www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Олена Апанович - історик українського козацтва (біоісторіографічний аспект)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Олена Апанович - історик українського козацтва (біоісторіографічний аспект)

В.Михайлов

ОЛЕНА АПАНОВИЧ - ІСТОРИК УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА (біоісторіографічний аспект)

   Олена Михайлівна Апанович (1919-2000) - одна з найвідоміших дослідників козакознавчої проблематики в Україні. Вона належить до когорти тих вчених, які виявили мужність, відданість фаху і працьовитість, не йшли на жодні ідейні, ідеологічні компроміси, угоди із компартійним диктатом в добу загального панування тоталітаризму в Україні. її науковими і ідейними однодумцями були відомі науковці: Олена Станіславівна Компан (1916-1986), Федір Павлович Шевченко (1914-1995), Кость Григорович Гуслистий (1902-1973), Михайло Іванович Марченко (1902-1983), Михайло Юліанович Брайчевський (1924-2001), Ярослав Іванович Дзира та інші, яких стали називати потім "шестидесятниками", як діячів, що мали свої власні ідейні і наукові переконання й погляди, що не визнавались офіційною "марксистсько-ленінською наукою" і підлягали певний час ганебному цькуванню і остракізму.
   На жаль, ще й досі в українській історичній науці не існує ґрунтовної наукової розвідки, присвяченої такій особистості як О.Апанович, її життєвому і творчому шляху. Незважаючи на вихід в світ двох збірників наукових статей на пошану О.Апанович в 1995 році та серії окремих наукових розвідок та статей М.Дмитрієнко, Ю.Мипика, В.Кіпіані, Л.Тарнашинської, А.Сєрікова, А.Слюсаренка та ін., які в основному торкалися біографічних відомостей про історика, не дають повного уявлення про наукову спадщину О.Апанович.
   В даній науковій розвідці ми спробуємо заповнити ці прогалини, оскільки зроблено лише перші кроки в історіографічному освоєнні цієї проблематики в українській історичній науці.
   Білоруска за національністю (по-батькові білорусу, вихідцю із селян, залізничнику і матері із польського шляхетського роду) Олена Михайлівна Апанович все своє життя віддала служінню українській історичній науці, насамперед вивченню історії українського козацтва, в якій вона була беззастережним авторитетом. її образно називали "Берегиня козацької слави". Саме так названий бібліографічний збірник на честь О.Апанович [19, с.82]. Серед українських істориків в 70-80-ті роки ходила сумна приказка-жарт: "Від Запорізької Січі зостався один козак, та й той - жінка!" [18, с.21].
   Випускниця Харківського державного педагогічного інституту, напередодні вторгнення гітлерівських військ в Україну в 1941 р. О.Апанович виїхала і змогла повернутись з евакуації на Україну лише в травні 1944 р. та з цього часу до кінця життя жила і працювала у Києві.
   Напевне суттєвим фактом і фактором у творчій праці О.Апанович була її робота з 1946 р. в Центральному державному історичному архіві України в Києві, де вона очолювала відділ стародавніх актів, а в 1948-1950-их роках навчалась в аспірантурі при цьому ж архіві. Мабуть, не випадково її наукова праця під керівництвом авторитетного українського історика К.Гуслистого, який був підданий образливій критиці і цькуванню з боку компартійних клевретів на чолі із зловісним Лазарем Кагановичем який був тоді першим секретарем ЦК КП(б)У, відіграла важливу роль у виборі її наукових і ідейних позицій. К.Гуслистий був досвідченим і авторитетним джерелознавцем, архівістом і знавцем історії України XIV-XVI ст. [7;25]. Про свого вчителя і наставника О.М.Апанович через багато років - в 1995 р. - писала: "Кость Григорович Гуслистий 50 років тому ввів мене в доти невідомий світ запорозького козацтва, що стало провідною темою мого життя, якому я віддала не тільки дослідницьку працю, а й душу і серце. Козацтво сформувало з мене патріота України. Неможливо займатися історією українського, особливо, запорозького козацтва й не бути патріотом України" [7, с 197].
   В цій же статті О.Апанович в 1995 р. писала про свого вчителя: "К.Г.Гуслистий належить до того покоління вітчизняних істориків, які зуміли зберегти в своїй діяльності кращі традиції української історіографії, що мали різнобічні інтереси й енциклопедичні знання, працювали над створенням синтетичного курсу історії України... А тому в його полі зору були практично всі проблеми історії українського народу" [7, с 198].
   На наш погляд, в життєвому і творчому шляху дослідниці можна виділити три великі етапи:
   I період - це середина 1950-их - початок 1970-их років - найплідніший етап у науковій творчості О. Апанович, який можна пояснити відносною розкутістю в українській історичній науці внаслідок хрущовської "відлиги" і приходу в 1963р. до влади на пост першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста;
   II період почався з 1972 р. зі звільнення дослідниці з посади старшого наукового співробітника Інституту історії АН УРСР і тривав до кінця 1980-их років;
   III період, власне, це 1990-ті роки - роки незалежності Украіни, під час яких погляди вченої на ключові проблеми історії ранньомодерного часу дещо еволюціонували, у зв'язку зі зміною політичної ситуації в країні.
   Життєвий і творчий шлях О.Апанович з часу її праці в архівних і наукових установах Києва відомий український дослідник М.Ковальський поділяє в своїй науковій розвідці на чотири періоди: 1) час її праці в Центральному державному історичному архіві України в серпні 1944; 2) робота її старшим науковим співробітником Інституту історії АН України з 1950 р. до її звільнення 13 вересня 1972 p.; 3) на посаді старшого наукового співробітника відділу рукописів ЦНБ АН України з 1973 по 1986 р. включно, де вона обробляла архівні фонди і описувала рукописні книги [28, с.94]; 4) поновлення О.Апанович на посаді старшого наукового співробітника НАН України і її праця на цій посаді з 1995 р. і до кінця життя (до 2000 р.) [25,с.4].
   Якщо говорити про наукові уподобання О. Апанович, то на нашу думку, можна говорити про два основних напрямки наукових досліджень. По-перше, як ми вже зауважували, головним її захопленням була козацька проблематика, особливо, історія Запорозької Січі і запорозького козацтва. По-друге, це її студії, які стосувалися української рукописної книги XVII-XVIII століття.
   Перший період життєвого і творчого шляху О.Апанович є надзвичайно цікавим і в першу чергу дуже плідним на науковій ниві. Взагалі сер. 1950 - поч. 1970-их pp. - це цілісний і суперечливий період в розвитку історичної науки в УРСР, позначений "націоналізацією" візії українського історичного минулого в творчості істориків. Йдеться про не властиве сталінським часам акцентування дослідниками національної своєрідності і відхід від абсолютизації російського чинника в історії неросійських народів. Такі метаморфози, до речі, переживали й історіографії інших союзних республік СРСР доби Микити Хрущова і періоду "диктатури секретарів обкомів", як називають перші роки урядування Леоніда Брежнєва. Відбувалося коригування офіційної політики стосовно історичної науки в СРСР в напрямку відновлення балансу між "російськоцентризмом" і "етноцентризмом" національних історіографій.
   У менш суворому політичному кліматі після 1956 року "реформістські" історики, серед яких помітне місце посідає і О. Апанович, не могли піти так далеко, щоб побудувати альтернативну схему національної історії, яка виключала б Україну з історії СРСР. Проте вони мали можливість інтерпретувати "Тези" скоріше в широкому, ніж у вузькому сенсі. Як наслідок, до 1972 року публікації, в яких обговорювалися замовчувані раніше проблеми та не наголошувалося на темах "возз'єднання" та російської зверхності, допомагали читачам відчути зміну акцентів, з якими висвітлювалися українські національні особливості в рамках офіційного радянського наративу [31, с 112-116].
   Доба "відлиги"(десятиріччя післяXX з'їзду партії)- це особлива епоха в політичній і духовно-інтелектуальній історії СРСР і УРСР. Не випадково, що на цей період припадає злет наукової діяльності багатьох вчених-істориків, в тому числі і О.Апанович.
   Певна річ, на українському грунті "хрущовська відлига", її хронологічний контур не співпадає із загальновизнаним, "всесоюзним"(середина 1950-их - початок 1960-их pp., жовтневий (1964) пленум ЦК КПРС, як епілог), а охоплює середину 1950-их - 1972 p., як вказує В.Яремчук [35, с.73].
   По-друге, варто врахувати такий суб'єктивний чинник "української відлиги", як діяльність Петра Шелеста, першого секретаря ЦК КПУ, який додержувався ієрархії "численних ідейно-політичних та національно-культурних лояльностей", тобто виявив певну толерантність та підтримку низки українських проектів. "Доба Шелеста"( 1963-1972) була позначена українізацією у всіх сферах суспільного життя і, насамперед, це було видно з розвитку української історичної науки.
   Відлига в культурно-духовній і науковій сфері пов'язана з так званим "інтелектуальним мікроренесансом". Специфіка полягала в тому, що його ініціаторами на всесоюзній арені виступали історики, точніше редколегія журналу “Вопросы истории” на чолі з Г. Панкратовою та Е. Бурджаловим. Саме цей журнал та його діячі очолили модернізаційні процеси в історичній науці, що дало поштовх до оновлення суспільних інтересів до близького та далекого минулого, стимулювало інтелектуальний рух за відновлення, "очищення" марксизму, певну свободу думки, дискусій, право мати свій погляд [33, с.296].
   В 1950 р. Олена Михайлівна Апанович захистила кандидатську дисертацію на тему "Запорозьке військо, його організацію і бойові дії у складі російської армії під час Російсько-Турецької війни 1768-1774 pp." (К., 1950). Серед робіт 50-их років виділяється цикл робіт О.Апанович, пов'язаних з Визвольною війною в Україні 1648-1654 pp. Особливо цінна її історико-краєзнавча книжка про історичні місця подій Визвольної війни українського народу 1648-1654 pp. (К., 1954) [6] та стаття про перемоги українського народу над польсько-шляхетськими військами на початковому етапі Визвольної війни (1648) [5, с 168-179]. О.М.Апанович приймала діяльну участь в археографічній роботі. Вперше її прізвище у науці з'явилося у зв'язку з виходом в світ в 1946 р. в Києві документальної збірки "Україна перед Визвольною війною 1648-1654 років (1639-1648)". Про це, між іншим, зазначила її колега науковець з Інституту історії України НАН України М.Ф.Дмитрієнко до 80-річчя від дня народження О.М.Апанович [19, с.72].
   Як твердить В.Яремчук, одним із найяскравіших виявів "націоналізації" в історичній науці УРСР було розгортання вивчення історії запорізького козацтва[35, с74]. Можна висловити припущення, що "актуальною" для тогочасних істориків ця тема стала з огляду на, по-перше, проголошення у визначальному для схеми історії України, що утвердилась з 1950-их pp. в радянській історичній науці, приписі - "Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією" (1954) ідеї про "прогресивну роль" Запорізької Січі в історії українського народу . По-друге, вивчення історії козацтва відповідало ідейним смакам П.Шелеста, який, як відомо, вважав себе вихідцем з козацького роду, підтримував реалізацію проекту "Хортицького історико -культурного заповідника" [3, с 125], опікувався видавництвом книги О. Апанович "Збройні Сили України першої половини XVIII століття" (1969); крім того козацька тематика як достатньо ідеологічно нейтральна була співзвучною настроям покоління українських інтелектуалів 1960-их, світогляд яких вкладався в межі подвійної лояльності - "українського радянського патріотизму [36, с.35].
   Тому в цей період написані найвідоміші праці О.Апанович - монографії "Запорізька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії в 50-70-ті роки XVII ст." (К., 1961) [2] і "Збройні Сили України першої половини XVIII ст." (К., 1969) [4]. Остання книга стала подією в історичній науці і мала великий суспільний розголос. З цього часу, як пише Валерій Шевчук, "ім'я Олени Апанович набуло певної легендарності і стало одним із почесних в українському соціумі" [19, с.76].
   Книга "Збройні Сили України першої половини XVIII ст." викликала невдоволення тодішніх можновладців і через деякий час і книжка, і її автор зазнали політичних репресій [17, с 10].
   В монографії "Збройні сили України..." розглядаються такі проблеми-теми:
   1) Українське козацьке військо: комплектування та мобілізація козацького війська; організація та впорядкування; озброєння і забезпечення; запорозьке військо в першій половині XVIII ст.;
   2) Сторожова і допоміжна служба на Україні: фортеці і форпости та їх роль у захисті населення від турецько-татарських нападів; Українська лінія; зовнішній вигляд, розміри та структур а спорудження; гарнізони і поселення на Українській лінії; роль Української лінії в обороні кордонів; допоміжні служби та економічне забезпечення українського населення царської армії [4].
   Друга половина 60-их початок 70-их pp. у творчості О.Апанович була особливим періодом. Саме тоді вона з величезним ентузіазмом на великому духовному піднесенні зайнялась підготовчою роботою з увіковічнення пам'ятних місць запорозького козацтва і створення на о. Хортиця в державного заповідника, історико-меморіального комплексу, присвяченого запорозькому козацтву, про що була навіть відповідна постанова Ради міністрів УРСР від 8 березня 1965 р [3, с 124]. Олена Михайлівна ще в 1951 р. взяла участь в археологічних експедиціях по місцях колишніх Запорозьких січей, затоплених згодом рукотворним Каховським водосховищем. Проводила облік і класифікацію пам'ятних місць України, які пов'язані з історією українського козацтва, його визвольних змагань, про що свідчить одна з її статей [9, с 112-117].
   Олена Михайлівна - один із фундаторів Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури, член правління, разом із заступником голови Запорізького облвиконкому М.П. Киценком прийняла активну участь в популяризації історії та пам'яток запорізького козацтва. Вже після його кончини у 1991 р. підготувала до третього видання раніше заборонену під час панування тоталітарного режиму його книжку "Хортиця в героїці і легендах" [24]. Там же був вміщений нарис О.Апанович про нього під назвою "Син "козацького степу"" [24, с80].
   Взагалі більшість дослідників козакознавчої тематики в дослідженнях запорізького козацтва сер. 1950-поч. 1970-их виділяють два підходи—"офіційний", репрезентований провідним в УРСР інтерпретатором козаччини Володимиром Голобуцьким [15;16], також Вадимом Дядиченком [21], Олександром Касименком [22], що склався з сер. 1950-их pp., і більш пізній - "реформістський", представлений творчістю, насамперед, Олени Апанович, Миколи Киценка, Дмитра Наливайка та ін.
   "Офіційна" версія історії Запоріжжя названа такою, оскільки мала, передусім, формальні ознаки такого статусу. В.Голобуцькому належали монографічні праці синтетичного рівня — "Черноморское казачество" (1956), "Запорожское казачество" (1957), "Запорізька Січ в останні роки свого існування. 1734 - 1775" (1961) та інші, на які посилалися, критикуючи відхилення від "правильного" висвітлення козацької проблематики [див.: 20, с 203], вони ж виокремлювалися в синтетичних історіографічних студіях. Саме В.Голобуцький був автором більшості гасел з проблематики запорізького козацтва. Зі змістовного боку головні висновки "офіційного" підходу є наступними. Виникнення козацтва і Запорізької Січі пов'язувалось передусім з соціальним гнобленням народних низів; зроблено наголос на соціальному розшаруванні козацтва, яке існувало з самого початку існування Запоріжжя і особливо посилилось в період Нової Січі; стверджувалась думка про те, що Запоріжжя завжди, навіть після 1734 р. було "опорним пунктом" соціальних рухів козацтва і селянства XVI - XVIII ст.; в помірних інтонаціях характеризувався політичний лад Січі; прогресивна роль Запоріжжя пов'язувались передусім боротьбою козацтва проти соціального та національного гніту; визнавалась "реакційною" політика царського уряду, який з середини XVII ст., а особливо з часів Петра І, неухильно обмежувала автономію Запоріжжя.
   "Реформістська" версія історії запорізького козацтва не була "канонізованою" в синтезах, колективних працях чи енциклопедіях, тому вона виглядає менш артикульованою [35, с76]. Очевидно, що вона визнавала ключові положення історії Запоріжжя, властиві для "офіційної" версії - про час, місце, причини виникнення Січі, еволюцію її політичної та соціально-економічної структури, причин та наслідків ліквідації Січі, історичну роль Запоріжжя. Водночас дослідники, в тому числі і О.Апанович, намагалась вийти за межі офіційної парадигми, пропонуючи дещо відмінні погляди на проблеми козацької історії. Загальна спрямованість такої переоцінки - в напрямку до ідеалізації та апологізації степового лицарства і січового устрою.
   Щодо другого періоду в її творчому шляху, а він тривав з 1972р. до кінця 1980-их років, то цей етап має свої характерні особливості, оскільки саме з 1972р. після звільнення її з Інституту історії АН УРСР вона влаштувалася до відділу рукописів ЦНБ АН УРСР у 1973р., про що було сказано вище. О.Апанович почала займатися рукописною книгою - іншим важливим напрямком її наукової діяльності. Продиктовано це було забороною займатися її улюбленою тематикою - козацькою і, власне, забороною друкуватися. Вивчення запорозького козацтва опинилося під ідеологічною забороною після приходу до влади В.Щербицького і В.Маланчука [29, с 11]. Але навіть вивчаючи рукописні історичні збірники О.Апанович не полишила улюблену тематику свого наукового життя - українське козацтво, оскільки рукописна книга XVI - XVIII ст. була безпосередньо пов'язана з козацтвом, тому що зазвичай авторами цих збірників були вихідці з козацького середовища.
   У творчому житті О.Апанович виділяється початок 90-х pp., який характеризувався певною еволюцією поглядів і поверненням до улюбленої козацької тематики. В цей час вона видавала книги науково-популярного характеру : "Розповіді про запорізьких козаків" (К., 1991) [10], "Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі" (К., 1993) [12], "Українсько-російський договір 1654 p.: Міфи та реальність" (К., 1994) [13].
   В збірнику "Розповіді про запорозьких козаків" висвітлено тривалий час замовчувані трагічні і героїчні сторінки козацької січової епопеї, сказано гірку правду про політику Російської імперії супроти українського народу та української державності.
   Для Олени Михайлівни Апанович був характерний високий професіоналізм, справді велетенська працьовитість, величезна ерудиція і енергійність дослідниці. Вона не була лише кабінетною вченою, а й учасницею ряду археологічних і краєзнавчих експедицій по місцях колишнього розселення запорозького козацтва, приймала участь у численних форумах вітчизняних і зарубіжних істориків, культурологів, краєзнавців, приймала активну участь в популяризації наукових знань про наше минуле.
   О.Апанович - автор численних статей у періодиці, зокрема у таких часописах як "Культура і життя", "Радянська освіта", "Літературна Україна", "Сільські вісті", "Урядовий кур'єр", "Жінка", "Розбудова держави", "Україна", "Людина і світ", "Українська газета", "Самостійна Україна", "Розбудова держави", "Гарт", "Неопалима Купина", "Політика і час", численних районних газетах "Книжник", "Вітчизна", "Музика", "Народна армія", а також таких збірниках як "Прометей", "Крошка - 2000" [25, с.7] та ін.
   Наукова діяльність О.Апанович одержала загальнодержавне визнання. У 1993 р. її книга монографія "Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі" була удостоєна високого урядового визнання - вона стала лауреатом Державної премії ім. Т.Шевченка [17, с.12].
   У "Малий словник історії України", який випустило в Києві в 1997 р. видавництво "Либідь", О. Апанович написала такі статті: "Базавлуцька Січ", "Великий Луг", "Вольності Війська Запорозького", "Глухівські статті", "Дніпровська лінія", "Запорозька Січ", "Кам'янська Січ", "Коломацькі статті 1687", "Кошова старшина", "Микитинська Січ", "Нова (Підпільнянська) Січ" "Решетилівські статті 1709", "Старшина козацька", "Чорноморське козацьке військо", "Чортомлицька Січ".
   Крім цього О.Апанович у 1998 році видала монографію - першу синтетичну працю про Чортомлицьку Запорозьку Січ, яка до сьогодні залишається єдиною науковою студією в українській історичній науці про це козацьке утворення [14].
   У розвитку свого концептуального мислення Олена Михайлівна піднялася на рівень філософського осмислення історичних проблем, пов'язавши дослідження історії українського козацтва з вченням В. Вернадського про біосферу і його концепцію про ноосферу. О. Апанович змінила наукову парадигму у визначенні історичної ролі козацтва. Вона стверджує й аргументує ідею: українське козацтво —Збройні Сили України — своїм військовим мистецтвом, хоробрістю й мужністю врятувло український народ від загрози геноциду, фізичного винищення турецько-татарськими нападниками, а також від небезпеки з боку Польщі, що панувала на українських землях, втрати національної духовності, взагалі загибелі української нації. Це мало всесвітнє значення, оскільки врятування кожного народу нашої планети забезпечує збереження етнофонду людства. Однак внесок у розвиток людської цивілізації козацтво, яке визначило ментальність українського народу, стало конструктивною, творчою силою в українській історії. Козаки були світовим феноменом. Вони поєднували в собі і професійного воїна, і творця матеріальних та духовних цінностей. У результаті їх державотворення формувалася перша в світі "демократична козацька християнська республіка", а потім й Українська Гетьманська держава. Козаки колонізували й пристосовували для життя та хліборобства спустошені у свій час українські землі Середнього і Нижнього Придніпров'я, вільно працювали на власній землі, без феодального примусу. Отже, українське козацтво зробило крок у ноосферу і це надає йому планетарного значення, зазначає дослідниця [8;11]. Останнім науковим досягненням Олени Михайлівни Апанович можна вважати її працю: "За плугом Господь іде. Агрокультура українського козацтва і селянства в контексті ідей Сергія Подолинського і Володимира Вернадського" (Севастополь, 1999) [19, с.86].
   Знаючи високий авторитет праць О.Апанович в українській історіографії, відомий український дослідник М.Ковальський мав намір запропонувати Спеціалізованій Вченій раді історичного факультету Дніпропетровського університету присвоїти О.Апанович цілком заслужену нею наукову ступінь доктора історичних наук, яку б вона могла одержати за сукупністю своїх праць, зокрема, за монографію про рукописну книгу України XVIII ст. Проте цього, на жаль, не вдалося здійснити [25, с.9].
   Підсумовуючи цей розділ, необхідно відзначити, що О.Апанович, як і інші вчені не була ідеальною дослідницею. Зокрема, можна згадати статтю Н.Полонської-Василенко, яка, на нашу думку, слушно критикувала дослідницю щодо певного незнання фактів про Архів Коша Запорозької Січі і за її критику в цьому плані А.Скальковського, в якого цей архів деякий час знаходився [30, с 134-137]. Можна з впевненістю сказати, що О.Апанович занадто ідеалізувала історію запорозького козацтва (як, зрештою і "козацький" Нестор Д.Яворницький). Але рецензенти її праць, на наш погляд, зокрема М.Алекберлі, А.Пронштейн, критикували О.Апанович не з наукових поглядів, а з ідеологічних мотивів [1, с 147-148]. Дослідниця була представником "реформістської" версії в дослідженнях історії запорозького козацтва, яка опонувала "офіційній" парадигмі в українській радянській історичній науці. В її життєвому і творчому шляху виділяється три періоди: І - сер. 1950-их -поч. 1970-их; II -1972 -кін.1980-их; III - 1990-ті роки. Безумовно, основним науковим напрямком дослідниці була історія українського козацтва.
   Таким чином, внесок О.Апанович у вивчення проблем історії козацтва в Україні є безперечно значним, а її наукова творчість заслуговує спеціальних історіографічних досліджень.

Джерела та література

1. Алекберлі М.А., Пронштейн А.П. [рец. на:] Збройні Сили України першої половини XVIII ст.//УІЖ. - 1969. - №9. - С147-148.
2. Апанович О. Запорозька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії. 50-70-ті роки XVII ст. - К., 1961. - 300с.
3. Апанович О. Достойно увічнимо пам'ять славних запорожців // УІЖ. - 1967. -№7. - С. 124-131.
4. Апанович О. Збройні Сили України першої половини XVIII ст. - К., 1969. - 224с.
5. Апанович Е. Победы украинского народа над польско-шляхетскими войсками на изначальном этапе Освободительной войны (1648 г.)// Воссоединение Украины с Россией. Сборник статей. - М., 1954. - С.168-179.
6. Апанович О. Історичні місця подій визвольної війни українського народу 1648-1654 років. - К., 1954. - 103с.
7. Апанович О. К.Г.Гуслистий - історик України// Під знаком Кліо. На пошану Олени Апанович. Збірник статей.-Дніпропетровськ, 1995. -С.196-198.
8. Апанович О. Козацька республіка// Молода гвардія. - 1990. - 4 січня. - С.8-9.
9. Апанович О. Експедиція “Запорозька Січ: зруйноване і вціліле”// Книжник. - 1990. - №6. -СІ 12-117.
10. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. -К.: Дніпро, 1991. -335с.
11. Апанович О. Українське козацтво - явище планетарне//Самостійна Україна. - 1992. -№42. - С.9-10.
12. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. - К., 1993. - 98с.
13. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року: Міфи і реальність. - К.: Варта, 1994. - 96с.
14. Апанович О. Чортомлицька Запорізька Січ. До 345-різниці заснування. - К.: Українське козацтво, 1998. - 89с.
15. ГолобуцькийВ.О. Запорожское казачество. -К.: Госполитиздат Украины, 1957. -462 с.
16. ГолобуцькийВ.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734-1775. -К.: АН УРСР, 1961. -415 с
17. Дмитрієнко М. Штрихи до портрету історика-сучасника. До 50-річчя наукової діяльності лауреата Державної премії імені Т.Г.Шевченка Олени Апанович// Під знаком Кліо. На пошану Олени Апанович. Збірник статей. - Дніпропетровськ, 1995. — С.9-14.
18. Дмитрієнко М.Ф. Жіночий портрет в історичному інтер'єрі // Історія українського середньовіччя: Козацька доба: 36. наук, пр. На пошану історика лауреата Державної премії ім. Т.Г. Шевченка Олени Михайлівни Апанович. У 2-ох чч. - К., 1995. -4.1. - С 5-28.
19. Дмитрієнко М.Ф. 80-річчя від дня народження О.М.Апанович// УІЖ. - 1999. - №5. - С.70-86.
20. Дружинина Е.И. [рец. на:] Хортиця в героїці і легендах. Вид.2-ге // Вопросы истории. - 1972. -№11. -С. 203-205.
21. Дядиченко ВА. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII -початку XVIII століття. -К., 1959.-421с.
22. Касименко О. Історія Української РСР: Популярний нарис. -К. 1960. - 308с.
23. Кипиани В. О Елене Апанович// Киевские ведомости. - 1999. - 18 марта. -С.6-7.
24. Ющенко М. Хортиця в героїці й легендах. 2-е видання. -Дніпропетровськ: Промінь, 1972. - 132с.
25. Ковальський М. Відданість життєвому покликанню// Під знаком Кліо. На пошану Олени Апанович. Збірник статей. -Дніпропетровськ, 1995.-СЗ-9.
26. Миронець Н., Слюсаренко А. На пошану Олени Апанович//Бібліотечний вісник. - 1996. -№3. - С100-115.
27. Мицик Ю.А. Олена Апанович про українське козацтво// Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури. - Випуск 1. -Запоріжжя, 1997. -СІ 11-125.
28. Мицик Ю.А. Козацька мати// Слово “Просвіти”. - 1999. - №№9(63), 10 (64). - С.91-94; 121-125.
29. Полонська-Василенко Н. До історіографії Запоріжжя XVIII ст.. // Записки іст.-філ. ф-ту ЛДУ, - Львів, 1940. - Т. 1. - 384с.
30. Полонська-Василенко Н. Архів Запорізької Січі та питання про видання його // УІЖ. - 1968. - №14. - С.134-137.
31. Портов А. Українська радянська історіографія: до постановки проблеми//Сучасність. -2000. -№6. -С 112-116.
32. Сєріков А. Козацька слава Олена Апанович//Українська газета. - 1994. - 17-30 березня. -№6. -С.15-17.
33. Советская историография. - М., 1996. - 325с.
34. Тарнашинська Л. Перша жінка, котра проникла на Запоріжжя // УІЖ. - 1999. - №6. - С.42-49.
35. Яремчук В. Дослідження історії запорізького козацтва в контексті історіографічної ситуації в УРСР в сер. 1950 - на поч. 1970-их років // Козацтво в українському суспільстві: минуле, сучасне, майбутнє. - Львів, 2005. - С 72-82
36. Яремчук В. Історики Радянської України і влада: форми позиціонування // Наукові записки НаУОА: Історичні науки. -Острог. 2004. - Вип.4: На пошану професора М.П. Ковальського. - С 33-39.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com