www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Перекладацька діяльність як вид міжмовного та крос-культурного посередництва
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Перекладацька діяльність як вид міжмовного та крос-культурного посередництва

Ж. Д. Горіна,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського)

ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ВИД МІЖМОВНОГО ТА КРОС-КУЛЬТУРНОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

   Постановка проблеми. Сьогодні, коли теоретичне перекладознавство здійснило помітний крок уперед, стає неможливим апелювати при обґрунтуванні перекладацьких рішень лише до мовного чуття , інтуїції білінгва, сподіваючись на те, що білінгвізм як здатність людини використовувати у спілкуванні дві мови, само собою зрозуміло, є умовою п ерек ладаць кої діяль ності. Звісно, в умовах росі йсько-української двомовності йдеться про так званий природний білінгвізм у використанні другої мови, якою мовець володіє або гірше, ніж рідною, або нечасто користується у повсякденній практиці. Однак сам по собі близькоспоріднений білінгвізм аж ніяк не є запорукою здібності до перекладу. Можливий різний рівень володіння спорідненою мовою. Можливо непогано розмовляти й досить легко викладати думки в письмовій формі і водночас зазнавати значних труднощів при переході з російської на українську чи навпаки, у таких випадках ідеться передовсім про недостатню або абсолютну несформованість таких складників білінгвізму, як навичка перемикання і навичка девербалізації. У такого двомовця внаслідок того, що він навперемінно послуговується обома мовами в мовленнєвій практиці виформовується ілюзорне уявлення про те, що будь-який переклад особливих утруднень не викликатиме. “Саме завдяки “гіпнотичній” близькості споріднених мов на рівні лексики і граматики, а ймовірно, і через те, що носії мови ще зі школи звикають до безперекладного методу навчання, в них, так само, як і у вчителів, створюється хибне уявлення ніби вміння і навички перекладацької діяльності сформуються самі по собі [1, с. 49]”. Відсутність цілеспрямованого навчання російсько-українського перекладу в процесі підготовки студентів факультету української філології негативно позначається і на перекладацькій компетенції майбутніх філологів. Здійснювані ними переклади здебільшого полягають у механічному відшукуванні міжмовних відповідників, вочевидь, через намагання сконцентруватися на значенні окремих слі в і с ловосполучень . Водноч ас, як ві домо, вирі шаль ну роль у виборі оптимального варіанта відіграє контекстуальне оточення лексеми, її синтаксична сп олучу ван іс ть , стилі стич ні к онотаці ї тощо.
   Аналіз досліджень і публікацій. Загальна теорія і практика перекладу налічує численну кількість абстрактних моделей перекладу: “теорія закономірних відповідностей” (Я. Рецкер), “ситуативна (денотативна) модель” (В. Гак), “трансформаційна модель” (В. Розенцвейг, Ю. Найда), “семантична модель” (А. Ширяєв), “семантико-семіотична” (Л. Бархударов), “теорія рівнів еквівалентності” (В. Коміссаров), “інформаційна модель” (Р. Міньяр-Бєлоручев), “функціонально-прагматична (динамічна) модель” (А. Швейцер), “внутрішні кодові перемикання” (М. Жинкін) тощо. Маємо значні напрацювання в царині порівняльного мовознавства (Г. Їжакевич, Ю. Жлуктенко, Р. Зорівчак, В. Кононенко, М. Кочерган, А. Майборода, Т. Чорторизька). Натомість і надалі особливо гостро стоїть питання методики викладання близькоспорідненого перекладу у вищій школі, що і по сьогодні залишається малодослідженою ділянкою вітчизняної лінгводидактики. Хоча в окремих публікаціях знаходимо методичні рекомендації, розроблені прийоми і завдання щодо поліпшення перекладацьких умінь учнів ЗОШ і студентів ВНЗ (О. К ретова, І. К орунець, В. Мозговий, В. Радчук, Ю. Тельпуховська, В. Шляхова).
   Відповідно до сучасних освітніх реалій України, що насамперед пов’язано зі збільшенням потоку інформації з російськомовних друкованих видань та Інтернету, багатьом студентам, магістрантам і аспірантам, які не здобувають спеціалізаці ї “Переклад ач”, доводиться так чи іна кше долучатися до перекладацької діяльності. Таким чином, знання елементарних основ, можливостей, дієвих прийомів перекладацької майстерності вже, по суті, стає елементом їхньої загальнофілологічної освіченості та ерудованості.
   Мета дослідження – окреслити коло ключових проблем, пов’язаних із когнітивною і культурологічною посередницькою діяльністю студентів-білінгвів, а предмет аналізу – шляхи вдосконалення перекладацької діяльності в умовах взаємодії споріднених мов і культур.
   Проблематика перекладацької діяльності може бути розглянута в історико-куль турологічному, власне лінгвістичному, психолінгвістичному аспектах, оскільки “під час перекладу відбувається зіткнення не лише лексичних, граматичних систем, а й комунікативно-прагматичних, лінгвопоетичних, соціокультурних уявлень , менталітету мовців [4, с. 61]”. Діяльнісну природу перекладу підтверджує процес перемикання мислення з однієї мовної бази на іншу, безвідносно до того чи взаємодіють генетично споріднені чи неспоріднені мови. Науково доведено, що переклад – це один із видів мовленнєвої діяльності людини і, як будь-яка інша діяльність, має складну структуру (І. Зимня, Л. Латишев). Він характеризується цілеспрямованістю (мета, мотив), структурованістю (те, що в психології означено як операції та дії, в лінгводидактиці одержало назви мовленнєві “навички” та мовленнєві “вміння” відповідно), плановістю, умовами перебігу. За Л. Виготським і О. Леонтьєвим, будь-яка діяльність випливає з потреби, проте сама по собі потреба не спроможна керувати діяльністю суб’єкта, допоки н е буде визначено предмет, оволодіння яким здатне її задовольнити. У класичні й психології, як відомо, цей предмет означають як предмет діяльності. Потреба, спрямована на певний предмет (опредмечена потреба), є мотивом, тобто спонукою до дії, інстинктивною або неусвідомленою. Спонукання ж до усвідомленої дії полягає у прагненні досягнути певної мети. Отже, мотив міститься у сфері бажань і потреб людини, мета – надає змістовності діям. Мотив передує меті так само, як причина наслідкові. Саме це надає перекладацькій діяльності визначеності, спрямованості, визначає її специфіку.
   Говорячи про перекладацьку діяльність не можливо оминути питання щодо операційного складу перекладацьких дій. Згідно з О. Леонтьєвим, сутність дії визначається не лише тією метою , на як у вона скерована, “крім інтенціонального аспекту (що повинно бути досягнуто), дія має і свій операційний аспект (яким чином це має бути досягнутим), що визначається не самою метою, а предметними умовами її досягнення [3, с. 15]”. Відмінність дії від операції полягає в тому, що на противагу дії, мета якої завжди усвідомлюється актуально, мета операції реально не простежується. Інакше кажучи, операція – це щось автоматизоване, не завжди актуально усвідомлюване, підпорядковане меті дії. Подібно до того як одна і та ж сама дія може входити до складу різних видів діяльності, переходити з однієї в іншу, одна і та ж сама операція може слугувати різним цілям, тобто включатися до складу різних дій. Утім, визначення меж співвідношення дій та операцій є досить складним завданням: один і той самий за своїм змістом процес з психологічного погляду може одержати статус або дії, або операції. Звідси розглядувані нами перекладацькі прийоми в окремих випадках можуть набувати характеру дії з актуально усвідомлюваною метою , однак набагато частіше вони становлять собою так звані операції.
   Як і будь-яка дія, перекладацька дія складається з 3-х фаз: фази орієнтування в умовах визначеного перекладацького завдання, фази реалізації і фази контролю. Змістом фази орієнтування є сприйняття і усвідомлення вихідного тексту, наприклад, розуміння його функціонально-жанрової приналежності (газетно-публіцистичний, художній, науковий), адже те, що є істотним для тексту одного жанру, може виявитися несуттєвим для іншого. Згідно з моделлю, яка була запропонована О. Зимньою, першою ланкою перекладу як особливого виду мовленнєвої діяльності є осмислення тексту засобами внутрішньої мови. Під час другої ланки перекладацької діяльності встановлюється зміст тексту, що сприймається, таким чином формується зміст перекодованого повідомлення. Оскільки мова йде про близькоспоріднений переклад, то етап осмислення тексту та формування змісту перекодованого повідомлення не викликає особливих ускладнень. Третя ланка реалізується зовнішнім способом формування думки засобами мови перекладу. Момент перемикання з мови на мову відбувається саме під час третьої ланки, де якраз і відшуковуються найбільш оптимальні перекладеми [2, с. 120-132]. Фаза контролю здебільшого здійснюється шляхом передбачення реакцій на перекладений текст з боку інших людей.
   Питання методичної доцільності застосування навчального перекладу у ВЗО філологічного профілю, як відомо, зорієнтовані переважно на задоволення комунікативно-пізнавальних і навчально-професійних потреб студентів, які вивчають іноземні мови, тоді як реальні освітні можливості використання близькоспорідненого перекладу у фаховій підготовці студентів факультету російської чи української філології є цілком очевидними . Хоч а в контексті підготовки таких студентів розуміння професійно орієнтованого перекладу як процесу міжмовного і крос-культурного посередництва дещо ускладнюється тим, що філологи за характером своєї діяльності повинні опрацьовувати тексти різного жанрово-стильового призначення – від офіційно-ділових, газетно-публіцистичних до наукових чи текстів художньої літератури. З огляду на це, нами спільно з аспіранткою Г. Халимоник було запропоновано таке визначення професійно орієнтованого близькоспорідненого перекладу: “особливий вид мовленнєвої діяльності білінгва, скерований на перетворення автентичних текстів вихідної мови на рівноцінні за змістом і експресивно- стилістичним забарвленням текс ти мови цільової, що пов’язані з різними сферами фахової діяльності майбутнього словесника [6, с. 288]”. На нашу думку, таке бачення проблеми дозволяє охопити і випадки, коли цільовою мовою виступає російська, так і випадки, коли цільовою мовою є українська. Крім того, знімає обмеження щодо жанрово-стильової належності навчального текстового матеріалу.
   В аспекті порушеної проблеми слід відзначити цілком очевидну і вкрай важливу для наших теоретичних міркувань обставину: своєю діяльністю студенти передовсім задовольнятимуть особисту, а не суспільну потребу (як, скажімо, у випадку з професійним перекладачем), керуючись особистісними мотивами, а не суспільним замовленням. Це розкриває специфіку такого перекладу, що полягає у вузькій сфері застосування, але при цьому не зменшує практичної значущості. Так, проведений нами контент-аналіз випускних кваліфікаційних робіт спеціаліста і магістра виявив, що в загальній кількості опрацьованої студентами літератури частка російськомовних джерел склала в середньому 60-65% від кількості найменувань у переліку використаних джерел. Обсяг перекладених українською мовою цитат, різного роду посилань на іноземні першоджерела (до 100 посилань в одній роботі) свідчить про те, що в багатьох студентів текст дипломної / магістерської роботи більше, ніж на третину чи майже наполовину побудований на підставі інформації, переданої засобами російсь кої мови. Причому було помічено, що 40% випускників частіше зверталися до російськомовних джерел, аніж до україномовних, удаючись до мови-посередника з іноземної літератури. Висновки, зроблені у ході контент-аналі зу випускних робіт, бу ли підтверджені результатами опитування студентів: 80-85% п’ятикурсників уважають необхідним оволодіти вміннями письмового перекладу як виду мовленнєвої діяльності, що, на їх думку, стане в пригоді під час подальшої педагогічної чи науково-професійної діяльності, а відтак надасть можливість оволодіти філологічним фахом на якісно новому рівні.
   Хоча безпосереднім предметом нашого дослідження є навчальний професійно орієнтований близькоспоріднений переклад, варто зауважити, що перекладати російськомовні тексти українською або навпаки, не така вже легка справа, як може здаватися на перший погляд. У визначеного нами контингенту студентів має бути сформована перекладацька компетенція, яка, на нашу думку, охоплює такі складники: лінгвістичний, текстоутворювальний, технологічний і компенсаторний. Лінгвістичний компонент – це ніби своєрідний фільтр, який пропускає те, що наявне в мові і функціонує в мовленні, відкидаючи те, що не відповідає нормі, або визначено як неправильні утворення. Лінгвістичний компонент, реалізуючись у рецептивному і продуктивному планах, пов'язаний здебільшого із труднощами лексико-фразеологічного, словотвірного, граматичного і стилістичного характеру як вихідного, так і перекладеного тексту. Текстоутворювальний – знання правил побудови текстів, уміння породжувати адекватні мові оригіналу тексти різного функціонального стилю, типу і жанру. Технологічний – знання загальних принципів перекладознавства, володіння перекладацькими прийомами і стратегіями. Передовсім ідеться про шанобливе ставлення до автора тексту оригінала, по-друге, увага до самого тексту, по-третє, повага до потенційного реципієнта, а отже, усвідомлення вторинного характеру перекладацької діяльності. Компенсаторний – уміння користуватися словниками, довідниками, електронною базою даних чи іншими додатковими джерелами, в яких відображено мовні норми, варіанти відхилень, тонкощі смислових конотацій або функціонально-стилістичних нюансів.
   Крім того, важливо акцентувати увагу студентів і на так званих мовленнєвих нормах (узусі), допустимому використанні слів і висловів у кожній з мов. Якщо мовна норма чітко відокремлює правильне від абсолютно неправильного, неприйнятного в мовленні освічених громадян, то узус з-поміж правильного, пропущеного мовною нормою, виокремлює те, що доречно для певної ситуації. Так, наприклад, розгорнутим російським зворотам “карпатская ель”, “жители нашей улицы”, “теплые края” відп овідатиму ть українські еквіваленти “смерека ”, “наші вуличани”, “вирі й”; випадкам на означення осіб типу “отдыхающий”, “начинающий” – інакші словотвірні засоби “відпочивальник”, “початківець”. Очевидно, поняття узусу пов’язане зі стереотипами, відображає мовні звички, мовленнєві преференції носіїв мови. І якщо мовна норма – сукупність усіх потенційних і реальних можливостей тої чи іншої мовної системи, узус відображає тематико-ситуативне, контекстуальне використання мовних ресурсів. Приміром, українське “щиро” досить місткий за своїми конотаціями прислівник у реченні “Одразу щиро заходилась Олександра порядкувати в Івановій хаті” (М. Коцюбинський “На віру”), замінюючи російськими аналогами “искренне”, “чистосердечно”, “с душой”, не можна вважати вдалими перекладемами в контексті загальної семантики тексту. Наявність варіантних відповідників у випадках полісемії або, коли слово входить до складу різних синонімічних рядів, так само конкретизується контекстом. Так, “марево” в перекладі російською “мираж”, “видение”, “призрак”, “дымка”, “туман” у реченні “… ліси вже окутуються фіалковим маревом” (М. Стельмах “Над Черемошом”) відповідатиме узуальному вжитку “туман”. Таким чином, порушення узусу – це не стільки помилка за критерієм “правильно / неправильно”, скільки недбалість або перекладацька недоречність.
   У процесі ефективної двомовної комунікації має місце не лише міжмовна, а й крос-культурна перекладацька взаємодія білінгва. Про необхідність долання культурного бар’єру йдеться в роботах Л. Бублейник, B. Воробйова, Є. Верещагіна, В. Костомарова, Ю. Степанова, в яких науково обґрунтовано, що переклад – це не тільки формальна заміна мови оригіналу, але й функціональна заміна елементів культури. Причому останнім часом у лінгвокультурологічних розвідках вітчизняних і зарубіжних учених особливо відчутною є ідея про те, яку особливу роль відіграє переклад у розвитку і зближенні різних національних культур, а оновлена концепція розуміння феномену “культура”, що охоплює історичну, соціальну, етнічну, психологічну сфери буття людини, наклала відбиток і на прикладні, зокрема лінгводидактичні дослідження (В. Дороз, В. Кононенко, О. Потапенко, С. Тер-Мінасова, Г. Томахін, В. Фурманова).
   Головним підтвердженням взаємозв’язку мови і культури, як відомо, є наявність у значенні слова “культурного компонента”. Інформація, маркована лінгвокультурологічною природою, містить відомості про матеріальні і духовні цінності, що склалися в суспільстві, оцінку цих явищ, які можуть істотно не збігатися навіть у генетично споріднених культурах. Скажімо, показовими прикладами є зіставлення російсько-українських корелятів “рыцарь” – “лицар”. Російське слово, вжите в прямому значенні , пов’язується з реаліями західноєвропейського світу, асоціюється з рицарськими романами В. Скотта, C. Сервантеса. В українській культурі є інакший загальнонаціональний образ лицаря – запорізький козак, який став “уособленням народного розуміння фізичної вправності, чоловічої вроди, а також високих моральних якостей [5, с. 197]”. Позитивні оцінні конотації має українська лексема “доля”, на відміну від російської “судьба”, якій здебільшого властиве розуміння приреченості, невідворотності подій. Причому для українців було притаманне бачення долі як душі предків, лагідного янгола-охоронця, який попереджає про біду, негаразди, направляє людину туди, де має сповнитися її призначення [5]. Крім того, наявність фонової лексики і фразеології, характерних для матеріального і духовного життя порівнюваних лінгвокультурних спільнот, свідчить про відмінне осягнення явищ позамовної дійсності, порівняймо: “завалинка” – “призьба”, “лапти” – “личаки”, “изба” – “хата”, “ива” – “верба”, “прошел сквозь огонь и воду” – “пройшов крізь сито і решето”, “нет дыма без огня” – “де верба, там вода” тощо.
   Однак, на нашу думку, не слід формально протиставляти культурологічні дослідження власне лінгвістичним, пояснюючи все виключно відмінностями в культурах етносу. Сьогодні, коли маємо досить високий рівень лінгвокультурних контактів, розглядувана пара близькоспоріднених мов і культур достатньо зблизилась, а відсоток безеквівалентної лексики незначний і, відповідно, незначними є розходження понятійних тезаурусів. Оптимізувати процес перекладацької діяльності студента-білінгва цілком спроможний вільний переклад, використовуваний головним чином для адаптування художньої літератури, фольклорної спадщини, мови сучасних ЗМІ, оскільки він допускає різного роду додаткові розтлумачення, перефразування, коментарі, авторські примітки до опису культурних реалій чи безеквівалентних найменувань. Шляхом добирання адекватних перекладем на означення понять, які хоч і не збігаються повністю, але мають значну семантичну схожість, здійснюється своєрідна трансформація ненаявної в тексті екстралінгвальної інформації в розряд текстуальної. І хоча такий вторинний текст не є власне перекладом мови оригіналу, за певних обставин він виявляється чи не єдиною можливістю забезпечення міжмовного та крос-культурного посередництва. Крім того, при перекладі етнографічної лексики, концептосфери власних назв часто вдаються до прийомів калькування (буквальні морфемні відповідники) або часткової транслітерації, наприклад, “бриль ” – “бриль ”, “колыба” – “колиба”, “трембіта” – “трембіта”, “Червоная Рута” – “Червона Рута”, “Верховная Рада” – “Верховна Рада”. Хоча подібна механічна передача безеквівалентних і фонових лексем не здатна вповні розкрити змісту понять, це натомість уможливлюється компенсацією розгорнутого опису авторських приміток, уміщених у дужках чи винесених у покликання. У такий спосіб вторинний (перекладений) текст ніби пристосовується до комунікативної компетенції носія рідної мови, до того ж збагачуючись новими семантико-структурними зворотами, синтаксичними конструкціями, звичними для мови оригіналу.
   Висновки. Перекладацька діяльність, розглядувана в контексті міжкультурної комунікації як процес міжмовного і крос-культурного посередництва, є і способом інтерпретації не лише мовного, а й етнокультурного змісту тексту, що передбачає зняття, окрім лінгвістичних розходжень, також і культурних, ментальних і психологічних бар’єрів у білінгва. Погляд на переклад як на діяльність, що забезпечує міжмовну і міжкультурну інтеракцію, дозволяє по-новому тлумачити поняття еквівалентності і фонового ко нтекс ту (словникового чи текстуального), виокремлюючи два рівня: мовний (поверхневий) і культурний (глибинний). Запропоноване наукове визначення близькоспорідненого професійно орієнтованого перекладу дозволяє окреслити два підходи до розв’язання проблем власне методичного характеру. По-перше, кожна мова розглядається як цілісний соціокультурний феномен, що відображає особливості етносу – виразника національної культури; по-друге, зв'язок мови і культури виявляється і у сфері соціального , в узусі, що знаходить відображення в особливостях використання тої чи іншої мови окремими групами мовців. Таке бачення означеної проблеми дозволяє віднести перекладацьку діяльність до факторів змішаного соціо-культурно-мовного характеру.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження вбачаємо у виявленні типів перекладацьких стратегій і чинників, які гармонізують перекладацьку компетентність студента-білінгва.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горіна Ж. Д. Спокуса “гіпнотичної” близькості споріднених мов / Ж. Д. Горіна // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. – Серія № 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство). – Вип. 3 : зб. наук. пр. / за ред. Л. І. Мацько. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – С. 44–50.
2. Зимняя И. А. Лингвопсихология речевой деятельности / И. А. Зимняя. – Москва-Воронеж : “МОДЭК”, 2001. – 432 с.
3. Леонтьев А. Н. Общее понятие о деятельности / А. Н. Леонть ев // Основы теории речевой деятельности. – М. : Политиздат, 1974. – C. 5–21.
4. Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики / О. О. Селіванова. – К. : Фітосоціоцентр, 1999. – 148 с.
5. Українське народознавство / за заг. ред. С. П. Павлюка. – Львів : ВЦ “Фенікс ”, 1 994. – 6 07 с.
6. Халимоник Г. О. До проблеми типології перекладацьких помилок (на матеріалі близькоспоріднених мов) // Наука і освіта. – 2008. – № 8–9. – С. 287– 290.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com