Загальний наклад національних газет у будні в середньому становить 13 млн. примірників, а в неділю— 14,5 млн. примірників, хоча загальна кількість читачів є значно більшою. Читання газет більше до вподоби чоловікам, аніж жінкам. За прогнозами експертів, англійську пресу очікує чергова революція, що відбудеться завдяки використанню нової техніки і технологій не лише на рівні газетно-журнального виробництва, а й на всіх етапах внутрішньоредакційної роботи. Цю революцію називають "внутрішньоредакційною". Однак, навряд чи журналіст перетвориться на замкнутого одинака — "плаггі", котрий замінив людське спілкування спілкуванням з інформаційною технікою.
   Нині поділ французької преси на "ідеологічні" групи не настільки категоричний. Французи частіше класифікують сучасні видання за тематикою і виділяють пресу загального чи політичного напряму, спеціалізовану періодику (жіночу, молодіжна, технічна, економічна, наукова, спортивна й інша), ілюстровані щотижневики (наприклад, "Парі матч"). Серйозну конкуренцію багатьом виданням склали численні безкоштовні газети, які з'явилися в останні десятиліття, що містять як журналістські матеріали, інформацію агентств, так і рекламу, особливо у сфері працевлаштування].
   Французька преса знаходиться під контролем декількох медіа-об'єднань. Перелічимо найбільш великі та впливові з них. Група Ашетт була створена в 1826 році Луі Ашеттом, яка поряд з випуском періодичних видань є лідером у виданні книг. Має зв'язки з корпораціями Великобританії, Іспанії, США. Достатньо представлена на ринках Східної Європи завдяки місцевим версіям своїх журналів і музичних радіостанцій. Ця медіа-група продовжує розширювати діяльність в Азії (у Японії вийшов журнал "Прем'єр").
   Група Р. Ерсана володіє великою кількістю щоденних газет ("Франс Суар", "Фігаро") та іншої періодики. Видає газети в Бельгії, має топографії в великих містах Франції.
   Група Ф.Аморі.Газети цієї групи очолюють список тиражів, але керується вона старими консервативними методами. До числа видань цього медіа-об'єднання відносяться газета "Парізьен", щотижневий додаток до неї і національний випуск цієї газети - "Ожурдюі", тижневик "Комп'ютер Плюс". Серед проектів, що приносять доходи видавничій групі, - спортивна щоденна газета "Екіп".
   Об'єднання Байяр-Прес було засновано в 1873 році, займається випуском католицької преси. Найбільш відомими виданнями групи є журнали "Капіталь Сайте", "Евріка", "Максимум". Розвивається діяльність групи в інших країнах - відкрите представництво в Нью-Йорку.
   Плюрікомюнікасьон - видавництво, що об'єднало п'ять підприємств з випуску щоденної преси-паризької і провінційної, зокрема столичної "Монд".
   Якщо звернутися до питання про класифікацію французької преси за територією розповсюдження, то слід зазначити, що вже досить давно друковані видання поділяються на столичні, регіональні та місцеві. З групи столичних ЗМІ в певний момент виділилася група національних газет, розповсюдження яких уже не обмежувалося Парижем, а здійснювалося в загальнонаціональному масштабі. Сьогодні до національних газет відносяться "Монд", "Екіп", "Фігаро", "Ліберасьон", "Франс-Суар", "Ожурдюі", "Круа", "Юманіте". Серед регіональних видань - газети "Вест-Франс", "Парізьен", "Сюд-Уест", "Вуа Дю Нір", "Нувель Репюблік Дю Сантр-Вест", "Монтань", "Депеш Дю Міді".
   Потрібно звернути увагу на те, що національні і регіональні видання конкурують між собою. Часом ця конкуренція йде майже на рівних. Про це свідчить навіть той факт, що тираж регіональної газети "Вест-Франс" (близько 750 тис. примірників) перевищує тираж великих національних видань ("Монд" - приблизно 390 тис. прим., "Екіп"- 385 тис.прим.). Взагалі, схема поширення аудиторії між регіональними і національними виданнями, на думку дослідників французьких ЗМІ, склалася вже давно. Відзначається, що серед бретонців завжди було більше шанувальників місцевих видань, ніж серед жителів Верхньої Нормандії (відповідно 62% і 32%). Це тому, що Бретань - батьківщина найбільшої "Вест-Франс", у першу чергу орієнтованої саме на цю провінцію. Жителі сусіднього з Верхньою Нормандією регіону-Іль-де-Франс (центром якого є Париж) - саме через свої "столичні" нахили не надають особливої уваги місцевим виданням [9].
   З огляду на досвід провінційної преси, паризькі видання побачили в місцевій інформації один зі шляхів розвитку і стали видавати провінційні випуски з місцевою інформацією, що привело до збільшення їхніх тиражів. За цих умов провінційні видання були змушені об'єднуватися. Концентрація стала одним із законів еволюції провінційної преси. Нині тенденція така, що паризькі газети видаються і розповсюджуються переважно в Парижі і його околицях. Провінція ж віддає перевагу регіональним і місцевим виданням. Процес концентрації в газетно-видавничій сфері ускладнив виживання малих і середніх газет. Тому з 1982 р. французький уряд запроваджує допомогу газетам загального суспільнополітичного напряму, що друкуються французькою мовою, тираж яких менше 250 тис. екз., поширення-150 тис, а доход від реклами не перевищує 25 % загального доходу. Крім того, уряд субсидує витрати всіх газет на пошту, телефонний зв'язок, поширення за кордоном.
   Національні газети здебільшого можна віднести до якісної преси ("Монд", "Фігаро"). І, навпаки, серед місцевих і регіональних газет нерідко зустрічаються видання з ознаками розважальних ЗМІ ("Паризьен").

Джерела та література

1. Майер В. Права и обязанности журналистов и средства их осуществления на Западе //Международная жизнь. - 1993.- С. 66-67.
2. Багдикян Б. Монополия средств массовой информации. - М.: Прогресс, 1987. - 317 с.
3. Nikos Leandros The Impact of Internet on the Mass Media in Europe. - Abramis, 2006. - 664 с
4. Майн X. Средства массовой информации в Федеративной Республике Германии. - Штутгард: Коллоквиум, 1996. - С.144-145.
5. Karl Christian Fuhrer, Corey Ross Mass Media, Culture and Society in Twentieth-Century Germany (New Perspectives in German Studies). - Palgrave Macmillan, 2006. - 272 с
6. Соколов B.C., Виноградова СМ. Периодическая печать Великобритании. - СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 2000.-112 с.
7. Беглов СИ. Империя меняет адрес: Британская печать на рубеже тысячелетий.- М.: Изд-во Московского государственного университета, 1997. - 136 с.
8. Берка У. Законы о печати во Франции // Законы и практика средств массовой информации в Европе, Америке и Австралии. - М.: Права человека, 1995. - С. 25-34.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com