www.VuzLib.com

Головна arrow Міжнародні відносини arrow Базові засади транскордонного співробітництва і перспективи функціонування єврорегіонів
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Базові засади транскордонного співробітництва і перспективи функціонування єврорегіонів

С. Троян

БАЗОВІ ЗАСАДИ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА І ПЕРСПЕКТИВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОРЕГІОНІВ

   Серед нагальних проблем сьогодення, які постали перед Україною, одна з найактуальніших пов'язана з визначенням реального змісту та ефективних напрямків впровадження регіональної політики. Свідченням того, що вона набула пріоритетного значення на загальнодержавному рівні є створення ще у вересні 1999 року, відповідно до Указу Президента України, Комісії з розробки Концепції державної регіональної політики. Наявність чітко визначеної концепції регіональної політики нашої держави, яка б відповідала вимогам Європейського Союзу, може стати одним із вагомих чинників, що мають позитивно вплинути на процес інтеграції України до ЄС. Про це переконливо свідчить досвід переважної більшості країн Центральної та Східної Європи.
   Важливим аспектом регіонального розвитку виступає налагодження міжрегіонального, а також транскордонного співробітництва між прикордонними регіонами та територіями. Однією з форм останнього є єврорегіони. Тому насамперед коротко охарактеризуємо транскордонне співробітництво як засіб налагодження відносин безпосередньо між прикордонними регіонами та територіальними громадами держав, що мають спільний кордон.
   Щодо "транскордонного співробітництва", то ми цілком дотримуємося визначення, запропонованого "Європейською рамковою конвенцією про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями" (Мадрид, 21 травня 1980 р.)1. Згідно Статті 2 "Конвенції...", транскордонне співробітництво — будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та розвиток добросусідських відносин між територіальними общинами або органами влади, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних сторін, та укладення з цією метою необхідних угод або домовленостей. Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних общин або органів влади, визначеної внутрішнім законодавством.
   Інша ситуація з поняттям "єерорегіон". Сьогодні фактично не існує загальновизнаної теоретичної дефініції, яка б містила вичерпний і прийнятний усіма перелік основних ознак цього явища. Тому спробуємо сформулювати його суть.
   Спершу ідентифікуємо головні складові, що характеризують єврорегіон:
   • географічна єврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення,
   • політична - частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон,
   • адміністративна — єврорегіон утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон,
   • функціональна — єврорегіон є формою транскордонного співробітництва.
   Отже, єврорегіон — це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яка спрямована на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону.
   Також виділимо перелік особливостей, характерних для функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва. До першої групи особливостей віднесемо правові аспекти функціонування єврорегіонів:
   • створення єврорегіону не призводить до виникнення нового адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи;
   • правове регулювання на території кожного із членів євро регіону здійснюється відповідно до чинного законодавства держави, до якої він належить;
   • керівні органи єврорегіону виконують координаційні функції і не мають владних повноважень, а також не можуть заміняти собою органи влади, що діють на території кожного з його членів.
   Другу групу особливостей ми охарактеризували б як політичну. В цьому сенсі сврорегіони:
   • не діють проти інтересів національної держави,
   • вони не є наддержавними утвореннями,
   • у своїй діяльності не замінюють зовнішньополітичні функції держав, адміністративно-територіальні одиниці яких є їх членами.
   Третя група особливостей — історичні. В переважної більшості випадків єврорегіони охоплюють території, що мають спільне історичне минуле і навіть колись входили до складу однієї держави. Інколи до складу єврорегіонів входять території, які у більш чи менш віддаленому минулому мали так званий "спірний статус", тобто право володіння такою територією, що належала одній державі, оспорювалося сусідньою, яка має з нею спільний кордон.
   Особливості, що належать до четвертої групи, пов'язані із національним складом прикордонних територій. Як правило, це багатонаціональні території або регіони, де мешкають представники декількох етнічних груп. У багатьох випадках на територіях суміжних прикордонних регіонів проживають представники досить чисельної національної меншини, яка репрезентує національну більшість країни, розташованої по інший бік кордону.
   П'ята група особливостей зумовлена тим, що території або регіони, які входять до складу єврорегіонів, є периферійними по відношенню до адміністративних центрів своїх країн.
   Шоста група особливостей, полягає в тому, що всім територіям або регіонам, які входять до складу єврорегіонів, притаманна наявність спільних проблем транскордонного характеру. Для розв'язання їх необхідне поєднання зусиль територіальних громад або органів влади держав-сусідів. Як правило, до таких проблем відносяться екологічні та природоохоронні, розвиток прикордонної інфраструктури, транспорту та комунікацій, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для розвитку етнічних меншин.
   Сьома група визначається наявністю чітко визначених спільних інтересів членів єврорегіонів. Для цієї групи типовими є інтереси в торгово-економічній площині з урахуванням місця регіонів-членів у міжтериторіальному розподілі праці, у галузі спільного розвитку туристичної діяльності, наданні взаємних послуг через державний кордон, створенні мережі співробітництва в галузях науки, освіти та культури. Універсальною сферою спільних інтересів для членів будь-якого єврорегіону виступає визначення спільної стратегії просторового розвитку.
   Наступним важливим аспектом у розрізі нашої теми є взаємозв'язок між транскордонним співробітництвом і регіональною політикою, політикою щодо регіонального розвитку та регіональним розвитком як таким. Виникає запитання: чи є різниця між цими поняттями? Ми вважаємо, що так. І що доцільно скористатися визначеннями цих понять, запропонованими редакторською групою у складі Басила Гудака, Генріка Хойтвельдта та Едварда Мігана з Празького центру Інституту Схід-Захід, якою наприкінці 1999 р. було видано збірник статей під загальною назвою "Регіональна політика просувається на Схід: тенденції та уроки політики щодо регіонального розвитку в Центральній та Східній Європі".
   Автори вважають, що "регіональна політика має визначати законодавчі та інституційні рамки, а також стосуватися секторної політики і регіональних інституцій на національному рівні". Від себе додамо, що одним з головних завдань регіональної політики слід вважати досягнення певного балансу між інтересами держави та інтересами розвитку її регіонів.
   Під політикою щодо регіонального розвитку слід розуміти "втілення регіональної політики на місцевому рівні, тобто створення інституційного і нормативно-правового підґрунтя, а також дій, завдяки яким здійснюються залучення до цього процесу місцевих інституцій та економічних інновацій на субнаціональному рівні."
   Регіональний розвиток означає "економічний і соціальний розвиток у регіонах".
   Звісно, наведені визначення навряд чи можна вважати вичерпними та ми, все ж, вважаємо їх достатніми для того, щоб дослідити взаємозв'язок між визначеними явищами і транскордонним співробітництвом, а також визначити місце останнього в регіональному розвитку.
   Перш за все слід зауважити, що повноцінна участь прикордонних регіонів будь-якої країни в розвитку транскордонного співробітництва потребує визнання на рівні її центральних органів влади принципу субсідіарності та його практичного застосування. Тобто участь прикордонних регіонів держави у транскордонному співробітництві має ґрунтуватися на правових та інституційних засадах, спроможних забезпечити прикордонним регіональним і місцевим органам влади відповідний перелік повноважень щодо налагодження безпосередніх відносин. Все це зумовлює існування чітко визначеної регіональної політики держави, яка повинна визначати базові принципи взаємовідносин між державою та її регіонами, магістральні напрямки регіонального розвитку, встановлювати загальні правові рамки, які дозволяли б регіональним і місцевим органам влади та самоврядування ефективно вишукувати шляхи для забезпечення сталого соціально-економічного зростання, закладаючи тим самим підґрунтя сталого розвитку держави.
   Все сказане — цілком у річищі сучасних тенденцій політики щодо регіонального розвитку в переважній більшості країн Європейського континенту. Ця політика має орієнтуватися на активізацію та мобілізацію регіонального потенціалу та ресурсів, а не на бюджетний перерозподіл між регіонами. До речі, така політика не відкидає доцільність використання такого важливого для досягнення внутрішньої стабільності держави механізму як міжрегіональне вирівнювання. Тому сенс транскордонного співробітництва, зокрема уособлений в єврорегіонах як у найбільш вдалій формі його просування в сьогоднішній Європі, має полягати в трансформації прикордонних регіонів у "полюси зростання", мережа яких спроможна утворити своєрідний каркас сталого розвитку країни, сформований на її периферійних територіях.
   Таким чином, місце транскордонного співробітництва в регіональному (територіальному) розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій. Значення транскордонної співпраці полягає також: у поєднанні потенційних можливостей і ресурсів прикордонних регіонів і територій двох або більше країн, що мають спільний кордон, з метою вирішення завдань просторового розвитку в межах транскордонних регіонів.
   Транскордонне співробітництво в Європі має широку географію та розвивається впродовж значного часу. Багатовікова історія Європейського континенту — це історія трансформації державних кордонів. Але якщо раніше вони виконували функцію розділення, то нині навпаки— об'єднуюча тенденція стирає міжнаціональні межі, відкриваючи нову епоху міждержавного співіснування. Транскордонне співробітництво існує в межах дуже відмінних структур, законодавчих систем і територій. Його головна мета — подолавши бар'єри національних кордонів, налагодити спільну роботу з питань соціальної та екологічної політики, інфраструктури, культури, науки і освіти, охорони довкілля.
   Доцільність здійснення такої співпраці не викликає сумнівів, адже ми живемо в епоху, коли екологічні проблеми, міграція населення, ідей, капіталу, широко розвинута торгівля, засоби масової інформації загальносвітового радіусу дії позбавляють сенсу всілякі спроби державної герметизації. Інтеграційні процеси в Європі, які набирають розмаху, зумовлюють для України особливу актуальність питань вибору цивілізованих форм європейського співробітництва на різних рівнях. Одним з найбільш перспективних і привабливих варіантів його реалізації є взаємодія територій, що належать до різних країн, у рамках спеціальних об'єднань та асоціацій, які сьогодні більш відомі під назвою "єврорегіон". Вперше ідея таких структур виникла в Західній Європі після Другої світової війни як спосіб побудови нового економічного і суспільного порядку в Європі, а також метод економічної активізації територій. Зараз налічується понад 150 таких об'єднань і результати їх піввікової роботи на практиці довели ефективність і необхідність такої форми транскордонного сггівробітництва.
   Формування подібних угрупувань активно продовжуються і тепер, значно розширилася їх географія за рахунок країн Східної і Центральної Європи та колишнього СРСР. Однією з причин, яка зумовила зростаючий інтерес до транскордонного співробітництва, а відтак і потребу у створенні відповідних інституційних структур, стали історичні зміни, також процеси економічних і політичних трансформацій, які охопили території цих держав.
   Особливо звернемо увагу на той факт, що міжнародні відносини на сучасному етапі їх розвитку характеризуються інтенсивними інтеграційними процесами, серед яких важливу роль відіграє транскордонне співробітництво. Україна завдяки вигідному геополітичному положенню має великі потенційні можливості щодо його розвитку, оскільки 19 з 25 регіонів держави є прикордонними, а зовнішній кордон найдовшим серед європейських країн. Підтримка співробітництва прикордонних регіонів виступає інструментом соціально-економічного розвитку регіонів і пом'якшення територіальних диспропорцій.
   Транскордонне співробітництво полягає у будь-яких спільних діях, спрямованих на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або владами, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних сторін, та укладення з цією метою необхідних угод або домовленостей. Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, визначеної внутрішнім законодавством. Створення єврорегіонів є однією з форм транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав відповідно до двосторонніх та/або багатосторонніх угод для розв'язання спільних проблем або вирішення тотожних завдань за узгодженими механізмами.
   Науково-теоретичні аспекти проблеми полягають у дослідженні реальних можливостей демократії в умовах транзиту виступати фактором оптимізації міжкордонної співпраці. Мова йде про створення таких умов, які в результаті співставленім балансу між перевагами та недоліками викликають необхідність і потребу в розвитку транскордонного співробітництва і зокрема єврорегіонів у центрально східноєвропейському трансформаційному просторі.
   У контексті досліджуваної проблеми і на базі здійсненого наукового аналізу автор вважає, що основними демократичними факторами оптимізації транскордонного співробітництва між країнами ЦСЄ на сучасному (в рамках нової четвертої хвилі демократизації) етапі історичного розвитку можуть виступати такі чинники.
   По-перше, ринкові перетворення, що справляють визначальний безпосередній вплив на реформування соціально-економічної сфери загалом і для потреб розвитку міжкордонної співпраці зокрема.
   По-друге, розширення автономії регіонів, територіально-адміністративних одиниць і місцевого самоврядування у рамках національних держав у сенсі особливого значення поєднання їх зусиль для ініціювання та розширення транскордонного співробітництва між ними.
   По-третє, загальнодемократичний процес розвитку громадянського суспільства та його інститутів, їх значення у розширенні ініціативи територіальних громад і окремих індивідів по різні боки міждержавних кордонів і розвою на цій основі взаємовигідного єврорегіонального діалогу в галузях економіки, науки, культури, освіти, екології та охорони довкілля тощо.
   По-четверте, потреби у транскордонній співпраці з метою зняття або зменшення напруги в окремих державах чи їх прикордонних регіонах у контексті розв'язання соціальних, економічних, екологічних та інших проблем.
   По-п'яте, взаємозв'язок між загальним рівнем демократичних перетворень у конкретних країнах ЦСЄ, входженням чи співпрацею їх у рамках міжнародних організацій регіонального та субрегіонального спрямування і можливостями, реаліями та перспективами розвитку транскордонного співробітництва у сенсі його політичної й економічної доцільності та необхідності.
   По-шосте, уніфікація правового поля та законодавчої основи діяльності окремих держав, їх територіально-адміністративних і самоврядних одиниць з метою розширення загальних можливостей до співробітництва на міждержавному рівні та його конкретної реалізації у формі транскордонних відносин різного гатунку.
   По-сьоме, зростання значення політичного моніторингу та політичного менеджменту в суміжних прикордонних регіонах з метою виявлення і розвитку найважливіших аспектів подальшого розширення та активізації транскордонної співпраці, а також створення і вдосконалення ефективних важелів управління нею.
   По-восьме, мінімізація ризиків бюрократизації та корупції шляхом розширення контролю та гласності за діяльністю центральних державних, місцевих самоврядних і єврорегіональних міждержавних органів, які мають пряме, координаційне чи опосередковане відношення до здійснення транскордонного співробітництва.
   На особливу увагу заслуговують правові аспекти розвитку українського законодавства у плані його уніфікації із загальноєвропейським!, у тому числі і в напрямку розширення та оптимізації транскордонної співпраці.
   Реальним наближенням кордону Європейського Союзу до території України, необхідністю виконання стратегічних завдань інтеграції України до ЄС, важливістю розвитку регіонального співробітництва зумовлене розроблення Програми розвитку єврорегіонів, що була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 587.
   Правові основи розвитку єврорегіонів закладено Європейською конвенцією про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року (Україна приєдналася до Конвенції у 1993 році), Європейською хартією місцевого самоврядування (ратифікована Верховною Радою України у 1997 році).
   Розвиток єврорегіонів на території України здійснюється відповідно до вимог актів законодавства, зокрема Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР), "Про місцеві державні адміністрації" (586-14), "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12), Указу Президента України "Про Концепцію державної регіональної політики" (341/2001) та Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами, їхніми державами-членами та Україною, інших міжнародних договорів України.
   За період з 1993 року створено єврорегіони "Буг" (1995), "Нижній Дунай" (1998), "Верхній Прут" (2000), Карпатський єврорегіон (1993), "Слобожанщина" (2003), "Дніпро" (2003) тощо. До їх функціонування яких з українського боку залучені Волинська, Чернівецька, Закарпатська, Одеська, Івано-Франківська, Львівська, Харківська, Чернігівська області, а від прикордонних іноземних держав-адміністративно-територіальні одиниці Польщі, Білорусі, Румунії, Словаччини, Угорщини, Молдови, Росії, Білорусі, Австрії, Німеччини, Франції.
   Основними напрямами співробітництва створених єврорегіонів виступають поєднання зусиль в економічній сфері, розбудові соціальної, інформаційної та виробничої інфраструктури; будівництво та модернізація інфраструктури кордону; розвиток транспортної мережі, наукової та культурної співпраці; охорона навколишнього природного середовища; обмін досвідом між відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; взаємна допомога в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; боротьба із злочинністю та нелегальною міграцією тощо.
   Основними завданнями щодо подальшого розвитку єврорегіонів є:
   - підтримка взаємовигідних зв'язків із сусідніми країнами, країнами-кандидатами та державами ЄС; здійснення заходів для поступового усунення перешкод (адміністративних, правових), що стримують розвиток транскордонної взаємодії;
   - приведення українського законодавства з питань регіонального співробітництва у відповідність з міжнародними нормами.
   Програма розвитку єврорегіонів розроблена з метою створення належних умов для активізації участі регіонів України у транскордонному співробітництві.
   Відповідно до визначеної мети основними напрямами проголошено:
   - розроблення і реалізація регіональних і місцевих програм розвитку єврорегіонів; координацію виконання державних галузевих, регіональних і цільових програм, можливого в рамках єврорегіонів з метою ефективного використання ресурсів державного та місцевих бюджетів;
   - удосконалення законодавства України у сфері транскордонного співробітництва та розвитку єврорегіонів;
   - створення системи моніторингу, контролю, інформаційного забезпечення розвитку єврорегіонів; створення умов для розвитку транспортної, митної, прикордонної інфраструктури тощо.
   Фінансування окремих регіональних проектів і програм співробітництва в рамках єврорегіонів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Державна підтримка розвитку єврорегіонів може здійснюватися шляхом:
   - надання правової, інформаційної, методичної та організаційної допомоги місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування щодо участі в транскордонному співробітництві та розвитку єврорегіонів;
   - фінансування в установленому порядку відповідних заходів за рахунок коштів державного бюджету;
   - участі у реалізації проектів, які підтримуються іноземними державами та міжнародними організаціями;
   - сприяння у залученні міжнародної технічної допомоги та коштів спеціалізованих фондів міжнародних організацій.
   Виконання Програми розвитку єврорегіонів дає змогу вивести транскордонне співробітництво на якісно новий рівень, сприяє інтеграції України до Європейського Союзу та розв'язанню нагальних соціально-економічних, екологічних, транспортно-комунікаційних, інших проблем розвитку прикордонних регіонів.
   Затверджена Президентом України Стратегія інтеграції України до ЄС передбачає поєднання загальноєвропейського виміру співпраці з регіональною інтеграцією та поглибленням галузевого співробітництва України і ЄС. Враховуючи притаманну для держав ЄС тенденцію перенесення частини державних владних повноважень з національного рівня на субнаціональний, регіональний аспект інтеграції України в європейські структури набуває особливо важливого значення.
   Децентралізація управління, як один з пріоритетів адміністративної реформи в Україні, передбачає підвищення ролі регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування у здійсненні економічних і структурних реформ, диверсифікації економіки територій, в управлінні державним та комунальним майном, розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва. Водночас посилюється роль держави у спрямуванні та координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення економічної безпеки держави, у фінансовій, соціальній, податковій, валютній політиці й інших сферах життєдіяльності суспільства.
   Розроблення та законодавче затвердження Концепції державної регіональної політики дає змогу державі, не втручаючись в оперативну діяльність місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, окремих підприємств, за допомогою економічних важелів сприяти комплексному розвитку регіонів, формування такої територіальної та галузевої структури господарських комплексів регіонів, які відповідають загальнодержавним інтересам та інтересам регіонів. Нині правова та фінансово-матеріальна обмеженість їх ролі в управлінні територіями, домінуючий галузевий підхід викликають соціальні протиріччя і стримують збалансований розвиток регіонів.
   Інтеграція України до європейських структур неможлива без вироблення та реалізації такої моделі управління регіонами, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу, сприяла б становленню нових форм співпраці між центром і регіонами, внутрішньому міжрегіональному співробітництву та міжнародній співпраці територій. Тому основними пріоритетними питаннями регіональної політики держави на найближчий час у розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіонів "Буг", "Нижній Дунай", "Верхній Прут", Карпатського єврорегіону є:
   - організація та координація дій, спрямованих на підтримку економічної, наукової, екологічної, культурної та освітньої співпраці;
   - сприяння у налагодженні контактів з міжнародними організаціями та інституціями;
   - створення спільних фондів, асоціацій, реалізації проектів спільного розвитку, укладення міжрегіональних угод, які забезпечують найефективніше використання та розвиток потенціалів єдиного простору єврорегіонів;
   - ініціювання узгодження термінів та процедур здійснення технічної допомоги ЄС Тасі та PHARE з метою розширення можливостей регіональних та місцевих органів влади України, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії здійснювати спільні транскордонні проекти;
   - державна підтримка прикладних наукових досліджень, які стосуються регіональної проблематики, а також залучення для їх виконання технічної допомоги ЄС;
   - продовження реалізації державних регіональних програм і програм соціально-економічного розвитку регіонів та транскордонного співробітництва. Створення мережі регіональних агентств розвитку;
   - сприяння розвитку внутрішніх міжрегіональних зв'язків, зовнішнього міжрегіонального та транскордонного співробітництва.
   Реалізація заходів щодо інформаційного супроводження розвитку єврорегіонів полягає в наступному:
   - налагодження обміну інформацією з учасниками єврорегіонів;
   - створення WEB-сторінок, організація серій публікацій з метою висвітлення питань транскордонного співробітництва і розвитку єврорегіонів;
   - проведення семінарів, конференцій тощо з питань регіонального співробітництва та розвитку єврорегіонів.
   На загал можна констатувати, що у сенсі впливу процесів демократизації суспільно-політичного життя в країнах Центрально-Східноєвропейського регіону на розвиток і подальшу оптимізацію транскордонного співробітництва особливе значення мають чотири головні фактори:
   A) темпи демократичних перетворень у конкретній державі;
   Б) характер сутнісних змін у сфері демократизації внутрішньополітичних сегментів;
   B) рівень стабільності політичного режиму та прогнозованість його політичного курсу;
   Г) глибина перетворень і досягнення на шляху формування громадянського суспільства.
   Перелічені чинники насамперед визначають той показник для кожної держави, який дефініюється терміном "кредитний рейтинг" або у ширшому розмінні - "рейтинг довіри". Якщо у першому випадку мова йде про економічні можливості країни, пов'язані з отриманням зовнішніх кредитів (чим вищий кредитний рейтинг, тим вигідніші умови для них), то у другому треба говорити про оцінку реальних і потенційних можливостей суспільства адекватно й ефективно функціонувати в умовах сучасного постіндустріального (інформаційного) етапу розвитку. Звідси, оптимізація транскордонного співробітництва неможлива при низькому кредитному рейтингу та невисокій оцінці суспільного ресурсу даної держави. При цьому обов'язково треба мати на увазі, що існує так звана кредитна стеля. Це означає, що рівень довіри до будь-якого суб'єкта діяльності на території конкретної країни не може перевищувати відповідний рівень цієї держави. Отже, успіхи чи невдачі співпраці, пов'язаної з транскордонними секторами, напряму залежать від загального іміджу держави (держав) та досягнень і можливостей суспільства (суспільств).
   Окрім того, ще одна група чинників, що зумовлюють зміст, темпи, характер і перспективи транскордонного співробітництва між країнами у регіоні Центрально-Східної Європи визначається впливом факторів міжнародного життя. У першу чергу мова йде про:
   A) суть зовнішньополітичних орієнтацій, основний вектор тактики і стратегії курсу держави на міжнародній арені;
   Б) вибір стратегічних партнерів і форм співпраці з ними;
   B) ставлення до євроатлантичної інтеграції, насамперед у плані входження в організаційні структури Північноатлантичного Альянсу та Європейського Союзу;
   Г) оцінку можливостей і перспектив міжкордонних відносин з огляду на досягнення конкретних позитивних результатів і поступу в рівнях суспільного розвитку.
   Тільки поєднання внутрішньо- і зовнішньополітичних складових може визначити для кожної конкретної держави та й суспільства загалом необхідність, реальну потребу та конкретні форми впровадження і здійснення співробітництва у рамках транскордонних відносин. Стосовно України насамкінець відзначимо таке. 15 березня 2006 р. Кабінет Міністрів схвалив Розпорядження „Про схвалення Концепції Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007 - 2010 pp." Згідно нього Міністерство економіки України повинно було розробити проект Державної програми розвитку транскордонного співробітництва. Така Програма на 2007- 2010 роки була затверджена Постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2006 р. і набрала чинності з 1 січня 2007 р. Метою цієї Програми є активізація розвитку соціально-економічних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших зв'язків між суб'єктами транскордонного співробітництва. Основні ж завдання полягають у активізації зовнішньоекономічної діяльності регіонів, розвитку малого та середнього підприємництва, охорони навколишнього природного середовища, розвитку соціальної сфери.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com