www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Монастирі Полтавщини: історіографія XIX - початку XX століття
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Монастирі Полтавщини: історіографія XIX - початку XX століття

О.Асауленко

МОНАСТИРІ ПОЛТАВЩИНИ: ІСТОРІОГРАФІЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

   Актуальність теми. В сучасних умовах по-новому осмислюється історія нашого суспільства та подаються об'єктивні оцінки як подіям, так і особистостям. Проте деякі аспекти все ще залишаються поза увагою громадськості і потребують ґрунтовного дослідження. Звернення автора до проблеми православних монастирів зумовлено, насамперед, необхідністю переосмислення духовної спадщини українського православного чернецтва, його домінуючого значення у формуванні підвалин національної свідомості та вітчизняного національно-культурного середовища.
   Тривалий час дослідження історії української православної церкви та її інституцій були закритою темою. Підвищений інтерес до релігійної спадщини України, як одного з основних елементів нашого історичного минулого, засвідчує той факт, що нині існує значна кількість нез'ясованих наукових проблем, пов'язаних з історією православних монастирів. Активізація церковно-релігійного життя спричинила потребу наукового вивчення розвитку функціонування обителей на різних історичних етапах.
   На думку автора, тема, якій присвячена ця розвідка, є актуальною, оскільки провідну роль у піднесенні духовної культури Полтавської губернії у XIX ст. відігравали саме православні монастирі. До аналізу життя монастирів у нинішніх умовах залучалися праці таких науковців, як: В.Н.Жук „Полтавський Хрестовоздвиженський монастир" [8], Г.Д.Сердюк „Перлина Козельщини. Сторінки з історії Козелыцинського Різдва Богородиці жіночого монастиря" [9], М.І.Куриленко „Густинський Свято-Троїцький монастир" [12], В.Дятлов „Монастыри Украинской Православной Церкви: Справочник-путеводитель" [6], Т.С.Єрьоміна „Мир русских икон и монастырей: История, предания" [7], І.К.Смолич „Русское монашество" [22] та інших дослідників, однак детально дослідження не проводилися.
   Хронологічні рамки охоплюють період XIX- початку XX ст. Межі дослідження обумовлені подвійною мотивацією: по-перше, розвиток монастирів під час існування Полтавської єпархії, по-друге, з огляду на заяву щодо теми публікації, ми залучили історіографічний доробок цього періоду.
   Мета статті - встановити рівень дослідження проблеми існування та розвитку полтавських монастирів в історіографії XIX - початку XX ст.
   Мета дослідження обумовлює його основні завдання: проаналізувати праці науковців з обраної нами теми; визначити науково-теоретичний рівень вивчення проблеми.
   Основний зміст. Дослідження історії українських монастирів, у тому числі й полтавських, представлені численним доробком істориків та релігійних діячів XIX - початку XX ст. Масштабні праці, такі як „История русской церкви" Макарія (Булгакова) [16] та „История русской церкви" Є.Є.Голубинського [4], характеризуються широким колом використаних джерел та високим ступенем їх критичного та наукового аналізу. Звичайно, на формування та розвиток дорадянської церковної історіографії у значній мірі впливали і свобода думки тогочасних представників, і ступінь їх наукової обізнаності. У порівняння зі світською історією, пріорітет надавався церковній.
   Тематика студій дорадянських дослідників з історії розвитку Церкви досить широка, що, звичайно, не означає достатнє досконале вивчення всіх проблем. Але серед тих, які привертали увагу дослідників, чітко можна виділити кілька, в тому числі й проблему історії становлення, розвитку, поширення православного чернецтва XIX ст., а також проблему вивчення історії функціонування окремих монастирів, зокрема, і полтавських. Подібні розвідки (інколи - замовлені самими обителями), як правило, типові і мають усталену структуру. Дослідники вивчають історію існування обителі протягом усього періоду, від моменту заснування й до сьогодення. При вивченні цього аспекту у розрізі історії XIX ст. залучались окремі матеріали з архівів монастирів та духовних консисторій. Проте використання документів було досить вузьким, тотально архівалії не переглядалися. У зв'язку із поганим збереженням архівних документів та їх малочисельністю, окремі наведені істориками факти представляють на сьогодні наукову цінність.
   Коло питань стосовно функціонування обителей теж було традиційним: окреслення основних віх зовнішньої історії; монастирське землеволодіння; питання управління обителлю, розгляд якого найчастіше вичерпувався переліком (зазначимо - часто неточним і різним в окремих працях) настоятелів. Список ігуменів, ігуменей та архімандритів інколи супроводжувався інформацією про економічні чи будівельні успіхи декотрих з них. Традиційно подавався перелік будівель та святинь монастиря (інколи перераховувалися випадки чудесних зцілень) і згадки про бібліотеку чи архів обителі, які існували на час написання розвідки. Іноді конспективно наводилися відомості про порушення монашої дисципліни, про духовні собори обителі, повсякденні заняття ченців чи черниць, їх послухи тощо. Однак подібні розвідки, в першу чергу, через наведені факти функціонування православних обителей, складають лише історіографічний, а деколи й джерелознавчий інтерес у нашому дослідженні.
   Окрему монографічну розвідку з історії Полтавського Хрестовоздвиженського чоловічого монастиря зробив дослідник П.Мазанов [22]. Він на основі значного масиву самостійно виявленого архівного матеріалу, спеціальної єпархіальної документації, опублікованих джерел докладно описав історію монастиря, його розбудову, хронологічно систематизував діяльність настоятелів обителі. Історик зазначав: „С 1803 г. монастырем Полтавским начали управлять архимандриты. По указу Св. Синода 1803 г. мая 1 „архимандриты Полтавские служение отправляют в шапке, с трикирием и дикирием (осеняльными свечами); на выход великий не выходят, но принимают дары во вратах царских с рипидами, на ковре; на скрижалях мантии носят: на правой стороне Георгия Победоносца, а на левой Сампсона Странноприимца в память знаменитой победы, одержанной в день святого над шведами, под Полтавою" [15, с. 52].
   З-поміж досліджень з історії жіночих монастирів на увагу заслуговують праці Н.Думитрашка [10] та І.Авраменка [11], присвячені Золотоніській Красногірській Богословській жіночій обителі. Але їх роботи не дають вичерпної інформації, оскільки свідчення базуються лише на усних монастирських повір'ях. Протоієрей Н.Думитрашко першим зробив історико-статистичний опис Красногірського монастиря у 1859 році. Згодом у 1914 році, І.Авраменко перевидав цей опис, доповнивши його архівними документами. Дослідник сам охарактеризував свою працю так: „Наша робота не дает исчерпывающей полноты сведений по даному вопросу: из устных монастырских преданий не всегда ясных, а зачастую запутанных, жизнь Красногорской обители имела свого литописателя проиерея Миколая Думитрашко... Для большей полноты сведений мы ведем историю обители с самого начала, опираясь на монастырский архив, предания, книгу Думитрашка и другие исторические пособия. „Очерк..." дополнен описанием главных монастырских святынь и священных предметов" [11, с. 1].
   Праці дослідників містять цінну інформацію з історії повсякденного життя Золотоніської Красногірської обителя. У 1888 році при ігумені Анатолії вирішувалося питання про церковний спів у монастирських храмах. Настоятелька зобов'язала регента Полікарпа Кисленка за один рік „поставить совершенно новый хор певчих из послушниц монастыря в таковом виде, чтобы каждая из хора могла свободно и твердо объяснить значение нот". Крім того, селянин Кисленко повинен був вивчити чотири регентші, займаючись з ними щоденно по дві години, і передати їм всі свої нотні знання. Це був перший планомірний етап в майбутньому розвитку сучасних монастирських хорів [11, с 119].
   І.Авраменко зазначав, що монахині вишивали золотом, працювали в садах, на полях, займались благодійництвом (відомі випадки допомоги сиротам, учням у виплаті стипендії в єпархіальних училищах, паломникам, бідній братії та населенню) [11, с 171].
   Черниці спільного утримання та трапези спочатку не мали, а кожна жила власною працею. Багато мантійних монахинь та деякі з послушниць знали різноманітні рукоділля: „занимаются шитьем - синелью, канителью, блестками, гарусомъ; обделывают иконы и другие вещи разноцветною фольгою, занимаются и другими работами, и тем приобретают себе содержание". Інші працювали на полі, жали пшеницю, і тим самим заробляли на хліб [10, с 28].
   Водночас, праці вищезазначених дослідників, попри їх історіографічну цінність, мають релігійну спрямованість, в світлі якої роль як монастирів, так і їх настоятелів значно переоцінена.
   Окремий сегмент історіографії займають дослідження полтавського науковця І.Ф.Павловського [17-20]. Його праці є першою спробою висвітлити минуле Полтавщини за допомогою архівних даних. Документально представлений матеріал характеризує діяльність окремих обителей, єпархії в цілому, нарис життя ієрархів, державних діячів і благодійників Полтави.
   На кінець XIX ст. на території Полтавської губернії існувало сім монастирів: з них три жіночих та чотири чоловічих. За даними дослідника І.Ф.Павловського, на 1911 р. в губернії вже функціонувало дев'ять монастирів, з яких 5 чоловічих і 4 жіночих [18, с.13]. Найбільшими за площею угідь були Полтавський Хрестовоздвиженський та Густинський монастирі. Про останній згадується як про найдавнішу обитель в Полтавській єпархії. Після секуляризаційної реформи 1786 р. справа йшла про закриття. У 1803 р. були продані всі будівлі монастиря [17, с.95]. Однак у 1844 р. стараннями преосвященного Гедеона Густинський Свято-Троїцький чоловічий монастир був відновлений. Угіддя, що належали обителі, залишились по опису. [17, с.100].
   Історик зазначає, що поселялись в монастирях на випробування люди, які бажали присвятити себе іночеському служінню, і, нарешті, священнослужителі, які за станом здоров'я чи по старості не могли займати ті чи інші місця і в монастирях проводили решту своїх днів [17, с.77]. Монастирі були важливими осередками розвитку елементарної початкової освіти серед мешканців різних станів губернії. їх духовна атмосфера сприяла виправленню засланих на епітимію (церковне покарання), підштовхувала до „плодів покаяння в своїх провинах" [17, с.59].
   Також, як член ученої архівної комісії, І.Ф.Павловський на 1911 рік інформацію про існування архівів при деяких монастирях, які сприяли розвитку історичних досліджень [18, с.13].
   У Хрестовоздвиженському монастирі зберігалась невелика тека старих справ першої половини XVIII ст. та універсали Мазепи про полковника В.Кочубея [18, с.30]. Спасо-Преображенська Лубенська обитель зберігає в оригіналах і копіях універсали та листи перших гетьманів Лівобережної України, документи другої половини XVIII ст. Цінним історичним документом може служити старий Синодик, по якому братія молилась за упокій душ родів перших гетьманів Лівобережної України, протоієреїв, полковників, видатних людей [18, с.32]. Козельщинський монастир архіву не мав [18, с.32].
   До вивчення історії розвитку монастирів у другій половині XIX ст. одним із перших звернувся дослідник Н.Арандаренко у своїх „Записках о Полтавской губернии" [1]. Автор також подає загальні відомості про повіти Полтавської губернії. У праці містяться історичні, географічні та етнографічні відомості краєзнавчого характеру.
   Фрагментарно подаються відомості про церковне життя та монастирі, зібрані П.Бодянським у праці „Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год" [21]. Мета автора- створити довідкову книгу. Збірник містить інформацію, що попередньо публікувалася в „Полтавских губернских ведомостях". Свідчення було офіційно вилучено з архівних справ, тому деякі дані про поголів'я худоби, ярмарки, урожаї пшениці можуть містити певні неточності [21]. Видана губернським статистичним комітетом книга містить відомості про кількість ченців, а використаний фактичний матеріал дає змогу краще зрозуміти деякі аспекти історії монастирів. Автор зазначає, що монастирі визначались по штатам і ділились на три класи. Після секуляризаційної реформи Катерини II на Полтавщині до штату увійшли: Лубенський Преображенський та Переяславський Вознесенський другокласні, Полтавський Хресовоздвиженський - чоловічий та Велико-Будищанський - жіночий, що були підзвітні слов'янський єпархії, теж причислені до другого класу, а з жіночих: Золотоніська Благовіщенська обитель увійшла до третього класу, решта монастирів були перетворені у парафіяльні церкви; тільки Густинський Свято-Троїцький - чоловічий та Ладинський Покровський - жіночий залишені незачиненими [21, с 66].
   Особливої уваги під час вивчення історії Полтавської єпархії заслуговує праця А.Грановського „Полтавская епархия в ея прошлом (до открытия епархии с 1803 г.) и настоящем" [5]. Це перша робота узагальнюючого характеру, яка містить доволі цікавий матеріал з історії єпархії. Автор висвітлює історичну долю єпархії в цілому, а також подає конкретні відомості про окремі повітові церкви та монастирі. До середини XIX ст. монастирі здебільшого дбали про власні потреби. З часом відбувається задоволення соціально-культурних потреб, розвиток церковно-приходської освіти. Дослідник А.Грановський зазначає, що з 1819-1876 pp. у Хрестовоздвиженському другокласному монастирі функціонувало чоловіче духовне училище. При владиці Іоанні в обителі збудований дім для подорожніх з лікарнею [5, с.6]. Також історик подає відомості про діяльність двокласної жіночої школи і церковно-парафіяльної однокласної при Велико-Будищанському Преображенському монастирі [5, с.287].
   Здебільшого інформативне значення має дослідження А.В.Богдановича „Сборник сведений о Полтавской губернии" [2], яке опубліковано дещо пізніше і структурно нагадує „Записки о Полтавской губернии" Н.Арандаренка [1]. Це- компілятивний нарис, який повторює матеріал досліджень, надрукованих дещо раніше. Автор подає маловідомі факти з історії Прилуцького Ладинського жіночого монастиря Полтавської губернії. „Монастир мав три ярмарки, що приносили прибутки ... При Ладинський обителі існували жіноче училище" [2, с 133]. У праці В.Є.Бучневича „Записки о Полтаве и ее памятниках" [3] окремим сюжетом подається більш-менш стисла історія Полтавського Хрестовоздвиженського чоловічого монастиря. Вона написана популярним стилем і відтворює діяльність обителі протягом досліджуваного нами періоду лише в загальних рисах.
   У своїй праці „Архивные отрывки для истории Полтавской епархии" А.М.Лазаревський [13] зібрав фактичний матеріал, побудований на архівних уривках. Використані документальні джерела знайомлять читача з окремими фактами історії функціонування обителей Полтавської єпархії. Наведені свідчення пов'язані передусім із заснуванням монастирів, отриманням ними деякого рухомого і нерухомого майна. Інформація є досить стислою, нерідко це лише декілька відомих авторові фактів з історії обителей.
   Зрештою, до 1917 р. науковці працювали над створенням довідкової літератури, а саме: виявляли статистичні дані, зокрема, стосовно монастирів, створювали реєстри та списки обителей, а також підраховували загальну кількість ченців у єпархіях тощо. Інтерес до питань розвитку монастирського господарства з'явився одразу після секуляризаційної реформи 1786 p., втім, перші дослідження були опубліковані лише у другій половині XIX ст. Історики П.О.Чудецький [23], Н.А.Любинецький [14] у своїх працях намагалися з'ясувати місце і роль церковних та монастирських господарств в Російській імперії XVIII - XIX ст., висвітлити їх майновий стан. На основі законодавчої документації, автори досліджували механізм формування земельної та майнової власності, кількісний склад зачинених і відновлених обителей до і після реформи 1786 р. Розвідка російського історика Н.А.Любинецького „Землевладение церквей и монастырей Российской империи" [14], в якій науковець подав статистичні дані щодо землеволодіння церков та монастирів Російської імперії, в тому числі українських, зроблена на основі матеріалів Св. Синоду та Центрального Статистичного Комітету. Подаючи чіткий аналіз документального матеріалу, вчений диференціює церковне та монастирське землеволодіння по кількості, якості, прибутковості, орендуванню, наявності угідь, що в свою чергу дає можливість простежити процес формування господарства обителі, його вплив на організацію і техніку селянського землеволодіння. Заслуговує на увагу те, що автор, окрім характеристики земельної власності, подає списки всіх діючих та закритих монастирів станом на 1890 p., серед яких є важливі статистичні дані, які стосуються полтавських монастирів [14, с.9].
   Отже, історіографічні дослідження періоду XIX - початку XX століття не виділяють окремо історію православних монастирів, а розглядають її на тлі загального історичного розвитку як Росії, так і України. Лише релігійні діячі окресленого періоду в окремих працях зробили спробу висвітлити історію та господарську діяльність українських монастирів в контексті церковної минувшини. Такий підхід обумовив обмежений характер наукових розвідок про історію, господарську та культурно-просвітницьку діяльність полтавських монастирів. Спираючись на певний комплекс архівного та історіографічного матеріалу, світські та релігійні історики означеного періоду сформували окремі напрямки, по яких можна досліджувати історію обителей: походження, відновлення монастирів, початок формування монастирської майнової та земельної власності, будівництво храмів, братських корпусів, господарських будівель, налагодження культурно-просвітницької діяльності монастирів.
   Висновки. Аналіз значної кількості опублікованих праць про історію, господарську та культурно-просвітницьку діяльність полтавських монастирів упродовж XIX ст. показав нерівномірність висвітлення окреслених питань. У залежності від політичних умов, що склалися на Лівобережній Україні в XIX - XX ст. і негативного відношення до української православної церкви та її інституцій з боку російського уряду і радянської влади історичні дослідження носили загальнотеоретичний характер. Історія монастирів розглядалася в контексті загального історичного розвитку Російської держави.
   Наявний комплекс наукових праць істориків та релігійних діячів XIX - початку XX ст. дав можливість детально проаналізувати існуючий науково-теоретичний матеріал. Аналіз праць українських та російських науковців дає підстави стверджувати, що основний комплекс проблем з історії монастирів Полтавщини, не досить висвітлений у дорадянський період. Напрацьований історіографічний багаж потребує подальшого вивчення, осмислення і систематизації.

Джерела та література

1. Арандаренко Н. Записки о Полтавской губернии: В 3 ч. - Полтава: Типография Губернского правления, 1852. - Ч.З. -434с.
2. Богданович А.В. Сборник сведений о Полтавской губернии. -Полтава, 1916. -283с.
3. Бучневич В.Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. - Полтава, 1902. - 442 с.
4. Голубинский Е.Е. История русской церкви.- М.: Изд. императорскаго общ. истории и древностей российских при Московском ун-те, Б.г. -796с.
5. Грановский А. Полтавская епархия в ея прошлом (до открытия епархии с 1803 г.) и настоящем. - Вып.. 1.-Полтава, 1901. -418с.
6. Дятлов В. Монастыри Украинской Православной Церкви: Справочник-путеводитель. - К., 1997. - 96с.
7. Еремина Т.С. Мир русских икон и монастырей: История, предания. - М.: Наука, 1998. -597с.
8. Жук В.Н. ПолтавськийХрестовоздвиженський монастир. - Полтава, 1993. -21с.
9. Жук В.Н., Сердюк Г.Д. Перлина Козелыцини. Сторінки з історії Козелыцинського Різдва Богородиці жіночого монастиря. -Полтава,2004.-179 с.
10. Историко-статистический очерк Золотоношенскаго Красногорскаго Богословскаго второкласенаго женскаго монастыря (Полтавской епархии) І Сост. Н.Думитрашко.- ПолтаваД 859.- 55с.
11. Исторический очерк Золото но шекаго Красногорскаго Богословскаго женскаго монастыря, Полтавской епархии І Сост.И. Авраменко.-Полтава,1914.- 173с.
12. Куриленко М.І. Густинський Свято-Троїцький монастир.-Б.м.,1997.- 88с.
13. Лазаревский A.M. Архивные отрывки для истории Полтавской епархии. -Вып. 1. -Полтава, 1887. -72с.
14. Любинецкий Н.А. Землевладение церквей и монастырей Российской империи.- Спб.,1900.- Разд.паг.
15. Мазанов П. Полтавский Крестовоздвиженский монастырь.- 2-е изд., испр. и доп. -ПолтаваД 891. - 60с.
16. Макарий (Булгаков), митрополит. История Русской церкви. -Спб.,1879. -Т.VI. -628с.
17. Павловський И.Ф. К истории Полтавской епархии. -Полтава, 1916. - 182с.
18. Павловський И.Ф. Описание архивов Полтавской губернии. - Полтава, 1915. - 59с.
19. Павловський И. Ф. Полтава (1802-1856). -Полтава, 1910. -417с.
20. Павловский И.Ф. Полтавцы. Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. - Полтава, 1914. -294с.
21. Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год/Сост. П.Бодянский. -Полтава: Изд. Полтавск. губ. стат. ком-том,1865. -Разн.паг.
22. Смолич И.К. Русское монашество. - М.: Церковно-научный центр „Православная энпиклопедия",1997. -607с.
23. Чудецкий П.О. О числе монастырей русских, закрытых в XVIII-XIX веках: Опыт историческаго исследования.- К.,1877.-67с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com