www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Використання винищувальних батальйонів радянськими карально-репресивними органами у боротьбі з ОУН та УПА на Волині (1944-1953)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Використання винищувальних батальйонів радянськими карально-репресивними органами у боротьбі з ОУН та УПА на Волині (1944-1953)

О.П. Сущук

ВИКОРИСТАННЯ ВИНИЩУВАЛЬНИХ БАТАЛЬЙОНІВ РАДЯНСЬКИМИ КАРАЛЬНО-РЕПРЕСИВНИМИ ОРГАНАМИ У БОРОТЬБІ З ОУН ТА УПА НА ВОЛИНІ (1944-1953)

   Зі звільненням Волинської області від німецько-фашистських загарбників розпочався процес відновлення та організації роботи усіх органів радянської влади. Починаючи з 1943 року, ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У та Державний комітет оборони СРСР розробляли низку постанов, що окреслювали основні завдання радянського керівництва у Західній Україні. До таких можна віднести постанови "Про спеціальні заходи у західних областях України" (березень 1943 р.), "Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР" (вересень 1944 р.) тощо [7, 73]. Реалізація цих завдань у першу чергу була покладена на силові структури влади. Карально-репресивну систему на Волині репрезентували органи НКДБ і НКВС, а згодом, після реорганізації у 1946 p., обласні управління, районні та міські відділи Міністерства державної безпеки (МДБ) та управління Міністерства внутрішніх справ (МВС), які з перших днів повернення відразу взялися виконувати поставлене завдання: не лише знищити ОУН та УПА, а й встановити системний контроль над усіма сферами життя волинського суспільства.
   Отож досить швидко територію західних областей заполонили війська НКВС, які відразу приступили до боротьби з національно-визвольним рухом. Потужна і злагоджена система чекістських органів на повну силу розгорнула і застосувала усі можливі впливи і методи роботи, насаджуючи мешканцям почуття страху та безпорадності. Починаючи з 1944 р. у кожному селі чи місті відбувалися масові арешти, допити населення. Була встановлена комендантська година. У селах заборонялося закривати шторами вікна у вечірній час, усім, без винятку, громадянам пересуватись у межах районів з одного населеного пункту в інший без спеціального дозволу. Як спосіб залякування широко застосовувалися публічні страти повстанців.
   До неперебірливих методів боротьби з українським націоналізмом належить також створення під керівництвом співробітників НКВС винищувальних загонів ("істрєбітєльних батальйонів", "стрибків") та груп самооборони. Радянська влада почала їх створювати ще з першої половини 1944 р. за рахунок партійно-радянського активу, броньованих робітників, службовців підприємств, організацій і закладів, здебільшого з польської національності. Навіть радянські функціонери змушені були визнати "великий недолік в справі комплектування цих батальйонів - в них дуже мало українців (до 50 %)" [11, 311]. Така ситуація сприяла загостренню, з одного боку, польсько-українського антагонізму, а з іншого - антирадянських настроїв у середовищі місцевого населення. Тому офіційною владою здійснювались заходи, що мали на меті подолати загрозливі тенденції, пропонувалося "викорінити огульну недовіру до всього українського і зупинити практику комплектування винищувальних загонів тільки поляками. Більшою мірою залучати у винищувальні загони українське населення" [11, 157]. Проте надалі така політика лише сприяла руйнуванню єдності сільської громади, провокувала загострення у ній соціальних конфліктів.
   На Волині активне формування винищувальних загонів припадає на останню чверть 1944 р. За рішенням обкому партії винищувальні загони організували у кожному районні, місті, селищі, селі. До їх складу входило 10—45 осіб, яких звільняли від служби в армії. Так, у жовтні 1944 р. при Колківському районному відділі НКВС було організовано винищувальний батальйон з призовників (1927 р. н.) та інших військовозобов'язаних чоловіків у кількості 40 осіб [3, 50 зв.].
   До основних завдань бійців винищувальних загонів належало: охорона порядку у населених пунктах, захист державних установ, активу, здійснення облав та засад, прочісування лісових масивів та населених пунктів, проведення оперативних заходів за даними РВ НКВС, патрулювання, конвоювання, охорона залізничних мостів та інших об'єктів державного значення тощо.
   Відповідальність за творення підрозділів покладали на секретарів райкомів і начальників райапаратів НКВС - НКДБ, начальниками призначали офіцерів НКВС, керівниками груп сприяння "істрєббатальйонів" - дільничних міліціонерів [2, 331]. На останніх покладалися не лише обов'язки військової муштри бійців загону, але й проведення занять з політичної підготовки, план яких завжди затверджувався обласним управлінням НКВС та обкомом КП(б)У. Тематика таких політзанять була досить різноманітною. Так, бійцям винищувального батальйону Головнянського району було вичитано 47 годин політінформації російською мовою на теми: "10 лет со дня злодейского убийства С. М. Кирова", "Речь господина Черчилля в палате общин", "Материалы Крымской Конференции", "Речь тов. Ряснова", "Изучения приказа тов. Сталина о 27 годовщине РККА", "Доклад Мануильского на межобласной конференции учителей в г. Львове -Украинско-немецкие националисты на службе в гитлеровской Германии" тощо [3, 76-77].
   Наприкінці 1944 - початку 1945 років такі винищувальні батальйони були створені при всіх сільських радах, МТС та великих підприємствах. Досить часто бійці винищувального батальйону знаходилися на казарменому становищі і лише за завданнями районної влади та відділів НКВС виїжджали на оперативні завдання до населених пунктів [3, 63-64].
   Слід зазначити, що створення "істрєбітєльних батальйонів" із самого початку наштовхувалась на опір місцевого населення. Тому здебільшого утворювались вони не на добровільній основі, а шляхом примусу. У серпні 1945 р. у селі Секунь Седлищанського (тепер Старовижівського) району енкаведисти зловили 12 осіб, повезли їх у райцентр, тримали у підвалі доти, доки вони не погодились записатися у "стрибки" [12,40].
   Особливого поширення винищувальні загони набули після постанови ЦК КП(б)У "Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами в західних областях України" від 10 січня 1945 року [8, 268]. Згідно з постановою до складу винищувальних загонів записували не тільки повстанців, котрі прийшли з повинною, а й демобілізованих з Червоної армії і навіть інвалідів [10, 337]. До того ж винищувальні загони слугували неабияким резервом на заміщення посад у місцевих органах влади та колгоспах.
   Крім того у кожному селі передбачалося створити також групи самооборони з місцевого населення. Соціальний склад їх був більш різноманітним, ніж у винищувальних загонах. Так, до груп самооборони колишнього Теремнівського району входили робітники, службовці, селяни-одноосібники тощо [3, 135]. їх організовували передусім для охорони сільських рад, колгоспів, а також для патрулювання в населених пунктах району. Слід зазначити, що так само "добровільно", як і до винищувальних загонів, залучали і до створення груп самооборони. 24 жовтня 1945 р. до села Любе Ковельського району прибуло 10 оперативників та забрали до райцентру 10 демобілізованих з Червоної армії. Там їм силоміць вручили зброю з "пропозицією" створити у своєму селі загін самооборони. Коли демобілізовані відмовилися, їх посадили у в'язницю [12, 42].
   Контроль за діяльністю "самооборони" мав здійснювати уповноважений дільничний міліціонер, який призначався на кожні два села. Згодом на місцях передбачалося призначити в селах та хуторах уповноважених дільниць та десятихатських. Основним обов'язком останніх був контроль за селянством, тобто, слідкування за дотриманням порядку, повідомлення органів радянської влади про те, хто з населення куди відлучається, хто лояльно ставиться до повстанців і надає їм житло для ночівлі, продовольство та інше [6,280].
   Таким чином, винищувальні загони та групи самооборони були слухняною зброєю для органів НКВС та НКДБ і виконували будь-які вказівки, у тому числі й диверсійного характеру [10, 338]. Не менш важливим було для них й інше завдання - посіяти підозру, страх і недовіру один до одного серед жителів села, селища, міста тощо. Так, 30 серпня 1945 р. "стрибки" із с Розничі Колківського (тепер Маневицького) району під виглядом українських повстанців ходили по сусідньому селу Сьомаки і грабували місцевих жителів. Якщо господар виходив з хати, то мали наказ стріляти, аби не впізнав їх [13, 41].
   За даними на 1 квітня 1945 р. у районних центрах області існувало 30 винищувальних батальйонів із загальною кількістю 3 698 бійців та 789 груп самооборони, до складу яких входило 7 541 особа [4, 122]. Цими загонами було віднайдено та ліквідовано біля 100 криївок та затримано декілька сот повстанців. Ними протягом липня - листопада 1944 року до Сибіру із області було виселено 748 сімей активних учасників національно-визвольного руху [5, 203].
   Близькими за функціями до згаданих формувань були так звані "озброєні групи партійно-радянського активу" [2, 333-334]. Вони не тільки здійснювали самооборону власних установ, але й сприяли оперативно-військовим групам у розшуку підпільників (особливо у населених пунктах), брали участь у військових операціях, що призводило до зростання втрат серед цієї категорії цивільного населення. Окремих активістів залучали до складних оперативних заходів . Так, згідно звіту військового відділу Ратнівського райкому КП(б)У за період з 1 січня до 1 квітня 1945 р. у проведенні військової операції проти відділів УПА, окрім бійців винищувального батальйону брали участь і місцева група партійно-радянського активу. Як результат, було вбито 40 повстанців та взято в полон 108 вояків УПА [3, 4].
   Отримані широкі повноваження, відсутність належного контролю, вседозволеність усіх цих загонів призвело до того, що, отримавши зброю вони почали займатися грабежем і розбоєм. Так, 7 грудня 1945 р. у м. Ковелі капітан НКВС та лейтенант (керівник місцевого винищувального загону) зустрівши на залізничному вокзалі бібліотекаря та представившись українськими повстанцями, обікрали його та жорстоко побили [12, 42]. 15 грудня 1945 р. загін "стрибків" у кількості 26 осіб у Ковельському районі спалили будинок вбитого повстанця Журавля, а також вчинили стрілянину по селянах, які зібралися на його похорони [12, 43].
   Широке застосування винищувальних загонів посилювало громадянський характер протистояння на Волині. У відповідь на терористичну діяльність, що проводили каральні органи проти підпілля та УПА, боївки почали широко використовувати засідки та знищувати керівників "істреєбгруп". Так, 29 травня 1945 р. районна боївка СБ ОУН, довідавшись, що у селі Озеряни Турійського району знаходиться 13 "стрибків" і 6 зв'язкових НКВС, вирушила щоб їх розбити і ліквідувати місцевий колгосп. Пізніше з'ясувалось, що крім цих "стрибків" у селі було ще 50 енкаведистів і бійці винищувального батальйону з району. Завдяки рішучому наступу повстанцям вдалося розігнати більшовиків, вбити двох "стрибків" і спалити колгосп [12, 26].
   27 жовтня 1945 р. вийшло рішення ЦК КП(б)У, де вказувалися недоліки в організації винищувальних загонів. Зокрема механічне використання армійського досвіду, незнання командним складом місцевих умов та української мови, слабка виховна робота, розкладання частини особового складу підпіллям і погана дисципліна. Також було передбачено заходи з посилення їх і надання соціальних пільг бійцям [2, 331].
   Реорганізація винищувальних загонів та груп самооборони відбулася за вказівкою НКВС УРСР від 13 листопада 1945 р. [2, 332]. У документі було зазначено, що причина низької ефективності винищувальних загонів - у послаблені уваги до них органів НКВС, проникненні до складу загонів агентури повстанців для розкладання їх. Вказувалось, що колишні армійські командири, котрі очолюють винищувальні загони, механічно переносять свій досвід на антиповстанські заходи, не знають української мови та місцевих умов, погано проводять виховну роботу з підлеглими. Тому вимагалось:
   • негайно відновити штаби винищувальних загонів;
   • об'єднати винищувальні загони з групами самооборони, довівши їх чисельність щонайменше до 20-30 бійців;
   • провести ретельну перевірку особового складу;
   • командирів винищувальних батальйонів з-поміж дільничних міліціонерів тимчасово зараховували на ставки низових радянських працівників і колгоспного активу.
   Проте проведена реорганізація не принесла очікуваних результатів. Протягом 1946 р. на західноукраїнських територіях винищувальні батальйони взяли участь у 29 973 акціях, на них припало лише 1 200 вбитих противників [2, 332]. Ефективність їхніх дій в оперативно-військових операціях була низькою. Адже досить часто не всім членам винищувального батальйону вистачало зброї та амуніції. У доповідній записці до завідуючого військовим відділом обкому КП(б)У Дробича секретар Теремнівського райкому КП(б)У писав, що з 211 вояків місцевого винищувального батальйону у районному центрі дислокуються 47 бійців, інші знаходиться у селах. З усіх "стрибків" озброєні лише 70 осіб, інші - через відсутність збої не можуть належно виконувати свої обов'язки. Як результат, за 1945 р. винищувальний батальйон брав участь лише у 22 військових операціях, проведених проти повстанців [3, 140].
   Зазвичай "стрибки" діяли активно лише при захисті власних селищ і майна. Так, наприклад, у 1945 р. у с. Глухи Заболотівського (тепер Старовижівського) району місцевій "істрєбгрупі" у кількості 12 осіб вдавалось тричі відбити спроби повстанців захопити село, взяти в полон 12 вояків та 6 вбити [4, 25].
   Частими були випадки роззброєння "стрибків". Поширювалось пасивне ставлення бійців до своїх обов'язків, втечі з родинами до підпілля, вбивства офіцерів-кураторів. Інколи бували випадки, коли члени винищувальних загонів переходили у повному складі на бік повстанців. Цьому сприяла широка пропагандистська робота: заклики та звернення до членів винищувальних батальйонів зі сторони ОУН та УПА з вимогою покинути їх. Так, у 1945 р. п'ять бійців винищувального загону Іваничівського РВ НКВС із с Старий Порицьк встановили зв'язок з комендантом районної боївки СБ ОУН Нагірним, якого інформували про проведення спецоперацій щодо ліквідації УПА та отримували від нього листівки. 10 квітня, потрапивши у засідку повстанців, члени винищувального загону зімітували перестрілку, в результаті було вбито керівника групи дільничного Костирєва [1]. У селі Смідин Луківського (тепер Старовижівського) району командир винищувальної групи Зінчук, який був секретарем місцевої комсомольської організації, в липні 1946 р. прийняв присягу підпільника ОУН, став підпільно тереновим провідником Борисом. Група підпільників зросла до 24-х осіб, але через необережність, через засланого агента група була викрита, всі її члени заарештовані [15, 15].
   Загалом у Волинській області за 1946 р. за зв'язки з ОУН органами НКВС було заарештовано 46 бійців винищувальних батальйонів [5, 205].
   18 квітня 1946 р. оргбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову "Про посилення політичної боротьби, підвищення більшовицької пильності та бойової виучки у винищувальних батальйонах західних областей УРСР". На її виконання знову відбулася перевірка складу винищувальних загонів. Контролюючими співробітниками держбезпеки з 37,7 тис. бійців були відсіяні 12,7 тис. осіб, з них 740 - за співробітництво з ОУН та УПА [14, 33].
   Інша директива МДБ УРСР від 14 травня 1947 р. спрямовувала на закріплення винищувальних загонів за конкретними групами підпільників, активніше залучення їх до операцій, посилення якісного підбору особового складу. Крім того з метою контррозвідувального захисту, аби запобігти впливові підпілля й дезертирства, до кожного винищувального загону прикріплювались два оперативних працівники, а не один, як це було раніше [2, 332].
   Постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 1 червня 1948 року "Про поліпшення масово-політичної роботи, подальший розвиток колгоспного будівництва та ліквідацію залишків банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР" було передбачено "передати винищувальні загони із органів МДБ органам МВС, реорганізувавши їх у групи по охороні громадського порядку. Разом із винищувальними батальйонами передавався органам МВС увесь обслуговуючий оперативний персонал". Під час переходу винищувальних загонів під юрисдикцію МДБ у лютому 1947 р. вони нараховували 35 125 осіб, 1 368 кулеметів, 5 324 автомати, 28 700 гвинтівок [2, 333].
   Постановою визначалося, що головним завданням новостворених груп по охороні громадського порядку (далі ГОГП) є охорона державного і колгоспного майна та боротьба з повстанським рухом. Щоб заохотити населення до участі у цих групах, державою створювалися відповідні матеріальні стимули та пільги. Збільшувалися пенсії, надавалася матеріальна допомога, позачергово виділялися квартири, покращилося медичне обслуговування, проведено ряд інших заходів [16, 84].
   Разом з цим, продовжувалася й боротьба повстанців проти агресивних наскоків винищувальних загонів. Лише у першій половиш 1949 р. УПА і боївки підпілля провели 74 вдалі наскоки на "стрибків" на теренах, контрольованих УПА. У цих боях було здобуто 55 кулеметів, 132 автомати, 1 200 карабінів, понад 2 000 гранат та багато іншого військового спорядження. За цей час було ліквідовано понад 200 дільничних НКВС та активних прислужників ворога, розігнано понад 500 груп [5, 205].
   Низький бойовий дух бійців самооборони перешкоджав перетворенню її в наступальну силу. У 1948 р. чисельність ГОГП перевищила 86 тис. осіб. Від серпня 1948 р. до квітня 1949 р. упівці роззброїли 62 ГОГП (372 одиниці зброї), зареєстровано 9 актів зради. У 1950-1953 pp. заарештували 238 "стрибків": 70-за зв'язок з підпіллям, 127 - за грабежі) [2, 333].
   Заходи щодо підвищення боєздатності цих формувань тривали й в останні роки протиборства з підпіллям ОУН. За рішенням ПБ ЦК КП(б)У 25-31 липня 1950 р. в обласних центрах відбулися наради дільничних міліціонерів та старших ГОГП (понад 10 тис. учасників) на тему "Про посилення ролі груп охорони громадського порядку в охороні соціалістичної власності та зміцненні громадського порядку в селах". Було рекомендовано посилити виховну роботу з учасниками ГОГП, створити для заохочення їх фонд у 350 тис. крб., на 50 % збільшити допомогу членам сімей загиблих і скалічених. Передбачалося залучати як інструкторів з бойової підготовки відставних офіцерів і сержантів, забезпечити ГОГП зброєю та вартовими приміщеннями й заборонити залучити бійців до робіт поза колгоспами. У жовтні 1950 р. було запроваджено "Програму бойової підготовки бійців груп охорони громадського порядку", розраховану на 74 години, яка передбачала спеціальний, тактичний і вогневий вишколи [2, 333].
   Зрештою саме населення не схвалювало існування винищувальних загонів, котрі утримувались з а рахунок колгоспників. Зокрема, це визначається 19 червня 1953 р. у доповідній секретаря ЦК КПУ І. Назаренка першому секретареві ЦК О. Кириченку, у якій ставиться питання про необхідність розпуску груп охорони громадського порядку: "... вони вже зайві і їх треба розпустити. Більше того зараз вони являються обузою для колгоспів, тим більше, що у всіх селах є сторожі, які охороняють громадське добро, і в усіх селах для підтримки порядку є ділянкові міліціонери..." [9, 131].
   У результаті, ГОГП розформовано у 1954 р. "у зв'язку з остаточним розгромом бандоунівського підпілля" [2, 333].
   Таким чином, використанні радянськими репресивними органами винищувальних у боротьбі з українським національно-визвольним рухом зумовило загострення громадянського конфлікту на Волині у післявоєнний період, що певній мірі відображає початок утвердження в регіоні атмосфери страху і ненависті.

Джерела та література

1. Архів управління Служби безпеки України у Волинській області, ф. п., спр. 6768.
2. Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945-1980-ті роки.- К., 2007.- 568 с
3. Державний архів Волинської області (далі ДАВО), ф.-l, оп. З, спр. 779.
4. ДАВО, ф.-1,оп. З, спр. 781.
5. Дмитрук В. Вони боролися за волю України. (Участь ОУН і УПА у національно-визвольній боротьбі українського народу в 1941-1956 pp. за матеріалами Волині та Полісся). Т. З- Луцьк, 2006- 401 с
6. Літопис УПА. Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ. Нова серія.- Київ; Торонто, 2003.- Т. 6.-511 с
7. Масловский В. И. В борьбе с врагами социализма. Очерки истории классовой борьбы на селе в период построения основ социализмав западных областях Украины. 1939-1950 гг.-Л., 1984- 188 с.
8. Русначенко А. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литви, Латвії, Естонії у 1940-50-х роках.- К., 2002.- 519 с
9. Сергійчук В. Відступники. Діяльність винищувальних батальйонів проти українського національно-визвольного руху // Волинь.-2004.-№ 6.-С. 125-148.
10. Сергійчук В. Український здвиг: Волинь. 1939-1955.-К., 2005.-С 338.
11. Стародубець Г. Українське повстанське запілля (друга половина 1943 - початок 1946 років).- Тернопіль, 2006- 527 с
12. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі ЦДАВОВУ), ф. 3833, оп. 1, спр. 125.
13. ЦДАВОВУ, ф. 3833, оп. 1, спр. 129.
14. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 20, спр. 117.
15. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 176.
16. Ярош Б. О. Сторінки політичної історії західноукраїнських земель 30- 50 років- Луцьк, 1999- 176 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com