www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Документи німецьких окупаційних органів про діяльність українського визвольного руху на Волині (1941 - 1944 pp.)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Документи німецьких окупаційних органів про діяльність українського визвольного руху на Волині (1941 - 1944 pp.)

І.Марчук

ДОКУМЕНТИ НІМЕЦЬКИХ ОКУПАЦІЙНИХ ОРГАНІВ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ НА ВОЛИНІ (1941 - 1944 pp.)

   Важливим джерелом до вивчення історії українського визвольного руху у період Другої світової війни на Волині залишаються німецькі архівні документи, які властиво і характеризують ОУН та УПА не як союзників (що свого часу намагалися довести радянські ідеологи, маніпулюючи різними документами, у тому числі і німецькими), а як представників ворожої воюючої сторони.
   Це підтверджують публікації комплексу німецьких документів Тарасом Гунчаком у 1983 році у двох томах “Літопису УПА” (5-ий і 6-ий) виключно з документів, що знаходились на той час в архівах Федеративної республіки Німеччини. Нажаль, всі вони були опубліковані німецькою мовою, без перекладу, тільки з невеликими анотаціями щодо змісту кожного джерела, що утруднює їх використання дослідниками. Значно далі пішов професор Сорбонського університету Володимир Косик, який підготував і опублікував 4-ри томи німецьких документів у виданні “Україна в Другій світовій війні у документах”. [1] Як зазначає професор С. В. Кульчицький, керівник робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА: “Німецькі архівні джерела мають особливо велике значення для з'ясування суті відносин між ОУН і УПА, з одного боку, та абвером, гестапо і вермахтом - із другого. Це - ключовий пункт у розв'язанні проблеми ОУН-УПА.” [2] Тому для перевірки достовірності опублікованих документів у чотирьохтомнику Володимира Косика було відряджено до Німеччини кандидата історичних наук М. Дубик. Вона перевірила 181 із 238 опублікованих у зазначеному виданні документів і встановила, що 123 документи зберігаються у Федеральному архіві в Берліні, а 58 - у Федеральному військовому архіві у Фрайбурзі. Переважна більшість цих документів не є оригінальними, а представлена у вигляді мікрофішів, зроблених з матеріалів документального центру у Вашингтоні. [2] Крім того професор В. Косик підбирав документи про діяльність українського визвольного руху у 1943-1944 pp. під певним кутом зору, не публікуючи фрагменти чи окремі документи, що висвітлювали українсько-польське протистояння у той час. Обидва вчених, і Т. Гунчак, і В. Косик, користувалися документальними масивами закордонних архівних установ, але значний комплекс джерел з зазначеної тематики знаходиться також в Україні. Зокрема, у Центральному державному архіві громадських об'єднань України зберігаються документи німецьких окупаційних установ, каральних органів у найбільшому з фондів архіву - фонді Центрального комітету комуністичної партії України (Ф.1, опис 22). Це матеріали канцелярії урядового комісара на Україні Еріха Коха, оперативні зведення командування збройних сил нацистської Німеччини (1943-1944), інформації нацистських каральних органів про діяльність радянських партизанів та українського визвольного руху, економічне та політичне становище в окупованих районах. [3]
   Під час Другої світової війни карально-репресивні органи Німеччини - поліція безпеки (СП) і служба безпеки (СД) та армійська розвідка (Абвер) намагалися отримати достовірні дані про український визвольний рух та здійснювали спеціальні операції по ліквідації його осередків. На українських землях діяли спеціальні поліційні айнзацкоманди СП і СД, які належали до двох айнзацгруп: “Ц” і “Д”. Саме вони звітували у Берлін про виявлені факти діяльності ОУН(б) та ОУН(м), загонів Тараса Бульби-Боровця. У Берліні на основі звітів та повідомлень, отриманих з рейхскомісаріату “Україна”, Головне управління безпеки Рейху виготовляло своєрідні бюлетені: “Повідомлення про події в СРСР” (від 23.6.1941 по 24.4.1942), “Повідомлення з окупованих територій Сходу” (від травня 1942 по травень 1943) та “Повідомлення айнзацгруп поліції безпеки і СД про діяльність і ситуацію в СРСР” (від 15.9.1941 по 31.3.1942). Крім того Берлін отримував Повідомлення від німецької розвідки (Абверу), від служби “Чужі армії на Сході” та інших німецьких установ, які збирали інформацію про оунівське підпілля та підрозділи УПА. Також збереглися окремі повідомлення начальника поліції безпеки і служби безпеки Волинської округи, що охоплюють періоди від 7-го по 20 серпня, з 13-го по 20-те листопада 1942 року та за окремі дні березня 1943 року. [4, 57]
   Професор В. Косик вважає, що ці документи є найбільш об'єктивним джерелом, оскільки органи безпеки Рейху реєстрували кожен вияв непокори й некорисної для німців діяльності будь-якої української організації чи особи. Усі згадані вище “Повідомлення” разом з іншими документами свого часу становили основу доказової бази Нюрнберзького процесу над нацистською верхівкою Німеччини. В основному, з думкою В. Косика можна погодитись, зробивши детальний аналіз цих документів та провівши їх зіставлення з іншими джерелами того часу.
   Як свідчать німецькі документи, після лояльного ставлення та певної співпраці ОУН у початковий період Другої світової війни, у серпні-вересні 1941 р. ситуація кардинально змінилася. За таємним наказом поліції пройшла перша хвиля масових арештів членів ОУН(б). Було заарештовано 1500 чоловік, з них кілька сотень на Волині.
   У жовтні і листопаді 1941 р. керівники ОУН(б), які залишилися на волі, на першій конференції вирішили готувати населення до активної протидії німцям, провести військові вишколи і зібрати на місцях боїв радянську зброю. Активність українського визвольного руху помічалася в різних регіонах України, в тому числі на Волині і Поліссі. Німецькі донесення про події в СРСР від 14 листопада, описуючи стан справ на Волині, зазначає, що “серед українських політичних течій найбільшу діяльність розгортає, як завжди, ОУН(Бандери)”. [4] Звіт також згадує і ОУН (м), підкреслюючи, що вона менш радикальна чим ОУН(б) і залишається на позиціях створення суверенної і незалежної України.
   Повідомлення №156, що висвітлює події в СРСР від 16 січня 1942 p., розповідає про викриття німцями школи міліції у Клевані на території сучасної Рівненської області. Слідчі зробили висновок, що школа проводила таємний вишкіл бойовиків ОУН(б) під керівництвом “Остапа”, який знає, де захована зброя, призначена для повстання. Ще одне донесення від квітня 1942 р. зазначає, що в Клевані навчалося 40 учасників ОУН(б), які готувалися виступити проти Німеччини. [5, арк. 8] На початок 1942 р. український визвольний рух зумів відновити організаційні осередки, ліквідовані німцями у вересні 1941 p., а також активно почав опановувати нові райони. Тому не дивно, що у “Повідомленні про події в СРСР” від 20 березня 1942 року німці започаткували нову рубрику під назвою “Український рух опору”. [4, 63]
   Окремі німецькі документи підтверджують спогади отамана Т.Бульби-Боровця “Армія без держави” про те, що він навесні розпочав формування загонів УПА. У травні 1942 рокі німці вперше занотували детальну інформацію про “Поліську Січ” та її ватажка. Крім біографічних даних Боровця, документ повідомляє, що у 1941 р. “після приходу німецьких військ він (Боровець) отримав, на власну пропозицію, завдання створити особливу поліційну частину, метою якої було очистити від більшовиків ліси Північної Волині”. Після перших успішних бойових дій “Поліська Січ” отримала від вермахту частину зброї і спорядження. її чисельність певний час становила 2000-3000 чоловік. Після очищення лісів на Поліссі та Північній Волині Т. Боровець вів переговори з вермахтом про операції в лісах Чернігівщини, але “внаслідок труднощів щодо спорядження і озброєння, план зазнав невдачі і “Поліську Січ” розв'язано”. [6,192-196; 4, 63-64]
   Німецьке повідомлення від 17.06.1942 подає інформацію про три течії українського визвольного руху. Під рубрикою “а) “Бандерівський рух” начальнику поліції безпеки і служби безпеки у Берліні місцеві керівники СП і СД доповідали, що місто Рівне було на той час одним з центральних осередків бандерівського руху на Волині та Поділлі. Серед керівників найбільш відомим для німецьких каральних органів є Остап Тимощук. “У результаті проведених арештів виявилось, що Рівне потрібно розглядати як центральне місце і стратегічну базу. ” У місті група бандерівців контролювала багато промислових підприємств і приватних будинків. Окремо готувалась українська міліція, яка була розформована. “Наявні свідчення заарештованих говорять про те, що керівництво організації (ОУН(б)) перемістилось в болотисті райони поблизу Сарн і Пінська”. [7, арк. 613] Близько 25 чоловік, які проходили вишкіл у вже згаданій нелегальній школі міліції у Клевані, у кінці 1941 року були відправлені з таємними завданнями у Східну Україну. Німецька поліція намагалася встановити цих осіб і заарештувати. [8, арк.612]
   Також німці дізналися, що кожний член ОУН(б) діє під псевдонімом і встановлює контакт тільки назвавши певний пароль. За допомогою використання одного з виявлених паролів вдалося затримати інструктора Клеванської школи міліції Канюку (псевдонім “Богун”).
   Цей документ містить важливу інформацію про активну антинімецьку позицію ОУН(б) на Волині щодо вивезення української молоді на примусову працю у Німеччину. Оунівські пропагандисти розгорнули широку роз'яснювальну роботу серед населення, яка викривала плани нацистів про використання місцевого населення як дармової робочої сили на німецьких підприємствах та у сільському господарстві і готувала ґрунт для загального повстання . На таємних складах поблизу м. Костопіль німецька поліція виявила 600 гвинтівок, 12 кулеметів, 1200 протигазів, 254 тис. набоїв, 20 тис. артилерійських снарядів, 4 тис. ручних гранат та інше військове майно. “Встановлено, що бандерівський рух, у результаті використання військових обставин, утвердився на Волині і Поділлі, і зібрав велику кількість членів”. [8, арк. 613]
   Остання третя рубрика цього повідомлення коротко розповідає про “Поліську Січ” як окремий український добровільний корпус чи спеціальне з'єднання, очолюване якимось Тарасом Бульбою (справжнє прізвище Боровець). Це формування у листопаді 1941 р. було розпущене, але Т.Боровець “знову таємно організував і зібрав велику кількість багнетів”. [8, арк. 613]
   Станом на липень 1942 р. німецькі каральні органи мали інформацію про два керівні центри ОУН(б) на Волині. Один знаходився у Сарнах і був викритий, а інший у районі Горохова на кордоні з Галичиною. Горохівський центр німці вважали важливішим, оскільки звідти йшов зв'язок у генерал-губернаторство. Також постійно перекладали та аналізували численні листівки, інструкції, накази, вилучені при арешті членів ОУН(б) та ОУН(м). Зі здобутої інформації ставало зрозуміло, що український визвольний рух активно готується до антинімецької боротьби. [9, 567-568]
   Інформація про членів ОУН(м), яка з'являлася у тогочасних німецьких звітах, свідчила, що вони активно залучаються до діяльності різних установ культури та освіти. Зокрема, мельниківці поставили під свій контроль товариство “Просвіта” і провели три нелегальні наради у Рівному, Проскурові та Києві. Крім того у Рівному під їхнім впливом перебувало видавництво “Волинь”. [10, 86]
   Професор В. Косик, спираючись на віднайдений у Бундесархіві (Німеччина) звіт німецької армії, в якому сказано: “Згідно з повідомленням головнокомандувача вермахту в Україні за 16 жовтня 1942 року українські націоналісти вперше зібралися в районі Сарн у більшу банду...” стверджує, що саме тоді озброєні відділи ОУН(б) почали зливатися у великі з'єднання, творячи УПА. Що співпадає з наказом Української Головної Визвольної Ради від 1947 року про встановлення дня заснування УПА 14 жовтня 1942 року. На жаль, тут можна констатувати необ'єктивне поводження науковця з джерелом. У районі м. Сарни, зокрема біля станції Томашгород, відбулися переговори німецьких представників з отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем у жовтні 1942 року про що є спогади самого отамана, його офіційні листи до німецьких представників та детальні німецькі звіти. [11, 164-165; 9, 275-278] У зазначеному тексті документу під словосполученням “українські націоналісти” могли згадуватись саме загони УПА Т. Бульби-Боровця, які перебували у тому регіоні. Це ж підтверджує аналіз німецьких звітів за 1942 і першу половину 1943 pp. Довгий час німецька поліція і служба безпеки не розрізняла у “Повідомленнях” ні радянських партизанів, ні націоналістичних повстанців. Майже постійно у документах вони називали отамана Т. Бульбу-Боровця “референтом партизанів у Центральному проводі ОУН-Бандери”, який діє зі своєю “бандою” у районі Сарни-Костопіль, або “яскравим представником ОУН-Бандери”. [12, 79-81] Тобто для німців всі зазначені рухи були просто “бандами” чи “бандитським рухом”, який потрібно ліквідувати.
   Щодо вже згаданих переговорів отамана Тараса Бульби-Боровця, то 11 грудня 1942 року з'явилося окреме повідомлення штурмбандфюрера СС доктора Пюца, яке окремо висвітлювало проблему переговорів з керівником УПА Тарасом Бульбою-Боровцем, які відбулися 23-24 листопада 1942 р. у с Моквин Березнівського району Рівненської області. [13, арк. 51-55] Документ надсилався окружним комісарам Рівного, Костополя, Сарн та окремим загонам охоронної поліції і СД Костополя, Людвиполя, Березного, Сарн і Рокитно, саме у ті регіони, де діяв Тарас Боровець зі своїми загонами. У ньому нагадувалося, що директиви доктора Пюца від 16.11.1942 за №641/42 стосовно обмеження арештів серед оунівців і прибічників українського націоналістичного руху залишаються в силі, але це потрібно використати для встановлення причетних до українського визвольного руху осіб і подальшої їхньої активної розробки.
   Це джерело свідчить, що німці намагалися вивести непокірного отамана та його людей з підпілля, виявити його зв'язки з радянськими партизанами, перетворити загони бульбівців на анти партизанську силу в регіоні. Поступово переговори зайшли у глухий кут, а німецькі представники зробили наступний висновок: “Шляхом пропаганди серед населення потрібно доводити, що Боровець, як сліпе знаряддя у руках анонімних підбурювачів, йде хибним шляхом...” [13, арк. 55]
   У німецьких повідомлення від травня 1943 вже чітко розрізняється “рух Тараса Бульби” і “рух Бандери”. Цьому сприяла поява обширної довідки “Виникнення і зростання української банди Боровця, якого називають “Тарас Бульба”. [14, арк. 100, 106-114] Очевидно, німецька агентура доклала всіх зусиль, щоб від часу переговорів з отаманом (жовтень-листопад 1942 року) до написання цієї довідки, зібрати необхідну інформацію. Сама довідка дає досить детальний огляд організації “бандитської групи Боровця” та окремих моментів життєвого шляху самого отамана.
   Крім того у документі зазначено, що Т. Боровець здійснює напади тільки з метою забезпечення постачання своїх частин і агентурі вдалося захопити наказ під назвою “Закон українського партизана.” [14, арк. 109-111] У ході його вивчення німецька поліція зробила висновок, що це- статут українських партизанів, виданий “Поліською Січчю”. Крім того отаман від німецької сторони отримав наступні пропозиції:
   - його формування підпорядковуються німцям і допомагають ліквідувати радянський партизанський рух;
   - заарештовані учасники “Поліської Січі” звільняються і зобов'язуються служити у німецькій поліції. Звичайно, такі вимоги не були прийнятними для української сторони і вони були відкинуті. Здійснюючи активну розробку руху отамана Тараса Бульби, німецька поліція встановила, що його загін нараховує 300-350 людей, але швидко може зрости до 2-3 тис. вояків. Бульбівці мають широку підтримку від населення Костопільського, Березнівського і Людвипольського районів Рівненської області. [14, арк. 113-114]
   На травень 1943 р. німці планували застосували досить жорсткі методи для ліквідації “банди Боровця”, а також виявлених оунівських організацій на Волині та Поліссі. Начальнику поліції безпеки і служби безпеки Рівненської округи під час переговорів з Т. Боровцем вдалося виявити значну частину керівників і згодом заарештувати їх. “Для рішучої боротьби проти самої банди на даний момент створена ударна група, якій додано відповідні частини поліції безпеки”. [14, арк. 113-114]
   На сьогодні не виявлено жодного німецького документу, який би повністю розкрив загострення ситуації на Волині і Поліссі на початку 1943 р. і детально розповів про створення Української Повстанської Армії. Це ще раз перекреслює тезу радянських істориків про створення УПА за наказом німців. Адже той хто створює, мусить мати об'єктивну інформацію про мету, цілі, завдання, чисельність та керівний склад військового чи партизанського формування. Німецькі документи показують, що німці такої інформації протягом довшого періоду часу не мали.
   Тільки від початку квітня 1943 року, коли відділи УПА опанували окремі райони на Волині, німецькі повідомлення стають більш точними і починають розрізняти як окрему військову силу радянських партизанів і “національних українських партизанів”.
   Наприклад, керівник відділення “Україна-дерево” Шенк у листі від 1 квітня 1943 p., аналізуючи ситуацію в Рівному та околицях, зазначає, що потрібно розрізняти “партизанів”, що є справжніми “більшовиками” від “партизанів - націоналістично настроєних українців”. Українські партизани вимагають вільної України і їхні сили постійно зростають. До них перейшла українська поліція Ковеля та Рівного. Від антинімецьких акцій з боку УПА постраждало вже багато лісопилень і загинуло близько 400 службовців та робітників. [15, 146-147]
   У донесенні Райхскомісара України Еріха Коха від 4 квітня 1943 року відчувається напружений стан на цій території: “На Волині залишилося тільки два райони, вільні від банд. Зокрема небезпечними є виступи українських національних банд в районах Крем'янець-Дубно-Костопіль-Рівне. Українські національні банди напали вночі з 20 на 21 березня одночасно на всі окружні господарські установи в окрузі Крем'янця... При тому загинуло 12 німців: ляндвіртів, лісників, солдатів і поліцейських”. [15, 154-155] Під час подальших сутичок німці втратили ще 175 осіб. Крім того протягом березня-квітня майже вся українська допоміжна поліція перейшла на бік українських повстанців, забираючи з собою запаси зброї і харчових продуктів. У відповідь на це німці випустили листівку “Втікші шуцмани! Українські націоналісти!” з закликом до колишніх поліцейських повернутися на службу. “Ви піддалися ворожій брехливій агітації. Ми ніколи не мали наміру вас розстрілювати чи висилати. Ми хотіли і хочемо з вашою допомогою досягнути змирення та заспокоєння краю. Ми хочемо також покращити ваше службове і соціальне положення... поскільки треба було декого з вас обеззброїти, сталося це тому, що частина з вас переходить до банд “Тараса Бульби” або галіційського ОУН. Вони не знають, що вони роблять”. [16, арк. 2] Далі текст листівки розповідає про те, що не дивлячись на нелегальну діяльність і розбійницькі напади “Тарас Бульба” мав можливість бути помилуваним німцями і вийти з підпілля, але “підкорився Галичині. Винні у всьому “Тарас Бульба” і галиційські підбурювачі”. [16, арк. 2] Всі шуцмани, які добровільно повернуться на німецьку службу до 25 квітня 1943 року і будуть мати текст цієї відозви - будуть помилувані.
   Генеральний комісар Волині та Поділля звітував 30 квітня 1943 р. про те, що захід і південь Волині остаточно опановані “українськими національними бандами” і ситуація настільки загрозлива, що в районах Горохова, Любомля, Дубно, Крем'янця і частково Луцька треба вже говорити про народне повстання. [15,165] Наступні німецькі повідомлення за травень 1943 року говорять про величезні господарські втрати і зменшення контингенту поставок хліба, худоби, молока, яєць та інших сільськогосподарських продуктів на 50%.
   Ще один цікавий документ про ситуацію на Волині вдалося виявити у Державному архіві Рівненської області - це протокол зустрічі між керівником генерального комісаріатуВолинь-Поділля Шене і митрополитом Української автокефальної православної церкви Полікарпом від 28 травня 1943 року. Протокол містить багато важливої інформації про перебіг подій на цій території. Шене у присутності начальника політичного відділу Краузе ствердив, що у його генеральному комісаріаті відбувається справжнє повстання українців. “Тепер з націоналістичними партизанами дійшло до того, що вони копають окопи, прорубують просіки, будують різні укріплення та взагалі господарюють як їм подобається, в чому я пересвідчився, пролітаючи літаком над теренами Волині: від Любомля до Кремінця”. [17, арк. 198-199] Шене наголосив, що окремі представники духовенства Автокефальної церкви теж агітують проти німців, а українське населення обмежило допомогу німецькій окупаційній адміністрації до мінімуму. Він просив митрополита Полікарпа втрутитися у ситуацію і всіма можливими засобами заспокоїти населення, “бо те, що відбувається, це вже не бандитизм, це повстання, що охоплює приблизно терени на протязі між Кремінцем і Любомлем. Особливо грізне положення на Горохівщині, там партизани загрожують Горохову і сам гебітскомісар три години знаходився в облозі”. [17, арк. 198-199] Німці пообіцяли вжити найрішучіші заходи, щоб знищити українську партизанку. На даний момент в операціях проти УПА вжито тільки легку зброю, але останніми днями кілька сіл було піддано бомбардуванню з повітря. Керівник генерального комісаріату підтвердив, що втрати німців на травень 1943 року складають кілька сотень осіб. Крім того цей документ містить інформацію про розгортання польсько-українського протистояння на Волині. [17, арк. 199-200]
   Проаналізувавши зазначені документи, що з'явилися у кінці 1942 та на початку 1943 року, можна зробити наступні висновки:
   - активний виступ українського визвольного руху на Волині та Поліссі припав на весну 1943 року;
   - відділи УПА захопили окремі регіони, де знищили німецьку окупаційну адміністрацію;
   - рух отамана Тараса Бульба-Боровця протягом 1942 року не проводив активних бойових дій проти німців і контролював незначну територію на Рівненщині;
   - у квітні-травні 1943 р. німці почали чітко відрізняти у документах радянських партизанів від українського визвольного руху, який на той час представляв кілька течій: (ОУН(м), ОУН(б), рух отамана Тараса Бульби-Боровця).
   Німецька окупаційна адміністрація спробувала застосувати ідеологічну обробку місцевого населення різноманітними засобами пропаганди на час масового виступу УПА. Але ці заклики про припинення збройної боротьби вже не давали бажаного ефекту, тому командуючий СС і поліцією в Генеральній Окрузі “Волинь-Поділля” бригаденфюрер СС Гінцлер у наказі № 41 від 7 червня 1943 року вимагав провести широкомасштабні каральні акції і придушити національне заворушення на території сучасних Волинської і Рівненської областей. Гінцлер наполягав на тому, щоб тут були активно застосовані спеціально навчені команди СД, підтримувані відділами поліції, які будуть базуватися в Любомлі, Володимирі-Волинському, Горохові та Дубно і мають завдати нищівних ударів “командам і штабам ОУН”. Кожна бойова одиниця діє злагоджено з структурами німецької цивільної та військової влади і повинна “негайно ввійти в порозуміння з керівництвом жандармерії, місцевою СД, а також співпрацювати з військовими на товариській основі”. [18, 184]
   У першій половині червня 1943 р. Україну відвідав рейхсміністр східних територій А.Розенберг, який був стурбований ситуацією у цьому регіоні. Зберігся короткий протокол наради А.Розенберга, генерального комісара Волині і Поділля та інших представників німецької окупаційної адміністрації у Рівному 5 червня 1943 р. [15, 220-224]
   Керівник окупаційної адміністрації доповідав Розенбергові, що “українські націоналісти завдають більше труднощів, ніж більшовицькі банди”. [15, 221] Комісар округи Сарни ствердив, що з осені 1942 року збільшилась кількість партизанів і вермахт зовсім безпорадний у лісах. Українська охоронна поліція спочатку діяла добре, але згодом перейшла на бік партизанів. Луцький окружний комісар Ліндер підтвердив оприлюднену інформацію про українських націоналістів, які “проводять сильну пропаганду на укріплених позиціях уздовж лінії кордону Генерал-губернаторства”. [15, 220-223] У ліс до УПА перейшли підрозділи поліції охорони та сільськогосподарських службовців. У відповідь був організований терор проти українців, зокрема підпали церков разом з православними священиками. “Майже всі державні господарства перебувають в руках “банд”. Залізниці підривають, по шляхах можна їздити лише з конвоєм. Наші сили не можуть взяти верх над бандами. Тому і населення більше з нами не співпрацює”. [15, 220-223]
   Рейхскоміср України Еріх Кох доповідав А.Розенбергу те ж саме: “українські національні банди мають своє суворе йуміле керівництво і подиву гідне озброєння”. Вони нападають на важливі об'єкти- залізниці, шляхи, мости, державні господарства та різноманітні склади.
   У липні 1943 року на теренах Волині і Полісся німці розповсюдили “Відозву до українських громадян”, де у відкритій формі попередили про початок репресивних акцій, пояснюючи це “безглуздим опором місцевого населення німецькій поліції та німецькій армії”. Текст листівки закінчувався красномовним реченням: “Кожен, хто буде нам противитися буде безоглядно знищений”. [19, арк. 10]
   У серпні 1943 року німці розпочали широкий наступ проти УПА, розповсюджуючи листівки “Дивні борці на волю”, “Тарас Бульба” творить нове об'єднання” та інші. Справу придушення українського національного повстання на Волині очолив обергрупенфюрер СС Прюцман, який скаржився своєму керівнику, що у нього замало поліційних і спеціальних частин для такої масштабної операції. [15, 275]
   Подальші військові донесення говорять про значне зростання чисельності “українських національних банд” і збільшення їхньої активності. Дійсно, протягом липня-серпня 1943 року ОУН(б) була проведена мобілізація і створені нові сотні та курені. Відбулась загальна реорганізація структури УПА, а також було роззброєно і прилучено до УПА окремо діючі загони ОУН(м) та кілька відділів бульбівців.
   Починаючи від кінця серпня 1943 року, крім відомостей про Третій Великий збір ОУН (б), німці отримали точніші інформації про керівний склад УПА: “до Головної Команди УПА ввійшли в більшості члени ОУН (Бандери) і фахові військовики з інших груп” та що “Тарас Бульба не підпорядкувався УПА. Близько 200 його прибічників після цього покинули його і приєдналися до УПА”. [15, 283]
   Один з документів Абверу (німецька розвідка) звертає увагу на те, що робота головного командування УПА спрямована на посилення організаторської та бойової активності націоналістичних загонів. На Західній Україні вже створено офіцерські та унтерофіцерські школи і діють три головні ударні групи УПА під умовними назвами Північна, Центральна та Південна. Наприкінці червня 1943 р. в околицях Житомира з'явилися місцеві націоналістичні групи силою по 500-800 чоловік кожна, які рейдували по лінії Коростень-Радомишль-Макарів та займалися пропагандою серед місцевого населення. Особливо багато листівок було виявлено в околицях Звягеля і Коростишіва. [15, 283-284]
   З метою забезпечення успішного керівництва всіма фронтовими органами німецької розвідки Абвер ще 1 травня 1941 року створив спеціальний розвідувальний штаб під кодовою назвою “Валлі І”. Пізніше були створені відповідно “Валлі II” і “Валлі III”. Згодом вони виступили під єдиною назвою “Валлі”. Представникам Валлі вдалося нав'язати контакти з отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем, про що вони склали звіт під назвою “Зустріч між співробітниками Валлі і Тарасом Бульбою” від 9 червня 1943 року, де повідомлялося наступне:
   1) отаман Т. Бульба готовий співпрацювати з німецькою стороною проти радянських банд. Йдеться не про політичну угоду, а про чисто військову;
   2) район дій отамана Т. Бульби: Рівне, Людвипіль, Сарни і Давидгородок;
   3) чисельний склад біля 40000 чоловік, добре озброєні автоматами, кулеметами і протитанковими гарматами. Отримують зброю через введення в оману російської авіації (літаки скидали зброю радянським партизанам на парашутах, або доставляли на спеціальні польові аеродроми - прим, автора);
   4) умова: жодного контакту чи підпорядкування СД чи цивільній адміністрації. Бульба бажає співпрацювати виключно з органами Вермахту;
   5) В наявності у Бульби всього 15 таборів.
   6) Він просить медикаменти.
   7) Домовлено про наступну зустріч 22 червня. У випадку небажаності цієї зустрічі до 12.6 представники Валлі/Абвер III повинні отримати окреме повідомлення. [12, 79-80]
   Характерною рисою звіту є слабка поінформованість офіцерів Абверу про бульбівський рух на Волині та Поліссі. Зокрема, помилково вказано район дій отамана Бульби - Рівне і Давидгородок. Щодо околиць Рівного і Рівненського району, то бульбівці тут ніколи не мали своїх підпільних осередків, а Давидгородок знаходиться на території Білорусії, де про УПА отамана Бульби знали лише з чуток.
   Також зрозуміло те, що Тарас Боровець свідомо ввів у оману агентів німецької розвідки, повідомивши їм неймовірні дані - 40000 людей у 15 таборах. Такої кількості вояків не мала на той час навіть УПА (ОУН (б)).
   Детальніше висвітлює контакти Тараса Боровця з німецькою розвідкою інший документ під назвою “До питання руху “Тарас Бульба”. З нього випливає, що двоє українських старшин зустрілись з представниками Валлі і повідомили про готовність “Тараса Бульби” вести переговори від імені свого руху з німецьким вермахтом 11.6.1943. “Повідомлення передане довіреними особами, що отримали його безпосередньо від Боровця, керівника руху “Тарас Бульба”, і які прийшли з його табору, представнику Валлі III. Будь-які переговори з органами цивільної адміністрації і виконавчої влади Боровець відкидає. Характерним для встановлення точки зору є листування між керівником СД Волині і Поділля та Боровцем, котре додається у копіях. (Оригінали були передані представнику (Валлі) вказаними довіреними особами за згодою Боровця ”. [12,80-81]
   Автор документу пропонував представникам Вермахту на Волині скористатися цим вигідним моментом. Бо сам Боровець зробив наступну пропозицію: щоб уповноважений німецький офіцер із згаданою довіреною особою прийшли 22.6.43 у його табір. Від визначеної території він хоче відповідати за безпеку офіцера і його супроводу.
   “Згідно повідомлень, отриманих до цього часу - які, однак, базуються виключно на свідченнях довіреної особи і які тепер потрібно перевірити - могли б з'явитись наступні позитивні моменти:
   1. Умиротворення і підпорядкування вермахту території, що контролюється силами руху Бульби, коли Боровцю надати на цій території значну самостійність.
   2. Введення в дію значних українських сил бульбівського руху для боротьби проти радянських банд.
   3. Використання пропаганди Бульби для вербування східних військ.
   (Необхідно звернути увагу на загрозу, що виникне при таких серйозних поступках і створить прецедент для решти України, в очах якої Б[оровець] міг би стати певним зростаючим силовим фактором).
   У випадку відхилення пропозиції про майбутні переговори потрібно було б передбачити наступний розвиток подій:
   1. Швидко зростаюче посилення ще незначного руху без жодного німецького контролю.
   2. Зростаюча боротьба з німецькими органами безпеки.
   3. Перехід руху Бульби до активних операцій проти вермахту та іншої бандитської діяльності.
   4. Зростаюче концентрування українських повстанських сил поміркованого спрямування у Бульби.
   5. З'єднання з екстремістськими елементами руху Бандери, чиє співвідношення на противагу (першому) є ще сильно негативним.
   6. Зростаюча боротьба радянської сторони за вплив на Бульбу і посилення активної ворожості Бульби проти радянських банд”. [12, 80-81]
   19 листопада 1943 року отаман Тарас Бульба-Боровець і його ад'ютант сотник Жданович (Олег Штуль) вирушають з села Пустомити Тучинського району, де містився тоді штаб УНРА, до Рівного на зустріч з представниками німецької окупаційної влади, що перед цим отримали меморандум під назвою “До Уряду Німецького Рейху в Берліні”. [20]
   “Старанням штабу особливого призначення Р (Зондерштаб Р - прим, автора) вдалося доставити Тараса Бульбу до Рівного для переговорів, куди він прибув 19.11. оскільки переговори, що проводяться, в першу чергу мають політичний характер, тепер Тараса Бульбу передали СД і доставили у Варшаву, куди він прибув сьогодні, 22.11. СД, котре працює незалежно від рейхскомісара України, ще сьогодні просило у рейхсфюрера СС директиви щодо подальших переговорів з Тарасом Бульбою. Абвер у цьому відношенні залишається також включеним, в той час як СД готове передати Абверу Тараса Бульбу при певних умовах після закінчення політичних переговорів”. [12, 97-98]
   Ні СД, ні Абвер не збирались виконувати політичних умов Тараса Бульби-Боровця. Вони лише намагались знешкодити його як одного з ватажків антинімецького руху опору на Волині і Поліссі. Тому Тарас Боровець і Олег Штуль були заарештовані і Берліні 1 грудня 1943 року і відправлені до концентраційного табору Саксенхаузен.
   У листопаді 1943 р. армійська служба Fremde Hecre Ost (“Чужі війська на Сході”), аналізуючі звіти СС і поліції, дійшла висновку, що всі націоналістичні сили на Волині і Поліссі об'єднані в єдину Українську Повстанчу Армію (УПА) під командою “Клима Савура”. її мета - “вільна незалежна Україна”. Загальна сила “українських національних банд” становить 35-40 тис. осіб. [4, 69]
   Грудневий звіт цієї служби подає ще більш детальну інформацію про три волинські дивізії УПА:
   Перша дивізія УПА під кодовою назвою “Заграва” діє в районі Людвипіль, Городниця, Корець і нараховує 10-12 тис. чоловік. На озброєнні дивізія має: 2 гармати калібру “З” (76 мм), 4 протипанцерні гармати з недостатньою кількістю боєприпасів та різноманітне стрілецьке озброєння.
   Друга дивізія “Північна” базується у лісах біля містечка Степань (55 км на північ від Рівного). У своєму складі нараховує 10 тис. чоловік. До її озброєння німці зарахували: 2 гармати 3-го калібру, 6 протитанкових гармат з обмеженою кількістю боєприпасів, тяжкі і легкі кулемети, міномети, рушниці. Керівником дивізії є “Дубовий”, справжнє ім'я якого Литвинчук Іван, 22 роки, 5 років член ОУН. Раніше був керівником Сарненської округи ОУН.
   Третя дивізія “Ковельська” знаходиться у лісовій смузі 40 км на північний захід від місцевості Колки. її чисельність 10-12 тис. чоловік. Озброєння аналогічне як у дивізії “Заграва”. Керівником дивізії німці вважали Ананія Закоштуя, а начальником штабу полковника Леоніда Ступницького (“Гончаренка”). [15, 346-349]
   Звичайно, ці інформації не були точними ні щодо чисельності і розташування, ні щодо керівництва УПА на Волині. На той час вже існувало чотири групи УПА, а полковник Леонід Ступницький був шефом штабу УПА-Північ.
   Кінець 1943 і початок 1944 pp. пов'язаний з відступом німецьких військових частин і окупаційної адміністрації з Волині та Полісся. У прифронтовій зоні німці вже не могли збирати детальні інформації про український визвольний рух, крім того значні сили УПА якнайшвидше намагалися подолати фронтову лінію і перейти у радянську зону. Оскільки ситуація кардинально змінилася, то німецькі військові частини і розвідка намагалися забезпечити у власному тилу хоча б нейтралітет, перебуваючих тут загонів УПА. Через те у окремих регіонах Волині і Полісся відбулися зустрічі німецьких представників з командирами УПА і провідниками ОУН та локальні переговори.
   20-21 січня 1944 року у с. Злазно Костопільського району Рівненської області німецькі офіцери з бойової групи Прюцмана зустрілися з представниками одного з місцевих відділів УПА. За німецьким повідомленням результат цих переговорів був невтішний. Представники УПА відмовилися боротися спільно з німецьким вермахтом або скласти зброю. Відділ УПА погодився лише не атакувати німецькі частини і передати розвідувальні дані про рух радянських партизанів. Командування ХІП-го німецького корпусу констатувало, що “з огляду на їхню ненадійність, про якусь співпрацю з українськими національними бандами на найближчий час не може бути навіть мови”. [4, 70-71]
   Крім того генерал Гауффе, командир ХІІІ-го армійського корпусу зробив оцінку сил УПА і вважав, що у його зоні діє 35-40000 повстанців. Він також мав інформацію про те, що у січні 1944 р. відділи УПА зазнали тяжких втрат у боях проти радянських партизанів і регулярних частин радянської армії у районах Рівного і Чарторийська через нестачу зброї і набоїв.
   У тексті звіту Гауффе подав власну оцінку дій УПА: “Збройні сили УПА борються за вільну і незалежну Україну і фанатично вірять, що зможуть досягти цієї мети, їхніми ворогами є німці і росіяни. Вони погоджуються зараз іти з нами на переговори тому, що в даний момент вони вважають найбільш небезпечними росіян”. [4, 70-71] Також він висловив думку про те, що в деяких випадках можна постачати тому чи іншому відділу УПА незначну кількість боєприпасів, але не надавати можливості робити великі запаси. Якщо неможливо укласти угоду про співпрацю чи нейтралітет, то “воювати проти УПА так само, як і проти всіх інших банд і знищувати їх”. [21, арк. 187-189]
   Ще кілька німецьких документів за цей період часу свідчать про контакти вермахту з українськими повстанцями 12.2.1944 р. в околиці Крем'янця і Верби на Волині. Відділ УПА припинив наступ на німецький підрозділ, бо в той самий час мусив вести бої проти великої кількості рейдуючих радянських партизанів в районі Крем'янець-Антонівці. Між Вермахтом і УПА був встановлений спеціальний пароль, але діяв він недовго. [22, арк. 139]
   У німецьких військових архівах зберігся переклад німецькою мовою листа, написаного 2 квітня 1944 p., і підписаного “Група Української Повстанчої Армії І, Командир групи: Охрім”. Цим псевдонімом користувався в організаційному листуванні Дмитро Клячківський (“Клим Савур”). Другий підпис під документом “начальник штабу: Тарас”. Сам лист адресований до головного командування німецької армії в Галичині. Відомий дослідник українського визвольного руху Д.Вєдєнєєв у нарисі про розвідувальну діяльність УПА стверджує, що 2 квітня 1944 р. командувач УПА-Північ “Клим Савур” через Абверкоманду Групи армії “Північна Україна” передав пропозиції про спільну боротьбу з радянськими військами. Остаточно ствердити, що автором листа був Дмитро Клячківський, не має можливості. Крім того шефом штабу в УПА-Північ був Л.Ступницький-“Гончаренко”, а з січня 1944 р. командир “Карпович”[23, арк. 222-224].
   Основний зміст листа підтверджує можливість координації бойової діяльності між німецькими підрозділами і відділами УПА на наступних умовах:
   - головне командування вермахту буде вимагати від німецького уряду звільнення українських політичних в'язнів;
   - німці повинні припинити будь-які винищувальні операції проти населення України, а також припинити знищення його майна та обмеження особистої свободи українців;
   - німці не будуть втручатися у справи мобілізації чоловіків до УПА на західноукраїнських землях;
   - німецькі збройні сили мають надати УПА відповідну кількість зброї: 10 тисяч кулеметних стрічок, 250 тисяч бойових патронів, 200 кулеметів, 20 польових гармат, 30 гранатометів, 10 зенітних гармат, 10 тисяч гранат та інше військове спорядження.
   Далі текст листа свідчить про те, що його автор сумнівається щодо переваги німців над більшовиками з різних причин, у тому числі через “смішну політику невільного Гітлера і його бандитської партійної кліки, (яка) підняла проти німців усі народи Європи”. [35, арк. 222-224] Цей лист представники Абверу проаналізували і зробили відповідні висновки, що відобразилися у наступному документі: “Як додаток надсилаю копію листа УПА 101-му охоронному загону військової групи “Північна Україна”... як видно з копії, згаданий загін УПА називає себе українська повстанча армія, загін “Охрім”. Ваш лист 101-му охоронному загону був переданий 4.4.1944 року... Умови, запропоновані вермахту групою УПА “Охрім”, як по своїй кількості, так і по своєму змісту є самими нахабними вимогами, які окремі банди УПА... ставили коли-небудь службам вермахту чи іншим представникам цивільного німецького управління. Вони змушують (м. Е.?) повторно приймати викладену у моїй доповідній від 15.04.1944 p. “IV-H-90/44 таємно, державного значення”, точку зору, що і УПА і бандерівські загони ОУН взагалі зацікавлені не прийти до чесної і плідної співпраці з німцями ; до тих пір затримувати німецький вермахт і поліцію у їх боротьбі проти безчинств націоналістичних українських банд, шляхом переговорів, поки не проясниться воєнний стан для УПА та не мине небезпека ведення війни на два фронти, проти німецьких окупаційних військ і проти Червоної Армії”. [24] 3 цитованого документу видно, що ніякої співпраці не було, а відділи УПА, бачачи відступ німецьких частин, намагалися убезпечити себе на той час від лишніх зіткнень і просто виграти час у складній фронтовій обстановці. Окремі підрозділи, можливо, десь і мали певні домовленості, але аж ніяк не про ведення спільних бойових дій.
   Німецький офіцер розвідки, що аналізував хід переговорів з представниками УПА характеризує цей рух як ворожий, бандитський стосовно німців, що хоче скористатися ситуацією і мати свою вигоду. Він пропонує продовжувати контакти з метою отримання розвідувальної інформації та спробувати розкласти бандерівську групу ОУН з середини і добиватися її лояльного ставлення до німців, щоб убезпечити тилові райони німецької армії на випадок польського повстання і співпраці поляків з росіянами.
   20 квітня 1944 р. командувач німецької групи армій “Північна Україна” написав коротку інструкцію щодо поводження німецьких солдатів при зустрічі з відділами УПА. Він констатував, що в окремих випадках загони УПА ідуть на певні угоди, але через те, що українці на даний момент вбачають більшу небезпеку у поверненні радянської влади. Та німці повинні розуміти позицію УПА, спрямовану проти будь-якого іноземного панування. [37] У поодиноких випадках запропоновану відділам У ПА співпрацю для військових цілей ще можна використати; зокрема надавати підтримку тоді, коли йдеться про посилення груп УПА на Волині та Поліссі, але жодних документів, які б висвітлювали хід та наслідки зазначених операцій поки що не виявлено.
   Знайомлячись зі змістом повідомлень німецьких окупаційних та карально-репресивних органів, а також німецької розвідки, стає зрозуміло, що більш детальну інформацію вони отримали у ході вивчення та розробки руху отамана Тараса Бульби-Боровця, мали достовірну інформацію про місце його перебування, чисельність загонів та настрої вояків. Відповідно, це дало можливість на першому етапі за допомогою переговорів нейтралізувати бойову діяльність загонів Тараса Боровця, а згодом заарештувати і самого ватажка. Діяльність ОУН(м) та ОУН(б) на Волині та Поліссі була більш законспірованою, зокрема бандерівці широко розгорнули мережу розвідувального та контррозвідувального забезпечення своїх підпільних осередків та загонів УПА за допомогою референтури Служби Безпеки. Тому протягом 1943 року німецьким каральним органам не вдалося роздобути чіткої інформації про керівний склад та чисельність українського визвольного руху на теренах Волині.

Джерела та література

1. Літопис УПА. - Торонто, 1983. - т. 6, 7; Косик В. Україна в другій світовій війні у документах. Збірники німецьких архівних матеріалів. - Львів, 1997- 2000. - т. 1-4.
2. Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Історичні нариси. - К., 2005. - 496 с
3. Архіви окупації. 1941-1944 / Держ. ком. архівів України. Упорядник Н.Маковська. -К., 2005. -т.1. -360 с
4. Косик В. Німецькі документи про УПА // Український визвольний рух. - Збірник 1. - Львів, 2003. - 200 с
5. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВОВ України) Ф. 4328, Оп. 1, Спр. 1
6. Косик В. Україна в другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів(1942-1943). - Львів, 1998. -т. 2.-384 с.
7. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України) Ф. 1, Оп. 22, Спр. 76.
8. ЦДАГО України Ф. 1, Оп. 22, Спр. 77.
9. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993. - 620 с
10. Жив'юк А. Між Сциллою політики і Харибдою творчості: громадсько-політичний портрет Уласа Самчука. - Рівне, 2004. -184 с; ОУН на службеу фашизма//Военно-исторический журнал. - 1991. -№ 5. -С. 51-57
11. Петренко P. Слідами "Армії без держави". - Київ-Торонто, 2004. - 272 с
12. Літопис УПА. - Торонто, 1983. - т. 6. - 260 с
13. ЦДАГО України Ф. 1, Оп. 23, Спр. 688.
14. ЦДАГО України Ф. 1, Оп. 22, Спр. 82.
15. Косик В. Україна в другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів(1942-1943). - Львів, 1999. -т. 3.-384 с
16. Державний архів Рівненської області (далі - ДАРО) ф. Р-41, оп. 1, спр. 15.
17. ДАРО ф. Р-30, оп. 2, спр. 16.
18. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси. -К., 2005. -496 с
19. ЦДАВОВ України, ф. 3833, оп. 1, спр. 105.
20. Фонд Рівненського краєзнавчого музею (далі - РКМ) - 15350/12
21. ЦДАГО України Ф. 57, Оп. 4, Спр. 338.
22. ЦДАГО України Ф. 57, Оп. 4, Спр. 338.
23. ЦДАГО України Ф. 1, Оп. 22, Спр. 975.
24. Фонд РКМ-15350/14

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com