www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Інноваційна діяльність майбутнього педагога дошкільної освіти як елемент модернізації освітньої системи в контексті болонських реалій
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Інноваційна діяльність майбутнього педагога дошкільної освіти як елемент модернізації освітньої системи в контексті болонських реалій

О. А. Гончарова,
кандидат педагогічних наук
(Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького)

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯК ЕЛЕМЕНТ МОДЕРНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКИХ РЕАЛІЙ

   Постановка проблеми. Проб лема Європейського вибору України не вичерпується одним днем. Сучасні політики, педагоги, економісти тримають курс на членство у Європейському Союзі, адже кожен к рок до Європи – це нові можливості для України взагалі та педагогічної освіти зокрема. Україна чітко визначилася щодо входження в освітній і науковий простір Європи, тому на сьогоднішній день здійснюється модернізація освітньої діяльності в контексті європейських вимог, країна дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу, метою якого є створення загальноєвропейського простору вищої освіти до 2010 року. Визначальними критеріями освіти в меж ах Болонського процесу є : якість підготовки фахівців , зміцнення довіри між суб’єктами освіти, відповідність європейському ринку праці, мобільність, сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки, посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти [9, с. 102]. На сьогодні інноваційність визначається одним із пріоритетних напрямків реформування освіти, тому постає питання про підвищення рівня підготовки майбутнього педагога дошкільної освіти. Існуючі дослідження з проблеми формування готовності педагога до інноваційної діяльності носять фрагментарний характер. Зокрема, не розроблено концептуальні й технологічні положення розвитку змісту, процедури та критеріїв визначення рівні в готовності майбутнього педагога до роботи в умовах інновацій. Розв’язання означеної проблеми, на наш погляд, вимагає створення нової моделі підготовки майбутнього фахівця у сфері дошкільної освіти до інноваційної діяльності у вигляді науково -методичної системи, спрямованої на врахування концептуальних та організаційно-методичних аспектів підготовки студента до нововведень.
   Аналіз досліджень і публікацій. Принагідно зазначимо, що вирішенню важливих питань професійного становлення майбутніх педагогів сприяють дослідження сучасних науковців: Н. Дем’яненко, О. Дубасенюк, І. Зязюна, В. Лугового, О. Пєхоти, Н. Протасової; філософські аспекти цього процесу обґрунтовують: В. Андрущенко, В. Бондаренко, В. Князєв, М. Михальченко, B. Скуратівський; психологічні: І. Бех, Л. Божович, В. Бочелюк, Ю. Власенко, C. Занюк, Г. Костюк, Р. Немов, Т. Яценко. Над проблемами готовності до професійної діяльності працюють такі зарубіжні вчені: К. Ангеловськи, Є. Васильєва, Д. Гопкінз, Л. Кандибович, М. Кларин, Н. Кузьміна, Н. Лапін, В. Лопашин, B. Мануйлов, О. Пригожин, А. Пуні, Т. Савочкіна, Б. Сазонов, В. Сластьонін, C. Смірнов, Н. Сорокіна, І. Степанов, Є. Трофимов, В. Шукшунов, П. Щедровицький, Н. Юсуфбекова.
   Інноваційна педагогічна діяльність є, на нашу думку, віддзеркаленням основних змін у тенденціях та закономірностях сучасної освіти в Україні. Але, незважаючи на активізацію зусиль, спрямованих на вивчення окремих складових інноваційної діяльності педагога, комплексне дослідження теоретичних основ підготовки майбутнього педагога дошкільної освіти до створення та використання інновацій ще не здійснено. Аналіз наукових праць та дисертацій з теми дослідження свідчить, що без наукового обґрунтування структури інноваційної діяльності майбутнього фахівця дошкільної освіти система професійно-педагогічної підготовки вчителів не відповідає сучасним темпам розвитку національної освіти України. Це зумовлено наявністю певних суперечностей: між зростаючими вимогами суспільства до професіоналізму педагога-дошкільника та низьким рівнем його прояву в практичній діяльності; між широким застосуванням поняття “інноваційна діяльність” у педагогічній лексиці та недостатнім науковим обґрунтуванням його сутності, змісту s структури; між вимогою сучасної освіти до забезпечення інноваційної діяльності працівника дошкільної освіти та неготовністю останнього до її здійснення.
   Метою статті є обґрунтування структурних компонентів інноваційної діяльності майбутнього педагога дошкільної освіти.
   Нормативною базою інноваційної діяльності в галузі освіти є закони України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про наукову та науково-технічну діяльність”, “Про авторське право і суміжні права”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про наукову та науково-технічну експертизу”. Нормативну підтримку інноваційної педагогічної діяльності забезпечують положення “Про порядок здійснення інноваційної діяльності в системі освіти України” (наказ МОН України від 17 листопада 2000 р. №522) та “Про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад” (наказ МОН України від 20 січня 2002 р. №114).
   Результати аналізу наукових джерел доводять, що більшість авторів (Т. Демиденко [3], Н. Клокар [4], О. Козлова [5], Л. Шевченко [10]) погоджуються в одному: первинною функцією інноваційної діяльності є внесення змін у навчально-виховний процес шляхом пошуку, розробки та запровадження педагогічних нововведень , але погляди не співпадають щодо питання про джерела виникнення інноваційної діяльності: креативність і творчий пошук учителя, соціальне замовлення суспільства, експериментальні педагогічні дослідження. На нашу думку, розбіжності у тлумаченнях спричинені неоднаковим баченням ї хніми авторами сутнісного ядра інноваційної діяльності, радикальності того чи іншого педагогічного нововведення (інноваційною діяльністю можна вважати лише те нове, яке має своїм результатом кардинальні зміни у педагогічній системі, а можна зараховувати до цієї категорії будь-які, навіть незначні нововведення).
   Спираючись на положення , розроблене Т. Демиденко [3, с. 49], про те, що інноваційної діяльності самої по собі не існує, оскільки будь-яка діяльність у будь-якій сфері може бути інноваційною, якщо до неї додається нове знання з метою отримання оптимального результату, та на типодіяльнісний підхід, описаний Б. Сазоновим [8], центрований на специфічній активності суб’єкта цієї діяльності, ми розглядаємо “інноваційну діяльність майбутнього педагога дошкільної освіти” як складне інтегральне утворення, сукупність різних за цілями та характером видів робіт, що відповідають основним етапам розвитку інноваційних процесів і спрямовані на створення та внесення педагогом змін до власної системи роботи. Інноваційна діяльність є системною, спрямованою на реалізацію нововведень на основі використання та запровадження нових наукових ідей, знань, підходів або трансформації відомих результатів наукових досліджень і практичних розробок у новий або вдосконалений продукт. Вона носить комплексний, багатоплановий характер, втілюючи у собі єдність наукових, технологічних, організаційних заходів.
   Безперечно, проникнення в сутність інноваційної діяльності неможливе без детального вивчення її структури. Порівняно із загальноприйнятим у психології розумінням діяльності як специфічного виду активності, у тлумачення сутності інноваційної діяльності переважає підхід виокремлення її структурних компонентів як відносно самостійних функціональних видів діяльності педагога [3; 4; 5; 7]. Вважаємо, що організацію навчально-виховного процесу можна розглядати як систему, що залучає до себе ієрархічно пов’язані системи функціонування та розвитку. Цей зв’язок задає рух колективу, організації в цілому. Розвиток виступає провідним, а система функціонування – підпорядкованою, адже суб’єктом, носієм інноваційного процесу є, насамперед, педагог-інноватор.
   У сучасних науково-педагогічних дослідженнях існує певна невизначеність щодо єдиної структури інноваційної педагогічної діяльності. Отже, викладаючи власне бачення щодо визначення структури інноваційної діяльності, ми виходили зі специфіки діяльності саме педагога дошкільної освіти . На нашу думку, інноваційна діяльність майбутнього фахівця в галузі дошкільної освіти складається з таких компонентів: філософський, мотиваційний, креативний, рефлексивний, валеологічний, технологічний, особистісний. Розглянемо детальніше кожен із них.
   Філософський компонент інноваційної діяльності в освіті лише тоді може дати позитивний ефект, коли у педагога сформована настанова на філософську рефлексію власної діяльності, її результатів та уміння співвідносити власну діяльність із сутнісними смислами буття [5, с. 54-55]. Без розгляду сутності об’єктів і процесів у сфері інноваційно-педагогічної діяльності на філософському рівні зміни , що відбуваються в освіті, неможливо зрозуміти. Тільки поєднуючи філософські, загально- та конкретно-наукові підходи до вивчення інновацій з аналізом світових тенденцій розвитку вищої освіти та сучасних потреб суспільства України , можна концептуально сформулювати цілі та особливості інноваційної діяльності.
   Мотиваційний компонент інноваційної діяльності розглядаємо у двох аспектах: оцінка місця професійної мотивації у загальній структурі мотивів та особистісне ставлення педагога до змін, його сприйнятливість до нововведень. Слід зауважити, що проблему мотивації інноваційної діяльності ми вивчаємо як проблему набуття майбутнім педагогом адекватного особистісного смислу професійної діяльності в системі інших її видів. Кожна діяльність, у тому числі й інноваційна, співвідноситься з більш ніж одним мотивом, тобто вона є полімотивованою. Мотиваційний компонент має для суб’єкта діяльності особистісне значення, адже зміцнює зацікавленість цією діяльністю й перетворює задані зовнішні настанови на внутрішні потреби майбутнього вчителя [2, с. 183]. Із усього зазначеного вище можна зробити висновок, що інновація стає фактом педагогічної свідомості вчителя лише тоді, коли набуває значення мотиву діяльності. Лише адекватна меті мотивація діяльності щодо реалізації нового може забезпечити її гармонійне здійснення.Креативний компонент є центральним у структурі інноваційної діяльності, для формування якого традиційно у навчально-виховному процесі використовують ся такі форми навчання як діалог, дискусія, ділові ігри, методи проблемного, евристичного та розвивального навчання [1, с. 153]. На нашу думку, про наявність у майбутнього педагога креативності говорить його здатність до “бачення” проблеми, оригінальність, діалогічні сть і критичність його мислення , здібність до генерування ідей, готовність створювати, опановувати та використовувати нововведення у педагогічній діяльності. Серед етапів розвитку креативності педагога виокремлюємо наступні: початковий (педагог залишається у межах засвоєних базових способів діяльності; утруднені дії, що виходять за межі загальноприйнятих, відсутня ініціатива в постановці цілей; цей етап характеризується низьким рівнем креативності); проміжний (педагог реалізує власні ідеї, порівнюючи між собою різноманітні інноваційні зразки; на основі спостережень, узагальнення фактів приходить до створення більш ефективних способів діяльності або конкретних педагогічних знахідок); завершальний (високий рівень креативності, який виявляється у накопиченні спостережень, коли педагогічні знахідки стають для вчителя стимулом до дослідження, пошуку альтернативи, усвідомлення причиново-наслідкових зв’язків і залежностей; діяльність набуває власне дослідницького характеру). Тобто, домінування у діяльності майбутнього педагога дошкільної освіти комбінації “педагогічна творчість і дослідницький компонент” і визначатиме інноваційне спрямування його роботи.
   Рефлексивний компонент інноваційної діяльності – це пізнання й аналіз педагогом явищ власної свідомості та діяльності (погляд на власну думку та дію з позиції спостерігача). Серед основних рефлексивних процесів виокремлюємо: саморозуміння й розуміння іншого, самооцінка й оцінка іншого, самоінтерпретація та інтерпретація іншого. Важливою для інноваційної діяльності майбутнього педагога дошкільної освіти є, на нашу думку, рефлексія на цілепокладання, яка має наступні характеристики: прямий аналіз – цілепокладання від визначення актуального стану педагогічної системи до запланованої кінцевої мети; зворотній аналіз – цілепокладання від кінцевого стану до актуального; цілепокладання від проміжних цілей за допомогою прямого і зворотнього аналізу.
   Валеологічний компонент інноваційної діяльності пов’язаний, на нашу думку, із розвитком гуманістичних ціннісних орієнтацій вихователів. Під час експертизи доцільності та оцінки нововведень у навчально-виховному процесі визначальними мають стати критерії здоров’я, екології людини. Це передбачає готовність майбутнього педагога до: створення такого рефлексивного середовища, яке б забезпечило пізнання своїх фізичних, фізіологічних, психологічних особливостей і вільного творчого пошуку вирішення проблем, пов’язаних із розумінням суті здоров’я та здорового способу життя; створення сприятливих умов для формування, збереження і зміцнення власного здоров’я та здоров’я дітей [5, с. 63].
   Технологічний компонент – зважаючи на те, що головною умовою запровадження вихователем нових педагогічних (дидактичних) технологій є його вміння визначити відповідність дидактичних можливостей технологій цілям і завданням навчання [5, с. 66], в основу технологічного компонента інноваційної діяльності нами покладено аналіз її структури та етапи розгортання інноваційних процесів: особистісно-мотивоване перероблення освітніх проектів, їхня інтерпретація, активний пошук інноваційної інформації, ознайомлення з нововведенням; професійно-мотивований аналіз власних можливостей щодо його створення , прийняття рішення про використання; формулювання мети та концептуальних підходів до застосування нововведення; прогнозування змін, труднощів, результатів інноваційної діяльності.
   Особистісний компонент інноваційної діяльності виявляється в тому, що головним суб’єктом означеної вище діяльності виступає вихователь. Він як професіонал повинен не лише орієнтуватися в освітніх інноваціях та застосовувати їх у своїй роботі, володіти різними технологіями, але й бути здатним як творча особистість до самореалізації в діяльності та самостійного інноваційного пошуку. З одного боку, в процесі інноваційної діяльності відбувається становлення особистості педагога як суб’єкта цієї діяльності, з іншого – вихователь перетворює роботу у засіб формування особистості дитини, задоволення його потреби в самовдосконаленні.
   Висновки. Низький рівень готовності майбутніх педагогів дошкільної освіти до інноваційної діяльності є, на нашу думку, найголовнішою проблемою загальнопедагогічної та фахової підготовки, оскільки здатність до інноваційної діяльності сучасних педагогічних кадрі в є одним і з вирішальних факторі в успішності навчально-виховного процесу, особливо у межах Болонської системи. Сутність інноваційної діяльності полягає в оновленні педагогічного процесу , внесенні нововведень в традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості, адже існує тенденці я професійно-особистісного розвитку педагога : чим вища схильність до втілення інновацій, тим вищий рівень творчості в його діяльності [6, с. 1 10]. Тобто, для забезпечення формування готовності випускника педагогічного ВНЗ до інноваційної діяльності необхідна відповідна система підготовки студента до роботи в інноваційному режимі.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають у розробці окремих компонентів інноваційної діяльності майбутніх педагогів дошкільної освіти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абасов З. А. Подготовка учителей к работе в инновационной среде / З. А. Абасов // Высшее образование в России. – 2002. – № 6. – С. 151-155.
2. Богданова І. М. Оновлення професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів на основі застосування інноваційних технологій / І. М. Богданова // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 4. – С. 174-184.
3. Демиденко Т. М. Підготовка майбутніх учителів трудового навчання до інноваційної педагогічної діяльності : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / Т. М. Демиденко. – Ч., 2004. – 220 с. – Бібліогр. : с. 191-209.
4. Клокар Н. І. Психолого-педагогічна підготовка вчителя до інноваційної діяльності : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / Н. І. Клокар. – К., 1997. – 227 с. – Бібліогр. : с. 168-193.
5. Козлова О. Г. Підготовка вчителя до інноваційної діяльності в системі післядипломної освіти : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / О. Г. Козлова. – К., 1999. – 235 с. – Бібліогр. : с. 162-178.
6. Матіюк І. О. Інновації в творчій діяльності педагога / І. О. Матіюк // Проблеми сучасної пед. освіти : зб. наук. праць. – К., 2003. – Вип. 5. – С. 110-120.
7. Попова О. В. Розвиток інноваційних процесів у середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах України в ХХ ст. : дис. … доктора пед. наук : 13.00.01 / О. В. Попова. – Х., 2001. – 530 с. – Бібліогр. : с. 433-501.
8. Сазонов Б. В. Субъект в процессах нововведений / Б. В. Сазонов // Нововведения как фактор развития : сборник трудов. – М., 1987. – С. 84-94.
9. Соколець І. І. Міжкультурне спілкування в контексті Болонського процесу / І. І. Соколець // Мовна освіта в контексті Болонських реалій : наук. конф. кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Київ, 24-25 лютого 2005 р. – К. : Вид. центр КНЛУ, 2005. – С. 102-104.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com