www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Процес текстотворення як головний елемент риторики
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Процес текстотворення як головний елемент риторики

Н.Б. Голуб,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова)

ПРОЦЕС ТЕКСТОТВОРЕННЯ ЯК ГОЛОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ РИТОРИКИ

   Постановка проблеми. Текст називають “універсальною і за багатьма показниками унікальною категорією мови”, оскільки загальне поняття тексту охоплює собою всі наявні в цивілізації типи інформації, або іншими словами – уся наявна інформація доступає до мовця у різних типах і видах текстів [10, с.13]. З огляду на те, що риторику вважають наукою “текстотворчою”, для процесу її навчання велике значення має поняття тексту.
   Аналіз досліджень і публікацій. Проблема тексту привертала увагу багатьох зарубіжних і вітчизняних учених (Х. Ізенберг, К. Гаузенблас, П. Хартман, В. Гольдін, Г. Колшанський, М. Бахтін, І. Гальперін., Т. Винокур, В. Гак, Н. Валгіна, О. Каменська, О. Леонтьєв, Д. Баранник, Е. Агрікола, Ю. Лотман, В. Дресслер, Т. Дридзе, Т. Матвєєва, Н. Болотнова, Б. Гаспаров, К. Кожевникова, Л. Мацько, Ф. Бацевич, О. Селіванова, М. Пентилюк, В. Мельничайко, В. Мещеряков та ін.). Великий інтерес до тексту останнім часом зумовлений “переважанням антропоцентризму й діалогізації в сучасному гуманітарному знанні”, “переходом від монологічної мовленнєвої культури до діалогічної” [4, с.15]. Зважаючи на те, що спілкування відбувається на текстовій основі, саме текст (як основна форма комунікації) постає головним об’єктом філологічного дослідження.Аналіз праць  Л. Виготського, М. Жинкіна, М. Бахтіна, О. Леонтьєва, О. Лурії з проблем специфіки мовленнєвої діяльності, переконує в тому, що, по-перше, процес її реалізації пов’язаний зі створенням і сприйняттям висловлювань (текстів) у ході спілкування, по-друге, саме спілкування базується на обміні текстами, актуальними для певної мовленнєвої ситуації.
   Мета статті полягає у дослідженні особливостей процесу текстотворення, які необхідно враховувати ораторові під час підготовки до виступу перед аудиторією.
   Відповідно до мети ставимо такі завдання:
   1) визначити суттєві передумови створення тексту;
   2) дослідити особливості текстових категорій, важливих для процесу текстотворення;
   3) виявити чинники, що сприяють успішній побудові тексту. М. Бахтін, досліджуючи висловлювання як реальну одиницю мовленнєвого спілкування, доходить висновку, що “реченнями не обмінюються, як не обмінюються словами (у суто лінгвістичному значенні) і словосполученнями – обмінюються думками, тобто висловлюваннями, що будуються за допомогою одиниць мови – слів, словосполучень, речень..” [3, с.176-177]. Учений виділяв два моменти, що визначають текст як висловлювання, – це його задум (“інтенція”) і здійснення цього задуму. Таким чином, на думку автора, “навчитися говорити – значить навчитися будувати висловлювання” [3, с.181].
   У психолінгвістиці виділяють три основні напрями: дослідження породження тексту, дослідження сприймання тексту і комплексне вивчення закономірностей породження і сприймання тексту. Особливості процесів породження тексту представлені у працях багатьох учених (Ч. Осгуд, Н. Хомський, Дж. Міллер, О. Лурія, С. Гіндін, Н. Бернштейн, О. Леонтьєв, І. Зимня та ін.). У межах цього напряму також вивчається формування задуму тексту і правила передачі задуму тексту (його концепту). Комплексним дослідженням закономірностей породження і сприймання текстів займалися І. Зимня, А. Новиков, В. Петренко, Л. Шмельов та ін.
   На етапі дотекстової підготовки цінними вважаємо такі поради О. Леонтьєва:
   1) перед складанням тексту виступу необхідно чітко проаналізувати предмет мовлення, визначити смислову ієрархію змісту виступу і причинно-наслідкові зв’язки;
   2) заключним моментом дотекстової підготовки є продумування зв’язків між смисловими частинами;
   3) дуже важливо у тексті орієнтуватися на логіку змісту [9, с.19-22]. На думку І. Гальперіна, суттєвою передумовою створенняправильного (згідно з цілями й умовами комунікації) тексту є дотримання таких вимог: по-перше, узгодження змісту тексту і його назви; по-друге, досконале формулювання назви; по-третє, відповідність літературного оформлення функціональному стилю; по-четверте, наявність надфразових єдностей, об’єднаних різними типами зв’язку; по-п’яте, цілеспрямована і прагматична настанова [5].
   Розглядаючи зміст як багатопланове (багаторівневе) утворення,
   1. Зимня виділяє в ньому такі важливі елементи: мотиваційний рівень, рівень комунікативного наміру, предметно-денотативний рівень, смисловий рівень, мовний і мовленнєвий плани [7, с.192-193].
   Окремі фази у роботі над текстом твору виділяє В. Мещеряков: орієнтування в умовах мовленнєвої діяльності; планування змісту і форми твору; реалізація плану; контроль і корекція кінцевого результату [12, с.112].
   Загальновідомо, що одним із базових елементів технології підготовки будь-якого виступу є створення чи конструювання тексту. Ця форма підготовчої діяльності особливо важлива для ораторів-початківців, оскільки вони ще не володіють розвинутими автоматичними стереотипами і потребують максимальної кількості ресурсів, що полегшують здійснення виступу. Найпоширенішим джерелом ресурсів у цьому плані є текст виступу.
   І. Коротець вважає істотною передумовою для процесу створення тексту виступу наявність таких обставин:
   1. Кожний оратор-початківець повинен усвідомити свої особливості і знайти ту інструментальну форму використання письмового джерела мовлення, що максимально відповідає його персональним потребам.
   2. Другою обставиною розширення ресурсності тексту є склад його змісту. Основними функціями, які виконує текст, є відповіді на запитання “що сказати?” і “в якій вербальній формі це виразити?”. Текст виступу повинен бути продуктом не тільки літературного, але й риторичного жанру. Щоб зрозуміти специфіку риторичного жанру, до запитання “що я говорю?” необхідно додати запитання “як цей зміст впливає на слухачів?”, причому ці запитання мають пронизувати весь текст.
   3. Третьою обставиною, що впливає на специфіку тексту, є роль психологічної настанови творця тексту. Зокрема, оригінальна особистість може бути орієнтована або інтровертним, або екстравертним чином. При цьому потрібно знати, що інтроверти сприймають світ як персоніфіковану реакцію на взаємодію з об’єктами зовнішнього світу, а екстраверти орієнтовані на самі об’єкти, на їх зміст, що знаходиться поза людиною.
   Цілком логічним видається виділення автором двох форм промов оратора-початківця: 1) повний текст виступу, що являє собою форму літературного писемного мовлення, відповідає нормативності літературної праці і повинен втілювати всі її культурні досягнення; 2) максимально наближений до форми спілкування кожного оратора [8, с.131-133].
   Т. Матвєєва до найважливіших категорій тексту відносить тему і композицію, оскільки тема проходить через увесь текст, забезпечуючи його цілісність, а спосіб її розгортання є категорією композиції, що в сукупності утворює кістяк змістової структури. Відповідно суттєвим у роботі над текстом є співвідношення його з дійсністю (як у реченні) за допомогою категорій суб’єкта (автора), текстового часу, текстового простору, що об’єднуються в комплексній категорії локації, і тональності, або суб’єктивної модальності [9, с.352].
   Погляд на текстотворення з урахуванням двох чинників (компетенції автора та структури прагматичної ситуації), на думку Т. Радзієвської, дає змогу розглядати питання складності діяльності комунікативного суб’єкта. Успішній побудові тексту, як вважає дослідниця, сприяють елементарні знання стратегій цього процесу, зокрема п’ять їх видів:
   1) конструктивно-генеративна стратегія, відповідно до якої побудова тексту здійснюється з урахуванням чітко визначеного комунікативного завдання;
   2) переклад однієї з форм безпосередньої усної комунікації (комунікативного жанру, мовленнєвого акту) у текстову форму;
   3) побудова тексту за існуючою текстовою моделлю (прикладом такого тексту є класичний афоризм: його побудова здійснюється як переформулювання особистого спостереження в загальне судження, тобто за зразком сентенції);
   4) комунікативна стратегія, що спрямовується на репрезентацію внутрішніх (емоційних та інтелектуальних) станів комуніканта;
   5) трансформувальна стратегія визначає завдання перероблення тексту [14, с.180-182].
   Разом з об’єктивними факторами у кожному процесі текстотворення діє й такий суб’єктивний фактор, як комунікативна компетенція суб’єкта, на важливій ролі якого наголошують дослідники.
   Як явище багатоаспектне, вона формується у носія мови в результаті навчання й самонавчання, багаторічної мовленнєвої практики тощо.
   Чи не найважливішим моментом текстотворення, на думку В. Різуна, є адресація матеріалу. У риториці його реалізує закон моделювання аудиторії.
   Робота над текстом промови є складником докомунікативного етапу підготовки. В цілому дослідники (Т. Анисимова, О. Гімпельсон) визначають такий алгоритм роботи над текстом виступу: уточнення предмета мовлення, виявлення проблеми, визначення джерел інформації, добір і опрацювання літератури, визначення моделі ситуації і цілей промови, формулювання головної думки (тези), введення топосів, погодження композиційних елементів тощо [1].
   Подібні етапи для написання тексту лекції виділяє С. Глазунов. Особливістю цього виду роботи автор вважає те, що текст не просто записується, а й методично обробляється, тобто у ньому позначаються моменти звернення до технічних засобів, наочних посібників, з метою самоконтролю визначається приблизний час звучання кожної частини [6].
   Теорія текстотворення розглядає “правила послідовного розгортання змісту текстів (французький структуралізм) чи послідовності розгортання (деталізації) теми текстів (генеративна лінгвістика)”. Але і це узагальнення приховує специфіку проблем текстотворення. Так, наприклад, у спілкуванні вчителя з учнями текст, що транслюється вчителем, і відповіді учнів на нього утворюють єдиний текст, тоді як мова вчителя і мова учнів – це різні мови [12].
   В. Мещеряков називає такі закони текстотворення: закони прагматичних, семантичних і комунікативних процесів, що організують мовний матеріал і призводять до створення цілісного семіотичного утворення – тексту. При цьому одні з них керують текстотворенням на глибинному рівні, інші – переходом з глибинного на поверхневий рівень. Для глибинного рівня тексту провідним є закон інкорпорування, на поверхневому рівні діє закон контамінації [12].
   Урахування потребує той факт, що текст є продуктом соціальної взаємодії, його творення і сприймання зумовлене цілями, завданнями і характером комунікативно-пізнавальної діяльності людини, в основі якої лежить засвоєння інформації, що забезпечує розуміння дійсності і її перебудову відповідно до потреб людини.
   Продуктивні види мовленнєвої діяльності – говоріння і письмо – передбачають створення текстів (висловлювань) в усній (говоріння) і писемній (письмо) формі.
   Рецептивні види мовленнєвої діяльності пов’язують зі сприйняттям і осмисленням усних (слухання) і писемних (читання) текстів. При цьому дослідники наголошують, що для створення, і сприйняття текстів головним є смисл висловлювання.
   Н. Іпполітова звертає увагу на такі традиційні етапи мовленнєвої діяльності: спонукально-мотиваційний (передбачає виникнення мотиву мовленнєвої діяльності); орієнтувальний (обдумування, планування, вибір мовленнєвої поведінки, стилю і жанру висловлювання); виконавський етап і контрольний(аналіз виступу в цілому) [10, с.74]. Названі етапи відповідають таким розділам класичної риторики, як інвенція, диспозиція, акція і релаксація.
   Оскільки діяльність учителя багато в чому базується на створенні вторинних текстів, Н. Іпполітова більше уваги звертає саме на них і визначає такі особливості вторинних текстів:
   1) за своєю суттю вони є реакцією на прочитане, відповіддю на сказане і результатом процесу сприйняття й інтерпретації тексту;
   2) характерною ознакою вторинних текстів є зміна авторства, що передбачає не заміну однієї особистості іншою, а заміщення однієї інтенції іншою, в результаті чого змінюється суб’єкт мовленнєвої діяльності, первинний текст постає предметом, а вторинний – результатом його діяльності.
   До вторинних текстів відносять такі: відтворення первинного тексту, діалог з первинним текстом, вторинний текст-відповідь, вторинний текст-дослідження, інтерпретація первинного тексту, завершення первинного тексту.
   Так, учитель, готуючись до певного етапу уроку чи пояснюючи матеріал, відтворює прочитане, вивчене раніше з урахуванням характеру навчального завдання. Крім того, у процесі професійної діяльності він стикається з необхідністю конспектувати, написати тези, анотацію, виступити з оглядом літератури і т. ін.
   Успішність створення вторинних текстів багато в чому забезпечується рівнем розвитку вміння читати. Причинами труднощів, що виникають під час творення вторинних текстів, вважають незнання законів жанру того чи іншого вторинного тексту, невміння правильно використовувати мовні й мовленнєві засоби, доречні у відповідних текстах; неврахування істинної специфіки вторинних текстів [15, с.169].
   Процес створення власного тексту, на думку Д. Архарової, є складним як для вчителя, так і для учнів. Осмислене, самостійне і успішне творче конструювання нехудожнього науково-навчального/науково-популярного тексту на основі зібраного матеріалу стає можливим і реальним, на думку дослідниці, якщо цей процес алгоритмізувати. Поетапний алгоритм діяльності автора тексту спирається на його мовленнєву і комунікативну компетенцію, що сприяє обдумуванню і дає змогу розвинути цю компетенцію до рівня компетентності.
   Пропонується система певних мовленнєвих кроків, операцій і прийомів, що допомагають винаходити зміст тексту: побудова дефініції тематичного слова – формулювання головної думки тексту твору – побудова логічної схеми (логографа) майбутнього тексту на основі обраного типу мовлення.
   Мовленнєве оформлення інформаційних структур передбачає компетенцію у використанні функціонально-стилістичних і експресивно-забарвлених мовних засобів, тропів, основних риторичних фігур.
   Алгоритм авторської діяльності сприяє розумінню і усвідомленню смислу і послідовності необхідних мовленнєвих дій, визначає порядок і перспективу в роботі, що зрештою мотивує учня до осмисленого написання тексту твору [2].Висновки. Таким чином, текст у процесі виступу забезпечує максимальний ступінь спілкування зі слухачами. Для цього його зміст і форма повинні відповідати певним критеріям. На етапі підготовки тексту варто звертати увагу на такі деталі, як орієнтація на комуніканта, організація його уваги при сприйнятті тексту, забезпечення читача позасюжетною інформацією, структурне й композиційне оформлення змісту тексту, зміст передтекстового етапу роботи (осмислення змісту і об’єму теми, відбір і систематизація матеріалу, попереднє, “робоче” формулювання головної думки тексту і його головних положень, вибір моделі тексту), зміст текстового етапу (вибір і реалізація функцій і типу зачину, деталізація головних положень тексту, розподіл змісту тексту в його планах – фоновому, сюжетному і авторському – і т. ін.).

ЛІТЕРАТУРА

1. Анисимова Т.В. Современная деловая риторика: учеб. пособие / Т.В. Анисимова, Е.Г. Гимпельсон – М.: Московский психолого-социальн. институт; Воронеж: МОДЭК, 2002. – 432 с.
2. Архарова Д.И. Изобретение содержания сочинения как упражнение для развития речевых и коммуникативных компетенций ученика / Дина Ивановна Архарова // Риторика и культура речи в современном обществе и образовании: сб. матер. Х Международной конференции по риторике; науч. ред.-сост. В.И. Аннушкин. – М.: Гос. ИРЯ им. А.С. Пушкина, 2006. – Вып. 2. – С. 13-18.
3. Бахтин М.М. Собрание сочинений: в 7 томах / Михаил Михайлович Бахтин; ред. С.Г. Бочаров, Л.А. Гоготишвили // Институт мировой литературы им. М.Горького РАН. – М.: Русские словари, 1997. – Т. 5.– 330 с. – (Работы 1940 – начала 1960-х гг.).
4. Болотнова Н.С. Филологический анализ текста: учеб. пос. / Нина Сергеевна Болот нова. – М.: Флинта, Наука, 2007. – 520 с.
5. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования / Илья Романович Гальперин. – М.: Наука, 1981. – 139 с.
6. Глазунов С.В. Основи ораторського мистецтва та методики проведення навчальних занять: навч. посібник. / Станіслав Васильович Глазунов. – Д.: РВВ ДНУ, 2001. – 144 с.
7. Зимняя И.А. Лингвопсихология речевой деятельности / Ирина Алексеевна Зимняя. – М.: Московский психолого-социальный институт, Воронеж: МОДЭК, 2001. – 432 с.
8. Коротец И.Д. Риторика: экспресс-справочник для студ. вузов / И.Д. Коротец. – М.: МарТ, Ростов/н/Д: МарТ, 2006. – 240 с.
9. Леонтьев А.А. Психологические механизмы и пути воспитания умений публичной речи / Алексей Алексеевич Леонтьев. – М., 1972. – 39 с.
10. Матвеева Т.В. Функциональные стили аспекте текстовых категорий / Тамара Вячеславовна Матвеева. – Свердловск: Уральский университет, 1990. – 624 с.
11. Матвеева Т.В. Учебный словарь: русский язык, культура речи, стилистика, риторика / Тамара Вячеславовна Матвеева. – М.: Флинта: Наука, 2003. – 432 с.
12. Мещеряков В.Н. Жанры школьных сочинений: теория и практика написания: [учебно-методическое пособие для студентов и учителей-словесников] / Валентин Николаевич Мещеряков. – М.: Наука, 2001. – 256 с.
13. Мещеряков В.Н. Теория текстообразования / Валентин Николаевич Мещеряков // Педагогическое речеведение: Словарь-справочник; – под ред. Т.А. Ладыженской и А.К. Михальской; сост. А.А. Князьков. – [2-е изд., искр. и доп.]. – М.: Флинта, Наука, 1998. – 248 с.
14. Радзієвська Т.В. Текст як засіб комунікації/ Тетяна Вадимівна Радзієвська; відп. ред. М.М. Пещак. – [2-е вид. стереотип.]. – К.: НАН України; Ін-т укр. мови, 1998. – 194 с.
15. Риторика: учеб. [Смелкова З.С., Ипполитова Н.А., Ладыженская Т.А. и др.]; под ред. Н.А. Ипполитовой. – М.: Велби, Проспект, 2006. – 448 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com